Київ – 2011р. 2 страница

Таким чином, ми бачимо, що як і у випадку з міжнародною торгівлею, вільна міжнародна міграція робочої сили з чисто економічної точки зору поділяє суспільство на тих, хто виграв і тих, хто програв, що визначає як неоднозначне відношення суспільства до мігрантів, так і необхідність державного регулювання міграційних процесів.

РОЗДІЛ 3. Шляхи мінімізації негативного впливу міжнародної трудової міграції

Сучасні процеси глобалізації значно активізували міжнародну трудову міграцію, яка відіграє важливу роль в економічному розвитку більшості країн світової співдружності. У той же час ці останні, активно експортуючи власні чи імпортуючи іноземні трудові ресурси, є відповідальними за масштабне розгортання самих міграційних процесів.

Визначальною рисою сучасної міжнародної міграції населення є постійне збільшення її масштабів, залучення у світовий міграційний простір практично всіх без винятку держав. Вона стає типовим явищем соціально-економічного розвитку сучасної цивілізації, перетворюючись із тимчасового феномену в постійну складову світового господарства. За підрахунками авторитетних міжнародних організацій та окремих учених, у перші роки XXІ століття у світі постійно понад 190 млн. осіб (3% населення Землі) перебували за межами своїх країн. Загалом у міграційному обігу було задіяно 218 держав світової співдружності. При цьому найбільшу кількість іммігрантів щороку приймали США (близько мільйона), Німеччина (понад 800 тис.) та Росія (понад 600 тис.).

Про глобалізацію міграційних процесів свідчить і той факт, що загальна кількість міжнародних мігрантів лише за останні майже тридцять років зросла більш, ніж удвічі. Причому 60% з них перебувають у промислово розвинутих державах Заходу, у той час як решта – у країнах, що розвиваються.

Подібний сплеск в обсягах міждержавних міграційних потоків значною мірою пояснюється відчутним збільшенням щорічних темпів приросту сукупної чисельності міжнародних мігрантів. Так, якщо в період з 1965 по 1975 рік він становив 1,16%, то вже починаючи з 1985 року і до нашого часу, він збільшився більш, ніж у два рази, досягши позначки в 2,7%.

Що стосується впливу міграційних процесів на розвиток приймаючих країн та держав походження мігрантів, то він не є таким однозначним. З одного боку, в цих країнах спостерігаються позитивні наслідки трудової міграції, а з іншого, її прояви можуть бути негативними і носити надто суперечливий характер. Так, країни, що імпортують робочу силу, отримують ряд вигод. Зокрема, завдяки залученню іноземних робітників в країні зростає виробництво ВВП і національного доходу. Ріст національних економік окремих країн Західної Європи, що відбувався впродовж декількох десятиліть, починаючи з другої половини ХХ століття, значною мірою був обумовлений працею десятків мільйонів іноземців, що перебували в цих державах.

Використання іноземних трудових ресурсів дає змогу розширити сферу прикладання праці завдяки заповненню вільних робочих місць, таким чином, ліквідуючи присутній на місцевому ринку дефіцит робочої сили. Приплив робочої сили з-за кордону робить можливим, з одного боку, прискорений розвиток економічно депресивних галузей народного господарства, робота в яких не користується популярністю серед місцевого населення, а з іншого – сприяє переходу останнього до більш престижної, високооплачуваної праці з урахуванням власних порівняльних переваг.

Завдяки трудовій імміграції, в народному господарстві країни відчувається позитивний мультиплікативний ефект, оскільки іноземні робітники, пред’являючи додатковий попит на товари і послуги на внутрішньому ринку, стимулюють ріст виробництва і більшу зайнятість, в першу чергу, серед місцевого населення.

Трудові мігранти сплачують чималі податки до бюджету держави прийому, хоча самі в той же час позбавлені більшості соціальних виплат з її боку. З огляду на це відбувається суттєве збільшення доходів бюджету та інших соціальних фондів країни-реципієнта людських ресурсів.Економічний розвиток країни імміграції отримує додатковий імпульс завдяки іноземцям, які ввозять із собою значний капітал.

