Едгар Аллан По (1809-1849) 1 страница

Едгар Аллан По написав у царині поезії та художньої прози відносно небагато. Все створене ним можна об'єдна­ти у двох томах: in quarto — вірші, in folio — оповідання. Але під обкладинками цих книг збереться непропорційно велика за обсягом багатотомна збірка шедеврів світового значення і рівня.

Репрезентуючи світовий романтизм, його пізню аме­риканську гілку, Едгар По був романтиком у найповнішо­му сенсі цього слова. Наскрізь романтична не лише його творчість, а й вдача і доля. Типовим для романтика був його літературний портрет, створений далекими від об'єктив-

ності сучасниками. І, що особливо знаменно, так само романтично написаний його пером уявний автопортрет. В обох випадках вигадане заступає справжнє, фантазія тор­жествує перемогу над реальністю, карикатура чи ідеалі­зація замінюють справжній образ.

За життя По незвичність натури й певна ексцентрич­ність його поведінки викликали у багатьох заперечення й одночасно хворобливий інтерес. Після його смерті над створенням фальшивого іміджу письменника старанно по­працював перший біограф По, його недоброзичливий ду-шеприказник Руфус Грісуолд. Цей літератор просто "позичив" риси для портрету художника у своєму "Мему-арі", як виявилося пізніше, у персонажа з роману "Кекс-тони" англійця Бульвера-Літтона, переписавши характе­ристику бульверівського лиходія Френсіса Вів'єна. І читачі повірили злій вигадці Грісуолда, бо прагнули бачити саме таку типову літературно-романтичну особистість.

Будучи сином свого часу і своєї країни, а до того ж, вразливим художником, Едгар По і в особистому житті, і в творчості певною мірою віддзеркалював те, що його оточувало, часом гостро й гіперболізовано. Оригінальність його творчості й особистості багатьом європейцям здава­лася несумісною з панівними уявленнями про унормова-ність, пуританство, обивательську безбарвність американ­ського суспільства, про його раціоналізм, прагматизм, во­рожість витончено інтелектуальному. Лаконічно це висло­вив Бернард Шоу: "Як міг з'явитися в Америці цей найвитонченіїний художник, справжній аристократ літе­ратури?". Та коли за межами Сполучених Штатів стали краще відомі письменники і мислителі доби По, їхні склад­ні духовні шукання, коли розкрився весь масив американ­ського романтизму як своєрідного й барвистого явища, автор "Крука" або "Чорного кота" вже не здавався дивним винятком, а, навпаки, добре вписувався в загальну карти­ну літературного процесу США 30-40-х років минулого сторіччя і ставав поряд із такими видатними художника­ми, як Ірвінг або Мелвілл, Готорн або Торо.

Дія багатьох творів По відбувається або в Європі, або в умовній екзотичній країні. Героям притаманні загально­людські, а не конкретно-історичні чи національні риси. Письменник іноді навіть може видатися позанаціональним, надто в порівнянні з такими суто американськими пись­менниками, як Ірвінг або Купер (хоч вони також писали не лише про Америку). Та навіть не відтворивши в яскра-

430

Американський романтизм

Американський романтизм

431

вих образах національне життя своїх співвітчизників, По дуже американський художник. Як продовжувач новеліс­тичної традиції того ж таки Ірвінга або Готорна і опонент поетів-трансценденталістів, предтеча Марка Твена, Брет-Гарта тощо, як художник, що відгукувався на потреби американських читачів, писав про те, що цікавило і хви­лювало саме його співвітчизників і, нарешті як автор са­тиричних творів, в яких він сердито висміював амери­канську самовдоволену діловитість, беззастережний опти­мізм та хвалькуватість, висміював пресу і літературу США, — в усьому цьому він безперечно національний митець. Характерні особливості життя батьківщини відби­лися в інтелектуальній своєрідності багатьох його опові­дань, у культі раціо, в науково-фантастичній тематиці, особливому інтересі до технічних винаходів, оспівуванні вченого, подорожника, мужнього борця із стихіями.

Федір Достоєвський, молодший сучасник По, один з його уважних читачів, проникливо відзначив саме "амери-канськість" цього митця. Він писав: "У По якщо і є фан­тастичність, то якась матеріальна, якщо тільки можна так сказати. Видно, що він цілком американець навіть у най-фантастичніших своїх творах".

