Загальні вимоги до об'єктів, що направляються на експер-тизу 7 страница

А. Не визнає себе винною і дає одне з наступних пояснень: 1) заперечує факт вагітності і пологів; 2) визнає вагітність, але заперечує пологи, висуваючи версію про аборт; 3) визнає народження дитини, але висуває одну з версій, відповідно до якої: дитина жива, але передана кому-небудь на виховання, підкинута та ін.; дитина народилася мертвою чи померла внаслідок «стрімких» пологів або невдало зробленої самодопомоги при пологах; дитина хоча і народилася живою, але померла від ненадання їй своєчасної і необхідної допомоги через утрату жінкою свідомості під час пологів чи внаслідок своєї нежиттєздатності тощо.

Б. Визнає себе винною у вбивстві і, як правило, повідомляє місце знаходження трупа. Відомі випадки, коли підозрювана з метою ввести слідчого в оману вказує йому не те місце, де нею дійсно захований труп. Тому доцільно відразу після згоди жінки показати місце знаходження трупа дитини (якщо воно знаходиться де-небудь поза місцем проживання) докладно допитати ЇЇ про те, в якому конкретно місці і за яких обставин був захований труп, що вона запам'ятала з прикмет навколо місця приховання трупа, хто, крім неї, знає про місце знаходження трупа та ін. Якщо жінка стверджує, що знищила труп дитини, який нібито народився мертвим, то й у такому випадку необхідно оглянути це місце[4].

Коли підозрювана, не приховуючи факту народження дитини живою, заявляє, що віддала її на виховання невідомій особі чи підкинула комусь, слідчому потрібно докладно зафіксувати обставини, за яких дитина була підкинута чи віддана на виховання (дата, місце тощо), свідчення про людину, яка взяла дитину на виховання (вік, зовнішність, одяг та ін.), про одяг дитини (колір одягу дитини, ковдри, пелюшок; чи була ковдра байковою, ватяною, який був чепчик та ін.).

Ситуація третя — до правоохоронних органів звернулася мати новонародженої дитини із заявою про смерть дитини або мати прийшла із покаянням про дітовбивство. Для- встановлення провини велике значення мають початкові слідчі дії, зокрема допит підозрюваної. Установлення провини дітовбивці, що визнала себе винною, звичайно не становить труднощів. Складніше встановити факт вбивства, коли жінка цього не визнає, висуваючи, наприклад, версії про народження дитини мертвою чи про її смерть, що настала не внаслідок її дій (бездіяльності), а з інших причин. Підозрювана нерідко висуває версію про те, що дитина народилася мертвою або померла сама незабаром після пологів; що вона не могла надати дитині допомогу, оскільки знепритомніла та ін. Походження ж тілесних ушкоджень на тілі немовляти мати іноді пояснює тим, що пологи застали її зненацька і дитина впала (так названі «стрімкі» пологи) чи що вона заподіяла їй тілесні ушкодження внаслідок самодопомоги при пологах.

Версію про народження дитини мертвою, яка найчастіше висувається підозрюваною, звичайно легко перевірити за допомогою судово-медичної експертизи трупа. Особливу складність становить перевірка версії підозрюваної, коли жінка стверджує, що під час пологів вона знепритомніла і була у тяжкому стані, внаслідок чого не могла подати дитині своєчасну допомогу, і та померла від охолодження тіла або від того, що задихнулася відразу ж після пологів тощо. Перевірити цю версію підозрюваної не завжди вдається за допомогою проведення судово-медичної експертизи. У судовій медицині не заперечують можливості знепритомлення жінки при позалікарняних пологах, що відбуваються без сторонньої допомоги, коли мають місце важкі пологи і втрачається багато крові тощо. Тому одним із способів перевірки такої версії є проведення судово-медичної експертизи підозрюваної, а також вивчення і зіставлення слідчим усіх обставин, пов'язаних безпосередньо як з пологами, так і післяродовим періодом[5].