Залучення фахівців з-за кордону сприяє підвищенню кваліфікаційного рівня місцевої робочої сили. В умовах зростання конкуренції на ринку праці громадяни приймаючих країн вимушені постійно підвищувати власні професійні якості. Певною мірою, іноземну робочу силу можна вважати, так би мовити, “запобіжником”, адже внаслідок виникнення в країні прийому соціальних потрясінь, скажімо, масового безробіття, саме мігранти втратять роботу першими, зберігши при цьому окремі робочі місця для місцевого населення. Приплив іноземних робітників з-за кордону дає змогу країні дещо пом’якшити прояви демографічної кризи, оскільки зазвичай мігрують молоді люди репродуктивного віку. Дякуючи цьому, відбувається зниження середнього віку населення держави, а значить, гальмується процес “старіння” нації. Цей факт також дозволяє позитивно вплинути на “омолодження” структури трудових ресурсів держав імміграції.

Завдяки популяризації національної продукції серед іноземців, держава згодом нарощує її експорт до країн походження трудових мігрантів, оскільки останні, повернувшись через деякий час додому, все одно відчувають потребу у користуванні тими благами, до яких вони призвичаїлися за кордоном. Незважаючи на здебільшого позитивні прояви трудової імміграції, вона може також призводити і до деяких негативних наслідків. Опоненти трудової імміграції підкреслюють її негативний вплив, в першу чергу, на стан національного ринку праці. Мовляв, завдяки напливу мігрантів місцеві робітники втрачають роботу, а також страждають від значного зниження заробітної плати. На наше переконання, така точка зору не має під собою підстав, оскільки не існує реальних доказів подібних проявів трудової міграції. Навпаки, переважна частина західних науковців вважає, що навіть, якщо такий вплив й існує, то він є мінімальним і стосується лише окремих груп робочої сили в країні прийому.

Обґрунтоване нами спростування негативного впливу трудової міграції на національний ринок праці приймаючої країни випливає з того, що останній відрізняється значною еластичністю. Кількість робочих місць на ньому не є обмеженою, а відтак, попит на іноземні робочі руки може обумовлюватися дією різних факторів, скажімо, зростанням чисельності населення та необхідності задовольняти його споживчі потреби. Використання дешевої іноземної робочої сили може стати причиною гальмування модернізації виробництва. Приміром, у ФРН в період з 1960 по 1970-ті роки розповсюджене застосування праці іноземців на підприємствах із застарілм обладнанням в таких галузях, як будівництво, суднобудування та інших не сприяло вчасному оновленню виробничих потужностей. Згодом, в роки структурної перебудови, саме ці галузі зазнали найбільших втрат. Іноді в місцях надмірного скупчення іноземців, так званих, імміграційних гетто державна система соціальних послуг та виплат може відчувати додатковий тиск. В таких регіонах країна прийому змушена йти на збільшення видатків на соціальні, мовні, навчальні, адаптаційні та інші програми. Скажімо, іноземці, що проживають у Каліфорнії (США), обходяться кожній місцевій родині платників податків у тисячу доларів на рік. Нарешті, в державі прийому робочої сили поряд з економічними можуть виникати й інші проблеми, пов’язані з перебуванням на її території громадян інших країн. Мова може йти про соціально-культурні, міжетнічні, політичні, правові та деякі інші проблеми. Особливе місце серед них займає злочинність, яка має “мігрантське обличчя”. Наприклад, в кінці минулого століття у французьких в’язницях відбували покарання 12,5 тис. іноземців, що складало майже 24% від загальної кількості ув’язнених в цій країні.

