Використання банківських кредитів на підприємстві

Нині найпоширенішим видом кредиту є банківський. За такого кредитування підприємство виступає тільки в ролі позичальника. Банківський кредит класифікують за такими ознаками:

1. Цільова направленість.

2. Термін кредиту.

3. Вид відсоткової ставки.

4. Валюта кредиту.

5. Види обслуговування.

Залежно від мети кредит може надаватися на:

* фінансування оборотного капіталу;

* фінансування основного капіталу;

* викуп приватизованого підприємства.

Не можуть отримати кредити підприємства:

* проти яких порушено справу про банкрутство (крім кредитування заходів фінансової санації");

* під укладені ними контракти, які не передбачають захисту позичальника від можливих втрат, пов'язаних із затримками в поставках товарів;

* коли вони мають прострочену заборгованість за раніше наданими кредитами.

Залежно від терміну розрізняють: короткостроковий, середньо-строковий, довгостроковий кредити.

Залежно від відсоткової ставки підприємства можуть одержувати кредити з плаваючою і фіксованою відсотковою ставкою.

Позики з фіксованою відсотковою ставкою підприємствам надаються переважно за умов стабільної економіки. Іноді такі позики підприємство може отримати й за умов інфляції, але тільки на дуже короткий термін. За економічної нестабільності підприємствам, як правило, надаються позики з плаваючою відсотковою ставкою. Ставки по таких позиках залежать від рівня відсоткової ставки на міжбанківські кредити й офіційної облікової ставки Національного банку України. Підприємства переважно намагаються отримати в банках позики із фіксованою відсотковою ставкою.

Підприємства можуть одержувати в банках кредити як у національній, так і в іноземній валюті. Для одержання кредитів у іноземній валюті від іноземних кредиторів підприємство повинно мати відповідний дозвіл Національного банку України.

Підприємство може передбачати часткове використання виданого кредиту на такі цілі:

* оплата комісійних за виконання банком платежів або інших операцій з валютою, які здійснюються відповідно до кредитного до-товору підприємства з іноземною фірмою;

* оплата витрат на відрядження працівників підприємства за кордон у межах встановлених нормативів, коли необхідність відряджень підтверджується контрактом;

* сплата мита, страхових та митних внесків, які встановлені країною-експортером і віднесені за умовами контракту на імпортера;

* оплата транспортних витрат у межах чинних тарифів або документально підтверджених витрат на транспортування експортної продукції.

Нині комерційні банки України відкривають кредитні лінії, як правило, сільськогосподарським підприємствам і підприємствам переробних галузей народного господарства.

Овердрафт - короткостроковий кредит, що надається банком надійному підприємству понад залишок його коштів на поточному рахунку в межах заздалегідь обумовленої суми шляхом дебетування його рахунку.

Для підприємства у комерційному банку може відкриватись спеціальний позичковий рахунок - контокорент (італ. conto corrente - поточний рахунок) - єдиний рахунок, на якому враховуються всі операції підприємства. На контокорентному рахунку відображуються, з одного боку, погашення кредиту банку та інші платежі з доручення підприємства, з іншого - кошти, які надходять на користь підприємства (виручка від реалізації продукції, наданий кредит та інші надходження). Контокорент - це поєднання позикового рахунка з поточним, і він може мати дебетове та кредитове сальдо.

Ліміт кредиту за контокорентним рахунком залежить від розміру необхідного кредиту, можливості підприємства погашати його, щоденного обсягу реалізації продукції, міри довіри банку до свого клієнта.

Використання контокорентного кредиту пов'язане з більшими витратами для підприємства. Відсотки за користування позикою за контокорентним рахунком є найвищими у банківській практиці.

Контокорентний кредит може використовуватись для:

* фінансування придбання засобів виробництва, готової продукції, виробничих запасів;

* подолання тимчасових фінансових труднощів. Характерні особливості контокорентного кредиту:

* встановлення ліміту кредитування;

* можливість скасування кредитної угоди будь-коли.

З іншого боку, контокорентний кредит має певні переваги для підприємства-позичальника:

* відсотки за кредит нараховуються лише за фактичні дні користування;

* кредитними коштами підприємство може скористатись будь-коли без укладення додаткової кредитної угоди.

Кредит під облік векселів (обліковий кредит) - це короткостроковий кредит, який банківська установа надає пред'явнику векселів, обліковуючи (скуповуючи) їх до настання строку виконання зобов'язань за ними і сплачуючи пред'явнику номінальну вартість векселів за мінусом дисконту.

Переваги такого кредиту для підприємства:

* гарантія того, що кредити, які надає підприємство своїм контрагентам, можуть бути рефінансовані в банку за вигідною відсотковою ставкою;

* у зв'язку з наявністю солідарної відповідальності за векселем, банки не вимагають додаткових гарантій від підприємств;

* такий кредит поліпшує умови ліквідності суб'єкта господарювання.

