Режими валютних курсів

Основною метою валютної політикиНаціонального банку України як складника його монетарної політики є стабілізація курсу національної грошової одиниці та збалансованість платіжного балансу країни.

§ 2. Валютне регулювання

Валютне регулювання - це сукупність нормативних документів, установлених органами валютного регулювання у законодавчому чи адміністративному порядку, які спрямовані на регулювання потоків капіталу в країну і за її межі, а також валютних операцій, що здійс­нюються в межах держави, з метою підтримання стабільності курсу національної грошової одиниці, достатнього рівня валютних резервів і збалансованості міжнародних платежів.

Отже, валютне регулювання являє собою систему регламента-ційних заходів держави у сфері міжнародних розрахунків і порядку проведення валютних операцій.

Метою валютного регулювання є підтримка економічної ста­більності й утворення надійного фундаменту для розвитку міжна­родних економічних відносин шляхом впливу на валютний курс і на валютно-обмінні операції.

Валютне регулювання спрямоване, насамперед, на організацію між­народних розрахунків, визначення порядку здійснення операцій з іно­земною валютою та іншими валютними цінностями і є, отже, формою державного впливу на зовнішньоекономічні відносини країни. Наявність валютного регулювання і контролю з боку держави - об'єктивна еконо­мічна необхідність і практика всіх розвинених країн.

Основні завдання валютного регулювання та контролю:

■ організація системи курсоутворення, захист і забезпечення не­
обхідного ступеня конвертованості національних грошей;

■ регулювання платіжної функції іноземної валюти, регламента­
ція поточних операцій платіжного балансу;

■ організація внутрішнього валютного ринку;

■ регламентація та регулювання банківської діяльності з валют­
ними цінностями;

■ захист іноземних інвестицій, регулювання процесів утворення
та руху капіталу;

■ встановлення режиму та обмежень на вивезення і ввезення че­
рез кордон валютних цінностей;

■ забезпечення стабільних джерел надходження іноземної валю­
ти на національний валютний ринок.

Суб'єктами валютного регулювання і контролю виступають усі без винятку учасники валютних операцій:

■ центральний банк;

■ уряд країни;

■ уповноважені банки;

■ юридичні особи - резиденти і нерезиденти;

■ фізичні особи - резиденти і нерезиденти.

Відповідно до ст. 11 декрету Кабінету Міністрів «Про систему ва­лютного регулювання і валютного контролю» Національний банк України у сфері валютного регулювання:

о здійснює валютну політику виходячи з принципів загальної економічної політики України;

о складає разом із Кабінетом Міністрів України платіжний ба­ланс України;

о контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;

о визначає у разі необхідності ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;

о видає у межах своїх повноважень обов'язкові до виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України;

о нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінно­стей для здійснення державної валютної політики;

о видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рі­шення про їх скасування;

о встановлює способи визначення і використання валютних (об­мінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених в іноземній валюті або розрахунко­вих (клірингових) одиницях;

о встановлює за погодженням із Міністерством статистики Ук­раїни єдині форми обліку, звітності та документації про валютні опе­рації, порядок контролю за їх достовірністю і своєчасним поданням;

о забезпечує публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків.

Кабінет Міністрів України у сфері валютного регулювання:

■ визначає і подає на затвердження до Верховної Ради України
ліміт зовнішнього державного боргу України;

■ бере участь у складанні платіжного балансу України;

■ ' забезпечує виконання бюджетної та податкової політики в час­
тині, що стосується руху валютних цінностей;

■ забезпечує формування і виступає розпорядником Державного
валютного фонду України;

■ визначає порядок використання надходжень у міжнародних
розрахункових (клірингових) одиницях, які використовуються у тор­
говельному обороті з іноземними державами, а також у неконверто-
ваних іноземних валютах, які використовуються у неторговельному
обороті з іншими державами на підставі положень міжнародних до­
говорів України.

Відповідно до ст. 44 Закону України «Про Національний банк України» НБУ діє як уповноважена державна установа в застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний конт­роль, і до його компетенції у сфері валютного регулювання та конт­ролю належать:

• видача нормативно-правових актів щодо ведення валютних опе­
рацій;

• видавання і відкликання ліцензій, здійснення контролю, зокрема
провадженням планових і позапланових перевірок, за діяльністю
банків, юридичних і фізичних осіб (резидентів і нерезидентів), які
отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних
операцій, в частині дотримання ними валютного законодавства;

• встановлення лімітів відкритої валютної позиції для банків та
інших установ, що купують і продають іноземну валюту;

• застосовування заходів відповідальності до банків, юридичних
і фізичних осіб (резидентів і нерезидентів) за порушення правил ва­
лютного регулювання і валютного контролю.

