Взаємодія під час розслідування надзвичайних випадків

Взаємодія під час допиту

У ході підготовки до допиту свідків, слідчий може доручити оперативному підрозділу зібрати характерні відомості на групу осіб, що підлягають допиту, а також про їхні взаємовідносини з обвинуваченим, про передбачувану поведін­ку на допиті тощо. Виходячи з отриманих даних, слідчий визначає черговість допиту свідків, тактику їхнього допиту, можливість використання оперативної інформації. Крім того, взаємодія слідчого з оперативним працівником виникає у разі необхідності перевірки через інші джерела правдивості отриманих свід­чень свідка, а також коли доцільно через ті самі джерела спонукати свідка до давання правдивих свідчень.

Під час допиту обвинуваченого або підозрюваного слідчий з'ясовує пи­тання, що стосуються не тільки довершеного злочину, а й питання розвіду­вального і контррозвідувального характеру. З'ясування таких питань може проводитись у присутності оперативного працівника або на прохання зацікав­леного оперативного підрозділу самим слідчим. Це прохання може бути офо­рмлене у вигляді переліку питань. Отримані дані можна використати при про­веденні таких заходів, як оперативна гра зі злочинною групою, впровадження своїх осіб у банду, розкладання даної організації та ін.

У взаємодію після закінчення попереднього слідства входить: організація і здійснення профілактичних заходів, що завершуються, допомо­га суду в підготовці й проведенні судового процесу. Якщо карна справа була припинена через недоцільність віддання обвинуваченого до суду (малої суспільної небезпеки, віку, стану здоров'я і т. д.), то взаємодія тут зводиться до проведення профілактичних заходів, застосування інших заходів впливу. Коли карна справа направляється в суд, своє зусилля слідчі й оперативні працівники зосереджують на наданні допомоги суду в організації і прове­денні судового процесу, в контролі за поведінкою обвинуваченого, в отри­манні даних про його позиції на суді, припинення можливих злочинних виявів з боку спільників, родичів або друзів у ході проведення судового процесу.

З метою забезпечення ефективності взаємодії слідчих і оперативних під­розділів для розслідування надзвичайних подій створюються оперативно слідчі групи, до складу яких включаються найдосвідченіші слідчі й оперативні працівники. Такі групи створюються при оперативних управліннях центрального апарату і обласних органах МВС і СБУ. Старшим оперативно-слідчої групи призначається один з керівників оперативного підрозділу, який і несе повну відповідальність за результати дій групи. Він також зобов'язаний турбу­ватися про постійну готовність групи, про її техніко-криміналістичну оснаще­ність, про забезпечення безпеки членів групи під час виїзду на місце події, у процесі огляду місця події, проведення інших слідчих дій і оперативно-розшу-кових заходів.

З надходженням повідомлення про надзвичайну подію керівник опера­тивно-слідчої групи вживає заходів до отримання як можна більш повної інформації про подію: що, де, коли сталося, які наслідки, чи є потерпілі, чи надана їм медична допомога, чи організована охорона місця події, чи є дані про злочинця, про очевидців та ін., після чого організує виїзд групи. У разі необхідності встановлює контакт з прокурором, територіальними органами МВС, СБУ, командуванням внутрішніх військ для проведення можливих спільних заходів.

Слідчий, що входить до складу оперативно-слідчої групи, організаційно підпорядковується керівнику групи. Однак, у ході проведення слідчих дій він повністю зберігає свою процесуальну самостійність і діє відповідно до вимоги процесуального закону. Керівник групи не має права давати вказівки слідчому з процесуальних питань. За погодженням з керівником групи слідчий може залучити до проведення невідкладних слідчих дій оперативних працівників. Таке\залучення може бути в формі надання допомоги слідчому або в формі самостійного проведення слідчих дій оперативним працівником за доручен­ням слідчого. Без доручення слідчого оперативні працівники не мають права проводити слідчі дії, крім випадків, що не терплять зволікання, коли вони ви­ступають у ролі органу дізнання. Через керівника групи слідчий може доруча­ти оперативним працівникам проведення оперативно-розшукових заходів. Крім того, слідчий, виходячи з характеру події, визначає, який фахівець потріб­ний для участі в огляді місця події, кого можна запросити в якості понятих, які техніко-криміналістичні засоби будуть потрібні.

Оперативні працівники, що входять до складу оперативно-слідчої групи, при виїзді на місце надзвичайної події за вказівкою керівника групи організу­ють оперативну роботу. Використовуючи оперативні можливості, вони вжива­ють заходів до з'ясування обставин події, виявленню осіб, причетних до зло­чину, до встановлення джерел доказів, до запобігання можливих шкідливих наслідків і негативних явищ.

