Процедура судового розгляду 3 страница. 6. У виняткових випадках для забезпечення безпеки потерпілого суд за власною ініціативою або клопотанням сторін кримінального провадження чи самого

6. У виняткових випадках для забезпечення безпеки потерпілого суд за власною ініціативою або клопотанням сторін кримінального провадження чи самого потерпілого постановляє вмотивовану ухвалу про проведення допи­ту потерпілого з використанням технічних засобів з іншого належним чином

обладнаного приміщення, у тому числі за межами приміщення суду, або в ін­ший спосіб, що унеможливлює його ідентифікацію та забезпечує сторонам кри­мінального провадження можливість ставити запитання і слухати відповіді на них (див. ч. 9 ст 352 КПК).

7. З дозволу головуючого потерпілий може давати показання в будь-який момент судового розгляду. У випадку відмови прокурора від підтримання дер­жавного обвинувачення потерпілий має право підтримати обвинувачення в суді, а також брати участь у безпосередній перевірці доказів. Під час вирішення питання про призначення покарання обвинуваченому, при вирішенні питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру голо­вуючий зобов'язаний з'ясувати думку потерпілого з цих питань.

8. Під час допиту потерпілий може застосовувати технічні засоби для фік­сації процесуальних дій, в яких він бере участь. Головуючий може заборонити потерпілому застосовувати технічні засоби при проведенні окремої процесу­альної дії чи на певній стадії кримінального провадження, якщо це може при­звести до розголошення даних, які містять таємницю, що охороняється законом чи стосується інтимних сторін життя людини.

9. При встановленні фактів психологічного тиску на потерпілого, засто­сування насильства чи погроз його застосування до нього чи членів його сім'ї з метою примусити потерпілого відмовитись від давання показань, зміни їх на користь обвинуваченого, суд повинен обговорити питання про направлення відповідної інформації прокурору для внесення цих відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань і проведення розслідування щодо виявлених фактів та вжити заходів, передбачених законом, для забезпечення безпеки по­терпілого.

Стаття 354. Особливості допиту малолітнього або неповнолітнього свідка чи потерпілого

1. Допит малолітнього свідка і, за розсудом суду, неповнолітнього свід­ка проводиться в присутності законного представника, педагога чи психо­лога, а за необхідності - лікаря.

2. Свідку, який не досяг шістнадцятирічного віку, головуючий роз'яснює обов'язок про необхідність давати правдиві показання, не по­переджуючи про кримінальну відповідальність за відмову від давання по­казань і за завідомо неправдиві показання, і не приводить до присяги.

3. До початку допиту законному представнику, педагогу, психологу або лікарю роз'яснюється їхній обов'язок бути присутніми під час допиту, а також право протестувати проти запитань та ставити запитання. Голо­вуючий має право відвести поставлене питання.

4. У випадках, коли це необхідно для об'єктивного з'ясування обставин та/або захисту прав малолітнього чи неповнолітнього свідка, за ухвалою суду він може бути допитаний поза залом судового засідання в іншому приміщенні з використанням відеоконференції (дистанційне судове провадження).

5. Допит малолітнього або неповнолітнього потерпілого проводиться з дотриманням правил, передбачених цією статтею.

1. В усіх випадках допиту малолітнього свідка чи потерпілого обов'язковою є участь законного представника, педагога чи психолога. У разі необхідності до участі у допиті може бути залучений лікар, яким повинен виступати спеціаліст з дитячої або підліткової психології, а в окремих випадках це також може бути лікар-психіатр, який наглядає за малолітнім свідком чи потерпілим. Педагог, психолог залучається для встановлення психологічного контакту між малоліт­нім або неповнолітнім свідком чи потерпілим з особою, яка його допитує, до­помагає формулювати запитання, слідкує за їх фізичним та психічним станом. Це може бути спеціаліст, який працює безпосередньо з дітьми такого віку. З практичної точки зору доцільним вбачається з'ясування думки малолітнього свідка чи потерпілого щодо присутності в залі судового засідання під час його допиту певного педагога, вихователя дитячого садка, керівника шкільного гурт­ка чи студії, психолога, лікаря, батька, матері чи інших законних представників.

