Романо-германська правова система. Романо-германське право сформувалось в XII–XIII ст

Романо-германське право сформувалось в XII–XIII ст. у резуль­таті рецепції (запозичення) римського права країнами континенталь­ної Європи. Підставою для рецепції в економічній сфері стали розви­ток торгівлі, ремесел, зростання міст. Спочатку соціальною основою і сферою його застосування в середньовічній Європі було переважно міське населення, однак поступово ця правова система стала загаль­нонаціональною, континентально-європейською.

Крім економічних причин, існували і соціально-культурні переду­мови запозичення Європою римського права. Розвиток освіти, мис­тецтва, культури підготував ґрунт для сприйняття римських юридичних концепцій, поглядів, понять, конструкцій. Неабияку роль у цьо­му процесі відіграли університети, де відбувалося вивчення ори­гінальних римських текстів.

Важливою передумовою рецепції римського права було також благословення християнської церкви. Протягом багатьох століть церква негативно ставилася до римського права, і знадобився авто­ритет середньовічного філософа Фоми Аквінського, щоб перебороти таке упередження.

З XIII ст. романо-германське право активно розвивається, стає надбанням усієї Європи, крім острівної Англії. У XVI–XVIII ст. про­цес правового розвитку Європи здобуває нові форми. Загальні прин­ципи римського права поступово інтегровані в національні норма­тивні системи. Цей процес завершився розробкою національного за­конодавства, національних кодексів.

Особливості норм романо-германського права наступні. Романо-германська норма права - загальне правило поведінки. Головною особливістю цієї норми, порівняно з англосаксонською прецедентною, виступає узагальнений, абстрактний характер, що викликає не­обхідність її тлумачення і конкретизації. Романо-германські норми мають системно-ієрархічний характер.

Найважливішим джерелом романо-германського права виступає закон. Закони приймаються парламентами країн цієї системи і воло­діють вищою юридичною силою, поширюються на всю територію держави, на всіх громадян. В усіх країнах романо-германської систе­ми є писані конституції, за нормами яких визнається вища юридична чинність. Закон має пріоритет стосовно всіх інших джерел права. Він може заборонити чи легалізувати звичай, окремі положення судової практики, нормативні договори.

Важливе місце серед джерел романо-германского права займають кодифіковані акти (кодекси). Романо-германське право, на відміну від англосаксонського, прагне не до зовнішнього об’єднання норма­тивного матеріалу (інкорпорації), а до об’єднання змістового, внут­рішнього.

Крім законів, у країнах романо-германської системи приймається безліч підзаконних актів: декрети, регламенти, інструкції, циркуляри, укази, постанови та інші документи виконавчої влади.

Джерелом романо-германського права є також звичай. Як само­стійне джерело права звичай сьогодні відіграє другорядну роль у правовій системі, виступаючи як доповнення до закону.

Структура романо-германського права відрізняється своєрідні­стю. У країнах романо-германської правової системи існує розподіл права на публічне і приватне. Підставою, критерієм виділення пуб­лічного права виступає загальний, державний інтерес (здійснення суспільних цілей і завдань), приватного права - особливий, приват­ний інтерес (реалізація цілей окремих осіб, громадян, організацій). Іншою структурною особливістю романо-германського права є по­слідовний галузевий розподіл норм, їх прив’язка до конкретних галу­зей права і правових інститутів.

Дата добавления: 2015-05-31