Процесуально-криміналістичне оформлення фотозйомки, кінозйомки та відеозапису 3 страница

Дугові папілярні візерунки є найпростішими за своєю будовою і складаються з одного-двох потоків папілярних ліній, які беруть початок біля одного бічного краю пальця та продовжуються до другого, утво­рюючи в середній частині візерунка дугоподібні фігури. Дугові візе­рунки поділяються на два види: прості дугові візерунки і дугові візе­рунки із зародковим внутрішнім малюнком. Дугові візерунки станов­лять близько 5 % від загальної кількості пальцьових візерунків.

Петльові папілярні візерунки мають не менше трьох потоків ліній і одну дельту, а в їхньому внутрішньому малюнку є хоча б одна папілярна лінія, що утворює вільну петлю. Петльові візерунки поділяють­ся на ульнарні (основи петель звернено до мізинця) і радіальні (осно­ви петель звернено до великого пальця). Розрізняють такі види петльо- вих візерунків: прості, половинчасті, замкнуті, вигнуті, рівнобіжні, зустрічні. Петльові візерунки становлять близько 65 % від загальної кількості пальцьових візерунків.

Завиткові папілярні візерунки — найскладніші за будовою, їх вну­трішній малюнок має хоча б одне коло, повний оберт спіралі або дві-три системи петель, голівки яких огинають одна одну, або хоча б одне пів­коло, опуклість якого звернена до основи візерунка. Завиткові візерун­ки мають дві дельти (іноді три-чотири). Завиткові візерунки поділя­ються на кругові, спіралеподібні, неповні зі складною будовою вну­трішнього малюнка. Завиткові візерунки становлять близько 30 % від загальної кількості візерунків.

16. Криміналістична класифікація слідів ніг людини і їх доказове значення

Сліди ніг - це наслідки різних рухів людини, пов'язані з переміщенням її тіла у просторі. Локомоційні рухи є рефлек­торним актом-иавичкою, що виникає в процесі навчання й жит­тєвого досвіду, вони існують на місці вчинення будь-якого зло­чину, але за різних причин не завжди виявляються.

Сліди ніг людини можна поділяти за різними загальними крите­ріями поділу слідів рук та інших трасологічних об'єктів. А ще

> За слідоутворювальпим об'єктом:

- сліди взуття;

- сліди босих ніг;

- сліди ніг у шкарпетках (панчохах);

- сліди ніг від взуття в калошах (рідко);

- сліди ніг у взутті, яке було на ногах (зрідка).

> За кількістю залишених слідів ніг:

- одиночний слід ноги;

- множина одиночних слідів;

- групові сліди, або «доріжка» слідів.

За слідами босих ніг і взутих у шкарпетки (панчохи) ототож­нюють людину, а за слідами взутих ніг - взуття, а вже за його допомоги - людину.

> Використовують статичні сліди, що можуть бути об'ємни­ми та поверхневими.

> Поверхневі сліди бувають забарвлені та незабарвлені.

> Забарвлені за механізмом утворення поділяються на сліди нашарування та відшарування.

> Безбарвні сліди бувають маловидимими та невидимими.

Невидимі сліди босої ноги можуть бути потові або потожи-рові, як і сліди рук.

Забарвлені сліди ніг можуть бути нанесені фарбуючою речо­виною, кров'ю як брудом та іншими рідкими (стійка крейда, борошно, пил, цемент) речовинами.

Об'ємні сліди інколи бувають комбінованими, тобто одно­часно забарвленими певною речовиною, з одночасним нашару­ванням і відшаруванням.

Звичайно, мають трасологічне значення «динамічні сліди ніг - в основному у випадках, коли ногами завдавались удари по перепоні (по тілу), мало місце волочіння людини або ковзан­ня ногами.

Сліди ніг сприяють установленню деяких важливих обста­вин, які спрощують пошук особи, що їх залишила.

За слідами можна припускати про особливості людини (її зріст, ознаки ходи); про ознаки взуття; про обставини дій (на­прям і темп руху) тощо.

За слідами босої йоги визначають:

• розмір ступні (довжину в цілому, ширину плесна, п'ятки, мостової (проміжної) частини);

• ширину і довжину кожного пальця;

• загальну форму ступні (форма сліду) залежить від підйому ступні, яка буває високою, середньою, низькою;

• загальну будову папілярних візерунків;

• наявність рефлексорних (згинальних) складок (це за суттю є загальні ознаки).