Для країн-постачальників робочої сили наслідки міжнародної трудової міграції можуть бути також як позитивними, так і негативними. Причому досить часто прослідковується наступна тенденція – негативні прояви міжнародного руху трудових ресурсів для країн-реципієнтів трансформуються у позитивний вплив для країн-донорів і, навпаки. Наведемо основні напрями позитивного впливу виїзду громадян за кордон для держав еміграції. Трудову еміграцію прийнято вважати, особливо на Заході, таким собі “запобіжним клапаном”, завдяки якому на внутрішньому ринку праці відбувається послаблення напруги – знижується рівень безробіття. Останній факт є причиною скорочення державних витрат, що спрямовуються на перекваліфікацію безробітних, організацію для них оплачуваних громадських робіт та соціально- економічну підтримку їх сім’ям. Крім того, завдяки виїзду робочої сили за кордон, країна-донор може суттєво поповнити дохідну частину платіжного балансу, отримуючи валютні перекази трудових мігрантів.

Перебуваючи в іншій країні, робоча сила може підвищувати свою кваліфікацію, професійні навички та загальноосвітній рівень, долучатись до передового управлінського та виробничого досвіду іноземних суб’єктів господарювання. Таким чином, відбувається підвищення конкурентоздатності трудових ресурсів, які після повернення на батьківщину, зможуть використати набуті ними знання на користь рідноїдержави. Однак, як слушно зауважує Ч. Стол, не факт, що подібні знання та вміння будуть з успіхом використані в країні еміграції. Може так статися, що розвинутий людський капітал мігранта просто не знайде собі застосування на рідній землі, оскільки тут ще не склалися відповідні соціально-економічні умови. На думку вченого, саме такий сценарій є найбільш ймовірним.

Окрім власне досвіду, трудові мігранти можуть також везти із собою фінансовий капітал, який згодом стає основою створення малих та середніх підприємств на батьківщині. Так, сьогодні в Китаї більшість компаній, що спеціалізуються на наданні Інтернет-послуг, були створені китайцями, котрі, після певного часу проведеного за кордоном, повернулися додому. Прийнято також вважати, що тривале перебування в іншій країні здатне посприяти нарощуванню товарообігу між державами, що задіяні в міжнародному обміні робочої сили. Не секрет, що, знаходячись на чужині, мігранти відчувають потребу в окремих видах продукції, яку споживали дома. Це дає змогу державі-донору збільшувати експортні поставки до країни прийому її громадян. Окремі галузі народного господарства країни походження людських ресурсів можуть відчувати певне піднесення внаслідок збільшення споживання їхньої продукції з боку національних домогосподарств. Останні активно формують попит на товари і послуги власних виробників завдяки грошовим переказам трудових мігрантів з-за кордону. Однак розмови про нібито унікальний мультиплікативний ефект, що виникає в економіці внаслідок зростання обсягів споживання серед населення завдяки переказам, не мають, на нашу думку, переконливих свідчень. Це пояснюється тим, що рідні і близькі заробітчан витрачають згадані кошти здебільшого на придбання товарів іноземного походження які вирізняються вищою якістю у порівнянні з вітчизняними аналогами. Таким чином, якщо й можна говорити про мультиплікативний ефект, то лише стосовно економік інших держав, адже споживання іноземних товарів і послуг стимулює розвиток їх виробництва за кордоном. Ті ж кошти заробітчан, які витрачаються для купівлі національної продукції, не можуть суттєво сприяти економічному розвитку, оскільки галузі, що її виробляють, не здатні належним чином вплинути на нарощування економічної могутності країни.

Зрозуміло, що міжнародна трудова міграція може мати й інший позитивний вплив на розвиток країн-експортерів робочої сили, проте зосередимо увагу на її негативних проявах, котрі, на наше переконання, мають більш вагоме значення для їх соціально-економічного поступу. Більше того, можна говорити про те, що переваги, які отримує країна-донор внаслідок виїзду її населення за кордон, не йдуть ні в яке порівняння з тією шкодою, котру зазнає її народне господарство.

Після від’їзду громадян за кордон держава втрачає найцінніший людський капітал, без якого ефективний розвиток національних господарств стає сумнівним. В країні падає виробництво ВВП та національного доходу, оскільки від тепер мігранти працюють на збільшення національного багатства приймаючої держави, а не своєї власної.

