Третя група способів посягань на кредитно-фінансові ресурси пов’язана зі злочинною змовою представників кредитора та позичальника. 1 страница

Друга група — це посягання працівників кредитно-фінансових установ на фінансові ресурси, що зберігаються в цих установах на рахунках клієнтів.

Спосіб 5. Службова особа кредитно-фінансової установи без повідомлення клієнта знімає кредитні кошти з його розрахункового рахунку (якщо кредитні кошти перебувають на розрахунковому рахунку якийсь час без руху) і використовує їх в інтересах банку. Найчастіше ця операція відбувається, коли банк внаслідок невдалих фінансових операцій потрапляє в скрутне фінансове становище. Якщо виникає необхідність у перерахуванні коштів, працівники кредитно-фінансової установи вживають заходів щодо приховання зловживань: знімають грошові кошти в необхідній кількості з рахунку іншого клієнта або відтягують строк перерахування під приводом того, що установа перебуває на картотеці, або вичерпано щоденну можливість перерахування коштів, або були неправильно оформлені платіжні документи тощо.

Спосіб 6. Службові особи кредитно-фінансової установи без повідомлення клієнта знімають кредитні кошти з його рахунку для використання в комерційному обігу шляхом: надання кредиту іншим підприємствам, організаціям, установам; надання фінансової допомоги; участі в угодах на валютній біржі та ін. У разі необхідності винні вживають заходів щодо приховання зловживань, аналогічні тим, що наведені у способі 5.

Спосіб 7. Працівник кредитно-фінансової установи видає незаконний кредит (без належної перевірки платоспроможності, можливості повернення та ін.) позичальникові, з яким перебуває у змові. За допомогою кредитора відтягується строк повернення кредиту (підроблення документів, надання фіктивної інформації про неможливість повернення кредиту тощо).

Спосіб 8. Працівник кредитно-фінансової установи незаконно надає пільговий кредит позичальнику, який суму у розмірі різниці у відсотках між звичайним та пільговим кредитом перераховує на певний рахунок.

Спосіб 9. Працівники кредитно-фінансової установи у змові з позичальником створюють підприємство з метою одержання кредиту. Одержані безготівкові кредитні кошти переводяться в готівку в самій кредитно-фінансовій установі за допомогою працівників цієї установи шляхом фіктивного договору позики, матеріальної допомоги тощо. Вказаними особами відтягується строк повернення кредиту (підроблення документів, надання фіктивної інформації про неможливість виконання зобов’язань у строк з різних причин). Після проведення такої операції можлива зміна засновників, власників, посадових осіб позичальника.

Одним із важливих компонентів наслідків кредитно-фінансових злочинів є їх сліди-ознаки, що відображуються в діях, у сталих зв’язках між учасниками кредитних операцій і особливо в документах. Такі сліди як факти створюються на стадіях: 1) видачі та одержання кредиту, 2) його використання та 3) повернення.

1. Видача кредиту кредитором — одержання кредиту позичальником

Факти: видача кредитів підприємствам, організаціям, що не передбачені як позичальники; складання документів із завідомо фальшивими даними (інтелектуальна підробка); наявність у документах слідів виправлень, підчисток, травлення тощо (матеріальна підробка); надання неіснуючої адреси; сприяння у наданні звичайного або пільгового кредиту; позаслужбові зв’язки між позичальником та працівниками банку, які здійснюють фінансові, управлінські та контрольні функції (надання кредиту, створення пільгових умов кредитування і повернення кредиту, послаблення контролюючих функцій та ін.); нецільове надання кредиту.

