Обвинуваченого 5 страница

990.

реєстру досудових розслідувань і після самостійного виявлення слідчим, про­курорам з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кри­мінального правопорушення. Як виняток ст. 477 КПК передбачає, що кримі­нальне провадження у формі приватного обвинувачення може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого щодо кримінальних правопорушень, згаданих у цій статті.

3. Юридична сутність кримінального провадження у формі приватно­го обвинувачення полягає в тому, що воно ініціюється лише потерпілим від цього злочину, його законним представником чи представником. Роль дер­жави полягає в тому, щоб провести досудове розслідування та здійснити правосуддя. Передбачені цією нормою статті Особливої частини КК визна­чають відповідальність за злочин, яким перш за все потерпілому спричинена моральна, фізична чи матеріальна шкода. Саме тому пріоритетне значення на­буває захист здоров'я, свобод, прав та інтересів потерпілого. В таких кримі­нальних справах кримінально-правове та кримінальне процесуальне значення мають насамперед волевиявлення потерпілого, його оцінка діяння та особи того, хто його вчинив. Важливим є не те, чи примирився обвинувачений із потерпілим, а чи вибачив потерпілий його та чи примирився з ним. Тобто у вирішенні питання про закриття провадження в справах приватного обвинува­чення визначна роль належить саме потерпілому.

4. Кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення займає незначну частку в загальному обсязі кримінальних проваджень в зв'язку з його обмеженням обов'язковими ознаками правопорушень, щодо яких може здій­снюватись провадження у формі приватного обвинувачення: 1) склад злочину має бути визначений у п. 1 ст. 477 КПК; 2) склад злочину має бути визначений у п. 2 ст. 477 КПК за умови, що вони вчинені чоловіком (дружиною) потерпі­лого; 3) склад злочину має бути визначений у п. З ст. 477 КПК за умови, що вони вчинені чоловіком (дружиною) потерпілого, іншим близьким родичем чи членом сім'ї потерпілого, або якщо вони вчинені особою, яка щодо потерпілого була найманим працівником і завдала шкоду виключно власності потерпілого. Якщо цих умов немає, слідчий, прокурор зобов'язані в повному обсязі при­йняти функцію обвинувачення, зокрема шляхом ініціювання провадження, та здійснювати її від імені держави незалежно від волевиявлення потерпі­лого на засадах публічності.

5. За родовою ознакою досудове розслідування у кримінальному про­вадженні у формі приватного обвинувачення здійснюється слідчими органів внутрішніх справ (ч. 1 ст. 216 КПК).

6. Принципова новизна коментованої статті полягає в тому, що досудове розслідування у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачен­ня відбувається і провадиться слідчим, прокурором відповідно до загального порядку здійснення досудового розслідування.

7. Про поняття потерпілого, його права та обов'язки див. коментар до ст.ст. 55-57 КПК. У випадку смерті потерпілого кримінальне провадження у

-991

формі приватного обвинувачення може здійснюватись лише за заявою його близьких родичів та членів сім'ї (див. коментар до ст. З КПК). Якщо потерпі­лий визнаний недієздатним або обмежено дієздатним, справа може бути по­рушена за скаргою його законного представника. Законними представниками є батьки, опікуни, піклувальники цієї особи або представники тих установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває особа (див. коментар до ст. 59 КПК).

Стаття 478. Початок кримінального провадження у формі приват­ного обвинувачення

1. Потерпілий мас право подати до слідчого, прокурора, іншої служ­бової особи органу, уповноваженого на початок досудового розслідування, заяву про вчинення кримінального правопорушення протягом строку дав­ності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення певного кримінального правопорушення.

1. Коментована стаття акцентує увагу на тому, що потерпілий у кримі­нальному провадженні у формі приватного обвинувачення займає сторону обвинувачення, використовуючи для цього всі процесуальні можливості, на­дані йому законом. Проте КПК, делегуючи потерпілому право ініціювання кримінального провадження та право укладення угоди про примирення, яка в обов'язковому порядку призводить до закриття цього кримінального про­вадження, не покладає на потерпілого обов'язку збирання доказів.