Завдяки міграції робочої сили відбувається відчутне послаблення національної економіки, оскільки за кордон виїздить переважно найкраща, найбільш конкурентоздатна частина населення, що, в свою чергу, радикально підриває трудовий потенціал, який є головним фактором соціально-економічного розвитку суспільства. Вже сьогодні держави походження відчувають гостру нестачу працівників різного профілю, що з часом може навіть загрожувати національний безпеці. Скажімо, 80% випускників-лікарів і 90% медсестер щорічно залишають Ямайку і прямують до США. Подібні обсяги втрат медичного персоналу ставлять під сумнів існування самої системи охорони здоров’я в цій державі. Індія відчуває серйозну нестачу в системі технічної освіти, де вакантними є 10 тис. місць викладачів.

Держави еміграції зазнають величезних матеріальних збитків унаслідок підготовки висококваліфікованих фахівців не для себе, а для інших країн. Наведемо простий розрахунок. Прийнято вважати, що країни, які розвиваються, витрачають у середньому 20 тис. доларів США на підготовку одного спеціаліста. Якщо врахувати, що “відплив інтелекту” них складає не менше 13 млн. чоловік, то втрати цих держав вимірюються в розмірі 260 млрд. доларів. Вражаючим є досвід Російської Федерації, яка протягом двох років на початку XXI століття недорахувалась 100 тисяч дипломованих спеціалістів, що виїхали за кордон. За підрахунками окремих російських вчених, втрати країни від подібних обсягів інтелектуальної міграції складають 45 млрд. доларів на рік. Виїзд до іншої держави власників великого капіталу позбавляє бюджет країни-донора певних фінансових засобів, необхідних для матеріальної підтримки економічного та соціально-культурного розвитку.

Надходження міграційного капіталу з-за кордону носить, як правило, фрагментарний і не передбачуваний характер. Досить часто сподівання на позитивний економічний ефект, що спричиняють закордонні валютні інтервенції мігрантів, виявляються марними, оскільки з часом, завдяки асиміляції іноземців у приймаючому суспільстві, обсяги грошових потоків мають схильність до зменшення.

Залучення валютних переказів мігрантів за певних умов може приховувати й ряд загроз. Перш за все, мається на увазі поява, так званих, “країн-рантьє”. У західній науковій думці цей феномен був уперше пояснений на прикладі найбідніших держав Тихоокеанського басейну. Ці країни, покладаючись винятково на валютні надходження з-за кордону, поступово починають нехтувати розвитком власного господарства, консервуючи у такий спосіб свою економічну відсталість. Уряди цих країн цілком задоволені валютними інтервенціями з-за кордону, які дають змогу місцевому населенню хоч якось зводити кінці з кінцями. В багатьох країнах-донорах робочої сили зростання обсягів переказів трудових мігрантів веде до зменшення виробництва продукції на експорт. Такий стан речей зумовлений ілюзорним зміцненням курсу національної грошової одиниці, яке відбувається внаслідок збільшення на внутрішньому ринку пропозиції іноземної валюти. Крім того, міграційний капітал у випадку незначного нарощування виробництва всередині країни здатний за певних умов активізувати інфляційні процеси. Ще одним, на наш погляд, важливим аргументом не на користь грошових переказів є те, що в країнах-донорах трудових ресурсів з’являються безробітні, яких цілком влаштовує їхнє непродуктивне становище. Як свідчить статистика, на Філіппінах в домогосподарствах, де немає мігрантів, і в домогосподарствах, де вони є, середні доходи практично однакові. Проте, якщо представники першої групи плідно працюють на виробництво національного продукту, то переважна частина громадян другої веде “паразитичний” спосіб життя, цілком покладаючись на зароблені за кордоном кошти своїх родичів. З від’їздом громадян у країні суттєво зменшуються фіскальні надходження до бюджету. За підрахунками вчених, податкові втрати Індії лише через еміграцію її спеціалістів до США складають 12% дохідної частини бюджету, що формується завдяки податковим зборам з фізичних осіб.

