Кубла Хан 7 страница

Безжурне дитинство обірвалося раптово із трагічною смертю батька, він убився, впавши з коня. Мати через два місяці після загибелі чоловіка вийшла заміж (зовсім як мати Гамлета "не встигнувши зносити черевиків після похорону"). Другий шлюб був невдалий і через два роки розпався. Він спричинився до того, що мати віддала дітей на виховання своїм батькам і майже зовсім не піклувалася про них. У 1810 р. вона померла на сухоти на руках старшого сина. А було йому 15 років. Тоді він не міг знати, що від цієї ж успадкованої від матері хвороби згасне на його очах молодший брат Том. Це станеться восени 1818, а через неповний рік і у Джона загостриться туберкульо­зний процес і останній рік життя він вже не зможе писати. Кітсу ще довелося ховати свою виховательку-бабуню (дід помер раніше), одного з двох опікунів осиротілих дітей. Це наростання кількості смертей в оточенні юного Кітса теж нагадує шекспірівські трагедії.

Неповних восьми років Джон починає навчання в при­ватній закритій школі священника Джона Кларка в Ен-

368

Англійський романтизм

філді. Це була добра школа, а головне син її власника Кавден Кларк — вчитель цього ж навчального закладу — став старшим другом свого здібного учня, прилучив його до поезії, читаючи разом з ним кращих англійських май­стрів. Про це Кітс докладно пише у посланні "До Чарлза Кавдена Кларка". Школа в Енфілді заклала підвалини освіти Кітса, розмаїтих знань у галузі літератури, які він наполегливо й невтомно примножував.

Опікуни наполягали на тому, щоб хлопець одержав якийсь практичний фах і він стає учнем хірурга та фар­мацевта в Едмонтоні. Мабуть, навчання медицині було успішним і через чотири роки юнак удосконалює свої знання в лондонському шпиталі Гая. Влітку 1816 р. він складає фахові екзамени і може вже з осені (коли йому виповниться двадцять один рік) практикувати як хірург та фармацевт. Однак в очікуванні повноліття і права на лікарську діяльність Кітс круто міняє життєві плани. Він вже давно займався поезією. Перша публікація — сонет "До самотності" — з'явився друком у травні 1816 р. і це як перше визнання серйозності його віршування, мабуть, підштовхнуло його до вибору літературного шляху. Сам Кітс пояснював цей вибір ще й тим, що під час операцій він думав не про них, а про вірші.

Спадщина, яка залишилася від діда Дженнінгса, була надто скромною і юнак, обираючи стезю вільного худож­ника, прирікав себе на матеріальну скруту. Гордий як простолюдин і бідняк, він дуже страждав, що бував зму­шений користатися з гостинності й матеріальної підтрим­ки друзів. Це ще підсилювалося його недовірливим і палким характером, тонкою вразливістю на справжні та уявні образи. Але загалом Кітс був відкритою, чесною, доброзичливою і приязною людиною і легко завойовував прихильність тих, хто його добре знав. Після прийняття рішення стати поетом Кітс разом з братами оселився в Лондоні і вже восени 1816 р. увійшов до кола відомих радикальних літераторів і художників.

Навесні 1817 р. вийшов у світ перший томик поезії Кітса, названий надто просто й скромно "Вірші"^ В ньому були зібрані ранні, ще не дуже самостійні Плоди Кітсової музи. В них_вЩЗдааються нащдкии старанного читання старих поетів Спенсера і Мільтона та їх менших за та­лантом сучасників. У ранніх поезіях досить часто звучать волелюбні, антитиранічні мотиви, щоправда в малооригі-нальній формі, скоріше данина популярній демократичній

Англійський романтизм 369

і патріотичній риториці, аніж плід глибоко вистражданих, зрілих думок і почуттів. Звичайно, саме життя Кітса не могло не зробити його людиною демократичних переко­нань. С^^речлида^дідсніоіь Лнглй.лачатку XIX століття з її жорстокими соціальними контрастами і зіткненнями, про яку так гнівно писали сучасники Кітса — Байрон і Шеллі, яку так гостро критикували у гуртку близьких молодому поетові радикалів, не могла не знайти відгуку в його творах.

