Лекція 2. Енеоліт і доба бронзи на території України

Пізній палеоліт - це час, коли на зміну первісному стаду прийшла родова община. Стрижнем родової організації суспільства був рід - об'єднання кровних родичів по материнській лінії. Головною особою роду була жінка, через те що родовід за групового шлюбу міг вестися лише по жіночій лінії, крім того, вона виступала у ролі охоронниці сімейного вогнища та відала харчовими запасами. З появою кроманьйонців невпорядковані ендогамні (між особами однієї суспільної групи) статеві стосунки поступаються місцем екзогамним (між особами різних суспільних груп): виникає звичай, що забороняв шлюби між членами однієї родової групи. Це сприяло зближенню різних родів. На основі родинних стосунків відбувалася консолідація родів у племена, формувалася племінна організація суспільства, внаслідок чого поступово склався родовий первіснообщинний лад. Характерними для цього ладу були спільне володіння засобами виробництва і зрівняльний розподіл надбань праці.

Помітне вдосконалення та урізноманітнення знарядь праці, підвищення продуктивності мисливства (кілька мисливців легко могли вполювати мамонта вагою 1-2 т) дали змогу кроманьйонцям відмовитися від виснажливих міграцій у пошуках їжі і вести більш осілий спосіб життя. Головним чином на берегах річок вони будували свої житла - землянки і напівземлянки, які у своїй сукупності утворювали первісне поселення - стоянку. Новим явищем пізньопалеолітичного періоду стало виникнення господарсько-побутових комплексів. Вони утворювалися зі стоянок, на яких було розташовано житла, кількох заглиблених у ґрунт ділянок, де обробляли кремінь, кістку, ріг, а також із ям-сховищ і вогнищ за межами жител. На території України знайдено майже 800 пізньопалеолітичних стоянок (Радомишльська на Житомирщині, Мізинська на Чернігівщині, Межиріцька на Канівщині та ін.).

Останнє, четверте, зледеніння, що відбулося в пізньому палеоліті, перетворило колективне загінне полювання на диких коней, бізонів, північних оленів і мамонтів на основний вид занять кроманьйонців, який забезпечував їхню життєдіяльність. Поступово склалася певна спеціалізація мисливських колективів. Так, майже 20-14 тис. років тому на теренах України досить чітко виокремилося дві зони з різним типом господарства: південно-східна - мисливців на бізонів, та північно-західна - мисливців на мамонтів.

Цей етап в історії людства порівняно з попередніми досить короткий, але він характеризується значними змінами в економіці, сфері соціальних відносин, мистецтві. Безперечно, центральною подією цієї доби стало завершення майже 35 тис. років тому процесу фізичного та розумового формування людини сучасного типу - homo sapiens. Цю людину за місцем першої знахідки її кісток у гроті Кро-Маньйон (Франція) називають кроманьйонцем.

Помітне ускладнення умов життя не зупинило поступального фізичного та розумового розвитку людини. Внаслідок еволюції на зміну архантропу в мустьєрську епоху приходить неандерталець (назва походить від місцевості у Німеччині, де було знайдено рештки кісток). Він був невисокий на зріст, сутулий, мав велику голову видовженої форми з низьким лобом і нависаючим надбрів'ям. Об'єм його мозку становив від 925 до 1800 см3, особливо були розвиненими ділянки мозку, пов'язані з просторово-координаційними функціями та їх контролем. Як більш розвинений тип людини, неандерталець, попри складні умови існування, помітно розширив порівняно зі своїм попередником — архантропом ареал проживання. Знайдені археологами на території України 200 мустьєрських стоянок (Кіїк-Коба та Холодний Грот у Криму, Антонівка на Донбасі, Рихта на Волині, Молодово на Дністрі та ін.) - переконливе тому підтвердження.

Першим періодом історії людства був кам'яний вік. Йому належить особливе місце в цивілізації. Саме цієї доби на тлі кардинальних зрушень у природі, пов'язаних з різкими змінами клімату, сформувалася примітивна суспільна організація, зародилися першооснови таких форм людської духовності, як релігія, мораль, мистецтво.