2. Як законні представники можуть бути залучені батьки (усиновлюва-чі), а в разі їх відсутності - опікуни чи піклувальники особи, інші повнолітні близькі родичі чи члени сім'ї, а також представники органів опіки і піклування, установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває малолітній чи неповнолітній. Про залучення законного представника суд постановляє ухвалу, копія якої вручається законному представнику.

3. Питання про участь законного представника, педагога чи психолога, а за необхідності і лікаря при допиті неповнолітнього свідка чи потерпілого ви­рішується за розсудом суду. Запрошені педагог, психолог, лікар повинні пред­ставити в суд документи, які посвідчують особу та відповідний фах за освітою і родом діяльності, що дає їм право на участь у допиті неповнолітнього з огляду на ст. 354 КПК. Оскільки названі фахівці є спеціалістами в кримінальному про­вадженні в сенсі ст. 71 КПК, то головуючий повинен з'ясувати думку учасників процесу щодо наявності у них відводів цим особам згідно з ч. 1 ст. 77 та ч. 1 ст. 79 КПК. Також в обов'язок головуючого входить з'ясувати відсутність об­ставин, які можуть перешкодити участі в судовому засіданні законного пред­ставника малолітнього або неповнолітнього свідка чи потерпілого, коли дії чи інтереси законного представника суперечать інтересам особи, яку він представ­ляє. У разі встановлення таких обставин суд приймає рішення про заміну за­конного представника іншою особою із числа осіб, зазначених в ч. 2 ст. 44 КПК.

4. Неповнолітнім свідкам і потерпілим віком до 16 років головуючий роз'яснює обов'язок говорити правду, про кримінальну відповідальність за від­мову від давання показань і за завідомо неправдиві показання вони не поперед­жаються і до присяги не приводяться.

5. Перед початком допиту малолітнього або неповнолітнього свідка чи потерпілого головуючий зобов'язаний роз'яснити законному представ­нику, педагогу, психологу або лікарю їхні права та обов'язки під час допиту,

акцентувавши увагу на їхньому праві самостійно ставити запитання допитува­ним та протестувати проти запитань, поставлених іншими учасниками судово­го засідання. Головуючий повідомляє їм також про своє право відвести будь-яке їхнє запитання.

6. У виняткових випадках, коли цього вимагають інтереси справи або без­пека свідка, допит неповнолітнього свідка за ухвалою суду може бути проведе­ний у відсутності в залі судового засідання обвинуваченого. Суд також повинен обговорити доцільність залишення малолітнього або неповнолітнього свідка чи потерпілого в залі судового засідання після їх допиту, якщо у справі бере участь їх законний представник. Лише після закінчення такого допиту обвинувачений має право повернутися до залу судового засідання. Обвинуваченому оголошу­ють показання малолітнього або неповнолітнього свідка чи потерпілого, після чого він може поставити їм свої запитання або дати пояснення щодо наданих ними показань.

7. Якщо це необхідно для об'єктивного з'ясування обставин відповідного кримінального правопорушення або захисту прав малолітнього чи неповно­літнього свідка, чи потерпілого, суд приймає ухвалу про проведення допиту таких осіб поза залом судового засідання в іншому належним чином обладна­ному приміщенні з використанням відеоконференції (дистанційне судове про­вадження) (див. ст. 336 КПК).

8. Після закінчення допиту малолітній або неповнолітній свідок чи по­терпілий видаляються із залу судового засідання, крім випадків, коли за кло­потанням учасників судового провадження або з ініціативи суду буде визнана необхідною його присутність на деякій час в залі судового засідання.

