Деозапис. 2 страница. провадження, та необхідність розповісти все відоме у цьому провадженні

провадження, та необхідність розповісти все відоме у цьому провадженні. До­помогу в цьому можуть надати присутні під час допиту законний представник, педагог або психолог.

5. Права й обов'язки присутнім при допиті особам роз'яснюються до по­чатку допиту, що зазначається і підтверджується підписами присутніх осіб на початку протоколу допиту до викладення сутності поставлених запитань та отриманих від малолітньої або неповнолітньої особи відповідей. До протоколу заносяться також заперечення присутніх осіб проти поставлених запитань та поставлені ними допитуваним особам запитання і відповіді на них або вказу­ється про ненадання дозволу на постановку таких запитань особою, яка про­водить допит.

6. Правила, викладені в цій статті, застосовуються і до порядку проведен­ня одночасного допиту кількох осіб, якщо одним із допитуваних або кілька з них є малолітні чи неповнолітні.

Стаття 227. Участь законного представника, педагога, психолога або лікаря у слідчих (розшукових) діях за участю малолітньої або неповно­літньої особи

1. При проведенні слідчих (розшукових) дій за участю малолітньої або неповнолітньої особи забезпечується участь законного представника, пе­дагога або психолога, а за необхідності - лікаря.

2. До початку слідчої (розшукової) дії законному представнику, педа­гогу, психологу або лікарю роз'яснюється їхнє право за дозволом ставити уточнюючі запитання малолітній або неповнолітній особі.

3. У виняткових випадках, коли участь законного представника може завдати шкоди інтересам малолітнього або неповнолітнього свідка, потер­пілого, слідчий, прокурор за клопотанням малолітнього або неповноліт­нього чи з власної ініціативи мас право обмежити участь законного пред­ставника у виконанні окремих слідчих (розшукових) дій або усунути його від участі у кримінальному провадженні та залучити замість нього іншого законного представника.

1. У разі проведення слідчих (розшукових) дій за участі малолітньої або неповнолітньої особи участь у їх проведенні законного представника, педаго­га або психолога є обов'язковою. Право на залучення законного представника малолітнього або неповнолітнього підозрюваного й обвинуваченого передба­чене ч. 1 ст. 44 КПК, а малолітнього або неповнолітнього потерпілого - ч. 1 ст. 59 КПК. Окремої процесуальної норми, що встановлює право неповноліт­нього свідка на залучення законного представника, не передбачено і тому та­кою нормою слід вважати ч. 1 ст. 227 КПК, а питання його участі у криміналь­ному провадженні регулювати згідно з положеннями ст. 44 КПК. З цією метою слідчий, прокурор виносить постанову про залучення законного представника малолітнього чи неповнолітнього підозрюваного, потерпілого для участі в про-

веденні слідчих дій під час конкретного кримінального провадження, а стосов­но свідка - під час проведення конкретної слідчої дії в межах цього криміналь­ного провадження, копію якої вручає законному представнику.

2. Окрім того, п. 1 ч. 2 ст. 52 КПК встановлено, що обов'язковою у кри­мінальному провадженні щодо осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення у віці до 18 років, є участь захисника навіть якщо на час проведення з ними слідчих дій таким особам виповнилося 18 років. Обов'язок забезпечити їх участь у проведенні слідчих дій поклада­ється на процесуальну особу, яка такі дії проводить. Це забезпечується шляхом офіційного виклику законного представника, педагога або психолога, а у перед­бачених законом випадках - і захисника на визначений час до місця проведення слідчих дій особою, яка такі дії проводить. В разі неявки запрошених осіб для участі в проведенні слідчої дії її слід перенести на інший час і вжити заходів для з'ясування причин неявки запрошених. Якщо такі причини є істотними та унеможливлюють участь конкретного законного представника малолітньої або неповнолітньої особи, педагога або психолога, а у визначених законом ви­падках - також адвоката в проведенні слідчої дії, то треба на наступний раз забезпечити участь у слідчій дії інших осіб, які можуть виконувати обов'язки законного представника, педагога або психолога, захисника, оскільки їхня від­сутність грубо порушує процесуальні норми, що нівелює результати слідчої дії і не дає підстав посилатися на встановлені під час проведення такої слідчої дії фактичні дані як на докази.

