Форми зайнятості населення 2 страница

Особливості умов та тривалості виплати допомоги по безробіттю чітко зазначені у ст. 22 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

Відповідно до п. З Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням розрахунковим періодом, за який обчислюється заробітна плата (дохід) для розрахунку допомоги по безробіттю, є період роботи за останнім основним місцем роботи перед настанням страхового випадку, протягом якого застрахована особа працювала та сплачувала страхові внески або за неї сплачували страхові внески.

Для розрахунку допомоги по безробіттю береться заробітна плата за 6 календарних місяців (з 1-го до 1-го числа), що передують місяцю, в якому настав страховий випадок. Якщо застрахована особа працювала менш як шість календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється за фактично відпрацьовані повні календарні місяці, за які сплачено страхові внески.

Середньоденна заробітна плата (дохід) для розрахунку допомоги по безробіттю обчислюється діленням нарахованої за розрахунковий

період заробітної плати (оподаткованого доходу) на кількість календарних днів (без урахування святкових і неробочих днів, установлених законодавством).

Працівники передпенсійного віку, трудовий договір з якими було розірвано згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України і які мають встановлений законодавством про пенсійне забезпечення необхідний загальний трудовий стаж (у тому числі на пільгових умовах), мають право на достроковий вихід на пенсію, якщо на день вивільнення до досягнення пенсійного віку залишилося не більше півтора року.

За умови їх реєстрації у державній службі зайнятості як таких, що шукають роботу, протягом семи календарних днів після звільнення їм видається клопотання про достроковий вихід на пенсію для подання в місцеві органи соціального захисту населення за їх бажанням, а також у разі відсутності підходящої роботи.

Витрати, пов'язані з достроковим виходом на пенсію, здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України з наступним відшкодуванням цих витрат із Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України (див. ст. 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття").

2. Громадянам, зареєстрованим на загальних підставах (це всі громадяни, які реєструються у державній службі зайнятості, крім осіб, які реєструються на підставі ст. 26 Закону України "Про зайнятість населення"), допомога по безробіттю виплачується з восьмого дня після реєстрації у службі зайнятості до працевлаштування, але не більше 360 календарних днів протягом двох років.

Для осіб передпенсійного віку (чоловікам після досягнення 58 років, жінкам — 53 років, при цьому вік визначається на момент надання громадянину статусу безробітного) тривалість виплати допомоги по безробіттю становить до 720 календарних днів.

Громадянам, які бажають відновити роботу після тривалої (більше 6 місяців) перерви, та громадянам, які вперше шукають роботу, допомога по безробіттю виплачується не більше 180 днів.

Громадянам, зареєстрованим на загальних підставах у державній службі зайнятості, визнаним у встановленому порядку безробітними, виплата допомоги по безробіттю гарантується у такому розмірі і за таких умов:

а) не менше 50 % середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в на-

родному господарстві відповідної області за минулий місяць, і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, якщо вони протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали не менше 26 календарних тижнів;

б) не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати — в усіх інших випадках, включаючи громадян, які шукають роботу вперше, або після тривалої перерви.

3. Жінкам, зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітні не менше 10 місяців, допомога по вагітності та пологах призначається та виплачується органами соціального захисту на підставі довідки, виданої державною службою зайнятості, і листка непрацездатності. Виплата допомоги по безробіттю цим жінкам за період, зазначений у листку непрацездатності припиняється.

Жінкам, зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітні менше 10 місяців, виплата допомоги по безробіттю продовжується в межах строків визначених ст. 26 і 28 Закону України "Про зайнятість населення". Якщо жінка бажає здійснювати догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку, то вона письмово повідомляє про це центр зайнятості і їй видається довідка встановленої форми для подання в органи соціального захисту населення за місцем проживання на отримання допомоги по догляду за дитиною. У разі, коли жінка виявила бажання працевлаштуватися, а центр зайнятості не може запропонувати підходящої роботи, виплата їй допомоги по безробіттю продовжується на строк і в розмірах, установлених до вагітності і пологів.

