Список використаної літератури

1. Біблія. Сьвяте письмо Старого і Нового завіту. - London: British and foreign Bible society, 146 Queen Victoria street, 1931. - 825 p., 249 p.

2. Конституція України: прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року № 254 к - ВР „Конституція України". -К.:І.В.А., 1996.-52 с

3. Кримінально-процесуальний кодекс України. - К.: Велес, 2004. - 176 с

4. Декларація основних принципів правосуддя для жертв злочину і зловживання владою (прийнята на 96-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН 29 листопада 1985 р. у м. Нью-Йорку) // Радянська юстиція. - 1992. -№ 9-Ю. - С. 39-^0.

5. Деонтологічний кодекс: Кодекс правил здійснення адвокатської діяльності адвокатів Європейського співтовариства (прийнятий делегацією 12країн-учасниць на пленарному засіданнівм. Страсбурзі в жовтні 1998 р.) // Юридична деонтологія. — Харків, 1998.

6. Європейська конвенція з прав людини (Конвенція про захист прав і основних свобод людини від 4 листопада 1950 р., м. Рим) // Голос України. -2001. -№ 3. -С. 6.

7. Загальна декларація прав людини (Прийнята і проголошена резолюцією 217 А (ПІ) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 р.) // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. -1997. - № 5. - С 19.

8. Закон України „Про внесення змін у Кримінально-процесуальний кодекс України" від 21 червня 2001 р.

9. Закон України „Про адвокатуру" від 19 грудня 1992 р. // ВВР. -1993.-№9.-Ст.№62.

10. Закон України „Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 р.// Відомості Верховної Ради. -1991.-№ 53.-С. 793 (зміни і доповнення: ВВР-1993.-№22.-С. 229; № 50.-С. 474; ВВР- 1995. -№ 11.-С. 71; №34.-С 268).

11. Закон України „Про оперативно-розшукову діяльність" від 18 лютого 1992 р. // ВВР. - 1992. - 22. - С. 303 (зміни і доповнення:

BBP. -1992.-С. 39.-С. 572; №11.-С. 83; BBR-1994.-№11.-С. 52; ВВР. - 1998. -№ 26. -С. 149; ВВР. - 1999. -№4. -С. 35).

12. Закон України „Про статус суддів" від 15 грудня 1992 p. // ВВР. -1993. -№ 8. - С. 56 (зміни і доповнення: ВВР. - 1993. -№ 24. - С 265; ВВР. - 1994. - № 22. - С 142; № 26. - С. № 202, 203; ВВР. -1995.-№34.-С. 268).

13. Кодекс поведінки посадових осіб у підтриманні правопорядку (Прийнято резолюцією 34/169 Генеральної Асамблеї ООН від 17 грудня 1979 року) // Електронна база даних НАУ; „СССР и международное сотрудничество в области прав человека. Документы и материалы". - М.: Междунар. отношения, 1989.

14. Кодекс професійної етики суддів, прийнятий 24 жовтня 2002 p. V з'їздом суддів України // Вісник Верховного Суду України. -2002. -№5.-С 24.

15. Кримінально-процесуальний кодекс УРСР від 28 грудня 1960 р. // Відомості Верховної Ради. — Офіц. вид. - 1961. -№ 2. - С. 15.

16. Основні засади професійної етики юристів України (затверджені V з'їздом Спілки юристів України // Юридичний вісник України (Інформ.-правовий банк). -2001. -9 -15 червня (№ 23). -СІ 8-20.

17. Основні положення про роль адвокатів (прийняті на VIII Конгресі ООН по попередженню злочинів у серпні 1990 р. у м. Нью-Йорку (США) // Радянська юстиція. - 1991. -№ 20. - С 19-20.

18. Основні принципи незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року) // Юридичний вісник України. -2002.-№40.-С 7.

19. Основні принципи, що стосуються незалежності судових органів (прийняті на VII Конгресі ООН по попередженню злочинності і поводженню з правопорушниками, 26 серпня - 6 вересня 1985 p., м. Мілан (Італія) // Радянська юстиція. - 1991. -№ 16. - С 27-28.

20. Основные принципы, касающиеся роли юристов (Принятые VIII Конгрессом ООН по предупреждению преступности и обращению с правонарушителями, 27 августа - 7 сентября 1990 г., г. Гавана (Куба)) // Юридичний вісник України. - 2002. - № 40. - С.4.

21. Правила адвокатської етики, схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при КМУ від 1 жовтня 1999 р. // Юридичний вісник України. — 1999. — № 46. — 18—24 листопада.

22. Правила адвокатської етики // Бюлетень законодавства і юридичної

практики України. - 2000. - № 1. - С. 50.

23. Регламент Конституційного суду України від 5 березня 1997 р. // Офіційний Вісник України. - 1997. - С 20.

24. Сборник международных договоров. - Нью-Йорк: Издание ООН, 1989. -ST/HR: REV. 3.

25. СтандартинезалежностіюридичноїпрофесіїМіжнародної'Асоціації юристів, прийняті на конференції МАЮ у вересні 1990 р. у м. Нью-Йорку//Радянська юстиція. - 1991. -№23-24.- С 19-20.

26. Статут спілки адвокатів України // Рад. право. -1991. -№ 1. - С.46-49.

27. Анашкин Г.З. Справедливость назначения уголовного наказания // Советское государство и право. - 1982. -№ 7.

28. Анисимов С.Ф. Мораль и поведение. - М., 1985.

29. Апарова Т.В. Судьи и судовой процесс Великобритании. Англия, Уэльс, Шотландия.-М., 1996.

30. Апресян Р.Г. Идея морали. - М., 1995. - 345 с.

31. Афанасьева О.В. Этика и психология профессиональной деятельности юриста: Учебное пособие / Афанасьева О.В., Пищелко А.В. - М., 2001. - 224 с.

32. Батман Д.П. Адвокатская этика. - М., 1977.

