Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Питання лекції




Лекція 7. Ландшафти степової зони – 2 год.

1. Північностепова підзона

2. Середньостепова підзона

3. Південностепова (сухостепова) підзона

Література

1.Географія української ССР /Під ред. Н.Д.Пістуна і Є.І.Шиповича.- Київ: Вища школа, 1982.- 303с.

2. Кривульченко А.І. Степи Причорномор’я

2. Маринич О.М., Шищенко П.Г.- Фізична географія України: Підручник.- К.: Т-во „Знання”, 2003.- 479с.

3. Природа Украинской ССР. Ландшафты и физико-географическое районирование/ Маринич А.М., Пащенко В.М., Шищенко П.Г.- Киев: Наук. Думка, 1985.- 224с.

4. Рослинність УРСР. Степи, кам’янисті відслонення, піски. – К.: Наук. Думка, 1973.

 

Степова зона простягається на південь від лісостепу до Азово-Чорноморського узбережжя, і Кримських передгір'їв на відстань від 300 до 500 км. Із заходу на схід степові ландшафти поширені від захід­них кордонів до відрогів Середньоруської височини на відстані більше 1000 км. Загальна площа степової зони становить більше 240 тис. км2 — майже 40 % території України. В її межах знаходяться південні частини Харківської і Кіровоградської областей, Донецька, Лугансь­ка, Дніпропетровська, Запорізька, Херсонська, Миколаївська, Одеська області, рівнинна частина Автономної Республіки Крим.

Загальні риси фізико-географічних умов степової зони зумовлює її розташування на півдні Східно-Європейської рівнини, у межах різних геоструктур. Ареали степових ландшафтів збільшуються в східному напрямку, що пов'язано з послабленням впливу вологих атлантичних повітряних мас та посиленням ролі сухих континен­тальних мас. Степові ландшафти "накладаються" частково на Україн­ський щит та його схили, Добруджинський передовий прогин, При­чорноморську западину, Скіфську платформу, Дніпровсько-Донецьку западину, Донецьку складчасту споруду, схили Воронізького маси­ву. Ці структури неоднаково виражені в сучасному рельєфі, поряд з іншими чинниками вони зумовлюють гіпсометричну і геоморфоло­гічну неоднорідність степової зони, внутрішньозональну диферен­ціацію ландшафтів. На північному заході й півночі в степову зону заходять відроги Центральномолдавської, Подільської та При­дніпровської височин, на сході — Середньоруської височини, роз­членовані річковими долинами, глибокими балками. На півдні ве­ликі простори зайняті Причорноморською, Північно-Кримською і При-азовською низовинами. У степову зону заходить південна частина Придніпровської низовини. На сході степової зони помітно виділяються Донецька і Приазовська височини. У формуванні сучасних рис поверхні істотну роль відігравали неотектонічні рухи, їх успад-кованість у межах геологічних структур з різними знаками рухів. Так Український щит, Донецька складчаста структура, Воронізький масив мають тенденцію до підняття, а Причорноморська западина — до опускання. Структури нижчого порядку, як, наприклад, бло­кові утворення Причорноморської западини, підняття і прогини Рівнинного Криму мали диференційовані неотектонічні рухи. Нео­тектонічні рухи вплинули на формування рельєфу височин і низо­вин степової зони, а через них на просторову диференціацію степо­вих ландшафтів. У вертикальному профілі ландшафтів наявні гірські породи, які залягають вище базису ерозії. Найдавнішими є до­кембрійські утворення Українського щита, що відслонюються в річко­вих долинах. Поверхня відкритого Донбасу складена палеозойськими і мезозойськими відкладами. У долині р. Мокра Волноваха відсло­нюються девонські пісковики, сланці, вапняки. У північно-західній частині Донбасу поширені пермські, тріасові та юрські відклади. На схилах Донецької і Середньоруської височин, у долинах річок спо­стерігаються виходи крейди і мергелів. На північному схилі При­чорноморської низовини, річкових долинах Придніпров'я, Керчен­ському півострові поширені палеогенові пісковики, глини, вапняки, мергелі. У річкових долинах і балках скрізь відслонюються неоге­нові піски, глини, пісковики, вапняки. На Причорноморській низо­вині потужність їх сягає 200 м. Майже скрізь поширені четвертинні відклади. Середня потужність їх становить 10—25 м. Ці відклади є важливим ландшафтоутворюючим чинником. У степовій зоні на властивості ландшафтів впливають леси, поширені скрізь, крім мо­лодих річкових терас і ділянок з активними сучасними денудацій­ними процесами. Самі лесові породи мають різні генетичні власти­вості, зумовлені їх первинним субстратом і процесами ґрунтоутво­рення. Загальними їх властивостями є пористість, наявність суглинків, просадковість, карбонатність. На межиріччях і терасах наявність лесових порід сприяла формуванню зональних степових ландшафтів. Степова зона багата своїми надрами. На схилах Українського щита розробляють залізорудні родовища (Криворізьке, Білозерське), ви­добувають нікель, графіт, марганцеві руди, будівельні матеріали. У межах тектонічних структур, виповнених потужними товщами оса­дових відкладів, видобуваються вугілля, нафта і газ (Донбас, Дніпров­сько-Донецька та Причорноморська западини).