Таким чином, кожний з учасників оперативно-слідчої групи, виконуючи свої функції, загалом створює умови для успішної її роботи. На місці надзви­чайної події вживаються заходи до надання допомоги потерпілим, до запобі­гання можливих шкідливих наслідків, організації охорони місця події, а також проводяться й інші невідкладні заходи, наприклад, переслідування злочинця «по свіжих слідах» та ін.

Керівник групи організує також своєчасний обмін інформацією між слід­чими й оперативними працівниками, внаслідок чого дані, отримані у ході огляду місця події, можуть вказати на новий напрям у діях оперативних працівників. І навпаки, відомості, отримані через оперативні джерела, можуть сприяти більш цілеспрямованій роботі слідчого під час огляду.

Порушуючи карну справу слідчий спільно з керівником групи і оператив­ними працівниками аналізує зібрані матеріали, висуває криміналістичні версії і складає план по розслідуванню злочину.

Слід підкреслити, що взаємодія слідчих і оперативних підрозділів є ефек­тивним методом вирішення завдань, що стоять перед правоохоронними органами під час розслідування злочинів. Комплексне використання опера­тивних і процесуальних засобів для вирішення конкретних завдань позитив­но впливає на якість, оперативність і результати заходів, що проводяться, сприяє більш об'єктивному і повному дослідженню обставин злочинного вчинку.

37. Поняття слідчого огляду, його види, завдання

Слідчий огляд є однією з невідкладних слідчих дій. За його допомогою може бути одер­жана важлива інформація, здатна вплинути на ефективність розкриття злочину.

Огляд — це слідча дія, яка полягає у безпосередньому сприйнят­ті об’єктів з метою виявлення слідів злочину та інших речових доказів, з’ясування обставин події, а також обставин, що мають значення у справі.

Огляд як слідча дія, поділяється на декілька видів: а) огляд місця події; б) огляд предметів та документів; в) огляд ділянок місцевості та приміщень, які не є місцем події; г) огляд трупа; ґ) огляд тіла живих осіб (освідування); д) огляд тварин; е) огляд транспортних засобів.

Одним із найскладніших видів огляду є огляд місця події, під яким розуміється приміщення або місцевість, де вчинено злочин або де є матеріальні сліди, пов’язані з подією злочину. Місце злочину і місце події — поняття, які не завжди збігаються: місце події — поняття більш широке, бо воно пов’язане з виявленням ознак, що стосуються події злочину; місце злочину — це місце безпосереднього вчинення зло­чинного наміру, що спричинило певні матеріальні зміни (наявність слідів злому, взуття, крові та ін.).

Метою огляду є: а) виявлення слідів злочину та речових доказів;

б) з’ ясування обставин події; в) висунення версій про подію злочину і його учасників; г) одержання даних про осіб, які могли бачити вчинен­ня злочину, з метою організації оперативно-розшукових заходів і на­ступних слідчих дій.

38. Сутність, мета і завдання огляду місця події

Одним із різновидів слідчого огляду є огляд місця події.

Це - один із процесуальних способів безпосереднього ви­вчення слідчим чи іншою особою, у провадженні якої перебуває кримінальна справа відповідного фрагмента (частини, ділянки тощо) матеріального мікросередовища - місця події та прилег­лої до нього території.

Такий огляд може проводитися на будь-якій стадії розсліду­вання, але завжди повинен бути виконаний невідкладно,- негай­но, тільки-но виникла у слідчого потреба оглянути таке місце.

Тому цей найбільш складний і трудомісткий вид слідчого ог­ляду, що має важливе значення для розслідування злочинів, на­зивають невідкладною слідчою дією.

Отже, огляд місця події - це невідкладна слідча дія, що по­лягає в установленні, фіксації та дослідженні обстановки місця події, слідів злочину та злочинця, інших (фактичних) даних, на підставі яких у сукупності з рештою доказів можна робити вис­новок про механізм події та інші обставини розслідуваної події.

Необхідно розмежовувати два нетотожні поняття - місце по­дії та місце злочину.

Місце події - приміщення або ділянка місцевості, у межах яких виявлено сліди вчинення злочину (викрадене майно, труп, частини трупа, схована злочинцем зброя тощо), хоча сам злочин міг бути вчинений в іншому місці.

Місце злочину - приміщення або ділянка місцевості (терито­рії), де безпосередньо було вчинено злочин, хоча сліди цього злочину можуть бути виявлені і в інших місцях (одному чи де­кількох).

Інколи місце злочину і місце події можуть збігатися.

На початку розслідування слідчий ще не може знати точно, де було вчинено злочин, тобто чи є конкретне місце місцем зло­чину чи ні, а є тільки місцем події.

Однак у всіх випадках незалежно від того, в якому змісті чи контексті місце слідчого огляду розглядається, місце події -завжди середовище речей, слідів і відносин, унікальне сховище в комплексі надзвичайно різноманітної інформації.

Носіями цієї інформації можуть бути об'єкти (їх вигляд, стан, взаєморозташування тощо), які були тут до злочину і за­лишилися після нього.

