Періоди Реставрації і Липневої монархії 5 страница

Отже, революціонер Говен схиляється зрештою до про-

192

Французький романтизм

грами, носіями якої в "Знедолених" виступає єпископ -Мі-рієль і Жан Вальжан. З "доктриною Говена" входить в роман вищий моральний закон, який Гюго вважав осново­положним в історії людства, запорукою дійсного прогресу. Творча активність Гюго не згасала до останніх років його довгого життя. Джерела його творчої наснаги не мі­ліли, талант, здавалося, тільки міцнів з роками. В основ­ному він виступає як поет, і це закономірно, бо саме Поезія завжди була його головним покликанням. Одна за одною виходять в останній період його збірки й поеми: "Мис­тецтво бути дідусем" (1877), сатиричні поеми "Папа" (1878) і "Осел" (1880), багатопланова збірка "Чотири вихори ду­ху" (1881), друга й третя частини грандіозної збірки-епо-пеї "Легенда віків" (1859, 1877, 1883), з якою пов'язані незавершені філософські поеми "Кінець Сатани" і "Бог". Вони були опубліковані посмертно, як і поетичні збірки "Всі струни ліри" і "Останній сніп". З творів інших родів і жанрів слід назвати драму "Торквемада" (1882).

Найзначніший поетичний твір пізнього Гюго — тритом­на збірка "Легенда віків", яка належить до його грандіо­зних синтезуючих творінь, таких як "Знедолені" й "Споглядання". її характерна риса — незвичайна мас­штабність задуму, прагнення охопити єдиним поглядом всю історію людства, "кінечне" й "безкінечне". Сам поет дивився на неї як на "циклічну епопею", сюжет якої — історія людства від міфічних часів до сучасності, а єдиний і повноправний герой — це Людина в її становленні й русі по шляху прогресу. Автор так писав про цей свій твір: "Відбити все людство в своєрідній циклічній епопеї; зма­лювати його послідовно й одночасно в усіх планах — історичному, легендарному, філософському, релігійному, науковому, які зливаються в одному грандіозному русі до світла; і... відобразити, немовби в осяйному й похмурому дзеркалі, цю величну фігуру — єдину й багатолику, пох­муру й променисту, фатальну й священну — Людину; ось із якої думки чи, якщо бажаєте, із якої спонуки народи­лася "Легенда віків".

Ця грандіозна збірка-епопея з її ствердженням "релігії прогресу", що мала замінити старі вірування, з її високим (щоправда, надто риторичним) пафосом і, як писав один з критиків, "могутньою багатотрубною музикальністю", є завершеним вираженням світоглядної та духовної еволю­ції Гюго і одним з його найвеличніших поетичних творінь.

В Україні твори Гюго стають відомі в 30-40-х роках,

Французький романтизм 193

поширюючись як в оригіналі, так і в російських перекла­дах. Очевидно, деякі з них знав Т. Шевченко, але з пев­ністю можна говорити лише про "Собор Паризької богоматері", який згадується в його листуванні. Значний інтерес до Гюго виявляв І. Франко, який перекладав його поезії, здебільшого із збірок "Кари" і "Легенда віків", а також написав статтю про його творчість, де характери­зував його як великого митця, гуманіста й демократа. Поезією Гюго цікавилася Леся Українка, яка переклала його вірш-декларацію "Лагідні поети, співайте..." й поему "Сірома" із "Легенди віків". У XX ст. виходили українсь­кою мовою всі романи Гюго (крім двох ранніх), друкува­лися вибрані поезії, переклади кількох драм. Значний внесок в освоєння Гюго в Україні зробив М. Рильський, який дав високохудожні переклади кількох його драм і численних поезій. Свій вклад до цієї справи внесли також М. Бажан, Борис Тен, М. Терещенко, М. Лукаш, С. Голо-ванівський та інші поети й перекладачі.

Дата добавления: 2015-06-26