33. Біленчук П.Д.Правова деонтологія / Біленчук П.Д., Сливка С.С. -К.: Атіка, 1999.-320 с.

34. Беккариа Ч. О преступлении и наказании. - М., 1939. — С. 224.

35. Васильев В.Л. Юридическая психология. - СПб.: Питер, 2000. - 624 с.

36. Васьковский Е. Отказ от защиты по назначению // Журнал Юридичного Суспільства. - М., 1894. - Кн. 6.

37. Вышинский А.Я. Революционная законность и задачи советской защиты. -М.: Ред.-изд. сектор Мособлисполкома, 1934.

38. Вышинский А.Я. Теория судебных доказательств в советском праве. — М.: Гос. изд-во юр. лит-ры, 1950. — 306 с.

39. Владимиров Л. Учение о судовых доказательствах. - СПб, 1910. - С. 3.

40. Генеральные принципы этики адвокатов // Российская юстиция. -1996.-№2.-С. 51.

41. Гиллерсон А.И. Защитительные речи по уголовным делам, — С.-Петербурга: Издание Канторовича Я.А., 1904.

42. Горский Г.Ф. Судебная этика / Горский Г.Ф., Кокорев Л.Д., Котов Д.П. - Воронеж, 1973. - 270 с.

43. Гребеньков Г.В., Фіолевський Д.П. Юридична етика: Навч. посібн. — К.: Алерта, 2007.-211 с.

44. Грошевий Ю.М. Проблеми моралі в сфері кримінально-процесуальної діяльності // Вісник Академії правових наук України. -Харків, 1996. -Вип.6. -С.30-38.

45. Гусейнов А.А. Введение в этику. - М., 1985

46. Гусейнов А.А. Этика/ Гусейнов А.А., Апресян Р.Г. -М.: Гардарики, 1998.

47. Дроботя В. Этические стандарты работников правоохранительных органов и судов США // Юридический вестник. - 2000. - № 3. -С. 110-112.

48. Естетика: Навч. посіб. / [авт. тексту М.П. Колесніков, О.В. Ко-леснікова, В.О. Лозовой ]. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 208 с.

49. Естетика: Підручник / [авт. тексту Л.Т. Левчук, В.І. Панченко, О.І. Оніщенко, Д.Ю. Кучерюк]. -К: Вища шк., 2005.-431 с.

50. Етика: Навч. посіб. / [авт. тексту В.О. Лозовой, М.І. Панов, О.А. Стасевська]. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 224 с.

51. Жалинский А.Э. Профессиональная деятельность юриста. Введение в специальность: Учебное пособие для студентов. - М.: БЕК, 1997.-330 с.

52. Жеребцов А.С. Кодексу чести судьи придать нормативный характер // Российская юстиция. - 1997. —№ 3. - С.2—3.

53. Жеребцов А.С. С нарушением судейской этики мириться не будем // Российская юстиция. —2001. —№1. — С. 12—13.

54. Жуковская О.Л. Адвокатская деонтология в центре внимания международного адвокатского гражданства // Адвокат. —1999. — № 1.

55. Жуковская О. Адвокатская этика на рубеже тисячелетий - быть или не быть? // Человек и закон. - 2000. - № 10 (46).

56. Зайчук О.В. Правова система США. - К.: Наук, думка, 1992.

57. Засади адвокатської етики в Польщі // Адвокат. - К., 1998. - № 2. -С. 57-58.

58. Зеленецкий B.C. Компетентность специалиста (о теоритической компетентности практиков и практической компетентности теоретиков) // Весы Фемиды. - 2000. - № 4 (16). - С. 48-57.

59. Ибрагимов М.М. Профессиональная этика и эстетическая культура сотрудников органов внутренних дел: Учебное пособие / Ибрагимов М.М., Куличенко В.В., Съедин В.Г. -К., 1990.-304 с.

60. Кан Н.П. Вопросы защиты в уголовных делах. - Л., 1967.

61. Кистяковский БА. Социальные науки и право. —М., 1916.—С. 374-406.

62. Кобликов А.С. Юридическая этика: Учебник для вузов. - М.:

Норма -ИНФРА, 1999. - 168 с.

63. Ковальська З. Публічне та приватне право, або Чому два юристи завжди мають три думки (Професійна етика юриста) // Юридичний вісник України. -2000. - 13-19 квітня (№ 15). -С. 1,3.

64. Кокорев Л.Д. Понятия, задачи и соотношения профессиональной этики юриста и следственной этики // Этика предварительного следствия: Труды В.С.Ш. МВС СССР. -Вып. 15. -Волгоград, 1976.

65. Кокорев Л.Д., Котов Д.П. Этика уголовного процесса: Учебное пособие / Кокорев Л.Д., Котов Д.П. - Воронеж, 1993.

66. Комиссаров В. Следственная этика и вопросы тактики обыска // Соц. законность. - 1984. -№ 4. - С.35.

67. Кони А.Ф. Отцы и дети судебной реформи. - М: Изд-во Т-ва Сытина И.Д., 1914.-312 с.

68. Кони А.Ф. Собрание сочинений: В 8 т. - Т. 4. - М., І967. - С. 19.

69. Кони А.Ф. Собрание сочинений: В 8 т. - Т. 3. - М., 1967. - С. 28, 30.

70. Кульчицький В., Бойко I. Суд, прокуратура та адвокатура в Галичині у складі Австро-Угорщини // Науковий вісник Чернівецького університету. -2001. -Вип. 125, сер. „Правознавство". -С. 22-26.

71. Кукушкин В.М. Твоя профессиональная этика. - М., 1994.

72. Левчук Л.Т., Оніщенко О.І. Основи естетики: Навч. посібник. -К.: Вища шк., 2000.-271 с

73. Леоненко В.В. Професійна етика учасників кримінального судочинства.-К., 1981.-С.Ш-113.

