Безособові речення

Узагальнено-особові речення

Узагальнено-особові речення означають дію, яка стосується узагальненої особи, будь-кого.

Головний член узагальнено-особових речень виражається дієсловами в 2-ій особі однини рідше - множини дійсного і наказового способів: Любиш поганяти, люби й коня годувати; Вчи дітей не страшкою, а ласкою; За цю науку цілуйте батькам руку (3 н. тв.); Бувало, ранок, очерет, затока... і з братом тихо у човні сидиш (М. Рильський).

За ступенем узагальнення дії ці речення поділяються на два типи. Речення першого типу вживаються як прислів'я і крилаті вислови повчального або викривального змісту: Удосвіта встанеш - більше діла зробиш (Н. тв.); Журбою біді не пособиш, плачем лиха не збудешся, і голови втрачати не треба (М. Стельмах).

Узагальнено-особові речення першого типу за характером вираження головного члена подібні до означено-особових. Проте за значенням вони чітко розмежовуються: означено-особові підкреслюють дію, що передбачає Ті конкретного виконавця, а узагальнено-особові виражають дію, яка мислиться узагальнено.

Речення другого типу передають дію або стан самого мовця: В ці дні бажаєш світ щасливий черпнути відрами до дна і сміло сіяти на ниви багатство ярого зерна (М. Стельмах). Узагальнено-особові речення другого типу зазвичай використовуються в усному мовленні та художній літературі й протиставляються подібним до них означено-особовим реченням своєрідним значенням. За допомоги таких конструкцій письменники розкривають стан, настрій мовця, узагальнюючи їх, переносячи їх на інших людей, що перебувають у подібній ситуації: Коли лежиш в полі лицем до неба і вслухаєшся у многоголосу тишу полів, то помічаєш, що в ній щось є не земне, а небесне (М. Коцюбинський).

У функції головного члена узагальнено-особових речень можуть виступати й інші дієслівні форми:

а) 1-ї особи множини: Як дбаємо, так і маємо (Н. тв.);

б) чоловічого роду минулого часу: Молотив цілий день, а віяти нічого (Н. тв.);

в) 3-ї особи однини і множини: Решетом воду не носять; Золоті гори обіцяє (Н. тв.).

Безособові речення означають дію або стан, які відбуваються без активної участі особи, незалежно від носія стану.

Гловний член цих речень виражається:

а) безособовими дієсловами на означення стану природи, фізичного або психічного стану людини, її настроїв, прагнень; наявності або відсутності певних змін, явищ, стану в довкіллі: Надворі вже зовсім розвиділось (М. Стельмах);

б) особовими дієсловами в безособовому значенні на означення стану природи, людини, процесів сприймання, мислення, мовлення: Пахло талою землею (А. Головко); Дихалося вільно, йшлося по землі легко (Ю. Збанацький);

в) безособовими формами на -но,-то: Село позначено печаттю переджнив я (Г. Донець); Із можливого в чудесне перекинуто мости (М. Рильський);

г) прислівниками, присудковими словами типу можна, треба, варто, жаль, шкода, пора в сполученні з інфінітивом: Можна вибрать друга і по духу брата, та неможна рідну матір вибирати (В. Симоненко);

ґ) заперечними словами нема, не було, не буде: Буря, пітьма, стежки нема (Л. Забашта); / на оновленій землі врага не буде супостата (Т. Шевченко).

Більшість безособових речень вступає в синонімічні зв'язки з двоскладними конструкціями. У безособових реченнях такого типу є вказівка на суб'єкт дії або стану, але суб'єкт цей пасивний, бездіяльний. У реченні він має форму не підмета, а обставини місця або додатка в давальному, орудному, родовому відмінках іменника чи займенника: Я не пишу - Мені не пишеться; Щось зашелестіло в лісі - Зашелестіло в лісі; Сніг замів дорогу - Снігом замело дорогу. Актуалізація, виділення дії-стану надає безособовим реченням особливої семантико-стилістичної виразності. Безособові речення вживаються в художній літературі, в розмовному стилі.

Розділ 2. Стилістичне використання односкладних речень

Дата добавления: 2015-06-25