2. Здійснення кримінального провадження у формі приватного обвину­вачення щодо злочинів, перелічених у п. З ст. 477 КПК, якщо вони вчинені особою, яка щодо потерпілого була найманим працівником і завдала шкоду виключно власності потерпілого, перебуває залежно від заяви керівника юри­дичної особи. Необхідною умовою є очевидність характеру вчиненого право­порушення та спричинення шкоди виключно цій юридичній особі. Перелічені юридичні факти не завжди можуть бути очевидними. Більше того, найчасті­ше вони можуть бути виявлені та встановлені лише в процесі доказування. Така діяльність із збирання, перевірки та оцінки доказів не залежить від волі юридичної особи, якій спричинена злочином шкода. Це, відповідно до засади публічності, право та обов'язок правоохоронних органів. Тому при укладенні угоди про примирення на стадії досудового розслідування слідчий, прокурор мають переконатись в тому, що злочином спричинена шкода саме потерпілому, зокрема, якщо потерпілою визнана юридична особа.

3. Для юридичної особи розголошення факту вчинення злочину її найма­ними працівниками може спричинити значну моральну та навіть матеріальну шкоду. Тому під час досудового розслідування необхідно застосувати макси­мально допустимі заходи для збереження таємниці слідства.

4. Якщо потерпілому шкода була заподіяна кількома особами, від нього залежить, щодо кого подавати заяву до слідчого, прокурора.

5. Якщо потерпілих кілька, кожний з них може подавати заяву про вчинення злочину, яким йому завдана шкода. Укладення угоди про при­мирення одним з кількох потерпілих з підозрюваним, обвинуваченим не спричинює закриття справи, якщо обвинувачення підтримує інший потер­пілий.

6. У предмет доказування у кримінальному провадженні у формі приват­ного обвинувачення входять обставини, що визначені в ст. 91 КПК, та обста­вини, що свідчать про наявність правових умов, за яких може бути укладена угода про примирення (глава 35 КПК).

7. Якщо при провадженні досудового слідства буде встановлено, що вчинено злочин, передбачений ст. 477 КПК, а заяви потерпілого у справі немає, справа закривається, а потерпілому роз'яснюється його пра­во звернутися з заявою про вчинений злочин. Коли ж кримінальне про­вадження щодо злочинів, перелічених у ст. 477 КПК, здійснювалось після самостійного виявлення слідчим, прокурором з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, але в мате­ріалах розслідування міститься заява особи про залучення її до провадження як потерпілого, кримінальне провадження продовжується.

8. Закриття справи слідчим, прокурором за відсутністю заяви потерпіло­го не позбавляє його права звернутися до компетентних органів із такою за­явою. Закриття справи судом першої, апеляційної, касаційної інстанції за мо­тивами відсутності заяви потерпілого не позбавляє його права звернутися із заявою про здійснення кримінального провадження на загальних підставах.

9. Заява потерпілого про здійснення кримінального провадження щодо особи, хворої на психічну хворобу, може бути підставою для вирі­шення у встановленому порядку питання про те, чи потребує особа, щодо дій якої подана заява, застосування до неї примусових заходів медичного характеру. У таких справах проводиться досудове слідство з урахуванням положень глави 39 КПК.

10. Примирення потерпілого з підозрюваним, обвинуваченим може статися як у стадії досудового слідства, так і під час судового розгляду справи, але до видалення суду в нарадчу кімнату для постановления ви­року.

11. Заява про укладення угоди про примирення може бути зроблена по­терпілим і обвинуваченим як усно (із занесенням у протокол), так і пись­мово. Якщо потерпілим є неповнолітній чи інша особа, яка не може сама захистити свої інтереси, кримінальне провадження, що було ініційоване за заявою потерпілого, його законного представника чи представника, може бути закрита при укладенні угоди про примирення, яка може бути під­писана законним представником чи представником потерпілого. Про поря­док укладення угоди про примирення див. коментар до глави 35 КПК.

12. Кримінальні справи про злочини, перелічені в ст. 477 КПК, роз­глядаються судом у загальному порядку з дотриманням вимог кримінального

процесуального закону (див. коментар до глав 27-28 КПК). Під час судового розгляду справи потерпілий підтримує обвинувачення самостійно або через свого представника (див. коментар до ст.ст. 56, 58 КПК). Вирок, який поста­новляється у цих справах, повинен відповідати вимогам ст.ст. 373, 374 КПК. Судочинство у справах про злочини, вчинені неповнолітніми, провадиться з дотриманням вимог глави 38 КПК.

13. Строки давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчи­нення певного кримінального правопорушення визначенні ст. 49 КК України.

Стаття 479. Відшкодування шкоди потерпілому у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення

1. Відшкодування шкоди потерпілому у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення може відбуватися на підставі угоди про примирення або без неї.