2. Використання кредиту позичальником

Факти: нецільове використання кредиту і матеріальних цінностей позичальником; демпінгові розрахунки з покупцями продукції, виконавцями робіт та послуг; встановлення документів з фіктивними даними; безтоварне оформлення документів: неоприбуткування на склад товарно-матеріальних цінностей; відсутність документації прийому-отримання поставленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг; виявлення у позичальника листів, претензій на недопоставлену продукцію, кредиторську заборгованість; використання необлікованих бланків суворої звітності і заміна їх іншими бланками; завищення списання на видаток матеріальних цінностей під виглядом втрат на природні збитки, відходи, псування та інші втрати; оприбуткування неодержаних товарів; складання фіктивних документів на списання малоцінних товарів на видаток; нестача матеріальних цінностей; встановлення підроблених підписів в актах на списання товарно-матеріальних цінностей.

3. Повернення кредиту позичальником

Факти: заплутування звітності; надсилання листів про неможливість повернення кредиту; закриття офісу позичальником; розпродаж майна позичальником; підготовка або від’їзд позичальника в іншу державу; існування у звітних документах даних, що викривлюють дані про виконання позичальником зобов’язань щодо повернення кредиту.

«Слідова картина» злочинів, вчинених у банківській сфері

Під слідами злочину розуміються будь-які зміни середовища, що виникли в результаті вчинення в цьому середовищі злочину [9]. Сліди, що можуть бути виявлені на місці події: сліди пальців рук, ніг, знарядь злому, транспортних засобів біля приміщення банківських установ, мікрочастинки та ін.

Всю гаму слідів, що виникають під час вчинення «банківських злочинів» умовно можна поділити на:

традиційні сліди – це сліди в матеріальному середовищі (сліди-відображення, розглянуті трасологією, а так само сліди-речовини й сліди-предмети). Ними можуть бути які-небудь рукописні записи, роздруківки тощо, що свідчать про готування й вчинення злочину. Матеріальні сліди можуть залишитися і на самій обчислювальній техніці (сліди пальців рук, мікрочастинки на клавіатурі, дисководах, принтері), а також на магнітних носіях і CD-RОМ дисках.

нетрадиційні – це сліди в електронному середовищі, тобто, як стверджує В. О. Голубєв, інформаційні сліди, що утворюються в результаті впливу (знищення, модифікації, копіювання, блокування) на комп’ютерну інформацію шляхом доступу до неї і являють собою будь-які зміни комп’ютерної інформації, пов’язані з подією злочину. Насамперед вони залишаються на магнітних носіях інформації й відображають зміни в інформації, що зберігається в них (порівняно з вихідним станом) [10, 145–146].

Особа злочинця. Злочинцем може бути чоловік, що володіє інформацією про банківську установу, про рух грошової маси, який, можливо, працював у банківській сфері. Окрім цього, злочини цієї групи вчиняють працівники банку, керівники. Що стосується злочинів у банківській сфері, що вчиняються з використанням комп’ютера, то злочинцем може бути чоловік віком близько 30 років, за освітою – інженер в галузі електроніки і математики або програміст, але існують випадки, коли злочинці взагалі не мають ніякого технічного досвіду. Крім цього, особи не стоять на обліках в ОВС і взагалі не мають карного минулого.

Але останнім часом серед осіб, що вчиняють злочини у банківській сфері, збільшується й частка жінок. Це пов’язане із професійною орієнтацією деяких спеціальностей і робочих місць, орієнтованих на жінок (секретар, бухгалтер, економіст, менеджер, касир, контролер тощо), обладнаних електронно-обчислювальними машини та з доступом у мережу Інтернет.

1. Питання, які необхідно з’ясувати під час розслідування. Важливим джерелом свідчень про вчинені кредитні операції є працівники кредитно-фінансових установ (кредитної та операційної служб) і представники позичальника.

