Законодавства. 1 страница. Документи про громадянство особи;

Документи про громадянство особи;

Застосування тимчасового арешту;

Протокол затримання особи;

Кення.

Проведення експертиз;

1042-

їх склала, на її вимогу: під час досудового розслідування - у приміщенні органу досудового розслідування, під час судового провадження - у при­міщенні суду. Ознайомлення із змістом виписок будь-кого, крім особи, яка їх зробила, не допускається.

6. Матеріальні носії секретної інформації, які не долучені до матері­алів досудового розслідування, передаються в установленому законом по­рядку на зберігання до режимно-секретного підрозділу органу досудового розслідування.

7. Здійснення кримінального провадження, яке містить державну таємницю, не є підставою для обмеження прав його учасників, крім ви­падків, передбачених законом та обумовлених необхідністю забезпечення охорони державної таємниці.

1. Як визначено ст. 1 Закону України «Про державну таємницю», дер­жавною таємницею є вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому Законом України «Про державну таємницю», державною таємницею і підлягають охороні державою. Ця ж стаття встановила, що режим секретності - це встановлений згідно з ви­могами названого Закону та інших виданих відповідно до нього нормативно-правових актів єдиний порядок забезпечення охорони державної таємниці. Охороною державної таємниці є комплекс організаційно-правових, інженерно-технічних, криптографічних та оперативно-розшукових заходів, спрямованих на запобігання розголошенню секретної інформації та втрат її матеріальних носіїв. У свою чергу, в законі визначено підходи до розуміння понять і за­гальний зміст організаційно-правових (ст.ст. 18-20 Закону), інженерно-техніч­них (ст. 35), криптографічних (ст.ст. 1, 35) та оперативно-розшукових заходів (ст. 36) охорони державної таємниці. Таким чином, положення ч. 1 ст. 517 КПК визначають необхідність повної і точної реалізації під час досудового розсліду­вання та судового провадження, які містить відомості, що становлять державну таємницю, широкого кола заходів, передбачених Законом України «Про дер­жавну таємницю».

2. Стаття 110 КПК визначила, що процесуальними рішеннями є всі рішен­ня органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді, суду: постано­ви, ухвали, вироки, обвинувальні акти. Саме цих документів стосується вимога ч. 2 ст. 517 КПК стосовно того, що вони не повинні містити відомостей, котрі становлять державну таємницю. Щодо інших документів кримінального про­вадження такої жорсткої вимоги немає, однак її також бажано дотримуватися.

3. Положення ч. З ст. 517 КПК про допуск до участі у кримінальному про­вадженні, яке містить відомості, що становлять державну таємницю, осіб, які мають допуск до державної таємниці відповідної форми та яким надано до­ступ до конкретної секретної інформації (категорії секретної інформації) та

її матеріальних носіїв, базується на загальних вимогах ст.ст. 22-27 Закону Укра­їни «Про державну таємницю». При цьому слід брати до уваги, що відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну таємницю» лише перевірка гро­мадян у зв'язку з їх запланованим допуском до державної таємниці (не вра­ховуючи часу на підготовку необхідних документів), здійснюється органами СБ України у двомісячний строк у порядку, встановленому цим Законом і За­коном України «Про оперативно-розшукову діяльність». Такі строки можуть суттєво утруднити організацію кримінального провадження, у змісті якого є державна таємниця.

Винятком із загальних вимог ст.ст. 22-27 Закону України «Про державну таємницю» стала нова кримінальна процесуальна новела щодо дозволу під­озрюваному чи обвинуваченому брати участь у кримінальному провадженні без оформлення допуску до державної таємниці. Однак це можливо лише після роз'яснення йому вимог ст. 28 Закону України «Про державну таємницю» та попередження про кримінальну відповідальність за порушення законодавства у сфері охорони державної таємниці за формою, визначеною додатком 5 до по­станови Кабінету Міністрів України від 2 жовтня 2003 р. № 1561-12 «Про поря­док організації та забезпечення режиму секретності в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаці­ях». Частина 3 ст. 23 Закону України «Про державну таємницю» передбачає, що допуск до державної таємниці не надається у разі відмови громадянина взяти на себе письмове зобов'язання щодо збереження державної таємниці, яка буде йому довірена, а також за відсутності його письмової згоди на передбачені за­коном обмеження прав у зв'язку з допуском до державної таємниці. Однак це положення стосується загальних правил оформлення допуску до державної та­ємниці й до порядку надання дозволу підозрюваному чи обвинуваченому брати участь у кримінальному провадженні без оформлення допуску не має прямого відношення.