1. Однією з умов закриття провадження у справах приватного обвинува­чення при укладенні угоди про примирення із особою, що вчинила криміналь­но каране діяння, є відшкодування завданої злочином шкоди. В предмет доказу­вання у таких справах входить встановлення факту добровільного та вільного волевиявлення потерпілого щодо реалізації ним права на укладення угоди про примирення, а також факту відшкодування шкоди, завданої злочином.

2. Про правові наслідки невиконання умов угоди про примирення див. ко­ментар до ст. 476 КПК.

3. Про порядок відшкодування (компенсації) шкоди потерпілому див. ко­ментар до ст.ст. 127-129 КПК.

Глава 37. Кримінальне провадження щодо окремої категорії осіб

Стаття 480. Особи, щодо яких здійснюється особливий порядок кри­мінального провадження

1. Особливий порядок кримінального провадження застосовується стосовно:

1) народного депутата України;

2) судді Конституційного Суду України, професійного судді, а також присяжного і народного засідателя на час здійснення ними правосуддя;

3) кандидата у Президенти України;

4) Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

5) Голови Рахункової палати, його першого заступника, заступника, головного контролера та секретаря Рахункової палати;

6) депутата місцевої ради;

8) Генерального прокурора України, його заступника.

1. Згідно зі ст. 21 Конституції України всі люди є рівними у своїх пра­вах. Однак у главі 37 КПК встановлені суттєві винятки із загальних правил кримінального провадження щодо певних категорій осіб. У коментованій статті зазначені категорії за особливостями діяльності, виконуваної ними поза межами кримінального провадження, класифікуються на кілька груп: 1) поса­дові особи виборних державних органів і органів місцевого самоуправління (народні депутати; Уповноважений Верховної Ради України з прав людини; голова Рахункової палати, його перший заступник, заступник, головний контр­олер та секретар Рахункової палати; депутати місцевих рад); 2) посадові та інші особи судової влади (судді Конституційного Суду України, професійні судді, а також присяжні і народні засідателі на час здійснення ними правосуддя; 3) кан­дидати у Президенти України; 4) посадові особи правоохоронних органів (ге­неральний прокурор та його заступник); 5) адвокати.

Під час застосування статей глави 37 слід зважати на те, що особливості кримінального провадження щодо окремої категорії осіб встановлені не лише цією главою, а й відповідними статтями інших глав КПК, а також інших зако­нів України («Про прокуратуру», «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», «Про судоустрій і статус суддів», «Про вибори Президента України», «Про ста­тус народного депутата України» тощо).

2. Кандидати у народні депутати і кандидати у депутати місцевих рад, представники Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини під ка­тегорію осіб, щодо яких здійснюється особливий порядок кримінального про­вадження, не підпадають.

3. Для вирішення питання про застосування норм коментованої гла­ви щодо суб'єктів, зазначених у цій статті, необхідно чітко встановити,

-995

чи перебуває особа, щодо якої здійснюється кримінальне провадження, у зазна­ченому правовому статусі.

Так, повноваження народного депутата починаються після складення ним присяги на вірність Україні перед Верховною Радою України з моменту скріплення присяги особистим підписом під її текстом. Народний депутат не може брати участі у засіданнях Верховної Ради України та її органів, а також здійснювати інші депутатські повноваження до того часу, поки він не скріпить присяги особистим підписом під її текстом. Відмова скласти та підписати при­сягу має наслідком втрату депутатського мандата (ч. 1 ст. 2 Закону України від 17 листопада 1992 р. «Про статус народного депутата України»).

Однак Конституційний Суд України визначив, що гарантії депутатської недоторканності відповідно до положень ч. З ст. 80 Конституції України по­ширюються на народних депутатів України з моменту визнання їх обраними за результатами виборів, засвідченими рішенням відповідної виборчої комісії, і до моменту припинення у встановленому порядку депутатських повноважень. Якщо громадянина обрано народним депутатом України після пред'явлення йому обвинувачення у вчиненні злочину чи після арешту, подальше проваджен­ня у кримінальній справі стосовно такого депутата може бути продовжено за наявності згоди Верховної Ради України на притягнення його до кримінальної відповідальності або арешт. Такий підхід забезпечує реалізацію принципу рів­ності всіх народних депутатів України щодо гарантій депутатської недоторкан­ності (абз. 5 п. 4 Рішення Конституційного Суду України № 9-рп/99 від 27 жов­тня 1999 року у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень ч. З ст. 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність п. 5 Рішення Конституцій­ного Суду України від 26 червня 2003 року № 12-рп/2003 у справі за консти­туційним поданням 56 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень чч. 1,3 ст. 80 Конституції України, ч. 1 ст. 26, чч. 1, 2, 3 ст. 27 Закону України «Про статус народного депутата України» та за конституційним по­данням Міністерства внутрішніх справ України про офіційне тлумачення поло­ження ч. З ст. 80 Конституції України стосовно затримання народного депутата України). Народному депутату гарантується депутатська недоторканність на весь строк здійснення депутатських повноважень (ч. 1 ст. 27 Закону України від 17 листопада 1992 р. «Про статус народного депутата України»).