2.9. Інвестиційна діяльність підприємства.

Інвестиції - відносно новий для нашої економіки термін. У рамках централізованої планової системи використовувалося поняття "капітальні вкладення". Поняття "інвестиції" ширше, ніж поняття "капітальні вкладення". Інвестиції містять у собі як реальні, так і портфельні інвестиції, тобто вкладення в цінні папери й активи інших підприємств.

Інвестиційний процес являє собою складний комплекс робіт, що включає наступні основні фази:

· визначення об'єкта інвестування

· фінансування капіталовкладень

· контроль над їхнім виконанням.

Інвестиції, у першу чергу реальні інвестиції, грають винятково важливу роль в економіці країни і будь-якого підприємства, тому що вони виступають основою для:

· Систематичного відновлення основних виробничих фондів підприємства і здійснення політики розширеного відтворення;

· Прискорення НТП і поліпшення якості продукції;

· Структурної перебудови суспільного виробництва і збалансованого розвитку всіх галузей народного господарства;

· Створення необхідної сировинної бази промисловості;

· Вирішення чи пом'якшення проблеми безробіття;

· І т.д.

Таким чином, інвестиції потрібні для оздоровлення економіки країни і на цій основі вирішення багатьох соціальних проблем, насамперед - підйому життєвого рівня населення.

Інвестиції можна класифікувати на основі різних ознак.

По об'єкту вкладення капіталу:

Інвестування може здійснюватися в двох формах: безпосереднє вкладення засобів у створення нових виробничих потужностей, для придбання нового обладнання, ліцензій, нерухомості і приміщення, у цінні папери. У першому випадку мова йде про так називане реальне інвестування (real іnvestment), у другому - про "портфельне інвестування" (portfolіo іnvestment).

Також можна говорити про виробничі інвестиції, що направляються на нове будівництво, реконструкцію, розширення і технічне переозброєння діючих підприємств, і інтелектуальних, вкладених у створення інтелектуального, духовного продукту.

Сучасний економічний словник дає наступні визначення:

Інвестиції прямі - 1. вкладення безпосередньо в матеріальне виробництво і збут визначеного виду продукції; 2. вкладення, у тому числі в статутний капітал, що забезпечують володіння контрольним пакетом акцій компанії.

Інвестиції портфельні (непрямі) - 1. інвестиції фінансові, формовані у виді портфеля цінних паперів; 2. невеликі по розмірі інвестиції, що не можуть забезпечити їхнім власникам контроль над підприємством.

Відповідно, виділяють фінансові і не фінансові інвестиції.

Фінансові інвестиції - інвестиції в цінні папери.

Не фінансові інвестиції – не грошові інвестиції у формі вкладень прав, ліцензій, ноу-хау, майна в проект, у підприємство, у справу.

По суб'єкту інвестування:

· Приватні інвестиції характеризують вкладення засобів фізичних осіб і підприємницьких організацій недержавних форм власності.

· Державні інвестиції - це вкладення засобів державних підприємств, а також засобів державного бюджету різних його рівнів і державних позабюджетних фондів.

По періоду інвестування:

· Короткострокові інвестиції характеризують вкладення капіталу на період до одного року. Як правило, фінансові інвестиції фірми є короткостроковими.

· Довгострокові інвестиції являють собою вкладення коштів у реалізацію проектів, що будуть забезпечувати одержання фірмою вигод протягом періоду, що перевищує один рік. Відповідно до цього основною формою довгострокових інвестицій фірми є її капітальні вкладення у відтворення основних засобів.

З погляду спрямованості дій:

· Інвестиції на підставі проекту (початкові інвестиції), чи нетто-інвестиції.

· Інвестиції на розширення (екстенсивні інвестиції), що направляються на збільшення виробничого потенціалу.

· Реінвестиції, тобто зв'язування знову вільних інвестиційних засобів за допомогою направлення їх на придбання чи виготовлення нових засобів виробництва з метою підтримки складу основних фондів підприємства. До таким можна віднести:

o Інвестиції на заміну, у результаті яких наявні об'єкти заміняються новими.

o Інвестиції на раціоналізацію, що направляються на модернізацію технологічного чи устаткування процесів.

o Інвестиції на зміну програми випуску

o Інвестиції на диверсифікованість, зв'язані зі зміною номенклатури продукції, створенням нових видів продукції й організацією нових ринків збуту.

o Інвестиції на забезпечення виживання підприємства в перспективі, що направляються на НІОКР, підготовку кадрів, рекламу і т.д.

· Брутто-інвестиції, що складаються з нетто-інвестицій і реінвестицій.

Крім цього, окремо виділяють венчурні інвестиції й ануітет.

