Галузева структура агропромислового комплексу 1 страница

АПК має складну галузеву структуру. Вона виражає галузевий поділ праці у процесі агропромислового виробництва, дає певну узагальнену характеристику за складом галузей і виробництв. До основних сфер АПК належать:

1) сільське господарство;

2) промисловість, що переробляє сільськогосподарську сировину;

3) виробництво засобів виробництва для сільського господарства та пов'язаних із ним галузей промисловості;

4) заготівля, транспортування та збут сільськогосподарських продуктів;

5) підготовка кадрів, управління, науково-дослідні та проектні роботи

Кожна зі сфер відіграє певну роль в АПК. Сільське господарство є основою АП К. Воно є сферою матеріального виробництва, призначення якої — виробництво рослинницької й тваринницької продукції з метою одержання продовольства для населення і сировини для промисловості.

Промисловість із переробки сільськогосподарської сировини об'єднує харчову та галузі легкої, що пов'язані з сільським господарством. Харчова промисловість характеризується складною структурою — понад 20 галузей із численними спеціалізованими виробництвами, загальна ознака яких — призначення продукції. Серед галузей легкої до АПК належать лляна, бавовняна, конопле-джутова, вовняна, шовкова.

Виробництво засобів виробництва в АПК Криє в собі виробництво різних сільськогосподарських машин, засобів транспортування, мінеральних добрив, хімічних засобів захисту рослин, мікробіологічних препаратів, тари тощо.

54. Спеціалізовані АПК та особливості їх розміщення

Агропромисловий комплекс – це міжгалузева сукупність взаємопов’язаних галузей національної економіки, зайнятих виробництвом, промисловою переробкою, зберіганням, транспортуванням та реалізацією готової продукції сільськогосподарського походження.

Частка землеробства (рослинництва) у сільському господарстві України становить 51,7%. Найбільш сприятливими районами для розвитку землеробства є степова і лісостепова зони. Посівні площі на території України становлять біля 30 млн. га: під зерновими – 14, технічними – біля 4, картоплею і овочами – баштанними – 1,1 і кормовими культурами – 11 млн. га. Площа чистих парів становить 2 млн. га. Зернові культури займають біля 45% посівних площ, серед яких кукурудза, овес, зернобобові – горох. Озима пшениця сконцентрована у степовій (половина) і лісостеповій (понад третини) зонах. Озиме жито – у Поліссі (понад 60%). Ярий ячмінь – друга за площами посівів культура в Степу і Лісостепу. Кукурудза зосереджена в Степу і південній частині Лісостепу. Просо, гречка вирощується у Хмельницькій, Вінницькій, Черкаській областях. Рис висівають у Херсонській, Миколаївській, Одеській областях та в Криму. Технічні культури: цукровий буряк (12% посівних площ у Лісостеповій зоні – Вінницька, Хмельницька, Тернопільська, Черкаська, Чернівецька області); соняшник – олійна культура у центральному Степу; льон-довгунець – на Поліссі і передгір’ях Карпат (Житомирська, Чернігівська, Київська, Рівненська, Львівська область), тютюн (Крим, Закарпаття, Придністров’я), хміль (Житомирська, Рівненська, Сумська), картопля – (1,5 млн. га площі) найбільше у Поліській зоні. Овочівництво і баштанництво найбільше зосереджено в Лісостепу і на Поліссі (кавуни, дині – в південних областях), виноградарство (163тис. га) в Криму, Закарпатті, Одеській, Херсонській, Миколаївській областях. Тваринництво в основному представлено скотарством, свинарством, птахівництвом та вівчарством і все меншим бджільництвом, конярством, рибництвом та шовківництвом. Скотарство є у всіх зонах України, свинарство у Поліссі та Лісостепу, птахівництво – навколо великих міст, вівчарство – (4 млн. голів овець). У степових областях: розведене конярство (поголів’я менше 1 млн.), бджільництво сконцентроване в Степу, Лісостепу і Карпатах. Тваринництво і землеробство в Україні може бути поділено по зонах: Поліська, Лісостепова, передгірські райони Карпат і Криму. Не втратила свого значення галузь конярства. Інтенсивне кліткове звіринництво найбільш поширене у лісостепових областях, зокрема у західних. Ставкове рибництво має найвищу продуктивність у лісостепових та карпатських областях. Певного розвитку набуло шовківництво у степових і частково у лісостепових областях. Поголів’я великої рогатої худоби з кожним роком зменшується. Відгодівля свиней і вирощування овець також з кожним роком зменшується.

