Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

МЕДІАКРИТИКА ПРО СУЧАСНЕ ТЕЛЕБАЧЕННЯ




І. В. Шевченко

Анотація

Стаття присвячена дослідженню проблеми гендерної рівності в структурі українського телебачення. Проаналізовано причини її появи, поняття “гендер” і “гендерний стереотип”. Зроблено висновок про місце й рівень негативного впливу гендерної стереотипізації на глядачів телебачення, на прикладі реклами.

Ключові слова: гендер, гендерний стереотип, телебачення.

Науковий керівник: Кулініч Олена Олександрівна – кандидат філологічних наук, доцент кафедри журналістики і видавничої справи ДЗ “Луганський національний університет імені Тараса Шевченка”.

 

 

УДК 070.447:070.486:654.197

 

У нашому суспільстві, що прагне до ствердження принципів і ідеалів демократії, дійсно вагоме місце займає довіра громадян до мас-медіа – усіма прийнятої “четвертої влади”. В умовах сучасного інформаційного простору діяльність засобів масової інформації представляє собою складний сплав, що здійснює неабиякий уплив на громадськість.

Актуальність дослідження полягає у необхідності врахування медіакритики як надзвичайно вагомого, стійкого чинника для визначення правової, незалежної діяльності засобів масової інформації, як якісного показника демократичного суспільства.

Метою статті є узагальнення теоретичних досліджень, загальних відомостей про медіакритику, виділення й аналіз серед усього масиву медіа телевізійної критики як найпопулярнішої галузі журналістської критики сьогодення.

Питанню медіакритики присвячені роботи таких науковців, як О. Короченський [1], В. Даутова [2], Б. Потятиник [4], Р. Баканов [6] та ін.

Тільки нещодавно поняття “медіакритика” стало дійсно відповідати суті своєї назви. Справа в тому, що протягом багатьох минулих десятиліть радянській журналістиці не дозволялося займатися критикою, а якщо і дозволялося, то вона носила суто ідеологічний характер. Ліквідація радянської командно-адміністративної системи, проголошення демократії та створення нових державних і правових інститутів, скасування цензури та введення юридичних гарантій свободи преси, перехід засобів масової інформації до ринкового функціонування – створили принципову можливість для формування і діяльності незалежних ЗМІ [1].

В англомовній літературі термін “media criticism” (медіакритика) використовують для позначення:

1) наукового аналізу діяльності засобів масової інформації (фактично – це сегмент науки про журналістику й масові комунікації);

2) журналістської критики, медійного контенту і проблематики функціонування ЗМІ в суспільстві [4].

Узагальнюючи зазначене вище, можемо сказати, що медіакритика – достатньо популярна галузь журналістики, яка здійснює критичний аналіз, пізнання й оцінку значущих і актуальних аспектів ЗМІ, орієнтує аудиторію, бере участь у формуванні нових систем еталонів. У сучасних умовах, коли наука часто не встигає за змінами у медійній сфері, саме медіакритика, з її націленістю на оперативне пізнання та оцінку, забезпечує осмислення нових явищ і тенденцій, що з’являються у ЗМІ, допомагає зорієнтуватися в їх нинішньому суперечливому розвитку [3].



Журналістська критика сприяє вдосконаленню діяльності друкованої та електронної преси, виявляючи віджилі або соціально небезпечні прояви в діяльності засобів масової інформації, а також професійно-соціальні умови для їх подолання. Їй належить надзвичайно важлива роль у вдосконаленні професійних нормативних систем, що регулюють діяльність творців медійного змісту.

Говорячи про медіакритику, неодмінно треба наголосити на такій її властивості, як системність. Визначається вона складністю і системним характером пізнаваного журналістською критикою сектора дійсності – засобів масової інформації і їх взаємовідносин із суспільством. До того ж медіакритика є компонентом систем більш високого порядку – журналістики і соціуму як системи суспільних відносин. Тому вивчення медіакритики здійснюється в контексті її системних взаємин з журналістикою в цілому. Однак разом з тим їй, як системному явищу, властива певна внутрішня структура, взаємозв'язок компонентів [1].

