Історія становлення проективної діагностики

В основі проективної техніки лежить одвічно властиве людині прагнення витлумачувати явища і предмети навколишньої дійсності у взаємозв'язку зі своїми бажаннями, потребами, почуттями, всім тим, що складає інтимний світ особистості.
З давніх давен, вдивляючись в хмари, спостерігаючи гру світла й тіні на поверхні моря, люди «бачили» різних тварин, русалок, намагалися вгадати своє майбутнє, розглядаючи химерні конфігурації, утворені при потраплянні розплавленого воску або свинцю в холодну воду.

Давно було відомо і те, що особистість письменника, художника завжди в тій чи іншій мірі присутні в його творах.
Проте мали пройти століття, перш ніж усім відомі спостереження були використані для дослідження особистості.

Витоки проективної техніки слід шукати в дослідженнях Ф. Гальтона, який вивчав асоціативний процес. Гальтон перший переконується в тому, що так звані вільні асоціації такими не є, а визначаються минулим досвідом особистості.

У 1904-1905 роках К. Г. Юнг створює тест словесних асоціацій.

Юнг підготував список з 100 слів (наприклад, «хворий», «гордий», «сердитий», «сумний») і уважно стежив за поведінкою людей, які мали відповісти іншим словом на кожне із запропонованих. Інтервал між словом-стимулом і відповіддю вимірювали секундоміром. Іноді в комплексі з цим тестом застосовували пневмограф і психогальванометр з метою вимірювання змін електропровідності, викликаної виділенням поту на долоні досліджуваного.

Юнг вважав, що блокування відповідей, незвичайні відповіді, а також затримка відповіді понад 2 секунди вказують на те, що слово-стимул зачепило підсвідомий комплекс. Юнг показав таким чином, що несвідомі переживання особистості доступні об'єктивній діагностиці. Після доповіді про результати цього дослідження, зробленого Юнгом на святкуванні річниці університету Кларка, багато вчених вітали метод вільних асоціацій як перспективний діагностичний інструмент для глибинного аналізу особистості.

У зв'язку зі сказаним цікаво відзначити, що багато психологів покладалися на ефективність тесту вільних асоціацій для визначення помилкових свідчень в ході розслідування злочинів. Мюнстерберг передбачав, що рано чи пізно ця методика буде сприяти здійсненню правосуддя. Не втримався від такого застосування тесту вільних асоціацій і сам Юнг, який намагався з його допомогою розслідувати випадки крадіжок у лікарні.
Згодом різноманітні варіанти асоціативного тесту застосовувалися для виявлення почуття провини (детектори брехні М. Вертгеймер і А. Р. Лурія), асоціальних витіснених потягів (Дж. Брунер, Р. Лазарус, Л. Постмен, Ч. Еріксен та ін.), для відмежування норми від патології (Г. Кент і А. Розанов). Тести незакінчених речень також нерідко вважають похідними від асоціативного тесту Юнга.
В Америці Г. Кент і А. Розанов намагалися діагностувати психічні розлади на основі атипових вільних асоціацій, відтворених у відповідь на список з 100 слів. З цього майже нічого не вийшло, оскільки багато пацієнтів, наприклад хворі на епілепсію, практично не давали атипових асоціацій. Важливим наслідком цієї роботи було те, що Кент і Розанов, обстеживши близько тисячі людей, склали великий список асоціацій здорових людей (типові відповіді). Трохи пізніше Розанов з співавторами опублікували результати свого дослідження вільних асоціацій у дітей. Протестувавши 300 дітей різного віку, вони виявили, що до 11 років у дітей спостерігалось значне зростання індивідуальних відповідей.

В кінці XIX – на початку XX ст., досліджуючи уяву, Ф. Е. Рибаков в Росії, А. Біне у Франції, а також інші психологи експериментували з аморфними кольоровими і монохромними чорнильними плямами, які, як і хмари, нагадували людей, тварин, різні події життя. У цьому ряду стоять і роботи, в яких фантазія стимулювалася спеціально підібраними сюжетними картинками. Психологам і психіатрам було добре відомо, що розповіді їх підопічних по «плямам», сюжетним картинкам дають можливість судити про потреби, інтереси особистості, патології піддослідних.

Справжній тріумф проективної діагностики пов'язаний з появою в 1921 р. «психодіагностики» Г. Роршаха, опублікованої німецькою мовою в Берні. Роршах був першим, хто довів зв'язок образів фантазії з основоположними рисами і властивостями особистості.

