На статтю Чучупи А. В

«Механізм реалізації кредитної політики комерційними банками»

Тема статті Чучупи А.В. «Механізм реалізації кредитної політики комерційними банками» є надзвичайно актуальною в наш час, оскільки проблеми, що постають перед економікою України в умовах відновлення економіки від найбільшої за останній час фінансової кризи і подолання її негативних наслідків, питання ефективності кредитної політики комерційних банків є одним з найважливіших та значущих серед усього комплексу проблем банківської системи. Правильно обраний курс кредитної політики, її цілі та пріоритети подальшого розвитку– це основна умова ефективної боротьби з наслідками фінансової кризи і забезпечення економічного зростання.

Як свідчить зміст рецензованої статті, проблеми дослідження характеризуються науковою новизною отриманих результатів У статті автором проаналізовані основні проблеми і суперечності реалізації кредитної політики банками в Україні, а також запропоновані шляхи підвищення її ефективності на сучасному етапі економічного розвитку.

В цілому рецензована стаття є достатньо глибокою за рівнем досліджуваних проблем і виконана на високому професійному науково-теоретичному рівні, матеріал в ній викладено логічно, послідовно і комплексно, а сформульовані висновки і пропозиції є аргументованими.

Оцінюючи загалом зміст наукової статті, можна зазначити, що вона має теоретичну та практичну цінність, виконана на належному рівні, являє собою закінчене самостійне наукове дослідження і відповідає вимогам ВАК України.

Рецензент,

студентка 2 курсу магістратури

спеціальності «Банківська справа»

Економічного факультету

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка

Нечай В. В.

9. Рекомендації до державних органів влади та управління, що містять конкретні пропозиції щодо вдосконалення контролю за кредитною політикою банків країни

Заходи кредитної політики 2009-2010 років спрямовувалася на стримування збільшення ринку кредитування, забезпечення банківської сфери платіжними засобами, стимулювання відновлення процесів кредитування, а також запровадження пруденційних заходів щодо підвищення надійності функціонування банківської системи.

Серед основних заходів щодо стабілізації ситуації на валютному ринку необхідно відзначити активну політику інтервенцій, запровадження механізму валютних аукціонів, заміну нормативу ризику загальної відкритої валютної позиції банків на ліміти граничних значень відкритої валютної позиції, вдосконалення порядку використання лоро-рахунків та процедури отримання іноземних кредитів тощо. Для забезпечення належного рівня ліквідності, збільшення кредитування економіки та підтримки банків проводилася гнучка політика рефінансування з вдосконаленням відповідних механізмів, знижувалась облікова ставка, був визначений та почав реалізовуватися порядок рекапіталізації банків за участю держави та інші заходи.

Здійснювана антикризова політика мала міжнародну підтримку, що забезпечило отримання чергових траншів кредиту Міжнародного валютного фонду, частина яких спрямовувалися на фінансування дефіциту державного бюджету.

Тим не менш не вдалося відновити обсяги кредитування економіки на рівні, достатньому для підтримування процесів відновлення економічного зростання. Дії Національного банку були обмежені необхідністю виконання закону про бюджет у частині фінансування його дефіциту. Головним каналом випуску в обіг коштів залишався кредитний, через який було випущено в обіг 59% від загального обсягу коштів. Через канал валютного ринку відбувалось переважно їх вилучення.

Найбільшу частину рефінансування банків НБУ у 2008 році здійснював через кредити «овернайт», надані через постійну діючу лінію рефінансування, а вже у 2009 році надано короткострокові кредити для підтримки ліквідності банків.

Головною метою кредитної політики у 2010-11 роках лишатиметься забезпечення стабільності грошової одиниці, що є основою для забезпечення збалансованого економічного розвитку, підвищення рівня зайнятості та відповідно платоспроможності по кредитним зобов’язанням.

У прийнятті монетарних рішень на 2011р. Національний банк насамперед спирається на прогноз розвитку реального сектору економіки, платіжного балансу та фінансового ринку, який робитиметься на підставі ретельного аналізу широкого спектра макроекономічних, бюджетних та монетарних показників, їх взаємозв'язку і впливу на стабільність гривні з урахуванням можливих змін у тенденціях в майбутньому. На підставі розгляду прогнозних оцінок розвитку визначатиметься потреба у прийнятті відповідних регулятивних заходів.Роблячи висновок можна зазначити,що враховуючи всі існуючі проблеми, для поліпшення стану фінансового банківської системи України доцільною є зміна кредитної політики на більш жорстку й послідовну, а саме:

1. зниження ставки рефінансування комерційних банків на 5-6% (становить 10,25%), що зробить кредити більш доступними. Разом із цим, необхідно запровадити контроль за виданими кре­дитами банкам, щоб запобігти ситуації, коли вони будуть отриму­вати кредити під 6-7%, а надавати підприємствам під 20-30%.

