Іпс 142

Євтушенко В.Ю.

Контрольна влада в Україні.Проблеми та перспективи її розвитку.

Наукова стаття

Висновок

Стратегічне управління персоналом – це специфічна функція управлінської діяльності, головним об’єктом якої є люди, що входять в певні соціальні групи, трудові колективи.,збалансовує інтереси підприємства та працівників,що в свою чергу дозволить обєднати всю кадрову роботу для реалізації конкурентної стратегії підприємства,істотно підвищити ефективність господарювання та досягти конкурентних переваг. За результатами дослідження еволюції стратегічного управління підприємствами встановлено, що стратегічне управління використовується в управлінні підприємствами вже давно, проте в наш час стратегічне управління має відповідати реаліям сьогодення. Дослідження еволюції стратегічного управління підприємствами дозволило визначити функціональний характер стратегії управління персоналом підприємства, що зумовлює вибір принципів, форм і методів стратегічного управління персоналом підприємства.

Список використаної літератури:

1. Виноградський М.Д. Управління персоналом: Навчальний посібник / М.Д. Виноградський, А.М. Виноградська, О.М. Шканова. – К.: ЦУЛ, 2009. – 502 с.

2. Грузина И.А. Применение стратегического подхода к управлению персоналом современного предприятия / И.А. Грузина // БизнесИнформ. - № 2. – 2010. – С. 100 – 102.

3. Кім Л.С. Концептуальні підходи до стратегічного управління персоналом / Л.С. Кім // Наукові праці МАУП. - № 2 (25). – 2010. – С. 72 – 75.

4. Кім Л.С. Стратегічний підхід до управління персоналом підприємства / Л.С. Кім // Наукові праці МАУП. - № 1 (24). – 2010. – С. 155 – 162.

5. Офіційний web-сайт IT-компанії SAS [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.sas.com.

Влада – явище соціальне. Соціальна влада присутня скрізь, де є усталені об’єднання людей: у сім’ї, виробничих колективах, державі, тобто там, де є реальні можливості і спроможність впливати на поведінку людей за допомогою яких-небудь засобів. Динаміка розвитку будь-якої організованої спільності людей є боротьбою між владою і хаосом.

Влада – завжди двостороння взаємодія суб’єкта і об’єкта. Влада ніколи не є відносинами лише однієї особи, якщо не мати на увазі владу людини над собою. Влада означає відносини залежності між людьми: з одного боку, нав’язування волі когось іншого, - підкорення їй. Інакше – це владо відносини між суб‘єктом і об’єктом.

Сутність влади є вольові відносини(керування / панування – підкорення.)Влада припускає верховенство, монопольне право суб’єкта приймати рішення, обов’язкові і значущі для об’єкта, і спроможність забезпечувати виконання прийнятих зобов’язань, тобто контролювати об’єкт.

Суспільство об’єктивно потребує влади. Вона протистоїть монархії, перешкоджає руйнівним діям, небезпечним для всього соціального організму. Авторитет, право, насильство – засоби, за допомогою яких влада має спроможність і можливість здійснювати свою волю,певним чином впливати на діяльність і поведінку людей.

На підставі аналізу чинної Конституції України стверджується про іманентність їй ідеї контрольної влади. Ця ідея виражена в контексті, але тенденція свідчить, що згодом вона може бути виражена буквально. У певному розумінні її інститутам вже притаманні сучасні конституційні моделі. Зокрема, це Конституційний Суд України, Прокуратура України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Рахункова палата, Антимонопольний комітет України, Національна Рада України з питань телебачення і радіомовлення.

Здійснення контролю, як суспільної значимої функції визначає сутність поняття “контрольна влада”.

Контрольна влада поступово формується в самостійну галузь державної влади в Україні, в якій є особливі органи держави. Кожна галузь держави пов’язана з певною функцією влади. При цьому система органів контрольної влади не є ієрархічною. Контрольна влада в Україні здійснюється різними органами, та має кумулятивний характер. Таки чином, специфіка цієї галузі влади полягає в тому, що її органи розосереджені та кожний з них здійснює часткову функцію загально державного контролю. Контроль, як особлива форма діяльності держави виключає ієрарху. І співпідпорядкування усіх контролюючих органів.

Правове забезпечення системи контрольної влади в Україні засновано на безлічі законодавчих актів,які регулюють окремі види контрольних органів. Немає єдиного акта,який би охоплював всі сфери діяльності держави щодо здійснення контрольних повноважень.

Однією з найважливіших складових інституційного розвитку України завжди були і будуть питання організації та здійснення контрольної влади. Органи контрольної влади здійснюють контрольні функції і повноваження, щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

Контрольна влада є особливим різновидом державної влади. Контрольна влада — головний, типовий засіб здійснення державної влади.Контрольна влада згідно з однією з теорій у науці конституційного права — влада, яка посідає самостійне місце в системі розподілу державної влади поряд з законодавчою, виконавчою і судовою. Стаття 5 Конституції України говорить: «Ніхто не може узурпувати державну владу». Контрольна влада повинна здійснюватись державними органами правомірно, тобто бути легальною.