74. Лилитчук О. Надзвичайні суди та їхня роль у судовій системі міжвоєнної Польщі // Науковий вісник Чернівецького університету. — 2001. -Вип. 125, сер. „Правознавство". - С 25-28.

75. Любичев С.Г. Этические основы следственной тактики. - М., 1980.-96 с.

76. Лозовой В.О. Професійна етика юриста / Лозовой В.О., Пет-ришин О.В. -Харків: Право, 2004. - 176 с

77. Лукашева Е.А. Право, мораль, личность. - М., 1986.

78. Несімко О.Д. Сучасна особа юриста / Несімко О.Д., Сливка С.С., ШтангретМ.Й. -Львів, 1997. - 116 с

79. Николайчик В.М. Уголовное правосудие в США// США. Экономика. Политика. Идеология. -№2,3,4.

80. Орбан-Лембрик Л.Е. Юридична психологія: Навч. посібник / Орбан-Лембрик Л.Е., Кощинець В.В. - Чернівці: Книги - XXI, 2007. - 448 с.

81. Пантелеев Я.Ф. Некоторые вопросы психологии расследования преступлений // Труды ВЮЗИ. - Вып. 29. - М, 1973.

82. Піджаренко О. Виключні повноваження - підвищені вимоги. Про окремі аспекти професійної етики судді // Закон і бізнес. - 2001. -7-18 квітня (№14).-СІ,6.

83. Полянский Н.Н. Правда и ложь в уголовной защите. - М.: Изд-во „Правовая защита", 1927.

84. Правовые системи стран мира. - М.: Изд. группа НОРМА-ИНФРА, 2001.-С. 178-179.

85. Прилуцький С. Присяга судді: стара правова категорія - новий правовий зміст // Право України. - 2001. - № 6. - С 102-105.

86. Притика Д. Судова незалежність: етика і проблеми корупції // Право України. - 2000. - № 6. - С.3-5,9.

87. Проблеми и перспективи побудови правової держави // Право України. - К. - 2000. - № 1.

88. Проблемы судебной этики/Под ред. М.С. Строговича-М., 1974.-272с.

89. Профессиональная этика юриста: Учеб.-метод. пособие / [сост. Н.М. Кипнис, Е.Л. Богданова, А.Б. Гутников]. -СПб.: Изд-во Санкт-Петербургского института права им. принца П.Г. Ольденбургского, 2004.-282 с.

90. Ратинов А.Р. Судовая психология для следователей. - М., 1967.

91. Ратинов А., Зархин Ю. Следственная этика // Социалистичная законность. -М., 1970. -№ 10. -С. 35-40.

92. Роль юристів у демократичному суспільстві. Коментарі американського адвоката // Адвокат. — К., 1998. - № 4. — С.52

93. Сергеич П. Искусство речи в суде. - СПб.: Сенатская типография, 1910.-389 с.

94. Скакун О.Ф. Юридическая деонтология: Ученик / Скакун О.Ф., Овчаренко И.Н. -Харьков: Основа, 1999.-304 с.

95. Сливка С.С. Професійна культура юриста (теоретико-методологічний аспект). — Львів, 2000. — 336 с.

96. Словарь по этике / [сост. А.А. Гусейнов, И.С. Кон]. - М.,1989.

97. Соловьёв B.C. Оправдание добра. Нравственная философия // Сочинения. - Т.7. - СПб., 1903.

98. Сопер Поль Л. Основы искусства речи. — М.: Ид. Иностр. лит., 1958.-452 с.

99. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса: В 2 т. — М., 1968.-Т. 2.-С. 88.

100. Строгович М.С. О судебной этике // Проблемы государства и права на современном этапе. - Вып. 7. - М., 1973.

101. Строгович М.С. Право обвиняемого на защиту и презумпция невиновности. -М., 1984. -С. 127-139.

102. Українське козацтво: Мала енциклопедія. -К.: Генеза; Запоріжжя: Прем'єр, 2002.-568 с.

103. Федоренко Е.Г. Профессиональная этика. -К., 1983.-216 с.

104. Филатов А. Профессиональная этика юриста // Соц. законность. -1990.-№2.-С.75-76.

105. Фиолевський Д.П. Записки адвоката. - К.: Вид-во політ, літ-ри України, 1987.-97 с.

106. Чимний Р. Кодекс адвокатської етики // Адвокат. - 1997. - № 2. -С.97-101.

107. Чуфаровский Ю.В. Юридическая психология: Учебное пособие. -М.: Право и Закон, 1997. - 320 с.

108. Шахов В.О. О судовой этике //Советская юстиция. -1965. -№ 1.-С.22.

109. ШепіткоВ.Ю. Тактика допиту: Текст лекцій. - Харків, 1992.-21 с.

110. Элькинд П.С. Адвокатская этика // Советская Юстиция. -1940. - № 3.

111. Этика и эстетика: Учебное пособие для самостоятельного изучения дисциплины. -Харьков: ЧП Попов А.И.; ИД „ИНЖЭК", 2004. -184 с.

112. Юридична деонтологія: Навч. посіб. для вищих навчальних закладів / [авт. тексту В.М. Горшеньов, Л.Л. Богачова, І.В. Бенедикт]. -Харків, 1993.-187 с

113. Юсим М.А. Этика Макиавелли. — М.: Наука, 1990. —200 с.

114. Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків: Пер. з рос. / Д.І. Явор-ницький. -Львів: Світ, 1990. -319 с

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Абсолютизм (лат. absolutus - безумовний) - самодержавна влада, не­обмежена монархія.

Автономна етика (грец. autos - сам і nomos - закон) - тип етичної теорії, яка обґрунтовує мораль, виходячи з її власних законів, надає її прин­ципам самодостатнього сенсу; протистоїть гетерономній етиці (греч. heteros — інший), що виводить моральність із зовнішнього стосовно неї начала. Прикладами гетерономної етики можуть служити гедонізм, евдемонізм, утилітаризм, згідно з якими моральність має похідний ха­рактер і виводиться, відповідно, з понять насолоди, щастя, користі.

