Види правовідносин

Р.

М. Хмельницький

НАУКОВА РОБОТА

ХОДОР ВАЛЕНТИНА СЕРГІЇВНА

на тему:

«ПРАВОВІДНОСИНИ: ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ, ЕЛЕМЕНТИ ТА ВИДИ (НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ)»

Науковий керівник:

Бернюков А.М. професор кафедри

теорії та історії держави і права НАДПСУ,

прац. ДПСУ, к.ю.н.

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………. 3

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВОВІДНОСИН ………5

1.1. Поняття, ознаки та передумови виникнення правовідносин …………..5

1.2. Види правовідносин...................................................................................11

1.3. Структура правовідносин……………………………………………......14

РОЗДІЛ ІІ. ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ ПРАВОВІДНОСИН ……………….. 16

2.1 Суб’єкти правових відносин, їх юридичні властивості та види суб’єктів………………………………………………………………………..16

2.2. Об’єкти правових відносин та їх види…….……………………………19

РОЗДІЛ III. ПРАВОВА ПРИРОДА ЮРИДИЧНИХ ФАКТІВ ………..….20

3.1. Поняття та ознаки юридичних фактів ……………….…………...….…20

3.2. Класифікація юридичних фактів ……………………….….…………... 21

ВИСНОВКИ………………………………..………………………………… 29

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………….31

ДОДАТКИ…………………………………………………………………….32

ВСТУП

У житті між людьми і численними органами та громадськими організаціями існують найрізноманітніші матеріальні, фінансові, політичні та інші відносини. У цивілізованому суспільстві всі вони в тій чи іншій мірі впорядковані, організовані і опосередковані з допомогою етичних, релігійних та інших соціальних норм. Значна частина з них регулюється нормами права.

Право – це особливий державний регулятор суспільних відносин. Регулюючи ті або інші відносини, воно тим самим віддає їм правову форму, у результаті чого ці відносини стають правовими.

У порівнянні з іншими соціальними регуляторами право найбільш ефективний, владно примусовий і разом з тим цивілізований регулятор. Будь-які відносини здобувають характер правовідносин лише в тому випадку, якщо вони виникають на основі і відповідно до норм права, не суперечать волі держави.

Як правило, правовідносини: а) виникають, припиняються або змінюються на підставі норм права (повна детермінованість, тобто причинна обумовленість правовідносин нормами права); б) допускаються нормами права (часткова детермінованість). У цьому разі зміст правовідносин визначається незалежними від правових норм «детермінантами», насамперед договором суб'єктів майбутніх правовідносин.

Актуальність теми полягає уважливості і значимості правових відносин у суспільстві. Правовідносини виникають і функціонують на підставі норми права. Також правовідносини є формою реалізації норми права, впровадженням її в життя, нормою права в дії.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження виконано відповідно до тематичного плану наукових досліджень Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького (далі – НАДПСУ) і є складовою наукової та науково-організаційної роботи кафедри теорії та історії держави і права НАДПСУ на 2011-2015 рр. „Реалізація правоохоронних функцій ДПСУ: теоретико-правові та практичні аспекти». Тема роботи затверджена на засіданні наукового гуртка «Наукова варта» відділення наукового товариства кафедри теорії та історії держави і права (протокол № 3 від 27.10.2011 р.) та узгоджена з науковим відділенням НАДПСУ.

Об'єктом дослідження даної роботи є поняття та основи, загальні риси ти види правових відносин.

Мета роботи полягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати основні риси правових відносин.

Щоб досягти поставленої мети потрібно поставити та виконати ряд завдань:

- визначити поняття правовідносин та їх основні ознаки;

- охарактеризувати суб’єкти та об’єкти правовідносин;

- дослідити юридичні факти та їх класифікація;

- проаналізувати види правових відносин.

Структура роботи. Дане дослідження складається зі вступу, трьох розділів, п’яти підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків (двох схем). Загальний обсяг роботи складає 35 сторінок.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВОВІДНОСИН

1.1. Поняття, ознаки та передумови виникнення правовідносин

Як ми знаємо, правовідносини виникають і розвиваються за певних передумов. Теорія права виділяє два види передумов виникнення правовідносин:

1) матеріальні (загальні):

- у вузькому значенні – це певні інтереси або блага, що зв’язують суб’єктів права (не менше двох) як учасників правовідносин;

- у широкому значенні – система соціальних, економічних, політичних, ідеологічних обставин, що спричиняють об’єктивну необхідність у правовому регулюванні суспільних відносин; встановлення доцільних відносин між суб’єктами через надання їм юридичних прав, повноважень (посадовим особам), а також покладання юридичних обов’язків і відповідальності;

2) юридичні (спеціальні):

• норма права;

• правосуб’єктність (праводієздатність);

• юридичний факт (може розглядатися і як передумова правовідносин, і як їх структурний елемент).