У стилі багатьох оповідань По іде від молодої амери­канської гумористичної традиції, від фольклору, звичайно, їх суттєво трансформуючи. Деякі його улюблені прийоми також зв'язані з національною традицією як фольклор­ною, так і красного письменства. Це частий у нього гіпер­болізм, елементи натуралізму і брутальності в гуморі тощо.

Едгар По був нервової вдачі, непокірливий і непосидю­чий, ворог усього банального і ницого, він часто змінював помешкання і роботу, розходився з приятелями, вислов­лював категоричні, ущипливі твердження у своїх літера­турно-критичних виступах, керуючись дуже високими, іноді суб'єктивними критеріями в оцінці творів своїх ко-лег-письменників. Він часто конфліктував з видавцями, не приймав облуди і фарисейства "унормованого" життя за­можних обивателів, виклично не здавався перед пуритан­ськими принципами своїх співгромадян. Він хотів бути вільною людиною в суспільстві невільників моралі, релі­гійних забобонів, станових і расових упереджень. В його бунтівничості було щось байронічне, і так само, як на Байронову волелюбність, на його прагнення свободи сус­пільство реагувало різким запереченням, осудом і плітками.

З дитинства доля Едгара По складалася досить драма­тично. Його батьки були мандрівними акторами. Народив­ся він 19 січня 1809 р. у Бостоні. Едгару ще не виповнилося і двох років, коли він втратив спочатку батька, а потім і матір. Хлопця взяла на виховання заможна родина річ-мондського купця Джона Аллана (від названого батька друге ім'я письменника). В цій родині він прожив 18 років. Подружжя дало хлопцю добру освіту. Кілька років прой­шло в Англії, де Едгар навчався у закритих пансіонах. Атмосферу своїх перших шкільних років По певною мірою відтворив у оповіданні "Вільям Вільсон". У стародавніх му­рах цих шкіл був закладений міцний культурний фундамент майбутнього письменника. Пізніше Едгар навчався в школах Річмонда і якийсь час у Віргінському університеті.

Загалом По одержав серйозну філологічну освіту. Він знав класичні мови, вільно володів французькою, читав і писав німецькою, італійською тощо. Добре орієнтувався у давній та новітній історії. І, звичайно, був усебічно обізна­ний із світовою та вітчизняною літературою. Як багато його колег-сучасників, він приділяв увагу вивченню філо­софії. Літературу знав так глибоко і тонко, що згодом у своїх творах вільно та невимушено пародіював сюжети, стиль європейських та американських письменників. Па­родійно стилізував і біблійську прозу, історичні дослід­ження, праці мандрівників або вчених-географів, наукові звіти чи сенсаційні повідомлення преси про відкриття в галузі науки або загадкові фізичні чи психічні явища.

Усупереч волі названого батька Едгар покинув універ­ситет. Після смерті місіс Аллан, яка любила і захищала хлопця, ніщо вже не пов'язувало його з суворим вихова­телем містером Джоном, який до того ж відмовився матері­ально допомагати непокірливому вихованцеві. У двадцять років той почав самостійне життя. В Бостоні він добровільно вступив до лав війська. Майже весь час свого перебування в армії юнак служив у складі артилерійської батареї, яка була розташована у форті Моултрі на Селівановому острові, так пластично змальованому По в одному з найкращих його оповідань "Золотий жук". Служба в артилерії поглибила знання хлопця в математиці. До речі, По один з небагатьох поетів, хто був добре обізнаний з точними науками.

Коли По став солдатом, вийшла друком його перша книжка віршів "Тамерлан та інші поезії". Анонімна книж­ка, куди ввійшли ранні і здебільшого незрілі твори, зос­талася непоміченою. У 1829 р. в Балтіморі По видає нову

432

Американський романтизм

Американський романтизм

433

збірку "Аль Араф, Тамерлан і дрібні поезії". Все своє подальше життя він писав вірші.

Після увільнення з армії починається важкий і плута­ний період у житті юнака. Він переїздить з місця на місце, не має ні постійної роботи, ні житла, ні засобів до існу­вання. Однак у найнесприятливіших умовах він і далі пише вірші, і в 1831 р. вони виходять під скромною назвою "Поезії". Поет знаходить притулок у своєї тітки по батьку Марії Клем у Балтіморі. В 1836 р. він одружується із дочкою Марії, своєю кузиною Віргінією. Письменник палко кохав дружину, чарівну жінку з лагідною вдачею і роман­тичною вродою. Вона надихала його на найліпші ліричні поезії, сповнені витончених образів і музики.