Щоб довести вину матері, необхідно з'ясувати й оцінити приблизно наступне коло обставин: 1) чи готувалася мати до народження дитини, чи готувала вона «придане» для неї; 2) чи говорила вона кому-небудь про своє бажання чи небажання мати дитину; 3) чи приховувала вона і від кого свою вагітність, чи висловлювала бажання, щоб дитина народилася мертвою; 4) чи ставала на облік вагітних у жіночій консультації, чи користувалася декретною відпусткою; 5) чи зверталася для здійснення аборту до медичного закладу чи намагалася зробити його поза лікарнею; 6) чи відмовлялася від надання їй медичної допомоги під час пологів і чому пологи відбулися поза лікарнею; 7) хто був присутній при пологах чи і немає протиріччя між показаннями підозрюваної і цієї особи про обставини пологів, причини смерті дитини та ін.; 8) чи ховала мати труп немовляти і чим це було викликано; 9) чи є протиріччя між показаннями підозрюваної і висновком судово-медичної експертизи про народження живої дитини і причини її смерті; якщо мати висуває версію про народження мертвої дитини, необхідно установити й оцінити її ставлення до цього факту (наприклад, чи була вона цим засмучена та ін.); 10) хто був батьком дитини і як він ставився до її народження; чи знали про вагітність і пологи батьки, родичі жінки й інші особи.

З'ясування цих обставин у сукупності дає можливість установити, чи мали дії чи бездіяльність матері характер вини і чи мала вона намір позбавити дитину життя.

Зібравши докази про всі обставини, пов'язані з діями (бездіяльністю) матері і наслідками, що настали, — смертю дитини, слідчому необхідно їх ретельно проаналізувати й оцінити, щоб уникнути необгрунтованого притягнення до кримінальної відповідальності. Слідчий повинен застерегти себе від переоцінки об'єктивної сторони на шкоду суб'єктивним ознакам. Це може призвести до так званого об'єктивного зобов'язання (наприклад, по наслідках — настання смерті дитини, в якій мати не була винною).

Ситуація четверта — виявлення трупа немовляти, коли причина смерті не встановлена. У випадках, коли підставою для порушення кримінальної справи стало виявлення трупа немовляти, до початкових слідчих дій належать: 1) огляд трупа немовляти і місця його виявлення; 2) судово-медична експертиза трупа. Тактика слідчого огляду місця події й огляду трупа досить докладно описані в криміналістичній і спеціальній літературі. Тому ми вважаємо, що висвітлення тактичних особливостей огляду трупа немовляти є темою самостійного криміналістичного дослідження.

Наукові і практичні дослідження з тематики вбивств новонародженої дитини розцінюються як недостатньо розроблені. Професори В.П.Бахін, В.Е.Коновалова, В.Ю.Шепітько, В.П.Колмаков, Ю.П.Аленін і деякі інші автори ставили проблему розкриття вбивств дитини в найбільш широкому аспекті. Однак проблемам розроблення криміналістичної характеристики цього виду вбивств увага приділялася вкрай недостатньо. Метою даної статті є початок наукового розроблення взаємодії слідчих і оперативно-розшукових установ щодо спільних дій при розробленні поняття «криміналістична характеристика вбивств.

83. Розслідування раніше нерозкритих вбивств.

З криміналістичної точки зору, для нерозкритого злочину характерно те, що встановлена подія, виявлені та досліджені матеріальні й інші джерела доказів, але особа, що вчинила злочин, не виявлена. У процесуальному плані це означає, що кримінальна справа порушена, проведені можливі за відсутністю підозрюваної особи слідчі дії, розшукові заходи і кримінальна справа зупинена провадженням. Таким чином, до нерозкритих відносяться такі злочини, по яких в певний законом термін проведено розслідування, але зібрані докази не привели до встановлення винної особи і, в зв'язку з цим, провадження по кримінальній справі зупинено.

Істотною особливістю криміналістичної характеристики злочинів минулих років, як показує вивчення практики, є те, що значна їх частина вчинюється особами, які незнайомі потерпілому. Відсутність зв'язку та відносин між потерпілим і стороннім йому злочинцем, іноді випадковий характер їх зустрічей, тим більше на вулиці або на відкритій місцевості, серйозно складнюють можливість намітити версію не тільки про особу злочинця, але й про коло осіб, серед яких його потрібно шукати. Перевірка в цих випадках зв'язків потерпілого, як правило, не призводить до шуканого результату та не дає підстав для підозри відносно якої-небудь певної особи.

Велика кількість несвоєчасно розкритих злочинів часто вчинюється особами які в минулому судимі, є рецидивістами, злочинцями-«гастролерами», а також особами без певних занять, або що не мають певного місця проживання.

