Структура банківського регулювання та нагляду в Україні

В Україні згідно з Законом «Про банки і банківську діяльність», а також із законопроектом «Про Національний банк України» функції банківського регулювання та нагляду здійснює НБУ. Що стосується регулятивної функції, то її виконують різні департаменти центрально­го апарату НБУ з урахуванням їхнього функціонального призначення. Так, діяльність комерційних банків на валютному ринку регулює де­партамент валютного регулювання, департамент готівково-грошового обігу регламентує порядок роботи банків із готівковою національною валютою, департамент бухгалтерського обліку та розрахунків визна­чає порядок бухгалтерського обліку і звітності в банках тощо.

Основні завдання банківського регулювання та нагляду:

- забезпечення стабільності та надійності банківської системи з метою сприяння економічному піднесенню;

- захист інтересів вкладників, що розміщують свої кошти в банках, від неефективного управління банками і від шахрайства. Інтереси вкладників потребують захисту, тому що в усіх країнах рівень інформованості вкладників про фінансовий стан банків вельми недостатній і вони не мають можливості самостійно оцінити, який ризик беруть на себе, розміщуючи свої кошти в тому чи іншому банку;

- створення конкурентного середовища в банківському секторі, адже саме це середовище є найсприятливішим для клієнтів банків. Завдяки банківській конкуренції знижуються

процентні ставки за позичками, підвищуються процентні ставки за депозитами, розширюється спектр банківських послуг, запроваджуються новітні банківські технології тощо;

- забезпечення відкритості (прозорості) політики і діяль­ності банківського сектору в цілому і кожного банку окремо. Підвищення відкритості базується на удосконаленні системи обліку і звітності в банках і наближенні їх до вимог, що випливають з досвіду міжнародної банківської практики;

- підтримання необхідного рівня стандартизації і профе­сіоналізму в банківському секторі, забезпечення ефективної діяльності банків і запровадження технологічних нововведень в інтересах споживачів банківських послуг.

Під регулюванням банківської діяльності розуміють насамперед створення відповідної правової бази. По-перше, розробка та ухвалення законів, що регламентують діяльність банків (наприклад, Закон про Центральний банк країни, Закон про банки і банківську систему). По-друге, ухвалення відпо­відними установами, уповноваженими державою, положень, що регламентують функціонування банків, у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив. Вони базуються на чинному законодавстві і конкретизують, роз'яснюють основні положення законів. Законодавчі і нормативні положення визначають такі межі поведінки банків, які сприяють надійному та ефективному функціонуванню банківської системи.

Під банківським наглядом розуміють насамперед моніторинг процесів, що мають місце у банківській сфері на різних стадіях функціонування банків, а саме: створення нових банків та їхніх установ; діяльності банків; реорганізації та ліквідації банків.

Регулятивно-наглядові органи мають повноваження засто­совувати до банків певні коригувальні заходи, а також заходи примусового впливу з метою регулювання їхньої діяльності. Ці заходи можуть розглядатися одночасно як елемент банківського нагляду і як елемент банківського регулювання. Отже, поняття регулювання банківської діяльності та банківський нагляд дуже тісно переплітаються.

Нагляд за банками НБУ та його установами традиційно здійснюють двома методами: безвиїзний (дистанційний, заочний) нагляд; виїзне інспектування банків.

Безвиїзний нагляд - це дистанційний моніторинг діяль­ності окремих банків і банківської системи в цілому, а також застосування наглядовими органами певних заходів з метою реагування на проблеми і недоліки, виявлені в діяльності банків. У більшості країн безвиїзний нагляд ґрунтується на аналізі звітності (балансовий звіт, звіт про прибутки/збитки та інші супутні форми), що подається органам банківського нагляду на регулярній основі і дає їм можливість постійно поновлювати інформацію про фінансовий стан банків, зокрема про їхню капітальну позицію, ліквідну позицію, рентабельність, а також певною мірою і про якість активів.

Дані звітності аналізуються і зводяться у статистичні звіти, за якими розраховуються різноманітні стандартні показники. Такі звіти дають змогу виявляти, чи дотримуються банками економічні нормативи; досліджувати тенденції в діяльності банків за певний період; проводити порівняльний аналіз за групами банків. У деяких країнах органи безвиїзного банків­ського нагляду можуть здійснювати моніторинг великих кредитів, кредитів, що надані інсайдерам, моніторинг позичаль­ників, які несвоєчасно повертають банківські позички, тощо.

Безвиїзний нагляд використовується як система раннього застереження, що дає змогу наглядовим органам ухвалювати рішення про застосування до банків коригувальних заходів до загострення ситуації або до проведення інспекційної перевірки на місці. Проте слід зазначити, що безвиїзний нагляд може бути ефективним лише за умови, що він провадиться на основі достовірної звітності, отриманої від банків, та у разі дотримання ними певних стандартів обліку, звітності, високого рівня комп'ютеризації банківської діяльності.