Кам’яна Могила

Лекція 1. Початок формування людської цивілізації на території України

КУРС ЛЕКЦІЙ

Шевченко Н.В.

Список використаної літератури

1. Глинський Я.М. Практикум з інформатики.- Львів: Підприємство Деол, 1998.- 168 с.

2. Коцюбинский А.О., Грошев С.В. Современный самоучитель работы в сети Интернет. - М.: Триумф, 1997.- 400 с.

3. Миллер М. Использование Windows 98: Пер. с англ.- К.; М.; СПб.: Издат. дом "Вильямс", 1998.- 336 с.

4. Проект програми курсу "Основи інформатики та обчислювальної техніки" для загальноосвітньої школи (автори: Жалдак М.і., Морзе М.В., Науменко Г.Г.). Електронний варіант.

5. Homepage с помощью бортовых средств.// Chip, №5-6, 1996, с. 70-73.

6. Internet для "чайников". К.: Диалектика, 1996.- 288 с.

7. Журнал "Компютер + Программы", 1998-2000 р.р.

8. Журнал "Чип", 1996-2000 р.р.

9. Газета "Про", 1998-2000 р.р.

«ДАВНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ»

1. Ранній палеоліт (від появи людини до 150 тис. років тому)

2. Середній палеоліт (150-35 тис. років тому)

3. Пізній палеоліт (35-11 тис. років тому)

4. Мезоліт (10-6 тис. років тому)

5. Неоліт (VI—IV тис. до н. е.)

Археологічні знахідки в Ефіопії, Кенії, Танзанії дають підстави зробити припущення про появу людини на Землі понад 2 млн. років тому.

Першолюдиною фахівці вважають істоту, для якої праця стала необхідністю і яка здатна була не тільки використовувати знаряддя праці, а й виготовляти їх. У ході еволюції поглиблювалися відмінності між мавпою і людиною - розвинулося прямоходіння, сформувалася рука з протиставленим великим пальцем, збільшився об'єм мозку (досяг 800 см³), започаткувалася членороздільна мова. Саме ці якісні зміни у біологічному та психологічному розвитку зумовили появу homo sapiens (людини розумної), сприяли остаточному виокремленню людини з тваринного світу.

Історію первісного суспільства вчені поділяють на кілька періодів залежно від матеріалу і технології виготовлення знарядь праці: палеоліт (давній кам'яний вік), мезоліт (середній кам'яний вік), неоліт (новий кам'яний вік), енеоліт (мідно-кам'яний вік), бронзовий вік.

1. Ранній палеоліт (від появи людини до 150 тис. років тому)

Первісна людина на території України з'явилась майже 1 млн. років тому, в період раннього палеоліту. Наш регіон, як і Європа загалом, не входив до ареалу антропогенезу, тобто місцевості, де відбувся процес олюднення високорозвиненої мавпи. На думку археологів, найвірогідніше, що найдавніші люди (архантропи) прийшли на територію України з Передньої Азії через Балкани і Центральну Європу. Ця міграція не була одномоментним актом, а хвилеподібно тривала протягом багатьох тисячоліть. Рештки найдавніших стоянок первісних людей знайдено біля с Королеве (Закарпаття), м. Амвросіївка (Донбас), с. Лука-Врублівецька (Хмельниччина). Всього на території України відомо понад 30 стоянок доби раннього палеоліту.

Архантропи жили невеликими групами, що утворювали первісне людське стадо. Ця перша форма соціальної організації базувалася на основі кровнородинних стосунків. Господарство первісних людей було присвоюючим, бо базувалося на збиранні плодів, ягід та їстівних коренів і полюванні на тварин.

Основним знаряддям праці архантропів стало ручне рубило, що виготовлялося шляхом оббивання кам'яної заготівки з двох боків. Це знаряддя мало довгасту, плескату форму завдовжки 20-25 см, вагою до 1,5 кг. У руках первісної людини рубило стало універсальним інструментом впливу на навколишній світ. Залежно від ситуації воно виконувало роль сокири, кайла, метального каменя тощо. Поява однотипних кам'яних знарядь на зразок рубила свідчить про зародження мислення, початок переходу до свідомої виробничої діяльності.