Крім названої специфіки яка властива нерозкритим злочинам минулих років, розслідування їх утруднюється ще рядом обставин, які складають в сукупності особливу слідчу ситуацію. До таких обставин треба передусім віднести складність або неможливість виявлення слідів злочину, перевірки доказів через тривалий час після його вчинення. Тому промахи, допущені раніше внаслідок поверхневих, поспішних або невмілих дій при огляді місця події та при провадженні інших слідчих дій, згодом, після поновлення провадження в справі, як правило, усунути надзвичайно важко. Це негативно позначається, наприклад, на проведенні судових експертиз, утрудняє виявлення та вилучення документів, оскільки для багатьох з них існують певні терміни зберігання тощо.

Неповнота слідства виникає, як правило, внаслідок некваліфікованого, безініціативного або несумлінного дослідження обставин справи, зокрема перевірки версій про винну особу або про коло осіб, серед яких його потрібно шукати. Одностороння оцінка доказів, що є в справі нерідко призводить до побудови і перевірки слідчим однієї або декількох версій, але не всіх можливих. Опинившись в полоні версії, помилково покладеної в основу розслідування, слідчий не перевіряє інші, не збирає доказів, необхідних для їх перевірки. Тим самим упускається можливість розслідування «по гарячих слідах», слідство заходить в глухий кут і провадження у справі зупиняється в зв’язку з невстановленням особи, яка вчинила злочин. Іноді злочини залишаються нерозкритими тому, що на момент зупинення провадження в справі не всі обгрунтовано побудовані слідчі версії були вичерпно та повно перевірені.

Додаткові складності при розслідуванні злочинів минулих років виникають і в зв'язку з тим, що за час, що пройшов після первинного розслідування, окремі потерпілі та свідки, показання яких мають важливе значення, можуть змінити місце проживання, а в ряді випадків і прізвище, що створює додаткові труднощі при провадженні необхідних слідчих дій за їх участю. Крім того, час об'єктивно згладжує повноту спогадів про факти минулої дійсності. У результаті раніше допитані й особливо своєчасно не допитані свідки можуть ненавмисно спотворювати істотні для справи обставини.

Специфіку розслідування злочинів минулих років зумовлюють і причини суб'єктивного характеру. Сюди можна віднести умисне приховання або знищення як злочинцем, так і іншими особами слідів злочину. Наприклад, проводиться ремонт квартири після вчинення вбивства, змінюється злочинцем зачіска, знищується одяг, свідків схиляють до дачі явно неправдивих показань тощо.

Нерідко злочинець умисно знищує різні документи, які не є речовими доказами, але можуть бути використані в процесі розслідування, або спеціально підробляє документи для введення в оману слідства. Наприклад, у справах про вбивство, злочинець, який є родичем потерпілого, після вчинення вбивства може не тільки ретельно сховавати труп, але і знищити всі прижиттєві фотографії вбитого. Це виключає в подальшому можливість експертного ототожнення особи вбитого за ознаками зовнішньості.[22, с.108-115].

Перераховані особливості криміналістичної характеристики даної категорії злочинів ускладнюють їх розслідування. Тому специфіка роботи слідчого потребує відповідних рекомендацій по розслідуванню нерозкритих злочинів минулих років.

У науці криміналістики недостатньо досліджена структура криміналістичної характеристики нерозкритих злочинів минулих років.. Представляється, що для загальної криміналістичної характеристики злочинів минулих років не можна використати структури криміналістичних характеристик окремих видів злочинів. Дана криміналістична характеристика основується на власній структурі, до елементів якої слід віднести наявність:

• нерозкритого злочину;

• результатів проведеного первинного розслідування;

• дії фактору часу, що пройшов з моменту вчинення злочину до його нового розслідування. [17, c.27]