Проте, перша проективна методика, яка ґрунтувалася на концепції проекції, з'явилася в 1938 р. і належить американському психологу Генрі Мюррею, автору знаменитого тесту тематичної апперцепції (ТАТ).
Він розглядає проекцію як природну тенденцію людей діяти під впливом своїх потреб, інтересів, всієї психічної організації. По суті, це перше застосування поняття проекції до психологічного дослідження. При цьому Г. Мюррей, добре знайомий з психоаналітичними роботами, вважав, що захисні механізми в процесі проекції можуть виявлятися, а можуть і не проявлятися. До цього часу теоретична концепція проекції, в тому вигляді, як вона може бути застосована до дослідження особистості, не формулювалася.

Дослідження 30-50-х років підтвердили положення Мюррея про відображення в розповідях по малюнкам ТАТ фрустрованих або відторгнених «Я»-потреб. Позбавлення сну, харчова або сексуальна депривація, попередні успіхи або невдачі істотно позначаються на відповідях по ТАТ. Однак у цих же експериментах виявилося, що «сила» потреби та її відображення в ТАТ пов'язані не лінійною, а U-подібною залежністю: найбільше в розповідях виявляються потреби помірної інтенсивності; дуже сильна депривація призводить до витіснення чи спотворення відповідних образів фантазії

Повертаючись до хронології, слід зупинитися на роботах Лоуренса Френка 1939-1948 рр., в яких він вперше сформулював основні принципи проективної психології. Найбільш істотною рисою проективних методик Френк вважав невизначеність стимульних умов, що дозволяє досліджуваному проектувати свій сівтогляд, свої думки і почуття. Чим неструктурованішим є «стимульне поле», тим більше його структурування індивідом буде ізоморфічним структурі його реального життєвого простору.

Малося на увазі, що завдяки невизначеності стимульного матеріалу особистість «проектується» на нього, як на екран (Frank L., 1939). Образне висловлювання Френка породило уявлення про проективні методики як про свого роду «рентгенівські промені», які висвічують глибини особистості. Дослідження Френка породили безліч експериментальних досліджень, серед яких слід особливо виділити два напрями: вивчення ролі стимулу в проекції особистісно-значущого матеріалу та вивчення феномена проекції як психологічного механізму, що лежить в основі дієвості цієї групи методів.

Для позначення певного типу психологічних методик поняття проекції вперше використовується Л. Франком у 1939 р.

Їм висуваються три основні принципи, що лежать в основі проективного дослідження особистості.

1. Спрямованість на унікальне в структурі або організації особистості.

На відміну від традиційних психометричних процедур, особистість розглядається як система взаємопов'язаних процесів, а не перелік (набір) здібностей, або рис.

2. Особистість в проектному підході вивчається як відносно стійка система динамічних процесів, організованих на основі потреб, емоцій та індивідуального досвіду.

3. Ця система основних динамічних процесів постійно, активно діє протягом життя індивіда, «формуючи, направляючи, спотворюючи, змінюючи і переінакшуючи кожну ситуацію в систему {configuration) внутрішнього світу індивіда». Кожне нове дію, кожне емоційний прояв індивіда, його сприйняття, почуття, висловлювання, рухові акти несуть на собі відбиток особистості. Це третє і основне теоретичне положення зазвичай називають «проективної гіпотезою».

Л. Франк не розглядає проективні методики як заміну вже відомим психометричним. Призначення цих методик - дослідження «идіоматичної» внутрішньої сфери, яка може бути розглянута як спосіб організації життєвого досвіду. Проективні методики вдало доповнюють існуючі, дозволяючи зазирнути в те, що найбільш глибоко приховано, випадає при використанні традиційних прийомів дослідження

У дискусії з оцінки діагностичної значимості проективних методик Р. Кеттел займав песимістичну позицію. Проективні методики, на його думку, характеризуються вкрай слабкою науковою обґрунтованістю.

Основні аргументи Кеттела наступні:

1) проективна психологія виявилася не здатною чітко сформулювати гіпотезу про те, які шари особистості переважно відображаються в результатах проективних тестів - відкриті, усвідомлювані або, навпаки, несвідомі, приховані;

2) інтерпретаційні схеми не враховують, що захисні механізми - ідентифікація і проекція - можуть спотворювати сприйняття проективних стимулів одночасно і притому в різних напрямках, а отже апеляція до механізму проекції до того, як природа спотвореного сприйняття; доведена, неправомірна.

Наприклад, випробуваний з прихованим гомосексуалізмом може давати більше відповідних відповідей в ТАТ (при ідентифікації) або менше, якщо діє механізм зворотної проекції або формування реакції;

3) залишається неясним питання про те, які саме особистісні змінні проектуються - потяги, несвідомі комплекси, динамічні афективні стани, стійкі мотиви.

Дата добавления: 2015-06-04