Венчурні інвестиції - це ризикові вкладення. Вони являють собою вкладення в акції нових підприємств чи підприємств, що здійснюють свою діяльність у нових сферах бізнесу і зв'язаних з великим рівнем ризику. Венчурні інвестиції направляються в не зв'язані між собою проекти, що мають високий ступінь ризику, у розрахунку на швидку окупність вкладених коштів. Ризикове вкладення капіталу обумовлене необхідністю фінансування дрібних інноваційних фірм в областях нових технологій.

Ануітет - інвестиції, що приносять вкладнику визначений доход через регулярні проміжки часу. В основному - це вкладення засобів у страхові і пенсійні фонди.

Основу інвестиційної діяльності підприємства складає реальне інвестування. У сучасних умовах господарювання дана форма інвестування для багатьох фірм є єдиним напрямком інвестиційної діяльності. Це зв'язано з тим, що реальні інвестиції виступають основною формою реалізації економічного розвитку підприємства, тому що дана форма інвестування дозволяє їм освоювати нові товарні ринки і забезпечувати постійне збільшення своєї ринкової вартості.

Підготовка й аналіз інвестицій у реальні активи істотно залежать від того, якого роду це інвестиції, тобто яку задачу ставить перед собою підприємство в процесі інвестування. З цих позицій усі можливі реальні інвестиції зводяться в наступні основні групи:

·

·

·

· обов'язкові інвестиції (чи інвестиції заради задоволення вимог державних органів керування) - це інвестиції, необхідні для того, щоб підприємницька фірма могла і далі продовжувати свою діяльність. У цю групу включаються інвестиції, ціль яких - організація екологічної безпеки діяльності фірми чи поліпшення умов праці працівників фірми до рівня державних вимог і т.п.;

· інвестиції в підвищення ефективності діяльності фірми, їхньою метою є насамперед створення умов для зниження витрат фірми за рахунок зміни устаткування, удосконалювання застосовуваних технологій, поліпшення організації праці і керування. Здійснення даних інвестицій необхідно підприємницькій фірмі для того, щоб вистояти в конкурентній боротьбі;

· інвестиції в розширення виробництва, основна мета такого інвестування - розширення можливостей випуску товарів для раніше сформованих ринків у рамках вже існуючих виробництв;

· інвестиції в створення нових виробництв, у результаті здійснення таких інвестицій створюються зовсім нові підприємства, що будуть випускати товари, що раніше не виготовлялися фірмою чи робити новий тип послуг або дозволяти фірмі вийти на нові для неї ринки з товарами чи послугами які уже випускаються.

У процесі функціонування підприємницької фірми вибір конкретної форми реального інвестування визначається багатьма факторами: по-перше, задачами галузевої, товарної і регіональної диверсифікованості діяльності фірми; по-друге, можливостями впровадження нових технологій на фірмі; по-третє, наявністю власних інвестиційних ресурсів і (чи) можливістю залучення позикових ресурсів.

СВК «Поділля» немає жодних фінансових фнвестицій, а капітальні інвестиції по роках значно зростають – у 2008 році вони становили 91 тис.грн., а в 2010 – 670. Це свідчить про те, що підприємстов активно розвивається і розширюється.

2.10. Аналіз фінансової діяльності підприємства.

Щодо економічної структури, розглянувши дані Балансу, можна сказати що підприємство збільшило власний капітал зарахунок скупки частки власників. На початку свого існування господарську діяльність здійснювали на орендованих основних вондів та засобів. На даний момент підприємство значно наростило власні активи, і навіть частину здає в оренду. Збільшення активів відбулося за рахунок покупки частки пайового фонда, побудови нових зерносховищ, ангарів, токів та закупки нової техніки (залучені кошти банку).

Діяльність підприємства оцінимо на основі Звіту про фінансові результати, дані якого занесені до таблиці.

Таблиця 2.10.1.

Фінансові результати СВК «Поділля»

Показники				2010 у % до 2008
Дохід від реалізації продукції				158,7
Чистий дохід				147,0
Собівартість реалізованої продукції				134,1
Валовий прибуток				195,0
Інші операційні доходи				101,4
Основні засоби				229,2
Власний капітал				136,4

Розглянувши діяльність господарства за три роки, можна зробити висновки, що зросли майже всі показники фінансової діяльності підприємства. А найбільш позитивні зміни спостерігаються по валовому прибутку – 195% та по основних засобах – 229,2%

2.11. Оцінка фінансового стану підприємства.

Закони ринкової економіки вимагають ефективного використання фінансових ресурсів у процесі господарської діяльності. Щоб вижити в умовах конкуренції, необхідно постійно враховувати інтереси покупців, виробляючи потрібну продукцію. Підприємство, що програло в цій боротьбі, стає банкрутом, а тому не може оплатити вартість товару, розрахуватися з бюджетом по обов’язкових платежах та платежах до позабюджетних фондів, якщо ці зобов’язання перевищують вартість його майна. Тому, щоб не стати неплатоспроможним, воно має постійно стежити за ситуацією на ринку і забезпечувати високу конкурентоспроможність своєї продукції. Це досягається оцінкою фінансового стану підприємства.