2. Середній палеоліт (150-35 тис. років тому)

Наприкінці раннього палеоліту природа зазнала значних змін: клімат став сухішим, відбулося деяке підняття поверхні, розпочалося чергове і цього разу найбільше похолодання.

Наслідки цих кардинальних зрушень у природі стали особливо відчутними у середньому палеоліті (мустьєрська епоха). Північна та більша частина Центральної Європи були закуті в льодовий панцир товщиною понад 600 метрів. На території України південна межа максимального зледеніння орієнтовно проходила повз такі сучасні міста: Львів, Ковель, Житомир, Кременчук, Миргород, Суми.

Зміни в природі змусили первісну людину пристосовуватися до нових умов існування. Помітне зменшення флори, зумовлене сухим різкоконтинентальним кліматом, поява нових представників фауни — мамонтів, шерстистих носорогів, північних оленів, печерних ведмедів та інших тварин, призвели до того, що традиційне для попереднього періоду збиральництво дедалі більше поступається місцем полюванню, яке відіграє у житті людини мустьєрської епохи вирішальну роль. У цей час помітно поліпшується технологія виготовлення знарядь праці, урізноманітнюються їх форма та призначення: ручне рубило удосконалюється; з'являються кам'яні гостроконечники, що використовувалися як вістря для списів; набувають поширення скребла, якими обробляли шкури тварин.

Боротьба за існування змусила людину в середньому палеоліті виготовляти одяг із шкур тварин, інтенсивно заселяти печери, будувати штучні наземні житла, не тільки використовувати, а й добувати вогонь. Завдяки цьому людина стала більш захищеною і менш залежною від природних умов.

У мустьєрську епоху почали закладатися першооснови духовного світу людини. Неандертальські поховання в печерах Криму свідчать про зародження релігійних уявлень та вірувань, а знайдені на деяких стоянках кістки, різьблені геометричним орнаментом, з гравійованими на них контурами тварин і людей, рештками намальованих чорною фарбою ліній - про перші кроки образотворчого мистецтва.

3. Пізній палеоліт (35-11 тис. років тому)

З появою кроманьйонців процес удосконалення та урізноманітнення знарядь праці пішов надзвичайно швидкими темпами. У пізньому палеоліті почали виготовляти кам'яні різці, ножеподібні пластини, наконечники списів, дротики тощо. Людина оволоділа технікою обробки кісток та рогів, з яких виготовляла собі гарпуни, шила, голки та ін. Кроманьйонці стали використовувати перші знаряддя з вкладишами, так звані складні знаряддя, винайшли списометальний пристрій. Інструментарій налічував майже 100 типів знарядь праці.

Найвідомішою пізньопалеолітичною культурою Миколаївщини є Анетівська культура (22-10 тис. років тому), яку більш ніж 25 років досліджував відомий український археолог, історик, етнолог, доктор історичних наук, професор, академік Російської академії природничих наук (по секції антропологія та археологія) Станко Володимр Ниеифорович. Область поширення - Степове Побужжя. Найвиразніші археологічні пам’ятки - поселення Анетівка І і II біля с. Анетівка Доманівського району Миколаївської області. Анетівка – поселення первісних мисливців пізнього палеоліту являється унікальним і найбільшим археологічним пам’ятником не тільки на Україні, а й у всієї Східної Європи. Про те, що Анетівка ІІ всесвітньовідома стоянка пізнього палеоліту свідчить той факт, що в університетах Тулузи, Парижу, Оксфорду, Кембріджу, Ньюкаслу, Софії, Венеції студіюють матеріали, лекції академіка В.Н.Станко - славетного археолога, історика і етнолога сучасності.

Спільне осіле життя первісних людей, локальне скупчення поселень є свідченням не тільки прогресивних змін у економіці, а й суттєвих зрушень у сфері соціальних відносин.

