Морально-психологічні особливості адвоката

Адвокат (від лат. „advocatio" - кликати на допомогу) - юрист, що надає юридичну допомогу громадянам та організаціям і захищає їхні інтереси шляхом консультацій, судового захисту і представництва. Адвокатська робота завжди „балансує" на грані людських проблем, пристрастей і конфліктів. Адвокат (в ідеалі) - безкорисливий захисник справедливості. Судді і про­курори спираються на владу, адвокат - тільки на себе, свою совість і свій талант і, безумовно, на закон, на досконале знання його тонкощів.

Професія адвоката є однією з найбільш шанованих у суспільстві. Бути адвокатом - це складне, витончене мистецтво, що відрізняє його від всіх інших юридичних спеціальностей. Крім професійних знань, навичок й умінь, адвокату необхідно мати по­кликання, бути мужньою і, обов'язково, порядною людиною.

Адвокат - професійний юрист, покликаний своєю діяльністю, відповідно до Конституції та законів України, сприяти захисту прав і свобод, представляти інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм юридичну допомогу.

У будь-якому правовому суспільстві адвокату відводиться особлива роль. Його професійна діяльність не обмежується сумлінним виконанням свого обов'язку в межах закону. Адвокат повинен діяти в інтересах права в цілому, точно так само, як і в інтересах тих, чиї права і свободи йому довірено захищати; не тільки виступати в суді від імені клієнта, але й надавати йому юридичну допомогу у вигляді порад і консультацій.

Як приклад можна навести слова присяги, яку приймають французькі адвокати: „Стаючи адвокатом, я зобов'язуюся вико­нувати свої обов'язки відповідно до свого високого призначення, діючи відповідально, чесно, незалежно і гуманно".

Приймаючи присягу, адвокати беруть на себе зобов'язання дотримуватися суворих етичних правил, що контролюється колегією адвокатів. Найважливішим завданням цієї організації є забезпечення дотримання ними вірності юридичній професії, збереження в таємниці відомостей, повідомлених клієнтом, до­тримання принципів лояльності та незацікавленості в результаті справи.

Адвокат є представником захисту в суді. На адвоката законом покладена функція захисту прав та інтересів обвинувачуваного (ст. 266 КПК України). Захист - це конституційне право кожного гро­мадянина, що повинен забезпечувати суд. Адвокат має найбільш кваліфіковано реалізувати основне завдання правосудця: осуду і покаранню повинні піддаватися тільки ті особи, які безумовно винні у вчиненні злочинів, тоді як невинні повинні бути звільнені від необгрунтованих обвинувачень. Адвокат повинен використо­вувати всі передбачені законом засоби захисту, з'ясовувати всі ті обставини, що можуть служити для виправдання чи пом'якшення провини підсудного, й надавати йому необхідну юридичну допо­могу. Захисник входить в особистий контакт з обвинувачуваним,

намагається з'ясувати щирі мотиви правопорушення, ретельно аналізує всі його обставини і допомагає підзахисному зайняти найбільш сприятливу для нього позицію в судовому розгляді. Між адвокатом і підзахисним повинні складатися довірчі відносини, погоджуватися загальна лінія поведінки. Водночас, адвокат не заміняє в суді свого підзахисного, а самостійно визначає і реалізує свою тактику захисту в суді. Підсудний має право відмовитися від свого захисника (навіть у процесі судового розгляду). Адво­кат же не може відмовитися від свого підзахисного. Навіть при очевидності провини й визнанні її підсудним захист може допо­могти в уточненні ступеня провини і забезпеченні справедливості покарання відповідно до ваги правопорушення й особливостей особистості підсудного.

У цьому зв'язку на адвоката покладається цілий ком­плекс зобов'язань як юридичного, так і морального характе­ру, що найчастіше вступають у взаємне протиріччя й умовно підрозділяються на такі категорії зобов'язань перед:

- клієнтом;

- судом та іншими органами влади, з якими адвокат вступає в контакт, виступаючи як довірена особа клієнта чи від його імені;

- іншими представниками даної професії в цілому і перед кож­ним з колег окремо;

- суспільством, для членів якого існування вільної і незалежної професії поряд із дотриманням правових норм є найважливішою гарантією захисту прав людини перед дер­жавною владою й інших інтересів суспільства.