Працівники кредитної служби можуть дати певні свідчення, зокрема: хто і коли звернувся з проханням про надання кредиту; чи знайома ця особа з позичальником, в яких стосунках з ним перебуває; в яких стосунках перебуває керівництво кредитної установи з позичальником; чи здійснював хто-небудь з працівників кредитної установи протекцію у наданні кредиту; які документи були подані позичальником для одержання кредиту, хто безпосередньо працював з документами позичальника; які документи були надані для забезпечення кредиту; де знаходяться ці документи і хто має право доступу до них; хто приймав рішення про надання кредиту; куди були перераховані кредитні кошти; хто повинен здійснювати контроль за використанням кредиту і хто фактично його здійснював; які документи складаються кредитором для реєстрації наданого кредиту і контролю за ним; ким складаються і ведуться такі документи, де вони знаходяться і хто має право доступу до них; хто з працівників кредитної установи брав участь в інвентаризації предмета застави; коли були повернуті кредитні кошти; чи були свідчення про неплатоспроможність постачальника, гаранта; чи надходили свідчення про розпродаж майна позичальником, закриття офісу; ким, коли і які заходи вживалися для забезпечення кредиту; хто і коли готував претензійні документи в суд.

Позичальник може дати такі свідчення: хто і коли приймав рішення про необхідність одержання кредиту; хто і чому запропонував дану кредитну установу; чи пропонувались інші варіанти і ким; в яких стосунках з працівниками кредитної установи перебуває позичальник; які документи були надані для одержання кредиту і коли; чи існує власне майно і якою сумою воно оцінюється; які документи підтверджують право власності на майно і де вони знаходяться; умови їх зберігання; хто має до них доступ; яким майном забезпечувався кредит; документи на право власності на це майно; коли і ким була укладена кредитна угода; чи передбачалося виконання укладеного договору; хто приймав рішення про використання кредиту; кому і коли були перераховані кредитні кошти; що (сировина, готова продукція, товари тощо) одержано, ким і за якими документами і де вони знаходяться; хто, коли і куди здійснював перевезення; відповідно до яких документів здійснювалося перевезення; де знаходяться перевезені предмети; хто, коли, відповідно до яких документів одержував продукцію (приймав виконані роботи, надані послуги); ким і коли оприбутковувалася продукція по бухгалтерії; якими документами і ким, коли оприбутковувалася продукція на складі, де знаходяться ці документи; яку продукцію одержували і в якій кількості; яку продукцію оприбутковували і в якій кількості; ким, куди (кому) і відповідно до яких документів здійснювався відпуск продукції; ким і коли було здійснене повернення кредиту, відповідно до яких документів.

2. Документи, що містять інформацію про кредитні операції, можна поділити на дві основні групи: 1) ті, що вилучаються під час вирішення питання про порушення кримінальної справи; 2) ті, що містять певну інформацію про кредитно-фінансові операції.

До першої групи належать:

а) документи, безпосередньо пов’язані зі злочинною подією, у тому числі ті, що є предметом злочинного посягання (фальшиві документи, документи зі слідами виправлень, що приховують незаконні операції та ін.);

б) документи, що встановлюють певні обставини, пов’язані з подіями, про які одержано повідомлення (статистична, аналітична та інша документація);

в) матеріали перевірок, проведених установами Національного банку України, податкової адміністрації, контрольно-ревізійної служби — акти ревізій, інвентаризацій, відомчих експертиз та ін.

До другої групи належать:

а) документи для відкриття розрахункового рахунку в банку: установчі документи позичальника (статут, положення, установчий договір, рішення), надані банку; свідоцтво про реєстрацію позичальника у виконавчому комітеті за місцем знаходження; договір з позичальником про банківське обслуговування; копії карток зі зразками підписів керівника і бухгалтера; довідки з податкової адміністрації про постанову на облік; довідка статистичного управління про присвоєння кодів;

б) документи позичальника, надані банку для одержання кредиту: прохання про надання кредиту із зазначенням суми, строку повернення і забезпечення його; коротка характеристика угоди, розрахунок економічної ефективності угоди; копія договору-контракту, для здійснення якого береться кредит; детальний розрахунок економічної ефективності угоди, для якої береться кредит; копії інших договорів та угод, пов’язаних з договором, для якого береться кредит (оренди, купівлі-продажу, проведення робіт тощо); бухгалтерські статистичні звіти (фінансові результати, декларації про прибутки та ін.); договір-поручительство (гарантійний лист);

