Цього Кодексу. 3 страница. 4. Підозрюваний, обвинувачений звільняється з-під варти після внесення застави, визначеної слідчим суддею

4. Підозрюваний, обвинувачений звільняється з-під варти після внесення застави, визначеної слідчим суддею, судом в ухвалі про застосування запобіж­ного заходу у вигляді тримання під вартою лише у разі, якщо в уповноваженої службової особи місця ув'язнення, під вартою в якому він перебуває, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання цього підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

Після отримання та перевірки документа, що підтверджує внесення за­стави, уповноважена службова особа місця ув'язнення, в якому знаходиться підозрюваний, обвинувачений, негайно здійснює розпорядження про його звільнення з-під варти та повідомляє про це усно і письмово слідчого, проку­рора, слідчого суддю, а якщо застава внесена під час судового провадження, -прокурора і суд. Перевірка документа, що підтверджує внесення застави, не може тривати більше одного робочого дня. З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави підозрюваний, обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Особи, які звільняються з-під варти, забезпечуються адміністрацією місця попереднього ув'язнення безоплатним проїздом до місця проживання. У необ­хідних випадках їм видаються грошова допомога і одяг (ч. 9 ст. 2 Закону Укра­їни «Про попереднє ув'язнення») (ч. 4 ст. 202 КПК).

5. У разі: 1) постановления слідчим суддею, судом ухвали про відмову у продовженні строку тримання під вартою, або 2) про скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або 3) його заміну на інший запобіжний захід, або 4) про звільнення позбавленої свободи особи, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких тримається ця особа, не надасть су­дове рішення, яке набрало законної сили, або не доведе наявність інших право­вих підстав для позбавлення особи свободи (ч. З ст. 206 КПК), або 5) закінчення строку дії ухвали слідчого судці, суду про тримання під вартою, - підозрюва­ний, обвинувачений повинен бути негайно звільнений, якщо в уповноваженої службової особи місця ув'язнення, під вартою в якому він перебуває, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання цього підозрюваного, обвинуваченого під вартою (ч. 5 ст. 202 КПК).

Стаття 203. Негайне припинення дії запобіжних заходів 1. Ухвала про застосування запобіжного заходу припиняє свою дію після закінчення строку дії ухвали про обрання запобіжного заходу, ухва­лення виправдувального вироку чи закриття кримінального провадження в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Ухвала слідчого судді, суду про обрання будь-якого запобіжного заходу припиняє свою дію негайно: 1) в момент закінчення строку дії ухвали про об­рання запобіжного заходу; 2) в момент проголошення виправдувального вироку (ст. 376 КПК); 3) в момент набрання законної сили постановленого (ухвалено­го) компетентним органом процесуального рішення про закриття криміналь­ного провадження (ст.ст. 284, 288, п. 2 ч. 2 ст. 314, ч. 6 ст. 340, ст. 417, п. З ч. 1 ст. 435 КПК).

Стаття 204. Заборона затримання без дозволу слідчого судді, суду Якщо до підозрюваного, обвинуваченого застосовано запобіжний за­хід, не пов'язаний із триманням під вартою, він не може бути затриманий

без дозволу слідчого судді, суду у зв'язку з підозрою або обвинуваченням у тому ж кримінальному правопорушенні.

Коментована стаття формулює категоричну заборону затримувати без до­зволу слідчого судді, суду підозрюваного, обвинуваченого, до якого застосо­ваний запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою, у зв'язку з підозрою або обвинуваченням у тому ж кримінальному правопорушенні. Ви­нятки становлять випадки, передбачені ч. 2 ст. 208 КПК.

Стаття 20S. Виконання ухвали щодо обрання запобіжного заходу 1. Ухвала слідчого судді, суду щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.

1. Негайне після її оголошення виконання ухвали слідчого судді, суду щодо застосування запобіжного заходу означає термінове виконання, без за­тримки, відразу.

2. Виконання ухвали щодо обрання запобіжного заходу як негайно слід розглядати в контексті виду обраного запобіжного заходу, порядку його вико­нання та фактичних обставин процесуальної ситуації, пов'язаної з виконанням ухвали. Наприклад, ухвала про обрання запобіжного заходу у вигляді особис­того зобов'язання із-за специфіки цього запобіжного заходу виконується від­разу ж після її оголошення. Ухвала про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту починає виконуватися з моменту її отримання органом внутрішніх справ та постановки на облік особи, щодо якої застосований цей запобіжний захід тощо.