Отже, у всіх кодексах діяльності адвоката містяться прави­ла, що регулюють чотири основні групи відносин: 1) взаємини адвоката і клієнта; 2) взаємини адвоката і суду, інших державних органів; 3) взаємини адвоката й адвокатури в цілому, між окреми­ми адвокатами; 4) взаємини адвоката і суспільства в цілому.

Головними принципами його діяльності є: незалежність, конфіденційність, довіра та особиста порядність.

Види діяльності адвоката:

1) консультації і роз'яснення з правових питань, надання усних і письмових довідок щодо законодавства;

2) складання заяв, скарг та інших документів правового характеру;

3) посвідчення копій документів у справах, що він веде;

4) виконання обов'язків, згідно із Кримінально-Процесуальним Кодексом (КПК), у процесі дізнання і попереднього слідства;

5) представництво в суді, інших державних органах, перед гро­мадянами і юридичними особами;

6) надання юридичної допомоги підприємствам, організаціям;

7) здійснення правового забезпечення підприємницької і зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб.

Крім того, адвокат може вести арбітражні справи, брати участь у судовому процесі як представник позивача, відповідача, третіх осіб, здійснювати пропаганду законодавства серед насе­лення.

Діяльність адвоката значною мірою зумовлюється специ­фікою його соціально-психологічної ролі. Адвокат - це людина, професійний обов'язок якої - надавати юридичну допомогу гро­мадянам і організаціям. Законом на нього покладений захист усіх прав та інтересів підсудного.

Діяльність адвоката в більшості випадків залежить від уміння встановити психологічний контакт із людьми, від пра­вильного підходу до підзахисного як до особистості, від належної взаємодії його із судом, слідчим, прокурором. Велику роль у цьому відіграє організаторська діяльність адвоката: складання плану при підготовці до участі в процесі, застосування методів і прийомів, вироблених практикою і професійним досвідом. Це дає йому можливість правильно орієнтуватися в різних ситуаціях, по можливості вчасно усувати непорозуміння і неточності, вносити виправлення при виявленні нових обставин у складений ним план. Адвокат повинен ретельно продумати всі ті питання, які йому необхідно з'ясувати як у підготовчій частині судового засідання, так і в ході судового слідства. Тільки вивчивши, проаналізувавши

і зробивши висновки про особистість підзахисного, логічно про­думавши свою лінію захисту, адвокат може досягти позитивних результатів у процесі. Правильний і кваліфікований захист є гарантією того, що жоден невинний не буде відданий суду чи за­суджений.

Відповідно до Закону України „Про адвокатуру", адвокатом може бути громадянин України, що має вищу юридичну освіту, стаж роботи зі спеціальності юриста чи помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, отримав посвідчення про право на заняття адвокатською діяльністю і прийняв Присягу адво­ката України. Виключається робота адвоката за сумісництвом у суді, прокуратурі, державному нотаріаті, органах внутрішніх справ і служ­би безпеки, державному управлінні. Адвокатом не може бути особа, що має судимість.

Адвокатура - добровільне професійне суспільне об'єднання, покликане надавати юридичну допомогу фізичним і юридичним особам, консультувати з правових проблем, складати скарги, довідки, заяви й інші документи правового характеру, бути представленою в суді, арбітражі й інших дер­жавних органах із цивільних справ і справ з адміністративних правопорушень, брати участь у попередньому слідстві в суді з кримінальних справ як захисник, представник потерпілого, цивільний позивач чи цивільний відповідач (ст. 1 Закону України „Про адвокатуру").

