Порядок виконання ухвали. 1 страница

Дата постановления ухвали;

3) положення закону, на підставі якого постановлено ухвалу;

4) прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи або найменування юри­дичної особи, які мають надати тимчасовий доступ до речей і документів;

5) назва, опис, інші відомості, які дають можливість визначити речі і документи, до яких повинен бути наданий тимчасовий доступ;

6) розпорядження надати (забезпечити) тимчасовий доступ до речей і документів зазначеній в ухвалі особі та надати їй можливість вилучити за­значені речі і документи, якщо відповідне рішення було прийнято слідчим суддею, судом;

7) строк дії ухвали, який не може перевищувати одного місяця з дня постановления ухвали;

8) положення закону, які передбачають наслідки невиконання ухвали слідчого судді, суду.

1. Ухвала слідчого судді, суду про тимчасовий доступ до речей і докумен­тів складається з вступної, мотивувальної та резолютивної частин.

2. У вступній частини ухвали має бути зазначено, який слідчий суддя, суд, де, коли, за участі яких суб'єктів кримінальної процесуальної діяльності роз­глянув клопотання сторони про тимчасовий доступ до речей та документів.

3. У мотивувальній частині ухвали викладається мотивування рішення слідчого судді, суду. Обґрунтовується, пояснюється, чому стороні надається

право тимчасового доступу до речей і документів, на яких доказах слідчий суд­дя, суд грунтував свої міркування і висновки.

4. У резолютивній частині ухвали міститься конкретне формулювання рішення, яке приймає слідчий суддя, суд. Це рішення має грунтуватися на по­ложеннях мотивувальної частини ухвали, логічно випливати з неї. Резолютивна частина ухвали повинна бути викладена чітко і ясно, щоб при її виконанні не виникало сумнівів щодо речей і документів, до яких надається доступ. У цій частині ухвали повинно міститися рішення слідчого судді, суду надати тим­часовий доступ до речей і документів зазначеній в ухвалі особі та надати їй можливість їх вилучити. Наприкінці ухвали вказується, що у разі невиконання ухвали про тимчасовий доступ до речей і документів, слідчий суддя, суд за кло­потанням сторони кримінального провадження, якій надано право на доступ до речей і документів, має право постановити ухвалу про проведення обшуку з метою відшукання та вилучення зазначених речей і документів. Також має бути вказано, що ухвала залишається в силі протягом одного місяця з дня її

постановления.

5. Ухвала слідчого судді, суду про тимчасовий доступ до речей і докумен­тів складається у двох примірниках. Зазначеній в ухвалі слідчого судді, суду особі вручається оригінал ухвали та її копія. Другий примірник ухвали залиша­ється у судовому провадженні.

Стаття 165. Виконання ухвали слідчого судді, суду про тимчасовий доступ до речей і документів

1. Особа, яка зазначена в ухвалі слідчого судді, суду про тимчасовий до­ступ до речей і документів як володілець речей або документів, зобов'язана надати тимчасовий доступ до зазначених в ухвалі речей і документів особі, зазначеній у відповідній ухвалі слідчого судді, суду.

2. Зазначена в ухвалі слідчого судді, суду особа зобов'язана пред'явити особі, яка зазначена в ухвалі як володілець речей і документів, оригінал ухвали про тимчасовий доступ до речей і документів та вручити її копію.

3. Особа, яка пред'являє ухвалу про тимчасовий доступ до речей і до­кументів, зобов'язана залишити володільцю речей і документів опис речей і документів, які були вилучені на виконання ухвали слідчого судді, суду.

4. На вимогу володільця особою, яка пред'являє ухвалу про тимча­совий доступ до речей і документів, має бути залишено копію вилучених документів. Копії вилучених документів виготовляються з використанням копіювальної техніки, електронних засобів володільця (за його згодою) або копіювальної техніки, електронних засобів особи, яка пред'являє ухвалу про тимчасовий доступ до речей і документів.

