Львівська школа прикладних географічних досліджень

Львівська географічна школа поділяється за своїм напрямком досліджень на 4 підшколи:

- школа генетичного ґрунтознавства;

- школа інженерної, екологічної та реґіональної геоморфології;

- школа комплексної територіальної організації суспільства;

- школа ландшафтознавства

2.1. Школа генетичного грунтознавства

Наукова школа “Генетичне ґрунтознавство” заснована 1993 р. у м. Львові на базі Львівського національного університету імені Івана Франка. Засновником наукової школи є доктор географічних наук, професор, завідувач кафедри ґрунтознавства і географії ґрунтів Степан Павлович Позняк.

Відомими представниками наукової школи є доктори наук: професор Михайлюк В. І. – нині плідно працює в Одеському аграрному університеті; професор Кривульченко А. І. – у Кіровоградському педуніверситеті імені Володимира Винниченка; професор Гамкало З. Г., професор Гаськевич В. Г. – у Львівському національному університеті імені Івана Франка. Серед учнів наукової школи 45 кандидатів наук, аспіранти, магістри.

Львівська наукова школа має розвинуту мережу наукових досліджень у Західному регіоні України. До неї входять вчені, наукові співробітники вищих навчальних закладів, науково-дослідних і проектних інститутів, зокрема Львівського національного аграрного університету, Інституту екології Карпат НАН України, Природознавчого музею НАН України, Інституту землеробства і тваринництва західного регіону УААН, Львівського інституту землеустрою, Львівської гідрогеолого-меліоративної експедиції тощо. У цих закладах створено аналітичні сертифіковані обладнані сучасними приладами лабораторії, які застосовують нові методи польових і аналітичних досліджень.

Основні напрямки діяльності наукової школи пов’язані з розробленням теоретичних і прикладних основ ґенези, географії, класифікації та екології ґрунтів, фундаментальних питань екологічної ролі ґрунту в біосфері, раціонального використання та охорони ґрунтів, узгодження класифікаційно-діагностичних ознак і параметрів ґрунтів відповідно до європейської і міжнародної класифікацій. Науково-практичні розробки орієнтовані на екологічно безпечне використання ресурсного потенціалу ґрунту, обґрунтування екологічної стійкості ґрунтів, пошуки шляхів біологізації агроекосистем і ландшафтів, планування ґрунтово-протидеграційних заходів, удосконалення розміщення сільськогосподарського виробництва з урахуванням сучасного стану земельних ресурсів. Проводяться прикладні дослідження оптимізації поживного режиму ґрунтів для сільськогосподарських культур, ерозійної деградації ґрунтів, заходів з раціонального використання і охорони еродованих земель, відновлення функціонування контурно-меілоративних систем землеробства.

Фахівці наукової школи плідно працюють у навчально-методичному забезпеченні підготовки спеціалістів і науковців. Ними видано десятки підручників і навчальних посібників, зокрема: Позняк С. П. Ґрунтознавство і географія ґрунтів. У 2-х ч. – Львів, 2010; Гамкало З. Г. Екологічна якість ґрунту. – Львів, 2009; Іванюк Г. С. Біопродуктивність ґрунтів. – Львів, 2009; Кіт М. Г. Морфологія ґрунтів. – Львів, 2008; Позняк С. П., Красєха Є. Н. Чинники ґрунтоутворення. – Львів, 2007; Паньків З. П. Земельні ресурси. – Львів, 2008; Папіш І. Я., Ямелинець Т. С. Практикум з картографії ґрунтів. – Львів, 2009; Позняк С. П., Красєха Є. Н., Кіт М. Г. Картографування ґрунтового покриву. – Львів, 2003; Ямелинець Т. С. Застосування ГІС систем у ґрунтознавстві. – Львів, 2008 та ін.

Започатковано серію “Ґрунти України”, в рамках якої вже видано 16 монографій, а також серію “Українські ґрунтознавці”, де вийшла перша книга – “Професор Іван Гоголєв” (Львів, 2009). Проведено низку міжнародних наукових конференцій, видано декілька збірників наукових праць “Ґенеза, географія і екологія ґрунтів”.

Міжнародна співпраця пов’язана з вивченням питань бонітетної і вартісної оцінки земель (Федеральне відомство Нижньої Австрії і Бругенлянду, Австрія), генетико-географічних проблем ґрунтознавства (Московський державний університет імені М. В. Ломоносова), питань ґенези і екології ґрунтів Карпат (Ягелонський університет, Краків, Польща), ґрунтово-екологічної оцінки земель (Ґрунтовий інститут імені В. В. Докучаєва, Москва, Росія).