Адвокатські об'єднання діють на засадах добровільності, са­моврядування, колегіальності та гласності, відповідно до законів і статутів адвокатських об'єднань. Реєстрація адвокатських об'єднань проводиться в Міністерстві юстиції України в порядку, визначено­му Кабінетом Міністрів України. Адвокатські об'єднання письмово повідомляють місцеві органи влади про свою реєстрацію, а адвока­ти - про одержання посвідчення про право займатися адвокатською діяльністю.

Діяльність адвоката в суді здійснюється в кілька етапів:

1. Попереднє вивчення матеріалів справи. Адвокат ретель­но аналізує всі матеріали попереднього слідства, перевіряє

обґрунтованість і законність обвинувачення і рішення про пере­дачу обвинувачуваного суду.

2. Встановлює особистий контакт з обвинувачуваним, знай­
омить його з характером пропонованого обвинувачення. Тут важ­
лива здатність адвоката установити контакт з обвинувачуваним,
зрозуміти мотивацію його поведінки, визначити індивідуально-
психологічні властивості його особистості та виявити всі
пом'якшуючі провину обставини об'єктивного і суб'єктивного
порядку.

На підставі аналізу матеріалів справи і контакту з обвинува­чуваним адвокат розробляє свою модель криміногенної ситуації і визначає стратегію і тактику захисту. При цьому завдання ад­воката полягає не в тому, щоб позбавити злочинця заслуженого покарання, а в наданні допомоги суду глибше розібратися в усіх обставинах справи, сприяти визначенню судом справедливої міри покарання.

Якщо прокурор як представник обвинувачення від імені держави спирається на докази провини підсудного, то адвокат виражає моральну підтримку людині, яка оступилася, щоб вона не тільки почувала себе переслідуваною, але й сподівалася на гуманність і милосердя суспільства.

3. Участь у судовому розгляді. Адвокат активно взаємодіє з
усіма учасниками судового засідання, бере участь у допиті об­
винувачуваного, потерпілого і свідків, веде діалог з експертами
і прокурором. Якщо виникає необхідність у визначенні рівня
інтелектуального розвитку (особливо в неповнолітніх обвинува­
чуваних), відповідності психічного розвитку біологічному віку,
у встановленні особливостей емоційного стану в криміногенній
ситуації, то адвокат звертається з клопотанням до суду про при­
значення судово-психологічної експертизи.

Адвокат дуже ретельно аналізує виступ прокурора й оцінює повноту доказів, що наводяться на користь обвинувачення. Ад­вокат має право просити суд зробити полегкість обвинувачува­ному чи зняти обвинувачення, якщо воно не має переконливого обґрунтування.

На підставі зібраної інформації адвокат виголошує свою промо­ву.

Судова промова адвоката є практичною реалізацією розробленої ним стратегії і тактики захисту. Захисна промова за­звичай має таку структуру:

1) вступна частина;

2) виклад фактичних обставин події;

3) аналіз і оцінка особистості обвинувачуваного;

4) аналіз мотивації вчиненого злочину;

5) заключна частина.

Промова адвоката повинна містити кращі елементи професіоналізму й ораторського мистецтва.

Вступна частина відразу ж має привернути увагу публіки гостротою моменту, його значущістю в долі людини. Доцільно знаходити нестандартні прийоми звертання до слухачів, що активізують їх сприйняття й емоції. Тут можливі риторичні за­питання, значеннєві наголоси, виразна лексика, активна міміка і пантоміміка, однак без зайвої афектації і позерства.

У другій частині своєї промови адвокат дуже коротко викладає фабулу розглянутої справи, акцентуючи увагу на її специфічних аспектах, незвичайності ситуацій, у якій опинивсяобвинува-чуваний, її конфліктній і емоційній напруженості. Адвокат налаштовує аудиторію на можливість і необхідність виявлення пом'якшуючих провину обставин навіть у найбільш безнадійних справах. Тут можливий виклад тих фактів, що не були враховані в обвинуваченні. Адвокат має акцентувати увагу на тих питаннях, які, відповідно до його прогнозу, можуть лягти в основу вироку, що виноситься судом.