їх розкидано в його поезії досить багато. У вірші "До Надії" він висловлює сподівання, що "не затьмариться честь вітчизни", що "Альбіон осяє свобода", згадує про "ниций пурпур палацу"; у посланні "Джорджу Фелтону Метью", написаному в дусі поета шекспірівської доби Майкла Дрейтона, згадує мужність республіканця Міль­тона і швейцарського народного героя, борця проти тиранії австрійських Габсбургів Вільгельма Телля; в посланні до брата Джорджа мріє, що в майбутньому його разючий вірш пробудить можновладців у сенаті; дивлячись на ма­ки, згадує червоні солдатські мундири від яких стільки прикростей тощо. Ці рядки знаходимо в творах, вміщених у першу поетичну збірку, надруковану в 1817 p., як і "Сонет, написаний в день виходу містера Лі Гента з в'я­зниці", послання "До Хейдона", "До нього ж", "До Костю-шко", в яких звучать вельми загальні слова про "без­соромних користолюбців", про громадянина, котрий і в кайданах зберігає стійкість, про чесного сміливця, який і в темниці вільний своєю безсмертною душею і т. п. Всі ці рядки і твори (до них можна додати ще й те, що у поетичну збірку 1817 р. не увійшло) переконливо засвід­чують, що покликанням Кітса була не політична чи гро­мадянська поезія.

Від початку художньої діяльності як головні визначи­лись у Поета ГПРШі. npupQQii__ijuvr-трт^гпап У переважній

більшості поезій виплескується ліри^шаЗоздігоя. митця від споглядання картин природи і витворів мистецтва, нероз­ривно пов'язаних між собою. Шедеври мистецтва теж складова частина природи, бо вони — наслідок духовних і фізичних зусиль, таланту і праці людей. Картини при­роди в Кітса позбавлені драматизму, вони спокійні, гарні, осяяні Літнім сонцем. Це луки, ліси, річки АнгліГ 3 уквіт­чаних пагорбів видно синьо-зелений океан, теж безмежно спокійний. Кожна квітка має свій характер, своє яскраву чи ніжну барву. Над ними в'ються бджоли і метелики, в

370

Англійський романтизм

Англійський романтизм

371

небі літають ластівки, бринить спів жайворона. Все оповите спокоєм, дихає нічим не обмеженою свободою і миром, як у вже цитованому посланні "До мого брата Джорджа".

Одним із найвідоміших творів ранньої поезії Кітса став прозоро-простий своїми образами й глибокий за думкою сонет "Про коника і цвіркуна" з його чудовою метафо­рою краси, природи, поезії — невмирущої, вічної. Це вже не Кітс — учень чи послідовник інших поетів, нехай і дуже самостійний, а суверенний поет, якому судилося стати одним з найбільших у своїй вітчизні. Вже у цей час через впливи поетів-попередників, навчання й дискусії з сучас-никами-літераторами Гентом і Хезліттом викарбовується власне переконання Кітса, що "Краса це Істина, а Істи­на — Краса".

Простота і ясність, образна, мовна, в самому тоні поезії, ознака кращих сонетів Кітса, його творів взагалі. їх краса народжується справжністю почуття, природністю та зри-містю образів, прозорістю думки. Це ж є, як і для творів найбільших поетів, одним з каменів спотикання при пере­кладі поезій Кітса іншими мовами.

На початку 1818 р. Кітс в одному з листів пише, на­чебто підбиваючи певні підсумки своїми роздумами про поезію:

"В поезії для мене існує кілька аксіом... Перше: я гадаю, що поезія повинна вражати прекрасною надмірністю, та зовсім не дивністю; вона повинна вражати читача втіленням його власних піднесених думок і здаватися майже спогадом. Друге: виявам її краси не можна бути поло­винчастими — перехопити дух читачеві, та лишити його невдоволеним. Хай образи з'являються, досягають зеніту і зникають за виднокраєм так само природно, як рухається по небу сонце, осяюючи читача передза­хідною врочистою пишнотою перед тим, як на нього зійде блажений присмерк. Однак набагато легше диктувати поезії, якою вона має бути, аніж творити її самому, і це веде мене до наступної аксіоми: якщо поезія не з'являється так само природно, як листя на дереві, краще, якщо вона не з'явиться взагалі Як би не було з моїми власними віршами, мене нестримно тягне до нових просторів..."