Звичайно, медіакритиці, як і іншим видам критико-журналістської діяльності, притаманний інтерес до процесу створення медійних творів, до творчої особистості авторів, що створюють свої роботи для періодичної преси, телебачення і радіо. Основний матеріал для аналізу, інтерпретації та оцінки в журналістській критиці засобів масової інформації – опубліковані медійні твори, увесь змістовний комплекс ЗМІ [3]. Критика ЗМІ завжди повинна бути сучасною, оскільки розглядає діяльність друкованої та електронної преси з точки зору їхньої актуальності. Медіакритик може звертатися (і звертається) до історії журналістики, засобів масової інформації, художньої творчості, культури в цілому.

Медійна критика є інструментом соціальної відповідальності мас-медіа й повинна орієнтувати суспільство, виконувати функцію регулятора, скеровувати аудиторію вбік якісних ЗМІ та безпосередньо впливати на виробників медіа-продукції. Медіакритика здатна виявляти рівень адекватності та повноти відображення соціальних явищ і процесів у ЗМІ, співвідносячи з об’єктивною реальністю картини й образи дійсності, сформовані засобами масової інформації. Таким чином, медіакритика визначає міру соціального реалізму засобів масової інформації. Саме він є важливою умовою ефективної адаптації аудиторії до умов суспільного середовища [1].

На сьогодні найбільшої критики зазнають найпопулярніші медіа. Їх звинувачують у занепаді суспільної моралі, негативізмі, сенсаційності та надмірній розважальності. Так було з масовою періодикою кінця ХІХ — першої половини ХХ ст. Особливо діставалось так званій жовтій пресі. Однак відколи телебачення стало найпотужнішим медіа, основне вістря критики спрямоване саме проти нього. Телебачення, у силу своєї специфіки: масовості та доступності, є унікальним синтетичним засобом передачі різноманітної інформації. Воно володіє особливими можливостями для формування культури та пропаганди різних видів мистецтва, що було відзначено вже на перших етапах його розвитку. Тому найбільш розвиненою спеціалізацією у масовій медіакритиці є телевізійна критика.

Телекритика – явище для сучасної журналістики нашої країни, як колись і частини СРСР, не нове: вона з'явилася на початку 1960-х років у деяких журналах після початку регулярного телемовлення з Москви на регіони. Але саме в наш час телевізійна критика може і повинна зіграти свою важливу роль помічника й орієнтира, як для телеглядачів, так і для працівників телебачення, у світі багатогранної теледіяльності; не тільки виявляти творчі удачі / невдачі, але й виробити загальні об'єктивні критерії оцінки медійного (в даному випадку телевізійного) змісту [6].

Тлумачень терміна “телекритика” порівняно багато: “професіональна зброя боротьби”, “орієнтир”, “путівник у сфері ЗМІ” тощо. На думку С. О. Муратова, телекритика – “самосвідомість телебачення”; С. Варшавчика: “Взгляд со стороны на телевизионные процессы. Разбор полетов” [2]. Підсумовуючи і узагальнюючи всі ці визначення, можна сказати, що телекритика – це професійна оцінка і тлумачення продуктів телевізійного мовлення: телепрограм, телепередач і навіть діяльності та ідеології телеканалів; огляд телевізійних програм. В останні роки розділи та колонки телевізійної критики з'явилися в багатьох газетах.

Наведемо цікаві висловлювання учасників дискусії, яку організувала газета “День”, щодо якостей телекритика: “Критик предназначен для того, чтобы разглядеть, выделить и назвать тенденцию раньше, чем ее разглядит аудитория. Что угодно – герой, стиль, жанр, интонация, тема. Теоретически критик должен быть еще санитаром леса”, он должен “отстреливать” совсем уже заведомых бездарей. Он должен быть хранителем понятия “прилично/неприлично” применительно к эфиру и применительно к телевизионному сообществу”; “благодаря качественной критике у зрителя выработается телевизионный вкус”; “сотрудники телеканалов, которые живут “кухней” телепроизводства, иногда просто не замечают вещей, которые на самом деле важны – и восполнить этот пробел помогает критика” [5].