Законом України "Про внесення змін до Закону України «Про зайнятість населення»" від 21 листопада 1997 р. № 665/97-ВР з 1 січня 1998 р. запроваджено новий вид компенсаційних виплат безробітним — матеріальна допомога по безробіттю (ст. 31 у новій редакції). Умови та порядок виплати безробітним матеріальної допомоги по безробіттю визначено в Положенні про порядок надання матеріальної допомоги по безробіттю, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 578.

Матеріальну допомогу по безробіттю протягом 180 календарних днів у розмірі 75 % установленої законодавством мінімальної заробітної плати можуть одержувати безробітні, в яких закінчився строк виплати допомоги по безробіттю за умови, що середньомісячний сукуп-

ний дохід на члена сім І не перевищує встановленого законодавством неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Матеріальна допомога по безробіттю може призначатися з наступного дня після закінчення виплати допомоги по безробіттю.

Для одержання матеріальної допомоги по безробіттю громадянин повинен подати до центру зайнятості письмову заяву та довідки про склад сім'ї і доходи кожного члена сім'ї за квартал (три місяці), що передує поданню заяви про надання матеріальної допомоги. У сукупному доході не враховується допомога по безробіттю, яку виплачує служба зайнятості.

Період виплати матеріальної допомоги по безробіттю зараховується до загального та безперервного трудового стажу громадянина, про що в його трудовій книжці робиться відповідний запис.

Кожний із членів сім'ї, який перебуває на утриманні безробітного, а також громадяни, у яких закінчився строк виплати допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю, можуть одержати матеріальну допомогу у розмірі 50 % установленої законодавством мінімальної заробітної плати за умови, що середньомісячний сукупний дохід на члена сім'ї безробітного не перевищує встановленого законодавством неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Одноразова матеріальна допомога може надаватися не більше двох разів протягом календарного року за умови, що безробітний активно сприяє своєму працевлаштуванню.

Державна служба зайнятості також забезпечує надання допомоги на поховання громадянина, який зареєстрований у державній службі зайнятості як такий, що шукає роботу, або як безробітний, а також у разі смерті особи, яка перебувала на утриманні безробітного, у розмірі, встановленому законодавством.

Право на допомогу по безробіттю з урахуванням страхового стажу мають застраховані особи, які втратили роботу з незалежних від них обставин та протягом року перед початком безробіття працювали і сплачували внески на менше 26 календарних тижнів.

Допускається перерва у страховому стажі. Право на допомогу по безробіттю зберігається у разі перерви страхового стажу з поважних причин, якщо особа протягом місяця після закінчення цієї перерви зареєструвалась у встановленому порядку в державній службі зайнятості як безробітна.

До поважних причин належать такі:

• навчання у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, клінічній ординатурі, аспірантурі, докторантурі з денною формою навчання;

• строкова військова служба;

• здійснення догляду за непрацюючою працездатною особою, за інвалідом І групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за експертним медичним висновком потребує постійного стороннього нагляду;

• інші поважні причини, передбачені законодавством України. Допомога по безробіттю не може бути вищою за середню заробітну

плату, що складається в галузях національної економіки відповідної області чи регіону. Верхня межа розміру допомоги по безробіттю залишилась незмінною. Проте суттєво змінилась нижня межа. Якщо раніше допомога по безробіттю не могла бути меншою від мінімальної заробітної плати (в останні роки це було 16,6 грн, встановлені Кабінетом Міністрів України), то за Законом про соціальне страхування допомога по безробіттю не може бути нижчою за прожитковий мінімум, встановлений законом (ст. 23).

Тривалість виплати допомоги по безробіттю не змінюється згідно з чинним законодавством і становить 360 календарних днів протягом двох років, а для осіб передпенсійного віку, тобто за 2 роки до настання права на пенсію, — не може перевищувати 720 календарних днів.

У разі звільнення з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин, під час визначення розміру допомоги по безробіттю страховий стаж також враховується, але її виплата починається з 91 дня.