Цими новими просторами були поетичні твори великої форми. Кітс не вдовольнився віршами на випадок (часто благенький), посланнями до братів і друзів, розмаїтими за тематикою сонетами. Він прагнув висловити свої роздуми і почуття в поемі. Такою поемою мав стати "Ендіміон", над яким він почав працювати у квітні 1817 р. завершивши наприкінці листопада. У квітні наступного 1818 р. поема з'явилася друком у окремому виданні. Це найбільший за обсягом твір поета. Кітс хотів створити поетичний роман. Така ідея стояла на порядку денному європейського ро-

мантизму. Над романом у віршах в 1818-1823 pp. працював Байрон і, хоча "Дон Жуан" лишився незавершеним, кон­тури нового жанру вимальовувалися в ньому повно і чітко. Трохи пізніше до цього ж нового жанру звернувся Пушкін в "Євгенії Онєгіні" (1823-1831). Та обидва твори в процесі написання виявилися не стільки романтичними, скільки реалістичними. Романтик Кітс не спромігся в "Ендіміоні" здійснити свій задум так, як прагнув. Він критично ста­вився до власного твору, але ідею створення великої поеми не полишив. Більше того, він розпочав свого "Гіперіона", ще не завершивши поетичний роман. "Ендеміона" в наші дні найчастіше друкують в уривках, а від "Гіперіона" крім уривків нічого й не залишилося.

В основу "Ендіміона" автор поклав сюжет грецького міфа про вівчара Ендіміона й богиню місяця Селену. Зевс взяв юнака-красеня на небо, де той досить настирливо залицявся до його дружини Гери, за це Зевс прирік його на вічний сон у гірській печері. За більш розповсюдженим варіантом міфа навіяти на Ендіміона сон і зберегти навіки його молодість і красу умовила Зевса Селена, закохана в юнака.

Кітс грунтовно переосмислює автентичний грецький міф. У нього Селена з'являється юнакові уві сні і він закохується в її небесну красу. Він мріє про Цінтію (так названо у Кітса богиню) вдень і вночі і, охоплений жагу­чою чуттєвою пристрастю, вирушає на її пошуки. Він співчуває людям, які зустрічаються на його шляху, повер­тає життя загиблим коханцям. Це робить його власне кохання шляхетним й піднесеним, наближає його до Цінтії. Та зустріч з нещасною покинутою індійською дівчиною знову кидає юнака у вир пристрасті. Ендіміон страждає від того, що земна пристрасть штовхнула його на зраду коханню небесному. Та виявляється, що індійська дівчина — одне з втілень Цінтії. Конфлікт між духовним і чуттє­вим вирішується у гармонійному поєднанні обох людських начал. Вся поема у перипетіях Ендіміонових шукань вті­лює думку про те, що Краса живе в природі, в пристрасті, в діяльній любові до людей.

Кітс написав передмову до поеми, в якій піддавав її суворій критиці, вважаючи плодом "часу, коли душа шу­мує, характер не склався, спосіб життя не визначився, а шанолюбність сліпа". Однак автор був надто вимогливим до себе. В поемі є напрочуд вдалі місця такі, як вступ до першої книги, гімн Пану, "Пісенька про горе". Про неї дослідниця творчості Кітса Н. Дьяконова пише:

372

Англійський романтизм

Англійський романтизм

373

"Складність її психологічного і ритмічного малюнка така велика, що важко собі уявити, як міг Кітс написати її у свої 22 роки... Вірші вражають розмаїттям інтонацій, поетичних розмірів, стрімкістю руху, чудовою зміною картин і переживань, від самотнього страждання до шалених веселощів, які завершуються поновленням страждання, але вже іншого, стоїчного й покірного. Всі образи Кітса суперечать традицій­ним уявленням... Ритм вірша відтворює то сумний спів дівчини, яка плаче, то дикі танці бога вина і його супутників".

У своєму тлумаченні поеми дослідники по-різному інтер­претують її головну ідею і це значною мірою пов'язано з багатозначністю окремих символів, наявними в поемі супе­речностями. Щоправда, нищівна критика в пресі не була адекватною цим недолікам твору молодого автора. Та й справа була не стільки в Кітсі, скільки в його друзях, радикалах, згуртованих навколо журналу "Екзамінер", зокрема Лі Ген-та, Хезлітті й ін. Обравши за мішень Кітса, консерватори мали намір влучити саме в них. Виникла легенда, що саме несправедливі й жорстокі атаки критики прискорили смерть поета. Однак це не відповідало дійсності. Сам Кітс писав про своє ставлення до негативних оцінок в пресі:

"... Я тепер починаю краще усвідомлювати свої сильні і слабкі сто­рони. Хвала та огуда лишають тільки миттєвий слід у душі людини, яка відчуває таку любов до ідеальної Краси, що стає найсуворішим крити­ком власних творів. Моя власна вимогливість принесла мені незрівняно більше страждань, ніж "Блеквуд" і "Куотерлі" разом взяті".

