Заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права. 2 страница

2) правоздійснювальна та обов'язковиконувана здатність - здатність своєю поведінкою здійснювати свої права та виконувати створені обов'язки, в тому числі і нести відповідальність або інші негативні наслідки за невиконання чи неналежне виконання створених обов'язків;

3) право-, обов'язкозмінювальна здатність - здатність своєю поведінкою змінювати створені права чи набуті обов'язки, а також, відповідно, змінювати спосіб їх здійснення чи виконання;

4) право-, обов'язкоприпинювальна здатність - здатність своєю поведінкою припиняти (призупиняти) існування свого права чи його здійснення, а також існування свого обов'язку чи його виконання (на нашу думку, складовими частинами такої здатності можуть виступати: а) правовідмовлювальна та обов'язкозвільнювана здатність, тобто здатність своєю поведінкою, в передбачених законом випадках, відмовитись від набутого права та бути звільненим від створеного обов'язку (ч.3 ст. 12, ч. 4 ст. 14 ЦК України); б) правопередавальна та обов'язкопередавальна здатність, тобто здатність своєю поведінкою здійснити передачу своїх прав та обов'язків чи, відповідно, їх здійснення та виконання іншим особам);

5) право-, обов'язкопоновлювальна здатність – здатність своєю поведінкою відновити права, від яких було здійснено відмову, і обов'язки, від яких було звільнення, а також відновити здійснення прав та виконання обов'язків щодо яких дані дії були припинені (призупинені).

Причому, на нашу думку, цивільна дієздатність не включає у себе на правах окремого структурного елемента таку категорію як деліктоздатність, оскільки остання за своїм змістом охоплюється поняттям обов'язковиконуваної здатності, тому що полягає у покладенні на особу додаткового обтяжливого обов'язку щодо відповідальності чи інших негативних наслідків, які не носять характеру відповідальності, який вона повинна притерпіти та виконати.

10. Пропонується закріпити у чинному цивільному законодавстві специфічний правовий модус «фізична особа публічного права». Важливість введення даного модусу, особливо в сфері можливості набуття та здійснення особистих немайнових прав, на нашу думку, дасть можливість забезпечити необхідний баланс інтересів суспільства та фізичної особи, яка здійснює свої функції у публічній сфері.

11. Здійснення особистих немайнових прав повинно відбуватись на підставі певних принципів, які у своїй сукупності складають певну систему. Вказана система принципів, на нашу думку, буде носити характер складної трирівневої системи, до якої потрібно включати: 1) систему загально-правових (конституційних) принципів; 2) систему загальних цивільно-правових принципів; 3) систему спеціальних принципів здійснення особистих немайнових прав. До спеціальних принципів здійснення особистих немайнових прав фізичних осіб, на нашу дуку, слід віднести наступні:

а) принцип невідчужуваності особистих немайнових прав, який означає заборону при здійсненні особистого немайнового права вчиняти його відчуження, як шляхом передання даного права, так і шляхом відмови від нього чи його скасування;

6) принцип спрямованості здійснення особистих немайнових прав з метою задоволення фізичних (біологічних), духовних, моральних, культурних чи соціальних потреб, який означає, що здійснення особистих немайнових прав передбачає досягнення певного немайнового ефекту, зокрема, задоволення вище вказаних потреб чи інтересів;

в) принцип первинності здійснення особистих немайнових прав, який означає, що у випадку конкуренції суб'єктивних цивільних прав первинність у здійсненні повинна надаватись тим суб'єктивним цивільним правам, об'єктами яких є немайнові блага, що складають вищі соціальні цінності, які визначені ст. 3 Конституції України;

г) принцип самостійності здійснення особистих немайнових прав, який означає, що фізична особа повинна здійснювати свої особисті немайнові права самостійно.

12. Способи захисту особистих немайнових прав фізичних осіб за своїм змістом поділяються на:

а) превентивно - пресікальні способи захисту, тобто ті з них, які спрямовані на попередження та припинення порушення, оспорювання, невизнання особистого немайнового права чи реальної загрози вказаних дій (визнання права; припинення дії, яка порушує право; зміна правового відношення; припинення правового відношення; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб тощо);

б) відновлювальні способи захисту, тобто ті з них, які спрямовані на відновлення порушеного права (відновлення становища, яке існувало до порушення та пов'язані із ним способи; спростування; відповідь; визнання правочину недійсним тощо);

в) компенсаційні способи захисту, тобто ті з них, які спрямовані на додаткове компенсування збитків, що пов'язані із порушенням особистого немайнового права (відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди тощо).