Двом видам передумов виникнення правовідносин відповідають два види їх змісту:

1) матеріальний – реальні дії, пов’язані з використанням і здійсненням суб’єктивних юридичних прав і суб’єктивних юридичних обов’язків; фактично поведінка (дія чи бездіяльність), яку правомочний може, а правозобов’язаний повинен здійснити;

2) юридичний – суб’єктивне юридичне право, повноваження, суб’єктивний юридичний обов’язок, юридична відповідальність.

Норма права і правовідносини є взаємозалежними. Взаємозв’язок норми права і правовідносин виражається у тому, що правовідносини виникають і функціонують на підставі норми права.

Обумовленість змісту правовідносин нормами права аж ніяк не означає, що всі види правовідносин можуть виникати і розвиватися лише за наявності відповідних норм права. Норми права найчастіше встановлюють лише окремі принципи правового регулювання, які ніби окреслюють певні рамки правовідносин. Це є найхарактернішим для приватноправового регулювання (цивільно-правові відносини), де діє принцип «Дозволено все, що не заборонено законом».

Нерідкі випадки (особливо в правових системах англо-американського типу), коли норми права є наслідком правових відносин, які виникли в результаті індивідуальних рішень у судах, адміністративних органах. Тут шлях до норми права проходить від фактичних відносин до конкретних правових відносин, а потім до формулювання державою норми права загального характеру.

Як правило, правовідносини: а) виникають, припиняються або змінюються на підставі норм права (повна детермінованість, тобто причинна обумовленість правовідносин нормами права); б) допускаються нормами права (часткова детермінованість). У цьому разі зміст правовідносин визначається незалежними від правових норм «детермінантами», насамперед договором суб’єктів майбутніх правовідносин.

Отже, правовідносини, по-суті, є формою реалізації норми права, впровадженням її в життя, нормою права в дії.

За характером зв’язку між нормою права і правовідносинами можна судити про дійсну реалізацію прагнень, домагань людей. Точніше, за самим фактом виникнення або невиникнення правових відносин можна судити, чи відповідають правила, наказані нормою права, їх інтересам. Якщо норма права суперечить їх домаганням, люди не встановлюватимуть правові відносини відповідно до неї. З встановленням правових відносин їх сторонами реалізація права не закінчується, а тільки починається.

Норма права і правовідносини – це неодмінні складові елементи механізму правового регулювання. Їх єдність виражає союз самостійних, відносно вільних юридичних явищ, їх взаємодію, а не породження одного юридичного явища іншим юридичним явищем (див. главу «Правове регулювання і його механізм»). Норма права містить у собі модель фактичних відносин та їх форми – правовідносини.

Якщо звернутися до аналізу структури норми права, то можна побачити, що гіпотеза вказує на умови виникнення правовідносин, диспозиція – на права і обов’язки, а санкція – на можливі наслідки недодержання норми і правовідносин, що виникають на її підставі.

Поняття правовідносин. Право не може існувати без правовідносин, воно реалізується в правовідносинах, живе і діє в них. Правовідносини – це конкретна форма буття права. Правовідносини безпосередньо пов'язані з державою і громадянським суспільством, з системою права і законодавства [10, с. 335].

Щоб розкрити поняття правовідносин потрібно відмежувати їх від інших соціальних відносин – моральних, економічних, політичних, релігійних і інших. Правовідносини, як правило, не можуть існувати без системи права і законодавства. Норми права і законодавства відображають моделі правовідносин. В нормах права вказується зміст правовідносин, умови їх виникнення, сторони, які приймають в них участь.

Учасники правовідносин зв'язані між собою конкретними суб’єктивними правами і обов'язками, які мають офіційний юридичний характер. Між ними існує суб'єктивний індивідуальний зв’язок на підставі законодавчих актів.

Традиційно вважалось, що правовідносини не можуть існувати без системи права і законодавства. Разом із тим, як з’ясувалось на практиці, в останні роки в суспільстві може існувати дві групи правовідносин: правовідносини, які врегульовані законодавством, і правовідносини, які не врегульовані законодавством. Це обумовлено відсутністю законодавства, яке регулює певні суспільні відносини. Таким чином, правовідносини можуть існувати і без прийнятих законів, хоча пізніше вони офіційно відображаються в офіційних нормативних актах.

Правовідносини виникають і існують тоді, коли є два і більше суб'єкти суспільних відносин, між якими виникають права і обов'язки з приводу задоволення матеріальних і духовних потреб і інтересів зацікавлених сторін, які можуть бути врегульовані і неврегульовані законодавством.

Правовідносини – це такі суспільні відносини, які мають вольовий надбудовний характер і індивідуальний правовий зв'язок між суб'єктами права в формі юридичних прав і обов'язків, які охороняються державною владою, відповідають або не суперечать принципам правової держави і правового громадянського суспільства [3, с. 271].

