Цим Кодексом. 2 страница. 6. Якщо внаслідок кримінального правопорушення настала смерть особи або особа перебуває у стані, який унеможливлює подання нею відпо­відної заяви

6. Якщо внаслідок кримінального правопорушення настала смерть особи або особа перебуває у стані, який унеможливлює подання нею відпо­відної заяви, положення частин першої - третьої цієї статті поширюються на близьких родичів чи членів сім'ї такої особи. Потерпілим визнається одна особа з числа близьких родичів чи членів сім'ї, яка подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого, а за відповідним клопотан­ням - потерпілими може бути визнано кілька осіб.

Після того, як особа, яка перебувала у стані, що унеможливлював подання нею відповідної заяви, набуде здатності користуватися процесуальними права­ми, вона може подати заяву про залучення її до провадження як потерпілого.

7. Якщо особа не подала заяву про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяву про залучення її до провадження як потерпі­лого, то слідчий, прокурор, суд має право визнати особу потерпілою лише за її письмовою згодою. За відсутності такої згоди особа в разі необхідності може бути залучена до кримінального провадження як свідок.

Положення цієї частини не поширюються на провадження, яке може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого (кримінальне прова­дження у формі приватного обвинувачення).

1. Коментована стаття передбачає, що потерпілим у кримінальному прова­дженні України може бути як фізична особа, якій кримінальним правопорушен­ням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, так і юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.

2. Відповідно до Рекомендації Rec (2006) 8 Комітету Міністрів Ради Єв­ропи державам-членам щодо допомоги потерпілим від злочинів від 14 червня 2006 р. під поняттям «потерпілий» слід розуміти фізичну особу, що зазнала шкоди, включаючи фізичні ушкодження або психічні травми, душевні страж­дання або економічні втрати, спричинені діями або бездіяльністю, які є по­рушенням норм кримінального права держав-членів. У належних випадках термін «потерпілий» також охоплює найближчих членів сім'ї або утриманців прямо постраждалої особи (п. 1.1).

3. Процесуального статусу потерпілого особа набуває:

з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального право­порушення до слідчого, прокурора. Виявивши при прийнятті заяви наявність обставин, які можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, слідчий, прокурор вносить відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань і розпочинає розслідування (див. ч. 1 ст. 214 КПК), вручивши по­терпілому пам'ятку про його процесуальні права та обов'язки, або

з моменту подання нею вже після початку розслідування заяви про залу­чення до провадження як потерпілого і вручення їй пам'ятки про процесуальні права та обов'язки потерпілого.

4. Потерпілою особа стає і в разі подання заяви про незакінчений злочин за умови фактичного заподіяння їй моральної, фізичної або майнової шкоди.

5. Якщо фізична особа є неповнолітньою або недієздатною, то заяву про вчинення щодо неї кримінального правопорушення може подати її законний представник. Якщо внаслідок вчинення кримінального правопорушення наста­ла смерть особи, або вона перебуває в стані, який не дає змоги подати відповід­ну заяву, процесуального статусу потерпілого набуває близький родич або член сім'ї цієї особи. Про близьких родичів та членів сім'ї див. п. 1 ч. 1 ст. З КПК.

6. Якщо кримінальним правопорушенням заподіяно майнову шкоду юри­дичній особі, заява про вчинення кримінального правопорушення подається її керівником або іншою уповноваженою особою.

7. Неподання особою заяви про вчинення щодо неї кримінального право­порушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого не по­збавляє слідчого, прокурора права визнати таку особу потерпілим, але лише за наявності її письмової згоди на це. За відсутності такої згоди ця особа може бути залучена до провадження лише як свідок.

8. Якщо слідчий, прокурор встановить, що особі, яка подала заяву, кримі­нальним правопорушенням не завдано моральної, фізичної або майнової шко­ди, то він своєю постановою відмовляє у визнанні такої особи потерпілим.

9. Не можуть бути визнані потерпілими у кримінальному провадженні особи, які постраждали від кримінального правопорушення, вчиненого ними

170 '..

самими. Водночас, оскільки закон не пов'язує позбавлення статусу потерпіло­го з неправомірністю її поведінки, особу необхідно визнавати потерпілою і у випадках, коли вчинення щодо неї злочину спровоковано її діями. При цьому неправомірність поведінки потерпілого може бути врахована при кваліфікації дій обвинуваченого або призначення йому покарання (див. п. З постанови № 13 Пленуму Верховного Єуду України від 2 липня 2004 р. «Про практику застосу­вання судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів»).