Стаття 355. Пред'явлення для впізнання

1. Свідкові, потерпілому, обвинуваченому під час судового розгляду можуть бути пред'явлені для впізнання особа чи річ.

2. Пред'явлення для впізнання проводиться після того, як особа, яка впізнає, під час допиту вкаже на ознаки, за якими вона може впізнати осо­бу чи річ.

3. Під час пред'явлення особи чи речі для впізнання особа, яка впізнає, повинна зазначити, чи впізнає вона особу або річ і за якими саме ознаками.

1. Можливість проведення впізнання під час судового розгляду перед­бачена на випадок необхідності перевірити здатність свідка, потерпілого чи обвинуваченого впізнати за відповідних умов особу або річ. На відміну від пред'явлення для впізнання під час досудового розслідування, здійснення пред'явлення для впізнання під час судового розгляду відбувається без участі понятих, навіть в умовах проведення закритого судового розгляду справи, його хід і результати відображаються в журналі судового засідання, а також фіксу­ються з використанням фотозйомки, відеозапису. Технічні параметри засобів фото-, відеофіксації відображаються в журналі судового засідання.

2. Підставою для пред'явлення для впізнання особи або речей є ситуація, коли свідок, потерпілий чи обвинувачений повідомляють під час судового роз­гляду про те, що вони бачили відповідну особу чи річ і можуть їх впізнати, а під час досудового розслідування впізнання цих об'єктів не проводилось. Якщо свідок, потерпілий чи обвинувачений мали можливість бачити особу чи річ під час досудового розслідування, або в залі судового засідання, то це є однією із підстав для відмови в задоволенні клопотання про пред'явлення для впізнання, бо результати такого впізнання не матимуть ніякого доказового значення.

3. Пред'явленню для впізнання в обов'язковому порядку передує про­ведення допиту особи, яка буде впізнавати особу чи річ. Допитувана особа повинна дати точні свідчення стосовно умов та обставин, за яких вона спо­стерігала особу чи річ, та зовнішній вигляд і прикмети особи чи родові ознаки відповідної речі, які в сукупності дають можливість учасникам судового роз­гляду сформувати обгрунтовану думку стосовно вигляду такої особи чи речі. Якщо допитувана особа заявляє, що вона не може назвати прикмети, за якими впізнає особу, або ознаки, за якими впізнає річ, проте може впізнати їй за су­купністю ознак, у журналі судового засідання зазначається, за сукупністю яких саме ознак вона може впізнати особу чи річ.

4. Найбільш поширена практика впізнання шляхом зорових відчуттів, але можливе впізнання і за ознаками усної мови, ходою, запахом, смаком, нюхом.

5. Проведення впізнання за голосом повинно здійснюватись поза візу­альним контактом між особою, що впізнає, та особами, які пред'явлені для впізнання, із застосуванням якісної звукової та звукозаписуючої апаратури та обов'язковою участю спеціаліста в цій галузі.

6. Перед початком пред'явлення для впізнання головуючий роз'яснює учасникам судового засідання правила його проведення і мету такої дії. Забо­роняється попередньо показувати особі, яка впізнає, особу чи річ, які повинні бути пред'явленні для впізнання, та надавати інші відомості про прикмети цих осіб і речей.

7. Особу, яка буде впізнавати, перед початком пред'явлення видаляють із залу судового засідання. Особа, яка підлягає впізнанню, пред'являється особі, яка впізнає, разом з іншими особами тієї ж статі, яких має бути не менше трьох і які не мають різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі. Перед тим як пред'явити особу для впізнання, їй пропонується у відсутності особи, яка впіз­нає, зайняти будь-яке місце серед інших осіб, які пред'являються. Річ, що підля­гає впізнанню, пред'являється особі, яка впізнає, в числі інших однорідних речей одного виду, якості і без різких відмінностей у зовнішньому вигляді, у кількості не менше трьох. Тільки після цього до залу судового засідання запрошується осо­ба, яка буде впізнавати. Головуючий пропонує вказати на особу чи річ, яку вона впізнала, і пояснити, за якими ознаками вона її впізнала. Якщо інших однорід­них речей не існує, особі, яка впізнає, пропонується пояснити, за якими озна­ками вона впізнала цю унікальну річ, яка їй пред'являється в одному екземпля­рі. В окремих випадках, коли впізнання речі або особи неможливо провести з їх