Правовідносини важко зрозуміти без розгляду структури і видів правовідносин. В структуру правовідносин входять такі елементи: суб'єкти, об'єкти (матеріальні або духовні), зміст (юридичні права і обов'язки).

Суб'єктами правовідносин можуть бути фізичні і юридичні особи, які повинні мати певні правові властивості – бути правоздатними, дієздатними і деліктоздатними.

Правоздатність – це здатність особи мати юридичні права і обов'язки. Вона наступає з моменту народження і втрачається зі смертю фізичної особи.

Дієздатність – це здатність своїми діями набувати юридичні права і нести юридичні обов'язки. Вона виникає з дня повноліття – з 18 років, а якщо особи одружуються, то з дня одруження (з 17 років для жінок і 18 років для чоловіків). В окремих випадках шлюбний вік може бути зменшений на один рік.

Деліктоздатність – це здатність особи нести юридичну відповідальність [3, с. 275]. При цьому, вона не завжди співпадає з дієздатністю. В різних правовідносинах і в різних галузях права дієздатність наступає з різного віку.

Об'єктами правовідносин можуть бути матеріальні і духовні цінності. До матеріальних цінностей відносяться засоби виробництва, майно, речі, гроші, цінні папери тощо. До духовних цінностей відносяться твори мистецтва, культури, життя, честь і гідність особи, авторські права тощо. Об'єктами правовідносин можуть бути ті об'єкти, які знаходяться в цивільному товарообігу, а також діяльність і поведінка суб'єктів.

Ознаки правовідносин.Найбільш характерні ознаки правових відносин як особливого виду суспільних відносин містяться в наступному:

1. Вони виникають, зникають або змінюються тільки на основі правових норм, які неопосередковано породжують правові відносини і реалізуються через них. Між цими явищами існує причинно-наслідковий зв’язок. Немає норми – немає і правових відносин. Вони представляють собою деяку єдність, цілісність. В них ще встановлюються спроби забезпечення і охорони правових відносин порушення. Зв’язок правових відносин з правовими нормами, які знаходяться на законодавчих актах держави виражаються в тому, що дані відносини в цілому і їх структура являється необхідною частиною в суспільній системі правового регулювання суспільних відносин. Саме в правових відносинах викладається ціль правових норм [10, с. 335].

Суб’єкти правових відносин взаємно пов’язані між собою юридичними правами та обов’язками, які в правовій науці прийнято називати суб’єктивними, цей зв’язок і є правовідношення, в рамках якого праву однієї сторони відповідає обов’язок іншої, і навпаки. Їх можна назвати зустрічними. Учасники правових відносин виступають по відношенню один до іншого, як уповноважені і правозобов’язані особи.

2. Правовідносини – це завжди двохсторонній зв’язок,тому що сама норма права носить представницько-зобов’язуючий характер, вона завжди когось на щось уповноважує і зобов’язує. Крім того, в більшості правових відносин кожен з учасників одночасно має право і несе обов’язок.

3. Правові відносини мають вольовий характер. По-перше тому, що через норми права в них відображається державна воля. По-друге, в силу того, що навіть при наявності юридичної норми правові відносини не можуть автоматично з’явитися, а потім функціонувати волі його учасників, в крайньому випадку, одного з них. Завжди необхідний вольовий акт, який дає початок явищу.

4. Правовідносини, як правило, охороняються державою. Інші відносини такого захисту не мають. Хоча, далеко не у всіх правових відносинах держава зацікавлена і здавалося, не повинна їх захищати, але інтерес держави стоїть в тому, щоб ці соціальні явища правильно вирішувались, винні несли покарання, тому вона вона тримає в полі свого бачення, забезпечуючи увагу виникаючих з цього приводу юридичних форм і процедур, право громадян. Охорона злочинності і правопорядку визначає і охорону правових відносин і робить правовий порядок як наслідок законності.

5. Правові відносини – це різновидність суспільних відносин. Це означає, що вони являють собою різнобічні зв’язки, які виникають між людьми і організаційними формами взаємодії соціальних груп, класів в процесі їх економічного, соціального, політичного, духовного життя і діяльності. Їх основу складає закономірність розвитку суспільства.

В деяких випадках важливе значення має і примусова сила державного апарату. Правові відносини тримають в собі можливість застосування державного примусу в цілях реального забезпечення суб’єктивних прав і виконує юридичні обов’язки.

Крім того держава може перешкоджати виникненню різних негативних з точки зору приписів соціального розвитку життєвих зв’язків або відносин. Воно формулює відповідні правові заперечення, намагаючись з їх допомогою зруйнувати подібні відносини, встановити конкретну міру відповідальності особі за участь в цих відносинах.