Адвокат (лат. advocatio — кликати на допомогу) — юрист, що надає юри­дичну допомогу громадянам і організаціям, захищає їхні інтереси шля­хом консультацій, судового захисту і представництва.

Адвокат-медіатор - посередник, здатний вирішити конфлікт сторін без втручання судових органів, шляхом досягнення компромісу.

Адекватний — цілком відповідний ситуації.

Аксіологія (етична) (грец. ахіа — цінність, logos — вчення) — теорія, що розглядає філософські аспекти моральних цінностей. Як галузь ети­ки аксіологію, що вивчає проблеми добра і зла, іноді відрізняють від деонтології - теорії обов'язку. Основні питання моральної аксіології: що таке добро; воно являє собою об'єктивну властивість певних людсь­ких вчинків чи просто приписується їм моральною свідомістю; як люди розрізняють добро і зло у вчинках (оцінюють їх); походження і природа добра в моральній свідомості людей.

Аморалізм (грец. а - негативна частка і лат. moralis - моральний) — мо­ральний принцип, що обґрунтовує нігілістичне ставлення до суспільних, і, в першу чергу, до загальнолюдських, норм моралі, проголошує аморальність законним способом поведінки особистості. Форми прояву аморалізму різні. Це можуть бути відвертий цинізм, людиноненависницт­во, повна безпринципність у здійсненні егоїстичних інтересів (егоїзм) чи ж, навпаки, псевдогуманна терпимість до злочинних дій тощо.

Аргумент — логічний довід, який слугує підставою доказу.

Асоціація (юр.) - об'єднання, спілка.

Благо — загальне поняття, вживане для позначення позитивної цінності предметів і явищ. Уявлення про благо формується в процесі й на основі практич­ного ставлення людей до зовнішнього світу. Природні і суспільні явища стають благом, лише оскільки вони задовольняють позитивні людські потреби, сприя­ють соціальному прогресу. Розрізняють матеріальні і духовні блага, утилітарні, естетичні й ін. Один із різновидів духовного блага — моральна цінність (іноді слова „благо" і „добро" у повсякденній мові вживають як синоніми).

Вакансія (лат. vacans — що пустує, вільний) — незайнята посада.

Вибір моральний - акт моральної діяльності, що виражається у свідомій перевазі певної лінії поведінки чи конкретного варіанта вчин­ку, коли людина самостійно має прийняти моральне рішення на користь одного з них, нерідко - всупереч іншому. Суб'єктом морального вибору може бути індивід, який приймає рішення про вчинок; колектив людей, що формує норми взаємин своїх членів; клас, прагнучий змінити чи збе­регти існуючу соціально-політичну систему.

Відплата - винагорода чи покарання людини за зроблені нею дії відповідно до їхньої моральної цінності. Еквівалентну відплату здавна вважали однією з неодмінних вимог справедливості; без неї було немож­ливим очікувати від людей виконання певних норм поведінки. Принцип відплати використовується в праві (покарання згідно з мірою злочину), а також лежить в основі матеріального стимулювання діяльності людей. У моралі проблема справедливої відплати виникає тоді, коли люди по­чинають відрізняти особисті інтереси від суспільних.

Відповідальність (моральна)-категорія етики, що характеризує особистість з погляду виконання нею моральних вимог, пропонованих суспільством; ступінь участі особистості та соціальних груп як у їхньому власному мо­ральному удосконаленні, так і в удосконаленні суспільних відносин. Відповідальність - це відповідність моральної діяльності особистості її обов'язку, розглянута з погляду можливостей особистості.

Влада державна — знаряддя здійснення загальнообов'язкової волі всьо­го суспільства, що робиться державою від його імені.

Галузь влади - сукупність державних органів, що здійснюють одну з найважливіших державних функцій—законодавство, чи його реалізація — судочинство.

Гедонізм (грец. hedone - насолода) - етичне вчення (давньогрецька філософська школа), що метою життя і вищим благом визнає насолоду.

Гідність -поняття моральної свідомості, що виражає уявлення про цінність кожної людини як моральної особистості, а також категорія етики, яка означає особливе моральне ставлення людини до самої себе і до неї з боку суспільства, у якому визнається цінність особистості. Усвідомлення люди­ною власної гідності є формою самосвідомості і самоконтролю особистості, на ньому грунтується вимогливість людини до самої себе.

Гіпотеза - юридична структурна частина норми права (припущення).

Гуманізм (лат. humanus -людяний)-принцип світогляду (і моральності), в основі якого лежить переконання у безмежності можливостей люди­ни і її здатності до вдосконалення, вимога свободи і захисту гідності особистості, ідея про право людини на щастя і про те, що задоволення її потреб та інтересів повинне бути кінцевою метою суспільства.

Делегування — добровільне, передбачене чинним законодавством пере­давання частини повноважень однією фізичною чи юридичною осо­бою — іншій.

Деонтологія (грец. deon - належне і logos - вчення; наука про належ­не) - розділ етики, в якому розглядаються проблеми обов'язку і взагалі належного (усього того, що виражає вимоги моральності у формі розпо­ряджень). Термін уперше був уведений Бентамом, який ужив його для позначення теорії моральності в цілому. Однак згодом деонтологію ста­ли відрізняти від аксіології- вчення про добро і зло.

Державність - створення, функціонування і розвиток у конкретній країні інститутів публічної влади; перехід будь-якого суспільства до розвинутої політичної системи, тобто держави. Крім того, державність припускає історичну еволюцію органів влади і методів керування. У сучасній вітчизняній літературі підкреслюються національні характе­ристики державності. Наприклад: Українська державність, Болгарська державність тощо.

Детермінізм (лат. determinare - визначати) - властиве науковому світорозумінню визнання загальної об'єктивної закономірності та причинної обумовленості всіх явищ природи.

Джерело права - форма вираження державної волі, спрямованої на виз­нання факту існування права, на його формування чи зміну, припинення функціонування.