2. запровадження адміністративного регулювання процентних ставок задля запобігання корупції й зловживань, встановлення бан­ківської маржі по операціях за кредитом, який виділяє держава, на рівні 2-3%;

3. виконання Національним банком функції «кредитора останньої інстанції» та забезпечення рефінансування вибірково, залежно від вкладу банку в розвиток економіки країни;

4. здійснення націоналізації активів проблемних банків. Для цього можна створити державну компанію з повернення активів (на зра­зок американського трастового фонду)

5. використання керованого плаваючого курсу з поступовим перехо­дом до режиму вільного обмінного плаваючого курсу. Це сприя­тиме посиленню гнучкості обмінного курсу гривні через розши­рення діапазону його можливих коливань

Основним регулятором кредитної сфери виступає Національний банк України, то йому можна порекомендувати здійснення наступних заходів:

1) Забезпечити прозорість функціонування валютного сегменту ринку через удосконалення правил роботи на ньому учасників та дотримання чітких принципів і процедур можливого виходу на ринок та застосування відповідних регулятивних заходів з боку регулятора.

2) Створити та постійно вдосконалювати механізми хеджування валютних ризиків, зокрема підтримувати розвиток ринку валютних деривативів.

3) Впровадити комплексну систему моніторингу валютних ризиків, з послідовним удосконаленням механізмів контролю та протидії спекуляціям, які порушують стійкість валютного ринку.

4) Забезпечити зниження рівня доларизації економіки, зменшення зовнішніх ризиків та удосконалення засад функціонування валютного сегменту грошово-кредитного ринку.

5) Підтримувати валютні резерви на рівні, достатньому для забезпечення стійкості української валюти, за умов своєчасного виконання зовнішніх боргових зобов'язань.

6) Реалізовувати заходи з посилення ефективності контролю за добросовісністю здійснення валютних операцій.

7) Надавати державні кредити для погашення, рефінансування та обслуговування кредитів, одержаних вітчизняними банківськими установами та іншими суб'єктами господарювання в іноземних кредиторів.

8) Стимулювати здешевлення кредитування проектів малого та середнього бізнесу, зокрема таких, що впливають на підвищення рівня зайнятості населення.

10. Переклад іншомовної наукової публікації

УПРАВЛІННЯ КРЕДИТНИМИ РИЗИКАМИ В СИСТЕМІ БАНКІВСЬКОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

Марк Фабер

Методика Національного банку базується на визначенні класу позичальників за результатами оцінки їх фінансового стану з урахуванням рівня забезпечення за кредитними операціями та стану погашення кредитної заборгованості за основним боргом та відсотків за ним. Метод скорингу аналізує анкетні дані позичальника, інформацію про нього з кредитного бюро та рух по рахунках. Результатом оцінки кредитного ризику з допомогою математичних методів (Credit metrics/ Credit VaR; Методика KMV; підхід Credit Suisse Financial Products (CSFP) з використанням Credit Risk+) є функція розподілу імовірності, що відбиває ступінь ризикованості позичальника. Базовою інформацією для оцінки виступає інформація рейтингових агентств, поточний стан рейтингу, імовірність переходу в інші рейтингові категорії; структура капіталу підприємства, зміна прибутковості, вартість активів у динаміці; інформація рейтингових агентств про імовірність дефолту потенційного позичальника.

Методика Базельського комітету включає Стандартизований підхід (Standardised Approach), Основний lRB-підхід (Foundation IRB (Internal ratings-based) Approach) та Розвинутий IRB-підхід (Advanced IRB Approach). Інформаційною базою аналізу виступають оцінки кредитного рейтингу зовнішніми рейтинговими агентствами, оцінки кредитного рейтингу Організацією економічного співробітництва і розвитку, імовірність дефолту позичальника, рівень втрат у випадку дефолту, сума позичкових втрат, термін, що залишився до погашення позички.

Ризик є невід’ємною складовою в будь-якій сфері економічної діяльності. Недостатнє усвідомлення цього нерідко приводить до сумних наслідків. Що ж до банківської справи, то її неможливо уявити без ризику. Тобто при функціонуванні комерційних банків ризик є постійно притаманною складовою. Будь-яке рішення в банківській діяльності, що заслуговує на увагу, обтяжене ризиком, бо фінансова сфера взагалі, банківська справа зокрема, є дуже чутливою не лише до різноманітних економічних чинників, а й до соціальних, політичних тощо. Отже, в банківський діяльності йдеться не про те, щоб взагалі уникнути ризику, найважливіше завдання банківського менеджменту полягає в тому, щоб найти оптимальне співвідношення між прибутком, ризиком, ліквідністю. Відповідно постають проблеми кредитних ризиків та розробки напрямків їх подолання. Стосовно комерційних банків в Україні в нових умовах, то особливої актуальності набуває проблема ризиків неповернення кредиту. Банківські труднощі можна подолати, лише ґрунтуючись на системному підході до управляння банком у цілому та прогнозуючи і долаючи можливі кредитні ризики зокрема.