13. Найбільш перспективним при компенсації моральної шкоди, на нашу думку, буде підхід, відповідно до якого визначення розміру компенсації моральної шкоди буде носити певний комплексний характер і складатись із першого «загального» (гарантованого) рівня і другого - рівня «експертного». Перший рівень повинен ґрунтуватись на засадах визначення системи «середньої моральної шкоди», із виділенням мінімального та максимального розміру компенсації моральної шкоди для кожного із особистих немайнових прав (благ) із визначенням критеріїв збільшення та критеріїв зменшення розміру компенсації моральної шкоди. Другий рівень вимагатиме вже експертного підходу до визначення розміру компенсації моральної шкоди і застосовуватиметься у випадку, коли про це просить одна із сторін спору.

14. Особисті немайнові права є не просто сукупністю окремих суб'єктивних цивільних прав, а певною системою, під якою слід розуміти обумовлену біологічними, соціальними, духовними, культурними, економічними, політичними та іншими чинниками поєднання особистих немайнових прав фізичної особи у погоджене, впорядковане та єдине ціле і одночасний їх поділ на відповідні внутрішньо диференційовані складові, що наділені самі по собі відносною самостійністю та автономністю функціонування.

15. Система особистих немайнових прав включає в себе як універсальні (загальні) особисті немайнові права (які носять базовий характер та наділені універсальністю, тобто належать всім без виключення фізичним особам), так і окремі (спеціальні) особисті немайнові права (якими наділені лише окремі фізичні особи, внаслідок виконання ними певних діянь (поведінки), яка виділяється суспільством як соціально цінна, або внаслідок спеціального правового статусу (правового модусу) цієї фізичної особи, або іншими обставинами, що прямо передбачені законом).

16. Загальні особисті немайнові права фізичної особи поділяються на ті, що забезпечують її фізіологічне (природне) існування, та ті, що забезпечують її соціальне буття.

У свою чергу особисті немайнові права, що забезпечують фізіологічне (природне) існування фізичної особи слід поділити на такі групи:

а) права, що забезпечують природну (біопсихічну) цілісність фізичної особи (право на життя, право на здоров'я);

б) права, що забезпечують відтворюваність фізичної особи (репродуктивні права);

в) права, що забезпечують природну відособленість фізичної особи (право на свободу природного існування, право на особисту недоторканість, право на особисту безпеку, право на особисту гідність).

Що ж стосується особистих немайнових прав, які забезпечують соціальне буття фізичної особи, то вони поділяються на особисті немайнові права, які забезпечують участь фізичної особи у соціальному житті та особисті немайнові права, які забезпечують приватність фізичної особи від зовнішнього втручання з боку соціальної групи. При цьому перша група вказаних прав додатково включає в себе: а) права, що забезпечують індивідуалізацію фізичної особи в суспільстві (право людини на ім'я та пов'язані із ним засоби індивідуалізації, право на індивідуальність тощо); б) права, що забезпечують соціальний статус особи (право на честь та право на репутацію); в) права, що забезпечують свободу соціального буття (право на свободу пересування, право на вільний вибір місця проживання, право на свободу літературної, художньої, наукової та технічної творчості, право на вибір роду занять); г) права, що забезпечують особисту інформованість фізичної особи (право на особисту інформацію). Що стосується другої групи прав, то до них слід віднести право на приватність в усіх можливих його проявах.

17. Для розуміння права на життя в першу чергу слід вивести загальне поняття життя, під яким ми розуміємо особисте немайнове благо, що являє собою біологічне існування, духовне (моральне) начало та соціальне функціонування людського організму як єдиного цілого.

Моментом виникнення права на життя (як і всього обсягу право- та дієздатності фізичної особи) є момент її народження, тобто момент коли відбулось відділення живонародженого плоду від організму матері. У випадку ж мертвонародження дитини, як вже неодноразово зазначалось вище, питання про виникнення (існування) права на життя у зародка ставитись не може.