Диктатура (лат. dictature) - нічим не обмежена, не скута жодними за­конами влада, що спирається на силу.

Дискредитація — позбавлення довіри, підрив довіри, авторитету.

Дискримінація (лат. discrimmatio - розрізнення, поділ) - обмеження в правах за расовою, національною, майновою, релігійною, політичною чи іншими ознакам людей, народів, держав.

Диспозиція - структурна частина норми права (правило поведінки, за­боронена правом дія).

Добро — одне з найбільш загальних понять моральної свідомості й одна з найважливіших категорій етики. Разом зі своєю протилежністю — злом — добро є найбільш узагальненою формою розмежування і про­тиставлення морального й аморального, того, що має позитивне та не­гативне моральне значення, що відповідає змісту вимог моральності, і того, що суперечить їм. У понятті добра люди виражають свої найбільш загальні інтереси, устремління, побажання і надії на майбутнє, які ви­ступають тут у вигляді абстрактної моральної ідеї про те, що повинно бути і заслуговує схвалення.

Доброчесність — поняття моральної свідомості, що служить уза­гальненою характеристикою позитивних стійких моральних якостей особистості (групи осіб, класу, суспільства), вказуючи на їх моральну цінність. Разом з тим, поняття доброчесності підкреслює діяльну форму засвоєння добра на противагу принципам, які не роблять людину до­брочесною. Протилежністю доброчесності є поняття пороку. Поняття доброчесності підкреслює роль окремої людини як активного носія тієї чи іншої моральності.

Евдемонізм (грец. eudaimonia — щастя, достаток) — напрямок в етиці, що визнає джерелом моральності прагнення людини до щастя.

Евтаназія (груц. єи - добра, прекрасна, ©avato^ - смерть) - безболісне приведення безнадійно хворого до смерті. Задоволення прохання важ­кохворого прискорити його смерть штучним методом (наприклад, відключити від підтримуючої апаратури). Той випадок, коли смерть може вважатися благом для помираючого. Може бути активна-пасивна (критерій - позиція лікаря), добровільна-недобровільна (позиція пацієнта).

Екзистенціалізм (лат. existentia - існування) - напрямок у філософії (термін увів у науковий обіг німецький філософ К'єркєгор), що виник на початку XX ст. як реакція на наслідки Першої світової війни, який займається вивченням сенсу людського існування безпосередньо даного індивіда як його переживання; це „філософія життя". Емпіричний (грец. етреігіа - досвід) - заснований на досвіді.

Естетика - (грец. „те (той), що має відношення до чуттєвого сприйнят­тя") - наука про естетичне в дійсності, про сутність і закони естетичної свідомості, пізнання і естетичну діяльність людини, наука про загальні закони розвитку мистецтва.

Етика (грец. ethika, ethos -звичай) - філософське вчення про мораль, що досліджує закономірності та принципи її розвитку, структуру та функції, роль і призначення моралі в житті окремої особи і суспільства.

Етикет (фр. etiquette - ярлик, етикетка) - сукупність правил поведінки, що стосуються зовнішнього прояву ставлення до людей (стосунки з навколишніми, форми звертання і вітань, поведінка в громадських місцях, манери, одяг) і регулюють зовнішні прояви людських взаємин.

Етнографія (грец. etnos - народ, grapho - писати) - народознавство, галузь історичної науки, що вивчає склад, походження, розселення народів світу.

Життєва позиція - спрямованість життєдіяльності особистості щодо свого місця і ролі в суспільному житті (на відміну від соціального стату­су, положення). У моральному плані життєва позиція — система поведінки особистості, зумовлена її переконаннями, ідейністю, совістю.

Законність - принцип, метод і режим реалізації норм права, що містяться в законах і заснованих на них підзаконних нормативних актах всіма учасниками правовідносин.

Заповідь - моральна норма, представлена в моральній свідомості у вигляді веління, що виходить від якої-небудь авторитетної особи.

Звичаєве право - звичаї, закріплені державою як правові норми. Звичаєве право з'являється при утворенні класового суспільства і держави.

Зло - категорія етики, що за своїм змістом є протилежністю добру, і поняття моральної свідомості, яке служить найбільш узагальненим ви­раженням уявлень про аморальне, суперечне вимогам моралі, таке, що заслуговує на осуд, а також загальною абстрактною характеристикою негативних моральних якостей.

Злодіяння - протилежність благодіянню і добродіянню; дії, злочин, що зневажає принципи гуманності та справедливості; вчинок, що є мораль­ним злом за характером діяння і мотивом, соціальним злом- за своїми наслідками. Конкретний зміст злодіянь може бути різним: убивство, злодійство, обман, зрада тощо.

Злочин — поняття моральної свідомості, що характеризує проступок з погляду міри, у якій він порушує вимоги моральності. До злочину за­звичай відносять ті провини, які особливо небезпечні для людства, не

узгоджуються із загальноприйнятими уявленнями про гуманність і справедливість, не можуть бути жодним чином виправдані обставинами і відбуваються з аморальних мотивів.

„Золоте правило" моральності - поводитися з іншими так, як ти бажав би, щоб вони поводилися з тобою.

Ідеал моральний - найдосконаліший, безумовний універсальний зразок.

Ієрархія (грец. hierarchia) - „службові сходи", порядок підпорядкова­ності, рух від нижчого до вищого.

Імператив (лат. imperativus - наказовий) - веління, настійлива вимога, повинність.

Імплементація - включення норм міжнародно-правового договору, який підписала і ратифікувала держава, в систему національного зако­нодавства шляхом внесення до нього відповідних коректив. З літа 2000 року в українській правовій публіцистиці імплементацією прийнято називати приведення конституційно-правових норм у відповідність до результатів всеукраїнського референдуму.

Інвектива (лат. invectiva (oratio) - лайлива (промова)) - різкий викри­вальний виступ проти будь-кого, будь-чого, образлива промова, лайка, випад.