10. Винесення слідчим, прокурором постанови про визнання особи потер­пілим КПК не передбачає. Водночас, у п. 1 ч. 2 ст. 56 КПК наголошується, що потерпілий має право «на негайне прийняття і реєстрацію заяви про криміналь­не правопорушення, визнання його потерпілим» (підкреслено авт.). Визнання може бути здійснено лише шляхом прийняття постанови про це. Про відмову у визнанні особи потерпілим слідчий, прокурор виносить постанову, яка може бути оскаржена особою до слідчого судді (п. 5 ч. 1 ст. 303 КПК).

11. Про особливості набуття особою статусу потерпілого у криміналь­ному провадженні у формі приватного обвинувачення див. коментар до ст.ст. 477-479 КПК.

С т а т т я 56. Права потерпілого

1. Протягом кримінального провадження потерпілий має право:

1) бути повідомленим про свої права та обов'язки, передбачені цим Кодексом;

2) знати сутність підозри та обвинувачення, бути повідомленим про обрання, зміну чи скасування щодо підозрюваного, обвинуваченого заходів забезпечення кримінального провадження та закінчення досудового роз­слідування;

3) подавати докази слідчому, прокурору, слідчому судді, суду;

4) заявляти відводи та клопотання;

5) за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки щодо себе, близьких родичів чи членів своєї сім'ї, майна та житла;

6) давати пояснення, показання або відмовитися їх давати;

7) оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді, суду в порядку, передбаченому цим Кодексом;

8) мати представника та в будь-який момент кримінального прова­дження відмовитися від його послуг;

9) давати пояснення, показання рідною або іншою мовою, якою він вільно володіє, безоплатно за рахунок держави користуватися послугами перекладача в разі, якщо він не володіє державною мовою чи мовою, якою ведеться кримінальне провадження;

10) на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку, передбаченому законом;

11) знайомитися з матеріалами, які безпосередньо стосуються вчинено­го щодо нього кримінального правопорушення, в порядку, передбаченому

-171

цим Кодексом, в тому числі після відкриття матеріалів згідно зі статтею 290 цього Кодексу, а також знайомитися з матеріалами кримінального про­вадження, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього криміналь­ного правопорушення, у випадку закриття цього провадження;

12) застосовувати з додержанням вимог цього Кодексу технічні засоби при проведенні процесуальних дій, в яких він бере участь. Слідчий, проку­рор, слідчий суддя, суд вправі заборонити потерпілому застосовувати тех­нічні засоби при проведенні окремої процесуальної дії чи на певній стадії кримінального провадження з метою нерозголошення даних, які містять таємницю, що охороняється законом чи стосується інтимних сторін життя людини, про що виноситься вмотивована постанова (ухвала);

13) одержувати копії процесуальних документів та письмові повідо­млення у випадках, передбачених цим Кодексом;

14) користуватися іншими правами, передбаченими цим Кодексом.

2. Під час досудового розслідування потерпілий має право:

1) на негайне прийняття і реєстрацію заяви про кримінальне право­порушення, визнання його потерпілим;

2) отримувати від уповноваженого органу, до якого він подав заяву, документ, що підтверджує її прийняття і реєстрацію;

3) подавати докази на підтвердження своєї заяви;

4) брати участь у слідчих (розшукових) та інших процесуальних діях, під час проведення яких ставити запитання, подавати свої зауваження та заперечення щодо порядку проведення дії, що заносяться до протоколу, а також знайомитися з протоколами слідчих (розшукових) та інших проце­суальних дій, виконаних за його участі;

5) отримувати копії матеріалів, які безпосередньо стосуються вчине­ного щодо нього кримінального правопорушення, після закінчення досу­дового розслідування.

3. Під час судового провадження в будь-якій інстанції потерпілий має право:

1) бути завчасно поінформованим про час і місце судового розгляду;

2) брати участь в судовому провадженні;

3) брати участь у безпосередній перевірці доказів;

4) підтримувати обвинувачення в суді у випадку відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення;

5) висловлювати свою думку під час вирішення питання про призна­чення покарання обвинуваченому, а також висловлювати свою думку при вирішенні питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру;

6) знайомитися з судовими рішеннями, журналом судового засідання і технічним записом кримінального провадження в суді;

7) оскаржувати судові рішення в порядку, передбаченому цим Кодек­сом.