в) документи і свідчення, що підтверджують забезпечення повернення кредиту і платоспроможність позичальника: документи, що підтверджують право власності на земельні ділянки, право оренди земельних ділянок, обладнання, транспортних засобів та ін.; витяги з рахунків позичальника, розрахунковий рахунок якого знаходиться в іншій кредитній установі; бухгалтерські звіти (баланси, декларації про прибутки та ін.); зобов’язання-поручительство погашення кредиту; повідомлення позичальника про прийняття гарантійного листа як забезпечення кредиту; документи, що підтверджують кредитоспроможність гаранта; договір застави; документи, що підтверджують право власності на заставлене майно; витяг з балансу з розшифровкою балансової вартості предмета застави; страховий поліс на страхування посівів у випадку надання кредиту під заставу майбутнього врожаю; договір іпотеки, засвідчений нотаріально, із забороною на відчуження; акт інвентаризації об’єкта незавершеного будівництва, відданого під заставу; акт оцінки реальної вартості цінних паперів, відданих під заставу; акт передачі банку цінних паперів на зберігання; договір страхування заставленого майна, що знаходиться у позичальника та здається ним в оренду;

г) документи про використання кредиту: книга запису застав; повідомлення кредитної установи про передачу позичальником заставленого майна в оренду; витяги із розрахункового рахунку позичальника про наявність і рух грошових коштів; платіжне доручення на переведення грошових коштів; товаротранспортні документи на постачання продукції; договори, листи про відпуск продукції; платіжні документи на оплату продукції; видатковий касовий ордер та інші документи, пов’язані з переведенням коштів у готівку та її використанням; лист постачальнику про переадресування залишків коштів позичальника іншій комерційній структурі; доручення на одержання продукції; доручення автотранспортного підприємства на одержання продукції та інші товаротранспортні документи на одержану продукцію; журнали реєстрації платіжних доручень і вихідних документів в автотранспортному підприємстві, що здійснює перевезення продукції; документи складського обліку і зберігання;

ґ) документи на повернення кредиту: платіжне доручення позичальника про повернення боргу у розмірі кредиту та відсотків по ньому або розпорядження банку про списання коштів з рахунку позичальника після завершення строку зобов’язань за кредитним договором; додаткова угода про продовження строків за кредитним договором разом зі змінами договору-поручительства; додаткова угода про збільшення відсоткових ставок за кредит у разі неповернення кредиту (відсотків) у строк; лист про неспроможність виконання зобов’язань; претензія (з повідомленням про одержання); заява до суду про визнання позичальника банкрутом; рішення суду про визнання позичальника банкрутом; матеріали, що свідчать про фіктивне банкрутство, шахрайські дії позичальника.

Шахрайство з фінансовими ресурсами вчиняється як однією особою, так і декількома, у змові з позичальником. Цей злочин можуть вчинити представники декількох підприємств (організацій), а також співробітники однієї фірми. Так, відносно співучасті злочинців, можна виділити версії:

злочинець діяв самостійно;

змова декількох осіб в межах підприємства, установи, організації;

змова декількох осіб як в межах підприємства, установи, організації, так і поза ними;

змова кредитора і позичальника.

Відносно взаємодії злочинців:

злочин вчинено одноосібно;

злочин вчинено групою осіб;

злочин вчинено організованою злочинною групою.

Розслідування шахрайства з фінансовими ресурсами на початковому етап і може відбуватися у двох типових слідчих ситуаціях, а саме тих, що характеризуються наявністю даних про: 1) вчинення злочину та особу злочинця; 2) вчинення злочину та недостатньою кількістю інформації про можливого злочинця. Кожна з цих слідчих ситуацій обумовлює тактику слідчих дій, висування версій, дозволяє намітити таке поєднання оперативно-розшукових та пошукових дій, їх черговість, які б призвели до досягнення позитивного результату.