Інформативно несучими є предмети і сліди, що з'явилися на місці події до злочину, хоча раніше їх там не було.

Настільки ж інформативним є відсутність певних елементів матеріального середовища, які мали би бути на цьому місці, як­би не сталося на ньому відповідної події.

Огляд місця події та його обстановки становить собою ви­вчення й фіксацію таких об'єктів (дослідження):

- рельєфу місцевості, природних і штучних меж місця події;

- характеру та розташування приміщення, навколишніх бу­дов, шляхів підходу і відходу від нього, а також перепон на цих шляхах;

- просторового розташування тамтешніх предметів, їх розмі­щення між собою та відстаней між ними;

- розміщення предметів під кутом зору їх цивільного при­значення та положення під час звичного використання;

- слідів злочину і злочинця;

- відсутності необхідних за конкретної звичної обстановки предметів, речей, слідів тощо;

- наявність предметів, речей, слідів, які за конкретної зако­номірної обстановки є чужорідними, незвичними, нетиповими, а сам факт виявлення їх за такої обстановки є незвичним.

Останні дві групи фактичних даних належать до категорії негативних обставин.

Негативні обставини - реальні явища у вигляді матеріаль­них відображень (хоча можуть проявлятись і як ідеальні відоб­раження у вигляді специфічних показань чи поведінки) певних супутніх злочинним діянням процесів, які своєю наявністю чи відсутністю на місці події, за своїм розміщенням, локалізацією або іншими суттєвими ознаками не відповідають установленим фактичним даним, суперечать механізмові розвитку події.

Завданнями огляду місця події можуть бути:

1) вивчення й фіксація обстановки місця події з метою з'ясу­вання характеру і механізму події;

2) виявлення і вилучення слідів злочину, які в подальшому можуть слугувати речовими доказами у справі;

3) з'ясування ознак, що характеризують осіб, учасників учи­нення злочину (їхня кількість, наближений вік, фізичні дані, наявність у них певних звичок, навичок, психічних відхилень, а також обізнаності їх про життєвий устрій, розпорядок роботи п оте рі і і л о го то і по);

4) фіксація особливостей, притаманних потерпілому чи ін­шим об'єктам посягання;

5) встановлення обставин, що відображають об'єктивну сто­рону злочину: час і спосіб його вчинення, дії злочинця на місці події, наслідки злочину, наявність зв'язків між діями злочинця та його наслідками;

6) виявлення ознак, що вказують на мотиви й цілі вчиненого злочину;

7) з'ясування обставин, що сприяли вчиненню злочину.

Дослідженням (оглядом) місця події можуть бути зібрані да­ні, які па рівні припущення або категоричного висновку дають підстави вважати про таке:

1) чи було вчинено злочин, чи ні, якщо так, то якого саме виду?

2) чи є це місце місцем учинення злочину?

3) час учинення досліджуваної події;

4) що є об'єктом злочинного посягання (предметом злочину)?

5) чи є жертви події, хто вони?

6) мета, мотиви злочину;

7) який механізм і спосіб учиненого, які дії вчинив злочи­нець, до яких наслідків вони призвели?

8) відомості про злочинця (злочинців): їхні кількість, стать, вік, антропологічні дані, шляхи прибуття на місце події та від­ходу з нього; -

9) чи є якийсь зв'язок між злочинцем і його жертвою, чи за­хищався потерпілий?

10) як поводили себе на місці події злочинець і жертва? У якій послідовності діяв злочинець?

11) які знаряддя, інструменти та інші засоби використовува­лись у ході вчинення злочину та приховання його наслідків (якщо таке мало місце)?

12) що викрадемо, знищено, пошкоджено?

13) чи використовувався злочинцем транспорт для прибуття на місце події та ного залишення?

14) які сліди на тілі, одязі, взутті та інших речах злочинця могли утворитися під час учинення ним злочину на огляданому місці?

15) хто міг бути очевидцем учиненого або кому може бути ві­домо про обставини вчиненого, злочинця, потерпілого тощо?

39. Підготовка до огляду місця події, його стадії, методи і прийоми

Підготовчі дії, пов’язані з оглядом місця події, складаються з двох етапів: дії до виїзду на місце події та дії після прибуття на місце.

Підготовчі дії слідчого до виїзду на місце події полягають у тако­му:

а) він має уточнити характер події згідно з повідомленням, що на­дійшло;

б) вжити заходів (через органи міліції або адміністрацію установи) щодо охорони місця події та надання допомоги потерпілим;

в) забезпечити безпеку громадян на ділянках, які межують з місцем події;

г) перевірити готовність науково-технічних засобів;

ґ) вирішити питання щодо транспортних засобів, які необхідні для виїзду на місце події;

д) визначити коло осіб, які братимуть участь в огляді, згідно з ха­рактером злочину (судово-медичний експерт, експерт-криміналіст, інспектор ДАІ, кінолог);

е) вирішити питання про запрошення понятих, особливо у випад­ках, коли місцем події є віддалена місцевість або огляд провадиться у нічний час тощо.