Під поняттям право на життя слід розуміти особисте немайнове право фізичної особи щодо володіння та використання незабороненим законом способом власним життям, а також захисту власного життя та життя інших осіб, в межах, що передбачені законодавством.

Єдиною достатньою та вагомою підставою для припинення права на життя фізичної особи є необхідна оборона, яка вчиняється без перевищення її меж стосовно особи, що здійснює винний та протиправний напад. Жодна інша підстава (еутаназія, самогубство, самопожертва тощо) не може вважатись достатньою та, відповідно, не може бути легалізована у чинному законодавстві.

18. Поняттям «здоров'я» як особистим немайновим благом охоплюється наявний соматичний та психічний стан життєдіяльності організму, який визначається системою якісних та кількісних медичних показників.

Під правом на здоров'я як особистим немайновим правом слід розуміти особисте немайнове право фізичних осіб щодо володіння здоров'ям, як особистим немайновим благом, його використання в межах, що встановлені законом, а також захисту власного здоров'я та в передбачених законом випадках - здоров'я інших фізичних осіб.

Право на здоров'я тісно пов'язано із поняттями «медична допомога» та «медична послуга». При цьому поняттям «медична допомога» повинна охоплюватись поведінка уповноваженого суб'єкта, яка регламентована відповідними нормативно-правовими актами в сфері медицини і спрямована на усунення загрози життю та здоров'ю (у випадку, коли така загроза може стати непоправною та/або створити відповідну загрозу життю) фізичної особи. В свою чергу, поняттям «медична послуга» повинна охоплюватись поведінка уповноваженого суб'єкта, яка регламентована відповідними нормативно-правовими актами в сфері медицини і спрямована на підтримання (збереження), відновлення чи покращення здоров'я фізичної особи та забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення.

19. У системі особистих немайнових прав фізичної особи важливу роль посідають репродуктивні права, які є комплексною сукупністю можливостей фізичної особи, що спрямовані на забезпечення репродуктивної функції людини щодо відтворення собі подібних.

Система репродуктивних прав як особистих немайнових прав фізичної особи включає в себе такі основні права: а) право на репродуктивний вибір; б) право на репродуктивне здоров'я; в) право на інформацію про репродуктивні права; г) право на таємницю здійснення та захисту репродуктивних прав.

20. Важливим для забезпечення відособленості фізичної особи є її особиста свобода, під якою слід розуміти особисте немайнове благо, суть якого полягає у можливості вільно, на власний розсуд, з метою задоволення власного інтересу та переслідування особистої мети визначати свою поведінку та приймати рішення.

Відповідно до даного розуміння право на свободу (у розумінні право на свободу природного існування) є особистим немайновим правом фізичної особи, яке полягає у можливості визнати фізичну особу володільцем особистого немайнового блага, яким є особиста свобода, можливості вільно, на власний розсуд, відповідно до своїх потреб, інтересів та мети, в межах, що передбачені законом, визначати свою поведінку та приймати рішення у сфері природного існування, а також можливості вимагати від усіх та кожного не порушувати вказане право та не вчиняти будь-яких інших дій, що впливають на його зміст, обсяг чи можливість самостійного та вільного волевиявлення.

21. Особиста недоторканість фізичної особи як особисте немайнове благо є поняття збірне, яке включає в себе такі основні складові: а) фізичну (тілесну, соматичну) недоторканість; б) психічну недоторканість; в) моральну недоторканість.

Використання фізичної (тілесної, соматичної) недоторканості повинно включати в себе можливість фізичної особи за власною волею та у власних інтересах використовувати своє тіло, в тому числі і шляхом надання згоди на відокремлення окремих його органів та/або тканин в межах, що передбачені законом, а також надання пожиттєвої згоди на визначення долі свого тіла та його частин після смерті.

Використання психічної недоторканості спрямоване на здатність фізичної особи самостійно впливати на власні психічні процеси, забезпечувати їх формування у нормальному (непорушеному) стані та визначати режим доступу до її психічної (душевної) організації.

Використання моральної недоторканості фізичної особи покликано забезпечити фізичній особі можливість формувати власну моральність на ґрунті загальноприйнятих моральних засад суспільства, а також вимагати від усіх та кожного не порушувати складену у свідомості систему моральних пріоритетів та устоїв.