Фінансовий стан підприємства – це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства. Він визначається сукупністю виробничо – господарських факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.

Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної та фінансово-господарської діяльності.

Метою оцінки фінансового стану підприємства є пошук резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи його стабільної роботи і виконання ним зобов’язань перед бюджетом, банком та іншими установами.

Основними завданнями оцінки фінансового стану підприємства є:

- визначення рентабельності та фінансової стійкості;

- вивчення ефективності використання майна (капіталу), забезпечення виробничого процесу власними оборотними коштами;

- визначення ефективності використання фінансових ресурсів;

- об’єктивна оцінка динаміки і стану ліквідності, платоспроможності та фінансової стабільності;

- оцінка становища суб’єкта господарювання на товарному та фінансовому ринках і кількісна оцінка його конкурентоспроможності.

Оцінка майнового стану та фінансової стійкості.

До показників оцінки майнового стану відносять:

1) коефіцієнт зносу основних засобів – він характеризує частку зношених основних засобів у загальній їх вартості. Використовується в аналізі для характеристики стану основних засобів. Доповненням цього показника є так званий коефіцієнт придатності.;

2) коефіцієнт оновлення основних засобів – показує, яку частину наявних на кінець звітного періоду основних засобів становлять нові основні засоби.;

3) коефіцієнт вибуття основних засобів – показує, яка частина основних засобів, з котрими підприємство почало діяльність у звітному періоді, вибула з причини зносу та з інших причин.;

4) коефіцієнт придатності – відношення залишкової вартості основних засобів до їх первісної вартості.

Розрахуємо ці показники на прикладі СВК «Поділля»

Таблиця 2.11.1

Оцінка майнового стану СВК «Поділля»

Показники	2008 р.	2009 р.	2010 р.	2010 р. до 2008 р. у %
Коеф. зносу основних засобів	0,77	0,76	0,61	79,2
Коеф. оновлення основних засобів	0,01	-	0,08
Коеф. вибуття основних засобів	0,002	-	-	-
Коефіцієнт придатності	0,23	0,24	0,39	169,57

Одна з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства – забезпечення стабільності його діяльності в майбутньому. Вона пов’язана із загальною фінансовою структурою підприємства, його залежністю від кредиторів та інвесторів.

Оцінка фінансової стійкості підприємства має на меті об’єктивний аналіз величини та структури активів і пасивів підприємства і визначення на цій основі міри його фінансової стабільності й незалежності, а також відповідності фінансово-господарської діяльності підприємства цілям його статутної діяльності.

Фінансово стійким можна вважати таке підприємство, яке за рахунок власних коштів спроможне забезпечити запаси й витрати, не допустити невиправданої кредиторської заборгованості, своєчасно розрахуватися за своїми зобов’язаннями.

Фінансова стійкість характеризується такими коефіцієнтами:

1) коефіцієнт автономії– характеризує частку власності самого підприємства в загальній сумі коштів, інвестованих в його діяльність. Що вищий цей коефіцієнт, то більш фінансово стійким і незалежним від кредиторів є підприємство.

2) коефіцієнт маневреності власного капіталу – показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто яку вкладено в оборотні кошти, а яку капіталізовано.

3) коефіцієнт фінансування – є оберненим до коефіцієнта автономії. Коли його значення наближається до 1 (чи 100 %), це означає, що власники повністю фінансують своє підприємство.

4) коефіцієнт забезпеченості власними обіговими коштами

Розрахуємо ці коефіцієнти на прикладі СВК «Поділля»

Таблиця 2.11.2.

Показники фінансової стійкості і стабільності у СВК «Поділля»

Показники	2008 р.	2009 р.	2010 р.	2010 р. до 2008 р. у %
Коеф. автономії	0,96	0,96	0, 98	102,1
Коеф. маневреності власного капіталу	0,53	0,52	0,54	101,9
Коеф. фінансування	0,04	0,04	0,02
Коеф. забезпеченості власними обіговими коштами	0,93	0,94	0, 95	102,2

Відповідно розрахунків ми бачимо, що СВК «Поділля» є фінансово стійким підприємством, оскільки не залежить від кредиторів, і є платоспроможним. Також бачимо, що коефіцієнт фінансування зменшується, що свідчить про стійкий фінансовий стан підприємства.

Оцінка ділової активності та рентабельності.

Рентабельність підприємства визначається такими показниками:

1) рентабельність основної діяльності – це відношення прибутку від реалізації продукції до витрат на виробництво продукції, помножене на 100.

2) рентабельність продажу – це відношення прибутку від реалізації продукції до виручки від реалізації, помножене на 100.

3) рентабельність власного капіталу – відношення чистого прибутку до середньої величини власного капіталу, помножене на 100.

4) рентабельність реалізованої продукції – визначається відношенням прибутку від реалізації продукції до витрат на виробництво та реалізацію продукції.