Розглядаючи такий елемент криміналістичної характеристики як наявність нерозкритого злочину, можна зазначити, що з 1988 р. процесуальним критерієм нерозкритого злочину вважався той, справу за яким зупинено за пп. 1 і 3 ст. 206 КПК, тобто зупинення попереднього слідства в кримінальній справі, коли місцезнаходження обвинуваченого невідоме і коли не встановлено особу, яка вчинила злочин. Показник кількості нерозкритих злочинів залежав від винесення слідчим у справі постанови про зупинення попереднього слідства за пп. 1, 3 ст. 206 КПК і виставлення у цих справах статистичних карток форми № 1.1. Але прокурорські перевірки свідчили, що у багатьох справах своєчасно не виносились постанови про зупинення розслідування у зв'язку з нерозкриттям злочину, хоча були для цього підстави, у деяких справах не було виконано всіх необхідних і можливих слідчих дій для встановлення особи, яка вчинила злочин, і багато неперспективних справ щодо розкриття злочинів знаходились без руху і у них також не провадились слідчі дії. У зв'язку з такими обставинами, з метою досягнення об'єктивності при обліку нерозкритих злочинів Генеральною прокуратурою України до п. 19 Інструкції внесено положення: «Крім того, в число нерозкритих злочинів включаються також злочини, у справах яких з моменту порушення пройшло більше двох місяців, але не представлено документів первинного обліку про зупинення слідства за нерозшуком обвинуваченого чи невстановленням осіб, які вчинили злочини, або про пред'явлення обвинувачення». У Інструкції термін розслідування злочину визначено згідно з ч. 1 ст. 120 КПК — два місяці. Якщо протягом цього часу з моменту порушення справи попереднє слідство не закінчено і нікому не пред'явлено обвинувачення, то згідно з п. 19 Інструкції злочин вважається нерозкритим, хоча, безумовно, у справі можуть виконуватись слідчі дії, у зв'язку з чим попереднє слідство не зупинено. Якщо у кримінальній справі зібрано достатньо доказів, які вказують на вчинення злочину певною особою, і у зв'язку з цим слідчим винесено постанову про притягнення її як обвинуваченого, то такий злочин згідно з п. 19 Інструкції не включається у число нерозкритих.

Елементом криміналістичної характеристики є наявність результатів первинного розслідування, які можуть бути досить різноманітними. Хоч на даному етапі розслідування злочинець залишається невідомим, але достовірно встановлюється факт злочину, спосіб його вчинення та приховування, матеріальні наслідки, причини й умови, що сприяли його вчиненню. Ця основна інформація служить початковою базою для подальшої роботи слідчого й органу дізнання по зупиненій справі про нерозкритий злочин.

На результати розкриття та розслідування злочинів минулих років негативно впливає час, що пройшов з моменту його вчинення до моменту повторного розслідування (знищуються повністю чи частково матеріальні сліди й людські спогади тощо), який також важається одним з головних елементів криміналістичної характеристики. Чим більше часу проходить з моменту вчинення злочину, тим складніше отримати інформацію про обставини цієї події й осіб, що брали у ньому участь. Люди можуть забути окремі факти або їх деталі, переїхати на нове місце проживання, в інше місто, селище, де їх важко знайти, можуть померти; речові докази та сліди під дією часу втрачають деякі свої важливі ознаки або взагалі знищуються. Росте ризик випадкової загибелі слідів і речових доказів, які в свій час були виявлені та вилучені слідчим при огляді місця події. Цим пояснюються труднощі, які виникають при розслідуванні злочинів минулих років [ 9, ст.67].

Однак, характеризувати дію фактору часу на розслідування нерозкритих злочинів минулих років тільки з негативної сторони було б неправильно. Слідча практика показує, що такий вплив може бути й позитивним. Зокрема, внаслідок особливостей людської психології злочинець з плином часу втрачає обережність, у нього знижується почуття самоконтролю, притупляється пильність. У результаті з'являється зневага до необхідності приховання слідів злочину. Спостерігаються випадки, коли він обмовляється або навіть хвалиться «в своєму колі» вчиненими в минулому злочинами, що створює додаткові умови для розкриття злочинів минулих років.У деяких випадках розкриттю злочинів минулих років сприяє зміна позиції потерпілих або свідків, які раніше на допитах з особистих мотивів давали неправдиві свідчення. Під впливом життєвої ситуації, що виникла, вони можуть заявити до органів слідства про істинні події та винуватців злочину. Згодом може змінитися відношення самого винного до вчиненого злочину. Наприклад, до явки з повинною його спонукають переживання, викликані вчиненим злочином. Іноді злочинець, будучи викритим у вчиненні чергового злочину, дає показання про скоєні ним раніше злочинні діяння, що залишились нерозкритими.