4. На всіх стадіях кримінального провадження потерпілий має право примиритися з підозрюваним, обвинуваченим і укласти угоду про при­мирення. У передбачених законом України про кримінальну відповідаль­ність та цим Кодексом випадках примирення є підставою для закриття кримінального провадження.

1. Потерпілий є одним з основних учасників кримінального проваджен­ня, від процесуальної активності якого залежить з'ясування обставин вчинення кримінального правопорушення і прийняття законного, обгрунтованого і спра­ведливого судового рішення. У свою чергу, процесуальна активність потер­пілого залежить від своєчасності визнання особи потерпілим і від належного роз'яснення їй слідчим, прокурором, слідчим суддею і судом процесуальних прав та обов'язків у кримінальному провадженні, на різних його стадіях, і за­безпечення можливостей для їх реалізації, у кінцевому підсумку - забезпечення доступу потерпілого до правосуддя.

2. Про свої процесуальні права та обов'язки потерпілий повідомляється шляхом:

вручення потерпілому пам'ятки про процесуальні права та обов'язки осо­бою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення або за­яву про залучення до справи як потерпілого (див. ч. 2 і 3 ст. 55 КПК);

роз'яснення прав перед допитом чи іншою слідчою (розшуковою) дією, в якій потерпілий бере участь (див. ч. З ст. 223, ч. З ст. 224 КПК);

роз'яснення права на ознайомлення з матеріалами, які сторони від­кривають одна одній після закінчення досудового розслідування (див. ч. 8 ст. 290 КПК);

вручення пам'ятки про процесуальні права та обов'язки на початку під­готовчого судового засідання (див. ч. 2 ст. 314 КПК);

вручення пам'ятки про процесуальні права та обов'язки на початку судо­вого розгляду (ст. 345 КПК);

роз'яснення слідчим, прокурором потерпілому права на укладення з підозрюваним угоди про примирення (див. ч. 7 ст. 469 КПК) тощо.

3. Реалізація потерпілим права знати сутність підозри чи обвинувачення дозволяє йому зіставити письмове повідомлення про підозру чи обвинуваль­ний акт зі змістом своєї заяви про вчинення кримінального правопорушення, з'ясувати, чи всі істотні обставини вчинення кримінального правопорушення в них враховані і заявити клопотання про зміну чи доповнення обвинувачення.

4. Право потерпілого бути повідомленим про обрання, зміну чи скасуван­ня щодо підозрюваного чи обвинуваченого заходів забезпечення кримінально­го провадження дозволяє йому, зокрема, за необхідності своєчасно самостійно вжити заходів, щоб убезпечити себе, членів своєї сім'ї, майна чи житла від не­правомірних дій підозрюваного, обвинуваченого, якого звільнено з-під варти чи з-під домашнього арешту, або ж заявити прокурору, суду клопотання про вжиття заходів забезпечення безпеки.

5. Право бути повідомленим про закінчення досудового розслідування дозволяє потерпілому знати про форму закінчення досудового розслідування і подавати скаргу на відповідне процесуальне рішення прокурора чи реалізувати інші права, які він має у зв'язку з закінченням досудового розслідування.

6. Потерпілий може подавати слідчому, прокурору, слідчому судді, суду докази, зібрані ним самим або ж заявити клопотання про витребування доказів особою чи органом, який здійснює провадження. Згідно з ч. З ст. 93 КПК потер­пілий здійснює збирання доказів шляхом витребування та отримання від орга­нів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок; ініціювання проведен­ня слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших про­цесуальних дій, а також шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів.

7. Обгрунтована заява потерпілого про відвід іншого суб'єкта криміналь­ного провадження за наявності обставин, які виключають його участь у цьому кримінальному провадженні, має на меті досягнення законного інтересу, який полягає в тому, щоб у провадженні про вчинене щодо нього кримінальне право­порушення було проведено всебічне, повне і об'єктивне досудове розслідуван­ня, неупереджений судовий розгляд, а на його основі ухвалено законне, обгрун­товане і справедливе судове рішення. До кола осіб, яким може бути заявлено відвід потерпілим, КПК віднесено суддю, слідчого суддю, присяжного, про­курора, слідчого, захисника підозрюваного чи обвинуваченого, представника потерпілого, цивільного позивача чи цивільного відповідача, спеціаліста, екс­перта, перекладача, секретаря судового засідання. Про підстави для їх відводу див. ст.ст. 75-79 КПК. Про порядок вирішення питання про відвід та наслідки відводу цих осіб див. ст.ст. 80-83 КПК.