Психологічно важливу для впливу на слухачів роль відіграє та частина промови, в якій адвокат аналізує особистість обвину­вачуваного: його темперамент і характер, можливі акцентуації і патології, сферу свідомості, почуттів і волі.

Особливої уваги заслуговує аналіз мотиваційної сфери особистості підзахисного: які його інтереси, ідеали, переконання, ціннісні життєві орієнтації. Саме в них часто криється справжня

причина злочину. Адвокат повинен бути психологічно грамотним фахівцем, щоб розкрити перед учасниками судового засідання складну структуру людської психіки, її різноспрямованість, поєднання в ній високих і низьких спонук. Саме такий аналіз розкриває внутрішній механізм злочину: чи був він результа­том випадкового трагічного зіткнення підсудного і потерпілого; чи був відповіддю на загрозу життю, образу, тощо; чи він ви­ник спонтанно як афективна реакція на довго приховувані об­рази, багаторічні приниження; чи був свідомим і навмисно підготовленим обвинувачуваним. У кожному із цих випадків оцінка ступеня провини підсудного може бути різною. Аналізу підлягають також відносини між обвинувачуваним і потерпілим: знайомі вони чи ні; які стосунки їх пов'язували - дружні чи ворожі; чи не мали місце провокуючі дії потерпілого. Адвокат зупиняється також на питаннях біографії обвинувачуваного, осо­бливостях його індивідуального розвитку в онтогенезі: родина, школа, друзі, дворові компанії, матеріальні умови і соціальні об­ставини життя, наявність чи відсутність рецидивів. Ці дані адво­кат має право наводити для глибшого розуміння судом причин деформації особистості обвинувачуваного і вказівки на те, що при сприятливіших соціальних умовах дана особистість могла б чи ще може стати іншою. Проте адвокат не має права використо­вувати біографічні дані як аргумент („він учинив тяжкий злочин, але в нього було важке дитинство").

Тому адвокат повинен базуватися у своїх доказах на фактах, не розраховуючи тільки на емоційний вплив на суд. Якщо злочин дійсно мав місце, то адвокат має розрізняти факт доведеності пра­вопорушення і міру відповідальності суб'єкта, просячи суд лише про полегшення покарання через певні пом'якшуючі провину об­ставини, що склалися в криміногенній ситуації.

Якщо слухається справа про групове правопорушення, то адвокати всіх обвинувачуваних контактують між собою, узгод­жують загальну лінію поведінки, але при цьому кожен адвокат розробляє свою тактику захисту конкретного обвинувачуваного, виходячи з міри його провини й участі в правопорушенні.

Захисник виступає після прокурора, і це покладає на ньо­го особливу відповідальність, вимагає особливої майстерності, тому що після промови обвинувача аудиторія налаштовується на осудливу тональність. Враховуючи всі недоведені обставини, захисник має право використовувати їх для пом'якшення долі підзахисного. При цьому він не повинен вступати в суперечку з прокурором, допустити будь-які нетактовні зауваження на адре­су потерпілих і свідків. Його промова має бути зразком право­вого аналізу, високої інтелектуальної і моральної культури, ора­торського мистецтва. Адвокат має вміти впливати на суд, тому що саме після його промови і заключного слова підсудного суд іде на нараду.

Адвокат зберігає взаємодію зі своїм підзахисним і після вине­сення вироку, якщо виникає необхідність звертання до касаційних інстанцій з оскарження вироку. Це тим важливіше, що після вине­сення вироку засуджений зазвичай знаходиться в депресивному стані і його здатність до самозахисту гранично знижена. Ще раз проаналізувавши всі обставини справи і використовуючи зібрані додаткові матеріали, адвокат складає касаційну скаргу і подає її в письмовому вигляді особисто у відповідні наглядові інстанції. За­хисники можуть зробити значний внесок у виправлення судових помилок. Але для цього касаційна скарга повинна бути складена кваліфіковано, з аналізом усіх обставин справи і помилок, допу­щених судом.

