Передумови впровадження екологічно чистого виробництва в Україні

Науково-технічний прогрес за своїм визначенням — це розширення можливостей більш ощадливого використан­ня природно-ресурсного потенціалу і його відтворення, екологізації суспільного виробництва та всієї людської життєдіяльності за умови впровадження технологічних та ресурсозберігаючих інновацій.

СУТНІСТЬ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОГО ПРОГРЕСУ В СФЕР! ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

У змісті цього явища за його проявами має розрізнятися два голов­них аспекти — економічний і власне тєхніко-технологічний. У першому розумінні — економічному, науково-технічний прогрес, сприяючи зро­станню суспільного благополуччя, значно розширює економіко-фінансові можливості держави для здійснення еколого орієнтованих зрушень як у структурі національного господарства, так і у техніко-технологічній базі суспільного виробництва.

Таким чином, в економічному аспекті науково-технічний прогрес за­безпечує позитивні зміни у співвідношенні економічних і екологічних інте­ресів як щодо окремих суб’єктів суспільного виробництва (підприємств), так і щодо народного господарства в цілому. Відсутність чи уповільнення прогресу гальмує такі зміни.

Україна може бути красномовною ілюстрацією взаємозв’язку еко­номіки і екології. Тут упроваджено практично весь арсенал методів економічного механізму природокористування і охорони навколишнього середовища -тому збереження такого балансу є дуже актуальним.

У другому, більш звичному розумінні, науково-технічний прогрес означає розвиток і розширення технічних засобів і технологічних можливостей у всіх сферах людської діяльності. Щодо природних ресурсів, які використовуються в процесі людської життєдіяльності, він має надзвичайно багатоаспектний прояв. Головними складовими його впливу є такі:

повніше використання наявних джерел природних ресурсів і скорочення втрат при їх первинному вилученні (з надр тощо). Це стримує освоєння нових об’єктів (родовищ корисних копалин, лісових площ тощо) і зменшує таким чином техногенний тиск на навколишнє природне середовище;

економніше та ощадливіше використання видобутих природних ресурсів — мінеральної сировини і палива, деревини, води тощо. Це, по суті, процес інтенсифікації, оскільки дозволяє отримувати більше продукції та енергії з одиниці задіяних при­родних ресурсів;

розширення можливостей зменшення негативного техногенного впливу на природні ресурси (забруднення ґрунтів, води і повітря), що дозволяє відвертати погіршення їх якості. Це забезпечується як упровадженням досконаліших технологій, так і локалізації за­бруднень;

розширення використання відходів виробництва та споживання як сировинних та енергетичних джерел. Це збільшує відповідні резерви, стримує освоєння нових джерел тощо; все активніший перехід на вторинне ресурсовикористання, ре- циклінг матеріалів, їх рекуперацію (відновлення властивостей) тощо.

Реально зазначені складові впливу науково-технічного прогресу найчастіше перехрещуються, взаємодоповнюють одна одну. Але в практичному сенсі виокремлення деяких із зазначених проблем спри­яє застосуванню програмно-цільових методологій і прискоренню їх вирішення.

Ці аспекти мають для України надзвичайну важливість, враховуючи як кризовий стан довкілля, так і надзвичайно масштабне нагромадження від­ходів на її території, багато з яких є, як з'ясовано, цінною сировиною.

Так само доцільним є виокремлення проблем повнішого вилучення і використання природних ресурсів, таких як корисні копалини, деревина тощо.

В Україні, за офіційними даними, використання недосконалої тех­нології видобування та переробки мінеральної сировини призводить до і ого, що у надрах залишається чимала частина розвіданих запасів. Щодо нафти — це до 65 %, вугілля — до 23 %, залізних руд — до 25 % при під­земному видобуванні та 8—10 % при відкритому кар'єрному способі. У зв'язку з цим доцільно розробити програму технічного переоснащення підприємств гірничо-видобувної галузі з метою вдосконалення технологій видобутку, повнішої та комплекснішої розробки родовищ та переробки корисних копалин, мінімізації обсягів відходів з максимальним їх вико­ристанням у виробництві.

При більш узагальненому розгляді науково-технічного прогресу як важеля екологізації і раціонального (економного) використання при­ родних ресурсів доцільно акцентувати увагу на таких напрямах:

2. Розвиток екологічно чистого виробництва.

3. Упровадження безвідходних технологій, що означає (і має своїм наслідком): комплексне використання сировини і енергоносіїв, створення замкнених газо- і водооборогнихсистем, застосуван­ня принципово нових підходів до вилучення, збагачення, пере­роблення сировини і матеріалів — біотехнологій, геотехнологій тощо.

4. Реалізація засад ресурсозбереження в усьому ланцюзі суспіль­ного виробництва на шляху його інтенсифікації і зниження ресур- соємності (водо-, земле-, метало-, енері о- тощо).