3. На розсуд слідчого чи прокурора ставиться вирішення питання щодо необхідності запрошення для участі в проведенні слідчої дії за участі малоліт­ньої або неповнолітньої особи лікаря, а також вирішення питання, кого саме: педагога або психолога чи обох треба запросити для участі в конкретній дії. Фах лікаря як спеціаліста визначається виходячи не з наявності в учасників слідчої дії певних захворювань і прогнозованої потреби надання медичної до­помоги, а з урахуванням тих обставин, що учасник чи один з учасників слідчої (розшукової) дії є малолітньою або неповнолітньою особою, і саме факт недо-сягнення особою повноліття зумовлює потребу присутності додаткового учас­ника слідчої (розшукової) дії, який має відповідну медичну підготовку.

4. Зазначеним у цій статті учасникам слідчої дії надається право ставити за­питання допитуваним малолітнім чи неповнолітнім особам, що роз'яснюється до початку проведення слідчої дії і про що зазначається на початку протоколу. Слід мати на увазі, що такі запитання законний представник, педагог або психолог, а також лікар можуть задавати лише з дозволу особи, яка проводить слідчу дію, адресувати їх малолітньому або неповнолітньому, а за змістом такі запитання по­винні мати уточнювальний характер і не містити підказок чи вказівок малолітній або неповнолітній особі щодо її відповідей, дій чи поведінки під час проведення слідчої дії. Водночас, слідчий, прокурор має право відвести поставлені запитання, якщо вони не стосуються сутності слідчої дії, суперечать досягненню поставленої мети або можуть вплинути на об'єктивність і повноту встановлюваних обставин.

5. Відповідно до положень ст. 227 КПК можливість обмеження участі у виконанні окремих слідчих дій або усунення від участі в кримінальному прова­дженні взагалі надається лише стосовно законного представника малолітнього або неповнолітнього свідка та потерпілого. Таке право надано слідчому, проку­рору, які здійснюють кримінальне провадження, і реалізується ними за власною ініціативою або за клопотанням малолітнього чи неповнолітнього, незалежно від того, ким було прийняте рішення про залучення конкретного законного представника до участі в слідчій дії. З цією метою слідчий, прокурор виносить постанову, в якій вказує, чому саме і як участь конкретного законного пред­ставника може завдати шкоди інтересам малолітньої або неповнолітньої особи, в якому обсязі і для проведення яких слідчих (розшукових) дій обмежується участь законного представника або з якого часу його слід вважати усунутим від участі в кримінальному провадженні. З огляду на обов'язковість участі за­конного представника у слідчих (розшукових) діях за участі малолітньої або неповнолітньої особи цією ж постановою має бути призначено іншого закон­ного представника для участі в проведенні окремої дії, якщо участь законного представника обмежується, або для участі в подальшому кримінальному про­вадженні під час проведення слідчих дій, якщо законного представника усуне­но взагалі. З прийнятим рішенням повинен бути ознайомлений малолітній або неповнолітній свідок чи потерпілий, а копія відповідної постанови слідчого, прокурора направляється як раніше залученому, так і новому законному пред­ставнику.

В разі, якщо дії законного представника суперечать інтересам малолітньо­го або неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого, за рішенням слід­чого, прокурора такий законний представник замінюється іншим в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 44 КПК. З цією метою слідчий, прокурор виносить від­повідну постанову, з якою знайомить усіх заінтересованих осіб.

6. Обмеження або усунення педагога, психолога чи лікаря від участі у слідчих (розшукових) діях за участі малолітньої або неповнолітньої особи не передбачено. Такі особи викликаються як фахівці в певній галузі знань і для участі лише в проведенні окремих слідчих (розшукових) дій, а у випад­ку завдання чи спроби з їхнього боку завдання шкоди інтересам малолітньо­го або неповнолітнього учасника слідчої (розшукової) дії слідчий, прокурор зобов'язаний негайно припинити проведення слідчої (розшукової) дії та вжити відповідних заходів впливу на таких осіб.

Стаття 228. Пред'явлення особи для впізнання

1. Перед тим, як пред'явити особу для впізнання, слідчий, прокурор попередньо з'ясовує, чи може особа, яка впізнає, впізнати цю особу, опитує її про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких вона бачила цю особу, про що складає протокол. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати прикмети, за якими впізнає особу, проте може впізнавати її за сукупністю ознак, у протоколі зазначається, за сукупністю

яких саме ознак вона може впізнати особу. Забороняється попередньо по­казувати особі, яка впізнає, особу, яка повинна бути пред'явлена для впіз­нання, та надавати інші відомості про прикмети цієї особи.