фізичною участю (смерть особи, безповоротна втрата речі тощо), таке впізнання проводиться за максимально якісними фотознімками, зображення на яких міс­тять ознаки пізнаваних речей та осіб. Учасники судового розгляду мають право, з дозволу суду, ставити запитання особі, яка впізнавала, та особі, яку було впізнано.

8. Якщо є підстави вважати, що особа, яку будуть пред'являти для впіз­нання, може своєю присутністю негативно вплинути на свідчення особи, яка буде впізнавати, доцільно провести пред'явлення для впізнання за автентич­ним фотознімком, походження якого підтверджується доказами в справі, який пред'являється одночасно з іншими фотознімками, а за наявності можливості в умовах, коли особа, яку пред'являють для впізнання, не бачить і не чує особи, яка впізнає, тобто поза її візуальним та аудіоспостереженням.

9. За необхідності впізнання може провадитись за матеріалами якісного відеозапису, автентичність та походження якого підтверджується доказами в справі або відповідними висновками експерта, але за умови зображення на них не менше чотирьох осіб, які повинні бути тієї ж статті і не повинні мати різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі з особою, яка підлягає впізнанню.

10. З метою забезпечення безпеки особи, яка впізнає, а також при здій­сненні пред'явлення для впізнання особи для впізнання за голосом або ходою впізнання повинно здійснюватися поза візуальним контактом між особою, що впізнає, та особами, які пред'явлені для впізнання, згідно з правилами, перед­баченими ст. 228 КПК (ч. 4 і 5).

11. Для забезпечення проведення пред'явлення для впізнання можуть бути залучені спеціалісти для фіксування впізнання технічними засобами, психоло­ги, педагоги та інші спеціалісти.

Стаття 356. Допит експерта в суді

1. За клопотанням сторони кримінального провадження, потерпілого або за власною ініціативою суд має право викликати експерта для допиту для роз'яснення висновку. Перед допитом експерта головуючий встанов­лює його особу та приводить до присяги такого змісту:

«Я, (прізвище, ім'я, по батькові), присягаю сумлінно виконувати обов'язки експерта, використовуючи всі свої професійні можливості».

Після цього головуючий попереджає експерта про кримінальну відпо­відальність за надання завідомо неправдивого висновку.

2. Експерта, який проводив експертизу за зверненням сторони обви­нувачення, першою допитує сторона обвинувачення, а експерта, який про­водив експертизу за зверненням сторони захисту, - сторона захисту. Після цього експерту можуть бути поставлені запитання потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, їх представниками та законними представниками, а також головуючим та суддями.

3. Експерту можуть бути поставлені запитання щодо наявності в екс­перта спеціальних знань та кваліфікації з досліджуваних питань (освіти,

стажу роботи, наукового ступеня тощо), дотичних до предмета його екс­пертизи; використаних методик та теоретичних розробок; достатності ві­домостей, на підставі яких готувався висновок; наукового обгрунтування та методів, за допомогою яких експерт дійшов висновку; застосовності та правильності застосування принципів та методів до фактів кримінального провадження; інші запитання, що стосуються достовірності висновку.

4. Суд має право призначити одночасний допит двох чи більше екс­пертів для з'ясування причин розбіжності в їхніх висновках, що стосують­ся одного і того самого предмета чи питання дослідження.

5. Кожна сторона кримінального провадження для доведення або спростування достовірності висновку експерта має право надати відомості, які стосуються знань, вмінь, кваліфікації, освіти та підготовки експерта.