55. Територіальна організація агропромислового комплексу України

Зональні АПК або агропромислові зони – найбільший елемент ТС АПК країни. Це система агропромислових підприємств, приміських АПК і спеціалізованих районів, які сформувались на значній площі, відносно однорідній за природними та економічними умовами. Агропромислова зона характеризується за спеціалізацією виробництва, яка в Україні дещо видозмінюється із заходу на схід.
Поліська агропромислова зона займає північну частину північних областей і складає майже 20% території України. Тут помірний клімат з достатньою зволоженістю, дерновопідзолисті ґрунти. Це визначило спеціалізацію сільського господарства, в якій переважають вирощування льону (90% по Україні), картоплі (40%), жита (70%), 20-25% молока та м’яса (порівняйте з площею). Зоні притаманні спеціалізовані АПК – молоко- та м’ясопереробні, плодоовочеконсервні, картопляно-крохмало-спиртові, льонопереробні. Цікаво, що спеціалізація сільського господарства тут майже не змінюється із заходу на схід: і на Волині, і на Чернігівщині це – вирощування льону, озимого жита, картоплі, молоко-м’ясне тваринництво. Рілля складає 35-40% сільськогос-подарських угідь.
Лісостепова агропромислова зона займає південну частину північних областей України, більшість її лісостепових областей – Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської, Хмель-ницької, Вінницької, Черкаської, Полтавської, Харківської і північ Кіровоградської. Площа – 38% площі України. Тут вища, ніж у Поліссі сільськогос-подарська освоєність та розораність земель (рілля – 75%). Виробляється 70% цукрових буряків, майже 40% зернових, перш за все, озима пшениця та кукурудза, 46% картоплі та більше 60% фруктів, 20% соняшника. Тут на 1 га ріллі припадає максимум сільськогосподарської продукції. Виробляється більше 50% м’яса, молока, яєць. У західній частині додається льон, тютюн, а на сході – дуже важлива культура – соняшник.
Степова агропромислова зона розташована на півдні Полтавської, Кіровоградської, Хар-ківської, Дніпропетровської, Донецької, Лугансь-кої областей, а також в Одеській, Херсонській, Миколаївській, Запорізькій областях та Криму. Її площа становить 42% території України, 90% земель займають чорноземи. Дуже висока, до 85%, розораність сільськогосподарських угідь. Розвинені зернопереробний, олієжировий, плодоовочеконсервний, виноградо-виноробний, ефіроолійний комплекси. Виробляється 48% зерна (озима пшениця, кукурудза, ячмінь), 100% рису, 81% соняшнику, 96% винограду.

Вирощують сою, арахіс, ефіроолійні, баштанні культури. Дуже поширені садівництво та виноградарство.

Недостатньо розвинена кормова база стимулює тут розвиток тваринництва. На сході переважає м’ясо-молочний його напрям.

56. Проблеми і перспективи розвитку агропромислового комплексу.

За останні роки у сільськогосподарському виробництві України значно загострилися кризові явища: значно знизилися обсяги валової продукції, погіршилося використання природних ресурсів, знизилася родючість грунтів, поглибився дисбаланс між галузями рослинництва і тваринництва. Зменшення поголів’я худоби досягло критичної межі при значному зниженні його продуктивності.

Небезпечною тенденцією є висока спрацьованість машинно-технологічного парку, а відсутність фінансових коштів для здійснення ремонтно-відновлюваних робіт лише погіршує його стан. Для досягнення рівня технологічних потреб не вистачає десятків тисяч різних технічних засобів. Поряд з цим різко погіршилося забезпечення галузей АПК висококваліфікованими кадрами.

