Сармати

Скифи

Що ж то за лю­де бу­ли Ски­фи? На­род Скифський, - як оповідає Ге­ро­дот - був ду­жий, од­важ­ний і ве­ли­кий чис­лом. Йо­го землі прос­тя­га­ли­ся од са­мо­го Ду­наю аж до До­ну, - ма­ло не на 1000 верст (кіло­метрів), а вго­ру, на північ, ся­га­ли верст на 700. Де-котрі з пле­мен скифських жи­ли з хлібо­робст­ва та бжільницт­ва - сіяли уся­ку паш­ню: жи­то овес, ячмінь, про­со, со­че­ви­цю, льон, і жи­ли во­ни ху­тор­ця­ми та се­ла­ми. Але більше бу­ло та­ких, що не жи­ли на од­но­му місці, а блу­ка­ли із ве­ли­ки­ми гур­та­ми ху­до­би й та­бу­на­ми ко­ней, що в них ко­ха­ли­ся та вміли доб­ре на них їзди­ти вер­хи. По річках во­ни ло­ви­ли ри­бу. Ху­до­бу, ко­ней, шку­ру з них та ри­бу міня­ли во­ни по грецьких кольоніях (оса­дах) над Бу­гом, Дністром та Чор­ним мо­рем; виміню­ва­ли собі те, що їм бу­ло потрібне у їх не­муд­ро­му гос­по­дарстві.

Усю ту країну, де бу­ли оті кольонії та жи­ли сусідні на­родці, Гре­ки про­зи­ва­ли „Ве­ли­ка Скуфь", або прос­то „Скифія". Го­лов­на ор­да тих Скифів зва­лась „Царською" і жи­ла ко­ло Та­наіса (До­на); на ліво­му боці Борісте­на (Дніпра) жи­ли Ски­фи-ко­чов­ни­ки, „що нічо­го не сіють, ані не орють"; по обох бо­ках Борісте­на - Ски­фи-хлібо­ро­би, - во­ни ма­ли по-над Дніпром свої оса­ди, і Ски­фи-орачі (на се­редньому Бузі), „що хліб сіють не на свою стра­ву, а на про­даж". Скифів, що жи­ли по ни­зах Бо­га та Дністра, близ­че до кольоній грецьких, Ге­ро­дот про­зи­ває Каліпіда­ми, себ-то пог­ре­чені Ски­фи. Во­ни сіяли хліб і на про­даж, і самі вжи­ва­ли йо­го, са­ди­ли й го­ро­ди­ну.

На північ (так як у те­перішній Київщині та Подільщині) жи­ли вже нес­кифські пле­ме­на: Нев­ри на північ від Дністра й Бо­га, а на схід од них, по-над Дніпром, Лю­доїди (ма­буть че­рез те, що їли си­ре мя­со) та Чор­но­уб­рані. Нев­ри­та Лю­доїди - це пев­но якісь сло­вянські пле­ме­на.

Як ка­же письмен­ник Гіпок­рат, що жив 50 літ після Ге­ро­до­та Ски­фи не ма­ли а-ні домів, а-ні хат, а на ве­ли­ких 4-х і 6-ти - ко­лес­них во­зах ро­би­ли з повсті ха­ла­бу­ду, ук­ри­ту з усіх боків; та­кий віз тяг­ли дві або три па­ри волів, і в тих буд­ках сиділи жінки та діти Скифів а са­ми во­ни їха­ли слідом вер­хи на ко­нях. Ста­но­ви­ли­ся та­бо­ром де-не­будь у сте­пу, по­ки ху­до­ба (та­бу­ни овець, ко­ров та ко­ней) не спа­се то­го сте­пу, а тоді ру­ша­ли далі.

За той дов­гий час, що жи­ли по на­ших сте­пах Ски­фи, ми не маємо ніяких пи­са­них до­ку­ментів, і тільки у Греків та Рим­лян зрідка зна­хо­ди­мо де-що про сей дов­гий період на­шої історії, та ще ви­сокі мо­ги­ли, що сто­ять по на­ших сте­пах, на­га­ду­ють про Скифів (по­на­си­па­ли їх Царські Ски­фи).

Ще в V віці пе­ред Різдвом Хрис­то­вим ми ба­чи­мо мо­гутнє царст­во Скифів, але вже в IV віці Скифів по­чи­нає тис­ну­ти зі схо­ду но­ве пле­мя - Сар­ма­ти, і по­ма­лу, до часів Різдва Хрис­то­во­го, Сар­ма­ти вкри­ли увесь той край, що звав­ся досі Скифією, а те­пер вже - Сар­матією. Сар­ма­ти бу­ли лю­де то­го ж коріня, що й Ски­фи, - зрідні те­перішнім Пер­сам, - тим-то во­ни одні з дру­ги­ми й поміша­ли­ся, і хоч ми вже й не чуємо про Скифів, а тільки про Сар­матів, про­те Ски­фи жи­ли собі як і раніш. То­му-то увесь сей дов­гий період (літ 700-800) зви­чай­но про­зи­ва­ють Ски­фо-Сар­матським.

Сармати бу­ли, так са­мо як і Ски­фи, на­род ко­чов­ни­чий. Так са­мо пе­ре­хо­дить з та­бу­на­ми ху­до­би та з ро­ди­на­ми в повс­тя­них буд­ках на ко­ле­сах, але жінки сар­матські не сиділи все в буд­ках, як скифські, а їха­ли вер­хи та стріля­ли з луків як чо­ловіки. Му­щи­ни но­си­ли ши­рокі ша­ро­ва­ри, і вза­галі оде­жа у них бу­ла ши­ро­ка, фал­дис­та.

З Сар­матських пле­мен - найбільші бу­ли Язи­ги та Рок­со­ля­ни (або Білі Аля­ни). Не­за­ба­ром по­руч з Біли­ми Аля­на­ми вис­ту­па­ють в І віці по Р. X. прос­то Аля­ни, і в І та ІІ віках імя се стає го­лов­ним для ріжних ко­чо­вих на­родів, - так са­мо, як та­ким го­лов­ним імям по­пе­ре­ду бу­ли Ски­фи та Сар­ма­ти.

Дата добавления: 2015-06-04