Південно-західне розташування степової зони відносно її євразій­ського простягання зумовлює кліматичні характеристики, зокрема величини сонячної радіації, теплових ресурсів, характер зволоже­ності, тривалість безморозного і вегетаційного періодів та ін. Так річні суми величин сонячної радіації становлять у зоні мішаних лісів 4100 МДж/м2, а в степовій зоні — 5230 МДж/м2. Річний радіа­ційний баланс змінюється від 1900 до 2210 МДж/м2. Середні темпе­ратури січня змінюються від -7,6 °С на півночі зони до -2 °С на півдні, а середня липнева температура змінюється, відповідно, від +20 до +24 °С. Річна сума температур вище +10 °С становить 2800— 3600 °С, що на 600—1000 ° більше, ніж у зоні мішаних лісів. Безмо­розний період триває 160—220 днів, а період активної вегетації 160— 295 днів. Середні річні температури повітря підвищуються від +7,5 °С на північному сході до +11 °С на південному сході зони. Степова зона знаходиться на південь від осі підвищеного атмосферного тис­ку (осі Воєйкова). Це впливає на характер атмосферної циркуляції. Тут при загальному переважанні західного перенесення вологих повітряних мас у формуванні степового клімату велику роль відігра­ють східні й північно-східні континентальні, а також середземно­морські тропічні повітряні маси. Часто атлантичні циклони не до­сягають степової зони, що є причиною менших, порівняно з лісо­степовою зоною, річних сум опадів. Річні суми опадів сягають від 450 мм на півночі зони до 350 мм на півдні. У Присивашші, на узбережжі Каркінітської затоки сума їх найменша — 300 мм на рік. До 60—70 % опадів випадає в теплий період року. Характер­ною особливістю степів є висока випаровуваність: 700—880 мм на півночі й 900—1000 мм на рік на півдні зони. Коефіцієнт зволо­ження змінюється від 1,2 до 0,8. Дефіцит вологи в степу впливає на сучасні фізико-географічні процеси, формування гідрографічної ме­режі. Остання в степу є мало розвиненою: середня її густота стано­вить 0,08—0,005 км/км2. А в Причорноморській низовині є райони, де поверхневі води стікають до подів. Невеликі також модулі сто­ку: 0,5—1 л/скм2. Стік формується переважно за рахунок талих снігових вод, які дають 70—80 % річного стоку. Атмосферні опади влітку витрачаються передусім на випаровування. У режимі степо­вих річок спостерігаються короткочасна та висока весняна повінь і низька літня межень. Підвищення рівнів можливе влітку під час злив. Особливість природних умов степової зони полягає й у тому, що у великих річок тут мало приток і вони є транзитними (Дніпро, Південний Буг). Виняток становлять річки, які дренують Середньо-руську, Донецьку і Приазовську височини та живляться підземни­ми водами. Атмосферні опади не відіграють значної ролі у форму ванні ґрунтових вод. Кращі умови для цього є в північній підзоні на малодренованих рівнинах, де ґрунтові води залягають на глибині від 5 до 20 м. У степу річкові й ґрунтові води мають високу мінера­лізацію. Вона змінюється в широких межах: від 1—5 до 10—50 г/л, засолення переважно сульфатне, хлоридно-сульфатне, а на півдні При­чорноморської низовини — хлоридне. У степовій зоні мало боліт. Найбільшими з них є Кардашинське серед Олешківських пісків, бо­лота в пониззях Дніпра, Дністра, Дунаю.

Переважання материнських лесових порід, відносна рівнинність рельєфу сприяли формуванню в степу більш однорідного ґрунтово­го покриву, ніж у лісостепу.

У північній підзоні переважають чорноземи середньогумусні зви­чайні. Найбільший вміст гумусу мають чорноземи Приазовської ви­сочини (7,2 %). На південь від смуги середньогумусних чорноземів поширені малогумусні (вміст гумусу — 5—5,8 %). На плакорах ґрун­товий покрив однорідний, на схилах поширені змиті відміни зви­чайних чорноземів, на терасових рівнинах розвинуті чорноземи со­лонцюваті та лучно-чорноземні ґрунти. На півдні Причорноморської низовини сформувались чорноземи південні. Вони малогумусні, ха­рактеризуються глибоким заляганням гіпсового горизонту, лінія закипання на глибині ЗО—40 см. На півдні степу в умовах різкого дефіциту вологи глибина промивання ґрунтів зменшується. Завдя­ки цьому гіпс підтягується вгору. У вбирному комплексі співвідно­шення кальцію і магнію стає вузьким, тому вздовж межі південних чорноземів формуються солонцюваті їх відміни. На крайньому півдні Причорноморської низовини, у Присивашші, розвинені темно-каш­танові й каштанові солонцюваті ґрунти, у комплексі з якими інлягають солонці. Ареал їхнього поширення ґрунтознавці виділя­ють в окрему сухостепову зону.