Після успіху на конкурсі філадельфійського журналу "Сетерді куріер", куди По надіслав свої перші прозові спроби, молодий автор завзято береться за оповідання. Перші п'ять було надруковано у тому ж філадельфійсько­му часописі. Новели письменника друкують і передруко­вують газети й журнали різних міст, та заробітку це не забезпечує.

Після одруження письменник оселився з родиною у Філадельфії. Він працює редактором у різних журналах, пише критичні статті, що мали великий резонанс. В 1839 р. виходить двотомна збірка його оповідань "Гроте­ски та арабески", у яку увійшло 25 творів. За оповідання "Золотий жук" По влітку 1843 р. одержує літературну премію. В січні 1845-го в газеті "Івнінг міррор" уперше надруковано найуславленіший твір По — поезію "Крук", а влітку з'являються друком "Оповідання", трохи згодом — збірка поезій "Крук та інші вірші". Нарешті до худо­жника приходить широке визнання. Та творчий успіх затьмарюється особистою драмою. Тяжко хворіє дружина Віргінія, сухоти підточують її кволий організм і в січні 1847 р. вона вмирає.

Начебто втікаючи від суму й самотності, По в останні місяці життя багато подорожує. Він виступає з оригіналь­ними лекціями, присвяченими темі "Поетичний принцип", в яких втілилися його теоретичні погляди на літературу. Незважаючи на тугу і розпач, намагається будувати плани особистого життя, нової творчості. Але всьому цьому не судилося здійснитися. 27 вересня По відплив з Річмонда у Балтімор. З жовтня його знайшли у Балтіморі на вулиці непритомним в дуже тяжкому стані, а через чотири дні він помер у шпиталі.

Обставини смерті письменника лишилися нез'псовани­ми, і цю таємницю марно намагаються з'ясувати досі і фахівці, і дилетанти. Версій не бракує, нема переконливих фактів і доказів.

Як уже згадувалося вище, По писав вірші все своє життя. В цьому він ще в юності бачив своє покликання. Але змушений заради заробітку звернутися до журналь­ної прози, яка принесла йому успіх у читачів, він досить довго не друкував поезій, хоча включав вірші у свої про­зові твори.

Поезія По лірична. Оповідний, сюжетний момент у ній редукований до мінімуму або відсутній зовсім. Але було б марно шукати в ній чітку прив'язаність до фактів біогра­фії автора, що так часто легко прочитуються у віршах інших ліриків. Звичайно, дослідники знайшли, з якими конкретно особами, подіями, душевним станом чи настро­єм певного часу і в певних обставинах, відомими з жит­тєпису художника, пов'язаний той чи інший ліричний твір. Але це зрештою не має серйозного значення. Життєва конкретика, реальність фактів не тлумачать поезій Едгара По. їх часто порівнюють з музичними творами, бо вони й справді надто мелодійні, ритмічно багаті, їх звуковий склад, часті звукові й словесні повтори тощо також вип­равдовують таке порівняння. Але якщо вже говорити про схожість поезії По з музикою, мова може йти про позба­влені чіткої програми твори, де музика відтворює складні, витончені порухи душі, емоційні стани високого, часто трагічного напруження, невловимі образи, котрі виника­ють десь на межі між сном і реальністю. Тобто те, що можна емоційно пережити за певної душевної чутливості, але не можна раціонально аналізувати і тлумачити.

Сам По спробував показати, в який спосіб народжуєть­ся поетичний твір, як він будується, яких формальних принципів додержується автор. В його есе "Філософія творчості" йдеться й про те, як був написаний "Крук" з його незабутнім трагічним і містичним рефреном "never­more". Як і пушкінський Сальєрі, По "розітнув музику, мов труп", і "надав пальцям суху вправність". Весь процес написання вірша "розкладений по поличках", навіть мате­матизований. Але все, що поет написав опісля про свій шедевр, здається технічною інструкцією на тему "як пи­сати вірші" і аж ніяк не пояснює загадки виникнення дива поезії із звичайного всім приступного матеріалу слів, рим, ритму тощо. Завершуючи своє есе, поет пише слова, котрі