Успішне розслідування шахрайства з фінансовими ресурсами багато в чому залежить від своєчасного і обґрунтованого порушення кримінальної справи, що в більшості випадків відбувається на основі оперативно-розшукових матеріалів, які були отримані на стадії попередньої перевірки. Слідчий при вирішенні питання про порушення кримінальної справи має володіти такою інформацією, як: 1) дані про факти порушення закону; 2) установчо-реєстраційні відомості позичальника; 3) результати проведення фінансово-економічних перевірок, ревізій; 4) дані про осіб, причетних до виявлених порушень; 5) витяги із нормативних документів, розпоряджень, що були порушені.

На початковому етапі розслідування шахрайства з фінансовими ресурсами тактично виправдано проводити в першу чергу дії, що: 1) забезпечують фіксацію слідів, котрі можуть бути знищені; 2) сприяють усуненню інформаційної невизначеності; 3) потребують великих затрат часу (наприклад, призначення судово-економічної експертизи); 4) результати котрих мають значення для перевірки кількох версій. У зв’язку з цим важливими є початкові слідчі дії, яким притаманні своя специфіка та особливості проведення: виїмка, слідчий огляд документів, обшук, допит.

При розслідуванні шахрайства з фінансовими ресурсами доцільним є проведення тактичних операцій, що являють собою систему оперативно-розшукових заходів та слідчих дій, які проводяться під керівництвом слідчого, для вирішення завдань розслідування. Найбільшої значимості набувають такі тактичні операції.

1. “ Документ ” (отримання і перевірка документів, що використовувались для вчинення злочину) – запит у відповідні установи та організації, опит осіб, призначення ревізії фінансово-господарської діяльності, виїмка, обшук, слідчий огляд документів, допит, огляд приміщень, зустрічна перевірка оперативними співробітниками, призначення судово-економічної експертизи.

2. “ Кредитор ” (встановлення злочинних зв’язків між кредитором і позичальником) – опит осіб, які можуть володіти необхідною інформацією, прослуховування телефонних переговорів, перехват пейджингових та факсових повідомлень, електронної пошти, перлюстрація кореспонденції, запит у відповідні установи та організації; допит: особи-позичальника, ініціатора отримання кредиту в банку, а також членів правління, співробітників кредитного відділу, інших осіб, які можуть володіти необхідною інформацією.

3. “ Позичальник ” (встановлення особи фінансового шахрая) – опит осіб, прослуховування телефонних переговорів, зовнішнє спостереження; допит: позичальника, кредитора, інших осіб, очна ставка, призначення почеркознавчої та технічної експертизи документів.

4. “ Співучасники ” (встановлення причетних до вчинення злочину осіб) – запит в установи (організації) з метою отримання інформації стосовно фірми, осіб, які її очолюють, оперативне спостереження, прослуховування телефонних переговорів, опит осіб, виїмка, обшук у посадових осіб підприємства (організації) позичальника, виїмка, обшук у посадових осіб підприємства (організації), яка вказана в кредитному проекті партнером, підрядником, покупцем готової продукції, слідчий огляд документів, допит директора, головного бухгалтера, власника або засновника, очна ставка, зустрічна перевірка оперативними співробітниками, призначення ревізії фінансово-господарської діяльності, призначення судово-економічної експертизи.

5. “Забезпечення відшкодування матеріальних збитків ” (встановлення майна, що належить злочинцям) – запит в установи, організації про наявність у позичальника майна, грошових вкладів, обшук, накладення арешту на майно та рахунки в банках, допит підозрюваного та його родичів, друзів, колег по роботі, обшук.

Основна мета початкового етапу розслідування – інтенсивний пошук, виявлення та закріплення доказів. Саме на цьому етапі здійснюється основна робота з розкриття злочину. Тому правильно проведений початковий етап розслідування шахрайства з фінансовими ресурсами багато в чому визначає долю всього досудового слідства і в кінцевому результаті – винесення обвинувального вироку злочинцям.