Кредитний ризик — це потенційна можливість втрати сум основного боргу й відсотків по ньому, що виникає в результаті порушення цілісності руху звужуваної вартості під впливом різноманітних ризикостворюючих факторів (неповернення кредиту у зв'язку зі злиттям або поглинанням, банкрутством, шахрайством і ін.). Базуючись на теорії систем, кредитний ризик визначається як сукупність об'єкта, предмета, суб'єкта (суб'єктів), які управляють (управляються) за допомогою застосування комплексів взаємозалежних методів (установлення лімітів кредитування, визначення ціни кредиту, організація кредитної справи й т.д.) і використання достатнього ресурсного забезпечення (грошового, інформаційно-аналітичного, кадрового й ін.)

Конкретні заходи щодо управління кредитними ризиками включають три види директив: директиви, що спрямовані на обмеження або зменшення кредитних ризиків, наприклад визначальну концентрацію й розмір кредитів, кредитування пов'язаних з банком осіб або перевищення лімітів; директиви по класифікації активів, куди входить аналіз імовірності погашення портфеля кредитів і інших кредитних інструментів, включаючи нараховані й невиплачені відсотки, які піддають банк кредитному ризику; та нарешті, директиви по кредитному резервуванню — не тільки по портфелі кредитів, але також по всіх інших активах, які можуть привести до збитків.

Аналіз загального кредитного портфеля і його характеристик звичайно дає досить повну картину діяльності банку, його пріоритетів, видів кредитних ризиків, яким він підданий і котрі готи на себе прийняти. При цьому потрібно проаналізувати: сукупність основних видів кредитів, включаючи інформацію про кількість клієнтів, середньому строку кредитів і середній кредитній процентній ставці; розподіл кредитного портфеля, включаючи аналіз загальної кількості й загальної суми кредитів у різних ракурсах, наприклад по валютах, по строках погашення (короткострокові, тобто менш одного року, і довгострокові – більше року), по видах діяльності, по виду власності (державні або частки), по виду кредитування (корпоративне або частка); кредити з урядовими або іншими гарантіями, кредити по видах ризиків;непрацюючі кредити.

Органи банківського нагляду завжди приділяли велику увагу концентрації ризиків банків. Їх ціль, з погляду керування кредитними ризиками, складається в перешкоджанні тому, щоб банки надмірно покладалися на один великого позичальника або групу позичальників, але в той же час вони не повинні диктувати банкам, кому можна дати кредит, а кому не можна. Сучасне банківське регулювання звичайно ставить умовою банку не провадити інвестиції, не надавати більші кредити або інші види кредитних інструментів будь-якій окремій юридичній особі або групі взаємозалежних юридичних осіб понад установлений відсоток від капіталу банку й резервів. Використовуючи даного обмеження, органи нагляду можуть контролювати як банківський сектор у цілому, так і структуру кредитних портфелів окремих банків, щоб захистити інтереси вкладників і запобігти критичним ситуаціям у банківському секторі.

Більшість країн встановлюють ліміт на суму кредитів одному клієнтові в розмірі не більше 10-25% капіталу банку, хоча в деяких країнах цей ліміт доходить до 30-40%. Базельський комітет з банківському нагляду рекомендує максимальне значення даного ліміту, рівне 25%, зі зниженням його до 10%, коли це доцільно. Нижня границя, при досягненні якої необхідно звітувати перед контролюючими органами, звичайно встановлюється трохи нижче максимального ліміту. Органи нагляду можуть, таким чином, приділяти особливу увагу кредитам, що перевищують дану границю, і пропонувати банкам вживати превентивних заходів до того, як ризик концентрації стане надмірно більшим.

Серед основних напрямків зниження ризиків кредитування виділяють наступні:

- введення обов'язкової вимоги з боку Центробанку про включення державних напрямків грошово-кредитної політики в кредитну політику кожної кредитної організації;

- створення й забезпечення єдиної для всіх банків нормативної бази;

- організація допомоги з боку Центробанку й інших державних структур у розробці обов'язкових нормативних вимог до методологічного забезпечення різних видів і форм кредитування;

- введення відповідного обов'язкового коефіцієнта сукупного кредитного ризику з розробкою граничних його значень при кредитуванні окремих галузей промисловості й народного господарства.

