Ісус – Євхаристія

ШОСТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ IV

«Я – хліб живий».

1. Здавалося б, що хресна смерть, це був вершинний дар Божого Вчителя. Жили б ми тоді біля Нього Самого, то не могли б придумати більшого вияву любови.

Однак нескінченна Премудрість та Добрість Божа, держала в запасі ще один дарунок над дарунками. Важністю, тривкістю та вселенскістю він перевищить всі інші дарунки. Господь Ісус радніше потрапить зосередити, до певної міри, всі дари в одному, бо впотужнює його вартість та удоступнює для кожного, аж до кінця часів.

Справді, Господь Ісус є гідний подиву.

Він дав Себе в дарі людству вже тим, що народився для нього з Діви, жив серед нього та за нього пожертвувався. Та ось Пресвята Євхаристія оновить, справді невимовно, ці три дари разом.

2. День-у-день, таїнственно, словами освячення народжуватиметься таємничо в руках священиків, так само по-справжньому, як по-справжньому народився з Пречистої Діви Марії.

Присутність ця не буде тимчасова. Господь, що провів тридцять три роки в людському товаристві, тепер поселиться серед них назавжди. Кожний зможе підійти до Нього, скаже чого йому треба, поскаржиться на те, що йому боляче й перш за все, висловить свою любов.

Колись Никодим для відвідин вибрав нічну пору. Тепер же кожний може спокійно з'явитись до Нього в будь-яку-пору.

Колись погани попрохали Пилипа, щоб виєднав їм побачення з Ісусом Христом. Тут же кожній, навіть грішній людині, вільно появитися до Ісуса Христа безпосередньо, без чийогось доручення. її Христос Господь приймає без задержання й завжди по-божеському.

Мабуть, дехто з нас заздрить тим блаженним віруючим, що були на великій Хресній Жертві, якою Володар Всесвіту поклав життя за Своїх слуг.

На щастя, винахідливою люб'язністю Ісуса маємо Божественну Літургію, безкровне, однак справжнє поновлення Голготської жертви. Кожний віруючий може застосувати собі необмежену заслугу цього приносу, або і призначити душам у потребі.

І буде воно так до останнього дня, бо Спас пообіцяв не залишити нас сиротами та бути з нами до кінця віків.

3. Отже є щось ще більше подиву гідне. Відкупитель не задовільнився гостиною близько нас у Кивоті. Запрагнув ще замешкати в нас самих душею й тілом, Своїм божеством і людськістю та дістатися до самого нашого серця, що його то любови Він бажає. Тому став нашою поживою й увіходить до самого осередку нашої людської істоти, проймає наші сили, відсвіжує їх, сповняє Собою та їх перемінює.

«Я – хліб живий», каже Він. Живе той, хто їсть Моє Тіло та п'є Мою Кров.

Ісус Христос – живучий Хліб. Він – саме Життя і, щоб більш упевнено та глибоко нам передати це Життя, Господь насичує нас ним, як кормом та напитком. «Кормися Життям, – сказав св. Августин – пий Життя, і так поглинеш у себе саме кипуче Життя».

4. Хай лише душа гаразд розположиться, а щедрий Гість чудно їй догодить.

Адже Він саме Життя: «Хто споживає мене, житиме мною».

Він – Світло: тільки приблизиться, умлівіч розвіюються мрячні тумани.

І Він теж – Любов. Розтопиться й крижане серце, як тільки палючий жар, Любов без берегів, просочує та насичує його.

Усі ж ці скарби разом зберігає Господь для Своїх відвідувачів, до закінчення віків.

5. Воно то правда, що Христові доведеться наче у безкрайність збільшувати число виявів Своєї потуги, для доконання оцього дива добрости. Йому буде потрібно до деякої міри припинити всі природні закони, щоб бути присутній усюди та цілковито, непомічений почуттями, на всіх християнських престолах, у всіх агнцях та й у всіх часточках освячених агнців.

Щодня буде треба Йому обновляти це диво, на слово кожного священика, що відправляє св. Літургію.

Та чудодійності неважні для Всемогучого Господа, як тільки доводиться Йому виявляти люб'язність та ласку для Своїх діток.

6. Врешті установлення Пресвятої Євхаристії вимагало від Нього перебороти силу-силенну труднощів. Це дійсна правда!

Треба було Йому позмагатися із недовірством тих, хто не вірив у Його любов.

Треба було Йому безбоязно зустрічати віч-на-віч багато тяжких образ, що їх предбачив немало. Через усі сторіччя Його вороги докладуть зусиль допекти Відкупителеві в самій таки Тайні Любови. Дехто з них злочинно загарбає освячені

дари на те, щоб богозневажити їх розбещенністю в час плюгавих сходин.

Треба було ще Йому зустрітися з рівнодушністю віруючих та з ще більшим лихом: зо зрадою деяких Його слуг.

Трапляться негідні священики, що освячуватимуть хліб та вино для знущання над Господом, бо прийматимуть Його в опоганене сумління.

Безумовно, ці випадки найбільш хвилювали Ісуса Христа Чоловіколюбця. Це були поцілунки Юди, повторювані сторіччями.

7. Отож Христові вже відомо було наперед, скільки образ, знущань, невдячностей, малодушности, підлоти та байдужности зазнає Він у тайні Його євхаристійної присутности. Та неодно й тішило Господа. Багато душ любитимуть Його дуже, дуже, назавжди і до останнього віддиху. Невимогливі душі радітимуть, ликуватимуть, раюватимуть та підбадьоряться з Його прияви. Він такий добрячий, чому мав би нас позбавити цього добра?

Христе Царю, вічна Тобі хай буде любов і вдячність за Пресвяту Євхаристію.

8. Уявляю собі урочисту хвилину. Господь узяв до рук хлібеня і чашу з вином та проказав дивні слова: Беріть, їжте: це – Моє Тіло; пийте, ця – Моя Кров.

В цю урочисту хвилину Твої очі, Господи, заперлилися сльозами щастя, бо вбачалися їм майбутні блаженні аж до кінця світу.

І ще он що радує мене дуже. Цареві віків усе відомо в світі, та й усе видно разом. Тож на Тайній Вечері Ти, Господи, споглядав на бідолашну та голодну мою душу. Лагідне Твоє Серце раювало моїм щастям та вдоволенням із-за цього видатного Дару.

9. Нехай вічна буде моя любов до Христа Господа за всі рясні Його щедрості! І сердечно клянусь, увік впевняти Його щирими словами: Господи Ісусе, я люблю Тебе!

Ісусе, Ти сказав одного дня блаженній Мехтільді, що бджілка дуже наполегливо та жадібно метушиться на чашечках квіток та спиває з них медовий нектар. Та ще жвавіше поривається Твій дух, до шукаючої Тебе душі.

Я вірю в цю істину без труду, добрий Вчителю! Тож прилинь, прилинь, Божественна Бджоло та пригубись до навстіж розхиленої квіткової чашечки моєї душі. Впірни в глибину мого серця та возлюби мене. Ох, лишенько, що ж діяти мені, дрібній і незапашній та й нечепурній рослині? Хіба Ти, Господи, зглянешся на мене й Ти пожалієш мене. Адже відомо є, що на заслуги Ти не дивишся, ані на якості, а тільки на добру волю.

Дата добавления: 2015-06-25