Об'єктом валютного регулювання і контролю в Україні є опе-

рації резидентів і нерезидентів, фізичних і юридичних осіб, що пов'язані з переміщенням валюти, зміною її власника, перерахуван­ням валюти за кордон, отриманням валютних коштів за товари і по­слуги, а також зобов'язання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна резидентів, які перебувають за межами України.

В умовах функціонування ринкової економіки головним об'єктом валютного регулювання є валютний курс національної грошової одиниці, зміни якого спричиняють відчутний вплив на розвиток еко­номічних процесів тієї чи іншої країни.

Основними методами валютного регулювання, якими користу­ються центральні банки, є: валютні інтервенції;

девізна валютна політика, девальвація та ревальвація валют; дисконтна (облікова) політика;

управління валютними резервами (диверсифікація); валютні обмеження. Валютна інтервенція - це пряме втручання центрального банку країни у функціонування валютного ринку через купівлю-продаж іноземної валюти з метою впливу на курс національної грошової одиниці.

Впливаючи на зміну на валютному ринку попиту і пропозиції пев­ної грошової одиниці, валютні інтервенції призводять до відповідної кореляції обмінного курсу цієї грошової одиниці. Валютна інтервенція може здійснюватися:

■ за рахунок власних резервів іноземної валюти;

■ на зазначені цілі використовуються «своп-угоди» - договір з
певною країною з приводу одержання кредиту у валюті цієї ж країни,
необхідного для здійснення валютної інтервенції;

■ за рахунок продажу цінних паперів, номінованих в іноземній
валюті.

Використання валютних інтервенцій має певні межі, оскільки во­ни є ефективними тільки в умовах незначної неврівноваженості пла­тіжних балансів, що характеризується періодичною зміною активного і пасивного сальдо. Тому, з огляду на обмеженість обсягів офіційних валютних резервів, продаж іноземної валюти має чергуватися з її придбанням. Ось чому країни, які мають стійкий дефіцит платіжного балансу, часто замість валютних інтервенцій застосовують валютні обмеження в різних формах.

Поширеним є використання валютних інтервенцій не лише з ме­тою забезпечення стабільності валютного курсу, а також для підтри­мання його на заниженому рівні з метою стимулювання експорту. Проте недостатня ефективність регулювання валютних курсів засо­бами валютних інтервенцій може викликати валютні кризи.

Девізна валютна політика - політика регулювання валютного курсу купівлею і продажем іноземної валюти.

Центральний банк здійснює девізну валютну політику на підставі регулювання курсу національної грошової одиниці до іноземних валют купівлею та продажем іноземної валюти на фінансових рин­ках.

Девальвація - офіційне зниження курсу національної грошової одиниці відносно іноземних валют або міжнародних розрахункових одиниць.

Девальвація може відбутися стихійно або проводитися цілеспря­мовано як елемент валютної політики держави з метою впливу на розвиток економіки, передовсім, на розвиток зовнішньоекономічних відносин через підвищення конкурентоспроможності товарів націо­нального виробника та поліпшення стану платіжного балансу.

Ревальвація - офіційне підвищення курсу національної грошової одиниці відносно іноземних валют або міжнародних розрахункових одиниць. Ревальвація вигідна для імпортерів і кредиторів, проте не вигідна для експортерів.

Ревальвація і девальвація є досить жорсткими засобами державно­го втручання у сферу валютних відносин.

Дисконтна політика є традиційним інструментом центрального банку для регулювання валютного курсу та збереження валютних ре­зервів. Змінюючи розмір облікової ставки, центральний банк здійс­нює певний вплив на приплив чи відплив капіталів, а отже і на валют­ний курс. Підвищення ставки сприяє підтриманню курсу, оскільки стимулює попит на валюту, а її зниження призводить до послаблення валюти.

Валютні резерви - це запаси резервних активів, що перебувають на рахунках у центральному банку та в банках за кордоном і викорис­товуються для сплати боргових зобов'язань, а також, у разі необхід­ності, для проведення валютних інтервенцій з метою регулювання курсу національної грошової одиниці.

Офіційні валютні резерви складаються із: золота; іноземних валют у вигляді банкнот і монет або коштів на рахунках за кордоном; спеці­альних прав запозичення (СПЗ); цінних паперів (окрім акцій), що оплачуються в іноземній валюті; із внеску країни до капіталу МВФ, тобто її квоти; будь-яких інших міжнародно визнаних резервних ак­тивів за умови забезпечення їх надійності та ліквідності.