4. При вирішенні питання про надання доступу до матеріалів криміналь­ного провадження, які містять відомості, що становлять державну таємницю, захисникам та законним представникам підозрюваного, обвинуваченого, по­терпілому та їхнім представникам, перекладачу, експерту, спеціалісту, секрета­рю судового засідання, судовому розпоряднику, яким надано допуск до держав­ної таємниці та які потребують його під час здійснення своїх прав і обов'язків, передбачених КПК, виходячи з обставин, встановлених під час кримінального провадження, кримінальний процесуальний закон обмежився лише двома фор­мами з усіх нормативно визначених способів прийняття рішень про надання доступу до конкретної таємної інформації та її матеріальних носіїв - письмо­вим наказом або письмовим розпорядженням вичерпного кола суб'єктів - ке­рівника органу досудового розслідування, прокурора, суду.

5. Положення ч. 5 і 6 ст. 517 КПК стосуються окремих аспектів секретного діловодства як одного з елементів охорони державної таємниці. Ці аспекти від­носяться не тільки до правил копіювання чи виписування певних відомостей

1044-

із мгП-еріалів, які містять державну таємницю, а також нерозривно пов'язаних з ними правил реєстрації, зберігання, ознайомлення, розмноження, передачі, пересклки, знищення матеріальних носіїв секретної інформації.

У КПК є низка інших статей, при реалізації положень яких у деяких си­туаціях повинні враховуватися загальні вимоги глави 40 КПК. Передусім це може стосуватися випадків доступу осіб до речей і документів, які містять охо-ронювану законом таємницю (ст. 163 КПК), допиту учасників кримінального провадження під час яких оголошуються відомості, що містять державну та­ємницю, проведення таких допитів у режимі відеоконференції (ст. 232 КПК), фіксації ходу і результатів негласних слідчих (розшукових) дій (ст. 252 КПК), використання результатів негласних (розшукових) дій у доказуванні (ст. 256 КПК), повного фіксування судового розгляду технічними засобами (ст. 343 КПК), дослідження документів (ст. 358 КПК), дослідження звуко- і відеоза-писів (ст. 359 КПК) тощо. Окрім цього, приміщення органів досудового слід­ства, прокуратури, судів, у яких здійснюється кримінальне провадження, яке містять відомості, що становлять державну таємницю, повинні відповідати сукупності всіх вимог Державних будівельних норм України ДБН В.2.2-14-2004. Ці норми поширюються на проектування та будівництво нових і рекон­струкцію існуючих приміщень режимно-секретних органів, секретних архівів та бібліотек, секретних бюро (груп), відділів (бюро) технічної документації, спеціальних сховищ секретних документів, а також приміщень, в яких ведуть­ся роботи з секретними документами і в неробочий час зберігаються секретні документи. Вимоги цих норм обов'язкові для всіх юридичних осіб незалежно від форм власності і підпорядкування, які організують і здійснюють проекту­вання, будівництво та реконструкцію режимних приміщень на території Укра­їни. Одночасно відповідно до вимог та у порядку, визначеному ст. 20 Закону України «Про державну таємницю», установи мають право провадити діяль­ність, пов'язану з державною таємницею, лише після надання їм СБ Украї­ни спеціального дозволу на провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею. Невиконання цих вимог унеможливлює правомірну роботу з ма­теріалами, що становлять державну таємницю, і передбачає юридичну відпо­відальність за правопорушення.

6. Проголошення у ч. 7 ст. 517 КПК положення щодо здійснення кримі­нального провадження, яке містить державну таємницю, без обмеження прав його учасників, крім випадків, передбачених законом та обумовлених необхід­ністю забезпечення охорони державної таємниці, є інтерпретацією для сфери кримінального провадження державної політики щодо державної таємниці як складової засад внутрішньої та зовнішньої політики України.