1 Перед проведенням цієї процесуальної дії особа, якій надано дозвіл на тимчасовий доступ до речей і документів, пред'являє їх володільцю оригінал Ухвали суду, вручає її копію та пропонує надати до них доступ. Пред'явлення

ухвали володільцю речі та документа гарантує його право знати, хто і на яких підставах проводить процесуальну дію. Факт пред'явлення ухвали слідчого судді, суду, вручення її копії засвідчується підписом володільця на оригіналі цього судового рішення.

2. Оскільки ухвала слідчого судді, суду є обов'язковою для виконання всі­ма підприємствами, установами і організаціями, службовими особами і грома­дянами, ніякі обставини не можуть бути поважними для відмови пред'явити або добровільно видати речі, документи, які вимагає уповноважена особа. Якщо володілець відмовляється виконати ухвалу слідчого судді, суду про на­дання доступу до речей та документів, йому роз'яснюється, що це тягне для нього негативні правові наслідки у вигляді проведення за судовим рішенням обшуку з метою відшукання та вилучення зазначених речей і документів.

3. Хід і результати тимчасового доступу до речей та документів фіксу­ються слідчим у протоколі. Протокол складається зі вступної, описової та за­ключної частини. Вступна частини повинна містити відомості про місце, час проведення та назву процесуальної дії; особу, яка її проводить; всіх осіб, які присутні під час проведення процесуальної дії. В описовій частині вказують­ся відомості про послідовність дій; отримані речі та документи. У заключній частині зазначається про вилучені речі і документи та спосіб їх ідентифікації; спосіб ознайомлення учасників зі змістом протоколу; зауваження і доповнення до письмового протоколу з боку учасників процесуальної дії.

4. Якщо речі та документи вилучаються, складається їх опис, який вру­чається володільцю. В описі вилучених речей зазначається їх назва, кількість, міра, вага, матеріал, з якого вони виготовлені, та індивідуальні ознаки. В опи­сі вилучених документів вказується їх назва та зміст. Копія опису вилучених речей та документів, складена слідчим, долучається до кримінального прова­дження.

5. Уповноважена особа, яка провадить процесуальну дію, зобов'язана залишити на вимогу володільця копію вилучених документів. Копії вилу­чених документів виготовляються з використанням копіювальної техніки, електронних засобів володільця за його згодою або копіювальної техніки, елек­тронних засобів особи, яка пред'являє ухвалу про тимчасовий доступ до речей і документів. У разі неможливості виготовлення копій вилучених документів слідчий вносить до протоколу процесуальної дії запис про вимогу володільця надати їх копії. Вони виготовляються негайно після появи такої можливості та вручаються володільцю вилучених документів.

Стаття 166. Наслідки невиконання ухвали слідчого судді, суду про тимчасовий доступ до речей і документів

1. У разі невиконання ухвали про тимчасовий доступ до речей і до­кументів слідчий суддя, суд за клопотанням сторони кримінального про­вадження, якій надано право на доступ до речей і документів на підставі ухвали, має право постановити ухвалу про дозвіл на проведення обшуку

згідно з положеннями цього Кодексу і метою відшукання та вилучення за­значених речей і документів.

2. У разі якщо дозвіл на проведення обшуку надано за клопотанням сторони захисту, слідчий суддя, суд доручає забезпечення його проведення слідчому, прокурору або органу внутрішніх справ за місцем проведення цих дій. Проведення обшуку здійснюється за участю особи, за клопотан­ням якої надано дозвіл на його проведення, згідно з положеннями цього Кодексу.

1. Ухвала слідчого судді, суду про тимчасовий доступ до речей і докумен­тів набирає законної сили з моменту її оголошення. Вона є обов'язковою для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізич­них та юридичних осіб, органів державної влади та місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягає виконанню на всій території України.

2. У разі невиконання ухвали про тимчасовий доступ до речей і докумен­тів застосовується кримінальна процесуальна санкція. Слідчий суддя, суд за клопотанням сторони кримінального провадження, якій надано право на до­ступ до речей і документів, має право постановити ухвалу про дозвіл на прове­дення обшуку з метою відшукання та вилучення зазначених речей і документів. Така ухвала повинна відповідати вимогам, встановленим ст. 235 КПК. Ухвала виконується за правилами, передбаченими ст. 236 КПК.