5) рентабельність перманентного капіталу – це відношення балансового прибутку до підсумку І розділу пасиву балансу.

6) рентабельність всього капіталу – відношення балансового прибутку до всієї вартості активів, помножене на 100.

Таблиця 2.11.3.

Показники оцінки рентабельності у СВК «Поділля»

Показники	2008 р.	2009 р.	2010 р.	2010 р. до 2008 р. у %
Рентабельність основної діяльності, %	9,8	20,7	20,7	211,2
Рентабельність основного капіталу, %	7,6	9,3	11,3	148,7
Рентабельність продажу, %	3,1	2,1	2,1	67,7
Рентабельність перманентного капіталу, %	3,6	7,9	9,4	261,1
Рентабельність всього капіталу (активів), %	3,4	8,1	9,9	291,2
Рентабельність власного капіталу, %	3,8	8,4	10,2	268,4

Відповідно до показників рівень рентабельності підприємства є незначним, оскільки відбувається зміна деяких галузей рослинництва, висока собівартість продукції.

Показниками ділової активності є:

- Коефіцієнт оборотності капіталу – визначається діленням виручки від реалізації продукції на підсумок активу балансу.

- Коефіцієнт оборотності мобільних коштів – визначається діленням виручки від реалізації продукції до підсумку І і ІІ розділів активу балансу.

- Коефіцієнт оборотності власного капіталу – визначається діленням виручки від реалізації на підсумок І розділу пасиву балансу.

- Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості – визначається діленням виручки від реалізації продукції на суму кредиторської заборгованості.

- Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості – визначається діленням виручки від реалізації продукції на суму дебіторської заборгованості.

- Середня тривалість обороту дебіторської заборгованості – визначається діленням тривалості періоду на коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості.

Розглянемо ці показники на основі нашого підприємства.

Таблиця 2.11.4.

Оцінка ділової активності СВК «Поділля»

Показники	2008 р.	2009р.	2010 р.	2010 р. до 2008 р. у %
Коефіцієнт оборотності активів	0,52	0,43	0,56	107,7
Оборотність матеріально-виробничих запасів	0,97	0,75	0,86	88,7
Оборотність дебіторської заборгованості	2,4	1,7	2,6	108,3
Тривалість обороту дебіторської заборгованості, днів				92,1
Оборотність кредиторської заборгованості	9,7	8,3	13,3	137,1
Оборотність власного капіталу	0,54	0,45	0,56	103,7

За даними слід зробити висновок, що підприємство неефективно використовує фінансові ресурси, так як оборотність капіталу протягом трьох років знижувалась. Також простежується коливання обороту дебіторської заборгованості.

Оцінка ліквідності та платоспроможності.

Ліквідність підприємства – це його здатність швидко продати активи й одержати гроші для оплати своїх зобов’язань.

Ліквідність підприємства характеризується співвідношенням величини його високоліквідних активів (грошові кошти та їх еквіваленти, ринкові цінні папери, дебіторська заборгованість) і короткострокової заборгованості.

Про незадовільний стан ліквідності підприємства свідчитиме той факт, що потреба підприємства в коштах перевищує їх реальні надходження.

Показники ліквідності:

1)коефіцієнт швидкої ліквідності – це відношення грошових засобів, коштів у розрахунках та інших активів до поточних зобов’язань

2)коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможності) – визначається діленням грошових засобів до поточного капіталу.

3) коефіцієнт покриття проміжний – відношення суми грошових засобів і дебіторської заборгованості до короткострокових позикових коштів.

4) коефіцієнт покриття загальний – визначається діленням поточних активів на поточні зобов’язання.

Таблиця 2.11.5.

Показники ліквідності та платоспроможності СВК «Поділля»

Показники	2008 р.	2009 р.	2010 р.	2008 р. до 2010 р. у %
Коеф. покриття (заг. ліквідності)	13,3	16,9	24,06	180,9
Коеф. швидкої ліквідності	0,04	0,09	0,06
Коеф. абсолютної ліквідності	0,03	0,09	0,06
Коеф. покриття проміжний	2,8	3,8	3,8	135,7
Оборотний капітал, тис. грн.				140,8

За даними спостерігається значне збільшення оборотного капіталу. Аналізуючи коефіцієнти абсолютної ліквідності, швидкої ліквідності, бачимо, що вони нижче межі, що означає підприємство погано забезпечене ліквідними активами. Низький коефіцієнт ліквідності не дозволяє підприємству користуватися кредитами банків і підприємств, погіршує матеріально-технічне постачання, не сприяє вкладенню інвестицій в підприємство.

Розділ 3. Шляхи удосконалення організації фінансів та підвищення економічної ефективності діяльності підприємства.

3.1. Пропозиції щодо покращення використання основних та оборотних коштів підприємства.