Особам, які відпрацювали до настання безробіття лише 26 календарних тижнів або бажають відновити трудову діяльність після тривалої (понад 6 місяців) перерви, допомогу по безробіттю встановлено без урахування страхового стажу на рівні прожиткового мінімуму. Такий самий розмір допомоги по безробіттю встановлено звільненим через прогули, пияцтво, інші порушення трудової та виробничої дисципліни, але тривалість її виплати зменшується на три місяці.

Після закінчення терміну виплати допомоги по безробіттю з урахуванням доходу сім'ї може надаватися матеріальна допомога по безробіттю протягом шести місяців та одноразова матеріальна допомога. Матеріальна допомога по безробіттю надається у розмірі 75 %

прожиткового мінімуму, а одноразова матеріальна допомога в розмірі 50 % прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Особливістю Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" є те, що він містить у собі норми двох систем соціального захисту населення. Поряд із страховою системою і виплатами застрахованим особам у Законі існують норми щодо надання соціальних виплат іншим категоріям безробітних громадян. Це виплати незастрахованим особам, зокрема тим, хто шукає роботу вперше. Держава не може залишити без матеріальної підтримки молодих людей, які після закінчення загальноосвітніх шкіл, вищих і середніх закладів освіти не знайшли свого місця у трудовому процесі та ще не могли брати участі у страховій системі. Допомога по безробіттю їм призначатиметься на мінімальному рівні та виплачуватиметься протягом 180 календарних днів.

До категорії незастрахованих належать також і військовослужбовці, звільнені з військової служби через скорочення чисельності або штату без права на пенсію. Включення їх до системи страхування зобов'язало б державу як роботодавця витрачати невиправдано великі кошти на сплату страхових внесків. Тому Законом передбачено страхування лише необхідної суми на підтримку тих, хто звернувся до державної служби зайнятості і визнаний безробітним, чисельність яких щороку не перевищує однієї тисячі осіб. Відповідно до ст. 32 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" строк проходження військової служби прирівнюється до страхового стажу. При цьому всі види допомог на період безробіття встановлені для них на тому самому рівні, що і для застрахованих осіб.

28. опомога по частковому безробіттю надається застрахованим особам у разі втрати ними частини заробітної плати внаслідок вимушеного тимчасового скорочення нормальної чи встановленої на підприємстві відповідно до законодавства України тривалості робочого часу та (або) перерви в отриманні заробітної плати чи скороченні її розмірів у зв'язку.....

Управління з питань соціального захисту апарату ФПУ у відповідь на звернення членів профспілок інформує про те, що відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо зменшення впливу світової фінансової кризи на сферу зайнятості населення» на період до 1 січня 2010 року введено в дію статті 24, 25 та частину другу – п'яту статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» щодо надання допомоги по частковому безробіттю.

Основні положення щодо виплати допомоги по частковому безробіттю характеризуються наступним чином.

Допомога по частковому безробіттю надається застрахованим особам у разі втрати ними частини заробітної плати внаслідок вимушеного тимчасового скорочення нормальної чи встановленої на підприємстві відповідно до законодавства України тривалості робочого часу та (або) перерви в отриманні заробітної плати чи скороченні її розмірів у зв'язку з тимчасовим припиненням виробництва без переривання трудових відносин з причин економічного, технологічного та структурного характеру.

Перелік цих причин затверджено наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 07.02.2009 N 45 за погодженням з правлінням Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття (наказ зареєстровано в Мінюсті 2 березня 2009 року N189/16205) за такими ознаками:

«Причинами тимчасового припинення виробництва є непередбачувані та непереборні події, що відбуваються незалежно від волі і бажання замовника або виконавця, та призводять до порушення умов укладених договорів (контрактів):

- фінансова криза, економічна блокада, аварія, пожежа, масові заворушення, терористичний акт, війна, стихійне лихо (землетрус, буревій, повінь, смерч, замерзання моря, закриття морських проток, що трапляється на звичайному морському шляху між портами відвантаження і вивантаження тощо);

- заборона експорту (імпорту), валютні обмеження, прийняті державними органами влади;

- заборона державними органами влади використання матеріалів, сировини, комплектуючих, що застосовувались у даному виробництві;

- інші непередбачувані та непереборні події, що відбуваються незалежно від волі і бажання підприємства та призводять до тимчасового припинення виробництва».