6. Експерт під час відповідей має право користуватися своїми письмо­вими та іншими матеріалами, які використовувалися під час експертного дослідження.

1. Висновок експерта, як і його показання, є процесуальними джерелами доказів. Висновок повинен грунтуватися на відомостях, які експерт сприймав безпосередньо або вони стали йому відомі під час дослідження матеріалів, що були надані для проведення дослідження. Допит експерта в судовому засіданні може бути проведений за клопотанням сторони кримінального провадження, потерпілого або за власною ініціативою суду. Основною метою виклику екс­перта для допиту в суді є необхідність роз'яснення висновку експертизи, яку він проводив по цьому кримінальному провадженню.

2. Експерт має право знаходитись у залі судового засідання та брати участь у дослідженні доказів, які стосуються його процесуального завдання, навіть ще до його допиту. Перед початком допиту експерта головуючий з'ясовує його прізвище, ім'я, по батькові, місце і дату народження, місце проживання, занят­тя, стаж роботи на посаді експерта. Якщо перешкод для допиту експерта не встановлено, головуючий приводить його до присяги та попереджає про кримі­нальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку.

3. Перед початком допиту експерта головуючий повинен ознайомити учас­ників судового засідання з висновком експертизи, який долучено до матеріалів кримінального провадження. Закон чітко регламентує послідовність допиту екс­перта в судовому засіданні. Першим допитує експерта та сторона кримінального провадження, за зверненням якої він проводив експертизу. Так, якщо експертиза була проведена за зверненням сторони обвинувачення, першою допитує сторона обвинувачення, а експерта, який проводив експертизу за звернення сторони за­хисту, - сторона захисту. Тільки після цього експерту можуть бути поставлені запитання потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, їх пред­ставниками та законними представниками, а також головуючим та суддями.

4. Поряд з запитаннями, пов'язаними з використанням методик та теоре­тичних розробок, достатності відомостей, на підставі яких готувався висновок,

наукового обгрунтування та методів, за допомогою яких експерт дійшов висно­вку, учасники судового засідання мають право поставити експерту запитання щодо наявності в експерта відповідних знань та кваліфікації з досліджуваних питань (освіти, стажу роботи, наукового ступеня тощо). У разі необхідності мо­жуть бути поставлені інші запитання, що стосуються достовірності висновку. Для доведення або спростування достовірності висновку експерта кожна сторо­на кримінального провадження має право надати відомості щодо знань, вмінь, кваліфікації, освіти та підготовки експерта.

5. Якщо суд з'ясовує причини розбіжності у висновках кількох експертів стосовно одного і того самого предмета чи питання дослідження, головуючий має право призначити допит двох чи більше експертів. Запитання експерту мо­жуть бути поставлені як в усній, так і в письмовій формі. Експерт під час від­повідей має право користуватися своїми письмовими та іншими матеріалами, які використовувалися під час експертного дослідження. На прохання експерта йому може бути надано час для підготовки відповіді на поставлені запитання.

6. Якщо в результаті допиту експерта не вдалося усунути неповноту і не­достатню ясність висновку, виникли сумніви у його правильності, якщо він суперечить іншим матеріалам справи, і це неможливо усунути в результаті до­питу експерта під час судового розгляду, з'ясувалася необхідність постановки перед експертом нових питань, на які неможливо отримати відповіді під час судового розгляду, може бути призначена залежно від підстав додаткова або повторна експертиза, проведення якої може бути доручено погодженому зі сто­ронами експерту чи експертам.

Стаття 357. Дослідження речових доказів

1. Речові докази оглядаються судом, а також подаються для озна­йомлення учасникам судового провадження, а в разі необхідності - також іншим учасникам кримінального провадження. Особи, яким подані для ознайомлення речові докази, можуть звернути увагу суду на ті чи інші об­ставини, пов'язані з річчю та її оглядом.