Загалом, здійснений нами аналіз дає підстави стверджувати, що вигоди, які отримують промислово розвинуті країни (держави-реципієнти) від “викачування” робочих рук з менш розвинутих країн, у сотні, а то й тисячі разів перевищують їх втрати. Крім того, розмови про те, що Захід нібито допомагає бідним країнам, пропонуючи тамтешнім представникам роботу, викликає у нас, щонайменше, подив. На наш погляд, у цьому контексті слушною є точка зору тих дослідників, які вважають, що “не розвинуті країни допомагають країнам, що розвиваються, а, навпаки, ці останні надають кваліфіковану допомогу й без того не бідним країнам Заходу”.

Що ж стосується держав, які розвиваються, та країн із перехідною економікою (країни-донори), то внаслідок масового відтоку робочої сил вони несуть відчутні соціально-економічні збитки. Щоб уникнути їх у майбутньому, країни походження трудових ресурсів мають проводити політику, спрямовану на збереження й примноження свого людського капіталу. Першим кроком у цьому напрямі могло б бути забезпечення більш високих стандартів життя населення, а відтак і зниження міграційних настроїв. Крім того, країни могли б удаватися до адміністративного обмеження виїзду своїх спеціалістів за кордон, незважаючи на те, що подібні кроки зазнають осуду з боку правозахисних організацій і, в першу чергу, західних. Проте останнім можна було б нагадати, що такі дії держав-експортерів насамперед аналогічні проявам міграційної політики країн-імпортерів, які досить часто обмежують право іноземців на в’їзд. Зрозуміло, що країни-донори мають уживати рішучих заходів задля повернення своїх фахівців із-за кордону. Стимулювати цей процес можуть позитивні соціально-економічні зрушення на батьківщині. Думається, що країни-донори мають право претендувати на відшкодування збитків, яких вони зазнають внаслідок підготовки спеціалістів, котрі від’їздять за кордон. Таке відшкодування могла б узяти на себе як країна, яка приймає іноземних фахівців, так і самі емігранти.

Висновки

Підсумовуючи все вищесказане, слід зазначити, що країни, з огляду на їх різне місце в системі міжнародних економічних відносин, а також, виходячи з національних інтересів, мають діяти в напрямі послаблення чи посилення згадуваних нами суперечливих проявів міжнародного руху робочої сили. Тільки в цьому випадку вони зможуть мінімізувати негативні наслідки міжнародної трудової міграції, а також закласти надійний фундамент для прискореного розвитку національних господарств у майбутньому.

Звісно, рамки мого дослідження не дають цілковитої змоги проаналізувати всю суперечливу палітру соціально-економічних наслідків зовнішньої трудової міграції. Тож подальший аналіз особливостей розгортання та неоднозначного впливу міжнародних міграційних процесів буде зроблений нами у наступних працях.

Проведене експертне дослідження свідчить, що такі загльні тенденції розвитку сучасних процесів міграції,як акселерація і диференціація і далі визначатимуть міграційну політику європейських країн. Європейські країни, і Україна зокрема, приймаючи мігрантів і усього світу, змушені розробляти стратегії, переймаючись не лише наслідками, а й причинами міграції, стаючи на шлях узгодження вчасних економічних і демографічних інтересів з економічними і соціокультурними традиціями країн походження мігрантів. З погляду сьогодняшнього дня і далекої перспективи обмежувальні заходи пов'язані з запровадженням санкцій і адміністративних заходів, отримали в експертів найнижче схвалення, тоді як в основу ефективної стратегії українські і польські експерти кладуть розвиток міграційного законодавства, наднаціональне регулювання, підписання міжнародних угод, вироблення професійно-галузевих пріоритетів працевлаиїтування іноземців.

СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ

1. Коваленко Н. Робоча сила. Чи змусить українська криза українських заробітчан повернутися додому/ Н.Коваленко, О.Лащенко // [Електронний ресурс]: http://www.radiosvoboda.org/ content/Article/1358834.html

2. Towards a common European Union immigration policy // [Електронний ресурс]: http://ec.europa.eu/justice_home /fsj/ immigration/fsj_immigration_intro_en.htm.

3. Бублій М.П. Державне регулювання зовнішньої міграції робочої сили в Україні: автореф. дис. На здобуття наукового ступеня канд. ек. наук / Бублій М. П. – Харків, 2008. – 20с.