Закон України „Про адвокатуру" закріплює основні права й обов'язки адвоката.

Для забезпечення реальних можливостей щодо виконання адвокатами своїх функцій вони наділені відповідними правами:

- доповідати клопотання і скарги на прийомі у посадових осіб і, відповідно до закону, одержувати від них мотивовані відповіді;

- бути присутніми під час розгляду своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів і давати пояснення щодо їх сутності;

- виконувати інші дії, передбачені законодавством, зокрема представляти і захищати права й інтереси громадян і юри­дичних осіб за їх дорученням у всіх органах, підприємствах і організаціях, до компетенції яких входить вирішення відповідних питань;

- збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення, зокрема:

1) запитувати й одержувати документи чи їхні копії від
підприємств, організацій, об'єднань, а від громадян - за
їхньою згодою;

2) ознайомлюватися на підприємствах і в організаціях з
необхідними для виконання доручення документами і
матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється
законом;

3) отримувати письмові висновки фахівців із питань, що вима­гають спеціальних знань;

4) застосовувати науково-технічні засоби, відповідно до чинно­го законодавства.

Обов'язки адвоката. При здійсненні своїх професійних обов'язків адвокат зобов'язаний неухильно дотримуватися вимог діючого законодавства, використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів фізичних та юридич­них осіб, не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення, і відмовитися від прийнятого на себе захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного. Адвокат не має права прийняти доручення про на­дання юридичної допомоги у випадках, якщо він у даній справі надає чи раніше надавав юридичну допомогу особам, інтереси яких суперечать інтересам осіб, що звернулися з проханням про ведення справи, чи брав участь як слідчий, особа, що проводи­ла дізнання, прокурор, суспільний обвинувач, суддя, секретар судового засідання, експерт, фахівець, представник потерпілого, цивільний позивач, цивільний відповідач, свідок, перекладач, а

також, якщо в розслідуванні чи розгляді справи бере участь по­садова особа, з якою адвокат знаходиться в родинних відносинах. Закон надає адвокату право мати помічника. Помічник адвоката може виконувати доручення в справах, що знаходяться в адвока­та, крім тих, що належать до процесуальних повноважень остан­нього. Відповідно до закону, адвокати користуються правом на відпустку і на усі види допомоги по державному страхуванню. Щодо розміру внесків у нього, вони виплачуються адвокатом як особою, що займається діяльністю, яка ґрунтується на особистій власності фізичної особи і виключно на її роботі. Оплата роботи адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином (юри­дичною особою) і адвокатським об'єднанням чи адвокатом. У ви­падку участі останнього в кримінальній справі за призначенням і при звільненні громадянина від оплати юридичної допомоги через його малозабезпеченість, оплата роботи адвоката здійснюється за рахунок держави. Якщо договір розривається достроково, оплата роботи проводиться за фактично виконану роботу. При неналеж­ному виконанні доручення, внесена плата повертається громадя­нину чи юридичній особі цілком чи частково, а при виникненні суперечки - за рішенням суду. Якщо підозрюваний, обвинувачу­ваний, підсудний не визнає свою провину в здійсненні злочину, адвокат, при наявності підстав для цього, повинен відстоювати перед судом, слідчим, прокурором його невинуватість. При цьому він зобов'язаний погодити свою позицію з підзахисним, оскільки протиріччя між позиціями адвоката і підзахисного не­припустиме. Адвокат не може визнати доведеною провину сво­го підзахисного, якщо останній її заперечує. Адвокат має право займатися адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, що діють відповідно до Закону і статутів адвокатських об'єднань.

Крім високої кваліфікації, адвокат має володіти глибокими знаннями не лише у галузі юриспруденції, а й у інших сферах науки, бути тонким психологом, вміти робити необхідні виснов­ки. Для нього дуже важливо бути добрим промовцем, мати змогу

майстерно складати документи. Неодмінна вимога до адвоката — захищати не закон, а людину, мати високі моральні якості, неу­хильно дотримуватися адвокатської етики.