2. Огляд речових доказів, які не можна доставити в судове засідання, за необхідності проводиться за їх місцезнаходженням.

3. Учасники судового провадження мають право ставити запитання з приводу речових доказів свідкам, експертам, спеціалістам, які їх оглядали.

1. Речові докази є одним із процесуальних джерел доказів (див. ст. 84 КПК), під час судового розгляду вони оглядаються судом і подаються для ознайомлення учасникам судового провадження, а в разі необхідності - також іншим учасникам кримінального провадження. Речовими доказами є матері­альні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, що можуть бути вико­ристані як докази факту чи обставин, що встановлюються під час криміналь­ного провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом протиправних дій,

гроші, цінності та інші речі, набуті протиправним шляхом, що підтверджується сукупністю доказів, зібраних по справі. Речові докази повинні бути подані в суд для огляду в запакованому вигляді згідно з встановленими правилами. Весь процес огляду речових доказів відображається в журналі судового засідання та шляхом фото- і відеозапису.

2. В ході судового розгляду дослідження речових доказів може бути здій­снене у будь-який його момент за клопотанням сторони кримінального прова­дження або за ініціативою суду.

3. Перед початком дослідження речових доказів головуючий повинен ого­лосити, який саме речовий доказ буде оглядатися, одночасно роз'яснюючи учас­никам огляду їх право звертати увагу суду на ті чи інші обставини, пов'язані з річчю та її оглядом. Першим здійснює огляд речових доказів суд, а потім інші учасники судового розгляду. Особливості речових доказів, на які звернули ува­гу сторони кримінального провадження і суд, що, на їх думку, мають значення для вирішення справи, відображаються в журналі судового засідання.

4. Якщо речові докази не можна доставити в судове засідання та за наявності клопотання сторін або з власної ініціативи суд може провести огляд речового до­казу за місцем його розташування. У такому разі огляд речових доказів відбуваєть­ся за правилами, встановленими для проведення огляду місцевості, приміщення, речей та документів (див. ст. 237 КПК). Проведення огляду таких речових доказів і його результати відображаються в протоколі огляду речового доказу судом на місці.

5. Протокол огляду речових доказів, складений під час досудового розслі­дування, може бути долучений до матеріалів кримінального провадження і до­сліджений у випадку неможливості тривалого зберігання товарів або продукції, що підлягає швидкому псуванню. Одночасно з протоколом повинні бути дослі­джені матеріали фотозйомки і відеозапису та інші носії інформації, які відобра­жають речові докази. У разі виявлення невідповідностей відображення обста­вин стосовно речових доказів у протоколах і їх безпосередньому дослідженні головуючий за власною ініціативою або за клопотанням сторін судового про­вадження приєднує такий протокол до матеріалів кримінального провадження і з'ясовує причини такої ситуації шляхом проведення процесуальних дій.

6. Пред'явлення речових доказів свідкові, потерпілому чи обвинувачено­му повинно відбуватися як під час, так і після проведення їх допиту. У разі необхідності для надання допомоги у дослідженні речових доказів можуть бути залучені експерти чи спеціалісти, що їх оглядали. Учасники судового прова­дження мають право ставити запитання з приводу речових доказів свідкам, по­терпіли, обвинуваченим, експертам і спеціалістам.

Стаття 358. Дослідження документів

1. Протоколи слідчих (розшукових) дій та інші долучені до матеріалів кримінального провадження документи, якщо в них викладені чи посвід­чені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин кримінального провадження, повинні бути оголошені в судовому засіданні

за ініціативою суду або за клопотанням учасників судового провадження та пред'явлені для ознайомлення учасникам судового провадження, а в разі необхідності - також іншим учасникам кримінального провадження.

2. Учасники судового провадження мають право ставити запитання щодо документів свідкам, експертам, спеціалістам.

