Кость Степанович Буревій

Іван Дніпровський

(1895 - 1934)

Народився 9 березня 1895 р. в с. Каланчаку на Херсонщині в селянській родині. Освіту (гімназія) здобув у м. Олешках. Своє справжнє прізвище Іван Дніпровський не поставив під жодним зрілим твором. Початкові твори ще рясніють підписами на зразок „Кобзаренко”, „І.Шевченко”. Репресій І.Дніпровському вдалося уникнути, але його твори одразу ж після смерті були вилучені з бібліотек, а історики літератури писали про нього з осторогою. Основний „аргумент” цього належав до ВАПЛІТЕ. Серед друзів Хвильовий, Куліш. Брав участь у літературних дискусіях. В літературу входив нелегко. Спочатку друкує вірші (учнівське спрямування). Дебют відбувся 1921 р. в журналі „Буяння”. Перша п’єса 1925 р. – „Любов і дим” не вдалася. Конфлікт п’єси типовий для того часу – боротьба із диверсантами. Головні герої „залізні лицарі” з більшовицькими переконаннями, що зрікаються всього людського, будування світлого майбутнього. Це справа рук не інтелігенції, а тільки забруднених робітників. Театральну славу І.Дніпровському принесла драма „Яблуневий полон” (1926), написана як романтичний виклик „Комуні в степах” М.Куліша. Автор зрозумів свої помилки і постарався це показати в „Яблуневому полоні”. У драмі показано руйнування людських душ, коли вузькокласові інтереси ставляться вище загальнолюдських. В основу покладено стосунки двох братів Артема і Зіновія. Вони борються проти тих, хто в роки громадянської війни боролися з жовтневим переворотом. Прізвисько старшого Сатана (Артем). Зіновій – Іва (із ворожого табору) потрапляє в „яблуневий полон”. В душі Зіновія відбуваються зміни. Божеволіє. Постановники п’єси змінили (І.Дніпровський погодився) інший фінал: Сатана вбиває Зіновія за зраду класових інтересів. Автора звинувачують в романтизації відступника Зіновія і т.д.

1934 р. „Останній главковерх”, але вистави не було. Пише нарис „Дніпро закутий”. Вірші. В його архіві збереглося багато чернеток творів, які навряд чи мали іти до друку. І.Дніпровський вважав, що кожен автор має право опублікувати лиш один відсоток від того, що написав. Важко сприйняв Хвильовий. Не розгорнено і талант самого І.Дніпровського. Про це свідчать хоча б чернетки 3-х неопублікованих романів. Але все, що він опублікував, є помітною сторінкою всієї держави. Помер 1 грудня 1934 р. в Ялті від сухот.

(1888 - 1934)

Кость Буревій, знаний у літературному дискурсі 1920-х під маскою-псевдонімом Едвард Стріха (, Кость Соколовський, Нахтеборенг і т.д., щоразу ніби інша людина), до сьогодні залишається однією з найзагадковіших постатей. Постатей-тіней, митців, що, повертаючи футуризму барокову багаторакурсність, усвідомлювали свою напівлегендарну-напівблазенську роль на тлі поважних і достоту фундаментальних зрушень у "пролетарській диктатурі" 1920—30-х рр.

Народився в серпні (жовтні) 1888 р. в с. Великі Меженки на Воронежчині в українській родині, але формувався в російському середовищі.

Після 1905-1907 рр. (революція) вступив до партії есерів, був тричі засуджений і засланий. Спершу в Олонецьку губернію (острів Большой Кугановолок), потім до Єнісейської губернії (с.Анциферово по Туруханському тракту) і нарешті в Колмогорове (по Туруханському тракту); дві втечі і напівлегальне життя члена комітету партії соціалістів-революціонерів. За політичним стажем К. Буревій не поступається М.Скрипнику й А.Єнукідзе, Г.Михайличенкові і В.Елланові-Блакитному. Втім, два останні стали прихильниками лівої фракції есерів (і невдовзі боротьбистами), тоді як Буревій, з 1917 р. член бюро Воронезької фракції соціалістів-революціонерів на Всеросійських установчих зборах і з грудня цього ж року — член ЦК ПСР, схиляється до Віктора Чернова і бере участь у боротьбі з радянською владою, організовуючи Поволзьке повстання. Після розвалу Самарського комітету Установчих зборів і Колчаківського перевороту, Кость Буревій рішуче відмовляється співпрацювати з Колчаком і з січня 1917 р., у складі Уфімської делегації, бере участь у складанні мирного договору з радянською владою, утворюючи Меншість ПСР. Ця організація в 1922 р. розпадається, а Буревій, випустивши книжку полеміки з ЦК ПСР, заявляє про свій відхід від політичної діяльності".