У рамках друг ого напряму заслуговує на окремий розгляд проблема відходів і питання вторинного ресурсокористування в цілому. Цей аспект у науково-технологічному і соціально-економічному плані набуває певної всеосяжності і в цілому претендує на. статус відповідної ідеології та за­гальнолюдської стратегії ресурсокористування.

Стратегічні інтереси держави полягають у забезпеченні стабільного соціально-економічного розвитку, який базується на раціональному використанні, охороні та відновленні природного ресурсного по­тенціалу і збереженні здорового довкілля. Це зумовлює необхідність узгодження національної політики в сфері реструктуризації, модерні­зації і розвитку індустріальних секторів економіки, а також сфери на­дання послуг з питань охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів, збереження здоров'я населення, формування та запровадження механізмів розв’язання цих проблем на ринкових засадах економіки.

Технологічна відсталість, велика енергоємність і матеріаломісткість української економіки, низький рівень переробки сировини, фізична зношеність виробничих потужностей на багатьох підприємствах України формують умови, коли:

5. відбувається надмірне забруднення навколишнього природного середовища, що негативно впливає на стан здоров’я людини, природно-ресурсний потенціал країни;

6. підприємства не можуть забезпечити конкурентоспроможний рівень продукції в силу її надмірно високої собівартості.

Занадто повільно іде переорієнтація виробничого потенціалу на но­вітні технології, нові природозахисні методи управління виробництвом.

Одним із підходів, який довів свою ефективність у багатьох країнах (як у розвинутих, так і тих, що розвиваються) є впровадження підходу або концепції екологічно чистого виробництва в промисловому та аграр­ному секторах економіки, а також у сфері надання послуг. З цією метою в багатьох країнах реалізуються відповідні цільові еколого-економічні програми.

Україні життєво необхідна стратегія впровадження екологічно чистого виробництва, яка повинна визначити шляхи комплексного вирішення екологічних та економічних проблем, забезпечити передумови створення дієвої системи сприяння впровадженню суб'єктами господарювання стратегії га методів такого виробництва.

Незважаючи на одночасний екологічний та економічний ефект і по­зитивний досвід реалізації ідеї екологічно чистого виробництва в розви­нутих країнах світу, стратегія його впровадження в Україні залежить від розв’язання таких проблем:

7. подолання супротиву впровадженню нових ідей та підходів, тому що менеджери і персонал підприємств та органів управління не навчені і не зацікавлені в інноваціях;

8. забезпечення використання процедур екологічної експертизи та екологічного аудиту відповідно до законів України;

9. подолання технічних обмежень і забезпечення доступу до інфор­мації щодо новітніх технологій, систем менеджменту, регламентів,

. стандартів і відповідних баз даних;

10. удосконалення нормативно-правового забезпечення з питань стимулювання зменшення забруднення довкілля;

11. розробка та введення в дію економічного механізму заохочування виробників щодо впровадження екологічно чистого виробництва;

12. забезпечення необхідними знаннями та практикою застосування технологій і методів екологічно чистого виробництва інженерів, консультантів, менеджерів та керівників підприємств.

Основне завдання розвитку екологічно чистого виробництва - по­слідовне формування та реалізація стратегії його впровадження у вироб­ничих процесах, продукції і послугах з метою забезпечення ефективного використання природних ресурсів і зниження ризиків для здоров’я людей та навколишнього природного середовища.

При впровадженні екологічно чистого виробництва у промисловості, сільському господарстві та у сфері надання послуг суб’єкти підприєм­ницької діяльності зобов’язані дотримуватися принципу інтегрального упередження утворення забруднювальних речовин у джерелах їх виник­нення і системного впровадження комплексних технічних, технологічних, організаційних, економічних, управлінських, правових та інших заходів з метою виготовлення необхідних обсягів продукції встановленої якості при мінімальних витратах матеріальних ресурсів і мінімальному впливові на довкілля.

Таким чином, чисте виробництво характеризується такими загаль­ними засадами:

13. екологічні параметри інтегруються в базових показниках про­дукції, технологій та послуг;

14. розв'язання екологічних проблем здійснюється з урахуванням життєвого циклу продукції й усіх параметрів, що входять до си­стеми, внаслідок чого упереджується перенесення цих проблем із одного середовища в інше.

15. забезпечується оптимізація виробництва з метою зменшення обсягів споживання сировини, матеріалів та енергоносіїв, рецир­куляції та повнішого використання матеріалів;

16. здійснюється зменшення обсягів утворення відходів, їх переробка та використання;

17. використання відходів одного виробництва у якості сировини для іншого.