За загальним правилом повноваження народного депутата припиняються з моменту відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скли­кання (ч. 2 ст. 2 Закону України від 17 листопада 1992 р. «Про статус народного депутата України»). Про дострокове припинення повноважень народного депу­тата України див. ст.ст. 4 і 5 цього Закону.

Народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за ре­зультати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за ви­нятком відповідальності за образу чи наклеп (ч. 2 ст. 80 Конституції України). Це означає, що народний депутат України і після припинення депутатських

повноважень не може бути притягнений до юридичної відповідальності за за­значені дії.

4. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини користується правом недоторканності на весь час своїх повноважень (ч. 2 ст. 7, ч. З ст. 20 Закону України від 23 грудня 1997 р. «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини»). Уповноважений Верховної Ради України з прав люди­ни призначається на посаду і звільняється з посади Верховною Радою України. Припинення повноважень та звільнення з посади Уповноваженого оформля­ються відповідною постановою Верховної Ради України (ч. 5 ст. 9 цього ж За­кону). Він призначається строком на п'ять років, який починається з дня скла­дення ним присяги на сесії Верховної Ради України (ст. 5 цього ж Закону).

5. Коментована глава не стосується випадків притягнення до юридичної відповідальності Президента України, оскільки воно здійснюється згідно з про­цедурою імпічменту, передбаченою ст. 111 Конституції України.

Конституційний Суд України визначив, що під поняттями «право недо­торканності людини» та «право недоторканності Президента України» розу­міються різні конституційні інститути. Суттєві властивості цього права Пре­зидента України надають йому ознак посадово-функціонального імунітету, що зумовлено публічно-правовим статусом Президента України, встановленим виключно Конституцією України. Право недоторканності Президента Укра­їни не може бути скасоване, призупинене або обмежене шляхом порушення проти нього кримінальної справи і переслідування у порядку кримінального судочинства. Водночас Конституційний Суд України зазначає, що право не­доторканності Президента України має обмеження в часі і діє, відповідно до Конституції України, лише на час виконання ним повноважень (п. З Рішення Конституційного Суду України від 10 грудня 2003 р. № 19-рп/2003 у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України про офіційне тлу­мачення положень ч. 1 ст. 105, ч. 1 ст. 111 Конституції України (справа щодо недоторканності та імпічменту Президента України). Це означає, що Прези­дента України після завершення його повноважень може бути притягнуто до кримінальної відповідальності, а також вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та здійснено інші заходи, передбаче­ні кримінальним процесуальним законом.

Встановлена Конституцією України процедура імпічменту є єдиним спо­собом притягнення Президента України до конституційної відповідальності і за своєю правовою природою не аналогічна обвинуваченню особи відповідно до норм Кримінального процесуального кодексу України. Тому немає підстав вважати досудовим слідством проведення розслідування тимчасовою слідчою комісією, яка створюється парламентом. У разі порушення кримінальної спра­ви проти глави держави на нього поширювалася б юрисдикція уповноважених органів протягом усього періоду досудового слідства та розгляду справи в су­дах, що позбавило б його права недоторканності та можливості належним чи­ном виконувати покладені на нього конституційні повноваження (п. 4 Рішення

-997

Конституційного Суду України у справі щодо недоторканності та імпічменту Президента України).

6. Главою 37 КПК врегульовані особливості кримінального провадження, що стосуються здійснення повідомлення про підозру, затримання, обрання за­побіжних заходів у вигляді тримання під вартою і домашнього арешту. Всі інші правила кримінального процесуального закону застосовуються у справах щодо категорії осіб, визначених коментованою статтею, без будь-яких винятків.