Взаємини, що складаються в процесі телевізійної критики (в значенні критика телебачення), наочно демонструє схема:

“Телебачення - телекритик - глядач - телебачення” [2].

Телевізійна критика не тільки аналізує і контролює те, що відбувається всередині ТБ, навколо ТБ і під впливом ТБ, але й має можливість впливати як на телебачення, так і на телеглядача. Телебачення в цьому випадку надає ґрунт для критики, яка, завдяки специфіці ТБ, перетворюється в могутню силу, що надає величезний вплив на характер подальшого розвитку та видозміни істотних особливостей культури.

Аналіз сучасних творчих новацій у телеефірі здійснюється переважно на рівні телекритики. Телевізійні експерти відстежують помітні формати і завдяки пресі та Інтернету оприлюднюють свої міркування. Експертний рівень цікавий багатим емпіричним матеріалом, однак тут недостатньо висвітлюються причинно-наслідкові зв'язки проблеми.

Своє місце на телебаченні знайшли музична критика, театральна критика, критика художнього мистецтва, отримуючи вираження як в окремих сюжетах, вбудованих в новинні чи аналітичні програми, так і в спеціальних телепрограмах. Як приклад, можна навести шоу пародій “Велика різниця” на Першому каналі. У передачі робляться пародії на популярні програми і телезірок різних телеканалів. Шоу цікаве ще тому, що воно демонструє певний прорив у телекритиці: критика телебачення на самому телебаченні. Це перша вітчизняна телепрограма, що здійснює критику ТБ у розважальній формі [2].

Розглянемо і проаналізуємо специфічні особливості явища телекритики на прикладі статті із популярного інтернет-видання “Телекритика”: “Моніторинг Маніпуляції. Моніторинг АУП: влада домінує в новинах”, автор Мариша Дорош. АУП – Академія Української Преси. У статті аналізується тематична картина новин провідних українських телеканалів у жовтні 2011 року. Мета публікації – виявити тенденції в обранні тематики телепрограм, закріпити стратегії телеканалів у нашому інформаційному просторі, виділити зміни в системі українських телеканалів у жовтні.

На сьогодні моніторинг – досить поширений спосіб підбити підсумки й обґрунтувати свою позицію. Марина Дорош у своїй публікацієї узагальнює дані про особливості українського телепростору на жовтень 2011, виявляє тенденційні зміни у тематиці телевізійних новин. Оскільки автор зачіпає всеукраїнські телеканали, то даний моніторинг буде цікавим для різних верств населення, крім того, наразі політика є чи не найбільш популярною темою для обговорення, а новини – займають перші місця за кількістю переглядів. Заголовок повністю відповідає змісту публікації: наводяться реальні факти щодо переважання висвітлення влади у новинах, які ґрунтуються не тільки на статистичних даних, але й на позиціях відомих телеекспертів.

Якби який-небудь іноземець намагався уявити політичне життя України, орієнтуючись лише на новини, він, очевидно, виділив би три особливості, – сказав Сергій Макєєв. – По-перше, це підвищена увага до дій центральних органів влади (при цьому діапазон оцінок дій влади дуже широкий). По-друге, боротьба політичних сил в Україні відбувається із залученням силових відомств, це, звичайно, не знак становлення правової держави. І, по-третє, виходить, що Україна – дуже криміналізована країна. Хоча згідно з дослідженнями, в Україні якраз найменша частка тих, хто боїться виходити на вулицю ввечері, а судячи з новин – усе зовсім навпаки: або вб’ють, або задавлять [7]. Нині спостерігаємо переважання влади в інформаційних повідомленнях. При цьому також є дисбаланс на користь представлення позиції влади і відсутності іншої точки зору, обидві точки зору зустрічаються лише у 20% повідомлень [7].

Висновки, зроблені після моніторингу: тематична картина провідних українських телеканалів у жовтні – збільшення висвітлення політики, при чому з тенденцією диспропорційної подачі новин від влади та опозиції.