Поліпшення використання основних засобів с одним із важливих напрямів підвищення ефективності виробництва. Характеристика цього процесу повинна супроводжуватись належною оцінкою. Для проведення кількісної оцінки використання основних засобів необхідно застосовувати систему заходыв.

Для більш ефективного використання основних засобів підприємство може прийняти наступні заходи:

· Введення в дію нової техніки і навісного обладнання, заміна і модернізація його;

· Підвищення коефіцієнта змінності, яке може бути досягнуте застосуванням оптимального графіка роботи підприємства, під час сезонності виробництва включаючий ефективний план проведення ремонтних і налагоджувальних робіт.

· Більш інтенсивне використання обладнання під час ремонтних робіт.

· Впровадження заходів НТП.

· Підвищення кваліфікації робочого персоналу, яке забезпечує більш ефективне і дбайливе поводження з технікою.

· Економічне стимулювання основних і допоміжних робітників, що передбачає залежність зарплати від вирощування і якості вирощеної продукції. Формування фондів стимулювання і заохочення робітників, що досягли високих показників роботи.

Проведення соціальних робіт, що передбачають підвищення кваліфікації робітників, поліпшення умов праці і відпочинку, оздоровчі заходи і інші заходи, що позитивно впливає на фізичний і духовний стан робочого.

Практична реалізація перелічених головних напрямків потребує не лише активної інженерно-виробничої діяльності самих підприємств, а й мобілізації великих власних фінансових коштів. У повному обсязі вона можлива за умови передовсім постійної державної підтримки, безпосередньої участі багатьох інститутів ринкової інфраструктури та іноземного капіталу.

3.2. Пропозиції щощо покращення економічних та фінансових показників діяльності підприємства.

Проаналізувавши фінансовий стан СВК «Поділля» в цілому можемо зробити висновок про його досить критичний рівень. Я вважаю, що поліпшити свій фінансовий стан підприємство власними силами не здатне, тому необхідно привернути додаткові фінансові інвестиції, які змогли б поліпшити всі показники діяльності підприємства і можливо навіть вивести підприємство на достойний рівень.

Оскільки у нашої держави немає достатніх засобів для підтримки і стимулювання розвитку сільського господарства, варто звернути увагу на іноземних інвесторів. Держава України повинна допомога підприємству створити сприятливий інвестиційний клімат і зробити сільське господарство пріоритетною галуззю інвестування. Адже сільське господарство - основоположна галузь в будь-якій економіці, яка спочатку є малоприбутковою і малопртвабливою для інвестицій, але від розвитку сільського господарства залежить розвиток всієї економіки. Тому питання інвестицій в сільське господарство, є ключовим в розвитку економіки наший країни.

В стратегічному плануванні виділяються чотири основні напрямки дальшого розвитку підприємства:

1) вирощування нових видів продукції, тобто високопродуктивних, що зацікавлять існуючий для підприємства ринок;

2) розширення ринків збуту, тобто продаж вирощеної продукції на нових ринках;

3) диверсифікація виробничо-збутової діяльності. Якщо підприємство поставило перед собою завданих дальшого росту, а вирощена ним продукція добре себе зарекомендувала серед покупців і користується достатньо гнучким попитом, то таке підприємство може вибрати для себе стратегію - далі просування на ринок і тактику - зниження ціни.

Завдання дальшого розвитку підприємства може бути також вирішене шляхом вирощення нових видів продукції, що потребує витрат на технологічні дослідження, або розширення ринків збуту, що потребує витрат на маркетинг цих ринків.

Щоб вижити, застосовують різні варіанти стратегії, які передбачають:

- розпорошення ризику, тобто здійснення своїх операцій не на одному, а на кількох ринках, а також вирощування цілого ряду нових культур (гарбузи, коріандр)

- адаптацію до умов, що змінюються, тобто інвестування в маркетинг, оперативно реагувати на зміну зовнішнього середовища;

- пасивний маркетинг, тобто відмова від наступу на позиції конкурента, а звідси - відсутність ризику зустрічного удару;

- цільові відрахування з прибутку, тобто створення відповідних резервів в результаті успішної комерційної діяльності на "чорний день".

Після того, як стратегія подальшого розвитку підприємства остаточно вибрана, вона мас бути перетворена в конкретний оперативний план по маркетингу, виробництву, інвестиціям, прибутку.

Якщо фінансово-господарський стан підприємства визнано поганим, розробляються пропозиції стосовно його санації. Санація підприємства може здійснюватись шляхом:

- погашення боргів підприємства;

- злиття збиткового підприємства з фінансове міцним підприємством;

- переоформлення короткотермінових кредитів у довготермінові;

-продажу майна підприємства-боржника іншому підприємству. При цьому враховуються соціальні наслідки можливого припинення діяльності підприємства або його окремого виробництва.

Заходи щодо поліпшення фінансового стану СВК»Поділля».