С т а т т я 48 1. Повідомлення про підозру

1. Письмове повідомлення про підозру здійснюється:

1) адвокату, депутату місцевої ради, депутату Верховної Ради Автоном­ної Республіки Крим, сільському, селищному, міському голові - Генераль­ним прокурором України, його заступником, прокурором Автономної Респу­бліки Крим, області, міст Києва або Севастополя в межах його повноважень;

2) народному депутату України, кандидату у Президенти України, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, Голові Рахун­кової палати, його першому заступнику, заступнику, головному контроле­ру, секретарю Рахункової палати, заступникам Генерального прокурора України - Генеральним прокурором України;

3) судді Конституційного Суду України, професійному судді, присяж­ному та народному засідателю на час здійснення ними правосуддя - Гене­ральним прокурором України або його заступником;

4) Генеральному прокурору України - заступником Генерального прокурора України.

1. У цій статті йдеться про початок кримінального переслідування (вру­чення повідомлення про підозру) конкретної особи, яка входить до кола осіб, визначених у ст. 480 КПК.

2. Повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушен­ня депутату місцевої ради, депутату Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сільському, селищному, міському голові може бути здійснено відповід­но Генеральним прокурором України, заступником Генерального прокурора України, прокурором Автономної Республіки Крим, області, міста Києва або Севастополя у межах його повноважень (ч. 1 ст. 31 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад»).

3. Повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення може бути здійснено Уповноваженому з прав людини лише Генеральним про­курором України (ч. З ст. 20 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини»),

4. Повідомлення про підозру повинні вручати лише посадові особи, ви­значені у коментованій статті. Вручення повідомлення про підозру не тією по­садовою особою, яка визначена у коментованій статті, тягне за собою визнання цього акта незаконним. Змінити повідомлення про підозру (ст. 279 КПК) має

право винятково та посадова особа, яка про нього повідомила. Зміна підозри має спричинювати ту ж саму процедуру, що й вручення підозри, якщо нова підозра містить інформацію про вчинення більш тяжкого злочину або суттєво змінюється за фактичними обставинами.

5. Про відсторонення від посади осіб, що призначаються Президентом України, та суддів див. коментар до ст. 154 КПК.

6. Кримінальне обвинувачення визначене Європейським судом з прав людини як офіційне повідомлення особи компетентним органом про те, що вона підозрюється у вчиненні кримінального злочину (Рішення ЄСПЛ у справі «Еклє проти Федеративної Республіки Німеччини» (1982 р.). Тому повідомити про підозру народного депутата України, професійного суддю, суддю Консти­туційного Суду України можна лише після надання згоди на це Верховною Ра­дою України.

Стаття 482. Особливості порядку притягнення до кримінальної від­повідальності, затримання і обрання запобіжного заходу

1. Затримання судді або обрання стосовно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту до ухвалення обви­нувального вироку судом не може бути здійснено без згоди Верховної Ради України.

2. Притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України, його затримання або обрання стосовно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту не може бути здійсне­но без згоди Верховної Ради України.

3. Обшук, затримання народного депутата України чи огляд його особистих речей і багажу, транспорту, жилого чи службового приміщен­ня, а також порушення таємниці листування, телефонних розмов, теле­графної та іншої кореспонденції та застосування інших заходів, в тому числі негласних слідчих дій, що відповідно до закону обмежують права і свободи народного депутата України, допускаються лише у разі, якщо Верховною Радою України надано згоду на притягнення його до кримі­нальної відповідальності, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

4. Особливості порядку притягнення народного депутата України до відповідальності визначаються Конституцією України, Законом України «Про статус народного депутата України», Регламентом Верховної Ради України та цим Кодексом.

1. Особливий порядок затримання і обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту до ухвалення обвинувального ви­року судом стосується лише двох категорій осіб: народних депутатів і суддів. Для затримання і обрання щодо них зазначених запобіжних заходів обов'язково має бути отримана згода Верховної Ради України.

-999

Попереднє отримання згоди на притягнення народного депутата України до кримінальної відповідальності не надає органам досудового розслідуван­ня і прокуророві права затримувати депутата (Рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2003 р. № 12-рп/2003 у справі за конституційним подан­ням 56 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень чч. 1, З ст. 80 Конституції України, ч. 1 ст. 26, чч. 1, 2, 3 ст. 27 Закону України «Про статус народного депутата України» та за конституційним поданням Міністер­ства внутрішніх справ України про офіційне тлумачення положення ч. З ст. 80 Конституції України стосовно затримання народного депутата України). Для вжиття заходів, передбачених цією статтею, має бути отримана окрема (додат­кова) згода Верховної Ради України.