- установлення постійної доцільної взаємодії між керівництвом кредитуємого позичальника й відповідних служб кредитної організації: кредитним керуванням, керуванням ризиками й службами внутрішнього контролю кредитної організації, а також перерахованими службами кредитної організації один з одним.

Оцінивши рівень ризику, можна обрати методи для його управління. Останніми роками в галузі було розроблено спеціальні механізми управління ризиками. Проведений аналіз дав змогу об'єднати підходи до управління ними в чотири групи і виділити в рамках кожної із груп інструменти ризик-менеджменту: уникнення, локалізація (система лімітів), дисипація (розподіл ризику, диверсифікація) та компенсація.

Найпоширенішим інструментом ризик-менеджменту є система обмежень (лімітів), що дає змогу істотно підвищити рівень фінансової безпеки. Сутність лімітування полягає в обмеженні схильності свідомо прийнятого ризику певної величини. Обґрунтування лімітів ризику є важливим етапом планування банком його кредитної діяльності. Потому він зобов'язаний розробити власну політику управлінського обліку, зосередившись на оперативності. Швидкість реакції управління повинна перевищувати швидкість зміни критичних параметрів банку як системи управління. Інакше система буде некерованою.

Висновки. Аналіз показав, що вітчизняна банківська система все ще залишається недостатньо розвинутою, не виконує своїх функцій належним чином та відстає від інших європейських країн. Це обумовлюється неефективною грошово-кредитною та нормативною політикою, яка проводиться НБУ, що свідчить про відсутність науково обґрунтованої стратегії розвитку в умовах євроінтеграції (Базель І і ІІ).

Нажаль, така ситуація посилює ризики для подальшого стабільного функціонування банківської системи, зменшує її спроможність абсорбувати постійно зростаючу грошову пропозицію та здійснювати ефективний перерозподіл тимчасово вільних коштів у масштабах економіки країни.

Тому, необхідна державна програма удосконалення системи банківського кредитування. У нормативно-правовому сенсі доцільно забезпечити:

1) покращити регулятивну базу. Зокрема, прийняти Закон України "Про банківське кредитування" з урахуванням об'єктивних законів функціонування кредиту, принципів та умов організації кредитування, де визначити відповідальність як банку, так і позичальника, а також держави тощо;

2) сформувати інфраструктуру кредитних операцій (у тому числі інформаційного, методичного, кадрового забезпечення тощо);

3) необхідною є також розробка єдиної методичної бази організації кредитування. Якщо керуватися вказівками НБУ, то банки зобов'язані розробити та затвердити за рішенням відповідного органу банку внутрішньобанківське положення про порядок проведення кредитних операцій і методику проведення оцінювання фінансового стану позичальника (контрагента банку) тощо.

11.Аналіз та оцінка сучасного стану об’єкту дослідження

Банківські кредити відіграють значну роль у процесах фінансування розвитку ринкової економіки, задовольняючи тимчасову потребу одних суб'єктів у додаткових коштах за рахунок їх тимчасового надлишку в інших. Стимулювання кредитування реального сектору економіки сприяє збільшенню обсягів ВВП і, зрештою, підвищенню добробуту нації. Виходячи з потреб суб'єктів господарювання, банківські кредити надаються як на фінансування поточної діяльності з метою задоволення тимчасової потреби в коштах для придбання поточних активів у разі розриву між ча­сом надходження коштів та здійсненням витрат, так і на фінансування інвестиційної діяльності для задоволення довгострокових потреб під час реалізації інвестиційних проектів.

Збільшення обсягів банківських кредитів супроводжується підвищенням банківських ризиків, найвпливовішим із яких є кредитний. Виходячи з цього, ключовою передумовою системи управління кредитним портфелем банку є продумана та зважена кредитна політика.

З метою її реалізації банки в сучасних умовах ефективної кредитної діяльності розробляють власну внутрішню кредитну політику та впроваджують ме­ханізми її здійснення. Кредитна політика охоплює найважливіші елементи і принципи організації кредитної роботи в банку, які фіксуються у письмовому вигляді і затверджуються на засіданнях кредитного комітету і комітету кредитного нагляду. Ця політика формується на основі факторів, що визначаються обсягом капіталу й активів банку, складом його клієнтури, спеціалізацією, місцезнаходженням, наявністю мережі філій, станом економічної кон'юнктури, ситуацією на грошовому ринку тощо. До зазначених факторів можна також винести пріоритети у виборі клієнтів і кредитних інструментів (сегментація ринку) та норми і правила, що регламентують повноваження персоналу банку, який реалізує ці пріоритети на практиці.