3. Якщо дозвіл на проведення обшуку надано за клопотанням сторони за­хисту, слідчий суддя, суд мотивованою ухвалою доручає його проведення слід­чому, прокурору або органу внутрішніх справ за місцем проведення цих дій. Обшук провадиться за участі особи, яка звернулася з клопотанням про надання дозволу на його проведення.

Глава 16. Тимчасове вилучення майна

Стаття 167. Підстави тимчасового вилучення майна

1. Тимчасовим вилученням майна г фактичне позбавлення підозрю­ваного можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним його майном до вирішення питання про арешт майна або його повернений.

2. Тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, докумен­тів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони:

1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди;

2) надані особі з метою схилити її до вчинення кримінального право­порушення, фінансування та (або) матеріального забезпечення криміналь­ного правопорушення чи як винагорода за його вчинення;

3) є предметом кримінального правопорушення, пов'язаного з їх не­законним обігом;

4) набуті в результаті вчинення кримінального правопорушення, до­ходи від них, або на які було спрямоване кримінальне правопорушення.

1. Тимчасове вилучення майна є одним із заходів забезпечення криміналь­ного провадження. При його застосуванні обмежується право особи, гаранто­ване ст. 41 Конституції України. При тимчасовому вилученні майна підозрю­ваний фактично позбавляється можливості користуватися та розпоряджатися певним своїм майном до вирішення питання про його арешт або повернення.

2. Тимчасовому вилученню підлягає майно у вигляді речей, документів, грошей. Під річчю слід розуміти предмет матеріального світу, щодо якого мо­жуть виникати цивільні права та обов'язки. Документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об'єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставини. Гроші - це законний платіжний засіб, обов'язковий до приймання за номінальною вартістю на свій території України. Таким платіжним засобом є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

3. Тимчасовому вилученню підлягає майно у вигляді речей, документів, грошей, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони підшукані, виготовле­ні, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінально­го правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; надані особі з метою схилити її до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та (або) матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи як винагорода за його вчинення; є предметом кримінального правопорушення, пов'язаного з їх незаконним обігом; набуті в результаті вчинення кримінального правопорушен­ня, доходи від них, або на які було спрямоване кримінальне правопорушення.

4. Засоби вчинення кримінального правопорушення - це предмети матері­ального світу, що застосовуються особою при вчиненні суспільно небезпечного діяння. Знаряддя кримінального правопорушення - це предмети, використову­ючи які, особа вчиняє фізичний вплив на матеріальні об'єкти. Під предметом кримінального правопорушення розуміють предмети матеріального світу, у зв'язку з якими чи з приводу яких вчиняється таке правопорушення. Сліди кри­мінального правопорушення у вузькому розумінні - це матеріально фіксовані відображення зовнішньої будови одного об'єкта на іншому. Якщо такі сліди збереглися на речах, документах, вони тимчасового вилучаються. Винагорода за вчинення кримінального правопорушення - це гроші, цінності та інші речі, надані особі з метою схилити її до його вчинення. Речі, документи, здобуті в результаті вчинення кримінального правопорушення або на які воно було спря­моване - це об'єкти такого правопорушення. Доходи від набутих у результаті вчинення кримінального правопорушення речей, грошей - це все те, що набуто від реалізації майна, отриманого злочинним шляхом.

5. Під достатніми даними для проведення тимчасового вилучення май­на розуміються відомості, що містяться в показаннях свідків, потерпілих, підозрюваних, у протоколах слідчих (розшукових) дій, а також одержані в ході проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

Стаття 168. Порядок тимчасового вилучення майна

1. Тимчасово вилучити майно може кожен, хто законно затримав осо­бу в порядку, передбаченому статтями 207, 208 цього Кодексу. Кожна особа, яка здійснила законне затримання, зобов'язана одночасно із доставлениям затриманої особи до слідчого, прокурора, іншої уповноваженої службової особи передати їй тимчасово вилучене майно. Факт передання тимчасово вилученого майна засвідчується протоколом.

2. Тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час об­шуку, огляду.

3. Слідчий, прокурор, інша уповноважена службова особа під час за­тримання або обшуку і тимчасового вилучення майна або негайно після їх здійснення зобов'язана скласти відповідний протокол.