Цінність і значення правових відносин, як форми права полягає в їх реальності. Саме з правовими відносинами пов’язана дійсність права. Відповідної реальної поведінки людей-суб’єктів права – в процесі реалізації ними своїх юридичних прав і обов’язків юридичному змісту законів являється окремим завданням правового врегулювання. Тільки реальні правові відносини можуть розглядатися в якості критерію істини при оцінці відповідальності юридичних законів об’єктивним закономірностям життя суспільства і відповідальності сформульованих законодавцем правових норм і втілених в дійсність. Отже правові відносини можна визначити як врегульовані правом і які знаходяться під захистом держави суспільні відносини, учасники яких виступають в якості носіїв взаємодоповнюючих один одного юридичних прав і обов’язків.

Як відомо, за функціями права правовідносин поділяють на:

· регулятивні (виникають із фактів правомірної поведінки суб'єкта, тобто такої поведінки, яка відповідає нормам права (більшість цивільних, трудових, сімейних та інших правовідносин). Як правило, вони можливі за наявності норм права та юридичного факту, а також можуть виникати на основі договору між сторонами);

· охоронні (виникають із фактів неправомірної поведінки суб'єкта, тобто такої поведінки, яка вимагає певної реакції держави (кримінальні, адміністративні правовідносини). Вони пов'язані з виникненням і здійсненням юридичної відповідальності, передбаченої в санкції охоронної норми).

За характером обов'язку види правовідносин є:

· активного типу (обов'язок здійснити певні дії на користь іншої сторони);

· пасивного типу (обов'язок утриматися від небажаних для іншої сторони дій).

Складні правовідносини можуть бути змішаними: тут поєднуються правовідносини пасивного і активного типу, відносні і абсолютні.

Види правовідносин за ступенем визначеності суб'єктів поділяються на:

· абсолютні (визначена лише одна сторона – носій суб'єктивного права, а всі інші зобов'язані утримуватися від порушення її законних прав та інтересів (відносини власності: точно визначений власник, а всі інші зобов'язані не заважати йому здійснювати свої права; відносини, пов'язані з реалізацією політичних свобод – свобода слова, зборів, друку: недопущення державою перешкод їх законному здійсненню; відносини авторства та ін.);

· відносні (точно визначені права і обов'язки всіх учасників, як таких, що наділені правом (правомочних), так і право-зобов'язаних (покупець і продавець, юрист і клієнт, викладач і студент; будь-яке цивільно-правове зобов'язання, що виникає із договорів, із заподіяння шкоди).

Види правовідносин за галузями права розподіляються на:

- конституційно-правові (відносини громадянства);

- адміністративно-правові (відносини, пов'язані зі стягненням і сплатою податків);

- цивільно-правові (відносини купівлі-продажу речей або цінних паперів);

- трудові (відносини за трудовим договором) та ін.

Види правовідносин за субординацією в правовому регулюванні:

- матеріально-правові (виникають на основі норм матеріального права: адміністративно-правові, цивільно-правові, кримінально-правові та ін.);

- процесуально-правові (виникають на основі норм процесуального права і похідні від норм матеріального права: адміністративно-процесуальні, цивільні процесуальні, кримінально-процесуальні та ін.).

Процесуальні, в свою чергу, можна умовно поділити, на:

- процесуально-регулятивні (процес укладання договору);

- процесуально-охоронні (кримінальне провадження) – типові правовідносини, пов'язані з реалізацією юридичної відповідальності.

Види правовідносин за суб'єктами:

- між суб'єктами федерації (у федеративній державі);

- між громадянами держави;

- між громадянином і державою;

- між юридичною особою – суб'єктом приватного права і державним органом;

- між державними органами;

- між органом держави і службовими особами, у рамках яких вони зобов'язані виконувати розпорядження керівника даного органу, та ін.

Види правовідносин за кількістю суб'єктів:

- прості – не поділені на складові частини (як правило, між двома суб'єктами);

- складні – містять у собі систему самостійних правовідносин (як правило, між трьома і більше суб'єктами).

Види правовідносин за розподілом прав і обов'язків між суб'єктами:

- односторонні – кожна із сторін має або права, або обов'язки (договір дарування, договір позики);

- двосторонні – кожна із сторін має як права, так і обов'язки (договір купівлі-продажу).

Види правовідносин за волевиявленням сторін:

- договірні – виявляється воля як правомочної, так і зобов'язаної сторін. Мають місце головним чином у сфері приватного права (горизонтальні правовідносини);

- управлінські – досить виявлення волі лише правомочної сторони. Мають місце головним чином у сфері публічного права (вертикальні правовідносини).

Останнім часом стали відрізняти комплексні правовідносини у підприємницькому праві, в яких поєднуються засади публічного і приватного права (горизонтально-вертикальні правовідносини).

Види правовідносин за строком дії: а) короткочасні; б) довгочасні [10, с. 337].

Дата добавления: 2015-06-25