У процесі проведення кредитної політики банківські установи виходять із необхідності забезпечити поєднання своїх інтересів та інтересів акціонерів банку, вкладників і позичальників. З огляду на це основним критерієм кредитної політики є принцип пріоритетності мінімізації рівня ризику над дохідністю, відповідно до якого банк незалежно від суми потенційного доходу має відмовити клієнту в наданні кредиту, якщо така операція пов'язана з недопустимим рівнем ризику.

Отже, банк має встановлювати для себе плановий рівень процентного доходу за кредитом (що вимірюється рівнем відсотка за кредитною операцією) та максимально допустимий рівень ризику, який він може взяти на себе, надавши цю позичку.

Дотримання зазначених критеріїв дає змогу банку отримувати запланований рівень дохідності кредитного портфеля і в результаті цього забезпечувати реалізацію ефективної кредитної політики.

З метою виявлення резервів підвищення ефективності кредитної діяльності за умови запланованого рівня дохідності та допустимого рівня ризику банки оцінюють ефективність кредитної політики. Як правило, ця оцінка здійснюється коефіцієнтним методом шляхом розрахунку та аналізу тенденцій зміни відповідних показників, а також порівняння фактичних показників із запланованими для визначення рівня виконання фінансового плану банку.

12. Індивідуальне завдання на тему:

«Порядок надання кредиту комерційним банком та контроль за його поверненням»

Акціонерно-комерційні банки, керуючись статутом банку, Законом України “Про банки і банківську діяльність “, нормативними документами НБУ та іншими законодавчими нормами надає короткострокові і довгострокові кредити платоспроможнім підприємствам, організаціям і іншим господарським структурам, які мають самостійний баланс і власні кошти.

Банківський кредит надається для забезпечення, розвитку і розширення сфери виробництва і обігу, задоволення споживчого попиту населення, інших напрямків господарської діяльності. Надання кредитів здійснюється в межах наявних кредитних ресурсів за умови обов’язкового дотримання економічних нормативів діяльності.

Умови кредитної угоди визначаються для кожного позичальника індивідуально, при цьому ступінь ризику кредитуємого заходу повинен бути мінімальним. У разі, якщо кредит надається не під заставу майна, нерухомості та цінностей, що мають реальну ринкову вартість, розмір власних коштів позичальника, як правило, не повинен бути нижчим 30% його потреби в кредитних коштах.

Кредитування позичальника здійснюється згідно принципів кредитування. Принципи кредитування – це правила поведінки банку і позичальника в процесі здійснення кредитових операцій. Отже, банківське кредитування здійснюється на умовах платності, терміновості, гарантованості поверненням, цільового і ефективного використання позичок на основі кредитної угоди.

Дотримання принципу цільового кредитування допомагає комерційному банку приймати більш зважене рішення про можливість та обгрунтованість надання позик, служить до певної міри гарантією забезпечення їх повернення.

Принцип строковості – уявляє собою необхідну форму досягнення повернення кредиту. Принцип означає, що позичка повинна бути повернена в строго визначений строк, який обумовлений в кредитній угоді.

Потрібно зазначити, що кредити за строками поділяються на:

- короткострокові – термін видачі до 1 року;

- довгострокові – більше одного року.

Економічною основою строковості кредиту, що надається позичальнику на цілі основної виробничої діяльності, є тривалість кругообігу оборотного капіталу. Граничний термін кредитування позичальника на такі цілі не більше 12 місяців, тобто формування обігового капіталу підприємств здійснюється за допомогою короткострокового кредиту.

Кредити на нове будівництво, технічне переозброєння та розширення діючих підприємств і їх реконструкцію, тобто на створення та відтворення основного капіталу, надається в строки, що обумовлені нормативними строками будівництва, освоєння та окупності об’єктів. Ці строки, як правило, перевищують 12 місяців. Іншими словами, формування основного капіталу підприємства здійснюється за допомогою середньострокових та довгострокових кредитів.

З переходом на ринкові умови господарювання цьому принципу надається особливе значення. Від його дотримання залежить:

- (нормальне) забезпечення суспільного відтворення (виробництва) грошовими засобами, темпи зросту виробництва;

- забезпечення ліквідності комерційного банку, тобто недопущення безповоротних вкладень;

- можливість отримання позичальником в банку нових кредитів.

Строки кредитування встановлюються в залежності від терміну обертання матеріальних цінностей, що кредитуються та окупності витрат, але не вище нормативних.

Можна зробити висновок, що від дотримання принципу строковості кредиту залежить можливість банку надавати нові кредити, оскільки одним із джерел кредитування є повернуті позички.

З принципом строковості (терміновості) щільно пов’язані такі принципи кредитування, як диференціювання та забезпеченості.