4. Після тимчасового вилучення майна уповноважена службова особа зобов'язана забезпечити схоронність такого майна в порядку, встановлено­му Кабінетом Міністрів України.

1. Тимчасове вилучення майна застосовується при затримані особи у по­рядку, передбаченому ст.ст. 207, 208 КПК. Якщо затримання було проведено не уповноваженою службовою особою, вона зобов'язана одночасно із доставлен­иям затриманої особи до слідчого, прокурора, іншої уповноваженої службової особи передати їй тимчасово вилучене майно.

При передачі тимчасово вилученого майна складається протокол. У цьому протоколі вказується, хто передав і яка уповноважена службова особа прийняла

майно з зазначенням його назви, кількості, міри, ваги, матеріалу, з якого воно виготовлено та індивідуальних ознак.

2. Тимчасове вилучення майна здійснюється також під час обшуку, огляду. Порядок проведення цих слідчих дій визначений у ст.ст. 236, 237 КПК.

3. Слідчий, прокурор, інша уповноважена службова особа під час за­тримання або обшуку і тимчасового вилучення майна або негайно після їх здійснення зобов'язана скласти відповідний протокол. Протокол складається зі вступної, описової та заключної частин. Вступна частина повинна містити відомості про місце, час проведення та назву процесуальної дії; особу, яка про­водить процесуальну дію (її прізвище, ім'я, по батькові, займана посада); всіх осіб, які присутні під час проведення процесуальної дії (їх прізвище, ім'я, по батькові, дата народження та місце проживання); інформацію про те, що особи, які беруть участь у процесуальній дії, заздалегідь повідомлені про застосування технічних засобів фіксації; характеристики технічних засобів фіксації та носіїв інформації, які застосовуються при проведенні процесуальної дії та порядок їх використання. В описовій частини протоколу вказуються відомості про послі­довність дій; отримані в результаті процесуальної дії речі, документи, гроші. У заключній частині протоколу зазначається про тимчасово вилучені речі, доку­менти, гроші; спосіб ознайомлення учасників зі змістом протоколу; зауваження і доповнення до письмового протоколу з боку учасників процесуальної дії.

Перед підписанням протоколу учасникам процесуальної дії надається можливість ознайомитися із його текстом. Зауваження і доповнення зазнача­ються у протоколі перед підписами. Протокол підписують всі учасники, які брали участь у проведенні процесуальної дії.

4. Уповноважена службова особа зобов'язана забезпечити схоронність тимчасово вилученого майна. Процедура його зберігання визначена в інструк­ції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних провадженнях, цінностей та іншого майна органами досудового розслідування і суду, яка затверджена відповідною постановою Кабінету Мі­ністрів України. Порядок зберігання залежить від того, що собою становить вилучене майно. Наприклад, гроші підлягають передачі на зберігання до фінан­сових органів. Документи зберігаються при справі, а інше майно - спеціально пристосованих приміщеннях.

Стаття 169. Припинення тимчасового вилучення майна 1. Тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було ви­лучено:

1) за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним;

2) за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні кло­потання прокурора про арешт цього майна;

3) у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 171, частиною шостою статті 173 цього Кодексу.

І

1. Прокурор уповноважений винести постанову про визнання безпідстав­ним тимчасове вилучення майна, коли немає достатніх підстав вважати, що вилучені речі, документи, гроші підшукані, виготовлені, пристосовані чи ви­користані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; надані особі з метою схилити її до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та (або) матеріального забезпе­чення кримінального правопорушення чи як винагорода за його вчинення; є предметом кримінального правопорушення, пов'язаного з їх незаконним обі­гом; набуті в результаті вчинення кримінального правопорушення, доходи від них, або на які було спрямоване кримінальне правопорушення.

2. У разі винесення слідчим суддею чи судом ухвали про відмову у задово­ленні клопотання прокурора, клопотання слідчого, погодженого з прокурором, про арешт майна, тимчасове вилучене майно також повертається особі, у якої воно було вилучено. Таке рішення приймається у разі, якщо немає достатніх підстав вважати, що речі, які є майном підозрюваного, обвинуваченого, не від­повідають критеріям, зазначеним у ч. 2 ст. 167 КПК.

3. Тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилу­чено, у разі: 1) якщо клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово ви­лученого майна було подано до суду пізніше наступного робочого дня після ви­лучення майна; 2) клопотання про тимчасовий арешт майна надійшло до суду після закінчення 72 годин з моменту його вилучення.

4. Про можливість отримання володільцем вилученого у нього майна він повідомляється письмово. Копія повідомлення долучається до кримінального провадження. У розписці отримувач вказує дані свого паспорта або іншого до­кумента, який посвідчує його особу, та місце проживання. У разі неможливості особистої явки власника майна воно може бути отримано за дорученням іншою особою, розписка якої разом з дорученням приєднується до справи. Якщо влас­ником є підприємство, установа, організація, майно передається їх представ­никам за наявності доручення, документа, що засвідчує особу, і під розписку.

Глава 17. Арешт майна

Стаття 170. Підстави для арешту майна

1. Арештом майна (тимчасове позбавлення підозрюваного, обви­нуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку. Відповідно до вимог цього Кодексу арешт майна може також передбачати заборону для особи, на май­но якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.

2. Слідчий суддя або суд під час судового провадження накладає арени на майно у вигляді речей, якщо є достатні підстави вважати, що вони від­повідають критеріям, зазначеним у частині другій статті 167 цього Кодек­су. Крім того, у випадку задоволення цивільного позову суд за клопотанням прокурора, цивільного позивача може вирішити питання про накладення арешту на майно для забезпечення цивільного позову до набрання судовим рішенням законної сили, якщо таких заходів не було вжито раніше.

3. Арешт може бути накладено на нерухоме і рухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковому вигляді, цінні папери, корпоративні права, які перебува­ють у власності підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюва­ного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпеч­не діяння, і перебувають у нього або в інших фізичних або юридичних осіб з метою забезпечення можливої конфіскації майна або цивільного позову.

4. Заборона на використання майна, а також заборона розпоряджа­тися таким майном можуть бути застосовані лише у випадках, коли їх не застосування може призвести до зникнення, втрати або пошкодження від­повідного майна або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.

5. Заборона використання житлового приміщення, в якому на закон­них підставах проживають будь-які особи, не допускається.

1. Арешт майна - це один із заходів забезпечення кримінального про­вадження, суть якого полягає у тимчасовому позбавленні підозрюваного, об­винуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, можливості відчужувати певне його майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його. Арешт майна носить тимчасовий характер, оскільки остаточне рішення

про те, що належить вчинити з майном, яке арештоване, буде вирішено судом при ухваленні вироку (ст. 368 КПК).

2. Арешт може бути накладено на майно підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завда­ну кримінально-протиправними діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Особами, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрю­ваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, можуть бути: батьки (усиновлювачі) або опікуни малолітньої особи чи інші фізичні особи, які на правових підставах здійснюють виховання малоліт­ньої особи (ст. 1178 ЦК); батьки (усиновлювачі) або піклувальники неповно­літньої особи (ст. 1179 ЦК); опікуни або заклади, які зобов'язані здійснювати нагляд за недієздатною фізичною особою (ст. 1184 ЦК); юридична або фізична особа за шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудо­вих (службових) обов'язків (ст. 1172 ЦК); особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє джерелом підвищеної небезпеки (ст. 1187 ЦК). Цивільним відповідачем у кримінальному провадженні ці особи можуть бути, якщо до них пред'явлено цивільний позов під час кримінального провадження до початку судового роз­гляду у порядку, встановленому ст. 128 КПК.

3. Арешт майна застосовується з метою забезпечення виконання вироку в частині цивільного позову чи можливої конфіскації майна в провадженні щодо кримінальних правопорушень, за які може бути застосовано додаткове покарання у вигляді конфіскації майна (ст. 59 КК). Арешт може бути накладено також на майно у вигляді речей, документів, грошей, якщо вони: 1) підшука­ні, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; 2) надані особі з метою схилити її до вчинення кримінального правопорушення, фінан­сування та (або) матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи як винагорода за його вчинення; 3) є предметом кримінального правопо­рушення, пов'язаного з їх незаконним обігом; 4) набуті в результаті вчинення кримінального правопорушення, доходи від них, або на які було спрямоване кримінальне правопорушення.