До окремих ознак слідів босої ноги відносять: співвідношен­ня розмірів пальців, їх форму, розташування відносно перед­нього краю плесни, вигин окремих пальців, наявність, форму та розташування різноманітних ушкоджень і деформації (рубців, мозолів тощо), окремі ознаки папілярних візерунків.

Якщо виявлено слід ноги в панчосі, шкарпетці, тоді загаль­ними ознаками, окрім відображених у ньому ознак самої ноги, будуть: розмір шкарпетки, тип і схема переплетення ниток, фабричні шви біля п'ятки чи носової частини.

До окремих ознак такого сліду відносять наявність і розта­шування фабричних дефектів (нерівності ниток, вузли на них); особливості зношення, кут зношення ниток на швах; наявність, форму, розміри пошкоджень, латок, вшивань; місце їх розташу­вання; число і розміщення рядків «штопок»; вшивань тощо.

У слідчій практиці найчастіше мають справу зі слідами взу­тих ніг.

Загальними ознаками підошви є:

• конструкція підошви (суцільна без каблука, з окремим каб­луком, з окремим каблуком і окремою підкладкою (підметкою);

• розмір підошви та її частин (довжина всієї підошви, під­кладки, каблука, ширина підкладної частини в найширшому місці; ширина проміжкової частини, каблука);

• форма підошви та окремих частин (носка, внутрішнього і заднього країв каблука);

• загальна характеристика поверхневої підошви та її частини (площинна, випукла, гладка, з рельєфним малюнком; вид, фор­ма, розміри малюнка);

• спосіб приєднання підошви та її частин (гвинтовий, дере­в'яно-шпильковий, прошивний, клейовий, за допомоги цвяхів);

• кількість рядків шпильок, цвяхів, гвинтів;

• наявність на підошві підківок, шипів проти ковзання, фаб­ричних клейм і позначок.

Під час носіння та ремонту взуття виникають різноманітні поверхні (під час дослідження визначаються їхні межі, форма, розміри, розташування, отвори, тріщини, косячки, їх форма, розміри, місце розташування).

За одиничними слідами (слідом ніг, взуття) поряд з іденти­фікацією об'єкта, що їх залишив, вирішують деякі питання діа­гностичного характеру. За формою сліду, за ступенем відобра­ження п'яткової (каблучної), носкової та проміжкової частин є можливим установити, чи стояла людина, чи рухалася, а якщо рухалася, то з якою відносною швидкістю (рухалася нормаль­но, швидко, бігла).

За слідом ноги можливе наближене визначення зросту лю­дини і розмір взуття, яке вона носить:

розмір ступні дорівнює 15,8% зросту дорослого чоловіка і 15,5% зросту жінки;

якщо виявлено слід взуття, то від виявленої величини відні­мають 1- 2 см (це величина підошви взуття, що перевищує на­ближену довжину ступні), а після проводять ті ж дії, що й для визначення зросту за довжиною сліду босої ноги, а про величи­ну розміру взуття свідчитиме різниця між довжиною сліду взуття і числом 1-2 см (це є характерним для метричної схеми, для якої є 13 розмірів взуття (для чоловіків від 24,5 до 30,5, для жінок - від 21,5 до 27,5), хоча є й штихмасова система (від за­гальної довжини взуття віднімають 1-2 см і ділять на штихмасу 6,67 мм або на 2/3. Наприклад, 27,5 х 6,67 або 27,5 х 2/3 - розмір взуття).

Крім того, вивчаючи одиничний (одиничні, тобто безсистем­ні, сліди взуття, слід) визначають тип, модель, особливості пі­дошви взуття, про що вже йшлося.

Як уже зазначалося, сліди ніг можуть бути одиничними і множинними.

Значна кількість слідів ніг, що пов'язані єдиним механізмом утворення та напрямом, називається «доріжкою» слідів ніг, тоб­то коли сліди утворюють систему: 1) «доріжка» слідів повинна мати не менше 20 слідів і пряму лінію ходу (напрямку руху); 2) вимірювання мають здійснюватись на місці події, а потім на панорамному масштабному знімку; 3) вимірюють усі ознаки в кожному сліді, а потім обчислюють середнє арифметичне зна­чення ознаки, що відображується у протоколі огляду місця по­дії - саме за дотримання цих правил можна отримати відносно постійні результати вимірювань ознак локомоційних рухів людини.

