Законодавства. 4 страница

б) Звільнення від покарання за іншою тяжкою хворобою є факультатив­ним. Суд може звільнити особу від подальшого відбування покарання за ін­шою тяжкою хворобою, враховуючи тяжкість вчиненого злочину, характер за­хворювання, особу засудженого та інші обставини кримінальної справи (ч. 2 ст. 84 КК). Подання до суду про звільнення від покарання внаслідок іншої тяж­кої хвороби вносить начальник органу або установи виконання покарань. Од­ночасно з поданням до суду надається висновок спеціальної лікарської комісії та особова справа засудженого. У поданні вказуються дані, які характеризують поведінку засудженого під час відбування покарання (ч. 5 ст. 154 КВК).

У разі одужання особи, звільненої від відбування покарання внаслідок іншої тяжкої хвороби, вона повинна бути направлена для відбування покарання, якщо не закінчилися строки давності притягнення до кримінальної відповідальності (ст. 49 КК) чи строки давності виконання обвинувального вироку (ст. 80 КК), або відсутні інші підстави для звільнення від покарання (ч. 4 ст. 84 КК).

Якщо особа, засуджена до громадських робіт або обмеження волі, визна­ється інвалідом першої чи другої групи, орган чи установа виконання покарань носить подання до суду про її дострокове звільнення. Разом із поданням до

.. 1075

-

суду надається висновок медико-соціальної експертної та спеціальної лікар­ської комісії (ч. 6 ст. 154 КВК).

в) Звільнення від покарання у вигляді службового обмеження, арешту чи тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців у разі визнання їх непридатними до військової служби за станом здоров'я є обов'язковим. По­дання до суду про звільнення від покарання військовослужбовців, які відбу­вають покарання у вигляді тримання в дисциплінарному батальйоні, вносить командир дисциплінарного батальйону, які відбувають покарання у вигляді службових обмежень, - командир військової частини, у вигляді арешту, - на­чальник органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України і начальник гарнізону. Разом із поданням до суду подається висновок військово-лікарської комісії (ст. 85, ч. 5 ст. 47, ч. 10 ст. 55 КВК).

11. У п. 7 ч. 1 коментованої статті йдеться про застосування судом під час виконання вироків примусового лікування та його припинення до осіб, які ма­ють хворобу, що становить небезпеку для інших осіб (ст. 96 КК). Це особливо небезпечні (карантинні) хвороби, які характеризуються високою заразливістю та летальністю: чума, холера, жовта гарячка, натуральна віспа, сибірка, епіде­мічний висипний тиф тощо. їх перелік затверджується наказом Міністерства охорони здоров'я України.

Якщо під час відбування засудженим покарання буде встановлено, що він захворів на хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших людей, і відмовляється від лікування, орган або установа виконання покарань вносить до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений від­буває покарання, подання разом із висновком спеціальної лікарської комісії про застосування до такої особи відповідного примусового лікування (ст.ст. 21, 117 КВК). Щодо осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення або об­меження волі, примусове лікування застосовується за місцем відбування по­карання, а щодо осіб, які відбувають інші види покарань, примусове лікування застосовується у спеціальних лікувальних закладах (ч. 2 ст. 96 КК).

У разі одужання особи подання про припинення примусового лікування разом з висновком спеціальної лікарської комісії або клопотання засуджено­го, його захисника або законного представника подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться установа або заклад, в яко­му засуджений перебуває на лікуванні.

12. Підставами направлення звільненого від відбування покарання з ви­пробуванням для відбування покарання, призначеного вироком суду, є: а) не­виконання засудженим протягом випробувального строку покладених на нього судом обов'язків або б) систематичне вчинення правопорушень (трьох і біль­ше), що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про небажання стати на шлях виправлення (ч. 2 ст. 78 КК, ч. 2 ст. 166 КВК). Невиконанням обов'язків вважається, якщо засуджений не виконав хоча б один з обов'язків, які було покладено на нього судом (ч. З ст. 166 КВК). Подання про вирішення цього питання до місцевого суду, в межах територіальної діяльності якого про-

живаї засуджений, вносить кримінально-виконавча інспекція, що здійснювала контроль за таким засудженим, а щодо військовослужбовців, - командир вій­ськово^ частини.