Якщо слідчий вважає за потрібне, він може запросити для участі в огляді потерпілого, який здатний допомогти з’ясуванню обставин по­дії, а також надати допомогу у виявленні слідів і речових доказів.

Після прибуття на місце події слідчий вживає таких заходів:

а) упевнюється у наданні допомоги потерпілому;

б) проводить коротке опитування свідків;в) дає розпорядження працівникам міліції щодо проведення необ­хідних оперативно-розшукових заходів (переслідування по «гарячих слідах», встановлення очевидців);

г) усуває з місця події сторонніх осіб;

ґ) визначає функції кожного учасника огляду і роз’ яснює їм їхні права та обов’язки.

Після закінчення цих дій слідчий розпочинає безпосередньо огляд.

Методи проведення огляду можна класифікувати:

- за послідовністю проведення та глибиною дослідження - на загальний та детальний;

- за характером дослідження огляд умовно поділяють на статичний та динамічний',

- за обсягом дослідження - на вибірковий (суб'єктивний) та суцільний (об'єктивний);

- за напрямком здійснення руху під час огляду - на ексцентричний, кон­центричний, фронтальний, секторний, вузловий.

Загальний огляд здійснюється слідчим з метою ознайомлення з обстанов­кою на місці події, отримання уяви щодо характеру події, яка мала місце. На підставі оцінки обстановки місця події визначаються межі огляду території, що підлягає огляду, порядок руху учасників огляду, методи дослідження окремих елементів та обстановки. У процесі загального огляду визначається план подальшого детального вивчення окремих дільниць або об'єктів.

Детальний огляд передбачає ретельне вивчення обстановки у цілому та кожного об'єкта на місці пригоди окремо.

Статичним методом певний предмет або об'єкти обстановки місця події досліджуються у статиці (стані спокою) без їх переміщень у просторі. Вся об­становка та об'єкти місця події оглядаються та досліджуються у тому вигляді, в якому вони були виявлені, без будь-якого переміщення або змін.

Динамічний метод припускає дослідження в динаміці, тобто об'єкт можна переміщувати, брати в руки, оглядати з усіх боків, описувати, моделювати, вимірювати. Але впливати на предмет та змінювати його не можна. В ході динамічного огляду здійснюється з дотриманням прийомів криміналістичної техніки вилучення слідів та інших речових доказів, які до цього були зафіксо­вані у незмінному вигляді.

Вибірковий (суб'єктивний) огляд пропонує досліджувати обстановку тіль­ки в місцях розташування слідів злочину, визначених відповідно до механізму його вчинення.

Суцільний (об'єктивний) огляд - це скрупульозне дослідження всієї тери­торії місця події, не минаючи жодного об'єкта.

Ексцентричний метод огляду пропонує проводити дослідження місця події, рухаючись за спіраллю, що розгортається від центра до периферії. Цей метод доцільно застосовувати для огляду місця події, яка має свій центр -наприклад, місцезнаходження трупа, місце зіткнення автомашин у ДТП тощо. Огляд центра події є передумовою для цілеспрямованого виявлення інших слідів, пов'язаних з діями злочинця на місці події. Наприклад, у разі виявлен­ня трупа зі слідами застосування вогнепальної зброї, необхідно шукати стрі­ляні гільзи або інші сліди застосування вогнепальної зброї, саму зброю.

Концентричний метод - це дослідження місця події за спіраллю, що згортається від периферії до центра. Цей метод найбільш доцільно викорис­товувати у випадках, коли немає чітко визначеного центру місця події і прове­дення огляду пов'язано з виявленням слідів підходу та відходу злочинця з місця пригоди або виявленням інших слідів та речових доказів.

Фронтальний метод огляду передбачає дослідження об'єкта засобами, розташованими в лінію, рухаючись фронтально. Інколи цей метод називають «прочісуванням» території, коли дослідники шикуються у розгорнутий стрій, рухаючись, обстежують відразу велику територію. Цей метод, як правило, застосовується для проведення огляду значних за площею ділянок на відкри­тій місцевості.

Метод секторного огляду застосовується в Німеччині. Суть його поля­гає в тому, що слідчий, знаходячись у центрі місця пригоди, за компасом ви­значає напрямок руху по колу, всякий раз обмежуючись певним сектором в 30-45°. Оглянувши один сектор, переходить до другого і далі, поки коло не замкнеться.

Власне тактика огляду втілюється у декількох послідовно здійсню­ваних стадіях — оглядовій, статичній та динамічній.

Під час оглядової стадії слідчий здійснює такі дії: визначає межі огляду, його оптимальний метод відповідно до ситуації, проводить орієнтуючу і оглядову фотозйомку.