4. Ваврищук Н. Еміграція робочої сили з України: теоретико-методологічні аспекти

5. Варецька О. Соціально-економічне підґрунтя трудової міграції населення України // Україна: аспекти праці. -2005. -№ 5. - С. 34-39

6. Горбач Л. М. Міжнародні економічні відносини: Підручник. -К.: Кондор, 2005. -263, с.

7. Довжук Б.Актуальне регіональне дослідження трудової міграці // Україна: аспекти праці. -2005. -№ 3. - С. 37-39

8. Драч М. Українські заробітчани можуть відмовитися від чеських грошей на повернення додому

9. Дяченко Б. І. Європейський ринок праці в системі міжнародної міграції трудових ресурсів // Економіка АПК. -2005. -№ 2. - С.138-143.

10. Київець О. Міжнародно-правовий статус трудових мігрантів / О.Київець

11. Кириченко О. А. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посібник. -К.: Знання-Прес, 2002. -382, с.

12. Кисільова Т. Регулювання трудової міграції // Праця і зарплата. -2006. -№ 19. - С. 6

13. Кисільова Т. Регулювання трудової міграції // Юридичний Вісник України. -2006. -№ 17. - С. 4

14. Козик В. В. Міжнародні економічні відносини: Навчальний посібник. -К.: Знання-Прес, 2003. -405, с.

15. Липов В. В. Міжнародна економіка: Навчальний посібник. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -406, с.

16. Мельник С.В. Інтерв’ю редакції вісника пенсійного фонду України / С.В. Мельник // [Електронний ресурс]: http://www.vpf.spov.com.ua/ua/text.html?s=print&_ m=mag&_ c=view&_t=articles&stid=4 12&mags_number=26&menu_cat_id=44.

17. Миколюк О. Роботу – для всіх! / О.Миколюк // День. – 2008. – № 216.

18. Мокій А. Проблеми асиметрії участі України у міжнародному обміні людським капіталом/ А.Мокій,І.Чекан, І.Куревіна // Україна: стратегічні пріоритети: Аналітичні оцінки – 2006: [щорічник] / Нац. ін-тстратег. дослідж.; за ред. О. С. Власюка. – К.: НІСД, 2006. – С. 267 - 274.

19. ОЕСР: криза і міграція // [Електронний ресурс]: http://zgroup.com.ua/print. php?articleid=2199.

20. Передрій О. С. Міжнародні економічні відносини: Навчальний посібник. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -273 с.

21. Рішення Комітету ВРУ з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин від 18.02.2009 //[Електронний ресурс]: http://portal.rada.gov.ua.

22. Рішення Ради національної безпеки та оборони України Про напрямки державної міграційної політики України та невідкладні заходи щодо підвищення її ефективності // Офіційний вісник Президента України. – 2007. – № 21. – С. 16.

23. Розенко П. Прогнози про масове повернення в Україну заробітчан унаслідок світової кризи є перебільшенням / П. Розенко // [Електронний ресурс]: http://news. ukrinform.ua/ukr/order/?id=793321.

24. Роменчак О. Визначення та класифікація міграцій: наближення до операційних понять // Політичний менеджмент. -2006. -№ 2. - С. 127-139

25. Святненко А. А. вдома не чекали. Трудові мігранти, що повертаються на батьківщину поповнюють лави безробітних / А. А. Святненко // Дзеркало тижня. – 2008. – № 47

26. Семенов Г. А. Міжнародні економічні відносини: аналіз стану, реалії і проблеми: Навчальний посібник.-К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 231 с.

27. Сомавій Х. 18 грудня 2008р./ Х.Сомавій // Офіційний сайт Міністерства Праці та соціальної політики

28. Чайка-Петегирич Л.Б. Організаційно-економічні пріоритети регулювання міжнародної міграції робочої сили

29. Яценюк А. Масового повернення трудових мігрантів в Україну, викликаного кризою, не відбудеться /А. Яценюк // [Електронний ресурс]: http://news.finance.ua/ua/~/1/0/all/2009/03/10/154 188.

Дата добавления: 2015-05-26