До принципів екологічно чистого виробництва відносяться:

у виробництві:

18. раціональне використання сировини, матеріалів та енергоносі­їв;

19. мінімізація використання або вилучення токсичних матеріалів і зменшення обсягів усіх видів викидів і скидів та утворення від­ходів на рівні джерела їх виникнення шляхом зміни сировини й технологій;

20. поліпшення практики управління, адміністрування, впровадження економічних та інформаційних заходів.

у життєвому циклі продукцГГ:

зменшення негативного впливу продукції на умови життєді­яльності людини, а також на довкілля впродовж усього її жит­тєвого циклу (від проектування до використання та утилізації або захоронення її відходів) шляхом змін у самій продукції та поводженні з нею задля зменшення кількості відходів, щоутворюються в результаті її виробництва, використання та ліквідації.

у наданні послуг:

21. інтеграція екологічних аспектів при розробці та наданні послуг.

Національними пріоритетами України в сфері розвитку екологічно

чистого виробництва є:

22. забезпечення стабільного соціально-економічного розвитку на основі раціонального використання, охорони та відновлення при­родно ресурсного потенціалу;

23. досягнення показників ресурсно- та енергоємності, які забез­печили б необхідний рівень незалежності держави;

24. перехід на замінники традиційної сировини;

25. впровадження відновлювальних енергоресурсів та нових видів палива;

26. реалізація переходу до господарювання на основі принципу мак­симальної продуктивності ресурсів.

Національні пріоритети розвитку екологічно чистого виробництва реалізуються шляхом:

27. поширення інформації про принципи (засади) екологічно чистого виробництва;

28. розробки та реалізації сукупності економічних та екологічних чинників розвитку виробництва;

29. удосконалення механізму інтеграції екологічних чинників у стра­тегію економічного розвитку господарської діяльності;

30. перегляду екологічних нормативів забруднення та спеціального використання природних ресурсів, а також нормативів їх еконо­мічного регулювання з метою поступового наближення до стан­дартів ЄС;

31. створення системи збалансованого управління розвитком вироб­ництва, що стимулює охорону довкілля та забезпечує бережливе використання природних ресурсів.

Розвиток екологічно чистого виробництва в Україні може бути успіш ­ним за умов налагодження широкого міжнародного співробітництва, яке передбачає:

32. можливість доступу до міжнародного досвіду впровадження чи­стого виробництва;

33. широку співпрацю з національними та міжнародними інститута­ми та центрами, які працюють у сфері поширення засад чистого виробництва у світі;

34. участь у міжнародних програмах і проектах з екологічно чистого виробництва;

35. поступове наближення до міжнародних стандартів, норм і вимог, що регламентують використання природних ресурсів;

36. залучення в Україну інвестицій для розв’язання еколого-еконо- мічних проблем, зокрема проблем чистого виробництва;

37. здійснення пілотних та демонстраційних проектів з метою де­монстрації реальної економічної та екологічної ефективності впровадження екологічно чистого виробництва.

1.2. БЕЗВІДХОДНІ ТЕХНОЛОГІЇ ЯК ОСНОВНИЙ ВАЖІЛЬ РАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ*

У науково-технологічному аспекті питання підвищення ефективності використання природних ресурсів зводяться до розробки та впровад­ження мало - і безвідходних ресурсо - і енергозберігаючих технологій, у рамках яких забезпечується найбільш повне, раціональне використання ресурсів і принципів безвідходності, що дозволяє комплексно вирішува­ти проблему ресурсо забезпечення економіки і охорони навколишнього природного середовища.

При вирішенні проблеми безвідходності виробництва слід мати на увазі дві сторони єдиного процесу. Перше — це найбільш раціональний видобуток та повне використання ресурсів і, як наслідок, зменшення утворення відходів. Друге — це розширення використання відходів, що утворюються. Ці шляхи не виключають, а взаємно доповнюють один одного.

Поняття безвідходних технологій дещо умовне, оскільки повної без­відходності досягти практично неможливо. Коректніше говорити про маловідходні технології. При цьому мається на увазі можливість ство­рення технологічних систем, вплив яких на природу не перевищуватиме її відновлювального потенціалу.

В основу концепції безвідходних технологій лягли три основні по­ложення, а саме;

створення максимально замкнених систем, організованих за аналогією з природними екосистемами; раціональне використання всіх компонентів сировини; досягнення мінімального негативного впливу на довкілля.

Безвідходне виробництво передбачає встановлення повного контро­лю над рухом матеріальних ресурсів на всіх стадіях: видобутку сировини, її виробничої переробки, споживання, утилізації відходів виробництва і споживання. Безвідходні технології стають ефективними навіть у тих випадках, коли собівартість одержаної продукції стає вищою. Проте не-

' Більш детально: Екологія. Підручник / С.І. Дорогунцов, К.Ф. Коценко, М.А. Хвесик та інш. - К: ЮНЕХ, 2005. - 371 с.