2. Особа, яка підлягає впізнанню, пред'являється особі, яка впіз­нає, разом з іншими особами тієї ж статі, яких має бути не менше трьох і які не мають різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі. Перед тим як пред'явити особу для впізнання, їй пропонується у відсутнос­ті особи, яка впізнає, зайняти будь-яке місце серед інших осіб, які пред'являються.

3. Особі, яка впізнає, пропонується вказати на особу, яку вона має впізнати, і пояснити, за якими ознаками вона її впізнала.

4. З метою забезпечення безпеки особи, яка впізнає, впізнання може проводитися в умовах, коли особа, яку пред'являють для впізнання, не бачить і не чує особи, яка впізнає, тобто поза її візуальним та аудіоспос-тереженням. Про умови проведення такого впізнання та його результати зазначається в протоколі. Про результати впізнання повідомляється особа, яка пред'являлася для впізнання.

5. При пред'явленні особи для впізнання особі, щодо якої згідно з цим Кодексом вжито заходів безпеки, відомості про особу, взяту під захист, до протоколу не вносяться і зберігаються окремо.

6. За необхідності впізнання може провадитися за фотознімками, ма­теріалами відеозапису з додержанням вимог, зазначених у частинах пер­шій і другій цієї статті. Проведення впізнання за фотознімками, матеріа­лами відеозапису виключає можливість у подальшому пред'явленні особи для впізнання.

7. Фотознімок з особою, яка підлягає впізнанню, пред'являється особі, яка впізнає, разом з іншими фотознімками, яких повинно бути не менше трьох. Фотознімки, що пред'являються, не повинні мати різких відміннос­тей між собою за формою та іншими особливостями, що суттєво вплива­ють на сприйняття зображення. Особи на інших фотознімках повинні бути тієї ж статі і не повинні мати різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі з особою, яка підлягає впізнанню.

Матеріали відеозапису з зображенням особи, яка підлягає впізнанню, можуть бути пред'явлені лише за умови зображення на них не менше чоти­рьох осіб, які повинні бути тієї ж статі і не повинні мати різких відміннос­тей у віці, зовнішності та одязі з особою, яка підлягає впізнанню.

8. При пред'явленні особи для впізнання можуть бути залучені спеціа­лісти для фіксування впізнання технічними засобами, психологи, педагоги та інші спеціалісти.

9. За правилами цієї статті може здійснюватися пред'явлення осо­би для впізнання за голосом або ходою, при цьому впізнання за голосом повинно здійснюватися поза візуальним контактом між особою, що впіз­нає, та особами, які пред'явлені для впізнання.

1. Пред'явлення особи для впізнання - це самостійна слідча (розшуко-ва) дія, яку проводять з метою встановлення тотожності, подібності або від­мінності наданої для спостереження і сприйняття особи з тими, яких свідок, потерпілий, підозрюваний або обвинувачений сприймав як очевидець за пев­них обставин розслідуваної події. Сутність цієї дії полягає в тому, що під час її проведення шляхом виділення та порівняння найбільш характерних ознак та особливостей ідеального образу, який зберігається в пам'яті особи, яка впізнає, та об'єкта в натуральному вигляді або його зображення на фотознімку чи у відеозапису відбувається встановлення тотожності, подібності або відмінності такого ідеального образу із пред'явленою для впізнання особою. Загальна мета пред'явлення для впізнання полягає в отриманні доказів, які являють собою висновок одного з учасників процесу про результати проведеної ним ідентифі­кації - тотожність, схожість або відмінність осіб чи об'єктів, представлених для ознайомлення, з ознаками особи, що збереглися в його пам'яті.

2. Пред'явлення особи для впізнання проводиться за наявності юридич­них та фактичних підстав, зокрема, за наявності: суб'єкта впізнання; прото­колу його допиту, в якому зафіксовано показання про прикмети й особливості об'єкта впізнання та про обставини, за яких він його сприймав; об'єкта, який підлягає впізнанню і яким є жива особа або її фотографічне чи відеографіч-не зображення; кількох схожих об'єктів, які пред'являються разом з об'єктом впізнання. Під фактичними підставами слід розуміти наявність у слідчого, про­курора даних процесуального та непроцесуального характеру, які дозволяють дійти висновку про необхідність (доцільність) та можливість проведення цієї слідчої дії.