Елементами «доріжки» слідів ніг є:

• розмах ніг, тобто довжина кроку правої та лівої ніг;

• поперечне розміщення ніг, що відображається в ширині кроку;

• поворот ступні навколо вертикальної осі ноги, що відобра­жає кут розвороту ступнів;

• лінія ходи;

• лінія напряму ходи;

• кут кроку (лівого, правого).

Ці елементи вимірюють і визначають кількістю в сантимет­рах і градусах.

За елементами доріжки можна встановити приблизний зріст, стать особи, вік, функціональні особливості, нижні кін­цівки, професію, захворювання, аномалії рухового апарату, ви­значити як вона йшла (кроком, бігла); з багажем чи без нього тощо.

Фіксацію слідів ніг здійснюють фотографуванням, вимірю­ванням та описом, копіюванням і моделюванням, вилученням слідів разом із об'єктом - носієм сліду.

Фотографування одиночних слідів виконується масштаб­ним способом, а доріжки - панорамним у поєднанні з вимірю­вальним.

У протоколі описують після вимірювання всі загальні та окремі ознаки як одиночного, так і групового сліду («доріжки»).

Об'ємні сліди - видимі. Розповсюджені способи їх фіксації -об'ємне моделювання, тобто виготовлення зліпків, копій.

Матеріалом для виготовлення зліпків служать: гіпс, сірка, вальцмаса. Частіше за все застосовують гіпс.

Порядок фіксації об'ємного та поверхневого сліду ноги: ви­ лучити сліди запаху; сфотографувати, виміряти й описати; як­ що слід комбінований, то вилучити речовину, якою він зафар­ бований, виготовити зліпок, а якщо поверхневий - відтиски (особливо якщо слід босої ноги), способом перенесення на ко­ піювальний матеріал (дактоплівку, опалену гуму тощо) або ви­ лученням у натурі.

Об'ємні сліди на сипких матеріалах фіксують зліпками.

Гіпсові зліпки виконують заливним, насипним і комбінова­ ними способами.

Перед виготовленням зліпка заливним способом на сипкому ґрунті сліди закріплюють розчином перхлорвінілової смоли в ацетоні, розчином цукру, лаком для волосся, а потім уже виго­ товляють зліпок звичайним способом.

За насипного способу слід припудрюють гіпсом через сито, а потім засипають товстим шаром гіпсу, накривають ганчіркою і через неї змочують гіпс до затвердіння.

За комбінованого способу слід закріплюють (закривають) через припудрення гіпсом (шаром завтовшки 5 мм), потім зали­ вають рідким гіпсом, кладуть арматуру і заливають звичайним розчином гіпсу.

Техніка виготовлення гіпсового зліпка заливним способом є такою: зі сліду видаляють воду та сторонні предмети; якщо слід неглибокий, роблять загорожі металевою (картонною) стрічкою; розчин гіпсу (сметаноподібної консистенції) наносять на весь слід; кладуть арматуру (каркас), мотузку кінцями назовні та ви­ ливають залишок розчину гіпсу; через 15-20 хв. після затвердін­ ня зліпок акуратно піднімають і звільняють від ґрунту водою.

Не можна зліпок терти, щоб відділити грунт.

Потім до кінців мотузки прикріплюють бирку, на якій роблять засвідчувальний номер, і висушують зліпок.

Інколи об'ємні сліди ніг містяться під водою, видалити яку практично неможливо (калюжа, річка, став).

У цьому випадку для виготовлення зліпка виконують такі дії: якщо шар води над слідом досягає 10 см, то металевою (пласти- ковою) стрічкою огороджують слід і відсмоктують воду грушею, а потім виготовляють зліпок звичайним заливним способом.

Якщо шар води досягає 5 см, то воду можна не відсмоктува­ти, а просто в неї висипати гіпс до кінця загорожі, поклавши ар­ матуру (у воді гіпс затвердіє, і зліпок можна буде вилучити).

За шарін води понад 50-100 см розчин гіпсу треба зробити густим і через гумову трубку вилити його у слід, підводячи кі­нець трубки безпосередньо до сліду.

Об'ємні сліди на снігу фіксують звичайним способом, обов'язково попередньо зміцнивши стінку сліду (з груші або пульверизатора оббризкати поверхню сліду водою 0 °С чи бен­золом, а також охолодивши воду до 0 °С перед виготовленням гіпсового розчину.