Індемнітет (лат. indemnitas - відшкодування збитків) - відшкодування витрат (у міжнародному праві); невідповідальність депутата за дії, що мають ознаки правопорушення, пов'язані зі здійсненням депутатських повноважень.

Індивід (лат. individuum - неподільне, особа) - конкретна людина, носій певних біологічних властивостей.

Інстанція (лат. instantis - майбутній) - кожна з наступних вищих ступенів у системі підлеглих один одному органів (державної, судової влади). Інтелігенція (лат. intelligens - знавець, фахівець, на Заході використовується аналог intellectuals - інтелектуали) - представники інтелектуальних професій - працівники духу, свободи і цінностей, які свій талант поклали на службу власній нації і народу.

Інтенція (лат. intentio - намір) — свідомий намір.

Категоричний імператив — основна категорія етики І. Канта; сформу­льований ним „моральний закон", який гласить: чини тільки відповідно до такої максими (правила), керуючись якою ти в той самий час можеш побажати, щоб вона стала загальним моральним законом (тобто щоб

усі інші могли також їй відповідати). Кант вважав, що в категоричному імперативі він відкрив незалежний від досвіду (апріорний) принцип, з якого можна вивести і прийнятні для усіх менш загальні моральні вимо­ги (якщо обраної тобою лінії поведінки не можуть дотримуватися інші, то вона не правильна).

Категорії етики (грец. kategoria - категорія) — основні поняття етики, що відображають найбільш істотні сторони й елементи моралі; теоре­тичний апарат етичної науки. В історії етики основними категоріями вважалися поняття добра і зла, обов'язку, совісті та ін.

Каяття (розкаяння) - визнання власної провини й засудження своїх ми­нулих учинків; виявляється або в гласному визнанні перед оточуючими своєї провини і готовності нести покарання, або в особливому почутті жалю про зроблені діяння і помисли. Каяття завжди розглядалося мо­ральною свідомістю як необхідна частина спокути, оскільки без нього неможливе виправлення людини надалі.

Комфорт (англ. comfort) - сукупність побутових зручностей.

Конфіденційність (лат. confidentia - довіра) - довірчий, не підлягаючий розголосу; секретність.

Конфлікт моральний - специфічна ситуація морального вибору; лю­дина, яка вибирає і приймає рішення, констатує у своїй свідомості суперечність: здійснення кожної з обраних можливостей учинку в ім'я якої-небудь моральної норми водночас веде до порушення іншої норми, що являє собою для даної людини певну моральну цінність. У конфліктній ситуації потрібно зробити вибір між моральними цінностями, що стикаються, на користь однієї з них і через розв'язання протиріччя реалізувати мету.

Корпоративна етика - це сукупність етичних правил, що містяться в документах, прийнятих добровільно представниками будь-якої професії, галузі, громадського об'єднання й обов'язкові для виконання особами, що є членами професійного, галузевого чи іншого локального об'єднання, яке прийняло цей документ.

Кредо (лат. credo — вірю) - символ віри, основи світогляду, пере­конань.

Кримінологія (лат. crimen (criminis) - злочин, logos - вчення) - вчення про природу злочинності.

Легалізація (лат. legalis — законний) — узаконення, визнання законним, надання законної сили.

Легіслатура (лат. lex - закон, latus - внесений, встановлений) — фактич­ний період повноваження законодавчого органу; сукупність законодав­чих органів країни.

Легітимація (лат. legitimus — законний) - визнання чи підтвердження законності будь-якого права чи правомочності; документ, що це засвідчує.

Люстрація (польс. lustracja - перевірка, від лат. lustrum — податний або фіксальний період) - заборона займатися певною діяльністю за певні проступки. Зараз люстрацію фактично застосовує суд. Обговорення теми люстрації розпочалося в 90-х роках XX століття, коли в більшості країн Центральної і Східної Європи було заборонено законом обіймати керівні державні посади особам, причетним до попереднього режиму. У деяких країнах навіть публікувалися „люстраційні списки". Проте критеріїв, за якими можна визначити, хто саме має підлягати процедурі люстрації, не існує.

Мораль (лат. - moralis - моральний; mores - звичаї) - предмет вивчення етики. Мораль - це форма колективної свідомості, система норм і оцінок, поглядів і уявлень про свободу людського вибору між добром і злом, свободою і обов'язком, що відбита в конкретних правилах поведінки особистості.

Моральна культура особистості - ступінь сприйняття індивідом моральної свідомості та культури суспільства; показник того, наскільки глибоко й органічно вимоги моральності втілилися у вчинках людини за­вдяки формуючому впливу на неї суспільства. Під впливом різноманітних чинників: життєвого досвіду та виховання, етичної освіти і мистецт­ва, - особистість із тим чи іншим ступенем повноти акумулює у своїй свідомості та поведінці досягнення моральної культури суспільства.

Моральна свобода - категорія етики, що охоплює проблеми можливості і здатності людини бути самостійною, самодіяльною і творчою особистістю, виражати в моральній діяльності свою власну, справді людську сутність.

Моральні якості - поняття моральної свідомості, за допомогою якого виділяються в суспільному житті і характеризуються з моральної точ­ки зору найбільш типові риси поведінки людей. Моральні якості (на­приклад, гуманність, правдивість, скупість, щедрість, скромність) ха­рактеризують як вчинки (незалежно від того, ким вони здійснюються), так і окремі сторони поведінки певної особистості, що виступають як властивості її характеру.

Мораторій (лат. moratorius - затримуючий, уповільнюючий) —

відтермінування державою будь-яких дій на певний строк через якісь

важливі обставини.

Нігілізм (лат. nihil — нічого) — заперечення всяких норм, принципів,

законів.

Норма моральна (лат. norma - правило, зразок) - одна з найпростіших форм моральної вимоги; виступає в двоякому виді: як елемент моральних відносин і як форма моральної свідомості. Це норма поведінки, звичай, постійно відтворений в однотипних учинках безлічі людей як моральний закон, обов'язковий для кожної людини зокрема.