Стаття 518. Особливості проведення експертизи у кримінальному провадженні, яке містить державну таємницю

1. Проведення експертизи щодо законності віднесення інформації у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної

-1045

безпеки та охорони правопорядку до державної таємниці, зміни ступеня се­кретності цім інформації та її розсекречування, підготовка висновку щодо завданої національній безпеці України шкоди у разі розголошення секрет­ної інформації чи втрати матеріальних носіїв такої інформації здійсним і ь-ся посадовою особою, на яку покладено виконання функцій державного експерта з питань таємниць відповідно до закону у сфері державної гаем-ниці. У такому разі на зазначену особу поширюються обов'язки і права, які цим Кодексом передбачено для експертів.

2. Якщо під час проведення експертизи використовуються методики, технології чи інформація, що містить охоронювану державою таємницю, в описовій частині висновку експертизи ці відомості не зазначаються.

1. Названі у ч. 1 ст. 518 КПК особливості проведення експертиз з питань державної таємниці у кримінальному провадженні, яке містить державну таєм­ницю, стосуються предмета, об'єктів, суб'єктів та методик проведення таких експертиз. Предметом експертиз з питань державної таємниці є відомості, котрі відносяться чи можуть відноситися до державної таємниці. Об'єктами такої експертизи можуть виступати будь-які матеріальні носії інформації - матері­альні об'єкти, в тому числі фізичні поля, в яких відомості, що становлять або можуть становити державну таємницю, відображені у вигляді текстів, знаків, символів, образів, сигналів, технічних рішень, процесів тощо.

Положення ч. 1 ст. 518 КПК стосовно того, що проведення експертиз з пи­тань державної таємниці покладається на посадових осіб, які виконують функ­ції державного експерта з питань таємниць відповідно до закону у сфері дер­жавної таємниці і що у такому разі на зазначених осіб поширюються обов'язки і права, які КПК передбачено для експертів, полягає в тому, що вони мають усю сукупність прав, обов'язків і несуть встановлену законом кримінальну, ад­міністративну чи дисциплінарну відповідальність; оскільки державні експерти з питань таємниць не є співробітниками судових експертних установ, то ви­ходячи зі змісту ст. 7 Закону України «Про судову експертизу», вони можуть здійснювати судово-експертну діяльність: на підприємницьких засадах на під­ставі спеціального дозволу (ліцензії, яка видається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України) або як громадяни за разовими договорами. Дер­жавні експерти з питань таємниць відповідно до Закону України «Про судову експертизу» повинні мати вищу освіту; пройти підготовку в державних спеці­алізованих установах і отримати кваліфікацію експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому законом «Про судову експертизу"; бути атестовані відповідно до їх функцій та у порядку, визначеному наказом міністра юстиції України від 9 серпня 2005 р. № 86/5 «Про затвердження Положення про екс­пертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів».

Частиною 2 ст. 101 КПК встановлено, що у висновку експерта обов'язково повинно бути зазначено, що його попереджено про відповідальність за завідо-мо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання

поклідених на нього обов'язків. При цьому не визначені суб'єкти та процедура попередження. Досі суб'єктами призначення експертиз цього виду були ви­ключно слідчі. Тому оскільки експертиза з питань державної таємниці завжди проводиться не в експертній установі, слідчий, упевнившись в особі експер­та, зобов'язаний вручити йому копію постанови про призначення експертизи; роз'яснити обов'язки, права і відповідальність експерта, встановлені КПК; ви­конати інші дії, передбачені КПК України.

2. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про судову експертизу» методи­ки проведення судових експертиз підлягають атестації та державній реєстрації в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 2 липня 2008 р. № 595 «Про затвердження Порядку атестації та державної реєстрації методик проведення судових експертиз». Це стосується й методик проведення експертиз щодо законності віднесення інформації у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопо­рядку до державної таємниці, зміни ступеня секретності цієї інформації та її розсекречування, висновку щодо завданої національній безпеці України шкоди у разі розголошення секретної інформації чи втрати матеріальних носіїв такої інформації.

Положення ч. 2 ст. 518 КПК стосовно того, що якщо під час проведен­ня експертизи використовуються методики, технології чи інформація, котрі містять охоронювану державою таємницю, в описовій частині висновку екс­пертизи ці відомості не зазначаються, виходячи з буквального тлумачення, не стосуються вступної і заключної частини висновку експерта, однак і в них не­доцільно викладати секретну інформацію. Також передбачене ст. 42 КПК право підозрюваного, обвинуваченого брати участь у проведенні процесуальних дій, застосовувати з додержанням вимог КПК технічні засоби при проведенні про­цесуальних дій, в яких вони беруть участь, одержувати копії процесуальних документів тощо повинно під час його реалізації забезпечувати виконання за­гальнодержавних та відомчих нормативних вимог стосовно охорони державної таємниці.