Намагаючись пояснити механізм світобудови та визначити своє місце в навколишній дійсності, первісна людина в добу пізнього палеоліту активно формує першооснови власної релігійної свідомості: тотемізм - віру в спільного для конкретного колективу предка - певної тварини, рослини тощо; анімізм - віру в існування душі та духів, що нібито управляють усім матеріальним світом; фетишизм - поклоніння предметам неживої природи, віру в надприродні властивості матеріальних речей; магію - обряди, пов'язані з чаклунством, віщуванням, вірою в уміння людини викликати надприродні явища.

В епоху пізнього палеоліту помітного розвитку набуло духовне життя людини, про що свідчать знайдені фрагменти зразків прикладного та образотворчого мистецтва. Особливо часто при розкопках пізньопалеолітичних поселень трапляються фігурки птахів та стилізовані жіночі статуетки - «палеолітичні Венери». Жіночі зображення характеризуються пластичною виразністю та монументальністю і уособлюють уявлення первісної людини про єдність родового колективу. Палеолітичні малюнки тварин, зроблені кроманьйонцями на кістках або ж на стінах печер (наприклад, на Кирилівській стоянці було знайдено уламок бивня молодого мамонта, на якому вирізьблені голова птаха й, можливо, черепаха), на думку фахівців, є елементами мисливського ритуалу, що імітував процес полювання на здобич. З мисливськими обрядами, очевидно, пов'язані й інші види мистецтва (зокрема музика та хореографія), існування яких підтверджують археологічні розкопки. Так, на стоянці Молодово було знайдено флейту, виготовлену із кістки оленя, у Мізині - ансамбль ударних інструментів з кісток мамонта, пофарбованих червоною фарбою, у Гагаріно - стилізовані статуетки жіночих фігурок у позі танцю. В цілому мистецтво пізнього палеоліту свідчить про те, що розум людини в цей час тільки пробуджується, а в її світобаченні життєвий досвід роду та власні спостереження тісно перепліталися з фантастикою та магією.

4. Мезоліт (10-6 тис. років тому)

Початок мезоліту (середнього кам'яного віку) хронологічно збігається із закінченням льодовикового періоду. Клімат пом'якшав і став близьким до сучасного, що суттєво вплинуло на фауну і флору. Традиційні для попереднього періоду об'єкти полювання або ж вимирають, як мамонти та шерстисті носороги, або ж відходять на північ. Тварини, які прийшли їм на зміну (кабан, вовк, лисиця, бобер тощо), були значно дрібнішими і рухливішими. Саме тому в мезоліті перед первісними мисливцями гостро стали проблеми зміни прийомів полювання, винайдення більш ефективної у нових умовах зброї, пошуку альтернативних мисливству джерел харчування. Людина не тільки суттєво удосконалює старі знаряддя праці (вони стають меншими за розмірами, зручнішими та ефективнішими), а й створює новий інструментарій для обробки дерева - долото, сокиру, тесло, виготовляє вкладишеві знаряддя (ножі, кинджали, списи) з крем'яними пластинами. Центральною подією розвитку первісної техніки в добу мезоліту було винайдення першої «механічної зброї» дистанційної дії - лука і стріли. Поява цього знаряддя полювання мала надзвичайно важливі наслідки: по-перше, суттєво зросла продуктивність праці мисливців - вбивати тварин можна було зі значної відстані, а птахів - на льоту; по-друге, вона сприяла перебудові соціального життя, оскільки людина могла сама себе прохарчувати, багатолюдні мисливські колективи розпалися і на зміну їм прийшла індивідуалізація виробництва та споживання, помітно зросла роль парної сім'ї.

Зникнення великих стадних тварин, зростання населення, масове винищення дичини внаслідок використання лука і стріл зумовили кризу мисливського господарства. У пошуках альтернативних засобів існування людина починає активніше займатися рибальством. Очевидно, спочатку це було варіантом полювання зі списом, гарпуном чи луком, але згодом техніка рибальства суттєво удосконалилася: були винайдені гачки, сіть з поплавками, блешні з річкових черепашок, складна система загородок на річках та озерах, а також плоти зі зв'язаних колод, човни, видовбані зі стовбурів дерев, тощо. Криза мисливського господарства зумовила посилення ролі не тільки рибальства, а й збиральництва. Головними об'єктами збиральництва були різноманітні їстівні рослини та ягоди, а також раки та молюски. Стабільності існування людини в епоху мезоліту сприяло приручення диких тварин (спочатку собаки, а потім - свині).