Обов'язок - одна з основних категорій етики; суспільна необхідність, виражена в моральних вимогах у такій формі, у якій вони виступають перед певною особистістю. Іншими словами, це перетворення вимоги моральності, що однаково стосується всіх людей, в особисте завдан­ня даної конкретної особи, сформульовану стосовно до її становища і ситуації, в якій вона знаходиться в даний момент. Обов'язок - це став­лення особистості до суспільства.

Омбудсмен (шведськ. ombudsman - представник інтересів) - незалеж­на посадова особа, призначувана чи обрана для захисту конституційних прав і свобод, спостереження за законністю і справедливістю дій органів влади. В наш час, як правило, омбудсманом називають парламентського уповноваженого з прав людини.

Онтологія (грец. Qnto - суще і logos - поняття, вчення) - метафізичне уявлення про буття, витоки всього існуючого; явища об'єктивної дійсності, що існують незалежно від свідомості.

Патріотизм (грец. patre — батьківщина) — суспільний і моральний принцип, що характеризує ставлення людей до своєї країни, яке виявляється в пев­ному способі дій і складному комплексі суспільних почуттів, що зазвичай називається любов'ю до батьківщини. Любов до батьківщини включає: тур­боту про її інтереси й історичну долю, готовність заради них до самопожерт­ви; вірність батьківщині, що веде боротьбу з ворогами; гордість за соціальні та культурні досягненнями своєї країни; співчуття до страждань.народу і негативне ставлення до соціальних вад суспільства; повага до історичного минулого батьківщини й успадкованих від нього традицій; прихильність до місця проживання (до міста, села, області, країні в цілому).

Плюралізм — розмаїття поглядів, ідей; теорія і практика політичного життя, за яким основою суспільно-політичного розвитку є конкуренція соціальних груп, партій та організацій. У результаті визнання концепції

П. у суспільстві співіснують кілька програм розвитку; громадяни в процесі виборів віддають перевагу тому, кого вважають кращим. Держава може забороняти лише ті, що грунтуються на насильстві чи спрямовані на підрив основ існуючого ладу.

Право: 1) у суб'єктивному змісті — особисте володіння (правом); 2) професійне розуміння - сукупність установлених державою пра­вил поведінки, що є загальнообов'язковими, за точністю їх виконання держава стежить через спеціальні органи; 3) доктринальне (наукове) розуміння - сукупність визнаних у даному суспільстві та забезпечених офіційним захистом нормативів рівності та справедливості.

Правовідносини — об'єктивно виникаюча в суспільстві відповідно до за­кону особлива форма соціальної взаємодії, учасники якої мають взаємні права й обов'язки і реалізують їх із метою задоволення своїх потреб та інтересів в особливому порядку, не забороненому державою чи гаранто­ваному й охоронюваному ним у представництві певних органів.

Правопорушення - протиправне, суспільно шкідливе діяння, за яке передбачена юридична відповідальність.

Правопорядок - стан упорядкованості суспільних відносин, заснова­ний на праві та законності.

Правосвідомість — відносно самостійна сфера чи галузь суспільної, групової чи індивідуальної свідомості, що відбиває правову дійсність у формі юридичних знань і об'єктивованих оцінок чинного права, а також у вигляді соціально-правових установок і варіантів орієнтації, що вико­нують роль внутрішнього регулятора юридично значущої поведінки.

Прагматизм (грец. pragma - дія) - один із філософських напрямів, праг­нення до „практично-корисного" рішення. Може бути шкідливим, якщо „практично-корисним" виправдовується зневага до теорії, науки, культури.

Праксеологія - теорія ефективної організації діяльності.

Презумпція (лат. praesumptio, praesumo - передбачаю, вгадую) невинуватості - демократичний правовий принцип судочинства, згідно з яким підозрювана чи обвинувачувана у вчиненні злочину особа вважається невинуватою поти, доки її провина не доведена в передбаче­ному законом порядку.

Принцип поділу влади-одинз основних принципів конституціоналізму, відповідно до якого єдина державна влада поділяється на самостійні та незалежні одна від одної законодавчу, виконавчу і судову влади. У Латинській Америці, крім того, прийнято виділяти президентську вла-

ду як самостійний елемент системи поділу влади. У державах СНД (Російська Федерація, Молдова) висувалися ідеї щодо надання концепції президентської влади законодавчого закріплення.

Провина — положення (стан), протилежне правоті, в якому виявляється людина, яка порушила моральні чи правові норми, скоїла проступок або злочин.

Професійна етика - це сукупність правил поведінки певної соціальної групи, що забезпечують моральний характер взаємин, зумовлених або пов'язаних із професійною діяльністю, а також галузь науки, що вивчає специфіку проявів моралі в різних видах діяльності. Професійна ети­ка поширюється на ті соціальні групи, до яких зазвичай висуваються найбільш високі моральні вимоги.

Процесуальний - той, що стосується процесу; діяльність, здійснювана відповідно до встановленого законом процесу (кримінальний процес, цивільний процес).

Публічне право - умовна назва тих галузей права, чиї норми регулю­ють відносини, що стосуються суспільства в цілому. Приватне право, навпаки, присвячене регулюванню відносин, пов'язаних з індивідами і їхніми групами.

Радикальний (лат. radicalis — корінний) — докорінний, основний, рішучий.

Режим державний — властивість, що визначає ступінь концентрації та характер розподілу влади, умови формування владних органів і способи легітимації їхніх дій, а також межі використання владних методів.

Ритуал (від лат. ritus - священний обряд) - різновид звичаю чи традиції; історично сформована чи спеціально встановлена норма поведінки, в якій форма виконання дій строго канонізована, позбавлена (чи посту­пово позбавляється) безпосередньої суспільної доцільності і має лише символічне значення.

Санкція - структурна частина норми права, що встановлює покарання за її порушення; письмова (у вигляді документа) згода посадової особи на виконання передбачених законом дій.