Планування розслідування по зупинених справах залежить від типової слідчої ситуації, яка склалась на даному етапі розслідування та результатів аналітичної діяльності слідчого по зазначеній категорії злочинів [7, с.17].

На основі аналізу матеріалів справи, з метою отримання та використання додаткових даних для розкриття злочину в залежності від ситуації слідчому рекомендується здійснити:

• збір і перевірку відомостей про осіб, що вчинили аналогічні злочини в попередній і супутній злочину періоди (для з'ясування їх можливої причетності до даного злочину);

• перевірку причетності до нерозкритого злочину обвинувачених у справах, що перебувають в стадії розслідування;

• вивчення даних що поступають від громадян і організацій до відповідних установ та органів (суд, прокуратуру, органи внутрішніх справ, пресу, радіо, телебачення, тощо) про підозрілу поведінку певних осіб;

• повторне дослідження місця події (з метою отримання нових даних про подію злочину, для визначення того, чи всі можливі свідки встановлені тощо);

• перевірку можливих змін у взаємовідносинах осіб, що залучались до справи та свідків, якщо з’явились підстави для дачі ними об'єктивних свідчень;

• перевірку місць легального зберігання та можливого збуту речей, що розшукуються (ломбарди, магазини, речові ринки тощо);

• попереднє дослідження виявлених об'єктів, які можуть мати відношення до справи (наприклад, слідів знарядь злочину при вчиненні аналогічних протиправних дій);

• необхідні запити та витребування документів для перевірки зібраних даних;

• перевірку надходження відповідей по раніше направлених запитах і окремих дорученнях (при необхідності здійснюється нагадування про термінове їх виконання або направлення повторних запитів чи доручень з урахуванням нових даних);

• виявлення нових свідків, додаткових обставин і фактів (наприклад, свідків, що пізніше дізналися про злочин чи особу, що його вчинила, або бачили у злочинця чи інших осіб знаряддя вчинення злочину чи предмети злочинного посягяння; очевидців знищення або приховування слідів злочину, змови зі свідками тощо);

• повторне повідомлення відповідних правоохоронних органів про нерозкритий злочин для обліку та використання ними цієї обставини в розшуковій роботі;

• повторну перевірку всіх слідів, які є в справі, по відповідних видах обліків;

• залучення громадськості і засобів масової інформації для виявлення нових свідків та осіб, які могли бути причетні до нерозкритого злочину;

• налагодження регулярного обміну інформацією з оперативними працівниками з метою узгодження подальших розшукових заходів тощо

При плануванні розслідування по нерозкритих злочинах минулих років необхідно використовувати типові методичні рекомендації. Однак слід враховувати наступні специфічні особливості планування розслідування в справах по зазначеній категорії злочинів.

84. Особливості розслідування серійних насильницьких злочинів

Серійні вбивства є найбільш тяжкими, особливо небезпечними, резонансними та латентними злочинами, розкриття та профілактика яких потребує особливої організації. Саме тому визначення проблемних особливостей організації розслідування серійних вбивств привертало увагу науковців.

За змістом вивчених нами літературних джерел, термін «серійність» у вітчизняній правоохоронній практиці, почав використовуватися з кінця 70-х років минулого століття як термін, яким у службових документах іменувалися групи вбивств та інші особливо тяжкі злочини проти особи, вчинені одними і тими ж злочинцями. Горбулинська І.М. вважає, що серійні вбивства - це вчинені у різний час два і більше вбивств, які характеризуються подібністю мотиву, часом, місцем і обстановкою, однотипністю способів вчинення і приховування злочинів, збігом характеристик осіб загиблих та іншими ознаками, які відобразилися в слідовій інформації, що дають достатні підстави для висунення версії про їх вчинення однією особою (особами)

Ісаєнко В.Н., враховуючи криміналістичні ознаки цих злочинів, виділяє такі групи серійних вбивств: з корисливих мотивів (наприклад, під час нападів з метою заволодіння матеріальними цінностями); пов’язані із зґвалтуванням або задоволенням статевої пристрасті в іншій формі; у процесі протистояння організованих злочинних угруповань; на замовлення, які вчиняються особами, що перетворили цю діяльність у злочинну професію; з кровної помсти; вчинені з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості або під час проведення релігійних (псевдорелігійних) ритуалів (наприклад, сатаністами) [3, с. 4].