Ніщо не могло звести Кітса з обраного шляху — "шля­ху ретельності, шляху щирості, шляху поглиблених роз­думів." В збірку 1820 р. "Ламія", "Ізабелла", "Канун святої Агнеси""та інші вірші" увійшли найкращі, найдовершеніші твори поета. У назву збірки внесено титули трьох поем. І їх автор не вважав досить вдалими, хоча про "Ламію" писав: "Я переконаний, що в ній є той вогонь, який має так чи інакше захопити людей: дайте їм приємне чи неприємне переживання — вони саме і бажають якогось переживання". У своїй критиці Кітс у цьому випадку був надто прискіпливий, принаймні "Канун святої Агнеси" вважається його вершинним здобутком.

Всі три поеми написані на сюжети або мотиви, запози­чені у ренесансних літераторів. Теми "Ламії" і "Кануна" знайдені Кітсом в трактаті англійського письменника і філософа-мораліста Роберта Бертона "Анатомія Меланхо­лії", а "Ізабелли" — в "Декамероні" Бокаччо. Звичайно сюжети, теми, мотиви давніх письменників у поемах ро­мантика Кітса найгрунтовніше перероблені^ зокрема це стосується тих, котрі запозичені у Роберта Бертона.

Першою була створена поема "Ізабелла, або Горщик з базиліком" (лютий-квітень 1818 р.) — історія великого кохання багатої дівчини і бідного юнака. Жорстокі й зажер­ливі брати Ізабелли підступно вбивають хлопця, бо він не пара їхній сестрі. Вона знаходить закопаний в лісі труп коханого, відрізає голову і ховає у горщику з квітами бази­ліку, поливаючи власними сльозами аж доти, поки не вмирає сама. В цій досить сентиментальній і макабричній водночас поемі є дуже вдалі високопоетичні строфи. Це зображення самого кохання двох гарних молодих людей, щасливого очі­кування Ізабелли на повернення коханого, особливо драма­тичного, бо читач вже знає про його загибель, а героїня ще не знає. Аматорам соціально ангажованої літератури і пер­шому серед них — Бернарду Шоу — особливо подобалася зріла соціальна критика багатіїв-буржуа братів Ізабелли. Шоу навіть порівнював лірика Кітса з Марксом /!/. Це у Кітса єдиний такий гострий у поезії випад проти соціальної нерівності, критика багатіїв на грані сатири.

Друга поема "Канун святої Агнеси" має в основі своїй зимове гадання напередодні дня святої Агнеси — покровительки незайманих дівчат. Дочка грубого і жорсто­кого феодала юна Маделіна, втікаючи у самоту своєї кімнати від п'яного батьківського розгулу, мріє побачити видіння свого майбутнього нареченого. Закоханий в неї Просперо з допомогою старої служниці проникає у світлицю дівчини і ховається там. Він ризикує життям, бо його рід і рід Маде-ліни смертельно ворогують. Дівчина напружено чекає у ліж­ку на сповнення гадання і нарешті засинає. Просперо будить її, признається в своєму коханні і обоє тікають із замку, поки злий "батько і його гості сплять п'яним важким сном.

Оповідний пласт поеми, хоч досить цікавий і драмати­чний, не є в ній головним. Найвдаліше те, як поет передає відтінки почуттів двох молодих — палаючого від пристра­сті Просперо і ніжної, цнотливої, але також сповненої передчуття та жаги кохання Маделіни. Любовна знемога і страх^^відчайдушна- сміливість і ніжн1сть~"неТергіляче очікування і повнота молодого щастя — всі ці й багато інших розмаїтих почуттів передані в поемГ." Опис зимової прирвд» у-морозяну-ніч, коли відбуваються події, зобра-зкення^зловїсного феодального замку або розкішного столу, який Просперо накриває для коханої перед її пробуджен­ням, — все конкретне, зриме у найменших подробицях. Поету вдається навіть навіяти читачеві відчуття холоду зимової ночі і тепла в затишній дівочій світлиці. Одна

374

Англійський романтизм

Англійський романтизм

375

деталь ще поглиблює це контрастне протиставлення — холодної мертвої природи і живого людського тепла. Коли МаделінаГШЇмає з руки браслет, він зберігає теплоту її тіла. Взагалі контрастні протиставлення — основний ху­дожній прийом твору, вони присутні в усіх його елементах від великих до дрібних, надають всьому більшої яскравості й емоційної напруги. Реалістичність предметних деталей, їх пластичність, чудова і висока романтика сильних по­чуттів складають найвиразнішу особливість поезії Кітса. Поет спроможний досягнути цілісності враження від, зда­валося б, протилежних прийомів зображення. Цю ціліс­ність він вважає головною метою художника.