У перспективі з метою подолання кризових явищ в агропромисловому комплексі України поряд із заходами щодо прискорення аграрної реформи та розвитку інфраструктури аграрного ринку передбачається посилення державного регулювання щодо фінансового стану підприємств.

Здійснення аграрної реформи в Україні повинно бути спрямоване на створення економічно ефективного агропромислового виробництва, поглиблення ступеня переробки та покращання зберігання сільськогосподарської продукції. З цією метою в програмних документах щодо проведення аграрної реформи передбачається:

формування ринку землі та нерухомості, запровадження системи іпотечного кредитування сільськогосподарських товаровиробників;

фінансування організаційних заходів щодо здійснення аграрної реформи на регіональному рівні, післяприватизаційна підтримка розвитку реформованих господарств, створення спеціалізованої консалтингової інфраструктури щодо інформаційного забезпечення;

розвиток мережі інфраструктури сервісного обслуговування, заготівель, оптової торгівлі;

формування ринків матеріальних ресурсів і капіталу;

ефективне використання наявного земельного фонду;

реформування соціальної сфери села та розбудови її інфра- структури.

У найближчій перспективі будуть здійснені ефективні заходи щодо охорони земель, запровадження грунтозахисних систем землеробства.

Радикальне вирішення проблеми забезпечення населення України основними видами продовольства потребує значного збільшення обсягів їх виробництва на основі фінансової підтримки вітчизняного товаровиробника. На сьогодні екстенсивний шлях розвитку сільського господарства практично вичерпався. Тому у подальшому він може здійснюватися лише на основі широкомасштабного впровадження енерго- та ресурсозберігаючих технологій, докорінної модернізації засобів механізації.

57. Будівельний комплекс, його структура та особливості розміщення.

Сучасне життя суспільства без ефективного функціонування будівельного комплексупросто неможливе. Рівень його розвитку впливає на формування пропорцій і темпів розвитку галузей народного господарства, розміщення продуктивних сил і розвиток регіонів. Будівництво створює нові і реконструює діючі основні фонди (будівлі і споруди, призначені для всіх видів виробничої і невиробничої діяльності людей). Від розвитку цієї галузі залежить будівництво житла, створення нових міст і сіл, окремих мікрорайонів, постійна реконструкція житлових фондів, будівництво промислових і сільськогосподарських підприємств, транспортних об’єктів, лікарень, шкіл, торгових центрів тощо.

Будівельний комплекс підтримує в належному стані обороноздатність країни, створює передумови для зростання виробництва в усіх галузях господарства.
Структура. До складу будівельного комплексу входять такі галузі матеріального виробництва:
? будівництво,
? промисловість будівельних матеріалів,
? виробництво будівельних конструкцій і деталей.
У ряді наукових досліджень структура будівельного комплексу розуміється більш широко: до нього включається також будівельне і дорожне машинобудування, спеціальна інфраструктура (науково-дослідні і дослідно-конструкторські організації, вищі і середні спеціальні навчальні заклади, професійно-технічні училища, курси з підготовки будівельних кадрів; банківські установи, які фінансують будівництво; організації по матеріально-технічному забезпеченню підприємств, які входять до комплексу; спеціалізований транспорт).
Будівництво охоплює всі регіони країни. Потужні будівельні організації створені у великих містах.
Нині виробництво будівельних матеріалів більше ніж наполовину зосереджено в рамках будівельної індустрії, тобто в системі підряднихбудівельних організацій. Таким чином, будівельна індустрія і промисловість будівельних матеріалів дуже тісно взаємодіють між собою, формуючи специфічні індустріально-будівельні територіальні сполучення.

58. Розкрити роль транспортного комплексу в економіці України.

Транспортний комплекс — це поєднання різних видів транспорту, обслуговуючих та допоміжних підприємств і організацій на певній території.

Транспорт — одна з галузей матеріального виробництва України. Він є необхідною умовою виникнення і розвитку територіального поділу праці. Територіальний поділ праці можливий лише за умови інтенсивного обміну товарами між окремими територіями. Розширення територіального поділу праці, його удосконалення і виникнення нових, ефективніших форм значною мірою залежать від рівня розвитку транспорту.