На території України налічується майже 1000 відомих нині пам'яток мезоліту (Мурзак-Коба та Фатьма-Коба - у Криму, Гребениківська стоянка - на Одещині, Журавська - на Чернігівщині та ін.).

5. Неоліт (VI—IV тис. до н. є.)

Новий кам'яний вік (неоліт) був надзвичайно динамічним, переломним в історії людства. Англійський археолог Г. Чайлд назвав цей період неолітичною революцією. Суть її полягає в переході від традиційного присвоюючого господарства (мисливство, збиральництво, рибальство) до відтворюючого (землеробство і скотарство). Завдяки цьому люди не тільки досягли помітного зростання продуктивних сил, а й створили сприятливіші умови життя: їжа стала різноманітнішою, її добування - стабільним, з'явилися харчові запаси. Перехід від присвоюючих форм господарювання до відтворюючих тривав протягом багатьох століть і мав свої особливості в різних регіонах. Фахівці виділяють у межах України дві культурно-господарські зони: південно-західну (лісостепове Правобережжя, Західна Волинь, Подністров'я, Закарпаття) - землеробсько-скотарську та північно-східну (лісостепове Лівобережжя, Полісся) - мисливсько-риболовецьку. Найвідомішими пам'ятками неолітичної культури є Кам'яна Могила поблизу Мелітополя, с Микільська Слобідка на Київщині, с Бондариха на Сіверському Дінці.

До кінця 90-х років археологами виявлено майже 500 осередків життя доби неоліту, що представляють понад десяток неолітичних культур (дунайську, буго-дністровську, сурсько-дніпровську тощо). Неолітична революція сприяла злету людства до принципово нової економіки, нового способу життя. її характерними ознаками були:

1. Винайдення і поширення якісно нових способів виготовлення знарядь праці. У добу неоліту традиційні форми обробки каменю - оббивання, сколювання, віджим - поступаються місцем шліфуванню, пилянню, свердлінню.

2. Виникнення нових видів виробництва та виготовлення штучних продуктів. У епоху неоліту людина перейшла від пасивного присвоювання дарів природи до активного перетворення навколишньої дійсності силою своїх розуму та рук. Саме в цьому процесі виникає виробництво керамічного посуду, прядіння, а згодом і ткацтво. Вироби з кераміки дали змогу не тільки тривалий час зберігати воду, сипучі продукти, а й готувати варену їжу. Випалена на вогні глина стала першим штучним матеріалом, котрий створила людина. Прядіння зумовило винайдення прясла - першого маленького колеса, яке, можливо, стало прообразом колеса в транспорті. Крім того, на основі прядіння виникло ткацтво, яке дало ще один штучний продукт - тканину.

3. Перехід до осілого способу життя. Землеробство і тваринництво були продуктивнішими, ніж мисливство і збиральництво. З появою харчових запасів життя людини стало стабільнішим, міграцію замінила осілість. Про перехід до осілого способу життя в добу неоліту свідчать побудова постійних жител, поява численних поховань померлих недалеко від осель та ін.

4. Активне формування стад свійських тварин, використання їх як тяглової сили. Перехід у неоліті від мисливства до скотарства зумовив приручення майже всіх великих домашніх тварин - бика, свині, кози, вівці. Лише коня одомашнили вже в мідному віці. З появою примітивного наземного транспорту (саней та волокуш) людина починає використовувати худобу як тяглову силу.

5. Суттєві зрушення в демографічній сфері. Значне зростання населення зумовлює помітне збільшення кількості та розмірів поселень, щільності їх забудови. Як свідчать археологічні розкопки неолітичних поховань, зростає тривалість життя людини (в середньому її вік становив уже 30-32 роки). Деякі фахівці твердять, що внаслідок поліпшення умов життя відбувся неолітичний «демографічний вибух» і населення земної кулі зросло з 5 до 80 млн. осіб. Інші вважають, що у неолітичну епоху лише дещо зменшилася дитяча смертність.

