Божественний Приятель» та духовість о. Схрейверса

Всесвітня популярність духовних творів о. Схрейверса.

Недавно померлий історик ЧНІо. Маврикій Де Милєместер, вже у 1947 році подав інтересні зведення про письменницьку дію о. Схрейверса. От хоч би простежити кольону зі списком видань о.Схрейверса в загальній бібліографії письменників редемптористів, виданій у Лювені згаданим о.Маврикієм, у роках 1933-1939. Вже тоді зауважуємо там 53 видання оригінального тексту. Самих лише 29 видань книжок: «Доброї волі», «Дару самого себе», та «Божественного Приятеля», разом охопили 160.000 примірників. Вже тоді існували переклади творів о. Йосифа на десятці мов: українська, {«Послання до мого священика»), англійська, німецька, еспанська, італійська, португальська, голляндська, польська, чеська та словацька. Переклади дійшли тоді до 95 видань. В 1947 р. о. Маврикій нарахував 150 видань перекладів, принаймні у 600.000 примірниках. Сьогодні деякі твори о. Йосифа видані також по-японськи, по-китайськи та по-корейськи й в' єтнамськи, а примірники всіх видань його творів досягають тепер двох мільйонів.

Як бачимо з попереднього, «Божественний Приятель» – написаний ще у 1922 p., тобто на 46-му році життя автора, у повному розквіті його життьових сил. Автор скромно назвав твір «Міркуваннями для духовних вправ». Насправді, в ньому – скарбниця не тільки для духовних вправ але й модерний нарис аскетичної богословії.

«Шлях очищення душі» автор уважає проробленим, а опрацьовує два наступні: «Просвітління та з'єднання з Богом». На вічні правди особливу увагу звертає лиш у дні ІІІ-му, розважання третє. В 12-ти розважаннях, щоправда, говорить про очистку серця, але не в значенні есхатологічному, тільки аскетичному, цебто про звільнення його з усіх неупорядкованих схильностей.«Стежину просвітлення» ілюмінує о. Йосиф пресвятим життям Господа нашого Ісуса Христа, а в «Стежині з'єднання» вказує на духові користі з Пресв. Євхаристії та Божої благодаті.

Твір корисний і для отців-проповідників духовних вправ і для реколектантів. Книга «Божественний Приятель» це надхнений гімн слави в честь всемогутності Божої Ласки та славень Божественної Любови. Твір цей, то наче модерний коментар для слів Блаженного Августина: «Ama et fac, quod vis!» («Люби, й роби, що хочеш!»). Та вислову Томи Гемаркена Кемпійського: «Multum facit, qui multum diligit!» – («Чимало чого зробить той, хто багато любить»). О. Й. Схрейверс виказує цим твором глибину своїх богословських, філософських, аскетичних та містичних відомостей, що більше, цей твір доказує, що, щоб так надхненно писати, треба було, найперше авторові самому, довгі літа працювати над своїм власним удосконаленням.

Аскетичне та містичне вчення о. Схрейверса скоротимо до цих кількох думок: «Господь Бог – наш Батько, а ми – Його діти» (твір «Отче наш, що єси у небі», написаний у Римі, 1942-3 p., це «Лебедина пісня» покійника). Чим більше син чи дочка довіряться Небесному Батькові, тим більше дороги зроблять на шляху досконалости («Дар із себе» 1918 і «Довірливі душі» 1930). В повищому, о. Схрейверс – учень східних отців досконалости: св. Василія Великого, св. Івана Золотоустого та св. Григорія Богослова, а із західних, між іншими: св. Альфонса Лігорі, який так стисло висловив засаду своєї духовности: «Вся наша досконалість – у нашій любові до Господа Бога, а цю любов доказуємо узгідненням нашої волі з Божою волею». Для о. Схрейверса теж звершеність – це, перш за все квестія волі. «Добра воля», що горнеться до Бога молитвою та розважанням, просочує любов'ю та чистим наміром нашу дію та освячує страждання.