Транспорт є важливим чинником формування територіальної структури господарства. Вінможе прискорювати або ж затримувати процес територіальної концентрації промислових підприємств у певних господарських центрах, забезпечувати нормальне функціонування різних елементів їх територіальної організації в промислових комплексах.

Вплив транспортного чинника залежить від рівня розвитку транспортної системи. Чим розвинутіша, різноманітніша і розгалуженіша транспортна мережа, чим більше функціонує ефективних транспортних засобів, тим сприятливіше транспортне положення будь-якого об'єкта території (міста, промислового підприємства тощо). Недостатній розвиток транспортної системи обмежує можливості формування і розвитку господарств на окремих територіях.

Транспортний чинник певною мірою визначає галузеву і територіальну структури народногосподарського комплексу. Це пов'язано з тим, що на будь-яке перевезення сировини, матеріалів чи готової продукції витрачається якась кількість праці. Внаслідок цього зростає, а іноді досить істотно, вартість продукції, що перевозиться. Тому найдоцільніше розміщувати господарські об'єкти там, де найменші транспортні витрати. Звичайно, що такими місцями у більшості випадків є населені пункти, де перетинаються магістралі різних видів транспорту і здійснюються перевалки вантажів. Це — транспортні вузли.

59. Охарактеризувати основні види транспорту.

Залізничний транспорт. Довжина залізничних колій загального користування 22,8 тис. кілометрів. їх щільність складає 38 кілометрів на 1 тис. квадратних кілометрів території. Загальна довжина залізничних колій підприємств і організацій (під'їзні шляхи) більша, ніж довжина залізничних колій загального користування (магістральні шляхи).

У перевезеннях на невелику відстань головну роль відіграє автомобільний транспорт.Особливо ефективний він на відстанях до 50 кілометрів. Ним здійснюються зв'язки між містами і селами, перевозиться продукція сільського господарства до магазинів і сховищ, до залізничних станцій і пристаней. Значні перевезення цього виду транспорту становлять будівельні матеріали і продукція легкої промисловості.

Основні автомагістралі всередині країни — Київ — Львів, Київ — Харків, Київ — Дніпропетровськ — Донецьк, Київ — Одеса, Сімферополь — Харків, Донецьк — Дніпропетровськ — Кіровоград та ін.

Морський транспорт відіграє важливу роль у міжнародних зв'язках нашої країни. На нього припадає чверть її вантажообороту. За середніми відстанями перевезень вантажів (близько 6000 км.) морський транспорт посідає перше місце серед інших видів транспорту. Але за відстанню перевезення пасажирів значно поступається залізничному і особливо повітряному транспорту.

Серед вантажів, які перевозяться морськими суднами, домінують руди металів, кам'яне вугілля, нафта і нафтопродукти, будівельні матеріали. Морськими транспортними шляхами в Україну надходять нафта, різноманітне обладнання і машини, джут, чай, кава, цитрусові, банани тощо.

Повітряний транспорт має великі перспективи. Головна його перевага — швидкість. Літаками перевозять переважно пасажирів. За середньою відстанню перевезення одного пасажира повітряний транспорт в Україні посідає перше місце і перевищує залізничний транспорт більш, як у 10 разів.

Трубопровідний транспорт призначений для транспортування нафти, газу та інших рідких, газоподібних і сипучих речовин. Довжина газопроводів у межах нашої країни близько 35 тис. кілометрів, нафтопроводів — 2,5, нафтопродуктопроводів — близько 3 тис. кілометрів.

Міський транспорт. До основних видів міського транспорту належать трамвайне, тролейбусне, автобусне сполучення і метро.

60. Висвітлити проблеми розвитку транспортної системи України.

Проблеми подальшого розвитку транспортного комплексу пов’язані з реформуванням інших галузей, оскільки обсяги продукції промисловості, сільського господарства, будівництва та торгівлі переважно і визначають завантаженість транспортної системи.