8. Потерпілий має право заявляти клопотання про проведення додаткових слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій з метою перевірки наявних і отримання нових доказів для з'ясування обставин вчинення щодо нього кри­мінального правопорушення, про ознайомлення його з матеріалами досудового розслідування як до його закінчення (ст. 221 КПК), так і після його закінчення у зв'язку з відкриттям матеріалів сторонами одна одній (див. ч. 7 ст. 290 КПК), про забезпечення безпеки щодо себе, членів своєї сім'ї, близьких родичів, май­на, житла тощо.

9. Якщо шляхом погроз або інших протиправних дій щодо потерпілого, членів його сім'ї та близьких родичів робляться спроби вплинути на цих учас­ників кримінального провадження, то за наявності реальної загрози життю і здоров'ю, житлу чи майну цих осіб, всі вони мають право на забезпечення без­пеки. Порядок вжиття заходів для забезпечення безпеки потерпілому, членам його сім'ї, близьким родичам, майна, житла визначено Законом України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» від 23 грудня 1993 р. При цьому забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кри-

мінальному судочинстві, - це здійснення правоохоронними органами правових, організаційно-технічних та інших заходів, спрямованих на захист життя, жит­ла, здоров'я та майна цих осіб від протиправних посягань, з метою створення необхідних умов для належного здійснення правосуддя (див. ст. 1 Закону).

Невжиття заходів безпеки щодо потерпілого, членів його сім'ї та близьких родичів, якщо це спричинило тяжкі наслідки, тягне за собою кримінальну від­повідальність (ст. 380 КК України).

10. Пояснення потерпілого можуть бути складовою, різновидом його по­казань, а також використовуватись при здійсненні інших процесуальних прав як під час досудового розслідування, так і в судовому розгляді для обгрун­тування своєї позиції, думки з питань, які виникають у провадженні. Давати показання і пояснення для потерпілого - це лише його право. Він має право відмовитися давати показання і пояснення у будь-який момент провадження. Водночас, законом передбачена кримінальна відповідальність потерпілого за надання завідомо неправдивих показань (ст. 384 КК України).

11. Про оскарження потерпілим рішень, дій чи бездіяльності слідчого, про­курора, слідчого судді під час досудового розслідування див. відповідно парагра­фи 1 і 2 глави 26 КПК. Потерпілий має право оскаржити вирок чи інше судове рі­шення в апеляційному і касаційному порядку, своєю заявою ініціювати перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, а також у Верховному Суді України (див. відповідно п. 7 ст. 393, п. 7 ч. 1 ст. 425, ст. 460, ч. 1 ст. 446 КПК).

12. Про представника потерпілого див. ст. 58 КПК та коментар до неї. На відміну від захисника, Кодекс не передбачає обов'язкової участі представника потерпілого. Тому відмова потерпілого від представника тягне за собою усу­нення останнього з провадження без обов'язкової заміни його в якихось ви­падках іншим представником.

13. Право потерпілого давати пояснення, показання рідною або іншою мовою, якою він вільно володіє, безоплатно за рахунок держави користуватися послугами перекладача в разі, якщо він не володіє державною мовою чи мо­вою, якою ведеться кримінальне провадження, грунтується на положеннях, які визначають зміст засади державної мови кримінального провадження (див. про цю засаду кримінального провадження ст. 29 КПК).

14. Право потерпілого на відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, забезпечується: 1) передбаченим КПК добровільним відшко­дуванням підозрюваним, обвинуваченим або за його згодою будь-якою іншою фізичною чи юридичною особою на будь-якій стадії провадження; 2) стягнен­ням її за рішенням суду, за результатами розгляду цивільного позову; 3) за раху­нок Державного бюджету України, якщо вона завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду (див. ст.ст. 127-130 КПК).

Питання про відшкодування шкоди є важливим елементом можливої уго­ди про примирення між потерпілим і підозрюваним чи обвинуваченим (див. ст. 471 КПК).

15. Зі змісту п. 11 ч. 1 ст. 56 КПК можна дійти висновку, що потерпілий має право ознайомитися з матеріалами досудового розслідування як під час до-судового розслідування (ст. 221 КПК), так і після його закінчення при відкритті сторонами матеріалів одна одній (ст. 290 КПК), а також отримати копію поста­нови слідчого, прокурора про закриття провадження (ч. 5 ст. 284 КПК).