Стаття 206. Загальні обов'язки судді щодо захисту прав людини

1. Кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції яко­го знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи.

2. Якщо слідчий суддя отримує з будь-яких джерел відомості, які ство­рюють обгрунтовану підозру, що в межах територіальної юрисдикції суду {находиться особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому цим Кодексом порядку, він зобов'язаний поста­новити ухвалу, якою має зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу до слідчого судді для з'ясування підстав позбавлення свободи.

3. Слідчий суддя зобов'язаний звільнити позбавлену свободи особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких тримаєть­ся ця особа, не надасть судове рішення, яке набрало законної сили, або не доведе наявність інших правових підстав для позбавлення особи свободи.

4. Якщо до доставления такої особи до слідчого судді прокурор, слід­чий звернеться з клопотанням про застосування запобіжного заходу, слід­чий суддя зобов'язаний забезпечити проведення у найкоротший строк роз­гляду цього клопотання.

5. Незалежно від наявності клопотання слідчого, прокурора, слідчий суддя зобов'язаний звільнити особу, якщо орган державної влади чи служ­бова особа, під вартою яких трималася ця особа, не доведе:

1) існування передбачених законом підстав для затримання особи без ухвали слідчого судді, суду;

2) неперевищення граничного строку тримання під вартою;

3) відсутність зволікання у доставленні особи до суду.

6. Якщо під час будь-якого судового засідання особа заявляє про засто­сування до неї насильства під час затримання або тримання в уповноваже­ному органі державної влади, державній установі (орган державної влади, державна установа, яким законом надано право здійснювати тримання під вартою осіб), слідчий суддя зобов'язаний зафіксувати таку заяву або при­йняти від особи письмову заяву та:

1) забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження особи;

2) доручити відповідному органу досудового розслідування провести дослідження фактів, викладених в заяві особи;

3) вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки особи згідно із законодавством.

7. Слідчий суддя зобов'язаний діяти в порядку, передбаченому час­тиною шостою цієї статті, незалежно від наявності заяви особи, якщо її зовнішній вигляд, стан чи інші відомі слідчому судді обставини дають під­стави для обгрунтованої підозри порушення вимог законодавства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, дер­жавній установі.

8. Слідчий суддя має право не вживати дій, зазначених у частині шос­тій цієї статті, якщо прокурор доведе, що ці дії вже здійснені або здійсню­ються.

9. Слідчий суддя зобов'язаний вжити необхідних заходів для забезпе­чення особи, яка позбавлена свободи, захисником і відкласти будь-який розгляд, у якому бере участь така особа, на необхідний для забезпечення особи захисником час, якщо вона бажає залучити захисника або якщо слідчий суддя вирішить, що обставини, встановлені під час кримінального провадження, вимагають участі захисника.

1. У ст. 206 КПК «Загальні обов'язки судді щодо захисту прав людини» знайшли своє кримінальне процесуальне втілення шляхи реалізації закріпле­них в низці міжнародно-правових актів принципи судового захисту прав люди­ни і громадянина, затриманого або арештованого органом державної влади чи

службовою особою на території, на яку поширюється юрисдикція національ­них судів.

2. Свавільне затримання або арешт визнані грубим порушенням прав люди­ни. У Загальній декларації прав людини, прийнятій 10 грудня 1948 р. Генеральною Асамблеєю ООН, наголошується: «Ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання» (ст. 9). Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 14 грудня 1966 р. і ратифікований СРСР та УРСР у 1973 p., містить такі положення: «Нікого не може бути піддано свавільному арешту чи триманню під вартою. Нікого не може бути позбавлено волі інакше, як на підставах і відповідно до такої процедури, які встановлені законом» (ст. 9); «3. Кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов'язується:... Ь) за­безпечити, щоб право на правовий захист для будь-якої особи, яка потребує такого захисту, встановлювалось компетентними судовими, адміністративними чи зако­нодавчими властями або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим системою держави, і розвивати можливості такого захисту».