Отець Схрейверс однозгідний із Засновником свого Чину щодо основного начала досконалости. Зате різниться від Альфонсіянської школи досконалости способом, як змагати до святости. Св. Альфонс «Doctor Zelantissimus», керувався в аскезі своїм «місіонерським генієм». Любов і в нього, як і у всіх святих, – головний складник і підвалина досконалости та, згідно зі своїм темпераментом, із цього виготовляє він «бойове вчення» і енергійно підкреслює його конечність. О. Йосиф більше звик підкреслювати відносну легкість освячення душі, коли раз заіснує в неї добра воля віддатись Богові. Але вчення о. Йосифа – далеке від всякого «квієтизму», бо автор завжди підкреслює обов'язок праці над собою, виполювання бур'янів гріха та похибок, розважання, та діючої, живої любови ближнього.

О. Йосиф адоптував один із струмів новочасної аскези й містики, де видатне місце займає довір'я до Господа Бога. Він більш по-догматичному потрактував аскезу, обгрунтував вчення про вирішальну ролю божественної благодаті та уважніше розглянув сучасні здобутки містичної богословії. Так проглядно зблизився о. Йосиф до благотворного вчення «Покровительки Сходу», зійшовши на шлях «Малої стежечки духовного дитинства» св. Тереси з Лізіє. Сторінки творів о. Йосифа нанизані намистом перел із думок «Історії душі» та натяками на вислови геніяльної Дівиці Франції. Обидва автори врятували мільйони душ від зневіри та песимізму. О. Схрейверс помер «в пахощах святости» у Римі, 4-го березня 1945 року, в наслідок паралічу й серцевого розладу. В часі другої всесвітньої війни він дуже турбувався лихоліттям українського народу. «Ох, безталанний український народе! Горем сповнена Галичино! Ох, яка таємниця Божого Промислу!» Тоді, бувало, далі говорив святець: «Але Господь Бог поверне Україні квітучі часи. Тоді розгорнуться для наших отців широкі поля до апостольської дії, тим більше, що українською мовою можна легко проповідати і тим, що говорять російською!»

Похорони в церкві св. Альфонса в Римі були величаві. Зійшлося чимало особистостей, а найбільше з-поміж замешкалих у Вічному Місті українців. Преосвященніший Владика Кир Іван Бучко, Ректор Духовної Семінарії св. свящмч. Йосафата, о. Решетило, та місторектор, врочисто відспівали з хором українських богословів Чин похорону священноієреїв за східним Уставом, і це перед, на весь світ славною іконою Божої Матері Неустанної Помочі. Відтоді, кожного року по-сьогодні, богослови Колегії св. Йосафата, а від шости літ, теж учні Малої Семінарії св. Івана Боско, їдуть у день Першого Листопада на римський цвитар «Кампо Верано», молитись і співати панахиду на могилі улюбленого Друга українців. Від часу свого звільнення з радянської каторги, і Його Блаженство, Первоієрарх Української Церкви, Ісповідник, Кардинал та Верховний Архиепископ Кир Йосиф Сліпий, вже нераз побував на молитві над могилою свого протопресвитера, що в Уневі представляв Його до пресвитерських свячень Слузі Божому Митр. Андреєві в 1917 р., та й інтимного друга. Світла постать св. пам'яті о. Йосифа Схрейверса здійснила собою та своєю працею істину слів Псальмопівця: «Праведник квітнутиме, немов пальма; він виженеться вгору, мов кедр ливанський» (Пс. 91, 13). Вивінуваннй від Господа харизмою сліз над Христовими стражданнями й Христовою смертю, заслужив і на цю похвалу: «Він не захитається повіки; пам'ять про праведника буде вічна» (Пс. 111, ст. 6). Його пам'ять залишиться навіки в серцях вдячного українського народу.

о. д-р Б. Курилас

Дата добавления: 2015-06-25