Підставами направлення для відбування покарання, призначеного виро­ком, звільнених від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років є, відповідно, випадки, коли до за­кінчення випробувального строку: а) жінка відмовиться від дитини; б) пере­дасть її в дитячий будинок; в) зникне з місця проживання; г) ухилятиметься від виховання дитини, догляду за нею; ґ) не виконуватиме покладених на неї судом обов'язків; д) систематично вчинюватиме правопорушення (три і більше), що тягтимуть за собою адміністративні стягнення і свідчитимуть про її небажан­ня стати на шлях виправлення (ч. 5 ст. 79 КК). Подання про вирішення цього питання до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого прожи­ває засуджена, вносить орган кримінально-виконавчої системи, що здійснював контроль за поведінкою засудженої.

13. Відповідно до ч. 1 ст. 78 КК після закінчення випробувального строку засуджений, який виконав покладені на нього обов'язки та не вчинив ново­го злочину, звільняється судом від призначеного йому покарання. Так само звільняються судом від призначеного ним покарання після закінчення випро­бувального строку вагітні жінки і жінки, які мають дітей віком до семи років, які належно поводилися, виконували покладені на них обов'язки, не вчинили жодного із діянь, зазначених у ч. 5 ст. 79 КК і не вчинили нового злочину. Також звільняється судом після закінчення випробувального строку засудже­ний до покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про при­мирення або про визнання вини, якщо сторонами угоди узгоджено покарання у вигляді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі на строк не більше п'яти років, а також узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом випробуваль­ного строку не вчинив нового злочину і виконав покладені на нього обов'язки (ч. З ст. 75 КК).

В усіх наведених випадках вирішення цього питання судом, у межах те­риторіальної юрисдикції якого проживає засуджена особа, здійснюється за клопотанням засудженої особи, її захисника, законного представника, а також інших осіб, установ, за поданням прокурора, органу кримінально-виконавчої системи, що здійснював контроль за поведінкою засудженої особи, а щодо військовослужбовців, - за поданням командира військової частини.

14. а) Підставою заміни судом штрафу покаранням у вигляді громадських ро-іт із розрахунку одна година громадських робіт за один установлений законодав­ством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, або виправними роботами із

юзрахунку один місяць виправних робіт за двадцять установлених законодавством неоподатковуваних мінімумів, але на строк не більше двох років, є несплата штра-ФУ в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян

і відсутність підстав для розстрочки його виплати (абз. 1 ч. 5 ст. 53 КК).

Підставою заміни штрафу покаранням у вигляді позбавлення волі і! роз­рахунку один день позбавлення волі за вісім неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у межах, визначених п.п. 1, 2, 3 абзацу другого та абзацом третім ч. 5 ст. 53 КК, є несплата штрафу в розмірі понад три тисячі неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян, призначеного як основне покарання, та відсутність підстав для розстрочки його виплати (абз. 2 ч. 5 ст. 53 КК).

Питання про заміну покарання у вигляді штрафу покаранням у вигляді громадських робіт або у вигляді позбавлення волі (ч. 5 ст. 53 КК) вирішує суд, який ухвалив вирок.

б) Підставою вирішення судом питання про заміну покарання у вигляді виправних робіт на штраф із розрахунку трьох встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за один місяць виправних робіт (ч. З ст. 57 КК) є непрацездатність засудженого, працездатного за віком, вста­новлена висновком медико-соціальної та спеціальної лікарської комісії.

Клопотання засудженого, його захисника, законного представника, інших осіб подається, а подання прокурора чи кримінально-виконавчої інспекції про замі­ну виправних робіт штрафом вноситься до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок. Стосовно особи, яка під час виконання ви­року у вигляді виправних робіт досягла пенсійного (непрацездатного) віку, а також жінки, яка стала вагітною, кримінально-виконавча інспекція вносить подання до того ж суду про звільнення такої особи від відбування покарання (ч. 6 ст. 42 КВК).

в) Підставами вирішення судом питання про заміну військовослужбов­цям строкової служби покарання у вигляді позбавлення волі на строк не біль­ше двох років триманням у дисциплінарному батальйоні є обставини справи (ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини, що пом'якшують покарання), особа засудженого (її поведінка під час відбування покарання у вигляді позбав­лення волі тощо), а також той факт, що особа раніше не відбувала покарання у вигляді позбавлення волі.

Подання про таку заміну покарання на більш м'яке до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок, вноситься органом кримінально-виконавчої системи.