2. Під заходами, про які йдеться у ч. З коментованої статті, слід розумі­ти слідчі та інші процесуальні дії слідчого, прокурора, що обмежують права і свободи народного депутата, передбачені законодавством. Надання Верховною Радою України згоди на притягнення народного депутата до кримінальної відпо­відальності є правовою умовою провадження процесуальних дій, обумовлених ситуацією провадження і необхідних для встановлення обставин, передбачених ст. 91 КПК. Однак слідчий, прокурор під час провадження щодо народного депу­тата навіть у випадку надання згоди на притягнення його до кримінальної відпо­відальності повинні відшукувати інші способи отримання інформації. І лише у разі відсутності таких способів застосовувати ті, якими обмежуються його права і свободи.

3. Після ухвалення обвинувального вироку суд вправі самостійно обрати запобіжний захід щодо засудженого судді або народного депутата, наприклад, з метою забезпечення виконання вироку.

Стаття 483. Інформування державних та інших органів чи службо­вих осіб

1. Про застосування запобіжного заходу, ухвалення вироку повідомля­ються:

1) щодо адвокатів - відповідні органи адвокатського самоврядування;

2) щодо інших категорій осіб, передбачених статтею 480 цього Кодек­су, - органи і службові особи, які їх обрали або призначили чи відповідають за заміщення їхніх посад.

1. Коментована стаття визначає суб'єктів, яких необхідно поінформувати про застосування запобіжного заходу та/або ухвалення вироку щодо окремої категорії осіб.

Відповідних суб'єктів слід повідомляти про обрання будь-якого із запо­біжних заходів, передбачених главою 18 КПК.

2. У разі, якщо обрано запобіжний захід або ухвалено вирок щодо: народного депутата України; Уповноваженого Верховної Ради України з

прав людини; голови Рахункової палати, його першого заступника, заступника,

головного контролера та секретаря Рахункової палати, повідомляють Верховну Раду України (інформація направляється на ім'я голови Верховної Ради Укра­їни);

суддів загальних судів - Президента України, якщо суддя перебуває на по­саді до 5 років, Верховну Раду України, якщо суддя обраний безстроково;

суддів Конституційного Суду України - залежно від того, хто призна­чив конкретного суддю на цю посаду, - Президента України, Верховну Раду України, з'їзд суддів України (про порядок скликання з'їзду суддів України див. ст. 124 Закону України від 7 липня 2010 р. «Про судоустрій і статус суд­дів»);

кандидата у Президенти України - Центральну виборчу комісію;

депутата місцевої ради, депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сільського, селищного, міського голови - відповідну місцеву раду (ін­формація направляється на ім'я голови місцевої ради);

адвоката - відповідну кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури;

Генерального прокурора України - Президента України;

Заступника генерального прокурора України - Генерального прокурора України.

Глава 38. Кримінальне провадження щодо неповнолітніх

§ 1. Загальні правила кримінального провадження щодо неповнолітніх

Стаття 484. Порядок кримінального провадження щодо неповнолітніх

1. Порядок кримінального провадження щодо неповнолітніх визнача­ється загальними правилами цього Кодексу з урахуванням особливостей, передбачених цією главою.

2. Кримінальне провадження щодо неповнолітньої особи, втому числі, якщо кримінальне провадження здійснюється щодо декількох осіб, хоча б одна з яких є неповнолітньою, здійснюється слідчим, який спеціально упо­вноважений керівником органу досудового розслідування на здійснення досудових розслідувань щодо неповнолітніх. Під час кримінального про­вадження щодо неповнолітнього, в тому числі під час провадження щодо застосування примусових заходів виховного характеру, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд та всі інші особи, що беруть у ньому участь, зобов'язані здійснювати процесуальні дії в порядку, що найменше порушує звичайний уклад життя неповнолітнього та відповідає його віковим та психологічним особливостям, роз'яснювати суть процесуальних дій, рішень та їх значен­ня, вислуховувати його аргументи при прийнятті процесуальних рішень та вживати всіх інших заходів, спрямованих на уникнення негативного впливу на неповнолітнього.

3. Положення цього параграфу застосовуються у кримінальному про­вадженні щодо кримінальних правопорушень, вчинених особами, які не досягни вісімнадцятирічного віку.

Дата добавления: 2015-06-25