Наукова школа “Генетичне ґрунтознавство” займається не тільки вирішенням проблем ґрунтів, а й розв’язанням глобальних проблем, таких як аридизація суші, глобальне потепління тощо [7; 12].

2.2. Школа інженерної, екологічної та реґіональної геоморфології

Заснована у 1950 р. на базі кафедри геоморфології географічного факультету Львівського державного університету імені Івана Франка. Засновником наукової школи є Петро Миколайович Цись.

Дослідження носять як фундаментальний, так і прикладний характер і спрямовані на вивчення й оцінку рельєфу, процесів рельєфоутворення, їх впливу на геоекологічний стан довкілля, обґрунтування системи процесорегулювальних заходів збереження та охорони пам’яток неживої природи, розробку проектів організації і функціонування національних природних парків і природних заповідників, а також створення мережі геопарків в Україні.

Основними напрямами досліджень у галузі палеогеографії плейстоцену є комплексне вивчення лесового покриву України, гляціальних та перигляціальних утворень, стратиграфічне розчленування плейстоцену та кореляція процесів давніх епох рельєфоутворення. Дослідження ведуться спільно з польськими, литовськими, французькими, білоруськими вченими.

З 1990 р. при школі діє науково-дослідна лабораторія інженерно-геоморфологічних досліджень НДЛ-51 (з 2000 р. – інженерно-географічних, природоохоронних і туристичних досліджень), де виконують держбюджетні і госпдоговірні теми за головними напрямами роботи школи.

За час існування школи підготовлено: 6 докторів наук, 38 кандидатів наук. Кількість публікацій (за час існування школи): 1656 публікацій, серед них 38 монографій (у тім числі у зарубіжних виданнях – 9). Проведено серію міжнародних конференцій та польових семінарів, зокрема “Геоморфологічні дослідження в Україні: минуле, сучасне, майбутнє” (Львів, 2002), “Сучасні проблеми і тенденції розвитку географічної науки” (Львів, 2003), міжнародний семінар, присвячений 90-річчю від дня народження засновника кафедри геоморфології і палеогеографії професора П. Цися “Проблеми геоморфології і палеогеографії Українських Карпат” (Сколе, 2004); “Проблеми геоморфології і палеогеографії Українських Карпат” (Ворохта, 2006, 2008). У рамках напряму “Палеогеографія плейстоцену” проведено VI, VII, VIII, ІХ і Х міжнародні семінари “Зледеніння в плейстоцені” (2001, 2002, 2003, 2004, 2006), ХІІ, ХІІІ і XIV і ХVІ міжнародні семінари у межах українсько-польської програми “Стратиграфічна кореляція лесів і льодовикових відкладів України і Польщі” (2003, 2004, 2007, 2009). Розроблено проекти організації територій національних природних парків “Яворівського” (1999–2001, 2010–2011), “Ужанського” (2003–2004), “Гуцульщина” (2004-2009), “Галицький” (2006–2010) та природних заповідників “Медобори” (2001–2003), “Розточчя” (2004), “Горгани” (2010–2011). У 1992–1993 рр. польсько-українським колективом (Інститут охорони природного середовища (Варшава) – керівник Г. Ронковскі та Львівський державний університет імені Івана Франка – учасники групи Ю. Зінько, В. Брусак, Я. Кравчук, О. Нагорна) розроблено проект “Природоохоронна зона Розточчя”, який став переможцем і був відзначений Першою премією на Європейському конкурсі Генрі Форда у галузі “Охорони довкілля” (Лондон, 1994).

За останні сім років за участю випускників кафедри опубліковані навчальні посібники, зокрема: Сіренко І. Динамічна геоморфологія (2003), Кравчук Я. Геоморфологічне картографування (2006), Карпенко Н. Рельєф морських берегів (2009), Яцишин А., Дмитрук Р., Богуцький А. Методи дослідження четвертинних відкладів (2009), Карпенко Н. Магістерський семінар для геоморфологів (2009). Результати наукових досягнень та спільних із зарубіжними вченими розробок науковці школи представляють на численних міжнародних конференціях за межами України та публікують у закордонних наукових виданнях (у тому числі зі списку ISI) [2; 9].

2.3. Школа комплексної територіальної організації суспільства

Становлення школи припадає на 1945–1950 рр. Організаційним ядром стала кафедра економічної (тепер – економічної і соціальної) географії Львівського державного (тепер – національного) університету імені Івана Франка. Лідером школи протягом 1945–1984 рр. був її засновник проф. Опанас (Афанасій) Ващенко (1908–1984).