4. Арешт може бути накладено на нерухоме і рухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівко­вому вигляді, цінні папери, корпоративні права. Нерухоме майно - це земельні Ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (ст. 181 ЦК). Майно­вими правами інтелектуальної власності є: 1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності; 2) виключне право дозволяти використання

Екта права інтелектуальної власності; 3) виключне право перешкоджати не­правомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної

власності, встановлені законом (ст. 424 ЦК). До розрахункових документів, за допомогою яких можуть здійснюватися безготівкові розрахунки, відносяться: акредитиви, розрахункові чеки (чеки), банківські платіжні картки, векселі, ін­касові доручення (розпорядження), платіжні доручення, платіжні вимоги, пла­тіжні вимоги-доручення (ст. 1088 ЦК, постанова Національного банку України № 22 від 21 січня 2004 р. «Про затвердження Інструкції про безготівкові роз­рахунки в Україні в національній валюті»). Цінний папір - це документ вста­новленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його розмістила (видала), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам (ст. 194 ЦК). Корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організа­ції, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господар­ською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) цієї орга­нізації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами (ст. 167 ГК).

5. Майно, на яке накладається арешт, може перебувати у власності підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну від­повідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Таке майно може перебувати як у вказаних осіб, так і в інших фізичних або юридичних осіб. Пленум Верховного Суду України звертав увагу на те, що при виконанні ви­років у частині відшкодування матеріальної шкоди судам необхідно звертати стягнення на грошові суми та майно засудженого, що знаходяться у інших осіб. При запереченні володільцем факту належності засудженому грошей чи май­на, переданих з метою приховання їх, вони можуть бути витребувані шляхом пред'явлення позову за підставами, передбаченими цивільним законодавством. Не підлягають конфіскації, а тому і не підлягають з цією метою арешту, пред­мети першої необхідності, що використовуються особою і членами її родини. Перелік цих предметів визначено в Додатку до КК України.

6. Арешт майна, як правило, полягає у забороні відчужувати майно - один із способів здійснення власником правомочності розпоряджатися належним йому майном шляхом передачі цього майна у власність іншій особі. Заборона на використання майна (вилучати корисні властивості речі для задоволення по­треб власника чи інших осіб), а також заборона розпоряджатися таким майном (визначати долю належної речі шляхом знищення, відчуження або передачі її в тимчасове володіння іншим особам) можуть бути застосовані лише у випадках, коли їх незастосування може призвести до зникнення, втрати або пошкоджен­ня відповідного майна або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.

7. Не допускається накладення арешту на житлове приміщення, шляхом заборони використання його, якщо в ньому на законних підставах проживають

будь-які особи. Під житлом, відповідно до п. 11 постанови Пленуму Верхо­вного Суду України «Про деякі питання застосування судами України законо­давства при дачі дозволів на тимчасове обмеження окремих конституційних прав і свобод людини і громадянина під час здійснення оперативно-розшу-кової діяльності, дізнання і досудового слідства» № 2 від 28 березня 2008 p., варто розуміти: 1) особистий будинок з усіма приміщеннями, які призначені для постійного чи тимчасового проживання в них, а також ті приміщення, які хоча й не призначені для постійного чи тимчасового проживання в них, але є складовою будинку; 2) будь-яке житлове приміщення, незалежно від форми власності, яке належить до житлового фонду і використовується для постійно­го або тимчасового проживання (будинок, квартира в будинку будь-якої форми власності, окрема кімната в квартирі тощо); 3) будь-яке інше приміщення або забудова, які не належать до житлового фонду, але пристосовані для тимчасо­вого проживання (дача, садовий будинок тощо). Згідно з вимогами ст. 17 за­кону України від 23 лютого 2006 р. «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» судам необхідно враховувати, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини поняття «жит­ло» у п. І ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод охоплює не лише житло фізичних осіб. Воно може поширюватися на офісні приміщення, які належать фізичним особам, а також офіси юридичних осіб, їх філій та інші приміщення.

Дата добавления: 2015-06-25