3. Якщо долучений до матеріалів кримінального провадження або наданий суду особою, яка бере участь у кримінальному провадженні, для ознайомлення документ викликає сумнів у його достовірності, учасники судового провадження мають право просити суд виключити його з числа доказів і вирішувати справу на підставі інших доказів або призначити від­повідну експертизу цього документа.

1. Документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об'єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових зна­ків, звуку, зображення тощо відомостей, які можуть бути використані як докази фактичних обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. Документи є процесуальним джерелом доказів. У кримінальному провадженні лише той документ відповідає вимогам належності, якщо він прямо чи непрямо підтверджує існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (див. ст. 91 КПК), та інші обставини, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недосто-вірність, можливість чи неможливість використання інших доказів, отриманих у встановленому законом порядку.

2. До документів, за умови наявності в них відомостей, що встановлю­ються під час кримінального провадження, належать: а) протоколи слідчих (розшукових) дій та додатки до них, а також носії інформації, на яких за до­помогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії; б) матеріали фото­зйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі елек­тронні); в) матеріали, отримані внаслідок здійснення під час кримінального провадження заходів, передбачених чинними міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України; г) висновки ревізій та акти перевірок; ґ) матеріали, в яких зафіксовано фактичні дані про проти­правні діяння окремих осіб та груп осіб, зібрані оперативними підрозділами з дотриманням вимог Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність».

3. Всі ці документи за рішенням суду повинні бути долучені до матеріалів кримінального провадження, оскільки в них викладені і посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин кримінального прова­дження.

4. За ініціативою суду або за клопотанням учасників судового провадження документи повинні бути оголошені в судовому засіданні та пред'явлені для озна­йомлення учасникам судового провадження, а в разі необхідності іншим учас­никам кримінального провадження в будь-який момент судового розгляду. До­кумент може оголошуватися повністю або лише в частині, яка стосується справи.

5. Сторони кримінального провадження, потерпілий зобов'язані на­дати суду оригінал документа. Наданий стороною документ спочатку пред'являється для ознайомлення іншій стороні, яка повинна висловити своє ставлення стосовно необхідності долучення його до матеріалів провадження, і тільки після цього допустимо його огляд та оголошення. У випадках, коли це особисті документи - паспорт, свідоцтво, водійські права тощо, до справи до­лучаються їх копії. Якщо суду надано дублікат документа, який виготовлений гаким само способом, як і його оригінал, суд може визнати його як оригінал документа.

6. Якщо документ є великим за своїм обсягом, що може створити відпо­відні незручності у його дослідженні під час судового розгляду, сторона кримі­нального провадження, потерпілий мають право надати витяги, компіляції та узагальнення цих документів. У разі необхідності на вимогу суду зобов'язані надати документ у повному обсязі. Під час дослідження документа він може бути оголошений повністю або частково, залежно від обставин, які на той мо­мент досліджуються у судовому провадженні або на що вказує учасник судо­вого засідання.

7. У разі виникнення потреби, у зв'язку з дослідженням документів, мо­жуть бути допитані свідки, потерпілий та обвинувачений, а також поставлені відповідні запитання свідкам, експертам та спеціалістам.

8. Недопустимим є посилання у вироку на документ, який не досліджував­ся під час судового розгляду.

9. Якщо під час судового розгляду виникнуть сумніви у достовірності доку­мента, який долучений до матеріалів кримінального провадження або наданий суду особою, що бере участь у кримінальному провадженні, для ознайомлен­ня, учасники судового провадження мають право просити суд виключити його з числа доказів. У разі встановлення очевидної недопустимості цього доказу суд визнає його недопустимим і виключає із числа доказів, продовжуючи вирішу­вати справу на підставі інших доказів. В разі наявності сумнів у достовірності документа суд може призначити відповідну експертизу цього документа.

10. Головуючий повинен забезпечити технічні можливості для досліджен­ня сторонами кримінального провадження документів, інформація на яких за­фіксована за допомогою технічних засобів.

Дата добавления: 2015-06-25