Держава й економіка

Сучасна держава - це ринкова держава. Суть ринкової економіки зводитися і вільному товарообміну, визнанню непорушності приватної власності і законних інтересів власника, волі праці і приватного підприємництва.

Ринкові відносини розвиваються тим краще, чим менше держава обмежує волю учасників цих відносин. Однак є такі сфери громадського життя, котрі не можуть бути передані у владу приватних інтересів - це: - бюджетна сфера; - охорона громадського правопорядку і боротьба зі злочинністю (організація і підтримка міліції, судів, в'язниць); - оборона країни і т.д.

Є також категорія населення, яка не може бути учасниками ринкових відносин - діти, інваліди, старі. В інтересах цих людей, а також з метою змісту бюджетної сфери виробництва, держава втручається в ринкові відносини, перерозподіляючи доходи від найбільш заможних категорій населення до менш заможного і вилучення засобів на поповнення держбюджету. Таким чином, економічна функція держави виражається у виборі і координації державою стратегічних напрямків розвитку економіки країни в найбільш оптимальному режимі.

§ 18. Економічна, соціальна і моральна основи правової держави.

Економічною основою правової держави є виробничі відносини, що базуються на багатоукладності, на різних формах власності (державної, колективної, орендної, приватної, кооперативної, сумісної і інших) як рівноправних і однаковою мірою захищених юридично. У правовій державі власність належить безпосередньо виробникам і споживачам матеріальних благ; індивідуальний виробник виступає як власник продуктів своєї особистої праці.

Соціальну основу правової держави складає саморегулююче цивільне суспільство, що поєднує вільних громадян - носіїв суспільного прогресу. У центрі уваги такої держави знаходиться людина і її інтереси. Через систему соціальних інститутів, суспільних зв'язків створюються необхідні умови для реалізації кожним громадянином своїх творчих, трудових можливостей, забезпечується плюралізм думок, особисті права і волі.

Моральну основу правової держави утворять загальнолюдські принципи гуманізму і справедливості, рівності і свободи особи. Конкретно це виражається в демократичних методах державного керування, справедливості і правосуддя, у пріоритеті прав і свобод особи у взаєминах з державою, захисту прав меншості, терпимості до різним релігійної світопогляду.

§ 19. Поняття та основні принципи правової держави.

Ідея правової держави зародилась досить давно, ще в античні часи, хоча сам термін не вживався. На думку античних філо­софів і юристів, правова держава — це така держава, в якій правда, справедливість, право, закон традиційно вважались божествен­ними настановами, необхідними атрибутами космічних і земних порядків, антиподами насильства, свавілля і хаосу.

Сам термін “правова держава” з'явився в німецькій літературі в працях К.Т.Велькера і Р.фон Моля. Філософські основи теорії правової держави були сформульовані І.Кантом. Суть його теорії зводилася до декількох основних положень: “Кожний громадя­нин повинен бути паном сам собі”, “Чого народ не може вирі­шити відносно самого себе, того і законодавець не може вирі­шити відносно народу”. В цих положеннях мова йде, по суті, про юридичне закріплення основних прав і свобод людини.

В нашій країні ця ідея була відкинута в зв'язку з тим, що вона була несумісна з ідеєю “диктатури пролетаріату” і взагалі з різними авторитарними режимами. Правова держава — це вже не органі­зація насильства одного класу над іншим, як розуміли тоді суть держави класики марксизму. Вона повинна оптимально і зба­лансовано виражати потреби і інтереси всіх класів і соціальних груп, повинна стати соціально-демократичною державою. В ко­лишньому СРСР до 1985 року ця ідея вважалась буржуазною, тому це поняття зникло з наукової літератури.

Лише в зв'язку з так званою перебудовою постало питання про необхідність побудови соціалістичної правової держави. Цій проблемі було присвячено декілька науково-практичних конфе­ренцій, на яких були розроблені основні принципи (риси) правової держави стосовно республік колишнього Радянського Союзу. Правова держава відрізняється від звичайної держави наступ­ними характерними рисами-принципами:

1) верховенство права і правових законів над підзаконними нормативними актами, політичною і фізичною силою держави;

2) розподіл влади, яка належить народу, на законодавчу, вико­навчу і судову;

3) верховенство громадянського суспільства і його представ­ника — Парламенту над державою і її апаратом;

4) юридичне закріплення основних прав і свобод людини в Конституції та інших законах і їх фактичне забезпечення;

5) взаємоповага і взаємовідповідальність особи і держави;

6) громадянину дозволено робити все, що не заборонено зако­ном, а державі і її чиновникам лише те, що дозволено законом;

7) демократичний плюралізм і гласність — діяльність легаль­них політичних партій і рухів, відносна свобода засобів масової інформації і т.п.