434

Американський романтизм

Американський романтизм

435

руйнують раціоналістичний, математично точний, бездо­ганно логічний аналіз. Він раптом твердить, що, хоч дуже важливі і відточена майстерність, і чіткий причинно-нас-лідковий зв'язок, який виключає випадковість, і знання предмета, а не його інтуїтивне відчуття, та найголовнішим є "певна складність, або точніше, певна тонкість, і, по-дру­ге, певна частка натяку, підводна течія змісту". (Ці слова визначають роль того, що пізніше назвали підтекстом). Оця невловима тонкість, багатозначна алюзійність, підвод­на чи підтекстова або навіть підсвідома течія змісту і багато іншого, що належить до звукової, мелодійної, рит­мічної матерії вірша і їх розмаїтих можливостей впливу на емоційну сферу тощо і творять поезію, принаймні біль­шість віршів По.

Однак в есе важливі вказівки поета на необхідність єдності враження в ліричному вірші, оригінальність як незвичне, небувале сполучення звичних, навіть банальних, благеньких елементів. Це нове примхливе сполучення ві­домого По сам визначав терміном "екстраваганца" або "арабеск". Обидва терміни поет вживав у своєму власному розумінні, складнішому і ширшому, ніж звичні, які можна знайти у тлумачному словнику, пояснення до слів "екстра­вагантність" або "арабеска". Для нього це певне бачення і відчуття звичного, яке набуває рис дивного, таємничого, містичного, незбагненного, виростає у місткий символ. У прагненні дійти до денця душі, до найвищих вершин уяви, відтворити невловиме, найпотаємніше, найпрекрасніше, ефір­не і ефемерне По шукав і знаходив засоби й прийоми поезії, які пізніше стали для багатьох художників взірцем для наслідування.

На початку свого творчого шляху як поет По зазнав впливу Байрона, пізніше Колріджа. Це особливо помітно в таких ранніх творах, як "Тамерлан", що перегукується за загальним типом сюжету і образності зі "Східними поемами", творами Колріджа, Сауті, "Лалою Рук" Т. Мура. Та байронізм був властивий радше По людині, ніж поету. Його зріла поезія цілком оригінальна.

В поезії Едгара По, як і в міркуваннях про неї, існує певний парадокс. З одного боку, пристрасне бажання до­сягти останню, найвищу Істину, втілити одвічний ідеал Краси, а з іншого -— розуміння неможливості такого вті­лення в слові. Суперечність вирішується тим, що поет своєю творчістю підіймає читача у небесні сфери, де живе Краса, навіює йому такий стан душі й духу, що можливо

йому, читачеві, пощастить прилучитися до невловимого, невимовного, прекрасного.

Образно-тематичне коло в ліриці По відносно обмеже­не. Всі теми й пов'язані з ними образи можна звести до чотирьох сфер — природа, мистецтво, кохання і смерть, або точніше — ті емоції, що їх викликають краса природи і мистецтва, любов до жінки і постійна загроза смерті, яка затьмарює життя і почуття людини. Безмежне багатство природи сповнене складної символіки, стародавньої і ство­реної самим поетом. Природа у По наскрізь метафорична, ховає найтонші відтінки потаємного змісту. Ці ж якості несе в собі і сублімація людського таланту, якою є мис­тецтво в усіх його формах. І тут для поета відкривається широке поле символічного та метафоричного осмислення витворів античного і народного мистецтва, міфів, легенд, казок, архітектурних і скульптурних шедеврів.

Кохання до жінки в поезії автора "Євлалії", "Анні",' "Еннабел Лі" позбавлене плотського начала. Це чистота, духовність, платоніка, як і сама жінка, до якої звернені слова поета, яка з'являється у його рядках, не жива істота, а мрія, ідеальне втілення краси, ніжності й лагідності. Вона лише віддалено може бути схожою на реальний об'єкт поетового кохання, або точніше — закоханості. Найчастіше це спогад про істоту надто гарну для цієї землі, про світле почуття кохання, якому заздрили навіть ангели і яке обірвала рання смерть коханої. Жінки у поезіях По начеб­то зіткані із прозорого місячного сяйва, сріблястого тума­ну, аромату квітів. Вони мовчазні і таємничі, настільки крихкі, що подих холодного вітру може обірвати їх існу­вання на землі. Та воно нескінченне у спогадах, снах, мареннях ліричного героя, де жінки з'являються гарні й холодні, мов мармуровий посаг.