Поняття «держава» і «контрольна влада» — близькі і багато в чому збіжні. У ряді випадків вони вживаються як тотожні, взаємозамінні. Але між цими поняттями є й відмінності.Поняття «держава» є місткішим: воно охоплює не лише владу саму по собі, але й інші інститути, органи влади.

Розкриття змісту контрольної (державної) влади – лише перший крок для з’ясування законодавчого засобу закріплення в Конституції України джерела цієї влади, а також самої її реалізації. Метод контрольної влади - це спосіб впливу керуючого суб'єкта на поведінку об'єкта управління, яким може бути фізична особа, група осіб або відповідні відносини. Із розвитком і зміцненням держав, ускладненням їх політичних систем стало неможливо вирішувати усі питання загальнодержавного значення шляхом залучення до цього всього населення, кількість якого постійно збільшувалась. За цих умов зародилась і набула поширення інша форма народовладдя — контрольна.

Контрольна влада, що представлена вищими державними орга­нами зі специфічними повноваженнями, має бути незалежною від інших гілок влади.

Контрольна діяльність ґрунтується на певних принципах: об'єктив­ність, дієвість (оперативність), універсальність, гласність, систематичність (постійність), ефективність.

Ефективність контролю залежить від повноти виконання суб'єктом контролю основних вимог, зокрема, контроль має:

· здійснюватися безперервно, регулярно та систематично;

· бути своєчасним за терміном здійснення, сумлінним і повним в охоп­ленні об'єкта контролю;

· бути оперативним, дійовим і гласним;

· мати загальний характер - повинен бути невід'ємною частиною по­садових обов'язків кожного керівника;

· форми і методи контролю повинні мати різнобічний характер: пере­вірки вищестоящими органами нижчестоящих, письмові звіти, контрольні журнали, картотеки, наради, засідання тощо.

Необхідність надвідомчого контролю виникає при реалізації окремої функції державного управління або у випадках вирішення питань, що сто­суються декількох галузей управління. Його здійснюють органи, наділені спеціальною контрольною компетенцією або спеціально утвореними дер­жавними інспекціями. У нашій країні діє складна система контрольних ор­ганів у сфері державного управління її суб'єкти відрізняються різною структурно-організаційною формою і правовим статусом у системі органів виконавчої влади.

До контрольної діяльності пред'являється цілий ряд вимог - вона має бути:

· підзаконною, тобто контроль повинен здійснюватися тільки в рамках конкретних нормативних приписів;

· всебічною, тобто охоплювати найбільш важливі питання, поширюва­тися на всі служби і структури підконтрольних органів;

· глибокою, тобто при перевірці повинні підлягати не тільки ті підрозділи, результати діяльності яких недостатні, а й ті, що мають добрі результати. Ця вимога дозволяє виявляти і поширювати передовий досвід, запобігати помилкам та упущенням;

· об'єктивною, тобто виключати упередженість;

· гласною, тобто її результати мають бути відомі підконтрольному об'єкту;

· результативною (дійовою). Ця діяльність не може обмежуватися ви­явленням фактичного стану справ. Вона повинна супроводжуватися конк­ретними заходами з усунення недоліків.

Самостійність контрольної функції дає можливість виокремити її з-поміж інших функцій державного управління і, залежно від виділення певних її характеристик, класифікувати на види. Види контролю за ознакою об'єктів контрольної діяльності контроль буває зовнішнім і внутрішнім.

Зовнішній контроль - це контроль надвідомчий з боку виборних органів державної влади, спеціалізованих органів та громадськості за законністю в організаційно непідпорядкованихїм об'єктах, який в основному стосується одного з аспектів їх діяльності. Цей вид конт­ролю здійснюється у таких формах: конституційний, парламентсь­кий, судовий, фінансовий, громадський та прокурорський нагляд.

Як було вище зазначено в Україні існують такі державні органи, які тяжко віднести до одної з трьох гілок влади. Насправді, до якої гілки віноситься уповноважений ВРУ по правам людини(омбудсмен), Національний банк, Центральна виборча комісія, прокуратура, Конституційний суд та інші державні органи.Наприклад, відповідно до п1. ст 3 ЗУ “Про центральну виборчу комісію” Комісія є колегіальним державним органом, який здійснює свої повноваження самостійно, незалежно від інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб.

Оскільки контрольна влада обумовлена контрольною діяльністю держави, а сама влада здійснюється різними органами, то проблема заключається в тому, щоб забезпечити конституційну єдність контрольних органів в механізмі держави, щоб

Спільними для цих видів контролю є мета та об'єкт - діяльність орга­нів виконавчої влади, а різниця полягає у завданнях, що стоять перед ними, формах і методах здійснення, а також кінцевих результатах.

У загальному характері існують відмінності між цими видами контро­лю. Якщо судовий контроль спрямований на охорону, захист суб'єктивних прав, які можуть бути порушені застосуванням незаконного нормативно-правового акта, то конституційний, парламентський контроль, прокурор­ський нагляд мають на меті охорону переважно авторитету закону, об'єктивного правопорядку. Таким чином, судовий контроль розрахований на силу зацікавленості кожного окремого громадянина у недопущенні порушень його законних прав. Контроль конституційний, парламентський, прокурорський передбачає зацікавленість відповідних органів у під­триманні правопорядку загалом.

Дата добавления: 2015-06-25