Валютні обмеження - сукупність заходів і нормативних правил, установлених у законодавчому чи адміністративному порядку та спрямованих на досягнення рівноваги у платіжному балансі, підтри­мання стабільності курсу національних грошової одиниці або досяг­нення інших цілей.

Валютні обмеження передбачають певні заходи щодо регулювання валютних операцій резидентів і нерезидентів країни, для ефективного застосування яких використовується система валютного контролю.

Центральні банки застосовують досить різноманітні форми валют­них обмежень, а саме:

■ встановлення певного розміру продажу валютної виручки,
отриманої від експортерів;

■ квотування продажу іноземної валюти імпортерам;

■ заборона на ввіз і вивіз валютних цінностей без спеціальних
дозволів;

■ обмеження прав фізичних осіб на операції з іноземною валютою.
У сфері руху капіталу і кредитів регулюванню підлягають іноземні

інвестиції, вивезення отриманих прибутків, а також залучення приват­ними компаніями зовнішніх позик і кредитів, переведення останніх у національну валюту.

Національний банк України застосовує у валютному регулюванні практично всі розглянуті вище методи, окрім дисконтної політики (остання не є дієвим методом валютного регулювання на сучасному етапі в Україні, і тому її застосування - недоцільне).

Найбільшого поширення набули такі методи, як валютні інтер­венції, що дають змогу НБУ зменшувати амплітуду коротко- і серед-ньострокових коливань курсу національних грошей, а також валютні обмеження, що проявляються у застосуванні різних форм валютного контролю практично за всіма операціями з валютними цінностями в Україні.

§ 3. Валютний контроль

Валютний контроль - це забезпечення дотримання резидентами та нерезидентами валютного законодавства.

Валютному контролю підлягають валютні операції за участю резидентів і нерезидентів, також зобов'язання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна.

Органи, що здійснюють валютний контроль, мають право ви­магати й одержувати від резидентів і нерезидентів повну інформа­цію про здійснення ними валютних операцій, стан банківських рахун­ків в іноземній валюті у межах своїх повноважень, а також про майно, котре підлягає декларуванню.

Головним органом валютного контролю в Україні є Національний банк України. НБУ здійснює контроль за виконанням правил регулю­вання валютних операцій на території України з усіх питань, не від­несених до компетенції інших державних органів, а також забезпечує

виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валют­ного контролю, віднесених до їхньої компетенції.

Основними контрольними функціями Національного банку України у сфері валютних відносин є:

■ встановлення та контроль за курсом національної грошової
одиниці на міжбанківському валютному ринку;

■ контроль за експортно-імпортними операціями;

■ контроль за порядком відкриття та ведення валютних рахунків;

■ контроль за обмінними операціями з готівковою валютою;

" контроль за іноземними інвестиціями й міжнародними креди­тами та ін.

Таким чином, практично всі операції резидентів і нерезидентів підлягають в Україні валютному контролю.

Крім функцій прямого контролю, Національний банк:

■ здійснює державну валютну політику, виходячи з принципів за­
гальної економічної політики України;

■ видає у межах своєї компетенції обов'язкові до виконання
нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку
України;

■ видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рі­
шення про їх скасування;

■ нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінно­
стей для здійснення державної валютної політики;

■ складає разом із Кабінетом Міністрів платіжний баланс України;

■ визначає в разі необхідності ліміти заборгованості в іноземній
валюті уповноважених банків нерезидентам;

■ установлює способи визначення і використання валютних (об­
мінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів
валютних цінностей, виражених в іноземній валюті або розрахунко­
вих (клірингових) одиницях та ін.

Декретом також визначено певні функції валютного контролю, що здійснюються іншими органами, а саме: уповноваженими комер­ційними банками, Державною податковою адміністрацією, Дер­жавним комітетом зв'язку та інформатизації й Державним мит­ним комітетом України.

Уповноважені банки здійснюють контроль за валютними опера­ціями, що провадяться резидентами і нерезидентами через ці банки, тобто на уповноважених банках лежить відповідальність за закон­ність усіх валютних операцій, що здійснюють їхні клієнти.