Статична стадія огляду передбачає огляд без порушення обста­новки, окремих слідів та речових доказів. Слідчий пересувається по місцю події, зосереджуючи свою увагу на розташуванні окремих об’ єктів огляду з метою обрання тих з них, які, за його припущенням, можуть стосуватися події злочину.

Найбільш відповідальною є динамічна стадія, під час якої деталь­ному вивченню підлягають сліди і речові докази. Слідчий аналізує їх сутність, відношення до події злочину, одержує інформацію, яка уточ­нює існуючі версії, або висуває інші відповідно до характеру та інфор­маційної цінності виявленого. На цій стадії активно застосовуються науково-технічні засоби, серед яких переважають такі методи фіксації, як вузлова або детальна фотозйомка, а також методи виявлення слідів рук, знарядь злому, слідів ніг і транспортних засобів. Важливе значен­ня мають фіксація і вилучення слідів шляхом виготовлення зліпків, перенесення їх на дактилоскопічні плівки. Детальний огляд слідів і ре­чових доказів передбачає виявлення їх ознак, визначення можливості їхнього використання для експертного дослідження. Під час огляду слідчому необхідно звертати увагу на мікросліди і мікрочастки, оскіль­ки їх аналіз і наступне дослідження можуть дати важливу інформацію щодо встановлення осіб, причетних до події злочину, а також для орга­нізації інших слідчих дій (обшуку, виїмки), спрямованих на визначення інших доказів події злочину. В процесі огляду місця події можуть бути здійснені експрес-дослідження окремих слідів або речових доказів, які вимагають застосування спеціальних засобів. До них належать: проби на наявність крові у плямах, що нагадують кров’яні; прочитання доку­ментів із забрудненими, замитими текстами за допомогою світлофільтрів або електронно-оптичних перетворювачів та ін.

Можна виділити такі тактичні прийоми огляду місця події:

· зіставлення первісних даних і обстановки місця події з метою виявлення слідів злочину;

· аналіз окремих слідів на місці події;

· моделювання події, що відбулася.

· використання уявної реконструкції окремих елементів події;

· зіставлення модельованої події і реальної картини місця події.

· залучення до участі в огляді осіб, які повідомили про злочин;

· аналіз ознак знищення слідів;

· зіставлення інформації місця події з традиційним, природним перебігом події; інформації місця події з типовими аналогами; слідів (предметів) з довідковими даними; слідів (предметів), виявлених на місці події, між собою; даних місця події з доказами, точно встановленими у справі.

40. Тактика проведення огляду місця події.

Тактика огляду у своїй основі має пізнавальну діяльність, яка не­рідко розглядається як своєрідна логіка огляду. До структури пізна­вальної діяльності входять такі елементи: 1) речові ознаки злочину, що потрапляють у поле зору слідчого; 2) версії про механізм розслідуваної події; 3) уявна модель цієї події; 4) виведення наслідків із даної моде­лі, тобто суджень про обставини і сліди, які повинні мати місце, якщо відтворена модель є правильною. У реалізації цього механізму одну з основних ролей відіграє аналіз обстановки місця події і слідів, вияв­лених у зв’язку з подією злочину.

Виявлений у процесі огляду об’єкт спочатку аналізується з погляду його звичайної у людському розумінні субстанції та призначення. Після цього аналіз спрямовується на встановлення у знайденому об’єкті (сліді, речовому доказі) таких ознак, які свідчать про його використання в події злочину. Цей етап аналізу дає змогу виявити зв’язки певного об’єкта з подією злочину і тим самим встановити коло обставин, що мають зна­чення для здійснення пізнання у розслідуванні. При уявному аналізі об’єктів, що проводиться під час огляду місця події, використовуються елементи фактичного аналізу, зокрема таких його методів, як вимірюван­ня, дослідження за допомогою науково-технічних засобів, порівняння. Застосування лупи, світлофільтрів, ультрафіолетових освітлювачів, за­пилюючих порошків до умовиводів уявного аналізу в багатьох випадках додає деяку кількість виявлених ознак, правильна оцінка котрих багато в чому визначає можливість розгляду знайденого як речового доказу.

Інструментом, що здійснює логічний зв’язок знайденого з діями осіб, які брали участь у злочині, та іншими доказами, виступає причинно-наслідковий зв’язок, який немов з мозаїчних фрагментів відновлює картину події. Якщо з цих позицій розглядати обставини події та складові об’єкти, пов’язані з подією злочину, то можна поба­чити, що всі вони є наслідками певних причин. Аналіз таких наслідків і є підставою для уявного сходження до причини, що їх породила, а відтак, й до встановлення шуканого.