Фотознімок сліду, його зліпок (відтиск) направляють згодом сксисртові-трасологу.

Якщо слід залишено босою ногою, то на експертизу направ­ляють і експериментальні зразки ніг запідозрених осіб.

Коли на місці події вилучено зліпки зі слідів взуття, то на експертизу направляють і взуття, вилучене у підозрюваних.

Якщо від моменту вчинення злочину минув тривалий час, то експертові треба повідомити про те, чи ремонтувалося взуття, чи воно використовувалося за призначенням, як інтенсивно тощо.

17. Сліди знарядь злому, інструментів і транспортних засобів: виявлення, огляд, фіксація, доказове значення

Сліди знарядь злому — це сліди, залишені різними засобами, які використовувалися злочинцем для відкриття сховищ і руйнування перепон. Сліди знарядь злому поділяють на такі види: сліди натискан­ня, сліди ковзання (тертя), сліди різання, розпилу, розрубу та свердлін­ня (рис. 8). Залежно від умов слідоутворення вони можуть бути об’ємними та поверхневими, статичними та динамічними. Сліди зна­рядь злому та інструментів виявляють на зламаних вікнах, дверях, проломаних підлогах або стелях, замикаючих пристроях.

Знаряддя злому — це будь-який твердий предмет (металевий прут, лом, труба, сокира та ін.), який може бути використаний для подолання перешкод. Зазвичай застосовується різний столярський або слюсарський інструмент, металеві предмети. До особливої групи знарядь злому на­лежать спеціально виготовлені у злочинних цілях інструменти та при­строї: «гусяча лапа», «рак», «фомка», «уїстіті», «відмички» та ін.

Сліди фіксують за загальними правилами в протоколі слідчого огляду, де відображається, що зламано, з якого матеріалу виготовлено цей об’єкт, де він розташований, які на ньому пошкодження, їх розміри, контур, фор­ма, механізм утворення, вид слідів, наявність у них сторонніх речовин тощо. Виявлені на місці події знаряддя злому підлягають ретельному огляду та опису в протоколі. Сліди знарядь злому та інструментів необ­хідно сфотографувати за правилами масштабної зйомки. Дрібні сліди- відображення доцільно фотографувати методом макрозйомки.

Способи фіксації слідів знарядь злому:

1) опис у протоколі;

2) фотографування;

3) виготовлення схем;

4) копіювання;

5) виготовлення зліпків.

Для виготовлення зліпків використовують різні матеріали: пласти­лін, гіпс, синтетичні матеріали — пасти «К», «У-4», «СКТН-1», зубо­лікарські зліпочні маси (стіракрил, стенс, дентол, тіодент). Виготовле­ні зліпки слід упакувати та опечатати.

Дослідження слідів знарядь злому та інструментів дає змогу з’ясувати механізм злому, навички злочинця, встановити групову на­лежність знаряддя, яке було застосовано, або ідентифікувати його.

Сліди транспортних засобів — це сліди, які відображають зовніш­ню будову частин транспортного засобу: сліди-відображення (сліди коліс на ґрунті); предмети, що виокремилися від транспортного засобу (частки фарного скла); речовини (плями мастила).

Колісний транспорт залишає сліди статичного походження — сліди кочення, а під час різкого гальмування утворюються сліди динамічного походження — сліди гальмування. Сліди автотранспорту залишаються у вигляді відбитків протектора (рис. 9). Вони можуть бути об’ємними (на снігу, глині, іншому ґрунті) та поверхневими (на асфальті).

За слідами транспортного засобу можна визначити: групову на­лежність (тип, марку, модель); ототожнити транспортний засіб або його частину; встановити деякі обставини розслідуваної події (напрямок руху, довжину шляху гальмування, швидкість гальмування, механізм і характер пошкоджень та ін.). Вивчення слідів дозволяє визначити: колію (відстань між середніми лініями слідів колес, встановлених на одній осі), базу (відстань між передньою та задньою осями), кількість осей та колес, ширину бігової доріжки, довжину кола колес.

Способи фіксації слідів транспортних засобів: 1) опис у протоколі;

2) фотографування; 3) виготовлення схем, замальовок; 4) копіювання;

1) виготовлення зліпків.