Так само, як аналіз фінансової підсистеми підприємства припускає комплексну оцінку діяльності всіх аспектів його діяльності, заходи щодо поліпшення фінансового стану припускають вироблення рекомендацій, що стосуються всіх сторін виробничо-господарської діяльності підприємства, включаючи виробничу, маркетингову, і власне фінансову підсистему.

Реорганізація всіх сторін діяльності СВК «Поділля» припускає:

1) Серйозну постановку маркетингової діяльності підприємства по глибокому і всебічному дослідженню ринків збуту по видах продукції, просування зазначеної продукції на ринку.

2) Постановку фінансової функції як в операційної, інвестиційної, так і власне фінансової діяльності з використання сучасних методик керування фінансами.

3) Ліквідації всіх технологічних недоліків. (максимальна механізація процесу вирощування продукції).

4) Пристосованої до потреб ринків.

Для стабілізації фінансового стану підприємства, зацікавлення інвесторів СВК «Поділля» варто:

- Провести реструктуризацію тваринницького сектору. Обновити поголів’я, тобто закупити нові селекційні високопродуктивні породи голів великої рогатої худоби. Замінити напівручну дойку на автоматизовану. Для цього пропонується закупити новідні автоматизовані доїльні установки. Молоко зібране в такий спосіб вважається вищого і його закупівельна вартість збільшується на 25%.

- У секторі рослинництва варто ввести на вирощування нові технічні культури, які високо цінуються як на вітчизняному так і на зарубіжному ринку. Для даног підприємства я пропоную зайнятись вирощування гарбузів. Цінність становить насіння, а також тваринницький сектор буде забезпечений кормовою базою.

- Також важливим етапом є створення маркетингового відділу. Він зовсім відсутній на даному підприємстві. СВК «Поділля» має значні валові збори, але вони невдало продаються на ринку. Варто підшукувати нові ринки збуту продукції, вчасно продати чи притримати.

Керування оборотними активами і поточними зобов'язаннями підприємства. З проведеного в роботі аналізу можна зробити висновок про те, що однієї із самих гострих проблем підприємства є стан поточних активів і пасивів - дефіцит власних оборотних коштів, надзвичайно низькі показники ліквідності й оборотності, високий розмір дебіторської і кредиторської заборгованості, що погіршується ситуація в сфері взаємних розрахунків фірми й ін. Це свідчить як про несприятливість умов зовнішнього економічного, правового фінансового середовища (дефіцит оборотних коштів у покупців і постачальників, дорожнеча і важкоприступність довгострокових кредитів для інвестування виробничої діяльності підприємства, модернізації його технологій і відновлення застарілих основних фондів і ін.).

Однак крім об'єктивних проблем функціонування виробничо-господарської діяльності підприємства, очевидні недоліки і прорахунки в керуванні оборотними активами і поточними зобов'язаннями, що, у сполученні з несприятливістю зовнішнього середовища, привели підприємство до досить хитливого фінансового стану.

Виходячи з вищевикладеного, одним з основних заходів щодо поліпшення фінансового положення підприємства є оптимізація керування його оборотними активами. При оптимальному керуванні поточні активи і поточні пасиви можуть змінюватися щодня і вимагають ретельного моніторингу. При дефіциті засобів керування поточними активами погіршується і їхнє використання в іншім місці може виявитися найбільш ефективним (наприклад, зменшення витрат на обслуговування кредитів, проведення довгострокових перспективних фінансових вкладень і ін.).

В даний час господарство користається кредитами на поповнення оборотних коштів в основному з місцевих джерел. Цьому сприяє наявність на складі величезних запасів готової продукції і товарів, що не призначені під конкретні замовлення.

Висновки і пропозиції.

Під час проходження практики на СВК «Поділля» я ознайомилась із загальними засадами ведення фінансової роботи, бухгалтерського обліку, а також з оформленням документів.

Із даних підприємства можна зробити висновок, що воно має зернову спеціалізацію, досить гарно забезпечене основними і оборотними фондами, проте їх використання не є дуже ефективним. Рівень рентабельності підприємства знаходиться в межах 0,2-0,3 %,що свідчить про незначний рівень збитковості. Підприємство досить платоспроможне, з високою часткою власного капіталу.

Визначивши структуру земельних і сільськогосподарських угідь СВК «Поділля», я зясувала, що підприємство має високий ступінь розораності та інтенсивності використання сільськогосподарських угідь. Визначивши склад і структуру трудових ресурсів господарства ми побачили, що вони використовуються досить ефективно.

СВК «Поділля» добре забезпечене основними і оборотними фондами. Ці показники мають тенденцію до збільшення з кожним роком. За досліджуваний період часу, середньорічна вартість основних фондів господарства збільшилась на 19% або на 1160 тис. грн. Протягом досліджуваного періоду підприємство отримувало прибуток, і з кожним роком все більше і більше. Порівняно з 2008 роком він збільшився на 552,1 тис. грн..

