Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Форма державного устрою. Форма держави як сукупність найбільш значущих її характерис­тик тісно пов’язана не тільки з публічною владою




Форма держави як сукупність найбільш значущих її характерис­тик тісно пов’язана не тільки з публічною владою, а й ще з однією іс­тотною властивістю держави - територіальною організацією насе­лення.

Форма державного устрою являє собою внутрішню будову держа­ви, її розподіл на складові - адміністративно-територіальні одиниці, автономні чи політичні утворення та їх співвідношення з централь­ною владою.

Теорія держави і права виділяє кілька видів територіального (на­ціонально-державного й адміністративно-територіального) устрою держави. Основним є унітарний і федеративний державний устрій. Крім того, розрізняють також міждержавні об’єднання (союзи держав, у рамках яких існують державні і наддержавні органи, але держави, що поєднуються,

зберігають свій суверенітет у повному об­сязі). До них належать особиста і реальна унія, протекторат і асоці­йовані держави, конфедерація, співдружність, співтовариство.

Унітарна форма державного устрою має місце в багатьох країнах (Англія, Франція, Італія, Угорщина, Монголія та ін.). Унітарна (від лат. тіш - єдність) держава відрізняється політичною єдністю, не­подільністю. Окремі адміністративно-територіальні одиниці та об­ласті не мають власного законодавства, свого особливого судоуст­рою вищих органів державної влади. Кожна із складових єдиної дер­жави має однакові права і представництво в органах держави. Парламент, глава держави, уряд поширюють свою владу на терито­рію всієї країни. Їх компетенція не обмежується повноваженнями будь-яких місцевих органів.

Всі адміністративно-територіальні одиниці мають однаковий юридичний статус, не володіють політичною самостійністю. В уні­тарній державі єдине громадянство.

Для унітарної держави характерна єдина система законодавства. Найвищою за юридичною силою є Конституція — Основний Закон, норми якого застосовуються на всій території країни без будь-яких вилучень і обмежень. Місцеві органи влади зобов’язані застосовувати й усі інші нормативні акти, прийняті центральними органами влади. Їх власна нормотворча діяльність має суто підлеглий характер, поширюється на відповідну локальну територію. В унітарній державі діє єдина судова система. Судові органи, як і всі інші правоохоронні органи, являють собою ланки єдиної централізованої системи.

Таким чином, форма державного устрою в унітарній державі ха-рактеризується централізацією.Розрізняють централізовані й децентралізовані унітарні держави. В централізованих унітарних державах не існує автономних утворень. В деяких унітарних державах використовується надання особливого правового статусу одній чи кільком адміністративно-територіальним одиницям, що утворює децентралізовану унітарну державу. Така уні-тарна держава характеризується наявністю адміністративної автономії для деяких структурних територіальних підрозділів. Зазначена форма державного устрою знаходить застосування там, де потрібне врахування специфічних інтересів територіальних одиниць (націо-нальних, етнічних, географічних, історичних та ін.). Права самовря-дування в автономних утворень ширші, ніж у звичайних адміністра-тивно-територіальних одиниць. Однак самостійність автономій допускається тільки в межах, установлених законом. Найяскравішим прикладом є Автономна Республіка Крим у складі унітарної держави Україна.

Федеративна форма державного устрою є значно складнішою, ніж унітарна. Кожна федерація має унікальні, специфічні особливості. І все-таки можна при цьому виділити риси, що характеризують усі федеративні держави. Федерація — це форма державного устрою, яка характеризується наявністю у складі держави утворень, що мають певні ознаки державного суверенітету. На відміну від унітарної держави, федеративна держава заснована за принципом децентралізації. Але державні утворення, що входять до складу федеративної держа-ви, не мають повного суверенітету, не відрізняються самостійністю і незалежністю з усіх питань внутрішнього і зовнішнього політичного життя. Ступінь їх суверенності може бути різним. Існує коло питань, що не можуть бути вирішені без участі центральної влади. Але в уся-кому разі суб’єкти федерації поряд з господарською і соціально-культурною самостійністю здобувають і певну політичну самостійність, і це відрізняє їх від адміністративно-територіальних утворень унітарної держави.

У федерації існує два рівні державного апарату: федеральний (союзний) і республіканський (рівень штату, республіки, землі та ін.). На вищому рівні федеративний характер держави виявляється у створенні двопалатного союзного парламенту, одна з палат якого (верхня) відбиває інтереси суб’єктів федерації. Інша палата парламенту виражає інтереси всього населення федеративної держави, усіх її регіонів.

Однією з формальних ознак федерації є подвійне громадянство. Кожен громадянин вважається громадянином федерації і громадянином відповідного державного утворення, і це закріплюється конституціями держав.

У федеративній державі функціонує система законодавства, побу-дована за принципом централізації, єдності. Але суб’єкти федерації можуть створювати і свою систему законодавства. Як правило, їм надається право прийняття власної конституції, законів. Однак завжди при цьому встановлюється принцип субординації, ієрархії законів, відповідно до якого конституції суб’єктів федерації повинні відповідати союзній конституції і їй не суперечити, а республіканські закони не повинні суперечити федеральним законам. Суб’єкти федерації можуть мати власну судову систему.

Одним із найскладніших питань федерації є питання про право націй на самовизначення і вихід зі складу федерації. Зрозуміло, вступ до федерації має бути добровільним. Але чи може на основі цього принципу здійснюватися вихід з її складу? Аналіз конституцій існуючих федерацій показує, що вихід зі складу федерації, як правило, не закріплюється в конституції. Винятком був колишній СРСР, у конституції якого республікам таке право було надано, однак воно було суто декларативним. Право виходу за суб’єктами федерацій не визнається в жодній з буржуазних конституцій, так само, як і право брати участь в міжнародних відносинах.

Федерації поділяються на два види: національно-державні і адміністративно-територіальні. В основі національно-державної федерації лежать національні фактори, і тому вони мають місце в багатонаціональній державі. В основу адміністративно-територіальної федерації, як правило, покладені економічні, географічні, транспортні й інші територіальні фактори. Велику роль відіграють історичні традиції, мовні, культурні та інші.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-31; Просмотров: 297; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.007 сек.