3. Положеннями ч. 1 коментованої статті КПК про те, що кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, що тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи, тепер в Україні кожному підданому арешту, триманню під вартою забезпечено право на правовий захист компетентною судовою владою, - слід­чим суддею, процесуальні форми якого виписані в ч. 2-9 цієї статті КПК.

4. Визначальним у захисті слідчим суддею прав особи, яка на сумнівних підставах позбавлена свободи (ч. 2, 3, 4 ст. 206 КПК), щодо якої є дані про застосування насильства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі (ч. 5, 6, 7, 8 ст. 206 КПК), яка по­требує захисту за допомогою захисника є те, що такий захист він зобов'язаний здійснювати за власною ініціативою і незалежно від наявності клопотання від такої чи іншої особи, органів державної влади чи службових осіб.

§ 2. Затримання особи без ухвали слідчого судді, суду

Затримання особи без ухвали слідчого судді, суду є другою і основною формою (видом) тимчасового запобіжного заходу в українському кримінально­му процесі, мета якого полягає у тому, щоб припинити кримінально протиправ­не діяння особи, попередити її уникнення від слідства і суду, запобігти фальси­фікації нею доказів та інших спробах завадити кримінальному провадженню.

Стаття 207. Законне затримання

1. Ніхто не може бути затриманий без ухвали слідчого судді, суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Особливості затримання окремої категорії осіб визначаються главою

2. Кожен має право затримати без ухвали слідчого судді, суду будь-яку особу, крім осіб, зазначених у статті 482 цього Кодексу:

1) при вчиненні або замаху на вчинення кримінального правопору­шення;

2) безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення чи під час безперервного переслідування особи, яка підозрюється у його вчи­ненні.

3. Кожен, хто не є уповноваженою службовою особою (особою, якій за­коном надано право здійснювати затримання) і затримав відповідну особу в порядку, передбаченому частиною другою цієї статті, зобов'язаний негай­но доставити її до уповноваженої службової особи або негайно повідомити уповноважену службову особу про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення.

1. Частина 1 коментованої статті категорично забороняє будь-кому затри­мувати особу без ухвали слідчого судді, суду, крім випадків, визначених у Кри­мінальному процесуальному кодексі України.

2. Одним із таких випадків є смілива новела нового КПК України та окре­ма форма (вид) затримання без ухвали слідчого судді, суду - «законне затри­мання». Суть його полягає у тому, що право затримати будь-яку особу, крім судді і народного депутата України (ст. 482 КПК), тепер має «кожен»: 1) при вчиненні або замаху на вчинення кримінального правопорушення; 2) безпосе­редньо після вчинення кримінального правопорушення чи під час безперервно­го переслідування особи, яка підозрюється у його вчиненні.

Термін «кожен» означає абсолютно кожного, без винятку, будь-яку люди­ну, аби вона не була особою, якій законом надано право здійснювати затриман­ня (уповноваженою на затримання службовою особою).

Вираз «при вчиненні або замаху на вчинення кримінального правопору­шення» охоплює як дії з вчинення кримінального правопорушення, так і дії, безпосередньо спрямовані на його вчинення. Затримання безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення має місце тоді, коли часова і просто­рова ознаки находження особи щодо події і місця вчинення кримінального пра­вопорушення дають підстави запідозрити особу в його вчиненні, а тим більше, якщо затримання здійснюється потерпілим чи очевидцем події.

Законним затримання під час переслідування особи буде лише тоді, коли дії з переслідування були безперервними, суцільними, істотно не припинялися в часі.

3. «Кожен», хто затримав особу, не вправі вчиняти щодо неї жодних інших дій - застосування сили чи свавілля, окрім пов'язаних з власне затриманням, необхідних і достатніх для обмеження затриманої особи в свободі пересування, та тимчасового вилучення майна у вигляді речей, документів, грошей тощо, використаних як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушен­ня та (або) зберегли на собі його сліди (п. 1 ч. 2 ст. 167 КПК), а зобов'язаний

-453

негайно доставити її до уповноваженої службової особи та передати їй вилу­чене майно або негайно повідомити уповноважену службову особу про затри­мання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення.