Багато з цих принципів закріплено в Конституції України 1996 року, зокрема в розділі І. В ст.3 говориться, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнача­ються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свобо­ди людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяль­ності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

В ст.6 вказується, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. В ст.8 закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

В ст. 1 Конституції закріплено, що Україна є суверенна і неза­лежна, демократична, соціальна, правова держава.

Але потрібно підкреслити, що для реалізації ідеї побудови правової держави необхідно багато часу. В багатьох країнах Заходу ця ідея прого­лошена вже давно, але ще жодна держава її не побудувала. Ідею правової держави потрібно розглядати як ідеал, як соціальну мету демократичного суспільства, оскільки реалізація принципів пра­вової держави дає можливість розвивати демократію, забезпечи­ти законність і правопорядок, права і свободи людини, забезпе­чити вільний розвиток кожної людини, як умови вільного роз­витку всіх.

§ 20. Держава і суспільство.

Держава і суспільство не тотожні. Їх необхідно розрізняти.

Держава виділилася із суспільства на відомій ступіні його зрілості. Суспільство — мати держави, і відповідно держава — дитя суспільства, продукт суспільного розвитку. Яке суспільство — таке і держава. Держава виявляє турботу про чи суспільство, навпроти, чи паразитує навіть розтрощує суспільний організм. У міру того як суспільство переходить у своєму поступальному розвитку від однієї формації до іншої, від нижчої ступіні до вищого, міняється і держава. Воно також стає більш зробленим і цивілізованим.

Виявлення закономірностей співвідношення цивільного суспільства і держави дозволяє правильно проаналізувати весь шлях. пройдений людством, зрозуміти сучасні проблеми державності, побачити перспективи політичних і власне державних форм, у яких розвиваються живі суспільства різних країн. Саме суспільство не є простою сукупністю індивідів. Це складний соціальний організм, продукт взаємодії людей, визначена організація їхнього життя, зв'язане насамперед з виробництвом, обміном і споживанням життєвих благ. Суспільство — складна динамічна система зв'язку людей, об'єднаних сімейними узами, груповими, становими, класовими відносинами. Це така спільність індивідів, де діють уже не біологічні, а соціальні закони. Глобальні проблеми виживання людського роду сьогодні стають визначальними для нормального суспільного розвитку.

Розгляд суспільства як сукупність суспільних відносин дозволяє, по-перше, підходити до йому історично (виділити різні суспільні формації, розрізняти етапи розвитку суспільства), по-друге, виявити специфіку головних сфер громадського життя (економічної, духовної), по-третє, називати суб'єктів соціального спілкування (особистість, родина, нація, держава й ін.).

Ті самі соціальні суб'єкти в різний час, у різних обставинах і в різних сферах громадського життя заявляють про себе чи в політичних, чи в неполітичних формах. Політичні форми громадського життя зв'язані з політичною організацією суспільства, його політичною системою, у яку як складену частину входить і держава. Політична система — це стійка форма людських відносин, за допомогою якої приймаються і проводяться в життя авторитарні-владні для всіх членів чи суспільства для їхньої частини рішення.

Політична система містить у собі чотири підсистеми;

1) політичні організації;

2} політичні норми;

3) політичні відносини;

4) політичну ідеологію.

Говорять також про суб'єктів політичної системи інституціонального (парламент, президент, уряд, профспілки й ін.) і функціонального рівня (армія, церква, лобі, опозиція і т.д.). Називають і функції політичної системи:

— визначення цілей розвитку суспільства;

— політична інтеграція суспільства;

— регулювання режиму суспільно-політичної діяльності;

— легітимація політичного режиму;

— мобілізація ресурсів і ін.

Політичну систему суспільства утворять різноманітні організації, інститути, заснування боротьби за владу, за її утримання, використання, організацію і функціонування. Співвідношення цивільного суспільства і його політичної системи — це співвідношення змісту і форми. Які люди, які їхні потреби й інтереси, як вони задовольняють свої потреби, у які класи і групи входять і які інтереси лежать в основі природно-історичних утворень людей — усе це відбивається на політичних інститутах.

Головними політичними об'єднаннями боротьби за владу й утримання влади в сучасному суспільстві виступають політичні партії. Велика роль належить також професійним союзам, об'єднанням по віковій і половій ознаці. Якщо такі організації сформувалися, спрощується виявлення інтересів різних груп населення, пошук лідерів, здатних утілювати волю громадян у життя. Але така множинна (плюралістична) демократія можлива тільки у вільному суспільстві вільних людей,

§ 21. Виникнення і поняття права.

Право дуже складне соціальне явище, і щоб розкрити його поняття необхідно відмежувати його від інших соціальних явищ. В нашій науці існує декілька концепцій до розуміння права: нормативний підхід та інші. Крім того, потрібно розрізняти пра­во, яке створене державою, і право природне, яке виникає в результаті історичного розвитку.

Дата добавления: 2015-05-31