Диференційність – означає, що кредит повинен надаватися тільки тим суб’єктам, які в змозі його своєчасно повернути. Диференціація здійснюється на основі аналізу та балансу на ліквідність, забезпеченість господарства власними джерелами, рівень рентабельності на поточний момент і в перспективі. Це дає змогу підстрахувати себе від ризику несвоєчасного повернення кредиту і пов’язаних з цим для банків збитків.

Своєчасність повернення кредиту знаходиться в щільній залежності не тільки від кредитоспроможності позичальників, але і від забезпечення кредиту.

Принцип забезпеченості має на меті захищати інтереси банку та не допускати збитків від неповернення боргу в наслідок неплатоспроможності позичальника. В ролі носіїв гарантії повернення кредиту виступає майно позичальника. Комерційні банки можуть надавати і незабезпечені майном кредити (бланкові), однак вони мають обмежене застосування, оскільки пов’язані з великим ризиком для банку та надається під високий відсоток.

Лімітування – це спосіб встановлення сум граничної заборгованості по позикам конкретному позичальнику. Воно здійснюється шляхом встановлення лімітів кредитування, які являють собою заздалегідь встановлену граничну суму кредиту, яку позичальник має право отримати від банку. Акціонерні комерційні банки використовують таку форму лімітування кредитів як кредитна лінія (овердрафт). Кредитна лінія являє собою юридично оформлене зобов’язання банку перед позичальником надавати йому протягом визначеного угодою строку кредити при тривалому співробітництві банку з позичальником і має ряд переваг як для банку, так і для клієнта. Позичальник отримує можливість точніше оцінювати перспективи розвитку своєї діяльності, зменшити накладні витрати та втрати часу, пов’язані з веденням переговорів та укладенням кожної окремої кредитної угоди. Банк має аналогічні вигоди і може детально ознайомитися з діяльністю позичальника. Відкривши кредитну лінію банк незалежно від ситуації на грошовому ринку, зобов’язується надати кредит.

Дивесифікація позичок, як спосіб захисту від кредитного ризику, являє собою розподіл наданих кредитів між різними суб’єктами. Чим більше позичальників отримає кредит, тим при інших різних умовах, буде меншим ступінь ризику неповернення боргу, оскільки імовірність багатьох позичальників значно менша ніж декількох. Для дотримання цього принципу комерційними банками, НБУ встановив максимальний розмір ризику на одного позичальника, яка не повинна перевищувати 25% власних коштів банку.

Оцінка кредитоспроможності проводиться перед укладанням кредитної угоди, тобто перевіряється здатність своєчасно повернути кредит, вивчаються фактори, що можуть вплинути на цей процес. Оцінюючи персональні якості позичальника, банк зосереджує увагу на таких моментах, як його репутація, чесність, професійні здібності, матеріальна забезпеченість.

Аналіз фінансового стану позичальника грунтується на основі розгляду кредитоспроможності позичальника, який виконується за допомогою коефіцієнтів, аналізу грошового потоку та, як результуюча інформація, виводиться рейтингова оцінка фінансової сталості позичальника.

Для економічної оцінки фінансової діяльності, використовують відповідні показники за даними балансу та звіту про фінансові результати та їх використання. На основі наданої звітності, розраховуються такі показники, як:

- показники платоспроможності;

- показники фінансової стійкості;

- показники “солідності” підприємства.

Розрахунок коефіцієнтів на базі цих звітів дозволить глибше зрозуміти становище потенційного позичальника, оцінити перспективи його розвитку.

Після визначення суті кредитного механізму, принципів кредитування та способів захисту від кредитного ризику, доцільно визначити, який же порядок надання кредиту.

Початковим етапом процесу кредитування є розгляд заявки на отримання кредиту. Для отримання кредиту позичальник звертається до банку з обгрунтованим клопотанням, в якому вказується: цільове призначення кредиту, його сума, термін користування кредитом, строки погашення, коротка характеристика кредитової операції та її ефективність. За проханням банку клієнт надає і інші матеріали. Так, якщо кредитування позичальника здійснюється вперше, то банк вимагає такі документи:

- копії установчого договору, статуту та інших документів, що підтверджують його правомочність в отриманні кредиту;

- техніко-економічне обгрунтування кредиту з відповідними розрахунками

- зобов’язання по забезпеченню своєчасного повернення кредиту (договір застави, гарантійний лист, страхове свідоцтво та інше);

- копії контрактів, угод та інших документів, що стосується кредитної операції;

- бухгалтерська звітність за звітний період;

- інші матеріали, необхідні для визначення фінансового стану й оцінки кредитоспроможності позичальника.

Після розгляду вище перелічених документів проводиться попередня бесіда з майбутнім позичальником, яка має велике значення для остаточного вирішення питання про надання позики. Вона допомагає спеціалісту банку з’ясувати важливі деталі, пов’язані з кредитуванням, сформувати висновок про позичальника, оцінити професійну підготовку керівників підприємства, визначити перспективи його розвитку.