Актуальною проблемою транспортного комплексу України є незадовільний стан його виробничої бази. Тому у перспективі пріоритетним напрямом технічної політики щодо транспорту має бути оновлення його рухомого складу на основі розвитку вітчизняного транспортного машинобудування. Поряд з цим для створення системи інтермодальних перевезень передбачається налагодження виробництва спеціалізованих технічних засобів — контейнерів, змінних кузовів, платформ для перевезення автопоїздів.

У перспективі планується здійснити поступовий перехід на нові принципи організації та управління транспортним процесом на основі новітніх інформаційних технологій та сучасного маркетингу, запровадження автоматизованих центрів управління доставкою вантажів.

В цілому формування і розвиток національної транспортної системи України потребує ефективного державного регулювання діяльності транспортних підприємств за такими напрямами:

· створення ринку транспортних послуг;

· забезпечення технологічної та екологічної безпеки транспорту;

· активізація міжнародної діяльності транспортних підприємств.

Процес реформування транспортного комплексу України передбачає посилення контролю з боку держави за використанням вантажної бази вітчизняного морського флоту країни як галузі транспортного комплексу з певним валютним ресурсом. Надзвичайно важливим для активізації діяльності транспортних підприємств України є створення власної інформаційної бази щодо кон’юнктури світового фрахтового ринку.

91. Охарактеризувати стан та проблеми розвитку і розміщення продуктивних сил Східного економічного макрорайону.

Для регіону важливим напрямом є розвиток паливно-енергетичного комплексу. Східний економічний регіон став домінуючим у видобутку нафти й газу в Україні. Від перспективи розвитку цієї галузі залежить нормалізація функціонування паливно-енергетичного комплексу в усій країні. Імпорт в Україну енергоносіїв є сьогодні "критичним імпортом", тому розв'язання цієї проблеми - це головний напрямок розвитку всієї економіки держави.

У галузі агропромислового комплексу Україна забезпечує власні потреби в землеобробній техніці у межах 50-60 %. Тому забезпечення потреб реформованих і реорганізованих сільськогосподарських виробничих підрозділів необхідною технікою, обладнанням, а також посівним матеріалом, мінеральними добривами та фінансовими ресурсами є першочерговими завданнями.

Для соціальної сфери невідкладними заходами мають стати задоволення потреб жителів регіону в життєвоважливих послугах та у створені умов для прискореного і розширеного відтворення робочої сили шляхом докорінного покращання рівня життя населення, особливо у сільській місцевості.

Основними пріоритетами регіону в розвитку господарства, які сприятимуть прискореному відродженню економіки та її ефективному функціонуванню, повинні стати такі:

- подальша реструктуризація господарського комплексу регіону у напрямі зміщення інвестиційно-інноваційних потоків з матеріаломістких та енергомістких сировинно-добувних у високотехнологічні й науковомісткі обробні й переробні галузі промисловості, агропромислового комплексу в цілому та виробничої, соціальної і ринкової інфраструктури;

- прискорення відродження і введення в дію найважливіших конкурентоспроможних високотехнологічних виробничих потужностей: радіоелектронної промисловості, приладобудування та сільськогосподарського обробного машинобудування, розширення їх номенклатури і асортименту;

- формування міжгалузевих фінансово-промислових груп з міжнародною участю з метою акумулювання коштів на створення кінцевих видів продукції, яка б була конкурентоспроможною як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Це в першу чергу стосується високотехнологічних виробництв у машинобудівній галузі;

- поєднання ефективного ресурсовикористання з відповідними заходами природовідновлювання з метою збереження екологічно чистого навколишнього середовища;

- забезпечення добування і комплексної переробки сировини, впроваджуючи найбільш досконалі технології, які сприяють організації безвідходного виробництва.

Важливою передумовою економічного розвитку Східного регіону є високий рівень професійно-кваліфікаційної підготовки фахівців, наявність достатньої кількості різнопрофільних спеціалістів практично в усіх галузях господарства. Подальше залучення кількості спеціалістів з вищою освітою в економіку народного господарства сприятиме забезпеченню сталого зростання виробництва.