Остання з написаних Кітсом поем "Ламія" теж при­свячена великому коханню. Ця головна для поета тема, звичайно, не випадкова. Лірики завжди присвячують ко­ханню свої твори, молоді лірики пишуть про нього з великою силою,* а закохані молоді лірики створюють шедеври любов­ної поезії. Саме закоханим був Кітс у два останніх роки свогб творчого життя. Він покохав свою сусідку, гарненьку Фанні Брон, заручився з нею, але не міг одружитися через мате­ріальну скруту. Палкі почуття до нареченої він висловлював у поезіях і листах. У сублімованому вигляді вони втілилися в кращих творах цих літ, зокрема поемах про кохання, яке здатне навіть творити дива, як у поемі "Ламія".

Короткий зміст поеми такий: злий дух, змія Ламія, за міфологією істота з головою і грудьми жінки, яка живе в лісах і ярах і заманює перехожих любострасним ши­пінням, закохалася у земного юнака і кохання перетво­рило її у привабливу жінку. Вона щаслива із своїм обранцем, живе у розкошах та бог Аполлоній, що з'явив­ся на весілля Ламії і Лікія, розкрив таємницю жінки-змії. Розкіш, яка оточує гостей в палаці Ламії, і сам палац перетворюється на порох, наречена зникає, а нещасний наречений вмирає.

У Кітса сюжет приблизно такий же, як і у міфі, лише Аполлоній у нього.не Бог, а старий філософ — вчитель Лікія. Він відкриває своєму учневі очі на правду із слова­ми: "Дурень! Від бурь і бід життя я рятував тебе не для того, щоб ти став жертвою змії!" Ламія у Кітса — жінка, охоплена великим почуттям, заради якого вона ладна зректися свого минулого, почуттям, яке намагається вря­тувати благаннями і сльозами.

Алегорії та символи поеми можуть мати кілька тлума­чень. Наприклад, сувора мудрість життя руйнує ефемерні

повітряні замки кохання, або філософська мудрість несу­місна з палкими чуттєвими насолодами. Якщо шукати пояснень в біографії поета, треба нагадати, що він писав у листах про своє бажання усамітнитися і віддатися за­няттям філософією, насправді ж творив вірші і жив не самітницьким життям. Але найпривабливішою в поемі є думка про велику силу справжнього почуття, яке навіть змію наділяє красою і людським теплим серцем. Щоправ­да, не можна не погодитися і з думкою про те, що у "Ламії" знайшли своє поетичне втілення глибокі сумніви Кітса в останні роки життя в тому, що поетична уява може проти­стояти суворій і непоетичній дійсності, що поет може знайти порятунок від зла життя у світі своїх романтичних мрій, що він може своєю творчістю принести світу добро, вдоскона­лити людей і людство. Романтичне протиставлення мрії і дійсності взагалі властиве поезії Кітса. В "Ламії", як і в написаних у цей час віршах, воно стає особливо виразним.

Крім згаданих поем в останній прижиттєвий томик творів поета увійшли його великі оди, фрагмент. "Гіперіо­на", ще кілька віршів і серед них один з найуславленіших його творів "Осінь".

Поезію Кітса в Україні перекладали, але багато творів митця ще чекають своєї інтерпретації мовою Шевченка і Лесі Українки. В 1972 р. вийшов томик "Співець" (Київ, "Веселка"), де було вміщено 5 перекладів Василя Мисика і один Дмитра Паламарчука ("Осінь"), згодом з'явився збірник вибраних поезій Кітса у серії "Дніпро" "Перлини світової лірики", де всі переклади здійснені Василем Ми­сиком. Це дуже вдале видання. Високою поезією дихають переклади таких віршів, як "Гімн Панові" з "Ендеміона", "До солов'я", "До грецької урни", "Осінь", "Девонширська дівчина", "Мег Мерріліз", та багато інших. Друга строфа оди "До солов'я" починається словами:

О як би я хотів вина, вина,

Що давністю льохів холоне в склянці.

В якому присмак флори і луна

Пісень Провансу, смаглий сміх і танці.

Мисик зберіг кожний образ, точно передав переніс, відтворив багато плавних приголосних л та р, які так прикрашають мелодію вірша, і знайшов отой чудовий по­етичний "смаглий сміх", який цілком відповідає Кітсовому образу. У строфах "Гімна Панові" перекладачеві вдається створити відчуття прохолоди лісових нетрів, тихий шепіт віття і пахощів трав, як і у вірші "До осені" тощо.

Американський романтизм

376

Дата добавления: 2015-06-26