У процесі огляду узагальнення результатів аналізу дає змогу на­громаджувати інформацію, синтезувати її за допомогою встановлення причинних зв’язків, що й слугує основою для формування уявної мо­делі події. Характер та обсяг доказової інформації обумовлюють повно­ту і обґрунтованість уявної моделі. Кожна модель події має певний ступінь правдоподібності, що зумовлено, з одного боку, наявною ін­формацією, а з другого — обставинами, які необхідно з’ ясувати для встановлення об’єктивної істини у справі. У тих випадках, коли об­ставини першої групи є більш чітко вираженими, обґрунтованість версії, що висувається щодо події злочину, буде вагомішою, а її уявна модель — більш повною. Складність висунення версій як побудови моделей картини події полягає у тому, що подібні побудови не є до­вільними процесами творчої уяви. Аналіз та оцінка доказового мате­ріалу обмежують процес моделювання, зосереджуючи мислення слід­чого на колі встановлених обставин і визначенні їх можливого при­чинного співвідношення.

Найбільше значення з точки зору пізнавальної ролі моделей, що конструюються в процесі огляду місця події, має те, що їх виникнення і згасання (розпад) відбуваються у міру виявлення та оцінки доказової інформації. Тому вони є не тільки динамічними (рухомими), а й таки­ми, що знову виникають і розпадаються залежно від обґрунтованості компонентів моделі, які визначають врешті-решт її надійність. Деякі автори (В. І. Попов) відносять процеси, пов’язані зі створенням моде­лей, до поняття психологічного пошуку — «силует, що пливе», як свого роду уявне усвідомлення слідчим (кінофільмування) цих подій, що створює перманентну модель події злочину.

Місце події, як правило, є відображенням певної події злочину. Саме в цьому сенсі місце події являє собою фрагмент об’єктивно іс­нуючої події, де зафіксовано її окремі сторони. Певною мірою воно містить інформацію про подію злочину, виражену в зміні обстановки, слідах перебування злочинців, слідах їх дій, намірів та інших даних.

Велике значення мають вилучені у процесі огляду місця події мікрооб’єкти — дрібні частки скла, обривки волосся, волокна органіч­ного та неорганічного походження тощо. Такі об’єкти можуть бути виявлені на одязі жертв, що контактували зі злочинцями, або на інших контактних поверхнях. Мікрооб’єкти мають вилучатися і пакуватися з додержанням особливих правил у спеціальні пакети, дуже обережно, можливо, за участю спеціаліста.

У процесі огляду досить широко використовуються науково-технічні засоби із слідчої валізи. У разі потреби можуть застосовуватися інші науково-технічні засоби, необхідні для попереднього дослідження плям, що нагадують кров, прочитання за допомогою світлофільтрів текстів, що погано розрізняються або є малопомітними, та ін.

Поряд з технічними засобами із слідчої валізи можуть бути залу­чені мобільні лабораторії, обладнані комплектами криміналістичних засобів більш широкого профілю.

Речові докази вилучаються з місця події в різні способи відповідно до їх специфіки із застосуванням різних технічних засобів. Так, для вилучення твердих об’ єктів застосовуються склорізи, викрутки, ста­мески; для вилучення рідких речовин — шприци, піпетки, пробірки; газоподібні речовини (запахові сліди) вилучаються за допомогою шприців, скляних посудин з герметичними кришками тощо.

У випадках, коли деякі сліди (рук, взуття, знарядь злому) немож­ливо вилучити, вони копіюються. Для виготовлення копій використо­вуються дактилоскопічні плівки, полімерні пасти, гіпс, пластилін та інші матеріали.

Під час застосування науково-технічних засобів у процесі огляду місця події, а також при вивченні слідів або речових доказів слідчий може залучити спеціаліста-криміналіста, який надасть допомогу у ви­рішенні питань, пов’ язаних з аналізом слідів (визначення розміру взуття, якою рукою залишено слід, у якій галузі виробництва викорис­товуються знайдені під час огляду інструменти та ін.). Такі відомості є вихідними для висунення окремих і загальних версій, що визначають напрям розслідування, пошук осіб, які вчинили злочин, можливості проведення різних експертних досліджень. Припущення і висновки, зроблені спеціалістом, не вносяться до протоколу, вони є орієнтуючи­ми для формування слідчих версій і роботи слідчого на місці події.

Місце події та його матеріальна обстановка є відображенням на­слідків певного злочину. Місце вчинення злочину — найбагатше дже­рело відомостей. У більшості випадків розкриття злочинів цілком за­лежить від того, чи повною мірою використано це джерело, але воно не завжди однаково відображає подію злочину.