Наявна власна трудоресурсна база, її високий науково-технічний рівень - основа і запорука прискореного розвитку економіки регіону. Для Східного регіону перспективним є розвиток лізингу, особливо в галузях із нагальною потребою оновлення технічного парку і технологій виробництва.

92. Висвітлити структуру та розміщення природно-ресурсного потенціалу Східного економічного макрорайону.

У структурі природно-ресурсного потенціалу провідну роль відіграють земельні, мінеральні, агрокліматичні, водні ресурси. Земельні ресурси характеризуються високою родючістю, значною часткою в їх структурі сільськогосподарських угідь (75% усіх земель) та їх розораністю. Цінні чорноземи розповсюджені в усіх областях регіону - Полтавській, на півдні Сумської і Харківської. Сільськогосподарське землекористування - один з основних напрямів господарського освоєння території. Цьому сприяють також значні запаси водних ресурсів. У Лівобережному Придніпров'ї значний поверхневий стік, розгалужена гідрографічна мережа. Тут протікає понад 380 рік, довжиною більше 10 км. Понад75% річного об'єму річкового стоку припадає на річку Дніпро. До його басейну, і в меншій мірі до басейну Сіверського Дінця, належать усі ріки району. У ньому багато водоймищ: більше 4 тис. ставків, понад 80 водосховищ, є озера.

Лісові ресурси тут невеликі і зосереджені, в основному, на півночі. У Сумській області, Поліссі вони займають п'яту частину всієї території. Представлені вони, в основному, дубом і сосною. Тут розвинена лісоексплуатація. На решті території під лісом знаходиться до 8% території. Ліси тут мають природозахисне, рекреаційне значення. Вони представлені, в основному, лісозахисними смугами, рівчаково-балковими насадженнями. Основні породи: дуб, липа, клен, ясен. Природна степова рослинність не збереглася. Вона зустрічається, головним чином, у заказниках та на інших природоохоронних територіях.

Особливу роль у природно-ресурсному потенціалі відіграють мінеральні ресурси. Вони не дуже різноманітні за структурою, але мають велике народногосподарське значення. Це, перш за все, нафтогазові ресурси найбільшої у країні Дніпровсько-донецької провінції і залізні руди Кременчуцького району.

Родовища нафти і газу численні. Переважна більшість нафтових родовищ розміщена в Полтавській і на півдні Сумської області (Глинсько-Розбишевське, Зачепилівське, Миргородське) тощо. Основні ресурси природного газу зосереджені в Шебелинсько-Ізюмській групі родовищ неподалік від Харкова. Нафта, газ, залізна руда почали освоюватися вже в останні десятиліття. Вони мають велике міжрегіональне значення. Крім цих ресурсів, у районі відомі запаси кам'яної солі, фосфоритів, різноманітних будівельних матеріалів, торфу, бурого вугілля.

93. Охарактеризувати проблеми розвитку і розміщення продуктивних сил Західного економічного макрорайону.

Макрорайон дуже неоднорідний щодо природних, економічних, соціальних, етнічних, навіть історичних і конфесійних умов. Тому проблеми розвитку й розміщення продуктивних сил, трансформації структури виробництва різні в кожному економічному районі.

До спільних проблем розвитку Західного макрорайону потрібно віднести:

- посилення збалансованості соціально-економічного і екологічного розвитку;

- модернізацію технологій, що застосовуються в усіх галузях господарства;

- перебудову структури виробництва з випереджаючим розвитком найбільш наукоємних галузей третинної і четвертинної сфери із забезпеченням її відповідності інтегральному потенціалу;

- розбудову виробничої, комунікаційно-інформаційної, соціальної інфраструктури;

- технічне переозброєння промисловості, сільського господарства, будівництва;

- розширення зовнішньої функції і частки її в експортному секторі країни;

- інтенсивний розвиток рекреаційного комплексу в усіх економічних районах;

- модернізацію транспортної системи району для її інтегрування в загальноєвропейську;

- збільшення власної бази паливно-енергетичних ресурсів;

- екологізацію господарства та розвиток екологічної інфраструктури;

- пріоритетний розвиток основних центрів просторового каркасу росту продуктивних сил району.