100. Особливості розслідування шахрайства в бюджетній сфері.

Основний безпосередній об’єкт злочину - встановлений законодавством порядок виконання державного і місцевих бюджетів, порядок використання бюджетних ресурсів, покликаних з фінансового боку забезпечувати виконання державними органами, органами місцевого самоврядування та бюджетними установами покладених на них завдань і функцій. Додатковим об’єктом злочину виступають, зокрема, конституційні права і законні інтереси громадян, інтереси правосуддя, порядок здійснення службовими особами покладених на них службових повноважень.

Основним нормативним актом, який визначає засади бюджетної системи України, її структуру, принципи, правові засади функціонування, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин, є БК. Бюджетна система України побудована з урахуванням економічних відносин, державного та адміністративно-територіального устрою, урегульована правовими нормами. Доходи бюджетів відповідного рівня формуються за рахунок надходжень від сплати фізичними і юридичними особами податків, неподаткових та інших надходжень на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти). Розмежування загальнодержавних обов’язкових платежів між бюджетами різних рівнів здійснюється у виді процентних відрахувань, дотацій і субвенцій у порядку, встановленому бюджетним законодавством і законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Злочинами у бюджетній сфері України є передбачені Кримінальним кодексом України суспільно небезпечні винні діяння, вчинені суб’єктами злочину в області діяльності, пов’язаної з формуванням, розподілом і використанням бюджетних коштів, а також у зв’язку з розпорядженням державним і комунальним майном.

Основними відмінними ознаками таких злочинів є предмет посягання і суб’єкт злочину (особа, уповноважена на виконання певних управлінських функцій або господарських операцій).

Загалом для бюджетної сфери характерно вчинення двох різновидів злочинів: а) метою яких є збагачення за рахунок бюджетних коштів, державного і комунального майна; б) які вчиняються з іншою метою. Вони можуть вчинятись як окремо, так і в сукупності (комплексі) і утворювати певні технології злочинної діяльності.

Підсумовуючи викладене відзначимо, що до злочинів у бюджетній сфері України слід відносити діяння, які вчиняються у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з бюджетним процесом і розпорядженням державним і комунальним майном.

КК виділяє 2 види злочинів у цій сфері:

Стаття 210. Нецільове використання бюджетних коштів, здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням

1. Нецільове використання бюджетних коштів службовою особою, а так само здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням всупереч Бюджетному кодексу України чи закону про Державний бюджет України на відповідний рік, якщо предметом таких дій були бюджетні кошти у великих розмірах, -

караються штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

2. Ті самі діяння, предметом яких були бюджетні кошти в особливо великих розмірах або вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, -

караються обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбавленням волі на строк від двох до шести років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Примітка. 1. До бюджетних коштів належать кошти, що включаються до державного бюджету і місцевих бюджетів незалежно від джерела їх формування.

2. Великим розміром бюджетних коштів відповідно до статей 210, 211 цього Кодексу вважається сума, що в тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

3. Особливо великим розміром бюджетних коштів відповідно до статей 210, 211 цього Кодексу вважається сума, що в три тисячі і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Стаття 211. Видання нормативно-правових актів, що зменшують надходження бюджету або збільшують витрати бюджету всупереч закону

1. Видання службовою особою нормативно-правових актів, що зменшують надходження бюджету або збільшують витрати бюджету всупереч закону, якщо предметом таких дій були бюджетні кошти у великих розмірах, -

карається штрафом від ста до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до чотирьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, предметом яких були бюджетні кошти в особливо великих розмірах або вчинені повторно, -

караються позбавленням волі на строк від двох до шести років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Під дотацією розуміють грошові кошти, які на безоплатній основі надходять з бюджету. Дотація застосовується в Україні не лише як метод бюджетного регулювання у разі перевищення видатків нижчих бюджетів над їхніми доходами (наприклад, дотації вирівнювання місцевим бюджетам), а й як допомога, що надається підприємствам, зокрема, для покриття збитків від їх господарської діяльності (дотації можуть надаватись суб’єктам господарювання, що опинились у критичній соціально-економічній або екологічній ситуації, з метою фінансування капіталовкладень на рівні, необхідному для підтримання їх діяльності). Видом дотації є компенсація або доплати сільськогосподарським товаровиробникам за сільськогосподарську продукцію, що реалізується ними державі.

