Для відсічі наступу Петлюри радянське військове командування зняло з фронту війська і направило їх на Поділля

Наступ військ генерала Денікіна на Україну.

Україна в другій половині 1919 р.

До травня 1919 р. війська Директорії зазнали поразки на всіх ділянках фронту.

Частини Червоної армії підійшли до колишнього російсько-австрійського кордону

Отримавши допомогу з боку Антанти, генерал Денікін очолив наступ Добровольчої армії на східні райони України.

4 травня 1919 р. денікінці захопили Луганськ, а через 2 тижні почали наступ на Харків.

З липня генерал Денікін підписав «Московську директиву» — наказ про наступ на Москву, складовою частиною якого був план оволодіння Україною.

З метою ліквідації денікінської загрози уряди радянських республік прийняли рішення укласти воєнно-політичний союз. 1 червня 1919 р. Всеросійський ЦВК видав Декрет «Про об'єднання Радянських соціалістичних республік Росії, України, Латвії, Литви, Білорусії та Криму для боротьби проти імперіалістів».

24 травня 1919 р. перемир'я з поляками дало змогу Українській армії провести переорганізацію в чотири армійські групи: Січових стрільців, Запорізьку, Волинську і Південно-Східну і здійснити контрнаступ проти більшовиків.

Українська Галицька армія під тиском поляків 16—18 липня 1919 р. перейшла р. Збруч.

Перехід УГА і галицького уряду на Наддніпрянщину для боротьби з більшовиками соборним фронтом відразу посилив позиції армії УНР.

У червні 1919 р. уряд УНР переїхав до Кам'янця-Подільського, який на деякий час став столицею УНР. Тут перебували обидва уряди — УНР і ЗУНР. До складу Директорії входили: С Петлюра, Ф. Швець, А. Макаренко та Є. Петрушевич, який керував тільки справами Галичини.

У період наступу денікінської армії наприкінці липня 1919 р. розпочався спільний похід військ УНР і Української Галицької армії (УГА) на Київ і Одесу.

Ослаблення Південного фронту дало змогу Денікіну 23 серпня захопити Одесу.

30 серпня одночасно до м. Києва вступили війська Денікіна і Армія УНР.

Радянська влада була другий раз повалена на Україні.

Проте генерал УГА Кравс, побоюючись початку війни з силами Денікіна, які вимагали щоб українські війська залишили місто, підписав з ними перемир’я. Армія УНР залишила Київ та відійшла на лінію до м. Васильків, що був за 40 км західніше.

Це був фактично крах всіх сподівань українських військово-політичних діячів на відновлення Української держави. Українські армії опинилися затиснуті в “трикутнику смерті” між армією Денікіна, Червоною армією та Польськими військами.

На осінь 1919 р. майже вся Україна і кілька центральних губерній Росії потрапили під контроль Денікіна.

Політика Денікіна:

1. Відновлення буржуазно-поміщицьких порядків;

2. антиукраїнська політика;

3. політичні репресії;

4. Жорстоке повернення маєтків та підприємств попереднім власникам (поміщикам та капіталістам)

призвело до масового повстансько-партизанського руху (в ньому брало участь понад 100 тис. осіб), спрямованого проти денікінської диктатури. Особливо відзначалися “Українська повстанська армія Півдня України”, яку очолював батько Махно (до 60 тис. бійців), загони отаманів Ангела, Струка, Соколовського, Шепеля. Денікіну довелося зняти з фронту 25 тис. солдатів на придушення повстань в тилу. Для керівництва боротьбою в тилу Денікіна представники українських партій створили Центральний повстанський комітет – ЦУПКОМ.

Уряди УНР і ЗО УНР вирішили прийти на допомогу повстанському рухові й 24 вересня 1919 р. оголосили війну Денікіну, який не визнавав взагалі існування України. Запеклі бої на Правобережжі армії УНР проти білогвардійців на чолі з генералом Я. Слащовим змушували денікінців перекинути на український фронт частину своїх військ з головного для них фронту — радянського.

В жовтні—листопаді 1919 р. Українська армія (до 40 тис. бійців), ведучи боротьбу на 2 фронти з білою (майже 40 тис. осіб) і червоною (20 тис. бійців і великими можливостями поповнення) арміями, втрачала боєздатність через поширення епідемії тифу, відсутність зброї та амуніції, недостатню підготовку армії й загальну слабкість державного апарату.

Невдачі на фронтах, нестача зброї та спорядження, а також епідемії хвороб стали головною причиною поразки українських армій.

Дата добавления: 2015-06-26