3. Проведення попереднього допиту особи, яка впізнає, і відображення в протоколі результатів опитування щодо зовнішнього вигляду, прикмет та обста­вин, за яких відбувалося спостереження особи, котру пред'являтимуть для впіз­нання, а також з'ясування питання, чи може особа її впізнати і за якими саме ознаками чи за сукупністю яких ознак, є обов'язковою умовою пред'явлення для впізнання. Проте навіть у тих випадках, якщо особа не може докладно опи­сати ознаки об'єкта, що підлягає впізнанню, однак впевнено стверджує, що зможе його упізнати, то недоцільно відмовлятися від проведення такої слідчої дії. В цій ситуації оцінка як негативних, так і позитивних результатів такого впізнання потребує виважених підходів.

Заборону попереднього показу особі, яка впізнає, особи, яка повинна бути пред'явлена для впізнання, слід розуміти як вимогу того, що ні слідчий, ні про­курор, ні оперативні співробітники чи будь-хто інший не мають права показу­вати до проведення цієї слідчої дії особі, яка впізнає, того, кого будуть впізна­вати, його фотографічних, відеографічних зображень або вказувати на окремі прикмети, які можуть розкрити його особистість і вплинути на процес узна­вання, або стати підказкою, кого саме треба впізнати. Встановлення слідчим, прокурором чи судом таких фактів ураховується при оцінці ними результатів проведеного впізнання.

4. Встановлений ч. 2 ст. 228 КПК порядок пред'явлення особи для впіз­нання передбачає, що така особа пред'являється серед інших осіб тієї ж статі в кількості на менше трьох і які не мають різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі. Такі вимоги до об'єктів впізнання носять загальний характер. Це озна­чає, що стать, вік, зовнішність та вимоги до одягу осіб, яких пред'являють для впізнання, і статистів, кількість яких може бути більше трьох, визначаються в кожному конкретному випадку на власний розсуд особою, яка проводить слідчу дію. Так, не передбачено потреби підтверджувати особистими документами ан­кетні дані, зокрема, стать, вік, місце проживання статистів, дані про яких зано­сяться до протоколу з їхніх слів; зовнішній вигляд кожної з осіб, пред'явлених разом для впізнання, їхній одяг не повинні мати різких відмінностей і водночас повинні мати відмітні ознаки, що дають можливість відрізнити їх. Проте окремі дрібні деталі в зовнішності чи одязі людини можуть звести нанівець доказо­ве значення результатів цієї слідчої дії. Наприклад, конкретну особу можуть «впізнати» не за прикметами зовнішності, а за запахом, який виходить від неї і вказує на тривале перебування в специфічному запаховому середовищі в міс­цях тимчасового тримання під вартою або за відсутністю паска та шнурків на черевиках, які зазвичай відбирають у затриманих і ув'язнених осіб, на жінок-статистів може вказати наявність коштовних прикрас, макіяжу або щойно зро­блених зачісок за одночасної відсутності таких, на перший погляд, не значних деталей зовнішності й супутніх ознак у особи, яку впізнають.

Пред'явлення для впізнання здійснюється обов'язково в присутності не менше двох понятих або ж із забезпеченням слідчим, прокурором застосування безперервного відеозапису ходу підготовки, проведення й отримання результа­тів цієї слідчої дії (ч. 7 ст. 223 КПК).

Особи, яких пред'являють разом для впізнання, можуть стояти або сидіти, а під час впізнання на прохання особи, яка впізнає, їм або кому-небудь з них може бути запропоновано встати, повернутися, пройти кілька кроків. Проте особі, яку пред'являють для впізнання, до початку слідчої дії і за відсутності того, хто впізнає, але в присутності понятих, якщо вони беруть участь у слідчій дії, повинно бути надано можливість зайняти місце серед інших осіб за влас­ним бажанням, що обов'язково зазначається в протоколі. Також не зайвим буде запитати в особи, яку пред'являють для впізнання, чи не заперечує вона проти пред'явлення разом з присутніми статистами або ж вважає за потребу замінити кого-небудь з них. Якщо мотиви заяви щодо потреби заміни статиста будуть вартими на увагу, доцільно задовольнити таку вимогу.