Найбільш розповсюдженими з вказаних груп, підкреслює Усанов І.В., є вбивства з корисливих мотивів (до них слід віднести і вбивства на замовлення, мотивом яких, переважно є ті ж самі спонукання). Серійні вбивства, які вчиняються на сексуальному підґрунті, у структурі інших вбивств вказаної категорії посідають друге місце, і складають майже один відсоток від їх загальної кількості (хоча за деякими прогнозами, вони мають тенденцію до зростання) [5, с. 3].

Особлива небезпека вбивств, які вчиняються на сексуальному підґрунті, полягає в тому, що якщо особи з першої групи рано чи пізно зупиняють злочинний «промисел», то невикриті вбивці з другої групи (як правило, це – одиночки), у зв’язку з наявністю психопатології, ведуть «полювання» до кінця свого життя.

Ю.М. Антонян пропонує поділити їх на: 1) вбивства осіб жіночої статі та підлітків (жіночої та чоловічої статі) з метою подолання їх опору; 2) вбивства з метою забезпечення своєї безкарності після вчинення зґвалтування; 3) вбивства жінок до, під час або після вчинення зґвалтування, коли потерпілі вчиняють дії, які сприймаються злочинцями як тяжка образа; 4) вбивства, коли злочинець отримує статеве задоволення від страждань, агонії жертв або з метою вчинення сексуального контакту з мертвою людиною [1, с. 10].

Як зазначалося вище, криміналістична характеристика серійних вбивств - це система, однак як будь-яка система вона має свою, більше розширену структуру. До числа таких елементів структури криміналістичної характеристики серійних вбивств, можливо, віднести наступні:

1) предмет злочинного зазіхання, або, як його ще називають, предмет злочинного інтересу;

2) спосіб скоєння вбивств;

3) механізм скоєння вбивств; 4) обстановка скоєння вбивств;

5) ознаки скоєння вбивств (слідова картина);

6) криміналістична характеристика особи злочинця (вбивці);

7) криміналістична характеристика особи потерпілого (жертви);

8) зв'язок конкретного епізоду з даною серією вбивств;

9) мета й мотиви скоєння вбивств.

Предметом злочинного зазіхання будь-якого вбивства є життя людини - саме цінне, що є в кожного з нас. І даний предмет найбільш очевидний при здійсненні

вбивства.

Основою криміналістичної характеристики є спосіб скоєння вбивства. Спосіб скоєння вбивства можна розділити на три етапи:

1) спосіб підготовки до вбивства;

2) спосіб безпосереднього здійснення вбивства;

3) спосіб приховання слідів злочину (вбивства).

По способі скоєння злочину можна довідатися багато деталей, які надалі дають можливість направити розслідування справи по правильному шляху. Наприклад, спосіб вбивства може вказувати на стать вбивці, його фізичну чинність, уміння володіти певним видом зброї й інше, що при розслідуванні серійних вбивств дуже важливо.

Механізм скоєння вбивства дає можливість увити, які події відбувалися й у якій послідовності. Також за допомогою побудованої моделі механізму події можна перевірити покази потерпілого, свідків про подію, що відбулися, і з'ясувати додаткові докази вбивства.

Не менш важливим елементом є й слідова картина вбивства. При скоєнні серійних вбивств, залежно від виду вбивства, різна й слідова картина. Слідова картина являє собою сукупність різних слідів, залишених вбивцею й жертвою на місці скоєння злочину. До них треба віднести: а) всі матеріальні сліди, які залишаються на жертві від знаряддя вбивства; б) сам труп; в) знаряддя злочину; г) різні сліди від взуття, відбитки пальців; д) недокурки від сигарет і інші сліди, які свідчать про перебування злочинця на місці вбивства. У деяких випадках слідів більше на місці скоєння вбивства, в інших перевагу слідів можна простежити на місці виявлення трупа. Таке кількісне розходження допомагає слідчому відрізнити місце скоєння вбивства від місця виявлення трупа або від місця його розчленовування.