Відомими представниками цієї школи стали випускники кафедри: проф. Ф. Д. Заставний, Б. М. Яремчишин, М. Д. Пістун, О. І. Шаблій, О. Г. Топчієв, С. М. Писаренко, С. І. Іщук, О. В. Заставецька, М.З. Мальський, В.П. Нагірна, Л.Т. Шевчук, І. І. Ровенчак та ін. У цій школі підготовлено близько 20 докторів та 80 кандидатів наук у ділянці економічної і соціальної географії, частково – розміщення продуктивних сил та економіки районів.

У теперішній час школа охоплює суспільно-географічні навчальні і науково-дослідні установи і підрозділи вишів та академічних закладів Західного регіону України. У Львові, крім кафедри економічної і соціальної географії, це також кафедра географії України (проф. М. С. Дністрянський, д. г. н. Р. М. Лозинський); факультет міжнародних відносин ЛНУ ім. І. Франка (проф. М.С. Писаренко, М. З. Мальський); в Інституті регіональних досліджень НАН України – відділ “Територіальні суспільні системи і просторовий розвиток” (проф. Л. Т. Шевчук); у Тернополі: кафедри економічної і соціальної географії та географії України і туризму Тернопільського національного педагогічного університету імені В. Гнатюка (проф. О. В. Заставецька, І. М. Пушкар), кафедра управління персоналом і регіональної економіки Тернопільського національного економічного університету (проф. Є. П. Качан); у Луцьку – кафедра економічної і соціальної географії Волинського університету імені Лесі Українки, факультету міжнародних відносин (проф. П. В. Луцишин, Н. Н. Коцан) та ін. Сучасним лідером школи є заслужений професор Львівського національного університету імені Івана Франка, доктор географічних наук, почесний член Українського географічного товариства, дійсний член Наукового товариства ім. Шевченка Олег Іванович Шаблій.

У Львівській суспільно-географічній школі успішно розвиваються такі наукові напрямки: теорія і методологія суспільної географії; методика суспільно-географічних досліджень, в т. ч. використання геоінформаційних технологій, математичного та картографічного моделювання; вивчення геопросторової організації виробничої сфери і сфери послуг (особливо рекреації, туризму) у контексті ринкової трансформації українського суспільства і географічного положення Західного регіону на контакті з країнами Європейського Союзу; дослідження депресивних регіонів і шляхів їх виходу із цього становища; вивчення природного, демографічного, виробничого та інтелектуального потенціалу регіону та України загалом та їх раціональне використання; сусіпльно-географічне крає- та країнознавство; суспільно-географічна глобалістика (світознавство) та ін.

Головними досягненнями наукової школи є: теорія комплексного і збалансованого територіального розвитку (проф. О.Т. Ващенко, Ф.Д. Заставний, О.І. Шаблій); система законів і закономірностей геопросторової організації суспільства (О.І. Шаблій); низка монографій з теоретичних і методологічних проблем (Ф. Д. Заставний, М. Д. Пістун, С. І. Іщук, О. І. Шаблій); низка підручників і навчальних посібників з грифом Міносвіти України. Деякі з них перекладені на іноземні мови (Ф.Д. Заставний, О.І. Шаблій, Л.Т. Шевчук); серія шкільно-краєзнавчих і туристських атласів обласних регіонів. У 2011 р. виходить “Комплексний атлас Львова” (за ред. О.І. Шаблія). Представники школи взяли активну участь у підготовці і виданні “Національного атласу України” та обґрунтуванні Географічного центру України (доц. В. С. Грицевич).

Для практики територіального управлінння і планування особливе значення мають розробки учених школи з проблем: перспектив раціонального використання природних (викопних, лісових, земельних, рекреаційних), трудових та інтелектуальних ресурсів Західного регіону України; розвитку нових територіальних формувань, особливо єврорегіонів; підвищення регіональної безпеки і розроблення геопросторових моделей, зокрема картографічних тощо.

Учені школи були і залишаються науковими консультантами, беруть участь і розробленні проектів і схем районних розпланувань, генпланів великих і середніх міст, в обґрунтуванні планів раціонального використання територій. Водночас більшість з них відомі у світі, особливо у Європі, у постсоціалістичних країнах. Зокрема, тісні наукові зв’язки мають з ученими-географами Польщі (Люблін, Краків, Варшава, Холм, Сандомир, Слупськ, Ґданськ), Німеччини (Мюнхен), Франції (Париж, Сарсель), Канади (Торонто), США (Нью-Йорк, Вашинґтон) [6].

2.4. Школа ландшафтознавства

Наукова школа заснована у 1954 р. на базі кафедри фізичної географії Львівського державного університету імені І. Франка. Засновником наукової школи є Каленик Геренчук (1904–1984).