Глава 41. Кримінальне провадження на території дипломатичних представництв,

консульських установ України, на повітряному, морському чи

річковому судні, що перебуває іа межами України під прапором або і

розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту,

розташованого в Україні

Стаття 519. Службові особи, уповноважені на вчинення процесу­альних дій

1. Службовими особами, уповноваженими на вчинення процесуаль­них дій, є:

1) керівник дипломатичного представництва чи консульської устано­ви України - у разі вчинення кримінального правопорушення на терито­рії дипломатичного представництва чи консульської установи України за

кордоном;

2) капітан судна України - у разі вчинення кримінального право­порушення на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні.

2. Керівник дипломатичного представництва чи консульської устано­ви України, капітан судна України зобов'язаний призначити іншу службо­ву особу, уповноважену на вчинення процесуальних дій, якщо він є потер­пілим внаслідок вчинення відповідного кримінального правопорушення.

3. Службові особи, які здійснювали процесуальні дії, залучаються як свідки до кримінального провадження після його продовження на терито­рії України. Вони зобов'язуються надавати пояснення слідчому, прокурору щодо проведених процесуальних дій.

1. Відповідно до ч. 2 ст. 4, що встановлює дію Кодексу у просторі, кри­мінальне процесуальне законодавство України застосовується при здійсненні провадження щодо кримінальних правопорушень, вчинених на території ди­пломатичного представництва чи консульської установи України за кордоном, на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами Укра­їни під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно припи­сано до порту, розташованому в Україні.

Дія Кримінального процесуального кодексу України поширюється на за­значені території та судна відповідно до КПК та міжнародних угод, що визна­чають їх правовий статус або встановлюють юрисдикцію держави приналеж­ності. Зокрема, Віденська конвенція про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 p., Віденська конвенція про консульські зносини від 24 квітня 1963 p., Конвенція про відкрите море від 29 квітня 1959 p., Конвенція про умови ре­єстрації суден від 7 лютого 1986 p., Конвенція про злочини та деякі інші дії, вчинені на борту повітряного судна від 14 вересня 1963 р. тощо.

Поширення дії кримінального процесуального законодавства на зазначені установи, судна зумовлює необхідність організації досудового розслідування у випадку вчинення на їх території кримінального правопорушення, в тому числі визначення суб'єктів, уповноважених його здійснювати.

2 Коментована стаття визначає коло суб'єктів, які відповідно до положень ч. 2 ст. 4 КПК уповноважені здійснювати провадження щодо кримінальних пра­вопорушень, вчинених на території дипломатичного представництва чи кон­сульської установи України за кордоном - це їх керівники, а на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, роз­ташованого в Україні - їх капітани.

3. Дипломатичне представництво України є постійно діючою установою України за кордоном, що покликана підтримувати офіційні міждержавні відно­сини, здійснювати представництво України, захищати інтереси України, права та інтереси її громадян і юридичних осіб. Відповідно до п. 4 Положення про дипломатичне представництво України за кордоном, затвердженого Розпоря­дженням Президента України від 22 жовтня 1992 p., його главою може бути посол, посланник, або повірений у справах. Консульські установи України за кордоном - генеральні консульства, консульства, віце-консульства та консуль­ські агентства. Консульські установи очолюються відповідно генеральними консулами, консулами, віце-консулами, консульськими агентами.

Порядок державної реєстрації суден, їх приписки, підняття на них Дер­жавного прапору України, нанесення розпізнавальних знаків нашої держави регулюється Повітряним кодексом України, Кодексом торговельного мореплав­ства України та іншими нормативними актами у сфері транспорту. Зокрема, відповідно до ст. 33 Кодексу торговельного мореплавства України судно одер­жує право плавання під Державним прапором України з часу реєстрації його у Державному судновому реєстрі України або Судновій книзі України та свідо­цтва про одержання права плавання під цим прапором. Відповідно особи, яким згідно з чинним законодавством доручено керування повітряними суднами -їх командири, а морськими чи річковими суднами - їх капітани, уповноважені на проведення процесуальних дій у разі вчинення кримінального правопорушення на суднах, що перебувають за межами України і якими вони управляють.