Покращення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва повинне передбачати наявність такого ланцюга послідовних економічних перетворень: зростання грошових доходів населення Þ розширення попиту на товари Þ збільшення обсягів виробництва Þ інтенсифікація виробництва Þ підвищення урожайності сільськогосподарських культур та продуктивності тварин Þ здешевлення продукції. Вони повинні органічно поєднуватися з удосконаленням механізму фінансування та кредитування АПК, його оподаткування, регулювання цінових пропорцій.

Фінанси агропромислових підприємств є складовою частиною фінансової частини АПК. Вони займають визначальне становище у структурі фінансових відносин суспільства. В них створюються матеріальні блага, валовий доход як основне джерело фінансових ресурсів. Саме тому проходження практики на сільськогосподарському підприємстві дає можливість краще зрозуміти організацію фінансів.

Проаналізувавши загальний стан підприємства можна зробити пропозиції по покращенню фінансового стану підприємства:

1. Перш за все підприємство повинно реалізувати всю продукцію, що застоюється на складах. Реалізацією і просуванням продукції на ринок на підприємстві займається відділ маркетингу. Цей відділ повинен забезпечити просування товару не тільки на вітчизняний ринок а і за кордон. Запровадження сучасної моделі відділу маркетингу забезпечує зв’язок цього відділу з всіма іншими відділами підприємства, що забезпечує їх ефективну роботу.

2. Знищення собівартості продукції – дозволить підприємству бути конкурентноспроможним на ринку збуту. Можливе за рахунок впровадження нової техніки, технологій, більш раціонального використання як матеріальних так і трудових ресурсів, зменшення питомої ваги постійних затрат в собівартості продукції, адже зниження собівартості продукції прямо пропорційно впливає на збільшення прибутку підприємства.

3. Збільшення грошових коштів на розрахунковому рахунку підприємства, що збільшить коефіцієнт абсолютної ліквідності і дозволить підприємству взяти довго- і короткострокові позики в банку для фінансування поточної діяльності, які видаються лише платоспроможним підприємствам, в яких коефіцієнт абсолютної ліквідності відповідає нормі. Збільшення грошових коштів можна забезпечити за рахунок реалізації зайвих виробничих і невиробничих фондів, здачі їх в оренду.

4. Виробництво і розробка нових видів продукції, яка зацікавить споживачів, а також отримання ліцензій на виробництво “ходових” товарів, що дозволить стабілізувати і покращити фінансовий стан підприємства.

В даній роботі було досліджено теоретичні та практичні аспекти діагностики фінансового стану підприємства на прикладі діючого вітчизняного підприємства – СВК «Поділля».

В ході дослідження ми виявили, що основні засоби підприємства є сильно зношеними і оновлення фондів практично не відбувається; фінансова стійкість підприємства є незадовільною, хоча і спостерігається тенденція до його покращення; показники ліквідності підприємства свідчать про неліквідний баланс підприємства; але показники ділової активності свідчать про стабільний фінансовий стан підприємства.

Отже, для покращення свого фінансового стану та збільшення об’єму виробництва та реалізації продукції, підприємство потребує значних капіталовкладень з боку зовнішніх інвесторів, інакше, йому може загрожувати банкрутство.

Список використаної літератури.

1. Андрійчук В. Г. Економіка аграрних підприємств: Підручник. К.: ІЗМН, 2006. 512 с.

2. Бухгалтерський фінансовий облік: за ред. Проф. Бутинця Ф.Ф.­Житомир: ПП “Рута”,2002.

3. Економіка сільського господарства/ Руснак П.П., Жабка В.В., Рудий М.М., Чалий А.А.; За ред.. Руснака П.П. – К.: Урожай,2008

4. Економіка сільського господарства: Навч. посібник / Збарський В.К., Мацибора В.І., Чалий А.А. та ін.; За ред.. В.К. Збарського і В.І. Мацибори

5. Зіновчук В. В. Кооперативна ідея в сільському господарстві України і США. К.: Логос, 2006. 224 с.

6. Петюх В. М., Дем’яненко С. І. Посібник фермера-орендаря (організаційно-економічні аспекти). К.: Урожай, 2003. 96 с.

7. Типове положення з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств. К.: Міністерство сільського господарства і продовольства України, Управління організації бухгалтерського обліку. – 2006.

8. Ткаченко П.М. Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах
України.- К.:А.С.К.,2001

9. Фінанси підприємств: Підручник/ кер. авт. кол. І наук. ред. проф. А.М. Поддєрьогін. - 4-те., перероб. та дон.- К.:КНЕУ, 2002.

10. Шпичак О. М., Саблук П. Т., Ситник В. П. і ін. Еквівалентність економічних відносин і ціновий паритет в АПК // Фінансовий і ціновий механізм АПК в умовах переходу до ринку. К.: Урожай, 2003.

Дата добавления: 2015-06-25