На відміну від дотації субвенція є різновидом тієї грошової допомоги, яка спрямовується на фінансування певного заходу, проекту, програми і підлягає поверненню у разі нецільового використання коштів.

Субсидією визнається допомога у грошовій або натуральній формах, яка надається державою місцевим органам влади, фізичним або юридичним особам, у т. ч. суб’єктам господарювання, і спрямовується на фінансування конкретних заходів, напрямів економічної і соціальної діяльності, бажаних для суспільства (наприклад, на фундаментальні наукові дослідження, створення нових робочих місць, перепідготовку кадрів, виробництво певного виду продукції).

Криміналістична характеристика злочинів, пов’язаних з порушеннями бюджетного законодавства” складається з таких елементів:

• Предмет злочину

• Обстановка злочину

• Особливості суб’єкта злочину

• Способи злочинних дій

• Типові сліди злочину

• Типові способи протидії розслідуванню злочину

Предмет та обстановка злочинів. Предметом даної категорії злочинів є бюджетні кошти, які мають характерні ознаки. До таких ознак належать: а) включення коштів до бюджету будь-якого рівня; б) досягнення суми бюджетних коштів кваліфікуючого розміру; в) визначення джерел їх одержання та напрямів витрачання одним або кількома з чинних нормативно-правових актів і планових документів.

У залежності від матеріальної форми всі кошти, які можуть бути предметом злочинів, пов’язаних з порушеннями бюджетного законодавства, поділяються на планові та наявні. Планові бюджетні кошти існують у вигляді цифрових записів або правових приписів у відповідному нормативно-правовому акті або плановому документі. Наявні бюджетні кошти – у вигляді грошей (валюта України, іноземна валюта) в готівковій чи у безготівковій формі або еквіваленту грошей (цінні папери, банківські метали).

Як найсуттєвіші елементи обстановки бюджетних злочинів досліджено особливості нормативно-правового регулювання бюджетної сфери України за окремими напрямами, а також специфіку контролю за дотриманням бюджетного законодавства. До факторів, що визначають обстановку вказаних злочинів належать: а) періодичний характер дії значної кількості нормативно-правових актів, що регулюють бюджетні правовідносини; б) розгалуженість бюджетного законодавства; в) суперечливість окремих норм, що регулюють правовідносини у бюджетній сфері; г) неузгодженість статей 210 і 211 КК із нормами чинного бюджетного законодавства; ґ) недоліки системи контролю за дотриманням бюджетного законодавства. Якщо перші два фактори є об’єктивними і зумовлені сутністю бюджетних правовідносин, то три останніх потребують вжиття заходів, спрямованих на їхнє усунення.

Особливості суб’єкта злочинів. До них слід відносити службових осіб – суб’єктів злочинів, пов’язаних з порушеннями бюджетного законодавства. На основі аналізу викладених у літературі точок зору щодо суб’єктів бюджетних злочинів вченими запропонована їхня класифікація. Підставою для цієї класифікації використано службове становище правопорушників: а) службові особи – розпорядники бюджетних коштів; б) службові особи одержувачів бюджетних коштів; в) службові особи органів виконавчої влади, бюджетних установ, які не є розпорядниками бюджетних коштів, але мають повноваження щодо їх формування і використання; г) службові особи Міністерства фінансів України, місцевих фінансових органів, органів Державного казначейства України.

Дата добавления: 2015-06-04