Право на особисту недоторканість фізичної особи є цивільним суб'єктивним особистим немайновим правом, яке спрямоване на визнання за фізичною особою статусу носія особистої недоторканості, забезпечення недоторканості фізичної (тілесної), психічної та моральної цілісності фізичної особи і включає, в себе можливість фізичної особи за власною волею та у власних інтересах використовувати своє тіло, в тому числі і шляхом надання згоди на відокремлення окремих його органів та/або тканин в межах, що передбачені законом, надання пожиттєвої згоди на визначення долі свого тіла та його частин після смерті, надання дозволу чи заборони втручатися з боку інших осіб у процес формування власної душевної організації та системи моральних цінностей і устоїв, а також вимагати від усіх та кожного не порушувати цієї цілісності фізичної особи як єдиного біопсихосоціального організму та використовувати заходи захисту у разі такого порушення.

22. В умовах сьогодення особливу роль набуває особиста безпека фізичної особи, під якою слід розуміти особисте немайнове благо, що полягає у наявності стану захищеності життєво важливих інтересів фізичної особи від зовнішньої та внутрішньої загрози.

У свою чергу під поняттям «право на особисту безпеку природного існування фізичної особи» необхідно розуміти особисте немайнове право фізичної особи, яке спрямоване на визнання за нею особистої безпеки як особистого немайнового блага, можливість використання нею цієї безпеки на власний розсуд, в тому числі і шляхом визначення допустимого для себе рівня ризику в будь-якій із сфер життєдіяльності, а також вимагати від інших утримуватись від порушення своєї особистої безпеки, а у випадку порушення чи загрози такого порушення - припинити вказані дії та відновити особисту безпеку цієї фізичної особи.

23. Ще одним фундаментальним особистим немайновим благом фізичної особи є її особиста гідність, яка полягає у визнанні цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти.

Відповідно, право на особисту гідність слід розуміти як особисте немайнове право фізичної особи на власну цінність як біопсихосоціальної істоти, на визнання цієї цінності, на вимогу ставлення до себе як до вищої соціальної цінності, а також на захист від поводження та покарання, що принижує людську гідність.

24. Важливу роль для соціального буття фізичної особи відіграє її індивідуалізація. До особистих немайнових прав, які забезпечують індивідуалізацію фізичної особи у суспільстві, відносяться: а) право на ім'я фізичної особи як особисте немайнове право щодо володіння іменем, його зміни та використання з метою набуття цивільних прав та створення цивільних обов'язків, здійснення цих прав та виконання вказаних обов'язків, а також право вимагати від інших осіб не порушувати право на ім'я у будь-який спосіб, а у випадку порушення, оспорювання або невизнання цього права - вимагати його захисту; б) право на професійне (творче) ім'я; в) право на спеціалізований цифровий код чи інший нелітеральний шифр фізичної особи; г) право на підпис; д) право на герб; е) право на індивідуальність.

25. Набутий соціальний статус є мотивацією поведінки для багатьох фізичних осіб. З огляду на це до особистих немайнових прав, що забезпечують соціальний статус фізичних осіб у суспільстві, на нашу думку, слід відносити:

а) право на честь фізичної особи, під яким слід розуміти особисте немайнове право фізичної особи на об'єктивну, повну та своєчасну оцінку її та її діянь (поведінки) по дотриманню морально-етичних та правових норм з боку суспільства, певної соціальної групи та окремих фізичних осіб, на формування цієї оцінки, її зміну та інше використання, а також вимагати захисту цього права у випадку його порушення, невизнання чи оспорювання;

б) право на репутацію фізичної особи, під яким слід розуміти особисте немайнове право на об'єктивну, повну та своєчасну оцінку її як фахівця у будь-якій сфері професійної чи іншої суспільно-корисної діяльності, її діянь (поведінки) з боку суспільства, певної соціальної групи та окремих фізичних осіб, на формування цієї оцінки, її зміну та інше використання, а також вимагати захисту цього права у випадку його порушення, невизнання чи оспорювання.