обхідно, щоб перевитрати виробництва були меншими, ніж економія на зменшенні збитків від забруднення навколишнього середовища.

Упровадження безвідходних технологій є також шляхом значного розширення ресурсних можливостей людства. Особливо красномовно це помітно на прикладі мінерально-сировинної бази. Маються на увазі зо­крема можливості підземної газифікації вугілля. Далі за потенціалом стоїть впровадження геотехнологічних засобів видобування корисних копалин — підземного вилуговування металів, солей; мікробіологічні технології вилу­чення корисних компонентів з руд; освоєння гідромінеральних ресурсів, в тому числі морської води і розсолів для вилучення металів та солей.

Новітні технології видобутку нафти і газу спроможні оживити і надати іншого життя багатьом старим, начебто вичерпаним родови­щам. Стосовно діючих вони дозволяють підвищити вилучення нафти з продуктивних пластів зі звичних зараз 35—40 % до 60— 65 % і більше (оцінки РВПС України НАН України).

Комплексне використання сировини. Одним із напрямків науко­во-технологічного прогресу, що забезпечує охорону навколишнього середовища і раціональне використання природокористування є комплексне використання природних ресурсів. Комплексне викори­стання — це найповніше, економічно найдоцільніше використання всіх корисних компонентів, що містяться в сировині, а також використання залишкових продуктів (у будівництві тощо). Майже всі види сировини мінерального і органічного походження містять супутні компоненти.

Комплексне використання сировини передбачає поряд з наявністю відповідної техніки і технології повну інформацію про кількість і якість природних ресурсів, матеріалів (первинних і, вторинних), їх вартісну оцінку та вартість продукції, що може бути отримана.

Застосування біотехнологій. Біотехнологія — один з важливих напрямів науково-технічного прогресу, що швидко розвивається. Технологія базується на промисловому застосуванні природних і ціле­спрямовано створених живих систем (перш за все мікроорганізмів).

Виробництва, засновані на біологічних процесах, виникли уже на ранніх етапах історії людства (наприклад, хлібопечення, виноробство, сироваріння та ін.). З розвитком науки виникли нові галузі біотехно- логії, тісно пов’язані з мікробіологічною промисловістю.

Продукти біотехнології знайшли широкого застосування в меди цині, сільському господарстві. Після другої світової війни методами біотехнологій стали отримувати кормовий білок, для виробництва якого використовують окремі фракції вуглеводнів нафти, відходи целюлоз­но-паперової промисловості, солому тощо. Поряд з кормовим білком значне місце в мікробіологічному виробництві займають такі продукти, як вітаміни, амінокислоти, добрива, біологічні засоби захисту рослин. Перспективним напрямом у розвитку сучасної біотехнології є ін­женерна ензимологія, важливим досягненням якої є створення іммо­білізованих (зв’язаних із полімерним носієм) ферментів і ферментних комплексів. Ці речовини застосовуються для здійснення складних хімічних процесів, утому числі для переробки сільськогосподарських, харчових і побутових відходів.

Широке застосування біопрепарати знаходять в різних галузях промисловості (для отримання харчового білку), в легкій промисло­вості (шкіряне виробництво), у металургії (процеси флотації, точне лиття, презиційний прокат), в нафтогазовій промисловості (процеси буріння, селективна очистка олив) та ін.

Біоенергетика — один із напрямів біотехнологій і перспективний напрямок вирішення енергетичних і сировинних проблем, які постали перед людством у кінці XX століття. Вона ставить своїм завданням отримання відновлюваних (на відміну від невідновлюваних — вугілля, нафта, газ, уран та ін.) джерел енергії і сировини. У цьому розумінні передбачається широке використання методів хімічної і біологічної трансформації біомаси в паливо і продукти органічного синтезу, а також застосування біологічних генераторів струму.

Сучасний етап розвитку науково-технічного прогресу характе­ризується все активнішим впливом фундаментальних досліджень на технологію виробництва. Це призводить до корінного якісного перетво­рення продуктивних сил, зміни матеріально-технічної бази суспільного виробництва, його змісту і форми. Принципово нові сучасні технології (ядерна, електронна, лазернатаін.) виникли на базі фундаментальних на­укових відкриттів і відрізняються використанням матеріалів і принципів їх обробки, що не зустрічаються в природі. Трансформація наукових знань в технології стає одним із вирішальних факторів суспільного розвитку.

Використання нових технологічних рішень і удосконалення існу­ючих технологій сприяють оптимальному використанню ресурсів, підвищують їх віддачу, зменшують витрати ресурсів та утворення відходів, забезпечують раціональніше їх використання в галузях економіки.

37.1. РЕСУРСОЗБЕРЕЖЕННЯ - ОДИН ІЗ ОСНОВНИХ НАПРЯМІВ ІНТЕНСИФІКАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА

Дата добавления: 2015-06-26