Залежно від характеру відображення на місці події злочину можна уявити ситуації, коли подія злочину: 1) має дійсне відображення; 2) не має повного відображення; 3) не знаходить свого явного відображення; 4) має фальшиве відобра­ження. Ці ситуації вимагають відповідної інтерпретації:

1) якщо подія злочину має дійсне відображення, у слідчого немає сумнівів щодо характеру події та осіб, причетних до неї. Достатній обсяг інформації дозволяє припустити дійсність події. Проте на першо­му етапі розслідування (яким часто є огляд місця події) нерідко важко вирішити, які об’ єкти слід оглядати;

2) якщо подія злочину не має повного відображення, завдання слід­чого полягає у відновленні повної картини події, що відбулася. Непо­внота відображення може мати різний ступінь. Якщо відображення настільки неповне, що не передає змін середовища, на основі яких можна судити про відображений об’єкт, тоді його неповнота є істотною. Виникнення неповного відображення пов’язано з такими моментами: а) у процесі вчинення злочину подія повністю не відобразилася на місці події; б) після вчинення злочину змінились об’єкти огляду — сліди та речові докази;

3) якщо подія злочину не знаходить свого явного відображення, можна передбачити, що: а) знищено дані на місці події (зміни в сере­довищі зникли, і акт їх виділення став неможливим; разом з тим знищення інформації на місці події (слідів та речових доказів) характери­зується виникненням іншої інформації — слідів їх знищення); б) події у цьому місці не було;

4) якщо подія злочину має фальшиве відображення, виникає ситу­ація відбиття не події злочину, а іншої події, тобто при інсценуванні. У цих випадках необхідно звернути увагу на так звані негативні об­ставини, які несуть у собі інформацію не про злочин, чиїм відображен­ням вони нібито є, а про інсценування злочину.

Кожній із названих ситуацій огляду місця події відповідає найдо­цільніша система тактичних прийомів, яка має достатньо загальний характер. Подальша диференціація тактичних прийомів зумовлена типовими ознаками злочину та його індивідуальними особливостями. Огляд місця події також має власну специфіку відповідно до різних видів злочинів, способів їх вчинення та приховування.

Система тактичних прийомів при дійсному відображенні події злочину охоплює:

1) зіставлення первісних даних і обстановки місця події з метою виявлення слідів злочину;

2) аналіз окремих слідів на місці події;

3) моделювання події, що відбулася.

Система тактичних прийомів при неповному відображенні по­дії злочину включає такі прийоми:

1) аналіз окремих слідів (предметів), їх ознак, розташування;

2) використання уявної реконструкції окремих елементів події;

3) моделювання з метою відтворення події, яка відбулася;

4) зіставлення модельованої події і реальної картини місця події.

Така система використовується у разі, коли на місці події виявлено окремі предмети чи сліди злочину і механізм події недостатньо виражений. Огляд місця події при неповному відображенні події злочину необхідно розпочинати з аналізу окремих слідів (предметів), їх ознак, розташування. Цей тактичний прийом дозволяє визначити об’єкти, які мають значення у справі, встановити зв’язки між окремими слідами та їх можливе місцезнаходження.

Інша система тактичних прийомів використовується у тих випад­ках, коли подія злочину не знаходить свого явного відображення. Система тактичних прийомів при відсутності явного відображен­ня події злочину охоплює такі прийоми:

1) зіставлення первісних даних з інформацією місця події;

2) залучення до участі в огляді осіб, які повідомили про злочин;

3) аналіз ознак знищення слідів;

4) аналіз іншої інформації місця події та її зіставлення зі встанов­леними фактами.

Заслуговує на увагу використання системи тактичних прийомів при фальшивому відображенні події злочину. Така система повинна бути спрямована на виявлення негативних обставин, що несуть у собі інформацію не про істинну подію, а про дані, які порушують природне співвідношення причини і наслідку, — про інсценування злочину. Ця система прийомів може бути запропонована у вигляді зіставлення:

1) інформації місця події з традиційним, природним перебігом події;

2) інформації місця події з типовими аналогами;

3) слідів (предметів) з довідковими даними;

4) слідів (предметів), виявлених на місці події, між собою;

5) даних місця події з доказами, точно встановленими у справі.

Фальшиве відображення події злочину може бути встановлено шляхом зіставлення інформації місця події з традиційним, природним перебігом події. Це визначається уявленням слідчого про її закономір­ний розвиток.

41. Тактика огляду трупа на місці його знаходження

Труп - центральний об'єкт на місці події.

Хід і результати його огляду відображаються в протоколі огляду місця події.

Коли ж труп оглядається не на місці події, в морзі, напри­клад, тоді складається окремий протокол окремої слідчої дії -огляду трупа.

Окремий протокол складується й тоді, коли оглядові переду­вала ексгумація трупа.

Огляд трупа може дати важливу інформацію - 1) про особу потерпілого, 2) про причини смерті, 3) спосіб її спричинення, 4) час настання смерті, 5) про механізм події.

Цей вид огляду здійснюється обов'язково за участі судового медика або лікаря іншої спеціальності.

Огляд складається з двох стадій:

а) стадія загального огляду (статична стадія);

б) стадія детального огляду (динамічна стадія).