15. Питання про застосування покарання за наявності кількох вироків по­стає перед судом під час їх виконання у випадках: а) якщо стосовно засудже­ного є не звернений до виконання вирок, про який не було відомо суду, що ухвалив останній за часом вирок, і тому не призначив покарання за сукупніс­тю вироків; б) якщо під час виконання покарання, призначеного за сукупністю вироків, один з них було скасовано із закриттям кримінального провадження апеляційним (п. 5 ч. 1 ст. 407 КПК), касаційним (ст. 440 КПК), Верховним Су­дом України (ст. 454 КПК) або за наслідками кримінального провадження за нововиявленими обставинами (ст. 467 КПК). З поданням про застосування по­карання за наявності кількох вироків до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого виконується покарання, може звернутися відповідний орган кримінально-виконавчої системи або прокурор.

\б. Визначаючи порядок застосування покарання засудженому, стосовно яко­го є не\звернений до виконання вирок, про який не було відомо суду, що ухвалив останнії вирок, суд повинен керуватися положеннями ст. 71 КК, яка передбачає правила Призначення покарання за сукупністю вироків. У другому із наведених випадків суд виключає покарання, яке було призначене (враховане) судом, що ухва­лив останній вирок, як через призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів, тау і через призначення остаточного покарання за сукупністю вироків.

17. Можливість тимчасового залишення засудженого у слідчому ізолято­рі або переведення засудженого з арештного дому, виправного центру, дисци­плінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора пов'язується в законі з необхідністю приведення відповідних процесуальних, в тому числі слідчих дій під час досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених іншою особою або цією самою особою, за які вона не була засуджена, чи у зв'язку з розглядом справи в суді (ст. 90 КВК).

Під час досудового провадження це питання вирішується за поданням слідчого, погодженим з прокурором, прокурора місцевим судом, у межах те­риторіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, а в разі, якщо вирішення цього питання необхідне в зв'язку зі здійсненням судового розгляду, - за поданням прокурора воно вирішується судом, який його здійснює.

18. Відповідно до ч. 2 ст. 74 КК особа, засуджена за діяння, караність якого законом усунена, підлягає негайному звільненню від призначеного судом по­карання, а згідно із ч. З ст. 74 КК призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового закону, знижується до максимальної межі покаран­ня, встановленої санкцією нового закону. У разі, якщо така межа передбачає більш м'який вид покарання, відбуте засудженим покарання зараховується з перерахуванням за правилами, встановленими ч. 4 ст. 72 КК.

Приведення вироку стосовно особи, що відбуває покарання, у відповід­ність з новим законом, який звільняє від покарання або пом'якшує покаран­ня, вирішується місцевим судом, у межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок, - за клопотанням засудженого, його захисника, законного представника або за поданням прокурора чи начальника органу або установи виконання покарань. Своє рішення в обох наведених випадках суд повинен грунтувати тільки на обставинах, встановлених судом при ухваленні вироку, та на їх юридичній оцінці, яку надано цим судом.

19. До питань про будь-які сумніви і суперечності, що виникають при ви­конанні вироку, які належить вирішувати суду, що ухвалив вирок, відносяться: а) про уточнення посади чи виду діяльності, якщо при призначенні покарання (основного або додаткового) у вигляді позбавлення права займати певні поса­ди чи займатися певною діяльністю допущено неточні, неконкретні формулю­вання; б) про усунення суперечностей і неточностей при написанні прізвища, імені, по батькові чи інших біографічних даних засудженого; в) про усунен­ня описок та арифметичних помилок, коли вони очевидні і виправлення їх не стосується суті вироку і не тягне погіршення становища засудженого тощо.

- 1079

Очевидно, що під час виконання вироків суд, який їх ухвалив, вправі вирішу­вати й питання, що виникають внаслідок недоліків вироків, а також питання, що виникли в процесі виконання вироків, зокрема: г) про звільнен/їя з-під варти особи, засудженої до покарання, не пов'язаного з позбавлецяям волі, якщо підсудний був під вартою, і суд не вирішив питання про зміну запобіж­ного заходу; г) про застосування закону про амністію, якщо його застосування Є обов'язковим, і суд при постановленні вироку не обговорив цього питання; д) про зарахування досудового тримання особи під вартою в строк відбуван­ня покарання, якщо таке зарахування не проведено судом або допущена не­точність при його обчисленні; є) про поновлення в правах особи, обмежених під час кримінального провадження, якщо таке поновлення не було зроблено судом при ухваленні виправдувального вироку; є) про скасування заходів забез­печення кримінального провадження, якщо вони не були скасовані судом при ухваленні виправдувального вироку; ж) про виключення з акта опису майна, на яке за законом не допускається стягнення, якщо у вироку не вирішено питання про це майно; з) про долю речових доказів і документів, якщо їх не вирішено вироком суду; и) про заходи піклування про неповнолітніх, непрацездатних і збереження майна засудженого, якщо у вироку немає такого рішення, тощо.