4. Об'єктивність і неупередженість керівника дипломатичного представництва чи консульської установи України, капітана, командира судна України при вчиненні процесуальних дій є необхідною передумовою всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи. Тому КПК передбачає, що у випадку, якщо зазначе­ні особи є потерпілими внаслідок вчинення кримінального правопорушення, вони зобов язані призначити іншу службову особу, вповноважену на вчинення процесу­альних дій. Це можуть бути помічники або інші особи з начальницького складу екі­пажу. Прийняття такого рішення в межах компетенції органу досудового розсліду­вання повинно бути оформлено відповідно до вимог ст. 110 КПК шляхом прийняття постанови про призначення особи для вчинення процесуальних дій.

5. Частина 3 коментованої статті передбачає обов'язкове залучення ям свід­ків до участі у кримінальному провадженні осіб, що вчиняли процесуальні дії за межами території України. Необхідність їх допиту обумовлена потребою пе­ревірки допустимості доказів, отриманих цими особами під час вчинення про­цесуальних дій за межами території України, відповідно до вимог ст.ст. 86-88 КПК. Такий допит повинен бути проведений одразу після передачі матеріалів кримінального провадження до відповідного органу досудового розслідування на території України. Під час допиту в обов'язковому порядку з'ясовуються питання щодо обставини проведення процесуальних дій за межами України, отриманих результатів, а також питання, необхідні для з'ясування відповідно дост. 91 КПК.

Стаття 520. Процесуальні дії під час кримінального провадження на території дипломатичних представництв, консульських установ України, на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це суд­но приписано до порту, розташованого в Україні

1. Службові особи, передбачені частиною першою статті 519 цього Ко­дексу, зобов'язані негайно провести необхідні процесуальні дії після того, як із заяви, повідомлення, самостійного виявлення або з іншого джерела їм стали відомі обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення на території дипломатичного представництва, консуль­ської установи України, на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні.

2. Службові особи, передбачені частиною першою статті 519 цього Ко­дексу, уповноважені на:

1) застосування заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді тимчасового вилучення майна, здійснення законного затримання особи в порядку, передбаченому цим Кодексом;

2) проведення слідчих (розшукових) дій у вигляді обшуку житла чи іншого володіння особи і особистого обшуку без ухвали суду, огляду місця вчинення кримінального правопорушення в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Процесуальні дії під час кримінального провадження, що проводить­ся згідно з цією статтею, докладно описуються у відповідних процесуаль­них документах, а також фіксуються за допомогою технічних засобів фіксу­вання кримінального провадження, крім випадків, коли таке фіксування неможливе з технічних причин.

1. У разі отримання заяви, повідомлення, самостійного виявлення або встановлення з іншого джерела обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення на території дипломатичного представництва,

консульської установи України, на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні, службові особи, Передбачені ч. 1 ст. 519 КПК, зобов'язані негайно провести необхідні процесуальні дії: зафіксувати факт початку досудового розслідування відповід­но до вимог ст. 214 КПК та провести необхідні для вирішення завдань кримі­нального провадження дії, передбачені ч. 2 коментованої статті.

Відомості про кримінальне правопорушення, вчинене на морському чи річковому судні, що перебуває за межами України, та початок досудового роз­слідування вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань при першій можливості, зокрема, після прибуття судна на територію України, встановлення зв'язку з органом досудового розслідування, прокурором, до компетенції якого відноситься внесення відомостей щодо виявленого злочину до Єдиного реє­стру досудових розслідувань.

2. Службові особи, перелічені в ч. 1 ст. 519 КПК, наділені правом тимчасо­вого вилучення майна в порядку, передбаченому ст.ст. 167-168 КПК, здійснен­ня законного затримання особи з дотриманням вимог ст.ст. 207 та 208 КПК, проведення слідчих (розшукових) дій - обшуку житла чи іншого володіння осо­би, особистого обшуку без ухвали суду в порядку, визначеному ст.ст. 223, 234 та 236 КПК, а також огляду місця вчинення кримінального правопорушення з дотриманням вимог ст. 237 КПК.

3. У КПК визначений вичерпний перелік процесуальних та слідчих дій, що можуть проводитися зазначеними службовими особами за межами терито­рії України, який не підлягає поширювальному тлумаченню. Проведення інших процесуальних та слідчих дій може бути розцінено як порушення законодав­ства, а докази, отримані під час їх проведення, недопустимими відповідно до ч. 1 ст. 86 КПК.