Далекий від справжнього розуміння українського питання К.Буревій 1925 р. втрутився в літературну дискусію книжкою „Європа чи Росія” про шляхи розвитку сучасної літератури, проти неї виступив М.Хвильовий. З цього року він відчув себе українцем. Як людина тонкого естетичного і гострого критичного смаку К.Буревій швидко збагнув зміст заполітизованого віршувальництва – галасливого ілюстратора комуністичних гасел та компартій. Тому він обирає „езопову мову” пародій.

Письменник заснував у Москві видавництво „СіМ” (Село, Місто) й Українську драматичну студію, що була пов’язана з „Березолем”. К.Буревій на сторінках „Літературного ярмарку” та „Авангарду” виступав з нещадним шаржуванням „пролетарської поезії”, талановито розкриваючи абсурдні настанови заполітизованого псевдомистецтва.

Дотепер позиція К. Буревія в процесі 1920-х рр. осмислюється істориками літератури неадекватно, що зумовлено суперечливим політичним минулим письменника, антихвильовистською, в своїй суті контрукраїнською, брошурою "Европа чи Росія. Шляхи розвитку сучасної літератури" і, нарешті, вибором пародії за провідний жанр, що дозволяло митцеві розглядати різноманітні модерністські стилі 20-х рр. ніби "з вивороту", "зі споду". Буревію-Стрісі закидали "колабораціонізм" із "конкурентами" (особливо важкою була опозиція між "хвильовистами" й "авангардівцями", "авангардівцями" і "семенківцями", — тактика перманентної партизанської війни загалом характерна для "лівих" напрямів), звинувачували в графоманії і порнографії. Сам же "розвінчаний персонаж" у пародійній "Автоекзекуції" радів з активної реакції читачів на епатування Стріхи.

Закриття ВАПЛІТЕ „Літературного ярмарку”. Не минуло це і К.Буревія, який у 1930 р. змушений був написати „Автоекзикуцію”, що виявилася зрештою в пародію на партійну політику і критику. Після цього К.Буревій залишає пародію і зосереджується тільки на драматургії.

К.Буревій є автором сатиричних п’єс „Хами” (1925), „Овечі сльози” (1930), „Опортунія” (1931), „Чотири Чемберлени” (1931), а також монографій „Три поети” (1931 р., про творчість П.Тичини, М.Семенка, В.Поліщука), „Амвросій Бучма” (1933), роману „Хами”. Особливе місце в творчій спадщині К.Буревія посіла історична драма „Павло Полуботок” (період історії України після виступу гетьмана Мазепи проти колоніальної політики Москви. „Я тепер добре знаю, що воля міститься на кінці козацької шаблі”).

Етапи складного шляху професійного політика він планує оформити в книзі спогадів з умовною назвою "Мертві Петлі". Назва мемуарів акцентує на зависанні в мертвій петлі між життям і смертю у виборюванні політичних переконань.

Під час арешту К.Буревія (восени 1934 р. в Москві) тюремні мемуари були конфісковані спецслужбами, як і велике дослідження "Критичний огляд драматичних творів Ромена Роллана". Зберігся тільки зміст книжки, пронумерований К.Буревієм.

"Мертві Петлі" не лише реконструюють лакуни в біографії митця, а й дають уявлення про масштаби задуманого тексту спогадів. Поза сумнівом, вони мали наближатися до політичного і тюремного роману, жанр якого розвинувся в українській літературі вже пізніше — в 1940—50-х рр.

К.С.Буревій був засуджений до розстрілу 1 грудня 1934 р. разом із Д.Фальківським, Г.Косинкою, О.Влизьком, І.Шевченком, братами Крушельницькими - за звинуваченням "в организации подготовки террористических актов против работников советской власти",- своїм життям довівши незаперечність думки про те, що епоха особливо жорстока до людей неординарних. Розстріляний 15 грудня 1934 р.

Дата добавления: 2015-06-26