По ходу розгляду справи адвокат повинен не тільки відстоювати інтереси підзахисного, але і виховувати, зміцнювати почуття законності. Успіх його діяльності багато в чому залежить від уміння знаходити й активно використовувати серед великої кількості доказів такі, які б виправдовували його підзахисного чи пом'якшували його провину. Для цього потрібні пошук, твор­че мислення, чітка орієнтація в обставинах справи. Виступаючи на процесі, адвокат дотримується виробленої ним лінії захисту і чітко визначеної мети, для досягнення якої йому необхідно здійснювати певні дії, приймати своєчасні рішення. Тут для адво­ката дуже важливі самостійність, принциповість, уміння проти­стояти іншим учасникам процесу, вольові якості, наполегливість і рішучість.

Соціальний аспект діяльності адвоката визначається його гуманним призначенням, покладеним на нього суспільством, -здійснювати правовий захист обвинувачуваного для досяг­нення справедливого вирішення конфлікту між особистістю і суспільством, керуючись принципом презумпції невинності. Крім цього, адвокат ще є консультантом, тому повинен грамотно вести прийом громадян, бути компетентним у питаннях, що їх хвилю­ють. Багато хто порівнює адвокатську професію з акторською. Проте актор має переконливо зобразити особу, завдання ж адвока­та - детально розібратися, як працює ця особа, тощо. Як правило, всі матеріали кримінальної справи адвокат розглядає під кутом зору свого підзахисного. В особі захисника суспільство протягує обвинувачуваному руку допомоги. У вмінні бачити в людині, що вчинила злочин, позитивні риси, планувати її майбутнє, полягає соціальний аспект діяльності адвоката.

Отже, соціальний аспект діяльності адвоката виявляється в тому, що він:

- розглядає матеріали справи під кутом зору підзахисного (довірителя, клієнта);

- з першої зустрічі з підзахисним (до судового розгля­ду) виступає як ланка, що пов'язує правопорушника із суспільством: до першого допиту підозрюваного чи обвину­вачуваного має з ним побачення віч-на-віч, а після першого допиту - без обмежень їх кількості та тривалості;

- уміє бачити в людині, що вчинила злочин, позитивні риси, прогнозувати її майбутню поведінку як соціально корисну;

- проводить правовиховну роботу серед населення, сприяє по­передженню правопорушень.

Організаційний аспект діяльності адвоката виражається:

- в підготовці до процесу (складання плану, продумування лінії захисту) на основі знання особистості підзахисного, його психології, мотивів злочину, причин і умов, які йому сприяли;

- в умінні коригувати план по ходу виявлення нових обста­вин, знаходити серед чималої кількості доказів ті, що ви­правдовують підзахисного чи пом'якшують його провину. Адвокат оцінює докази, обґрунтовує доведеність чи не доведеність відповідних фактів, можливість застосування відповідних правових норм;

- у використанні в судовому процесі прийомів і методів, вироблених адвокатською практикою і професійним досвідом. Початкова частина промови адвоката, як і за­ключна її частина, повинні відрізнятися категоричністю і лаконізмом. Далі обґрунтовується доведеність (чи не доведеність) фактів, що входять у предмет доведення, встановлюється їхня вірогідність (істинність) та їхня до­казова сила;

- у наявності власної думки й умінні її відстоювати, виявляти самостійність, наполегливість і рішучість.

У діяльності адвоката, крім соціального аспекту, присутні та­кож реконструктивний і комунікативний аспекти.

Домінуючу позицію займає реконструктивна діяльність за­хисника. Тут реалізуються такі його психічні якості, як пам'ять,

аналітичне та синтетичне мислення, уява. У комунікативній діяльності адвоката виділяються два аспекти: 1) психологічний контакт із підзахисним; 2) психологічний контакт зі складом суду й іншими учасниками процесу. У цьому аспекті реалізуються якості адвоката як судового оратора.