95. Охарактеризувати проблеми розвитку і розміщення продуктивних сил Південного макрорайону.

Однією з актуальних проблем посушливого Причорномор'я є проблема водних ресурсів, оскільки в районі немає необхідної кількості власних водних джерел. Важливою є також проблема пошуку, розвідування та освоєння нових родовищ нафти й газу в прибережній частині та акваторії Чорного й Азовського морів.Основними напрямками перспективного розвитку Південного економічного району є вдосконалення його спеціалізації як індустріально-аграрного району, важливого транспортно-морського й рекреаційного регіону з розвиненим курортно-туристським господарством.Перспективним є забезпечення Кримського півострова енергоресурсами, переважно за рахунок нетрадиційних, екологічно чистих джерел енергії,зокрема розміщення вітрових енергоустановок (на Ай-Петрі, Ка-раби-яйла,Арабатській стрілці та в Західному Криму). Північна, східна й західна частини Кримського півострова перспективні для спорудження мережі станцій геотермального енергопостачання сільських районів рівнинного Криму, рекреаційних підприємств Саксько-Євпаторійського курорту, населених пунктів Керченського півострова.Для курортів Причорномор'я в цілому характерні: відсутність комплексності в їх розвитку (рекреація випадає з економічної структури району); низький рівень зовнішнього рекреаційного потоку; нерівномірний розподіл потоку рекреантів на території й концентрація його на більш освоєних територіях; яскраво виражена сезонність потоку рекреантів; відсутність єдиної рекреаційної політики будівництва й управління курортами; слабка транспортна забезпеченість курортів; концентрація місцевого населення на найбільш цінних у рекреаційному відношенні територіях; слабкорозвинена, вузькоспеціалізована економічна база міст-курортів. Матеріально-технічна база не в змозі забезпечити належні умови праці, побуту, відпочинку населення та вільний розвиток рекреаційного господарства.Діяльність об'єктів портово-промислового комплексу в прибережній зоні Чорного та Азовського морів негативно впливає на природне середовище.Найбільшими забруднювачами навколишнього середовища в районі є хімічні, металургійні, нафтопереробні комбінати, а також підприємства харчової промисловості і житлово-комунальне господарство. Нині зусиллями природоохоронних органів України викид стічних вод більшості підприємств в морську акваторію припинено завдяки організації замкнутого циклу водогосподарської діяльності. Крім того, створено природоохоронне обладнання для локального очищення різних категорій стічних вод, які містять нафтопродукти, в морських торгових портах і на деяких судноремонтних заводах.Негативно впливають на природне середовище також рекреаційна діяльність, стихійний відпочинок, туризм, їх хаотичний розвиток завдає шкоди природі, особливо на берегах морів, озер, рік, на гірських схилах і терасах Криму. Наслідками неорганізованого туризму часто бувають накопичення різноманітних відходів, лісові пожежі, що призводять до порушення природних екосистем.З метою збереження різноманітності природно-територіальних комплексів та генетичних ресурсів тваринного і рослинного світу, проведення наукових досліджень на території Причорноморського економічного району створено ряд заповідників, заказників, заповідно-мисливських господарств.

96. Висвітлити основні функції Південного макрорайону в територіальному поділі праці.

Район належить до басейну Чорного моря, межує з промислово розвиненими Донбасом і Промисловим Придніпров’ям. Через р. Дунай він добре пов’язаний з країнами Центральної Європи, а через Чорне море – із країнами Середземномор’я. Приморське положення макрорайону визначає своєрідність його функцій у державному та міжнародному поділі праці. Це, перш за все:
1) транспортно-посередницькі функції, бо район виступає морськими воротами України, саме в ньому розташовані всі її чорноморські порти;
2) розвиток морегосподарського комплексу, в якому провідну роль відіграє і морське суднобудування;
3) пов’язані з приморським положенням і унікальні рекреаційні ресурси, які лягли в основу розвитку потужного рекреаційного комплексу регіону.

97. Охарактеризувати стан та особливості розміщення продуктивних сил Київського економічного району.

Дата добавления: 2015-05-26