Про відкриття сторонами матеріалів прокурор або слідчий за його дору­ченням повідомляє потерпілого, після чого останній має право ознайомитися з ними. Потерпілому надається достатній час для ознайомлення з матеріалами, до яких йому надано доступ. У разі зволікання при ознайомленні з матеріалами, до яких надано доступ, слідчий суддя за клопотанням сторони з урахуванням обсягу, складності матеріалів та умов доступу до них зобов'язаний встановити строк для ознайомлення з матеріалами, після спливу якого сторона або потер­пілий вважаються такими, що реалізували своє право на доступ до матеріалів.

16. Потерпілий має право застосовувати під час проведення процесуальних дій, учасником яких він є, фото-, аудіо-, відеотехнічні засоби у такий спосіб, щоб цим не перешкоджати нормальному ходу (здійсненню) процесуальної дії.

17. Заборона потерпілому застосування технічних засобів обмежується проведенням окремої процесуальної дії або певною стадією провадження за умови, що це робиться з метою нерозголошення відомостей, які містять таєм­ницю, що охороняється законом, чи стосуються інтимного життя особи. Про таку заборону слідчий чи прокурор виносить вмотивовану постанову, а слідчий суддя - вмотивовану ухвалу.

При вирішенні питання про заборону потерпілому застосовувати технічні засоби при проведенні окремої процесуальної дії чи на певній стадії криміналь­ного провадження слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд мають враховувати по­ложення Закону України «Про інформацію» у редакції від 13 січня 2011 р. про те, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом (ст. 20 Закону), якою є конфіденційна, та­ємна та службова інформація, і які саме відомості не можуть бути віднесені до інформації з обмеженим доступом (ст. 21 Закону). Не менш важливим для пра­вильного вирішення питання про заборону потерпілому застосовувати технічні засоби є врахування положень Закону України «Про доступ до публічної інфор­мації» від 13 січня 2011 р. (розділ II «Порядок доступу до інформації») про те, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заво­рушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуд­дя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні (ч. 2 ст. 6 Закону); 4) обмеженню доступу підлягає саме інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для

ознайомлення надається інформація, доступ до якої не обмежений (ч. 7 ст. 6 Закону). Цей Закон розкриває зміст поняття кожного з видів інформації з обме­женим доступом (ст.ст. 7-9 Закону). Зокрема, згідно зі ст. 6 Закону таємною ви­знається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю слідства та іншу передбачену законом таємницю. Порядок доступу до таємної інформації регулюється цим Законом та спеціальними законами.

18. Відомості, які містять таємницю, що охороняється законом, визначені також Законом України «Про державну таємницю» від 21 вересня 1999 р. та Зводом відомостей, що становлять державну таємницю, затвердженим наказом голови Служби безпеки України від 12 серпня 2005 р. № 440 і зареєстрова­ним у Міністерстві юстиції України за № 902/11182 17 серпня 2005 p.; Законом України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» від 23 грудня 1993 р.

19. Згідно зі ст. 162 КПК до охоронюваної законом таємниці, яка міститься в речах і документах, належать: 1) інформація, що знаходиться у володінні за­собу масової інформації або журналіста і надана їм за умови нерозголошення авторства або джерела інформації; 2) відомості, які можуть становити лікар­ську таємницю; 3) відомості, які можуть становити таємницю вчинення нота­ріальних дій; 4) конфіденційна інформація, в тому числі така, що містить ко­мерційну таємницю; 5) відомості, які можуть становити банківську таємницю; 6) особисте листування особи та інші записи особистого характеру; 7) інформа­ція, яка знаходиться в операторів та провайдерів телекомунікацій, про зв'язок, абонента, надання телекомунікаційних послуг, у тому числі отримання послуг, їх тривалості, змісту, маршрутів передавання тощо; 8) персональні дані особи, що знаходяться у її особистому володінні або в базі персональних даних, яка знаходиться у володільця персональних даних; 9) державна таємниця.

20. Заборона розголошення відомостей, які стосуються інтимного життя особи, грунтується на конституційному положенні про те, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя і що не допускається зби­рання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, позначених законом, і лише в інтересах наці­ональної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ст. 32 Конституції України). Інформація про приватне життя особи, отримана в порядку, перед­баченому КПК, не може бути використана інакше як для виконання завдань кримінального провадження. Кожен, кому наданий доступ до інформації про приватне життя, зобов'язаний запобігти розголошенню такої інформації (див. ч. З і 4 ст. 15 КПК). Конституційний Суд України в рішенні від 30 січня 2012 р. № 2-рп/2012 у справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень ч. 1, 2 ст. 32, ч. 2, З ст. 34 Конституції України роз'яснив, що інформацією про особисте та сімей­не життя особи є будь-які відомості та/або дані про відносини немайнового та майнового характеру, обставини, події, стосунки тощо, пов'язані з особою та членами її сім'ї.