При цьому слід наголосити на подвійному становищі комерційних банківських установ. З одного боку, вони є агентами валютного кон­тролю, підзвітними Національному банку, і їхнім обов'язком є здійс­нення контролю за операціями резидентів і нерезидентів з валютними

цінностями на території України. З іншого боку, на відміну від дер­жавних установ, уповноважені банки є комерційними організаціями, що зацікавлені в залученні, насамперед, солідних клієнтів, якими у більшості випадків є підприємства-експортери та імпортери. Саме тому комерційним банкам іноді доводиться вирішувати проблему по­єднання двох полярних завдань: здійснення реального валютного контролю і утримання клієнтів.

Уповноважені банки є єдиними недержавними органами валют­ного контролю. Це пов'язано з там, що основним призначенням банків є посередництво в переміщенні коштів від кредиторів до позичальників та від продавців до покупців, тобто практично ввесь грошовий обіг у господарському обороті здійснюється через банківську систему, і жоден інший орган чи установа не має настільки оперативного і повного до­ступу до інформації стосовно операцій, пов'язаних з обігом коштів.

Враховуючи таке монопольне становище банківської системи, на уповноважені комерційні банки України покладено певні обов'язки щодо контролю своїх клієнтів. Основні обов'язки комерційних бан­ків як агентів валютного контролю - запобігати проведенню тієї чи іншої незаконної валютної операції, а за неможливості цього - інформувати про неї уповноважені державні органи.

При цьому специфіка комерційних банківських установ полягає також у тім, що вони самі активно здійснюють валютні операції. Це вимагає законодавчого визначення порядку здійснення валютних операцій комерційними банками, ефективної системи їх контролю та відповідальності.

Державна податкова адміністрація України здійснює фінансо­вий контроль за валютними операціями, що провадяться резидента­ми і нерезидентами на території України.

Державний митний комітет України здійснює контроль за до­триманням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України. При цьому ці дві державні інституції взаємодіють із підприємствами-експортерами та імпортерами, а також з уповноваже­ними комерційними банками.

Державний комітет зв'язку та інформатизації України здійс­нює контроль за дотриманням правил поштових переказів і переси­лання валютних цінностей через митний кордон України. У більшості випадків такий контроль стосується фізичних осіб.

Передбачалась орієнтація системи валютного контролю саме на банківський контроль, що базується на розумінні валютного обігу як частини грошового обігу країни, а не якоїсь особливої сфери, що мо­же контролюватися абсолютно автономним органом. А саме такий підхід був характерний для радянського типу економіки.

Отож, банківський механізм організації та здійснення валютного

контролю в Україні є визначальним у всій системі валютного регулю­вання держави.

Змістом зазначеного контролю є запобігання уповноваженими банками проведенню резидентами і нерезидентами через ці банки не­законних валютних операцій та/або своєчасне інформування уповно­важеними банками у випадках і в порядку, встановленому законодав­ством, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку України, відповідних державних органів про порушення рези­дентами і нерезидентами законодавства, пов'язаного з проведенням ними валютних операцій.

Відсутність в уповноважених банках документів, що підтверджу­ють правомірність проведення ними валютних операцій своїх клієн­тів, за умови, що від дати здійснення цих операцій минуло не більше п'яти років, кваліфікується як нездійснення цими банками функцій агента валютного контролю.

§ 4. Курсова політика НБУ

Валютний курс - ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошовій одиниці іншої країни.

Зростання курсу означає ослаблення національної валюти (деваль­вацію), а його зниження - зміцнення національної валюти (ревальва­цію). Визначаючи курс національної грошової одиниці щодо інозем­ної валюти і говорячи про зростання курсу, слід розуміти, що і такому випадку для купівлі одиниці іноземної валюти потрібно витратити більшу кількість національних грошей. Це свідчить про зниження цінності національних грошей. І навпаки.

На динаміку валютного курсу впливають різноманітні внутріш­ньо- та зовнішньоекономічні фактори, що можуть призвести до його значних коливань. Вирізняють чинники макроекономічного характе­ру та кон'юнктурні.

До макроекономічних чинників відносять: темп приросту ВВП; обсяг грошової маси; темп інфляції;

рівень облікової ставки центрального банку; стан платіжного балансу країни; збалансованість державного бюджету; стан державної заборгованості та ін. До кон'юнктурних чинників відносять: ^ інфляційні очікування;

> обсяг спекуляцій на валютному ринку;

> стабільність уряду;

> ступінь втручання центрального банку у функціонування валют­
ного ринку;

> ситуація на інших секторах фінансового ринку;

> політичний тиск із боку національних суб'єктів зовнішньоеко­
номічної діяльності.