Стаття 208. Затримання уповноваженою службовою особою

1. Уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбаче­не покарання у виді позбавлення волі, лише у випадках:

1) якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його

вчинення;

2) якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому чис­лі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин.

Особливості затримання окремої категорії осіб визначаються главою 37 цього Кодексу.

2. Уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого суд­ді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який пе­редбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, виключно у випадку, якщо підозрюваний не виконав обов'язки, покладені на нього при обранні запобіжного заходу, або не виконав у встановленому порядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це підтверджує.

3. Уповноважена службова особа, слідчий, прокурор може здійснити обшук затриманої особи з дотриманням правил, передбачених частиною сьомою статті 223 і статтею 236 цього Кодексу.

4. Уповноважена службова особа, що здійснила затримання особи, по­винна негайно повідомити затриманому зрозумілою для нього мовою під­стави затримання та у вчиненні якого злочину він підозрюється, а також роз'яснити право мати захисника, отримувати медичну допомогу, давати пояснення, показання або не говорити нічого з приводу підозри проти нього, негайно повідомити інших осіб про його затримання і місце перебування від­повідно до положень статті 213 цього Кодексу, вимагати перевірку обгрунто­ваності затримання та інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.

5. Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, склада­ється протокол, в якому, крім відомостей, передбачених статтею 104 цього Кодексу, зазначаються: місце, дата і точний час (година і хвилини) затри­мання відповідно до положень статті 209 цього Кодексу; підстави затри­мання; результати особистого обшуку; клопотання, заяви чи скарги за­триманого, якщо такі надходили; повний перелік процесуальних прав та обов'язків затриманого. Протокол про затримання підписується особою, яка його склала, і затриманим. Копія протоколу негайно під розпис вруча­ється затриманому, а також надсилається прокурору.

6. Затримання співробітника кадрового складу розвідувального орга­ну України при виконанні ним своїх службових обов'язків і пов'язані з цим особистий обшук та огляд його речей застосовуються тільки в присутності офіційних представників цього органу.

1. Затримання уповноваженою службовою особою (особою, якій нада­но право здійснювати затримання Законом України «Про міліцію», Законом України «Про Службу безпеки України» тощо) без ухвали слідчого судді, суду з-поміж інших форм (видів) затримання є найбільш поширеним (має найбільшу питому вагу).

Таку форму (вид) затримання треба чітко відрізняти від адміністративно-правового затримання, яке не має кримінального процесуального характеру.

2. Оскільки уповноважені службові особи мають бути обізнані із законо­давством стосовно підстав та порядку затримання, що має характер криміналь­ного процесуального, їм надано право на затримання без ухвали слідчого судді, суду тільки особи, підозрюваної у вчиненні злочину, за який передбачене пока­рання у вигляді позбавлення волі, і лише у випадках: 1) якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення; 2) якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин.

3. Неприпустимо використовувати затримання як засіб примусу підозрю­ваного, обвинуваченого до визнання ним вини.

4. Про значення виразів: «під час вчинення злочину або замаху на його вчинення», «безпосередньо після вчинення злочину» див. п.п. 5, 6 коментаря до ст. 207 КПК. Однак слід мати на увазі, що уповноважена службова особа має право на затримання особи, підозрюваної у вчиненні чи замаху на вчинення лише злочину, а «кожен», - на затримання у вчиненні або замаху на вчинення будь-якого кримінального правопорушення.

Під очевидцем слід розуміти того, хто спостерігав власне злочинне діяння і безпосередньо вказує на злочинця. Ним не є особа, яка спостерігала дії, що передували події злочину (сварку, підшукування знаряддя злочину тощо) або відбувалися по її завершенні.

Сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події, які вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин як підстава затримання означає, що, по-перше, ознак має бути кілька, незалежно від того, де саме - лише на тілі, тільки на одязі, на місці події, на двох чи на усіх цих об'єктах, по-друге, ці озна­ки мають бути явними, тобто видимими, очевидними, по-третє, вони мають бути в єдності, по-четверте, вони повинні вказувати, тобто бути інформацією (фактичними даними) про вчинення злочину саме цією особою і, по-п'яте, бути фактичними даними про вчинення нею злочину тільки що (щойно).