26. Особисті немайнові права, що забезпечують свободу соціального буття фізичних осіб, складають цілу систему, яка спрямована на створення можливості щодо забезпечення фізичній особі формування власної поведінки в сфері соціального буття, визначення її форми та змісту в межах, що не суперечать чинному законодавству та моральним засадам суспільства. На сьогодні до основних і таких прав потрібно відносити: а) право на свободу вибору місця проживання; б) право на свободу пересування; в) право на свободу літературної, художньої, наукової та технічної творчості г) право на свободу вибору та зміну роду занять. У свою чергу такі особисті немайнові права, як-от: право на свободу об'єднання (ст. 314 ЦК України) та право на свободу мирних зібрань (ст. 315 ЦК України) є за своїм змістом публічними правами і повинні бути виключені із ЦК України.

27. Інформованість фізичної особи є важливою складовою її соціального життя, і тому саме питанням інформації, яка є важливою для фізичної особи та стане мотивацією її подальшої поведінки, повинна бути відведена належна увага. Під поняттям «інформація» слід розуміти відомості про особу, предмети, факти, події, явища та процеси незалежно від форми їх представлення за умови, що така форма забезпечує придатність для сприйняття цієї інформації іншими особами. При цьому, доцільно враховувати поняття інформації, визначене в новій чинній редакції Закону України «Про інформацію». Однак об'єктом відповідних особистих немайнових прав є не просто інформація, а «особиста інформація», що повинна бути включена в першу чергу як інформація про саму особу, її особисті немайнові блага та їх стан, її особисті немайнові права та порядок їх здійснення і захисту, а також інша інформація про предмети, факти, події, явища та процеси в тому обсязі, у якому вона створює загрозу для особистої безпеки фізичної особи.

З огляду на зазначене під поняттям права на особисту інформацію ми розуміємо можливість фізичної особи вимагати надання їй у доступній формі повної, достовірної та своєчасної інформації про саму фізичну особу, її особисті немайнові блага та їх стан, її особисті немайнові права і порядок їх здійснення та захисту, іншу інформацію про предмети, факти, події, явища та процеси в тому обсязі, у якому вона створює загрозу для особистої безпеки фізичної особи, а також можливість використовувати вказану інформацію задля задоволення власних інтересів та потреб.

28. Формування повноцінної охорони приватного інтересу фізичної особи, яка бере участь у соціальному житті, та убезпечення її від втручання із зовні повинно починатись із формування нового особистого немайнового блага. На нашу думку, таким особистим немайновим правом повинно стати не «особисте життя» фізичної особи, а радше її «приватність», що є фактичним аналогом поняття «ргivасу» як єдиного та комплексного блага, яке охоплює усі складові приватного інтересу фізичної особи.

Така зміна об'єкта повинна тягнути за собою і зміну його правового режиму, що можливе шляхом легалізації права фізичної особи на приватність. Активну частину повноважень даного права повинні складати такі три групи: а) повноваження, що визнають (юридично «закріплюють») за фізичною особою її приватність та дають можливість визначати її обсяг та зміст; б) повноваження, що забезпечують недоторканість приватності фізичної особи; в) повноваження, що забезпечують таємницю приватності фізичної особи. Узагальнюючи вказане, слід визначити право на приватність як особисте немайнове право фізичної особи, що забезпечує життєдіяльність фізичної особи у сфері сімейних, побутових, особистих, інтимних та інших відносин, які вивільнені від виконання покладених на неї публічних функцій, а також надає можливість визначати межі та режим доступу до цієї приватності, дозволяти чи забороняти поширювати інформацію щодо неї.

29. Одним із перших та найбільш розгалужених і досліджуваних спеціальних (окремих) особистих немайнових прав фізичної особи є її особисті немайнові права, які виникають у сфері інтелектуальної діяльності та пов'язані із набуттям фізичною особою відповідного правового модусу «творця твору». До системи вказаних спеціальних прав ми відносимо: а) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності; б) право на ім'я творця (авторське ім'я) та використання інших способів індивідуалізації творця (автора); в) право на титулізацію, номіналізацію об'єкта права інтелектуальної власності; г) право на недоторканість об'єкта права інтелектуальної власності; д) право на репутацію творця об'єкта права інтелектуальної власності. Решта особистих немайнових прав у цій сфері або не відповідають визначеним ознакам, або через власну малозначимість та випадковість можуть охоронятись у режимі немайнового інтересу.