21. Загальне право потерпілого одержувати копії процесуальних доку­ментів конкретизується статтями КПК, які передбачають обов'язкове вручення (або надіслання) йому особою, яка здійснює процесуальну дію, копії певного процесуального документа: копії ухвали слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння потерпілого, якщо він присутній під час проведення обшуку вручається слідчим чи прокурором (ч. З ст. 236 КПК); копії постанов про зупинення і про відновлення досудового розслідування надсилаються слід­чим (ч. 4 ст. 280 і ч. 1 ст. 282 КПК); копії обвинувального акта та копії реєстру матеріалів досудового розслідування вручаються прокурором (ст. 293 КПК); копії постанов слідчого і прокурора про закриття кримінального провадження надсилаються відповідно слідчим або прокурором (ч. 5 ст. 284 КПК).

22. Про поняття та зміст повідомлення у кримінальному провадженні див. ст.ст. 111, 112 КПК. КПК передбачає для потерпілого можливість через отримання письмових повідомлень бути поінформованим про хід криміналь­ного провадження, про процесуальні дії і рішення, які приймаються, та про свої процесуальні права у зв'язку з цими діями і рішеннями осіб, які здійсню­ють кримінальне провадження. Зокрема, формою таких повідомлень є і названі (п. 21 коментаря до цієї статті КПК) випадки вручення або надіслання йому копій відповідних процесуальних документів.

Право потерпілого на одержання письмових повідомлень передбачено і у зв'язку з проведенням негласних слідчих (розшукових) дій. Так, згідно з ч. 1 ст. 253 КПК особи, конституційні права яких були тимчасово обмежені під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій, а також потерпілий мають бути письмово повідомлені прокурором або за його дорученням - слідчим про таке обмеження.

23. КПК передбачені ще й інші процесуальні права, які він може викорис­товувати на різних етапах кримінального провадження, зокрема: право подати заяву про вчинення щодо нього кримінального правопорушення і право відмо­витись від обвинувачення у провадженні з приватною формою обвинувачення (ч. 4 ст. 26 КПК); право бути письмово повідомленим прокурором або за його дорученням слідчим про тимчасове обмеження його конституційних прав під час проведення негласної слідчої (розшукової) дії (див. ст. 253 КПК); право по­терпілого викласти обов'язкову для з'ясування судом думку щодо можливості звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальнос­ті, коли прокурор звернувся до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності (ч. 2 ст. 288 КПК); право не заперечувати проти спрощеного судового розгляду обвинувального акта у відсутності обвинуваче­ного (див. ч. 1 ст. 302 КПК); право на допит в суді експерта, який проводив експертизу, для роз'яснення висновку (див. ст. 356 КПК); право на роз'яснення судового рішення судом, який його ухвалив (див. ст. 380 КПК).

24. За відсутності в КПК стадії порушення кримінального провадження і окремого процесуального документа, яким би оформлялось рішення про по­рушення кримінального провадження, важливими з погляду забезпечення прав

та законних інтересів потерпілого є положення КПК про права потерпілого та обов'язки органу, який має вирішувати питання про початок кримінально­го провадження за заявою потерпілого. Це - право потерпілого на: а) негайне прийняття і реєстрацію заяви про кримінальне правопорушення, визнання його потерпілим; б) отримання від уповноваженого органу, до якого він подав заяву, документа, що підтверджує її прийняття і реєстрацію; в) подання доказів на підтвердження своєї заяви (див. п.п. 1-3 ч. 2 ст. 56 КПК).

25. У п. 4 ч. 2 ст. 56 КПК докладно викладено право потерпілого на ак­тивну участь у конкретних слідчих (розшукових) та інших процесуальних діях.

26. На стадії досудового розслідування потерпілий має також право на отримання копій матеріалів провадження, які його безпосередньо стосуються: під час ознайомлення з матеріалами досудового розслідування до його завер­шення має право робити необхідні виписки та копії (ст. 221 КПК); під час озна­йомлення з відкритими сторонами матеріалами після завершення досудового розслідування робити копії або відображення матеріалів (ст. 290 КПК); у разі закриття кримінального провадження слідчим чи прокурором на отримання ко­пії постанови слідчого чи прокурора про закриття кримінального провадження (ч. 5 ст. 284 КПК).

Дата добавления: 2015-06-25