Уміння поєднати в захисті інтереси підзахисного і суспільства, підняти соціальне значення захисту при відстоюванні, по суті, приватного інтересу - це один із важливих проявів професійної культури адвоката.

У своїй діяльності адвокат не повинен розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв'язку з наданням юридичної допомоги. Оскільки діяльність адвоката має публічно-правовий характер, її зміст на всіх етапах захисту інтересів особи, яка звер­нулася за юридичною допомогою, визначається усвідомленням адвокатом свого правового і морального обов'язку сприяти охороні правопорядку і зміцненню законності.

Реконструктивний (конструкційний) аспект діяльності адво­ката можна представити у вигляді трьох стадій:

- складання загальної концепції (реалізуються такі психічні якості, як пам'ять, мислення, уява);

- розробка тактики захисту (реалізуються ті ж якості);

- проведення захисту (реалізуються, крім зазначених, якості комунікативного аспекту діяльності).

Комунікативний аспект діяльності адвоката полягає в:

- психологічному контакті з підзахисним, що виникає до захисту;

- психологічному контакті зі складом суду та іншими учасни­ками судового процесу (реалізується через якості адвоката як судового оратора);

- збереженні адвокатської таємниці, встановленої законом для нормального здійснення правосуддя й охорони довірчості відносин між адвокатом і його клієнтом.

У стислому вигляді професіограму адвоката можна подати так:

і. Загальна характеристика професії

Як зазначено в Законі про адвокатуру, основне завдан­ня адвокатів — надавати юридичну допомогу громадянам і організаціям. Адвокат може здійснити її за допомогою консультацій, захисту обвинувачуваного на суді, шляхом пред­ставлення чиїхось інтересів у суді. Велике місце в роботі адво­ката займає здійснення захисту в кримінальних справах. Захис­ник зобов'язаний використовувати всі зазначені в законі засоби і способи захисту з метою з'ясування обставин, що виправдовують обвинувачуваного чи пом'якшують його відповідальність. Він не має права відмовитися від взятого на себе захисту обвинувачува­ного, навіть якщо вірогідно переконається в його провині. Зусилля адвоката в суді спрямовані на виправдання обвинувачуваного або, якщо його провина безперечна, на те, щоб при призначенні по­карання суд врахував усі пом'якшуючі обставини. Обов'язковою умовою для роботи адвокатом є, як мінімум, 3-літній досвід робо­ти слідчим чи юрисконсультом.

2. Професійно важливі якості

До професійно-важливих властивостей особистості адвока­та, за допомогою яких він розв'язує свої професійні задачі, варто віднести:

1) властивості когнітивних процесів:

- мислення (словесно-логічне, аналітичне, тобто здатність виділяти найістотніші аспекти попереднього і судово­го слідства; критичність; логічність; уміння помічати протиріччя; стратегічність);

- мовлення: ораторські здібності, уміння переконувати, обґрунтовувати і доводити свій погляд, культура мовлен­ня, образність, виразність, дискурсивність; грамотна, чітка, логічна мова;

- сприйняття йуваги: спостережливість, здатність до розподілу та переключення уваги;

- пам'яті (обсяг професійного досвіду; оперативність, тобто здатність швидко пригадувати необхідні докази);

- уяви: образність, прогностичність, репродукгивність, творчість;

2) властивості регулятивних процесів: гуманізм, чесність,
лідерство, відповідальність, наполегливість, стресостійкість,
компромісність, емпатія;

3) властивості комунікативних процесів: соціальна
активність, здатність до діалогу, екстравертованість, інфор­
мативність (обсяг і швидкість переробки інформації), вербаль­
на активність, товариськість, жвавість міміки і пантоміміки,
толерантність.

3. Освіта: університетська підготовка в галузі права, а також від 3-х до 5-ти років практики в успішно працюючих правничих фірмах.

4. Можливі місця роботи; юридичні консультації і фірми.

Дата добавления: 2015-05-26