Під час загального огляду трупа у статичному стані фіксуються:

- стать трупа;

- орієнтовно - вік;

- будова тіла;

- поза трупа;

- положення (розміщення) на місці події відносно певних постійних орієнтирів;

- зовнішні ознаки (живіт, статеві органи, задній прохід тощо);

- довжина трупа;

- стан шкіри (особливі прикмети: рубці, татуювання);

- стан одягу (співвідносно з позою трупа);

- можливі знаряддя спричинення смерті, наближено час настання смерті;

- інші предмети, що є поруч із трупом;

- предмети, виявлені в одязі трупа тощо.

Після загального огляду тіло переносять в інше місце і огля­дається ложе трупа (місце, де лежав труп), попередньо обведене крейдою або позначене іншим способом.

Детальний (динамічний) огляд супроводжується роздяган­ням трупа, яке відбувається у певній послідовності.

Головною метою цієї стадії огляду є відшукання всіх особли­востей на тілі трупа, ушкоджень і трупних явищ.

Якщо особа трупа загиблого невідома, особливості фіксу­ються з максимальною ретельністю, зокрема - родимки, будова зубного апарату тощо.

Такий труп описується за методом «словесного портрета», дактилоскопується і, в разі потреби, після надання обличчю трупа зажиттєвого вигляду («туалет трупа») фотографується за правилами сигналетичного знімання.

Щодо ушкоджень обов'язково зазначається:

- їх розташування, локалізація;

- якщо це бсзспірпо - характер ушкоджень (наприклад, руб­лена, колота, колото-різана тощо рана);

- розміри ушкоджень;

- зовнішній вигляд.

Виявляються й описуються також усі трупні явища:

- температура трупа;

- закоцюблення;

- висихання;

- трупні плями;

- гнилісні процеси.

Незалежно від проведення сигналетичного знімання, до по­чатку огляду і під час огляду труп фотографують за правилами фотографування трупа. Бажано використовувати кольорові фотоматеріали.

42. Тактика слідчого огляду живої особи (освідування)

Освідування (огляд живих осіб). Цей різновид слідчого огляду провадиться з метою виявлен­ня на тілі живої людини слідів злочину, особливих прикмет та інших ознак,'які можуть свідчити про зв'язок цієї особи з роз­слідуваною подією.

Освідування має дві принципові відмінності від інших видів слідчого огляду.

По-перше, для його проведення слідчий виносить спеціаль­ну постанову. Ця постанова обов'язкова для виконання особою, щодо якої її складено.

По-друге, якщо освідування проводиться щодо особи іншої зі слідчим статі й супроводжується оголенням огляданого, слід­чий не буде присутнім в огляді; такий доручається іншому слід­чому однієї з огляданим статі або лікареві, зі слів якого слідчий потім складає протокол.

Зрозуміло, що понятими також запрошуються особи тієї ж статі, що й оглядини.

Слідчий у протоколі вказує, що його складено зі слів лікаря, який проводив огляд, а поняті засвідчують підписами достовір­ність протоколу.

Отже, в такому випадку взагалі відсутня основна ознака слідчого огляду - дослідження об'єкта особисто слідчим.

Освідуванню можуть бути піддані підозрювані, потерпілі, свідки.

Конкретними завданнями освідування є:

- чи є на тілі огляданого особливі прикмети, які саме і де;

- чи є на тілі певні ушкодження, які й де;

- чи є на тілі або одязі огляданої особи часточки тих чи інших речовин, що їх він міг винести з місця події або принести на нього;

- чи є на тілі або одязі ознаки, що свідчать про його професію;

- чи відповідають пошкодження на одязі огляданого ушко­дженням на його тілі тощо.

Освідування як різновид слідчого огляду треба відмежовува­ти від судово-медичного огляду як різновиду судово-медичної експертизи.

Слідче освідування не вимагає спеціальних знань.

У його ході встановлюються ознаки вчинення злочину (на­приклад, травми, отриманої під час боротьби з потерпілим, що за­хищався й чинив нападникові опір), які дозволятимуть ідентифі­кувати особу (шрами, родимі плями, татуювання), встановити факт перебування особи у певному місці (наявність у волоссі або у вушних раковинах підозрюваного частинок тиньку або фарби, що потрапили туди, тоді, коли той робив лаз у стіні.

Утім, слідчим оглядом не може встановлюватися, напри­клад, ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, що є в огляданого, оскільки це компетенція лікаря - спеціаліста у сфері судової медицини.

Ці та інші спеціальні питанння вирішуються саме під час су­дово-медичного огляду - про причини та давність спричинення тілесних ушкоджень, про їхню тяжкість, про вроджені або набу­ті анатомічні чи фізичні аномалії тощо.

Освідування проводиться слідчим у певній послідовності: спершу оглядаються ділянки тіла, не закриті одягом, потім одяг, а після цього - решта ділянок тіла.

43.Огляд предметів і документів

Дата добавления: 2015-06-04