Перший період творчості

Творчість Чехова

Всю творчість Чехова прийнято ділити на два основні періоди: Чехово-Чехонтський і зрілий.

У 1880, будучи студентом першого курсу, Чехов помістив в журналі «Бабка» розповідь «Лист до вченого сусіда» і гумореску «Що найчастіше зустрічається в романах, повістях тощо». Це був його дебют у пресі.

У наступні роки Чехов писав оповідання, фейлетони, гуморески — «дріб'язок» під псевдонімами Антоша Чехонте і Людина без селезінки або їх варіантами, або зовсім без підпису, у виданнях «малої преси», переважно гумористичних: московських журналах «Будильник», «Глядач» та ін і в петербурзьких гумористичних тижневиках «Осколки», «Стрекоза». Чехов співпрацював з «Петербурзької газетою» (з 1884 р., з перервами), з суворінской газетою «Новий час» (1886–1893 рр..) і з «Російськими відомостями» (1893–1899 рр.). У 1882 Чехов підготував перший збірник оповідань «Витівка», але він не вийшов, можливо, через цензурні труднощів. У 1884 вийшла збірка його оповідань — «Казки Мельпомени» (за підписом «А. Чехонте»).

1885 — 1986 роки — період розквіту Чехова як «белетриста-мініатюриста» — автора коротких, в основному гумористичних оповідань. У той час, за його власним визнанням, він писав по розповіді на день. Сучасники вважали, що він і залишиться в цьому жанрі, але навесні 1886 він отримав лист від відомого російського літератораД. В. Григоровича, де той критикував Чехова за те, що він витрачає свій талант на «дріб'язок». «Голодувати краще, як ми свого часу голодували, побережіть ваші враження для праці обдуманої (…) Одна така праця буде в сто разів вище оцінена сотні прекрасних оповідань, розкиданих в різний час з газет», — писав Григорович. Згодом до порад Григоровича приєдналися А. С. Суворін, І. Я. Білібін і А. М. Плещеєв.

Чехов прислухався до цих порад. З 1887 він все менше співпрацював з гумористичними журналами; було перервано співпрацю з «Будильником». Його оповідання ставали все довшими і серйозніше. Про важливі зміни, що відбувалися тоді з Чеховим, говорить ще і з'явилося бажання подорожувати. У тому ж, 1887 році він відправився в подорож на південь, в рідні місця; пізніше він їздив по «гоголівських місцях», в Крим, на Кавказ. Все це пояснювалося тим, що він відчував недолік вражень, невдоволення собою. Поїздка на південь оживила спогади Чехова про проведену там молодості і дала йому матеріал для «Степу», першого його твори в товстому журналі — «Північний вісник». Дебют у такому журналі привернув велику увагу критики, набагато більше, ніж до якого-небудь попереднього твору Чехова.

Восени 1887 року в листах Чехова з'явилися згадки про роботу над романом «в 1500 рядків». Вона тривала до 1889, коли Чехов, тяготившихся над роботою такого великого розміру, нарешті відмовився від свого задуму. «Я радий, — писав він у січні Суворіну, — що 2-3 роки тому я не слухався Григоровича і не писав роману! Уявляю, скільки б добра я нашкодили, якби послухався (…) Крім достатку матеріалу й таланту, потрібно ще дещо не менш важливе. Потрібна змужнілість — це раз, по-друге, необхідно почуття особистої свободи, а це почуття стало розгоратися в мені тільки недавно».

Очевидно, саме недоліком цих властивостей був незадоволений Чехов у кінці 1880-х, що й спонукало його до мандрів. Але він залишився незадоволений і після цих поїздок; йому було потрібне нове, велику подорож. Варіантами його були кругосвітню подорож, поїздка в Середню Азію, в Персію, на Сахалін. Врешті-решт він зупинився на останньому варіанті. Але незважаючи на власну незадоволеність Чехова собою, його слава зростала. Після виходу «Степу» і «Нудної історії» увагу критики і читачів була прикута до кожного його нового твору. 7 (19) жовтня 1888 він отримує половинну Пушкінську премію Академії наук за що вийшов в попередньому, 1887, третя збірка — «В сутінках». У відповідній постанові академічної комісії було написано, що «оповідання р. Чехова, хоча і не цілком задовольняють вимогам вищої художньої критики, представляють проте ж видатне явище в нашій сучасній белетристичній літературі».

В кінці 1880-х років в манері Чехова з'явилася особливість, яку одні сучасники вважали перевагою, інші недоліком, — навмисна неупередженість опису, підкреслене відсутність авторської оцінки. Особливо цією межею виділяються «Спати хочеться», «Баби» і «Княгиня».

Дата добавления: 2015-06-26