Вплив названих факторів обумовлює необхідність здійснювати особливу державну політику щодо забезпечення вартості національ­ної валюти як усередині країни, так і на міжнародних ринках. Уза­гальненою характеристикою державного підходу до національної валюти є режим валютного курсу, що практикується органами гро­шово-кредитного регулювання економіки (табл. 8.1).

У виборі режиму курсоутворення центральні банки використо­вують різні підходи. В економічній теорії виділяють два основні типи режимів курсу національної валюти: фіксований та пла­ваючий.

Таблиця 8.1

Режим валютного курсу	Характеристика	Примітки
Вільно плаваю­чий	Повна свобода для ринкових сил	Теоретично можливий, однак на практиці в довгостроковому плані застосовується рідко. Як правило, центральний банк на­магається проводити інтер­венції
Керований пла­ваючий	Центральний банк проводить інтервенції, але тільки з метою підтримки рівноваги	Часто застосовується. Проблема полягає в тім, що центральний банк може не знати, чи є зміна курсу короткостроковим коли­ванням, чи довгостроковою тенденцією
«Повзуча при­в'язка» («сга\¥Ііп§ р姻)	Центральний банк проводить інтервенції для досягнення пев­них цілей у сфері кон­трольованого коригу­вання курсу	Використовується досить часто, але дає позитивний результат тільки тоді, коли дії ринку від­повідають прогнозам централь­ного банку щодо динаміки руху валютного курсу

Продовження таблиці

Режим валютного курсу	Характеристика	Примітки
Фіксований курс у рамках валют­ного коридору	Можливі коливання в рамках допустимих меж. Центральний банк проводить інтер­венції для того, щоб не дати змоги курсові вийти за встановлені межі	Застосовується в Європейській валютній системі: валютний курс міг коливатися в межах від 2,5 до 15%. Якщо курс на­ближається до верхньої або нижньої межі, то перед цент­ральним банком постають такі самі можливості й пробле­ми, як у системі фіксованого курсу
Фіксований курс із можливими відхиленнями	Фіксується (в разі по­треби за участю цент­рального банку) на довгостроковий тер­мін із урахуванням можливості незначних відхилень, але може значно змінитися, як­що порушується рів­новага або спостеріга­ється значний вплив на курс з боку ринку	Характерний для Бреттон-Вуд-ської валютної системи (допус­тимі межі коливання становили 1% в будь-який бік від уста­новленого паритету відносно долара). Широко використо­вувався в 1945-1972 рр., коли МВФ повинен був визначати випадки фундаментального від­хилення від рівноваги. Якщо курс вчасно не коригується, то для проведення інтервенцій такий режим може бути надто дорогим
Курс, фіксований центральним бан­ком	Жорсткіший порівня­но з фіксованим кур­сом з можливими від­хиленнями	Метою є фіксація на невизначе-ний термін, проте вона не га­рантована: валютний курс може змінюватися без попереднього обумовлення. В іншому випад­ку буде потрібно проводити значні інтервенції. Сьогодні практично не застосовується. Фіксація на довгостроковий пе­ріод використовувалася тоді, коли капітал був об'єктом конт­ролю і не був надто рухомим (англійський та ірландський фунти до 1979 р.)

Продовження таблиці

Режим валютного курсу	Характеристика	Примітки
Курс, фіксований валютною радою, або золотий стан­дарт	Грошова маса (готівка плюс кошти на рахун­ках у банках) має бути повністю покрита іно­земною валютою (або золотом) за фіксова­ним курсом	Жорстка дисципліна, що забез­печує конвертованість грошової маси за фіксованим курсом, який відповідно через арбітраж наближається до ринкового значення курсу. Одначе запро­вадження такого курсу може впливати на економіку, наприк­лад на банки, виробництво або ціни, що може зумовити полі­тичний тиск, направлений на зміну курсу або на повну відмо­ву від системи валютної ради
Єдина валюта	Відмова від націо­нальної незалежної валюти та введення нової єдиної валюти для групи країн	При цьому може виникнути пи­тання, чи грошово-кредитна політика країни буде частково незалежною, чи повністю під­падає під вплив інших країн. У січні 1999 р. введено єдину європейську валюту - євро. По­літика передбачає прийняття спільних рішень у сфері грошо­во-кредитного регулювання

Нині існує кілька типів фіксації курсу:

0 прив'язка його до кошика валют;

0 прив'язка до однієї валюти;

0 поступова девальвація курсу в межах валютного коридору тощо.

Дата добавления: 2015-06-26