Ґрунтовий покрив степової зони характеризується строкатістю, мінливістю, особливо в її середній і південній підзонах. Це пов'язано і чутливістю в умовах степового клімату до впливу ґрунтоутворюючих чинників (покривних лесових порід, рівня ґрунтових вод, рельє­фу) на формування вертикального профілю ґрунтів та їх ареалів.

У степових подах в умовах періодичного промивного режиму формувались осолоділі глейові ґрунти на півночі, солонці, солонча­ки і солоді — у середній частині та дерново-глейові солончакуваті ґрунти вздовж морського узбережжя. Ґрунтовий покрив Донецької височини характеризується строкатістю, вертикальною диференці­йованістю, щебенюватістю.

Степові ґрунти (чорноземи звичайні та південні) мають високу природну родючість. Водночас у степовій зоні розвиваються процеси вторинного засолення ґрунтів, коли солонці знову перетворю ються в солончаки. Причиною цього є епейрогенічні опускання уз бережися, підйом ґрунтових засолених вод на зрошуваних масивах.

У зв'язку з нестачею вологи на орних землях основним заходом підвищення родючості земель степової зони є зрошення, яке здійснюється тепер на великих площах. Великими зрошувальними системами є Каховська, Інгулецька, Краснознам'янська, Північно Кримський канал та ін.

Геоботаніки відносять українські степи до великої Євроазіатської степової області. У природних ландшафтах їх до розорювання на плакорах домінували дернинні злаки: ковили Лессінга, українська, Залеського, костриця борозниста (типчак), стоколос, келерія, жит­няк, тонконіг та ін. У степовому різнотрав'ї представлені півонія вузьколиста (воронець), катран татарський, шавлія поникла та авст рійська, полини, кермек та ін. Природна степова рослинність зберег­лася в заповідниках Українському степовому, Луганському, Аска нія-Нова, Чорноморському, Дунайських плавнях. У степовій зоні наявні також лісові, лучні й болотні рослинні угруповання. Середня лісистість становить лише 3 %, причому з усієї лісопокритої площі близько 39 % займають насадження з дуба, 33 — соснові, 6 % — ясеневі та ін. Деревна рослинність (байрачні ліси) частіше зустрі­чається на півночі зони. Зазначимо, що степова флора відрізняється від різнотравно-лучних угруповань лісостепу. В степу домінують багаторічні ксерофільні злаки, а різнотрав'я має підпорядковане зна­чення. У степових фітоценозах більше ефемерів та ефемероїдів, є полини, галофітна рослинність, рослинний покрив розріджується. У розподілі рослинного покриву простежуються підзональні відмін­ності. У північному степу в минулому панували різнотравно-типчаково-ковилові степи, у центральній частині зони — типчаково-ковилові, у приморській смузі та Присивашші — розріджені типчаково-кови­лові та полиново-типчакові степи. У річкових заплавах є ліси з осоко­рів, верб. Поширені чагарники з терену, вишні, шипшини, дерези, карагани та ін. Між окремими Олешківськими піщаними аренами ростуть дубово-березові гаї. На Азово-Чорноморських прибережних злаково-полинних степах поширені житняк, типчак, полини Бопіняка і кримський, кермек, камфоросма, сарсазан та ін.

Для фауни степу характерні: ховрахи, заєць сірий, тхір степо­вий, борсук, лисиця, перепел, лунь, боривітер, жайворонок, гадюки степова, полоз, ящірки та ін. На загальному зональному фоні своє­рідністю фауни виділяються водно-болотні, чагарникові, лісові біо топи долин Дніпра, Південного Бугу, Дністра, Дунаю, Чорноморсько-Азовського узбережжя, степових озер і штучних водойм. Тепер близько 80% території степової зони займають сільськогос­подарські угіддя, значні її простори, особливо на півдні, вкриті густим мереживом зрошувальних систем. Це райони вирощу-ппння пшениці, технічних і плодових культур, тут великі можли­вості для розвитку овочівництва, виноградарства, високопродук-иівного тваринництва.

За умовами зволоження, теплозабезпеченістю, характером ґрунювого покриву, природної рослинності, сучасного сільськогосподарського використання степова зона поділяється на підзони: північно-степову, середньостепову, південностепову (сухостепову). Такий поділ іумовлюється поширенням типових зональних і підтипових (підзональних) степових ландшафтів з їх внутрішньо-, підзональними та регіональними відмінностями.

Господарське використання степових ландшафтів має враховува­ти особливості їх генези, динаміки, морфологічної структури, дотри­мання величин антропогенних навантажень на них, базуватися на системі заходів, що запобігають негативному впливові сучасних фізи­ко-географічних процесів.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-06-26; Просмотров: 515; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.019 сек.