Кохання в поезії По майже завжди пов'язане із стра­жданням закоханого, хворобою і смертю коханої. Для цьо­го у віршах 40-х років, найліпших і найвідоміших у доробку поета, таких, як "Улялюм", "Еннебел Лі", "Крук", були особисті причини. В 1842 р. захворіла на сухоти молода дружина Віргінія і весь час до її такої передча­сної смерті на початку 1847 р. поет прожив у болісній непевності між надією на одужання і відчаєм у передчутті її загибелі. Проте тема смерті, її жахливий або омріяно-бажаний образ присутній і в зовсім ранніх віршах поета (як і у його прозових творах, про що йдеться далі). Так, уже поема вісімнадцятирічного юнака "Тамерлан" почина-

436

Американський романтизм

Американський романтизм

437

ється'зі слів: "Мені розради в час вмирання // Не треба, батько..." Далі згадується пекло, біль і страх через смерть коханої і тому подібне. Рядки про смерть або схожий на неї сон дуже часті у молодій поезії автора "Духів мерт­вих", "Сну уві сні", "Озера", "Чарівної країни" (По вживає ці слова у сенсі, в якому вони вживалися у англомовному фольклорі — "царство мертвих"), "Долини тривоги", "Мі­ста серед моря", "Примарного замку", "Сплячої", "Хроба-ка-переможця". В цих та інших, тут неназваних, творах панує, перемагає, несе розраду, жахає Смерть. Бо, як пише По про життя: "Ця п'єса — трагедія "Людина". А її герой Переможець-Хробак". Можна, згадати, звичайно, про популярність теми смерті в англомовній поезії, запо­чатковану в елегійному плані у "Сільському цвинтарі" Томаса Грея. Але у американського письменника це надто часта і у віршах, і у прозі тема, своя, вистраждана, тісно пов'язана з його філософськими уявленнями про земне і потойбічне життя, про можливість для вмерлих існувати в інших вимірах, десь у космічному просторі, і навіть про їх воскресіння завдяки пристрасному коханню, не кажучи вже про метампсихоз, тобто переселення душі після смер­ті у нову матеріальну оболонку.

Метафори і символи в ліриці По складають її основ­ний образний матеріал, основну форму втілення почуття і думки. Часто вони "перетікають" одна в одну. Вони можуть бути, на перший погляд, досить простими, але ховати в собі складний, навіть зашифрований зміст, що породило безліч літературознавчих тлумачень. Взагалі спроби інтерпретації поезії По почалися ще за його життя і не вщухають досі. Але найбільше встигли в цьо­му поети-символісти. Для них поет був надто близький, споріднений, слугував за взірець. Не випадково Бодлер став найбільшим популяризатором творчості американ­ського письменника у Франції, а Брюсов і Бальмонт — у Росії.

Особливо хвилювала всіх, хто захоплювався поезією По, її музика. Було зроблено багато спроб передати цей феномен словами і звуками інших мов. Так, лише у ро­сійських перекладах існує до десятка "Круків", кілька "Лінор", "Улялюм", "Ельдорадо", "Еннебел Лі" тощо. Один з найцікавіших і за змістом, і за музичністю форми віршів поета "Дзвони" вдало перекладено українською мовою, цей переклад дає досить повне уявлення про ритмічне багат­ство, звукопис вірша:

Скільки дум гірких, самотніх нам віщує він! Дзвін залізний в ніч німу Монотонно креше тьму, І погрозу всім несе суворий звук Рине, рветься над землею З горла, точеного ржею, Стогін мук. Той, хто завжди на дзвіниці, Має мислі темні й ниці. Він один Б'є у дзвони, дзвони, дзвони І радіє: це ж бо він Котить глухо, монотонно На серця, мов камінь, дзвін...

Слухай санок передзвін —
Срібний дзвін!
Скільки сміху, скільки світла
нам віщує він!

Тільки дінь, дінь, дінь У ясну морозну ніч! Зорі сяють у глибінь, Промінь лине в темну тінь І летить до наших віч. Відгомони лун, Наче строфи давніх рун, У музичнім передзвоні стрівся з

тоном тон без змін. Слухай дзвін і знову дзвін, Дзвін, дзвін, дзвін — Мелодійний і веселий передзвін... Слухай-но повільний дзвін, Чорний дзвін!