Наведений перелік питань про будь-які сумніви і суперечності, недоліки, допущені судом при ухваленні вироків, а також питань, що виникають в про­цесі виконання вироків, які належить вирішувати суду під час виконання ви­років, не є вичерпним. Але слід мати на увазі, що під час виконання вироків суд може вирішувати лише ті питання, які не стосуються суті вироку і не тягнуть погіршення становища засудженого, якщо таке погіршення становища прямо не передбачено в законі.

Стаття 538. Питання, які вирішуються судом після виконання ви­року

1. Після відбуття покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі суд, який ухвалив вирок, має право розглянути питання про зняття судимості з цієї особи за її клопотанням.

1. Особа, засуджена за вчинення злочину, вважається судимою за загаль­ним правилом із дня набрання обвинувальним вироком законної сили до по­гашення або зняття судимості (ч. 1 ст. 88 КК).

Відповідно до ст. 91 КК якщо особа після відбуття покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі зразковою поведінкою і сумлінним став­ленням до праці довела своє виправлення, то суд може зняти з неї судимість до закінчення строків погашення судимості, передбачених ст. 89 КК.

Законним приводом до розгляду судом питання про зняття судимості є клопотання особи, що відбула покарання.

Клопотання про зняття судимості розглядається судом, який ухвалив ви­рок.

2\ Умовами та підставами прийняття рішення про зняття судимості є: а) відбуття покарання особою у вигляді обмеження або позбавлення волі; б) звернення до суду про зняття судимості після закінчення не менш як полови­ни строкуїтогашення судимості, зазначеного у ст. 89 КК; в) доведеність особою своєї зразкової поведінки і сумлінного ставлення до праці з часу відбуття по­карання як ознаки свого виправлення.

Клопотання про зняття судимості розглядається судом за участі особи, яка порушила це клопотання, та прокурора. У судовому засіданні може брати участь захисник цієї особи.

3. У випадку відмови у знятті судимості повторне клопотання може бути порушене не раніше, ніж через рік з дня постановления судом ухвали.

Стаття 539. Порядок вирішення судом питань, пов'язаних із вико­нанням вироку

1. Питання, які виникають під час та після виконання вироку, вирі­шуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання по­карань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом.

Потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та інші особи мають право звертатися до суду з клопотаннями про вирішення питань, які безпосередньо стосуються їх прав, обов'язків чи законних інтересів.

2. Клопотання (подання) про вирішення питання, пов'язаного із ви­конанням вироку, подається:

1) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засу­джений відбуває покарання, - у разі необхідності вирішення питань, перед­бачених пунктами 2-4,6,7 (крім клопотання про припинення примусового лікування, яке подається до місцевого суду, в межах територіальної юрис­дикції якого знаходиться установа або заклад, в якому засуджений перебу­ває на лікуванні) частини першої статті 537 цього Кодексу;

2) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого ви­конується вирок, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 10 (у частині клопотань про заміну покарання відповідно до час­тини третьої статті 57, частини першої статті 58, частини першої статті 62 Кримінального кодексу України), 11, 13 частини першої статті 537 цього Кодексу;

3) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого про­живає засуджений, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 5, 8, 9 частини першої статі і 537 цього Кодексу;

4) до суду, який ухвалив вирок, - у разі необхідності вирішення пи­тань, передбачених пунктами 1, 10 (в частині клопотання про заміну покарання відповідно до частини п'ятої статті 53 Кримінального ко­дексу України), 12 (у разі якщо вирішення питання необхідне в зв'язку

,

із здійсненням судового розгляду, воно вирішується судом, який його здій­снює), 14 частини першої статті 537, статті 538 цього Кодексу.

3. Клопотання (подання) про вирішення питання, пов'язаного із ви­конанням вироку, розглядається протягом десяти днів і дня й«і о надхо­дження до суду суддею одноособово згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 нього Кодексу, і урахуванням положень цього розділу.