На наступному етапі проводиться поглиблене сумісне обстеження фінансового стану клієнта. Таким чином, на цьому етапі дуже важливе значення має вивчення господарсько-фінансової діяльності позичальника, визначення його платоспроможності, здійснення аналізу кредитоспроможності і фінансової стабільності в відповідності з програмою визначення фінансово-економічного стану позичальника. З огляду на важливість аналізу кредитоспроможності та оцінки ризику в банках західних держав створені спеціальні відділи. Такі відділи мають і деякі з наших банків. При експертизі кредитної заявки клієнта використовуються різні джерела інформації:

- матеріали, що були отриманні безпосередньо від позичальника;

- данні про клієнта, що знаходяться в архіві банку;

- інформація про клієнта, отримана за межами банку.

Звітність потенційного позичальника – лише одне з джерел отримання інформації про нього. Велике значення мають архіви банку, де знаходяться данні про минулі операції з клієнтами і допомагають встановити:

- отримував клієнт у минулому кредити, чи були проблеми з їх поверненням, чи порушувалися умови кредитної угоди.

Третій етап складається з підготовки до укладення кредитної угоди. Цей етап в практиці роботи західних банків називається структуризацією позички. В процесі структуризації банк визначає такі параметри позички: вид кредиту, суму, строк, спосіб видачі та погашення, забезпечення, ціну кредиту, інші деталі.

Успіх кредитної операції значною мірою залежить від правильно встановленого терміну кредитування. Строк кредитування визначається з врахуванням технологічного періоду переробки продукції, а також терміну виконання умов позичальника з постачальниками і покупцями.

Сума позики повинна бути в межах вартості витрат, що кредитуються.

За користування кредитом одержуються відсотки, розмір яких залежить від вартості кредитних ресурсів з урахуванням облікової ставки Національного банку України, строків використання кредиту, характеру кредитуємого заходу, гарантованості повернення і ступеню ризику непогашення кредиту, а також з урахуванням діючої процентної політики по інших комерційних банках в регіоні. Іншими словами це так звана вартість кредиту, якій приділяється велика увага при структуризації позики і складається з процентної ставки, комісії за видачу та оформлення кредиту й інших елементів.

Процентні ставки за кредит можуть бути фіксованими і плаваючими. Фіксовані процентні ставки залишаються незмінними на протязі всього строку кредитування. Плаваючі процентні ставки можуть переглядатись банком в процесі кредитування в залежності від стану грошового ринку, зміни плати за кредитні ресурси, процентної політики Національного банку України, а також з урахуванням фінансового стану і кредитоспроможності позичальника.

Після закінчення роботи по структуризації позички, банк приступає до переговорів про складання кредитної угоди з клієнтом. При цьому клієнта знайомлять з умовами майбутньої кредитної операції (процентна ставка, комісія, забезпечення тощо). Ці пропозиції можуть відрізнятися від умов, що містяться в кредитній заявці клієнта. Зближення позицій банку і клієнта та досягнення компромісу є кінцевою ціллю переговорів. Щоб уникнути помилки та забезпечити об’єктивність при прийнятті рішення, банк, як правило, встановлює обмеження повноважень окремих посадових осіб по укладенню кредитних угод. Таке обмеження як правило, залежить від суми, строку, ризику та від інших факторів.

Після того, як узгоджені всі умови кредитної операції, готується висновок. Цей документ подається кредитній раді для затвердження. Одночасно підписується кредитна угода.

З метою контролю за своєчасним погашенням кредиту та нарахуванням відсотків видача позичок поводиться з окремих позичкових рахунків одночасно або в строк, визначені кредитною угодою і направляється відповідно на оплату матеріальних цінностей і затрат виробництва.

Надана позика може зараховуватись на розрахунковий рахунок, окремий депозитний рахунок позичальника, депонуватись на рахунках “Чекові книжки”, “акредитиви”, переводитись як платіж на рахунки господарських партнерів позичальника, використовуватись в іншому порядку, визначеною кредитною угодою. Надання позички оформлюється розпорядженням кредитного відділу банку своїй бухгалтерії про відкриття позичкового рахунку.

Фінансово-стабільним позичальникам – клієнтам банку, що не допускають на протязі року неплатежів банку, здійснюють стабільну виробничу або торгівельну діяльність, а також мають замовлення на виробництво, послуги і реалізацію продукції за домовленістю між банком і позичальником відкривається “кредитна лінія” в межах обумовленого ліміту кредитування виходячи з розрахунку прогнозуючої потреби затрат виробництва, товарообігу, а також надходжень доходів.