Санкція (моральна) (відлат. 8апсііо-непорупшийзакон)-підтвердження моральних вимог за допомогою схвалення чи осуду вже здійснених учинків людей (а також суспільних явищ).

Свобода волі - філософська категорія; в найбільш загальному смислі означає здатність людини самостійно, відповідно до її світогляду, визна-

чати свої вчинки, діяти на підставі власного рішення. Як категорія етики свобода волі означає, що, здійснюючи вчинок, людина робить мораль­ний вибір між добром і злом, моральним і аморальним. Оскільки цей вибір залежить від самої людини, вона повинна морально відповідати, її дії можуть оцінюватися іншими як заслуга чи вважатися провиною.

Совість - моральна свідомість індивіда, що дозволяє людині бути впевненою в тому, робить вона добро чи зло; дає можливість мораль­но оцінити свої вчинки і моральну відповідальність. Це здатність лю­дини здійснювати моральний самоконтроль, самостійно формувати для себе моральні обов'язки, вимагати від себе їх виконання і здійснювати самооцінку вчинків. В англ. мові звучить як „consience", збігаючись із поняттям "свідомість".

Спосіб життя — устояні, типові для конкретно-історичних соціальних відносин форми індивідуального (групового) життя і діяльності людей, що характеризують особливості їхнього спілкування, поведінки та складу мис­лення в праці, суспільно-політичній діяльності, побуті та відпочинку.

Справедливість - розподіл прав і обов'язків згідно з думкою учасників розподілу. Причому розподіляються не обов'язково однакові права, відбувається такий розподіл прав, який прийнято вважати правильним у певному середовищі, за певних обставин. Характеризує таке положення речей, яке розглядається як належне, відповідне до певного розуміння сутності людини та її прав.

Стандарт (англ. standard) - норма, зразок, мірило.

Суверенітет — верховенство влади держави на її території, право і можливість держави за своїм розсудом вирішувати всі питання внутрішнього життя, обирати і проводити зовнішню політику, узгод­жуючи зі своїми інтересами. Втручання в ці сфери діяльності держа­ви — зазіхання на недоторканність її меж і цілісність території — є грубим порушенням суверенітету.

Судова етика — наука про застосування загальних норм моралі у специфічних умовах діяльності суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів; про дотримання моральних принципів та вимог у розслідуванні і вирішенні справ суду.

Судовий етикет — сукупність правил поведінки суб'єктів судового про­цесу, що регулюють зовнішні прояви взаємин між судом й особами, які беруть участь у справі; форми їхнього спілкування, які ґрунтуються на визнанні авторитету органів правосуддя й необхідності дотримання пристойної поведінки в державній установі.

Термін — слово, що точно визначає поняття в науці, техніці, мистецтві.

Тлумачення необов'язкове - тлумачення закону не уповноваженими на те органами, науковий коментар, не обов'язковий для виконання.

Тлумачення обов'язкове - тлумачення закону уповноваженим на те органом (Конституційний Суд України), що є обов'язковим для всіх і на всій території.

Тоталітарний (франц. Totalitaire, від лат. totus-весь) (юр.)-пов'язаний з відверто терористичною диктатурою (фашистський режим у Німеччині, комуністичний режим у СРСР).

Феміда (лат. Юстиція, грецьк. Qemiz) — богиня права, правосуддя і за­конного порядку. У переносному значенні — закон, правосуддя. Жреці Ф. - слуги закону, судді, юристи. Фікція (лат. Actio — вигадка) — неіснуюче, помилкове.

Форма правління — інститут конституційного права, що регулює струк­туру і порядок організації вищих органів влади держави, їхню ієрархію і взаємини. Критерієм розходження форм правління є правовий статус глави держави (виборний чи спадкоємний, змінюваний чи довічний, індивідуальний чи колективний, що обирається всенародно чи пред­ставницьким органом).

Юридична етика — складова етики та вид професійної етики. Це при­кладна соціально-філософська наука, що вивчає походження, сутність, соціальні функції, специфіку морально-професійних вимог до діяльності юриста, моральний зміст принципів і норм матеріального і процесуаль­ного права і процесуальних дій. В юридичній етиці загальні принципи і категорії загальної та професійної етики застосовуються для аналізу моралі, що діє чи повинна діяти в юридичній сфері.

Юридичний (лат. juridicus - судовий) - правовий, той, що стосується правознавства.

Юрисдикція (лат. jurisdictio -juris - право, dico - проголошую) - повно­важення давати правову оцінку фактам, розв'язувати правові питання.

Юриспруденція (лат. jurisprudentia) - правознавство, сукупність наук про право.

Юстиція (лат. justitia — справедливість, законність) — сукупність судо­вих установ, діяльність суду по здійсненню правосуддя, система органів правосуддя.

Навчальне видання Богдан Аркадійович Леко

ЮРИДИЧНА ЕТИКА

Навчальний посібник

Літературна редакція Оксани Вілінської

Макет Юлії Федінчук

Технічна редакція Галини Чуйко

Підписано до друку 21.08.08. Формат 60x84 1/16.

Умов. друк. арк. 16,28. Обл. вид. арк. 13,56.

Замовлення № 1089

Видавництво „Книги - XXI"

Україна, 59000, м. Сторожинець Чернівецької обл.,

вул О. Кобилянської, 7

Тел./факс: [phone], 586464, моб. [phone]

e-mail: [email protected]

www.books-xxi.com.ua

Свідоцтво про державну реєстрацію ДК№ 1839 від 10.06.2004 р.

Віддруковано з готових діапозитивів

у друкарні ПП «Юхимчук М.В.»

(свідоцтво ДК №8Ф67 від 22.03.2002 р.)

32300, Хмельницька обл., м. Кам'янець-Подільський,

вул. П'ятницька, 9а,

Тел. [phone], 2-20-79

11.

Дата добавления: 2015-05-26