Відомими представниками наукової школи є кандидат географічних наук, професор Семен Ілліч Кукурудза, доктор географічних наук, професор Валерій Миколайович Петлін, доктор географічних наук, професор Анатолій Васильович Мельник, кандидат географічних наук, доцент Богдан Павлович Муха, кандидат географічних наук, доцент Олег Миколайович Федірко. Загальна кількість учнів наукової школи становить 39 докторів і кандидатів географічних наук.

Значним досягненням школи у 60–70-х рр. стало видання низки праць, присвячених природі рідного краю. Першою монографією цього плану стала робота М. М. Койнова “Природа Станіславської області” (1960). У 1964 р. виходить друком праця К. І. Геренчука, П. М. Цися і М. М. Койнова “Природно-географічний поділ Львівського та Подільського економічних районів”, а у 1968 р. – колективна монографія “Природа Українських Карпат” за редакцією К. І. Геренчука, у 1968 р. – колективна монографія “Физико-географическое районирование Украинской ССР”. Впродовж 1972–1982 рр. за редакцією К. І. Геренчука опубліковано серію монографій “Природа...” для кожної з восьми адміністративних областей заходу України. У 1974 р. вийшла в світ монографія Г. П. Міллера “Ландшафтные исследования горных и предгорных территорий”.

За останні два десятиліття Львівськими ландшафтознавцями опубліковано низку монографій, зокрема: Мельник А. В, Міллер Г. П. “Ландшафтний моніторинг”, Петлін В. М. “Закономірності організації ландшафтних фацій”, “Синергетика ландшафту”, “Концепції сучасного ландшафтознавства”, “Стратегія ландшафту”, “Екологічні механізми організації природних територіальних систем”, “Методологія та методика експериментальних ландшафтознавчих досліджень”, Мельник А. В. “Основи регіонального еколого-ландшафтознавчого аналізу” та “Українські Карпати: еколого-ландшафтознавче дослідження”, колективна праця “Чорногірський географічний стаціонар”, Кукурудза С. І. “Болотні геокомплекси Волині”, Рутинський М. Й. “Метризація екологічних станів ландшафтних систем”, Іванов Є. А. “Ландшафти гірничопромислових територій”.

За ініціативою школи було проведено низку фахових конференцій і семінарів, в тому числі й міжнародних, на яких обговорювались підсумки і перспективи ландшафтознавчих досліджень, зокрема, Друга і Восьма Всесоюзні наради з питань ландшафтознавства, міжнародна наукова конференція “Ландшафтознавство: традиції і тенденції” (Львів, 2004), регіональна науково-практична конференція “Природні комплекси і екосистеми верхів’я басейну р. Прут: функціонування, моніторинг, охорона” (Львів–Ворохта, 2009), міжнародний науковий семінар “Стаціонарні географічні дослідження: досвід, проблеми, перспективи” (Львів, 2010) та ін., за результатами яких опубліковано збірники наукових праць.

Проведені наукові дослідження спрямовані на розвиток теорії і методики ландшафтознавства та розв’язання завдань практики господарювання. Обґрунтовано географічні аксіоми і постулати, ландшафтну місцевість як важливу морфологічну одиницю рівнинного ландшафту, поняття гірського ландшафту, літогенетичну стрію, висотну місцевість і орокліматичний сектор як морфологічні одиниці гірського ландшафту. Поглиблено вчення про морфологію рівнинного ландшафту, розроблено принципи класифікації ландшафтів, основи фізико-географічного районування, розроблено вчення про гірські ландшафти, їх структури, динаміку і розвиток, з’ясовано закономірності організації ландшафтних фацій – закладено основи топології ландшафту. Обґрунтовано систему заходів з раціонального ведення сільського і лісового господарства, містобудування, розвитку рекреації і заповідної справи, організації моніторингу природного середовища, поліпшення екологічної ситуації в ландшафтах Західного регіону України.

Вагомий вплив на розвиток школи в 70-х роках ХХ ст. справили експедиційні дослідження негативних стихійних процесів в Українських Карпатах під керівництвом проф. К. І. Геренчука, а в 90-х – транскарпатські ландшафтні експедиції під керівництвом проф. Г. П. Міллера.

Розроблені наукові основи раціонального використання і охорони ландшафтів Західного регіону України в процесі сільсько- і лісогосподарського природокористування, містобудування, гірничовидобувних розробок, наукові основи організації моніторингу та вирішення еколого-географічних проблем Українських Карпат [8].

Дата добавления: 2015-06-04