Умовами надання допомоги по частковому безробіттю є:

- простій на підприємстві або в цеху, дільниці із замкнутим циклом виробництва (далі – цеху, дільниці), що має невідворотний та тимчасовий характер, який триває не менше одного місяця, не перевищує шести місяців і не залежить від працівника та роботодавця;

- простій протягом місяця, що охопив не менш як 30 відсотків чисельності працівників підприємства або цеху, дільниці, в яких простої становлять 20 і більше відсотків робочого часу.

Відповідно до чинного законодавства право на допомогу по частковому безробіттю мають застраховані особи, які протягом 12 місяців, що передували місяцю, в якому почався простій, працювали не менше 26 календарних тижнів, сплачували страхові внески та в яких ці простої становлять 20 і більше відсотків робочого часу.

Допомога по частковому безробіттю не надається у разі, якщо працівник:

- відмовився від підходящої роботи на цьому або іншому підприємстві з повним робочим днем (тижнем);

- працює на даному підприємстві за сумісництвом;

- проходить альтернативну (невійськову) службу.

Допомога по частковому безробіттю надається з першого дня простою, тривалість її виплати не може перевищувати 180 календарних днів протягом року. Виплата цієї допомоги працівникам здійснюється підприємством за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Розмір допомоги по частковому безробіттю встановлюється правлінням Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття одночасно із затвердженням бюджету Фонду виходячи з його фінансових можливостей і не може перевищувати розміру мінімальної допомоги по безробіттю, що встановлюється правлінням Фонду для застрахованих осіб (Постанова правління Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття від 29.01.2009 N97).

Порядок фінансування виплат по частковому безробіттю встановлено наказом Міністерства праці та соціальної політики України за погодженням з правлінням Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Необхідно мати на увазі, що підприємство не може звернутися за наступним одержанням з Фонду коштів для виплати працівникам допомоги по частковому безробіттю раніше, ніж через рік після закінчення терміну виплати допомоги по частковому безробіттю.

29-30 Виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі: (Абзац перший частини першої статті 31 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2505-IV (2505-15) від 25.03.2005)
1) працевлаштування безробітного;
2) поновлення безробітного на роботі за рішенням суду;
3) вступу до навчального закладу на навчання з відривом від виробництва;
4) проходження професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості;
5) призову на строкову військову або альтернативну (невійськову) службу;
6) набрання законної сили вироком суду про позбавлення волі безробітного або направлення його за рішенням суду на примусове лікування;
7) призначення чи отримання права на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, пенсії за вислугу років або досягнення особою встановленого законом пенсійного віку; { Пункт 7 частини першої статті 31 в редакції Закону N 3483-IV (3483-15) від 23.02.2006 }
8) призначення виплати на підставі документів, що містять неправдиві відомості;
9) подання письмової заяви про бажання здійснювати догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
10) подання письмової заяви про відмову від послуг державної служби зайнятості;
11) переїзду на постійне місце проживання в іншу місцевість;
12) закінчення строку їх виплати;
13) зняття з обліку за невідвідування без поважних причин державної служби зайнятості 30 і більше календарних днів;
14) смерті безробітного.
2. Виплата матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації припиняється з причин, передбачених частиною першою цієї статті, та у разі виключення із навчального закладу за неуспішність та порушення дисципліни.
3. Виплата допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації припиняється на період призначення безробітній жінці допомоги по вагітності та пологах, допомоги по догляду безробітним за дитиною до досягнення нею трирічного віку. (Частина третя статті 31 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2505-IV (2505-15) від 25.03.2005)
4. Виплата допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації відкладається на строк до трьох місяців у разі надання застрахованій особі відповідно до законодавства України вихідної допомоги та інших виплат при вивільненні з підприємств, установ і організацій, що забезпечують часткову чи тимчасову компенсацію втраченого заробітку, крім державної допомоги сім'ям з дітьми та допомоги, що виплачується з громадських фондів.
5. Тривалість виплати допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації скорочується на строк до 90 календарних днів у разі: (Абзац перший частини п'ятої статті 31 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2505-IV (2505-15) від 25.03.2005)
1) звільнення з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин (на 90 календарних днів);
2) звільнення з останнього місця роботи з підстав, передбачених статтею 37, пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, статтями 41 і 45 Кодексу законів про працю України (на 90 календарних днів);
3) відмови безробітного від двох пропозицій підходящої роботи або професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації;
4) приховування відомостей про працевлаштування на тимчасову роботу в період одержання допомоги по безробіттю;
5) порушення умов і строку реєстрації та перереєстрації як безробітного, а також недотримання рекомендацій щодо сприяння працевлаштуванню;
6) перереєстрації безробітного, який був знятий з обліку за невідвідування державної служби зайнятості більше 30 календарних днів без поважних причин та не сприяв своєму працевлаштуванню;
7) відмови від роботи за спеціальністю, професією, набутою після професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості;
8) припинення без поважних причин професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості.
31. Стаття 27. Матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації

1. Застрахованим особам у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості виплачується матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації відповідно до умов надання допомоги по безробіттю та в розмірах, передбачених статтями 22 і 23 цього Закону, і не підлягає зменшенню.

Матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації інвалідам із числа осіб, зазначених у частині другій статті 22, не призначається.

2. Виплата матеріальної допомоги здійснюється з першого дня навчання. Тривалість виплати матеріальної допомоги зараховується до загальної тривалості виплати допомоги по безробіттю і не може її перевищувати.

3. Порядок надання матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики за погодженням з правлінням Фонду.

32. Чинне законодавство України визначає трудовий договір як угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну платню і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. До речі, одним із важливих інститутів трудового права є колективний договір, що укладається між власником (уповноваженим ним органом) і профспілковими чи іншими органами, уповноваженими на представництво трудовим колективом.

Трудовий договір відрізняється від колективного, по-перше, сторонами, що його укладають, порядком укладання, здійсненням контролю за його виконанням, а по-друге - метою і змістом. Необхідно зважати й на те, що трудовий договір регулює трудові відносини окремого працівника і власника (уповноваженого ним органу), тобто має більш локальний (обмежений) характер, тоді як колективний договір регулює не лише трудові, а й інші правовідносини, тісно пов'язані з трудовими, себто має ширшу дію.

Укладати трудовий договір працівник може на одному або водночас на декількох підприємствах, в установах, організаціях (якщо нема відповідних обмежень, передбачених законодавством, колективним договором або угодою сторін).

Особливою формою трудового договору є контракт, у якому строк його дії, права, обов'язки й відповідальність сторін (у тому числі матеріальна, моральна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть установлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законодавством.

Отже, з огляду на означене поняття трудового договору, учасником (або стороною) трудових правовідносин передовсім можуть бути фізичні особи (громадяни, іноземці, особи без громадянства). В законодавстві вони визначаються поняттям "працівник". Іншою стороною виступає власник підприємства, установи, організації, уповноважений ним орган чи фізична особа.

Рівночасно слід узяти до уваги, що нормами трудового права регулюються не всі види трудової діяльності фізичних осіб. Це пов'язано з особливостями правового статусу деякої частини працівників - військовослужбовців, членів кооперативів, осіб, які виконують певну роботу за договорами цивільно-правового характеру (підряду тощо). Трудові правовідносини цих працівників регулюються відповідними статутами, нормами адміністративного або цивільного права.

Можливість фізичних осіб брати участь у професійній трудовій діяльності визначається їхньою правосуб'єктністю, себто здатністю мати й набувати певні права та нести юридичні зобов'язання. Визначальним для виникнення правосуб'єктності фізичних осіб є вік. За загальним правилом, учасником трудових правовідносин може бути особа, яка досягла 16-річного віку. Як виняток, за певних умов дозволяється працювати особам із 15-річного та учням із 14-річного віку (на особливостях праці неповнолітніх ми зупинимося окремо). Укладаючи трудовий договір, сторони визначають свої права та обов'язки, тобто зміст трудового договору.

