Наукова українська мова

Науковий стиль мовлення використовується в наукових працях, для викладення результатів наукової та дослідницької діяльності. Метою наукового стилю є повідомлення, пояснення, тлумачення досягнутих наукових результатів, відкриттів. Найпоширеніша форма наукового стилю — монолог.

При складенні текстів наукового стилю завжди присутній попередній відбір мовних одиниць, стилістичних засобів.

Науковий стиль властивий таким жанрам: монографія, наукова стаття, дисертація, анотація, рецензія, підручник, лекція.

Науковий стиль використовує певний набір мовно-стилістичних засобів: спеціальні слова (терміни), складні синтаксичні конструкції (у яких має місце суворо впорядкований зв'язок, наприклад, за рахунок вставних конструкцій); речення, ускладнені узагальнюючими родовими найменуваннями.

Слова вживаються переважно в прямих значеннях. Експресивно-емоційне забарвлення лексики використовується надзвичайно рідко.

У текстах наукового стилю часто вживаними є цитати, посилання на першоджерела.

Основні ознаки наукового стилю:

· ясність (понятійність) і предметність тлумачень,

· логічна послідовність і довідність викладу,

· узагальненість понять і явищ,

· об'єктивний аналіз,

· точність і лаконічність висловлювань,

· аргументація й переконливість тверджень,

· однозначне пояснення причинно-наслідкових відношень,

· докладні висновки.

Основні мовні засоби спрямовані на інформування, пізнання, вплив і окреслені:

· значною кількістю наукової термінології,

· наявністю схем, таблиць, графіків, діаграм, мап, систем математичних, фізичних, хімічних та інших знаків і позначок,

· оперуванням абстрактними, переважно чужомовними словами,

· уживанням суто наукової фразеології, стійких термінологічних словосполук,

· залучуванням цитат і посилань на першоджерела,

· здебільшого відсутністю авторської індивідуальної манери й емоційно-експресивної лексики,

· наявністю виразної композиційної структури тексту (послідовний поділ на розділи, частини, пункти, підпункти, параграфи, абзаци із застосуванням цифрової або літерної нумерації),

· наявністю дієслівних форм, зазвичай безособових, узагальнених чи неозначених, як правило, теперішнього часу, що констатують певні явища й факти; значну роль відіграють дієприслівникові й дієприкметникові звороти, які додатково окреслюють дії, предмети та явища,

· специфічною монологічністю текстів,

· переважанням різнотипних складних речень, стандартних виразів (кліше).

Дата добавления: 2015-06-25