Повернення кредиту може здійснюватись різними способами:

- одночасним внеском по закінченню строку позики;

- рівномірними внесками протягом всього періоду дії кредитної угоди;

- шляхом спрямування виручки від реалізації продукції на повернення позики.

Процес кредитування включає контроль з банку за виконанням умов кредитної угоди, цільовим використанням, своєчасним і повним погашенням кредиту, підтримуючи тісний зв’язок з позичальниками та гарантом повернення кредиту на протязі всього періоду користування кредитом. Особлива увага приділяється своєчасності сплати позичальником відсотків за користування позичкою.

В цих цілях щоквартально (при необхідності щомісячно) на основі звітних даних позичальника здійснюється аналіз його кредитоспроможності. Одночасно проводяться перевірки, як правило, на місцях наявності забезпечення та цільового використання цінностей, що кредитуються. При цьому використовуються всі види бухгалтерської і фінансової звітності та іншої інформації, що отримується як від позичальника, так і з інших джерел.

Оскільки по кожній позичці існує ризик неповернення боргу внаслідок непередбачених обставин, банк прагне надавати кредити найбільш надійним клієнтам. Однак він не повинен упускати можливості розвивати свої позикові операції і за рахунок надання позик, що пов’язані з підвищеним ризиком, бо вони приносять високий доход. Враховуючи обернено-пропорційну діяльність між рівнем ризику та прибутковістю позичкових операцій, банк повинен будувати свою кредитну політику так, щоб забезпечити баланс між ризикованістю та обережністю.

Кожний банк розробляє і здійснює свою кредитну політику, що складається під впливом поточних та перспективних задач банку, а також економічної кон’юнктури. В процесі проведення кредитних операцій банк дотримується кредитної політики і тому періодично аналізує склад та структуру кредитного контролю.

Від структури і якості кредитного портфеля банку в значній мірі залежить стабільність, репутація та фінансовий успіх. Тому банку необхідно аналізувати якість позичок, проводити незалежні експертизи крупних кредитних проектів і заходів, виявляти випадки відхилення від кредитної політики. Потрібно спрямувати зусилля на виявлення в складі кредитного портфеля великих та крупних кредитів, а також проблемних позичок, що потребують підвищеної уваги. Контроль за крупними і проблемними позичками може складатися з повторної перевірки бухгалтерської та фінансової звітності, перевірки документації, якості застави та ін. При контрольній перевірці знову ж таки розглядається питання про відповідність даної позики кредитній політиці банку, оцінюється кредитоспроможність та фінансовий стан позичальника.

13. Уточнення теми магістерської роботи та чітке визначення предмету, об’єкту, мети, завдань дослідження, а також попереднього плану роботи

Уточнена тема магістерської роботи: «Кредитна політика банку».

Предмет дослідження: процес реалізації кредитної політики комерційних банків, її види, складові елементи, інструменти та механізм здійснення, а також напрямки підвищення ефективності реалізації кредитної політики на сучасному етапі економічного розвитку України.

Об’єкт дослідження: кредитна політика банку.

Метою роботи є: оцінити існуючу кредитну політику комерційних банків, визначити основні проблеми, суперечності та шляхи підвищення ефективності її реалізації на сучасному етапі економічного розвитку України.

Для досягнення запланованої мети сформульовано наступні завдання:

- Охарактеризувати основні цілі, види, складові елементи, інструменти та механізм реалізації кредитної політики банку на сучасному етапі економічного розвитку України.

- Надати характеристику сучасному стану реалізації кредитної політики комерційного банку.

- Дослідити еволюцію поглядів на кредитну політику та еволюцію її реалізації на перехідному етапі економічного розвитку України

- Оцінити результати реалізації кредитної політики в Україні протягом останніх років.

- Визначити основні проблеми і перешкоди на шляху здійснення кредитної політики банків в України.

- Розглянути можливі напрямки підвищення ефективності реалізації кредитної політики Україні в сучасних умовах.

Попередній план роботи виглядає наступним чином:

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ БАНКУ

1.1. Сутність та необхідність кредитної політики в банках

1.2. Основні принципи кредитної політики комерційних банків

1.3. Кредитна політика, як основний інструмент досягнення стратегічних цілей банку

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯ

2.1. Державне регулювання кредитної діяльності в Україні Аналіз кредитної політики вітчизняних банків в Україні

2.2. Аналіз кредитної політики вітчизняних банків в Україні

2.3. Особливості кредитної політики АТ «Ощадбанк»

РОЗДІЛ 3. Проблеми та напрямки вдосконалення кредитної політики в банках.

3.1. Проблеми кредитної політики

3.2. Шляхи вдосконалення кредитної політики

3.3. Напрямки оптимізації кредитного портфелю банку

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Дата добавления: 2015-06-25