30. Ще одними спеціальними особистими немайновими правами є особисті немайнові права, які виникають у фізичної особи в сфері сімейних відносин. Загальна пропонована система особистих немайнових прав фізичних осіб може виглядати таким чином:

а) особисті немайнові права, що виникають у фізичних осіб до створення сім'ї та пов'язані із таким створенням (право на створення сім'ї, право на укладення та державну реєстрацію шлюбу, право на усиновлення тощо);

б) особисті немайнові права, які виникають в осіб під час перебування в сім'ї (особисті немайнові права подружжя, особисті немайнові права батьків та дітей, особисті немайнові права усиновителів та усиновлюваних, особисті немайнові права інших членів сім'ї тощо);

в) особисті немайнові права, що виникають після припинення (призупинення) сімейних відносин (право на поновлення шлюбу після його розірвання (ст. 117 СК України), право особи, яка була оголошена померлою, у випадку її появи на поновлення її шлюбу з іншою особою (ст. 118 СК України), право матері та батька, що позбавлені батьківських прав, на побачення з дитиною (ст. 168 СК України), право матері та батька, що позбавлені батьківських прав, на поновлення батьківських прав (ст. 169 СК України) тощо).

31. Спеціальні особисті немайнові права, що виникають у фізичних осіб в медичних відносинах, у першу чергу пов'язані із набуттям фізичною особою правового модусу «пацієнт», під яким слід розуміти людину, яка звернулась до закладів охорони здоров'я з вимогою про надання їй медичної допомоги, що спрямована на збереження, підтримання, відновлення чи покращення її здоров'я і реалізацію обов'язків держави по захисту її життя та забезпеченню санітарно-епідемічного благополуччя населення.

До основних спеціальних особистих немайнових прав пацієнтів, на нашу думку, слід віднести: а) право на надання медичної допомоги в умовах, що відповідають санітарно-гігієнічним вимогам; б) право на поважне та гуманне відношення з боку медичного та обслуговуючого персоналу; в) право на вибір лікаря, методу лікування та лікувального закладу; г) право на проведення за його проханням консиліуму та консультацій інших спеціалістів; д) право на полегшення болю, що пов'язаний із захворюванням чи медичним втручанням; е) право на отримання повної, достовірної, своєчасної та в доступній формі інформації про стан свого здоров'я; є) право на отримання повної, достовірної, своєчасної та в доступній формі інформації про безпечні, ефективні, доступні та прийнятні методи профілактики, діагностики, лікування та медико-соціальної реабілітації здоров'я; ж) право на отримання повної, достовірної, своєчасної та в доступній формі інформації про обрану методику лікування та її наслідки; з) право на отримання повної, достовірної, своєчасної та в доступній формі інформації про умови отримання висококваліфікованих послуг по забезпеченню та охороні здоров'я; і) право на таємницю про факт звернення за медичною допомогою тощо.

32. Фізична особа, яка має відповідні дефекти в обсязі цивільної дієздатності, повинна наділятись додатковим юридичним механізмом, в тому числі і шляхом надання їй низки допоміжних прав. Одним із перших суб'єктів, якому закон надає вказані вище додаткові юридичні механізми у вигляді відповідних суб'єктивних цивільних прав, є дитина як один із небагатьох правових модусів фізичної особи, який виділяється законодавцем на підставі віку. До основних особистих немайнових прав, що пов'язані із необхідністю забезпечити необхідний догляд за цією категорією фізичних осіб, відносять: право на опіку та право на піклування. Окремо вказані права можуть поширюватись і на деякі інші категорії фізичних осіб, які мають відповідні дефекти у дієздатності.

33. До останньої категорії спеціальних особистих немайнових прав фізичної особи слід відносити ті з них, які нібито «переживають» своїх носіїв та продовжують своє існування після їх смерті. Такі особисті немайнові права ми іменуємо «посттанативними» та визначаємо як такі, що виникають внаслідок і в момент смерті фізичної особи в інших осіб, які конкретно визначені законом чи встановлені померлим, і, як правило, спрямовані на захист доброго імені померлого.

Викладач:

доцент кафедри

цивільно – правових дисциплін,

кандидат юридичних наук Т. В. Івченко

Дата добавления: 2015-05-31