Особа, яка впізнає, повинна уважно оглянути пред'явлених осіб і вказати, кого з них конкретно впізнала, за якими ознаками чи за сукупністю яких ознак, коли і за яких обставин бачила раніше цю особу і яке відношення вона має до обставин, що встановлюються цим кримінальним провадженням, або по­відомити, що нікого з пред'явлених осіб не впізнала. Упізнана особа повинна назвати своє справжнє прізвище й ім'я, а в разі відмови назвати себе - такі дані про впізнану особу повідомляє присутнім слідчий, прокурор, який проводить

слідчу дію. Заява особи, яку впізнали, щодо підтвердження або спростуван­ня результатів впізнання до протоколу не заноситься. Ці питання можуть бути з'ясовані під час проведення допиту. Також не встановлено тієї вимоги, щоб назвали себе статисти, які залучалися до проведення впізнання і щоб їхні дані були занесені до протоколу. Проте у випадку, якщо особа, яка впізнає, серед пред'явлених осіб упізнає в статисті особу як таку, що бачила раніше і яка Mat відношення до цього провадження, факт такого впізнання треба відобразити в протоколі, а перевірка причетності упізнаної особи до подій, які розслідуються, здійснюється на загальних підставах проведення кримінального провадження.

5. Частина четверта коментованої статті встановлює можливість прове­дення впізнання особи поза візуальним та аудіоспостереженням того, кого впіз­нають. Проведення такого впізнання можливе лише у виняткових випадках, що зумовлені наявністю загрози для особи, яка впізнає, з боку того, кого мають впізнавати, чи його оточення. Ніякі інші обставини, окрім наявної загрози без­пеці особи, не можна розглядати як приводи для проведення впізнання особи поза її візуальним та аудіоспостереженням. Відомості про такі загрози можуть бути встановлені як процесуальним, так і оперативно-розшуковим шляхом, однак підтвердження безспірності факту існування загроз матеріалами кримі­нального провадження законодавець не вимагає. Проведення такого впізнання треба організувати так, щоб не міг бачити й чути особу, яка впізнає, не лише той, кого впізнають, а й його захисник, законний представник, а в разі прове­дення впізнання із залученням понятих кількість їх повинна бути достатньою для присутності з боку того, хто впізнає, і з боку того, кого впізнають. Захисник і законний представник особи, яку впізнають, мають право перебувати в тій частині приміщення, де перебувають їхні підзахисний чи особа, інтереси якої вони представляють. До початку впізнання слідчий, прокурор роз'яснює суть дії окремо особі, яку впізнають, її захиснику, іншим учасникам впізнання, які знаходяться в приміщенні разом із зазначеними особами, про що вказується в протоколі цієї слідчої дії.

Після цього так само, але в іншому приміщенні слідчий, прокурор роз'яснює суть слідчої (розшукової) дії особі, яка впізнає, та іншим особам, які беруть участь в слідчій дії і знаходяться в приміщенні разом з цією особою. Оскільки під час проведення цієї слідчої (розшукової) дії слідчий, прокурор не може перебувати одночасно в двох приміщеннях, місце свого перебування він обирає в кожний момент проведення слідчої дії на власний розсуд, а для забез­печення контролю за її проведенням варто залучити двох помічників слідчого, прокурора з числа учасників слідчої групи або співробітників оперативного підрозділу. Порядок фотографічної та відеографічної фіксації ходу слідчої дії обирає слідчий, прокурор, проте отримані матеріали фотозйомки й відеозапи-су учасникам слідчої дії після її закінчення не демонструються з тим, щоб не можна було встановити особу, яка впізнавала, до часу, коли загроза її безпе­ці відпаде. Про результати впізнання обов'язково повідомляються особа, яка пред'являлася для впізнання, та інші учасники слідчої дії.

6. За своєю суттю впізнання поза візуальним та аудіоспостереженням осо­би, яку впізнають, є фактично одним із заходів гарантування безпеки учасників кримінального судочинства. У зв'язку з цим додатковою юридичною підста­вою такої слідчої дії є прийняття слідчим, прокурором рішення про обмеження відомостей про особу, яка береться під захист, а відомості про таку особу до протоколу впізнання не вносяться і зберігаються окремо до передачі їх суду разом із матеріалами кримінального провадження або до скасування заходів гарантування безпеки.