Перехід до землеробства і скотарства сприяв помітним змінам в організації суспільного життя: зростанню ролі парної сім'ї, розквіту племінної організації суспільства, зародженню інститутів родової влади (поява в похованнях доби неоліту владних символів - кам'яних булав). Цей перехід суттєво вплинув і на світобачення людини, її духовний світ. Землеробський цикл, сезонне розмноження домашніх тварин вимагали розширення традиційного інформаційного кола, виникала необхідність накопичення нових знань. За нових обставин життя неолітична людина мусила не тільки враховувати кліматичні зміни та сезонний кругообіг явищ природи, а й передбачати їх. Під впливом нових знань про навколишній світ примітивна мисливська магія дедалі більше поступається місцем розвинутим землеробським та скотарським культам.

У період неоліту зародилася селянська (землеробська) цивілізація, яка незабаром стала панівною в Європі аж до виникнення і широкої розбудови міст. її характерними рисами є: аграрна економіка; ручна праця; мінімальне споживання і простий побут; уповільнений темп життя; органічне занурення в природу і залежність суспільного розвитку від природно-кліматичних ритмів; природно-демографічна саморегуляція (збільшення кількості харчових продуктів зумовлює посилене розмноження, зменшення - вимирання).

6. Кам'яна́ Моги́ла

Кам'яна́ Моги́ла - світова пам'ятка давньої культури в Україні поблизу Мелітополя (с. Терпіння) у Запорізькій області над річкою Молочною, Національний історико-археологічний музей-заповідник. У геологічному відношенні пам’ятка природи Кам’яна могила, розташована на 16 км північніше м. Мелітополя, являє собою останець пісковика Сарматського моря (третинного періоду), з тріщинами і розломами, що привели до нагромадження плит і утворення великого числа гротів.

Перші письмові відомості про унікальну пам’ятку історії і природи належать до кінця XVIII ст. У 1778 р. біля Кам’яної Могили встановили поштову станцію. У 1793 р. на карті Мелітопольського повіту Таврійської губернії це місце позначалося «Камінь-Ююн-Таш», що в перекладі з тюркського означає «камінь збору» (історичне місце збору татарських орд для експансії на землі України та Польщі). У 1837 р. тут побував відомий російський академік П.І.Кьоппен, який писав про пам’ятку: «Кам’яна Могила. Так в Мелітопольському повіті називається горб, що складається з величезних куп пісковика, і знаходиться на правому березі ріки Молочної. Навалені тут природою камені то виступають із землі вертикально, то, відхиляючись у протилежні боки, утворюють начебто навіси. У одному місці між скель, що обросли мохом, знаходиться проміжок на зразок вулиці… і тут-то колись був вхід до печери, в якій один з моїх провідників, що був в дитинстві пастухом і нерідко з товаришами тут проводив час, бачив на стінах написи, з яких один був завдовжки з аршин або більше, складаючи один рядок; в інших місцях були висічені окремі слова. Вхід до цієї печери занесений піском близько 1822 року».

У кінці ХІХ ст. археолог М.І.Веселовський (1848-1918), відомий своїми розкопками скіфських курганів, зайнявся дослідженнями кам’яного «кургану». Зазначимо, що аналогічно з горбами-курганами (давніми похованнями, могилами) отримала свою назву і Кам’яна могила, хоча власне могилою вона не є. У «Звіті археологічної комісії» за 1890 р. М.І. Веселовський описує роботи по проникненню в печери, аналізує відкриті гроти і малюнки, прорізані на плитах стелі. У 1934-1938 рр. дослідження В.М. Даниленка і О.М. Бадера дозволили виявити гроти з унікальними печерними зображеннями, що дало можливість краще зрозуміти побут і культуру народів, які у давнину населяли український степ. Сім польових сезонів (1951-1957 рр.) віддав вивченню пам’ятки видатний український археолог Михайло Рудинський (1887-1958). Він підготував чудову монографію «Кам’яна Могила», яка привернула до пам’ятки увагу світової наукової громадськості.

Сьогодні об’єкт перетворено у музей, а вивчення унікальних гротів, наскельних зображень і написів продовжує дослідницька група при створеному заповіднику (керівник Б.М. Михайлов).

