Суб’єкти правових відносин, їх юридичні властивості та види суб’єктів

Елементи правових відносин складають визначені зв’язки, сукупність права і обов’язкову суб’єктів. Вона різнобічна і визначена, як характером так і ціллю задля якої держава приймає це врегулювання, якщо в суспільних відносинах дії особи взаємно пов’язані і держава намагається ці відносини закріпити, то вона наділяє сторони взаємними правами обов’язками. Якщо не відносини такого роду, то держава намагається зруйнувати негативний зв’язок, припинити дані відносини. в цьому разі держава встановлює заборону на таку діяльність, притягуючи до такої відповідальності або обидві сторони даних відносин.

Під елементами правових відносин розуміють сукупність складників – його елементів і способів їх взаємодії. До елементів правових відносин відносять: 1) суб’єктів правових відносин; 2) об’єктів правових відносин; 3) змістовні правові відносини.

Суб’єкти правових відносин– це учасники правових відносин, що мають суб’єктивні права і юридичні обов’язки.

Для того, щоб бути суб’єктом права, організація або індивіди повинні володіти правосуб’єктивністю. У державних і громадських організаціях правосуб’єктивність знаходить свій вираз у компетенції її органів, тобто в сукупності права і обов’язків, що надаються їм для виконання відповідних функцій. Що ж до право-суб’єктивності індивідів, то юридичною передумовою набуття статусу суб’єкта правовідносин є наявність у нього правосуб’єктивності, дієздатність [3, с. 274].

Під праводієздатністю розуміють обумовлену нормами права здатність суб’єкта мати суб’єктивні права та юридичні обов’язки. У людини правоздатність виникає з моменту її народження і припиняється зі смертю.

В сучасному цивілізаційному суспільстві немає і не може бути людей не наділених спільною правоздатністю. Вона витікає з міжнародних пактів про права людини, принципів гуманізму, свободи, справедливості. Обов’язком кожної держави – належним чином гарантувати і захищати цю якість. Разом з тим, головне в дієздатності – не право, а принципіальна можливість або здатність їх мати.

Вперше поняття правоздатності було оформлено і введено в практику буржуазними кодексами ХІХ ст. (французький громадянський кодекс 1804 р.; германський громадянський пакт, 1894 р.). Відмінність правоздатності від суб’єктивного права в тому, що вона: 1) невід’ємна від особи - не можна людину лишити правоздатності; 2) не залежить від кола, віку, професії, національності, майнового стану або інших життєвих обставин; 3) невід’ємна – її не можливо віддати іншим; 4) по відношенню до суб’єктивного права, вона первинна; 5) суб’єктивне право - конкретне, а правоздатність – абстрактна.

Всезагальність правоздатності зводиться до того, що державна влада з самого початку наділяє всіх своїх громадян спільними особливостями – юридичною можливістю бути носієм відповідних прав і обов’язків.

Правоздатність організацій, юридичних осіб виникає в час створення і реєстрації тієї чи іншої організації і припиняється в час її ліквідації.

Дієздатність – це закріплення в законодавстві і забезпечити державну можливість суб’єктам здійснити свої права і обов’язки особистими діями.

Дієздатність залежить від віку і психічного стану особи. Дієздатність настає в повному обсязі з настанням повноліття по досягненню 18 річного віку.

Дієздатністю не володіють малолітні діти до 14 років і душевнохворі особи, які можуть мати право. По можливості їх реалізувати. За них виступають їх законні представники – батьки, опікуни і т.п.

Дієздатність буває: повна, часткова і обмежена. Повна з 14річного віку, а обмежена, коли особа обмежена в дієздатності за рішенням суду. У деяких випадках до складу правосуб’єтивності разом з праводієздатністю включається ще деліктоздатність, тобто здатність особи нести юридичну відповідальність за скоєні правопорушення. Ніхто не може бути обмеженим у правовій дієздатності, інакше як у випадку передбаченому законом.

Суб’єктами права можуть бути: 1) фізичні особи (громадяни даної держави, іноземні громадяни, біпатриди, апатриди; 2) організації та об’єднання (громадські організації, підприємства, державні установи, установи та їх посадові особи; 3) соціальні спілки (держава в цілому, народна нація, адміністративно-територіальні одиниці, трудові колективи).

В своїх взаємовідносинах і відносинах з громадянами юридичні особи діють, як єдиний суб’єкт, внутрішня структура якого не має значення для виступаючим з ним в правовідносини.

Юридичні особи і громадяни беруть участь у відносинах, які регулюються різними галузями права. Однак, умови при яких організації можуть бути визнані юридичними особами, порядок їх виникнення, зупинка і суспільні принципи вступу у майнові відносини встановлює законодавство.

Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремити майно, можуть від свого імені набувати майнові і особисті немайнові права і обов’язки, бути позивачем і відповідачем в суді [10, с. 344].

Різні суб’єкти вступають у правові відносини, насамперед, з метою задоволення певних своїх інтересів і потреб. Для досягнення поставлених цілей суб’єкти в рамках правових відносин шляхом реалізації своїх прав і обов’язків здійснює певні дії, чим досягається результат – об’єкти правових відносин, за ради якого відбулися правові відносини.

Дата добавления: 2015-06-25