4. У судове засідання викликаються засуджений, його захисник, за­конний представник, прокурор. Про час та місце розгляду клопотання (по­дання) повідомляються орган або установа виконання покарань, що відає виконанням покарання або здійснює контроль за поведінкою засуджено­го; лікарська комісія, що дала висновок стосовно питань застосування до засудженого примусового лікування або його припинення, у випадку роз­гляду відповідних питань; спостережна комісія, служба у справах дітей, якщо розглядається погоджене з ними клопотання; цивільний позивач і цивільний відповідач, якщо питання стосується виконання вироку в час­тині цивільного позову, інші особи у разі необхідності.

Неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідо­млені про місце та час розгляду клопотання (подання), не перешкоджає проведенню судового розгляду, крім випадків, коли їх участь визнана су­дом обов'язковою або особа повідомила про поважні причини неприбуття.

5. За наслідками розгляду клопотання (подання) суд постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку. Оскарження прокурором ухвали суду щодо умовно-дострокового звільнення від відбу­вання покарання або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким зупиняє її виконання.

6. У випадку набрання законної сили ухвалою суду про відмову в за­доволенні клопотання щодо умовно-дострокового звільнення засудженого від відбування покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням розгляд повторного клопотання з цього самого питан­ня щодо осіб, засуджених за тяжкі та особливо тяжкі злочини до позбавлен­ня волі на строк не менше п'яти років, може мати місце не раніше як через рік з дня винесення ухвали суду про відмову, а щодо засуджених за інші злочини та неповнолітніх засуджених - не раніше як через шість місяців.

У разі набрання законної сили ухвалою суду про відмову в задоволен­ні клопотання щодо зняття судимості розгляд повторного клопотання з цього ж питання може мати місце не раніше як через рік з дня винесення ухвали суду про відмову.

7. У разі задоволення клопотання про звільнення від подальшого від­бування покарання засудженим, який захворів на психічну хворобу під час відбування покарання, суддя вправі застосувати примусові заходи медичного характеру відповідно до статей 92-95 Кримінального кодексу України.

іАЧастина 1 коментованої статті визначає коло осіб, органів та установ, що згідно із законом мають право звернутися до суду з клопотанням та внести подання про вирішення питань, пов'язаних з виконанням вироку.

2. Оирім засудженого, його захисника та законного представника, з таким клопотанням інші особи, зокрема, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач Можуть звернутися лише про вирішення питань, які безпосередньо стосуються їх прав, обов'язків чи законних інтересів. Наприклад, член сім'ї за­судженого може звернутися до суду з клопотанням про виключення з акту опи­су майна, на яке за законом не може бути звернено стягнення за виконавчими документами, якщо у вироку не було вирішено питання про це майно.

3. З-поміж інших органів і установ, окрім органів і установ виконання покарань, що можуть порушувати перед судом питання, пов'язані з виконан­ням вироку, можуть бути лише ті, яким таке право надане законом. Наприклад, відповідно до п. 8 ч. З ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державному виконавцю надано право звертатися до суду з поданням про по­становления ухвали щодо зміни визначеного у виконавчому документі суду на виконання вироку порядку і способу його виконання в частині майнових стяг­нень, конфіскації майна тощо.

4. Щодо положень ч. 2 цієї статті див. коментар до ст. 539 КПК, де дається визначення підсудності місцевому суду кожного окремого питання, пов'язаного із виконанням вироку.

5. Клопотання (подання) про вирішення питання, пов'язаного із виконан­ням вироку, розглядається протягом десяти днів з дня надходження до суду суд­дею одноособово, за винятком випадків тимчасового залишення засудженого у слідчому ізоляторі або переведення засудженого з арештного дому, виправ­ного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора у зв'язку з розглядом справи в суді, - судом, який розглядає справу, згідно з правилами судового розгляду (ст.ст. 318-380 КПК), з урахуванням положень розділу VIII КПК, зокрема, щодо процесуального статусу учасників судового розгляду, характеру та видів рішень, що приймають на цій стадії кримінального провадження.

6. Судовий розгляд питань, пов'язаних із виконанням вироку, проводиться з обов'язковою участю засудженого, його законного представника, якщо такий є, захисника, якщо його запрошено засудженим чи іншими особами за згоди на це засудженого, а також прокурора.