Кам’яна могила займає площу близько 3-х гектарів, висота останця сягає 12 м, кількість плит пісковику перевищує 3 тисячі. Великий кам’яний пагорб в степу приваблював давніх людей як явище надзвичайне, фантастичне; його виникнення залишалося для них таємницею. Очевидно, що саме з цих причин первісні люди обожнювали пагорб і перетворили його на місце поклоніння своїм богам, здійснення культових обрядів, зображення сакральних малюнків. Потрібно зазначити, що у давніх народів існував релігійний культ гори, яка ототожнювалася з житлом богів. Пізніше цей культ перейшов до цивілізованих народів (Олімп у Греції, «Священна гора» японців Фудзіяма тощо). На тих, хто «входив у гору», будь то давній шаман або гірник, розповсюджувався містичний, таємничий ореол.

Багаторічні дослідження Кам’яної могили привели до відкриття 65 гротів і печер, на стелях яких виявлено кілька тисяч найрідкісніших наскельних зображень різних історичних епох (від пізнього палеоліту і мезоліту до середньовіччя). Гроти являють собою в основному невеликі (до 5-8 м), невисокі (1,2-1,5 м) скельні розколини з плоскими (або близькими до них) стельовими плитами. У наш час значна частина гротів заповнена піском (законсервована) для забезпечення збереження давніх петрогліфів. Серед більшості малюнків, розташованих на тлі лінійно-геометричних композицій, добре простежуються зображення людини, диких і домашніх тварин, сцени полювання, танцю, злягання, чаклунства, солярні знаки тощо. Наскельне мистецтво Кам’яної могили, по суті, є аналогом витворів первісних людей у печерах Західної Європи, Уралу, Сибіру, і відрізняється лише переважанням мистецтва малих форм. Більшість малюнків наносилася на пісковик не фарбами (виняток – печера № 36), а протиралися шматком твердого каменю, утворюючи заглиблення у менш твердому пісковику, які лише іноді вкривалися мінеральними червоними і чорними фарбами. Поряд з наскельними малюнками в окремих гротах збереглися барельєфи і кам’яна скульптура (дракон, риби, лев, голова людини тощо).

Особливу увагу і наукові дискусії викликають численні зображення, що нагадують давні письмена, які датують дошумерським періодом. Зокрема, сучасний російський шумеролог, професор А.Г. Кифішин стверджує, що ним прочитані деякі написи з гротів Кам’яної могили, він датує їх VII-III тис. до Р. Х. і знаходить паралелі з написами на глиняних табличках міста-держави Ур в Месопотамії (нині – Ірак) та шумерського міста Шуруппак на р. Євфрат. Крім того, вчений виявив палеолітичну карту річок України, на якій позначені Дніпро, Південний Буг, Дністер, Молочна. Висновок А.Г. Кифішина – Кам’яна могила могла бути важливим святилищем протошумерських племен, збирачем важливої інформації для формування і розвитку багатьох етносів та культур.

Точне число гротів невідоме, розмальованих зон може бути більше, але, не дивлячись на те, що дослідження ведуться з тридцятих років XX століття, багато гротів і печери до цих пір можуть залишатися засипаними піском. За нинішнього стану пам'ятника видалення піску може привести до подальших обвалів глиб піщаника.

Ні у самій Кам'яній могилі, ні в безпосередній близькості від неї не виявлено людських поселень, які можна пов'язати з пам'ятником. На підставі цього, дослідники роблять висновок, що Кам'яна Могила використовувалася виключно в культових цілях, як святилище. Окрім цього, практично всі зображення Кам'яної могили нанесені на внутрішні поверхні кам'яних глиб, і їх можна спостерігати лише, проникаючи всередину гротів, лазів і печер, що також свідчить про їх сакральність.