7. Вимоги ч. 1 та 2 коментованої статті поширюються і на випадки про­ведення впізнання особи за її фотографічним та відеографічним зображенням. Це стосується обов'язкового попереднього опитування особи, що впізнає, з метою з'ясування можливості проведення впізнання і складання відповідно­го протоколу допиту, правильного й в достатній кількості та належної якості підбору об'єктів впізнання, якими є фотографічні зображення і матеріали ві-деозапису. Однак рішення щодо доцільності проведення впізнання особи на конкретний час досудового розслідування повинне спиратися на врахування слідчої ситуації і тієї обставини, що в подальшому таке впізнання виключає можливість пред'явлення для впізнання цієї особи в натурі тій особі, якій були пред'явлені для впізнання зображення на фотознімках або в матеріалах віде-озапису.

Не лише фотознімки, які пред'являються для впізнання в кількості не мен­ше трьох, а й зображення осіб на них не повинні мати різких відмінностей за формою, розміром, якістю, ракурсом та розмірними характеристиками зобра­жень (у повний зріст, портретне зображення, зображення в профіль чи анфас), а зовнішні ознаки осіб повинні вказувати на однакову стать і не мати різких від­мінностей у віці, зовнішності та одязі з особою, яка підлягає впізнанню. Всі фо­тознімки до початку проведення впізнання повинні бути наклеєними на папері у вигляді фотографічної таблиці або на бланку протоколу, пронумерованими і скріпленими печаткою органу, яким проводиться досудове розслідування. Фо­тографія особи, яку пред'являють для впізнання, розташовується серед інших фотознімків у довільному порядку.

Матеріали відеозапису із зображенням особи, яку пред'являють для впізнан­ня, повинні бути якісними і такими, що відображають загальні й окремі ознаки зовнішності щонайменше чотирьох осіб, що не мають різких відмінностей в озна­ках, які можуть вказувати на стать, вік, важливі елементи зовнішності та одягу.

8. Застосування технічних засобів для фіксування ходу й результатів впізнання може здійснюватися особою, яка проводить таку слідчу дію, проте слідчий, прокурор може запросити для застосування таких технічних засобів спеціаліста, яким зазвичай є технік-криміналіст або експерт з експертно-кри­міналістичного підрозділу, а також залучити для проведення слідчої дії пси­холога, педагога або інших спеціалістів, потреба в допомозі яких викликана особливостями підготовки й проведення слідчої дії чи особливостями особи, яка впізнає, або особи, яку пред'являють для впізнання.

9. Правила цієї статті повною мірою поширюються на порядок пред'явлення особи для впізнання за такими її проявами, які можуть сприй­няти і запам'ятати інші особи, як-от: голос та хода. Об'єктом такого впізнання є не окремий голос чи окрема хода, а конкретна особа. Водночас, характерни­ми ознаками, що вказують на певну особу, виступають окремі й значущі для впізнання ознаки голосу або ходи. Метою попереднього опитування особи, яка впізнає, є з'ясування того, які саме ознаки голосу чи ходи особи і за яких об­ставин були сприйняті, чому саме і як запам'яталися і чи може особа впізнати певну людину та за якими конкретно ознаками її голосу чи ходи. Особи для впізнання пред'являються серед інших у кількості не менше трьох, кожна з яких послідовно демонструє власні ознаки голосу чи ходи. При цьому особа, яку впізнають, самостійно до початку слідчої дії визначає, в якій послідовності із запрошеними статистами буде демонструвати ознаки голосу або ходи, а саме: впізнання за голосом повинно здійснюватися поза візуальним контактом між особою, що впізнає, навіть у випадках, якщо раніше нею сприймався тільки голос, а не зовнішність того, кого впізнають. Даючи оцінку результатам тако­го впізнання, слід ураховувати, що іноді особи можуть навмисно змінювати свій голос або ходу і тому більшу увагу треба звертати на ті характерні ознаки голосу й ходи, які меншою мірою піддаються викривленню або навмисне ви­кривлення яких є явним, наприклад, показна демонстрація нехарактерного для особи високого голосу, кульгавості тощо. Саме тому під час пред'явлення для впізнання особи за голосом або ходою доцільно застосовувати відеозапис із одночасною фіксацією відеографічних і звукових зображень.