Права та обов'язки сторін поділяються на: а) безпосередні, що визначаються сторонами; б) похідні, що передбачені в законодавстві, які, своєю чергою, поділяються на необхідні умови, без досягнення домовленості, за якими договір не буде укладено (узгодження місця роботи, спеціальності, кваліфікації, посади й розміру заробітної платні), та додаткові умови - випробування під час прийняття на роботу, суміщення професій, інші соціально-побутові пільги (житло, дитячий садок, організація громадського харчування і т. ін.)

Однією з додаткових умов трудового договору є визначення строку випробування під час прийняття на роботу. Цей строк встановлюється для вивчення професійних якостей працівника, його можливостей щодо виконання певних функціональних обов'язків. Строк випробування не може перевищувати трьох місяців, а в окремих випадках, за погодженням із відповідним комітетом профспілки, - шести місяців (це стосується державних службовців, а також керівників).

Строк випробування для робітників не може перевищувати одного місяця.

Окремим категоріям працівників строк випробування не встановлюється. Це правило застосовується до громадян, які не досягли 18-річного віку; молодих спеціалістів, що закінчили вищі навчальні заклади і в установленому порядку направлені на роботу; осіб, переведених з іншого місця роботи, та інших категорій працівників. Якщо в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу працівника не було обумовлено випробування та його строку, то вважається, що працівника прийнято на роботу без випробування. Важливою умовою укладення трудового договору є визначення форми і його строків.

Як правило, трудовий договір повинен укладатися в письмовій формі. Разом х тим дозволяється укладення договору в усній формі. Додержання письмової форми обов'язкове: 1) за організованого набору працівників; 2) за укладення трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) за укладення контракту; 4) коли працівник наполягає на укладенні трудового договору в письмовій формі; 5) за укладення трудового договору з неповнолітнім тощо.

Щодо строку укладення договору, то відповідно до ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, установлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

При цьому строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Трудові правовідносини виникають із моменту прийняття працівника на роботу.

33. Відмінності між договорами - трудовим і цивільно-правовим для зручності викладені у таблиці.

	Трудовий договір (ТД)	Цивільно-правовий договір (ЦПД)
Яким нормативним документом регулюється	Кодекс законів про працю (КЗпП)	Цивільний кодекс України (ЦК)
Суть договору	працівник зобов'язується виконувати роботу згідно кваліфікації і підкорятись правилам внутрішнього розпорядку	виконавець зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу (надати послугу), а замовник зобов'язується прийняти і оплатити результати роботи (оплатити послугу).
Порядок укладання	Подається заява від громадянина і приймається наказ про прийняття на роботу	Сторони підписують письмовий договір (працівник подає паспорт та довідку про ідентифікаційний номер).
Запис у трудовій книжці	Вноситься	Не вноситься
Наявність штатної одиниці	Є	Немає
Умови договору	Посада, розмір зарплати, дата початку роботи	Предмет (річ або послуга), ціна і строк договору.
Предмет договору	Процес виконання роботи	Результат виконання роботи(послуги)
Вид оплати	Заробітна плата	Винагорода за договором
Розмір оплати:	Не менше мінімальної зарплати за відпрацьовані 40 годин на тиждень.	Визначається за домовленістю. Не залежить від мінімальної зарплати.
Строк оплати	Не рідше 2 разів на місяць	Визначається у договорі
Підстави для виплати	Наказ, табель обліку робочого часу.	Договір, акт виконаних робіт (наданих послуг).
Строк договору	Строковий чи безстроковий	Визначається у договорі
Трудові гарантії	Згідно трудового законодавства	Не надаються
Відповідальність сторін	Визначена трудовим законодавством	Передбачається договором або цивільним законодавством.
На кого покладаються ризики, пов'язані з виконанням або невиконанням робіт (послуг).	На роботодавця	На виконавця

Дата добавления: 2015-05-31