Переклад Віктора Коптілова

В Едгара По є влучна характеристика власної оповідної манери. В одному з листів він писав про свої ранні твори, що мали увійти до збірки "Оповідання Фоліо-клубу":

"Ви питаєте мене, в чому полягають їхні характерні особливості. В нісенітницях, доведених до гротеску, у страшному, якому надано відті­нок жахливого, в дотепності, піднесеній до ступеня бурлеску, в незвич­ному, перетвореному на дивне і таємниче".

Підтвердження цих слів можна знайти не тільки у ранніх оповіданнях, ті ж характерні для романтичного стилю По риси знаходимо згодом і в найдовершеніших творах письменника.

Оповідання По відрізняються одне від одного сюже­том, настроєм, тональністю так, що здається важко знайти для них якийсь тематичний і стилістичний спільний зна­менник (за яким ми пізнаємо руку того чи іншого майстра). За змістом та формальними ознаками можна умовно ви­ділити такі групи оповідань: психологічні цілком або такі, де психологізм переважає; пародійні й гумористичні; сен­саційні з іронічним присмаком або без нього; пригодницькі; містичні, в яких буяє похмура фантазія і лякають читача готичні страхіття; лірично-романтичні, що нагадують вір­ші у прозі; філософські діалоги; розповіді про подорожі; логічні або детективні; науково-фантастичні (дві останні групи проклали шлях новим літературним жанрам, так багато представленим у XX ст.). Можливі і перехідні фор­ми, в яких поєднуються гумор і трагедія, поетичність і науковість, створюючи примхливу і дивну єдність. І хоча розмаїття, багатство звучання новелістики По вражає,

438

Американський романтизм

Американський романтизм

439

стилістичний знаменник у неї все ж є — це стилістика романтизму з усією щедрою і барвистою палітрою прийо­мів, формальних засобів тощо.

Це і незвичність сюжетів, екстравагантних і bizarre (дивних), як полюбляв підкреслювати сам автор, і сліпуча яскравість, напруженість загадкових, таємничих образів. Вони часто гротескні і майже завжди гіперболізовані в усіх своїх рисах і якостях — від гігантських розмірів до поро­дженого ними разючого емоційного впливу. Гострі контра­сти барв, небувалі, небачені масштаби і форми, шалені пристрасті — все це плине у По в річищі романтизму. Контрасти, як і гіперболи — важлива складова частина образного світу письменника, вони надають особливої яс­кравості його палітрі, викликають стильову напругу. Ця схильність підкреслювати контрасти призводить і до об'­єднання в одній прозовій збірці творів з абсолютно відмін­ним звучанням. Уже в першій задуманій По книзі "Оповідання Фоліо-клубу" мали стояти поряд похмурий "Метценгерштайн" і гумористичний "Герцог де л'Омлет", анекдотичне "На мурах єрусалимських" і гостро сатиричне "Без дихання", жартівливий "Бон-Бон" і страхітливий "Ру­копис, знайдений у пляшці", вдавано трагічне "Побачен­ня", огидно-жахлива "Береніка" і фарсові "Сторінки з життя знаменитості" тощо. Згодом ці оповідання, а також багато інших, увійшли у прижиттєві видання прози По і розміщені за тим же контрастним принципом.

Ще один з характерних для романтизму прийомів, улюблених По, — нагромадження образів і тропів, їх наростання аж до надмірності. Кольорові екзотичні описи стають начебто самодостатніми, гальмують дію, експозиція деяких оповідань здається розрахованою на значно дов­ший сюжет (як у Ірвінга або Готорна).

Багатство й величезна креативна сила дивовижної фан­тазії По — найприкметніша риса його таланту. Та Досто-євський відзначив у ній одну оригінальну особливість:

"У здатності його уяви є така особливість, яку ми не зустрічали ні в кого — це сила подробиць... У повістях По ви до такої міри яскраво бачите всі подробиці змальованого образу чи події, що врешті начебто переконується в їхній можливості, реальності, тоді як ця подія або зовсім неможлива, або ще ніколи не відбувалася в світі".