При розслідуванні серійних вбивств дуже велике значення має питання віднесення певного епізоду до даної серії вбивств. Тут важливо з'ясувати: чи є ці кілька вбивств серією, чи відноситься цей епізод до даної серії, якщо відноситься, то чим це можна підтвердити? Якщо зв'язок підтверджується, то на підставі вже наявних даних можна зробити певні висновки та ставити питання про об'єднання кримінальних справ.

Мета й мотиви можуть бути різними, залежить це від специфіки самого вбивства: особи вбивці, місця скоєння вбивства, особи й роду занять потерпілого, предмета зазіхання й багатьох інших ознак.

Здається, що тут необхідно більш докладно зупинитися на способах і обстановці скоєння вбивств, які є основою криміналістичної характеристики серійних вбивств. Як ми вже відзначали, спосіб скоєння вбивства має три етапи: спосіб підготовки до вбивства, спосіб скоєння безпосередньо вбивства й спосіб приховання слідів злочину (вбивства). Способи скоєння вбивств можуть бути дуже різноманітні.

Способи підготовки до вбивства це дії злочинця по готуванню до вбивства: 1) продумування деталей скоєння вбивства й приховання слідів злочину (сюди ставиться й продумування способу скоєння вбивства); 2) обрання певного знаряддя вбивства (вогнепальної, холодної зброї); 3) збирання інформації про жертву (інформація може бути різної: відомості про розпорядок дня, родині, знайомствах, характері жертви, звичках і ін.); 4) підбор транспорту, за допомогою якого злочинець збирається вчинити злочин (іноді злочинець може використовувати кілька транспортних коштів); 5) вибір місця, зручного злочинцеві часу для скоєння вбивства; 6) створення певних умов для скоєння вбивства.

Спосіб скоєння й приховання злочину є основою криміналістичної характеристики вбивств. Людину можуть позбавити життя шляхом побиття руками або ногами, скидання з висоти або з автомобіля, що рухається (транспортного засобу), отруєння, удушення, утоплення, а також з використанням вогнепальної й холодної зброї, а також іншими способами. Безпосереднє скоєння вбивства характеризується нанесенням жертві поранень і ударів, які стали смертельними для неї. Більше точну інформацію про спосіб скоєння вбивства надає експерт, що провадить судово-медичну експертизу. Він більш детально може сказати, як було нанесене поранення або удар: з якої сторони, під яким кутом, яким предметом, якщо це вогнепальне поранення, то з якої відстані стріляв злочинець, який калібр зброї він використовував, у якому положенні перебувала жертва під час вбивства.

Спосіб вбивства може вказати на стать злочинця, його фізичну чинність, спеціальні навички, можливий рід занять, військовий або інший досвід, уміння володіти певними видами зброї.

До способів приховання вбивств ставляться дії злочинця по знищенню або прихованню трупа або його частин, переміщенню трупа з місця вбивства в інше місце, розчленовуванню й спотворюванню трупа, прихованню знаряддя вбивства, одягу й взуття вбивці, речей, які належали жертві, знищенню слідів на місці вбивства, інсценівці вбивства під самогубство, нещасний випадок, несподівану смерть, що наступила природним шляхом. Спосіб приховання вбивства може вказувати на зв'язок злочинця й жертви. Так, наприклад, вбивства, які замасковані під інсценівку, звичайно відбуваються особами, які були близькі з потерпілим, у яких найчастіше й з'ясовують причину смерті жертви. Злочин також може бути скоєно найманим убивцею, тобто на замовленням.

Спосіб приховання вбивства залежить якоюсь мірою й від взаємозв'язку злочинця з жертвою. Це пов'язане з тим, що у злочинця своєрідна психологія: якщо злочинець до вбивства не був знайомим з жертвою, те найчастіше він позбувається від трупа шляхом переміщення його з місця вбивства, викидання з автомобіля або, наприклад, закриває гілками, землею, скидає з обриву. Дана обставина може вказувати на те, що злочинець під час скоєння злочину був наляканий і розгублений. Якщо ж злочинець знав жертву до вбивства, то в такому випадку найпоширенішим способом приховання слідів злочину є спалення трупа, утоплення, розчленовування, спотворювання трупа кислотою. Так звані професіонали своєї справи, або, інакше кажучи, наймані вбивці, використовують різні способи приховання злочину - все залежить від переваги вбивцею того або іншого способу.

Дата добавления: 2015-06-04