У протоколі слідчого огляду необхідно зазначати: місцезнаходжен­ня слідів і час їх виявлення; вид і стан ґрунту або покриття дороги, де виявлено сліди; вид слідів (об’ємні, поверхневі); кількість слідів, їх розташування між собою; ширину кожного сліду; глибину об’ємних слідів щодо поверхні дороги; розмір колії; форму малюнка протектора шин, їх розміри, індивідуальні особливості; довжину сліду одного оберту колеса; довжину шляху гальмування; ознаки напрямку руху; ознаки шляху гальмування і ступінь його відображення.

Поверхневі сліди протектора можуть бути скопійовані на фотопапір або прошкурену листову гуму. В разі виявлення слідів на картоні, фа­нері, папері, одязі потерпілого їх вилучають у натурі.

З об’ємних слідів транспортних засобів виготовляють гіпсові зліп­ки (зліпки повинні бути завдовжки 600-700 мм). Для фіксації окремих деталей використовують полімерні матеріали.

18. Поняття і завдання судової балістики. Об’єкти дослідження

Судова балістика — це галузь криміналістичної техніки, яка вивчає ознаки вогнепальної зброї і боєприпасів, закономірності ви­никнення слідів їх застосування, розробляє засоби і методи збиран­ня і дослідження таких слідів для встановлення певних обставин розслідуваних злочинів, а також рекомендації щодо запобігання злочинам, пов’язаним із вогнепальною зброєю. У військово-технічній галузі — це вчення про закони польоту снарядів, випущених із вогне­пальної зброї. У судовій же балістиці досліджуються вогнепальна зброя і наслідки застосування її зі злочинною метою. Дослідження зброї дає можливість висунути обґрунтовані версії, виявити істотні обставини у справі, встановити винну особу.

Судова балістика пов’язана з іншими галузями знань. Найбільш близький зв’язок судової балістики з судовою медициною та судовою хімією, методи яких використовуються при дослідженні зброї та слідів пострілу. Судова балістика пов’язана також з іншими галузями кримі­налістичної техніки — трасологією, судовою фотографією тощо.

Речовими доказами при використанні вогнепальної зброї можуть бути зброя та її частини, патрони, гільзи, кулі, дріб, картеч, пробоїни, пижі, незгорілі порошинки, пристрої, прилади і матеріали, що засто­совувалися при кустарному виготовленні зброї та боєприпасів.

Завдання судової балістики:

1) визначення властивостей вогнепальної зброї та боєприпасів (на­приклад, чи є вилучений у затриманого предмет вогнепальною зброєю; чи придатна зброя до стрільби; чи можливий мимовільний постріл із зазначеної зброї та ін.);

2) визначення групової належності зброї та боєприпасів або їх частин (наприклад, до якого виду чи зразку належать патрон, куля, гільза; зі зброї якої моделі (системи) відстрілено дану кулю, гільзу тощо);

3) ідентифікація зброї та боєприпасів (наприклад, чи з даної зброї відстрілена куля, гільза; з одного чи різних екземплярів зброї відстрі­лені дві кулі або гільзи, виявлені в різних місцях; чи були куля і гільза до пострілу частинами одного патрона та ін.);

4) встановлення окремих обставин застосування вогнепальної зброї (наприклад, відстань, з якої стріляли; напрямок пострілу; взаємне роз­ташування зброї та перешкоди; кількість пострілів та ін.).

Об’єктами судово-балістичного дослідження є:

1) ручна вогнепальна зброя;

2) окремі частини зброї;

3) боєприпаси;

4) сліди пострілу (сліди застосування зброї);

5) засоби та інструменти, що застосовувалися для спорядження патронів або виготовлення снарядів.

19. Слідчий огляд зброї та слідів її дії. Встановлення обставин її застосування

Огляд зброї, боєприпасів та слідів пострілу здійснюється відповід­но до вимог норм КПК України (ст. ст. 190-193, 195). У разі потреби слідчий запрошує для участі в огляді спеціаліста з судової балістики.

Завданням огляду є виявлення, фіксація, вилучення зброї, боєпри­пасів, слідів пострілу і дослідження їх на місці події для визначення виду, системи, калібру зброї, кількості пострілів, дистанції, напрямку і місця, з якого було зроблено постріл.