Образи і картини конструюються (якщо цей технічний термін підходить для опису акту народження витвору фантазії, інтуїції, думки) на основі органічного сполучення цілковитої вигаданості загального і скрупульозної точнос-

ті, предметності всіх деталей. Саме це надає пластичної і навіть технічної переконливості малоймовірному або й просто неймовірному. Цьому ж прийому в По підпорядко­ване і широке вживання вигаданих прізвищ великих уче­них і винахідників серед справжніх імен, часті посилання на конкретні дати, назви країн та місцевостей, географічні широти та довготи, час і місце вигаданих автором подій. Все це взяли на озброєння послідовники По у царині "сайєнс фікшен" — Жюль Берн, Герберт Уеллс і сотні інших письменників-фантастів уже нашого часу. З іншого боку, письменник навмисне підкреслює вигаданість певних ситуацій і персонажів, створює карикатури, примхливі гротески, обертає опис подій на буфонаду і фарс, іноді навіть грубий. Це трапляється у гумористичних, сатирич­них творах, пародіях, яких у По багато.

Одна з найчастіше вживаних барв у палітрі майстра новелістики — іронія, така типова для романтиків. В порт­реті, діалозі, ситуації, в головній ідеї твору, як у подро­бицях опису, звучить іронічний тон — відкрито чи у підтексті, весело чи в'їдливо. Крім того, в деяких рядках прози По відчувається і самоіронія, подекуди дотепна і ущиплива. Іронією По бореться проти зла всесвітнього і буденного, обивательського, проти псевдонауки і псевдо­культури, проти людського страху та безпорадності. Іронія може у нього бути всеохоплюючою, нищівною, а може ви­кликати просто сміх, розважати як один із засобів гумору.

Сатиричні, гумористичні, пародійні оповідання в нове­лістичній спадщині По складають найчисельнішу групу. А якщо додати до них ті твори, де примхливо змішані жарт і жах, можна було б твердити, що письменник—гуморист par excellence. Щоправда, досить похмурий, а подекуди і жорстокий, але гуморист. Та в пам'яті читачів лишаються передусім його трагічні оповідання з їхньою зловісною атмосферою, таємницями, жахами, темними й хворобли­вими пристрастями. "Маска червоної смерті", "Вільям Вільсон", "Чорний кіт", "Жабка" та інші у тому ж ключі написані оповідання вкарбовуються в читацьку свідомість, стають своєрідним знаком-узагальненням прози По. Зви­чайно, це і є свідченням їхньої художньої сили, оригіналь­ності, емоційної наснаги. В них він втілив ті свої принципи, які виклав у статті' "Філософія творчості": "знайти такі сполучення події і тону, які в найкращий спосіб допома­гають створити бажаний ефект", використати ефект кон­трасту, замкненого простору, що створює враження

440

Американський романтизм

Американський романтизм

441

відокремленої події, "ефект рами до картини", вести опо­відь просто і на відносно невеликій за обсягом кількості сторінок, закінчити стрімкою і виразною розв'язкою. Це писалося про вірш, але цілком стосується і побудови про­зових творів По "емблематичного" характеру, як "Бариль­це амонтільядо" або "Провалля і маятник".

Було б, однак, несправедливо недооцінювати й іроніч­но-гумористичний хист оповідача "Короля чуми", "Ділка", "Трагічного становища" та багатьох інших сатиричних і пародійних шедеврів. У названих творах міцно злито у яскраву цілісність страшне і жалюгідне, драматичне і ку­медне.

Оповідання часто мають подвійне дно, як, наприклад, "Система доктора Смолла і професора Пгріа". Це одна з кращих новел По. В ній начебто сконцентроване все най-прикметніше для стилю, тематики, образів-портретів ав­тора. Твір відзначається стрімкою дією, в ньому нема зайвих подробиць, але вже з самого початку виникає атмосфера загадковості, чому сприяє небуденне й замкнене місце подій. Наївний і довірливий оповідач потрапляє через свою зацікавленість наукою (цього разу медициною) до старого напівзруйнованого замку, де міс­титься приватна клініка для божевільних. Під час роз­кішної вечері гість знайомиться з досить дивною компанією приятелів і подруг хазяїна-власника та голов­ного лікаря клініки. Перед нами ціла кунсткамера диваків і монстрів, до того ж у незвичному одязі (згадаймо опис учасників учти у "Королі Чуми" або гостей маскараду в "Жабці" і т. ін.), що ще більше підсилює гротескність їхньої поведінки.

Дата добавления: 2015-06-26