10. Не визначеним у законодавчому порядку, але таким, що має наукові основи для застосування в судочинстві, є пред'явлення для впізнання особи за її тактильним відображенням, образ якого зберігся в пам'яті особи, яка впіз­нає. Це може мати важливе значення і визнаватися як достовірне встановлення факту, якщо впізнання проводять з особою, що має серйозні вади зору або у якої зір відсутній, проте звичним для неї є сприйняття навколишнього світу за звуковим та тактильним відображенням. Загальний порядок і правила такого виду впізнання та фіксування отриманих результатів мають відповідати вимо­гам, встановленим коментованою статтею.

Стаття 229. Пред'явлення речей для впізнання

1. Перед тим, як пред'явити для впізнання річ, слідчий, прокурор або захисник спочатку запитує в особи, яка впізнає, чи може вона впіз­нати цю річ, опитує про ознаки цієї речі і обставини, за яких вона цю річ бачила, про що складається протокол. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати ознаки, за якими впізнає річ, проте може впізнати її за сукупністю ознак, особа, яка проводить процесуальну дію, зазначає це у протоколі. Забороняється попередньо показувати особі, яка впізнає, річ, яка повинна бути пред'явлена для впізнання, та надавати інші відомості про її прикмети.

2. Річ, що підлягає впізнанню, пред'являється особі, яка впізнає, в числі інших однорідних речей одного виду, якості і без різких відмінностей у зовнішньому вигляді, у кількості не менше трьох. Особі, яка впізнає, про­понується вказати на річ, яку вона впізнає, і пояснити, за якими ознаками вона її впізнала.

3. Якщо інших однорідних речей не існує, особі, яка впізнає, пропону­ється пояснити, за якими ознаками вона впізнала річ, яка їй пред'являється в одному екземплярі.

1. Допит особи, якій пред'являють річ для впізнання, проводить слідчий, прокурор, який приймає рішення щодо потреби й доцільності проведення цієї слідчої дії. Як і в разі пред'явлення для впізнання особи метою такого опиту­вання є встановлення обставин, за яких особа, що впізнає, бачила річ, які саме ознаки запам'ятала і чи зможе вона впізнати цю річ. Якщо слідча дія прово­диться за клопотанням захисника або за підтриманим ним клопотанням підза-хисної особи, то запитання щодо характерних властивостей речі, яку має бути пред'явлено для впізнання, з дозволу особи, яка проводить слідчу дію, ставить захисник. Запитання і відповіді на них особи, яка впізнає, заносяться до про­токолу. Забороняється будь-кому до проведення впізнання показувати особі, яка впізнає, річ, її зображення та повідомляти іншим способом відомості про її прикмети, знання яких може вплинути на об'єктивність результатів впізнання.

2. Кожна річ пред'являється для впізнання окремо з-поміж інших однорід­них речей одного виду, що не мають різких відмінностей у якості, зовнішньому вигляді і в загальній кількості не менше трьох. Важливим є підбір для впізнан­ня речей саме за ознакою їх однорідності, віднесення до одного й певного виду за зовнішнім виглядом, призначенням. Водночас, не можуть пред'являтися для впізнання разом однорідні речі, які не мають індивідуальних властивостей і які не можна відрізнити одна від одної, наприклад, нове взуття одного фасону й розміру, тарілки чи виделки зі столового набору тощо. Якщо ж річ має ви­разні індивідуальні ознаки, і в природі не існує або трапляються не часто речі з такими ж ознаками, то практично неможливо забезпечити необхідну ступінь схожості трьох предметів, що одночасно пред'являються для впізнання. Тому певна річ для впізнання може бути пред'явлена в одному екземплярі, а особа, яка її впізнає, повинна чітко й однозначно пояснити, за якими саме ознаками впізнала конкретну річ або яких ознак така річ не містить і тому вона не упіз­нана. Якщо ж річ є унікальною і неповторною, наприклад картина відомого художника як витвір мистецтва, втрачається сенс у проведенні цієї слідчої (роз-шукової) дії. Акт впізнання, узнавання унікального предмета може бути прове­дений і зафіксований у процесі допиту особи, коли його пред'являють для огля­ду, в результаті проведення експертизи тощо. Також не підлягають впізнанню речі, які не мають чітко вираженої індивідуальної сукупності ознак, а натомість мають певні позначки чи індивідуальні номери і такі позначки чи номери відо­мі особі, наприклад, коштовна обручка із гравірованим надписом, пістолет із

Дата добавления: 2015-06-25