5. Про особливості затримання народного депутата України, судді Кон­ституційного Суду України, професійного судді, а також присяжного під час

здійснення ним правосуддя, кандидата у Президенти України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, голови Рахункової палати, його першо­го заступника, заступника, головного контролера та секретаря Рахункової па­лати, депутата місцевої ради, адвоката, Генерального прокурора України, його заступника див. ч. 1 ст. 485 та коментар до неї.

6. Якщо затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину з підстав, пе­редбачених п.п. 1 і 2 ч. 1 коментованої статті вимагає від уповноваженої служ­бової особи, яка здійснює затримання без ухвали слідчого судді, суду миттєвих оціночних у процесуальній ситуації зусиль, то затримання з підстав, передба­чених ч. 2 цієї статті, навпаки, - глибокого аналізу того, що особа підозрюється у вчиненні злочину, за який передбачено основне покарання у вигляді штра­фу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та, в першому виключному випадку, - підозрюваний не виконав конкретних обов'язків (обов'язку), покладених на нього при обранні запобіжного заходу (пошкодив, наприклад, електронний засіб контролю, який як обов'язок його носити був покладений на підозрюваного при обранні до нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту), а у другому виключному випадку, - не виконав у встановленому ч. 6 ст. 182 КПК та визначеному ухвалою слідчого судді, суду порядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання доку­мента, що це підтверджує.

7. Обшук затриманої особи уповноваженою службовою особою, а також слідчим, прокурором як процесуальна дія може бути проведений, якщо це буде визнано за доцільне, за участі не менше двох понятих (ч. 7 ст. 223 КПК), із за­прошенням потерпілого, захисника, інших учасників процесу, а з метою одер­жання допомоги з питань, що потребують спеціальних знань, - спеціаліста (ч. 1 ст. 236 КПК). Про обшук та його наслідки складається протокол як складова протоколу затримання або як окремий процесуальний документ, який підпису­ється всіма особами, що брали участь у цій процесуальній дії. Такий протокол належним чином проведеного обшуку є документом як доказом у кримінально­му провадженні (ст. 99 КПК).

Виконання негайно після затримання уповноваженою службовою особою дій, передбачених ч. 4 ст. 208 КПК, необхідне для реального і своєчасного за­безпечення прав, свобод та законних інтересів затриманої особи, передусім для забезпечення її права на захист як від затримання, так і від підозри у вчинені

злочину.

Протокол затримання - комплексний правозастосовчий акт, який по­винен відповідати формі та елементам змісту, що висуваються процесуаль­ним законом до протоколу як форми фіксування кримінального провадження (ст. 104 КПК), і обов'язково має містити: місце, дату і точний час (годину і хвилину) затримання відповідно до моменту, з якого особа згідно із законом (ст. 209 КПК) стає затриманою; підстави затримання; результати особистого обшуку, якщо він проводився; заяви чи скарги затриманого, якщо такі надходи­ли; повний перелік процесуальних прав та обов'язків затриманого.

У разі, якщо не проводився обшук затриманого, складається лише про­токол затримання, який підписується особою, яка його склала, і затриманим. Копія протоколу, також як обов'язковий акт забезпечення його права на захист, негайно під розпис вручається затриманому і надсилається прокурору як орга­ну, що здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням.

У разі ж проведення після затримання особистого обшуку та відображен­ня його перебігу і наслідків в одному протоколі такий комплексний протокол підписує особа, яка його склала, затриманий та всі учасники обшуку і присутні при ньому, в тому числі присутній при цьому офіційний представник (пред­ставники) розвідувального органу України, якщо мало місце затримання спів­робітника кадрового складу цього органу. Подальша робота з таким протоко­лом аналогічна роботі з протоколом затримання.

Стаття 209. Момент затримання

1. Особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підко­рення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою.

1. Момент затримання - це короткий, точно визначений через дату у годи­нах і хвилинах у координатах певного місця відрізок часу, з якого особа через застосування до неї сили, тобто прикладення фізичної енергії людини, або че­рез підкорення наказу фактично позбавляється свободи пересування і змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, ви­значеному уповноваженою службовою особою.