Виявлену зброю фіксують за допомогою фотозйомки та описують у протоколі огляду. При огляді зброї необхідно додержуватися певних правил. Так, при огляді бойової зброї треба:

1) встановити, чи знаходиться курок (ударник) на бойовому або захисному взводі та чи є патрон у патроннику;

2) витягти магазин, оглянути його поверхню;

3) розрядити зброю;

4) вжити заходів щодо відшукання слідів;

5) оглянути внутрішню поверхню каналу ствола для виявлення слідів пострілу у вигляді нагару, незгорілих порошинок;

6) встановити, чи немає яких-небудь пошкоджень на зброї або чи не відсутні які-небудь частини;

7) визначити наявність або відсутність запаху пороху в каналі ствола.

У протоколі огляду щодо зброї слід вказати: місце виявлення, від­стань від двох нерухомих об’єктів, положення ствола зброї, вид, сис­тему, наявність і зміст маркувальних позначок, номер зброї або її частин, загальний стан зброї, положення курка, запобіжника, кожуха затвора, наявність патрона (гільзи) у патроннику, магазині (барабані), слідів пальців на зброї, кіптяви і нагару, сторонніх часток у стволі та слідів запаху порохових газів.

Огляд і дослідження боєприпасів. Патрони, гільзи, кулі, дріб, кар­теч, прокладки, пижі підлягають виявленню, фіксації та дослідженню при огляді на місці події.

У протоколі огляду при описі гільзи вказують: місце виявлення, форму, колір металу, маркувальні позначки, розміри, наявність і форму слідів зброї. При описі кулі (дробу) в протоколі відзначають: вид пере­пони, розміри пошкодження кулі, наявність на кулі сторонніх речо­вин.

Під час пошуку гільз необхідно враховувати механізм викидування гільзи (бік викидування). При цьому ефективним буде застосування металошукача.

Дріб може бути виявлений у тілі (або одягу) потерпілого та в інших об’єктах. Гранична дальність польоту дробу — 400 м (при діаметрі дробу 5 мм — дальність 500 м, картеч — дальність до 600 м).

Під час огляду вогнепальних ушкоджень фіксують: вид і власти­вості перепони, форму країв ушкодження та його розміри, взаємне розташування декількох ушкоджень, їх розміщення на перепоні.

При виявленні слідів кіптяви, незгорілих порошинок, частин змаз­ки в протоколі необхідно описати: форму, кількість зон відкладення, інтенсивність кожної зони, колір кіптяви чи порошинок, їх віддаленість від ушкодження та ін.

Визначення напрямку пострілу і місця, звідки він був зроблений. При огляді місця події місце пострілу визначають за допомогою ви­явлення гільз та за слідами вогнепальних ушкоджень. Напрямок по­льоту кулі звичайно визначається шляхом візирування (спостереження крізь канал пробоїни). Наявність двох пробоїн дозволяє визначити на­прямок польоту кулі з достатньою точністю. Візирування може здій­снюватися за допомогою виготовленої з паперу трубки або протягу­ванням шнура крізь пробоїни. Місце пострілу, встановлене за допо-могою візирування, фотографують. При стрільбі з великої відстані необхідно враховувати траєкторію польоту кулі. У складних випадках доцільно запрошувати спеціаліста з судової балістики.

Виявлена та досліджена на місці події вогнепальна зброя, сліди її дії та боєприпаси підлягають вилученню. Ці об’єкти належним чином упаковуються та опечатуються печаткою слідчого.

20. Холодна зброя: поняття, слідчий огляд, напрями дослідження

Холодною зброєю є предмети та пристрої, конструктивно призначені та за своїми властивостями придатні для неодноразового завдання тяжких (небезпечних для життя у момент спричинення) і смертельних тілесних ушкоджень (в подальшому - "ураження цілі"), засновані на використанні м'язової сили людини, які не мають прямого виробничого або господарсько-побутового призначення.

Для того щоб установити, чи є предмет холодною зброєю і до якого виду (типу) відноситься, необхідно знати існуючі системи класифікації холодної зброї і його будову.

