Крах режиму Скоропадського

Наприкінці жовтня Український національний союз з ініціативи партії хліборобів-демократів призначив на 17 листопада відкриття Національного конгресу, у порядку денному якого опинилися питання міжнародного становища України, легітимності влади гетьмана, економічної політики. Питання про дозвіл проведення конгресу розглянула Рада Міністрів. Голоси в уряді розділилися майже порівну: 7 міністрів (представники Національного союзу) голосували за проведення конгресу, 8 висловилися проти. Тоді 5 міністрів-представників УНС подали в відставку. Гетьман відправив у відставку весь уряд.

До середини листопада Центральні держави зазнали поразки у Першій світовій війні. Переможна Антанта не визнавала незалежність України^[72] і активно допомагала Білому рухові. Крихкий компроміс між владою і опозицією в Українській державі був зруйнований. В таких умовах Скоропадський 14 листопада видав грамоту «До всіх українських громадян», в якій говорилося про федерацію Української держави з небільшовицькою Росією. Того ж дня гетьман затвердив новий склад уряду на чолі з С. Гербелем.

13 листопада на засіданні Українського національного союзу було сформовано Директорію у складі В. Винниченка (голова), С. Петлюри, Ф. Швеця, А. Макаренка та П. Андрієвського. На оголошення гетьманом нового державного курсу УНС оголосив про повстання проти влади гетьмана^[73]. У Києві з 14 листопада розпочав роботу Український революційний комітет, перед яким стояло завдання об'єднати усі демократичні профспілки, готувати міське повстання. Німецькі війська, які після листопадової революції в Німеччині знаходилися у стані розкладу, за угодою, підписаної 17 листопада між представниками Великої німецької солдатської ради і Директорією, додержувалися нейтралітету у конфлікті. 14 грудня гетьман зрікся влади. Того ж дня до Києва вступили війська Директорії. До середини грудня війська Директорії зайняли всю територію України, крім східного Донбасу та міст Приазов'я.

Директорія УНР [

26 грудня Директорія призначила уряд Української Народної Республіки, до складу якого увійшли представники усіх політичних партій, що об'єдналися в УНС. Очолив уряд соціал-демократ В. Чеховський. У той же день Директорія видала свою програмну декларацію, в якій йшлося про те, що Директорія стає тимчасовим, хоча й верховним органом революційного часу, який, отримавши владу від народу, народу її й передасть на Конгресі трудового народу України, а також про те, що влада в УНР має належати лише «класам працюючим — робітництву і селянству»^[74].

На початку грудня почалася інтервенція військ Антанти. 2 грудня в Одесі з'явився перший французький військовий корабель, а 15 грудня почалася висадка 15-тисячного контингенту англо-французьких військ. 18 грудня білогвардійські загони за підтримки французьких військ вступили в бій з українським гарнізоном в Одесі й змусили його покинути місто. У січні 1919 року війська Антанти вступили до Миколаєва.

З інтервенцією військ Антанти на північних і північно-східних границях УНР з'явилися більшовицькі війська. Під приводом надання допомоги робітникам і селянам, які повстали проти гетьмана, вони розгорнули наступ у двох напрямках: Ворожба — Суми — Харків і Гомель —Чернігів — Київ. 24 грудня наркомат закордонних справ РСФРР повідомив у пресі, що у зв'язку з анулюванням РНК РРФСР Берестейського мирного договору від 3 березня радянська Росія більше не визнає Україну суверенною державою. Однак оголосити про відкритий наступ військ на Україну більшовики не наважилися, а діяли через створений в Курську наприкінці листопада 1918 року маріонетковий Тимчасовий робітничо-селянський уряд України. 16 січня Директорія оголосила про стан війни між УНР і РСФРР. На північно-західних границях армія УНР вела бої з військами щойно поставшої польської держави^[75]. На півдні України діяли повстанські частини Н. Махна^[76]. Так, наприкінці грудня махновці захопили Катеринослав, через що у перших числах січня військам УНР довелося вибивати повстанців з міста.

Становище УНР ускладнювалося втратою боєздатності армії. Так, дивізія отамана Зеленого (Д. Терпила), що стала на радянські позиції, у січні відмовилася виконувати накази вищого командування. Її приклад наслідували підрозділи отамана М. Григорієва. Україна занурювалася в анархію, яка виливалася в «отаманщину», єврейські погроми.

22 січня в Києві, на Софійській площі, було проголошено Акт соборності — возз'єднання УНР і ЗУНР. Хоч Західноукраїнська Народна Республіка і перетворювалася на Західну область УНР, на її території продовжувала функціонувати своя система влади. Представники ЗУНР наполягли на тому, що лише спільні Установчі збори остаточно утвердять закон про форму включення західних земель до складу УНР.

23 січня в Києві відкрився Трудовий конгрес. У перший день роботи Конгрес ратифікував акти соборності^[77]. 28 січня Трудовий конгрес висловився за демократичний лад в Україні, підготовку закону про вибори всенародного парламенту. Також Конгрес до наступної своєї сесії наділив Директорію верховною владою в республіці.

Тим часом більшовицький Тимчасовий робітничо-селянський уряд України переїхав з РСФРР до Харкова. 6 січня 1919 року своїм декретом він проголосив Українську Соціалістичну Радянську Республіку. Більшовицькі війська на території Україні просувалися у двох напрямках: на південь через Харків — Донбас і на Київ.

На початку 1919 року до Директорії та її уряду викристалізувалася опозиція. В опозицію пішли соціалісти-революціонери, ліві українські есери, соціал-демократи-незалежники. Українська демократія виявилася розділена на окремі табори, які суперечили один одному в питаннях соціально-економічної орієнтації УНР. Одні бачили її демократичною правовою республікою, інші перебували під впливом соціалістичних ідей^[78].

Дата добавления: 2015-06-26