2. Формулювання моменту затримання у коментованій статті КПК дає підстави вважати, що моментом затримання при затриманні особою, не упо­вноваженою законом на затримання, («кожним» - ст. 207 КПК) є той корот­кий відрізок часу, коли особа, фактично затримана за вчинення кримінального правопорушення, передається (переходить) у розпорядження уповноваженої службової особи.

Так чи інакше, і момент затримання уповноваженою службовою особою, і момент фактичного затримання особою, не уповноваженою на затримання, по­винен бути точно зазначений у протоколі затримання, оскільки він має вирішаль­не значення, з одного боку, для обчислення як строку затримання, так і строку подальшого тримання особи під вартою, оскільки час з моменту фактичного затримання «кожним» до моменту передачі затриманої особи у розпорядження уповноваженої службової особи повинен входити в строк затримання, а з іншо­го - для захисту затриманою особою своїх прав, свобод та законних інтересів.

Стаття210. Доставления до органу досудового розслідування 1. Уповноважена службова особа зобов'язана доставити затриману особу до найближчого підрозділу органу досудового розслідування, в якому

-457

негайно реєструються дата, точний час (година і хвилини) доставления за­триманого та інші відомості, передбачені законодавством.

2. Про кожне затримання уповноважена службова особа одразу по­відомляє за допомогою технічних засобів відповідальних осіб в підрозділі органу досудового розслідування.

3. У разі наявності підстав для обгрунтованої підозри, що доставления затриманої особи тривало довше, ніж це необхідно, слідчий зобов'язаний провести перевірку для вирішення питання про відповідальність винува­тих у цьому осіб.

Доставления уповноваженою службовою особою затриманої особи до найближчого підрозділу органу досудового розслідування (будь-якої відомчої належності) та негайна реєстрація в цьому органі дати, точного часу (години і хвилини) доставления затриманого та інших відомостей, передбачених за­конодавством, а також повідомлення про затримання за допомогою технічних засобів відповідальних осіб у підрозділі органу досудового розслідування, під юрисдикцією якого знаходиться місце вчинення злочину, необхідне для невід­кладного включення слідчого в досудове розслідування, в тому числі для вирі­шення ним належних до його повноважень питань, пов'язаних із затриманням особи.

Одним з таких питань є перевірка, у разі наявності підстав для обгрунто­ваної підозри, що доставления затриманої особи тривало довше, ніж це необ­хідно, для вирішення питання про відповідальність винуватих у цьому осіб.

С т а т т я 211. Строк затримання особи без ухвали слідчого судді, суду

1. Строк затримання особи без ухвали слідчого судді, суду не може пе­ревищувати сімдесяти двох годин з моменту затримання, який визначаєть­ся згідно з вимогами статті 209 цього Кодексу.

2. Затримана без ухвали слідчого судді, суду особа не пізніше шістде­сяти годин з моменту затримання повинна бути звільнена або доставлена до суду для розгляду клопотання про обрання стосовно неї запобіжного за­ходу.

1. Затримання особи без ухвали слідчого судді, суду не може тривати більше сімдесяти двох годин з визначеного законом моменту затримання, - з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися по­ряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному упо­вноваженою службовою особою. Строк затримання обраховується в годинах, тому він закінчується в останню хвилину останньої години (ч. 2 ст. 115 КПК). Цей строк надається: уповноваженій службовій особі для доставления затри­маного до найближчого органу досудового розслідування, процесуального оформлення затримання та, у разі потреби, для особистого обшуку затрима­ного, роз'яснення затриманій особі її прав та виконання інших передбачених

законом процесуальних дій, пов'язаних із затриманням; слідчому, прокурору для з'ясування причетності цієї особи до вчинення злочину, доставления її до слідчого судді, суду для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою; для слідчого судді, суду для вирішення ним питання про обрання щодо затриманого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

2. Оскільки затримана без ухвали слідчого судді, суду особа не пізніше шістдесяти годин з моменту затримання повинна бути звільнена або доставле­на до суду для розгляду клопотання про обрання до неї запобіжного заходу, по закінченні цих строків, зокрема, при відмові слідчим суддею, судом в обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, затримана особа негайно звільняється з-під варти службовою особою підрозділу органу досудового слід­ства, відповідальною за перебування затриманих.

Дата добавления: 2015-06-25