Інспекційні перевірки банків на місцях мають проводитися кваліфікованими спеціалістами банківського нагляду, які здатні оцінити ступінь ризиків, можливих у діяльності того чи іншого

банку, і визначити якість управління цими ризиками. Інспек­тування дає змогу органам банківського нагляду перевіряти такі аспекти діяльності банків:

- достовірність звітності;

- дотримання законів і нормативних актів;

- надійність управління банком;

- стійкість фінансового стану банку.

Порівняно з безвиїзним наглядом інспекційні перевірки надають наглядовим органам більше можливостей щодо виявлення реальної якості банківських активів, якості управ­ління банком і взагалі реального фінансового стану банку. Проте цей метод нагляду є більш трудомістким, потребує більшої кількості персоналу.

Оптимальний варіант банківського нагляду передбачає координацію зусиль безвиїзного нагляду та інспектування, тому що ці наглядові методи є взаємодоповнюючими. Слід також додати, що наглядові органи повинні мати контакт з керів­никами банків і глибоке розуміння банківської діяльності.

Важливим кроком на шляху становлення та зміцнення банківського нагляду було прийняття Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Новий закон дає змогу досягнути повної відповідності вітчизняного банківського нагляду Базельським принципам. Передусім таким із них, як контроль істотної участі у власності банку (пряме або опосередковане, самостійне або спільне з іншими особами володіння 10 і більше відсотками статутного капіталу чи права голосу придбаних акцій/паїв (принцип 4); встановлення критеріїв інвестиційної діяльності банків (принцип 5); вимоги щодо достатності капіталу (принцип 6); контроль кредитування банками пов'язаних осіб (принцип 10), повноваження щодо заходів впливу та виправних дій (прин­цип 22), глобальний сукупний нагляд за міжнародною діяль­ністю банків (принцип 23).

Значно ефективнішим став нагляд за проблемними бан­ками. Законодавчу базу стосовно вирішення проблемних

банківських ситуацій було закладено ще в Законі "Про Національний банк України", а розширено в новому Законі "Про банки і банківську діяльність". Прийнято також низку важливих нормативних актів, якими регулюються заходи впливу щодо проблемних банків. Нині їх приводять у відповідність із новим Законом "Про банки і банківську діяльність", узгоджуючи з Базельськими принципами 1 та 22.

Передбачається, що до кінця 2002 р. буде уточнено та прийнято загалом близько 40 нормативних актів.

Ще однією важливою подією, яка наблизила нас до ви­конання Базельських принципів, став липневий (2000 р.) Указ Президента "Про заходи щодо зміцнення банківської системи України та підвищення її ролі у процесах економічних пере­творень". Серед першочергових завдань, поставлених у ньому, -зростання рівня концентрації банківського капіталу, капіталізації прибутку, врегулювання в установленому порядку процедур банкрутства банків, їх злиття або приєднання, реформування системи нагляду за діяльністю вітчизняних банків.

Згідно із зазначеним указом та новою редакцією Закону України "Про банки і банківську діяльність" розроблено Основні напрями реформування банківського нагляду на 2001-2003 pp., затверджені постановою Правління НБУ від 15.12.2000 р. № 491. Реалізація передбачених заходів дасть змогу закріпити позитивні тенденції в розвитку банківської системи, сприятиме вдоско­наленню нагляду та підвищенню рівня капіталізації, ліквідності, надійності банків, зміцненню довіри до них, створенню стабільної і високо розвинутої, добре капіталізованої банківської системи, яка відповідатиме вимогам економічного розвитку, базовим принципам Базельського комітету і, врешті, сприятиме під­вищенню добробуту населення України.

Значного успіху досягнуто на шляху виконання тих Базельських принципів, які стосуються методів поточного нагляду. Цьому сприяла реструктуризація банківського нагляду в Україні, розпочата в 2000 р. на видання Указу Президента. Вона стала першим кроком до ствердження банківського

нагляду як самостійної структури з наявністю в ній достатніх ресурсів для здійснення своїх функцій. У результаті реструк­туризації безвиїзний та виїзний нагляд значно наблизилися до інтеграції (принцип 16); удосконалено принципи збору та оцінки фінансових звітів і статистичної інформації (прин­цип 18); посилено спроможність органів нагляду оцінювати наглядову інформацію за допомогою виїзних перевірок та зовнішніх аудиторів (принцип 19).

Слід наголосити, що завдяки реструктуризації вдалося чіткіше визначити функції різних підрозділів нагляду. Так, макроекономічним аналізом банківської системи країни нині займається спеціально створений для цього підрозділ, а не управління безвиїзного нагляду, як було раніше. Це дало змогу безвиїзним аналітикам зосередитися на завданнях безпо­середнього нагляду за діяльністю конкретних банків, що має підвищити ефективність їхньої роботи.
5О. Повноваження Генерального департаменту банківського нагляду

Дата добавления: 2015-06-26