7. Прокурор бере участь у судовому засіданні з розгляду питань, пов'язаних із виконанням вироку не як державний обвинувач, а як прокурор, який, з одного ооку, здійснює повноваження на виконання конституційної функції прокурату­ри з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень, а з іншого -ік учасник судового розгляду, на якому у випадках внесення ним подання ле­жить тягар доказування перед судом зазначених у поданні обставин, а у ви­падках розгляду судом клопотань засудженого чи інших осіб та подань органів

установ виконання покарань тощо, - як учасник судового розгляду, участь

-. 1083

якого спрямована на сприяння суду в повному і всебічному розгляді клопотань (подань) та постановленні законних, обгрунтованих і справедливих судових рі­шень.

8. Захисник бере участь у судовому розгляді питань, пов'язаних із вико­нанням вироку, не як професійний суб'єкт сторони захисту від підозри, обвину­вачення особи у вчиненні злочину, оскільки це не є предметом судового розгля­ду, а як представник засудженого, який покликаний згідно із законом надавати йому кваліфіковану юридичну допомогу у відстоюванні перед судом його прав, свобод та законних інтересів.

9. Участь у судовому засіданні інших осіб, належним чином повідомлених про час і місце розгляду клопотання або подання (повноважних представників органів або установ виконання покарань тощо), є обов'язковою лише тоді, коли подання внесено цими органами чи установами або коли їх обов'язкова участь була визнана судом.

10. За наслідками розгляду клопотання (подання) суд постановляє ухвалу, яка за формою та елементами змісту повинна відповідати вимогам, зазначеним в ст. 372 КПК.

11. Можливість оскарження ухвали суду, постановленої за наслідками роз­гляду клопотання (подання), в апеляційному порядку, - один із тих випадків, коли її оскарження прямо передбачене в законі (п. 2 ч. 1 ст. 392 КПК). Апеляцій­ну скаргу мають право подати прокурор, засуджений, його захисник, законний представник, а потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та інші особи - лише у випадках, коли питання, пов'язане із виконанням вироку, ви­рішувалося судом за їх клопотанням.

12. Ухвала суду набирає законної сили, якщо її не було оскаржено в апеля­ційному порядку, через сім днів з дня її оголошення. Оскарження прокурором ухвали суду щодо умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким зупиняє її виконання до моменту перегляду її апеляційним судом.

13. Оскільки фактичними підставами умовно-дострокового звільнення за­судженого від відбування покарання та заміни невідбутої частини покарання більш м'яким є поведінка засудженого, його ставлення до праці, які свідчать про те, що він довів своє виправлення, закон встановлює, що у разі набрання за­конної сили ухвалою суду про відмову в задоволенні клопотання з цих питань, розгляд повторного клопотання з цього самого питання щодо осіб, засуджених за тяжкі та особливо тяжкі злочини до позбавлення волі на строк не менше п'яти років, може мати місце не раніше ніж через рік з дня постановления ухва­ли суду про відмову, а щодо засуджених за інші злочини та неповнолітніх за­суджених - не раніше як через шість місяців.

14. Через подібну підставу, у разі набрання законної сили ухвалою суду про відмову в задоволенні клопотання щодо зняття судимості, розгляд повтор­ного клопотання з цього ж питання може мати місце не раніше як через рік з дня постановления ухвали суду про відмову.

"

15. Щодо положень ч. 7 коментованої статті див. п. 6. а) коментаря до ст. 537 КПК.

С т аи т я 540. Зарахування у строк відбування покарання часу пере­бування засудженого в лікувальній установі

1. Час перебування засудженого в лікувальній установі під час від­бування покарання у виді позбавлення волі зараховується у строк позбав­лення волі.

Коментована стаття стосується випадків, коли за поданням адміністрації колонії суд застосовує до засуджених осіб, що мають хворобу, яка становить небезпеку для здоров'я інших осіб та відмовляються від лікування, примусове лікування (ст. 21, 117 КВК), яке здійснюється органами і установами виконання покарань. Цей час перебування засудженого в лікувальному органі чи установі під час відбування покарання у вигляді позбавлення волі зараховується у строк позбавлення волі із розрахунку день за день.

Розділ IX.

Міжнародне співробітництво під час кримінального провадження

І лава 42. Загальні засади міжнародного співробітництва

Стаття541. Роз'яснення термінів

1. Терміни, що їх вжито в цьому розділі Кодексу, якщо немає окремих вказівок, мають таке значення:

1) міжнародна правова допомога - проведення компетентними орга­нами однієї держави процесуальних дій, виконання яких необхідне для досудового розслідування, судового розгляду або для виконання вироку, ухваленого судом іншої держави або міжнародною судовою установою;

Дата добавления: 2015-06-25