Відсутність будь-якого додаткового археологічного матеріалу і унікальність багатьох зображень Кам'яної могили змусила дослідників намагатися датувати пам'ятник виходячи з різних трактувань самих петрогліфів. (У деякій близькості до Кам'яної могили були виявлені палеотічні, неолітичні поселення а також поселення епохи бронзи, проте якого-небудь безпосередньому зв'язку з самою Кам'яною могилою виявлено не було). У п'ятдесяті - сімдесяті роки ХХ століття розвернулася пекуча дискусія щодо датування зображень палеолітом, неолітом і навіть енеолітом. Палеолітичне датування відстоював в основному В.М.Даниленко і О.М.Бадер (принаймні на ранній стадії досліджень), М.Я.Рудинський і інші дослідники дотримувалися неолітичного датування. Дискусія, по суті, звелася до того чи є один з найкрупніших петрогліфів зображенням мамонта або бика (мамонт свідчив би на користь палеоліту, а бик на користь неоліту). Учасники дискусії померли в сімдесяті-восьмидесяті роки, залишившись при своїх думках, продовжуючи, кожен по-своєму, називати грот із спірним зображенням «Грот бика» і «Грот мамонта».

Разом з цим деякі дослідники відзначали можливість використання святилища і протягом палеоліту, а потім і за часів неоліту, а деякі відкидали таку можливість. Зокрема М.Я.Рудинський звертав увагу, що в Кам'яній Могилі не виявлено слідів накладення нових зображень на старі, що свідчить швидше про нанесення петрогліфів однієї культури протягом однієї історичної епохи. Дискусія про датування пам'ятника спонукала деякі довідники і енциклопедії називати Кам'яну Могилу «пам'ятником мезоліта, тобто датувати її петрогліфи періодом між палеолітом і неолітом, що швидше за все помилково.

Сучасні дослідники, переважно, дотримуються неолітичного датування, хоча питання, ймовірно, не прояснене остаточно. Якщо висновки А.Г. Кифішина про протошумерську писемність виявляться вірними то це також говоритиме швидше на користь неолітичного датування зображень Кам'яної могили.

Серед багатьох наскельних малюнків тут чітко простежуються зображення людини, диких і свійських тварин. Як правило, їх видряпували шматками твердого каменю. Подекуди первісні митці покривали ці малюнки червоними і чорними мінеральними барвниками. Печера Кози, гроти Бика і Дракона, двометрова кам'яна фігура людини-риби… І всюди - зображення Дерева життя, символу родючості і вічності.

Люди залишали тут свої «автографи» починаючи з епохи кам'яного віку (22 - 14 тисячоліття до нашої ери). Розмальовували стіни і в добу бронзи, і пізніше. Тут знайдено залишки стародавніх жертовників. За малюнками можна простежити первісні релігії - тотемізм, магію, анімізм, фетишизм, культ предків. Роль храму, що об'єднував три світи (небесний, земний і підземний), ця степова пам'ятка поблизу Мелітополя у Запорізькій області виконувала упродовж багатьох тисячоліть для різних племен і народів, що пройшли теренами сучасної України.

У вивченні цієї пам'ятки, яку багато хто вважає визначнішою, ніж «сім чудес світу», археологія дала змогу відповісти на низку питань про розвиток духовної культури, її фундамент та коріння багатьох народів Євразії.

Існують версії, що тутешні наскельні написи були першими зразками писемності людства: деякі вчені дотримуються гіпотези, що мелітопольські петрогліфи на півтори-дві тисячі років давніші за всесвітньо відомі месопотамські глиняні дощечки.

Хоча багато аналогічних пам'яток з метою збереження ховаються спеціальними спорудами (наприклад Чатал-Хююк в Туреччині), Кам'яна Могила, як і раніше, знаходиться під відкритим небом, і не проводиться майже ніяких заходів для її збереження. Разом з цим багато дослідників протягом XX століття відзначали поступове руйнування петрогліфів (Даніленко,Міхайлов,Кіфішін). Вивчення багатьох плит в даний час відбувається за замальовками і гіпсовими зліпками, які були зроблені ще у сорокові - п'ятдесяті роки.

У вересні 2008 року указом Президента України № 815/2008 заповіднику було надано статус національного. З цього часу його офіційна назва - Національний історико-археологічний заповідник «Кам'яна Могила».

1. Енеоліт (IV-III тис. до н. е.)

Дата добавления: 2015-06-26