За конструкцією та способом нанесення тілесних ушкоджень холодна зброя розподіляється на: зброю безпосередньої дії (клинкову, неклинкову, комбіновану); зброю опосередкованої дії (метальну). Клинкова холодна зброя - предмети та пристрої уражуючим елементом яких є клинок. Клинкова зброя може розрізнятися по конфігурації, розмірам, способам утримання в руці. Зброя з руків'ям - шаблі, шашки, кинджали, ножі і т.п. Зброя зі древком - піки, списи, рогатини. Без руків'я та древка, але кріпиться до вогнепальної зброї, - голчасті і деякі клинкові багнети. Кортики, кинджали, ножі і подібні їм зразки називають короткоклинковою зброєю; шаблі, шашки, палаші, рапіри і т.п. - довгоклинковою. Клинок може мати пряму форму (більшість вищезгаданих зразків зброї) і криву - ятагани, шаблі, шашки, деякі кинджали і ножі. Найбільше поширеними в криміналістичній практика є зразки короткоклинкової зброї з руків'ям: кинджали (військові, мисливські), ножі (військові, мисливські, кримінальні), багнети. За принципом дії клинкова холодна зброя ділиться на зброю: що рубає (мечі, шаблі); що коле (кортики, стилети, грановані багнети, шпаги, рапіри); колюче-рубає (ятагани, палаші, шаблі); колюче-ріже (кинджали, ножові багнети, ножі фінські, десантні, мисливські, тесаки). До неклинкової холодної зброї, відносяться зброя ударно-дробильної дії, вся інша - до клинкової. Неклинкова (ударно-дробильна) холодна зброя - предмети та пристрої уражуючим елементом яких є ударна частина (частини). До даного виду холодної зброї відносяться кистені, бойові батоги, кастети, ударні персні, булави та ін. Комбінована холодна зброя - предмети та пристрої, у яких в одне конструктивне ціле поєднані уражуючі елементи, характерні для різних типів холодної зброї (наприклад, кастет-ніж з клинком та ударною частиною.

Метальна холодна зброя - предмети та пристрої, якi призначенi для ураження цiлi на вiдстанi. Метальна холодна зброя розподіляється на: просту метальну холодну зброю (ураження цілі обумовлено її контактом з предметом, який отримав направлений рух внаслідок безпосереднього прикладання до нього м'язового зусилля людини - метальні ножі, сюрікени та ін.); механічну холодну зброю (ураження цілі обумовлено її контактом із снарядом, який отримав направлений рух внаслідок прикладання м'язового зусилля людини до механічного пристрою - луки, арбалети, пращі, тощо).

До бойової холодної зброї вiдноситься зброя, що призначена і придатна для смертельного ураження цілі при вирiшені бойових та оперативно-службових завдань державними та іншими легітимними вiйськовими або воєнiзованими формуваннями та знаходиться чи знаходилась в них на озброєннi.

До мисливської холодної зброї вiдноситься зброя, призначена і придатна для смертельного ураження (в т. ч. добивання) звiра, в умовах промислового або спортивного (в тому числi пiдводного) полювання.

До кримiнальної холодної зброї вiдносяться виготовлені кустарним або саморобним способом предмети та пристрої, які призначені для завдання тілесних ушкоджень людині і не мають аналогів серед бойової та мисливської зброї.

За способом виготовлення розрізняють холодну зброю: а) заводського виготовлення (фабричне, фірмове, стандартне), б) кустарну, що виготовляється майстрами-зброярами з обліком професійних (промислових, національних) традицій, в) саморобну, що виготовляється окремими особами, що не є майстрами-зброярами.

При вилученні холодної зброї в протоколі обшуку або огляду повинні бути відбиті його зовнішні ознаки в такому об'ємі, щоб за ними можна було судити про вид зброї. Для цього в протоколі необхідно зазначити: конструкцію холодної зброї, її розміри, комплектність складових частин, спосіб кріплення руків'я до клинка; матеріал, із якого виготовлені частини зброї, їх колір, міцність, характер поверхні (гладка, шорсткувата, зазубрена); форму клинка, заточення леза і вістря клинка, ступінь гостроти заточення; пругкість клинка, чи є доли на клинку (жолобок), ребра жорсткості (виступи); чи є обмежувач на руків'ї, із якими відомими зразками збігається даний екземпляр зброї. Для визначення виду зброї можуть бути використані довідкові альбоми, посібники. Якщо виявлені пошкодження, які характерні для холодної зброї у протоколі відзначають: де, на якому предметі (ділянці предмета) виявлене пошкодження, його розмір, форма, вид крайових ділянок (рівні, розволокнення). Пошкодження, що залишаються холодною зброєю, залежать від типу зброї, механізму впливу і матеріалу, на якому утворене пошкодження (тканина одягу, вид переплетення ниток тканини, матеріал тканини і т.п.). Одяг вилучають і направляють на експертне дослідження (криміналістичне, судово-медичне). У складних ситуаціях, особливо при наявності саморобної зброї, призначається експертиза.

Дата добавления: 2015-06-04