4. Фіксація фактів проведення процесуальних дій, наведених у ч. 2 ст. 520 КПК, здійснюється шляхом складання протоколу та додатків до нього з дотриманням вимог ст.ст. 103, 104, 105, 106, 107 та статей, що прямо регла­ментують порядок проведення цих дій (ст.ст. 167, 168, 207, 208, 223, 234, 236, 237 КПК) з обов'язковим використанням технічних засобів фіксування кримі­нального провадження. До причин, за яких фіксування за допомогою технічних засобів може не здійснюватись, слід віднести відсутність таких засобів на судні і неможливість їх отримання в законному порядку, їх несправність тощо.

С т а т т я 521. Строк звернення із клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна

1. Клопотання прокурора про арешт тимчасово вилученого майна по­винно бути подане не пізніше наступного робочого дня після доставления на територію України особи, затриманої в дипломатичному представни­цтві, консульській установі, на судні України, інакше майно має бути не­гайно повернуто особі, в якої його було вилучено.

~- 1051

1. Відповідно до ст. 167 КПК тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного права володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення. Таке майно може бути вилучене під час здійснення уповноваженими особа­ми відповідно до ч. 2 ст. 520 КПК тимчасового вилучення майна, здійснення законного затримання особи, проведення обшуку житла чи іншого володіння особи, особистого обшуку без ухвали суду, огляду місця вчинення криміналь­ного правопорушення. За загальними правилами, встановленими ст. 169 та ч. 5 ст. 171 КПК, слідчий, прокурор або інша уповноважена особа не пізніше на­ступного робочого дня після тимчасового вилучення майна зобов'язані зверну­тися до слідчого судді з клопотанням про арешт майна або негайно повернути його особі, в якої воно було вилучено.

Коментована стаття встановлює виняток із зазначеного правила, яке поля­гає в тому, що службові особи, перелічені в ч. 1 ст. 519 КПК, зобов'язані одразу після прибуття на територію України, але не пізніше наступного робочого дня після доставления на територію України особи, затриманої в дипломатичному представництві, консульській установі, на судні України, передати відповідно­му прокурору матеріали кримінального провадження (документи, складені за результатами проведення процесуальних та слідчих дій) та тимчасове вилучене майно відповідно до вимог ст. 168 КПК.

2. Прокурор, що здійснює процесуальне керівництво досудовим розслі­дуванням, після отримання матеріалів кримінального провадження та тимча­сово вилученого майна, відповідно до вимог ст. 171 КПК має право звернутися до слідчого судді з клопотанням про арешт майна або відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 169 КПК винести постанову про повернення особі, в якої воно було вилуче­но, у разі, якщо він визнає таке вилучення безпідставним.

3. Недотримання прокурором термінів подання клопотання про арешт майна є підставою для обов'язкового повернення майна особі, в якої воно було вилучено. Таке повернення може здійснити сам прокурор або за його вказівкою слідчий, у провадженні якого знаходиться справа, чи особа, що здійснила ви­лучення, із складанням відповідного протоколу.

Стаття 522. Строк законного затримання особи

1. Керівник дипломатичного представництва чи консульської устано­ви України має право затримати особу на необхідний строк, але не більше ніж на сорок вісім годин, і зобов'язаний надати затриманій особі доступ до отримання правової допомоги.

Капітан судна України має право затримати особу на строк, необхід­ний для її доставления на територію України.

2. Службові особи, передбачені частиною першою цієї статті, зобов'язані забезпечити доставления затриманої особи до підрозділу ор­гану державної влади на території України, уповноваженого на тримання затриманих осіб, і повідомлення про факт законного затримання слідчому

1052.

органу досудового розслідування за місцем проведення досудового розслі­дування в Україні.

1. Загальний порядок затримання особи визначений ст.ст. 207, 208 КПК. Коментованою статтею, з урахуванням особливостей місця вчинення злочину та початку кримінального провадження, встановлені винятки з цього правила. Згідно з абзацом 1 ч. 1 коментованої статті максимальний строк, на який ке­рівник дипломатичного представництва чи консульської установи України має право затримати особу, становить сорок вісім годин. Цей термін обчислюється з дотриманням вимог ч. 2 і 6 ст. 115 КПК з моменту, коли особа через застосуван­ня сили або підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою.

Дата добавления: 2015-06-25