Працюючи у жанрі телевізійної критики, журналіст осмислює не тільки головні події поточної реальності, показані на телеекрані, але і якість відображення цієї реальності на ТБ, що складається з безлічі параметрів – “картинка”, редакторський текст, кут подачі теми, повнота розкриття теми, операторська робота, роль ведучого, нарешті, ступінь точності, об'єктивності, оперативності тощо.

Насправді, телебачення — вдалий об’єкт для критичних стріл. Передусім тому, що воно переважає інші канали масової комунікації за масштабами і впливовістю. Окрім того, воно справді має чимало вразливих місць. Телебачення часто звинувачують у деградації культури, в потуранні невибагливим, примітивним смакам, зловживанні насильницькими чи еротичними сюжетами. Однак настільки радикальна інтерпретація поданої на ТБ інформації не відповідає дійсності.

Критику телебачення можна поділити на дві великі категорії — відповідно до позицій, з яких його критикують. Перша позиція належить консерваторам. Вони критикують з огляду на “золотий вік” друкованого слова, який телебачення “зіпсувало”, і намагаються запропонувати ті чи інші заходи (від моральних закликів до законодавчих та організаційних обмежень), щоб стримати чи поліпшити телебачення. Друга позиція належить поки що нечисленним критикам телебачення з погляду більш прогресивного, на їхню думку, медіуму — всесвітньої мережі Інтернет. Вони не вірять у те, що телебачення можна поліпшити. Проте переконані, що Інтернет, який знову повертає нас до тексту, точніше гіпертексту, з народження позбавлений основних вад телебачення [1].

Критичний аналіз і оцінка телевізійного продукту передбачає певну компетентність телекритика в питаннях телебачення, а також вміння співвідносити “телекартинку” з естетичними, філософськими та іншими цінностями. Критика на телебаченні не тільки аналізує і контролює те, що відбувається в конкретній галузі культури суспільства, а й має можливість впливати на телеглядача (його смаки і переваги) і культуру в цілому. Телебачення в цьому випадку надає площу для критики, яка, завдяки специфіці ТБ, перетворюється в могутню силу, що надає величезний вплив на характер подальшого розвитку та видозміни істотних особливостей культури [3].

Отже, медіакритика, займаючись аналізом і дослідженням специфіки засобів масової інформації, посідає дійсно вагоме місце серед інших галузей журналістської науки. Особливо необхідно відзначити медіакритику у сфері телебачення, тобто телекритику. Адже через свою специфіку− візуалізацію, масовість і доступність – вона займає передові позиції серед інших видів ЗМІ, а значить – має справді значний вплив на світосприйняття і суспільну думку громадськості.

Література

1 .Короченский А. П. “Пятая власть”? Медиакритика в теории и практике журналистики / А.П. Короченский. – Ростов н/Д. : Изд-во Рост. ун-та, 2003. / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ksu.ru/f13/rbakanov/index.php?id=5&idm=0&num=

2. Даутова Р. В. Телекритика как самосознание телевидения / Р.В. Даутова // Тонус. Научное и учебно-методическое издание факультета журналистики и социологии КФУ – № 18. – Казань : Казанск. ун-т, 2010. / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ksu.ru/f13/rbakanov/index.php?id=11&idm=0&num=32 3. Короченский А. П. Регулятивная роль медиакритики / А.П. Короченский // Саморегулирование журналистского сообщества. Опыт. Проблемы. Перспективы становления в России. – М. : Галерия, 2004. / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://evartist.narod.ru/text19/035.htm 4. Потятинник Б. Медіа: ключі до розуміння / Б. Потятинник. – Л. : ПАІС, 2004. – 312 с. 5. Нужен ли телевизионщику взгляд со стороны? // День. – 2001. – 21 сентября. / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.day.kiev.ua/83749 6. Баканов Р. П. Масс-медиа глазами газет: Практические рекомендации в помощь начинающему медийному критику: учебно-методическое пособие / Р.П. Баканов. – Казань : Издательство Казанского государственного университета, 2008. – 256 с.7. ”Телекритика” / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.telekritika.ua/

 

 





Дата добавления: 2015-06-25; Просмотров: 431; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ‚аш ip: 54.196.58.81
Генерация страницы за: 0.093 сек.