Оріентовний перелік екзаменаційних питань з теорії держави і права 1 страница

1. Дисципліна „Теорія держави і права”, її предмет і метод пізнання.

2. Функції дисципліни „Теорія держави і права”.

3. Система юридичних наук: поняття, структура.

4. Теорія держави і права в системі юридичних наук.

5. Теорія держави і права в системі суспільних наук.

6. Загальні закономірності виникнення держави.

7. Особливості виникнення держави в різних народів світу.

8. Основні теорії виникнення держави.

9. Ознаки держави, які відрізняють її від публічної влади первісного ладу.

10. Державна влада: поняття, ознаки, співвідношення державної влади й держави.

11. Сутність держави.

12. Функції сучасної держави.

13. Роль органів внутрішніх справ у виконанні функцій української держави.

14. Правові форми діяльності держави, їх види.

15. Поняття й ознаки громадянського суспільства. Співвідношення громадянського суспільства й держави.

16. Держава в політичній системі суспільства. Ознаки, які відрізняють державу від інших суб’єктів політичної системи суспільства.

17. Взаємодія держави з політичними партіями й іншими об’єднаннями громадян (комерційними, некомерційними)..

18. Поняття державного суверенітету. Україна як суверенна держава.

19. Співвідношення суверенітету держави, суверенітету народу й суверенітету нації.

20. Поняття й ознаки демократичної держави. Україна як демократична держава.

21. Основні форми й інститути демократії в Україні.

22. Референдум в Україні: поняття, види, юридична природа.

23. Поняття й ознаки соціальної держави. Україна як соціальна держава.

24. Поняття й ознаки правової держави. Україна як правова держава.

25. Права людини: поняття, види. Концепція трьох поколінь прав людини.

26. Поняття й види основних прав, свобод і обов’язків людини й громадянина, гарантії забезпечення.

27. Правовий статус громадянина: поняття, структура, види. Роль органів внутрішніх справ у забезпеченні правового статусу громадянина.

28. Форма держави: поняття й структура.

29. Форма державного правління.

30. Парламентська, президентська, змішана (парламентсько-президентська, президентсько-парламентська) республіка.

31. Форма державного устрою.

32. Форма державного (політичного) режиму.

33. Механізм держави: поняття, ознаки структура. Місце органів внутрішніх справ у системі державного механізму.

34. Орган держави: поняття й ознаки. Класифікація державних органів.

35. Державні органи, передбачені Конституцією України.

36. Розподіл влад як принцип діяльності державного апарату.

37. Система стримувань і противаг органів законодавчої, виконавчої і судової влад, передбачених Конституцією України.

38. Соціальні норми в первісному ладі. Виникнення права. Ознаки, які відрізняють норми права від норм поведінки в первісному ладі.

39. Поняття об’єктивного і суб’єктивного права.

40. Поняття й ознаки права.

41. Функції права.

42. Принципи права.

43. Основні сучасні наукові концепції право розуміння.

44. Право, політика, економіка: їх взаємозв’язок і взаємовплив.

45. Поняття правової системи суспільства. Загальна характеристика основних правових систем сучасності.

46. Система права: поняття й структура.

47. Предмет і метод правового регулювання як підстава формування ситеми права. Публічне й приватне право.

48. Галузь і інститут права.

49. Система законодавства: поняття, структура. Співвідношення системи законодавства з системою права.

50. Поняття й форми систематизації законодавства.

51. Соціальні норми: поняття й види.

52. Право й технічні норми.

53. Співвідношення норм права й норм моралі.

54. Значення норм моралі для правотворчості й реалізації права.

55. Норми права: поняття, ознаки.

56. Види норм права.

57. Норми матеріального й процесуального права.

58. Регулятивні й охоронні норми права. Види регулятивних норм за характером диспозиції

59. Структура норми права. Види структурних елементів норми права.

60. Способи викладання норм права в статтях нормативно-правового акту.

61. Поняття правотворчості, її функції. Співвідношення понять „правотворчість” і „правоутворення”.

62. Види й принципи правотворчості.

63. Оприлюднення актів парламенту, глави держави, уряду в Україні.

64. Правотворчий і законотворчий процес: загальне й особливе в основних стадіях.

65. Конституція України, її основні ознаки, місце й роль у системі нормативно-правових актів.

66. Поняття закону і його основні ознаки. Види законів.

67. Строки набрання чинності актів парламенту, глави держави, уряду в Україні.

68. Дія нормативно-правових актів у часі.

69. Дія нормативно-правових актів у просторі й щодо певного кола осіб.

70. Тлумачення терміна „законодавство” Конституційним Судом України.

71. Юридична колізія. Колізійні норми права.

72. Підзаконні нормативно-правові акти, поняття, види.

73. Укази Президента України.. Інститут контрасигнації.

74. Поняття й основні риси тлумачення норм права.

75. Способи тлумачення норм права.

76. Буквальне, розширювальне, обмежувальне тлумачення норм права. Офіційне й неофіційне тлумачення норм права.

77. Поняття й види юридичних джерел (форм) права.

78. Судовий прецедент. Прецеденти Європейського суду з прав людини.

79. Поняття й ознаки нормативно-правового акту.

80. Співвідношення нормативно-правового акту, акту тлумачення й акту застосування норм права.

81. Поняття й основні форми безпосередньої реалізації норм права.

82. Поняття й ознаки застосування норм права.

83. Основні стадії застосування норм права.

84. Акт застосування норм права: поняття, ознаки, види.

85. Прогалини в праві. Аналогія закону й аналогія права.

86. Поняття й ознаки правовідносин.

87. Види правовідносин.

88. Склад правовідносин.

89. Суб’єкти правовідносин, їх види.

90. Громадяни як суб’єкти правовідносин.

91. Поняття правосуб’єктності. Правоздатність, дієздатність, деліктоздатність.

92. Держава, державні органи як суб’єкт правовідносин.

93. Юридична особа: поняття, ознаки, види.

94. Суб’єктивне право поняття, структура.

95. Поняття й види об’єктів правовідносин.

96. Юридичні факти: поняття й класифікація.

97. Правомірна поведінка: поняття, ознаки, види, стимули.

98. Правопорушення: поняття, ознаки, види.

99. Склад правопорушення.

100. Юридична відповідальність: поняття, ознаки.

101. Види юридичної відповідальності.

102. Підстави юридичної відповідальності.

103. Принципи й функції юридичної відповідальності.

104. Правосвідомість? поняття, ознаки.

105. Структура правосвідомості, її функції й види.

106. Правова культура.

107. Правовий нігілізм.

108. Законність і правопорядок.

109. Поняття, види, способи й типи правового регулювання.

110. Механізм правового регулювання, його елементи й стадії.

111. Юридична техніка.

СЛОВНИК ОСНОВНИХ ТЕРМІНІВ

Автентичне тлумачення – роз’яснення норми права, здійснене тим органом, який її видав.

Авторитарний режим – вид державно-правового режиму, при якому мають місце часткове чи повне відсторонення народу від державної влади, обмеження або порушення формально проголошених прав і свобод людини і громадянина.

Адекватне (буквальне)тлумачення – такий вид тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту, коли дійсній зміст правової норми повністю збігається з її буквальним офіційним зовнішнім виразом, тобто відповідним нормативно-правовим приписом.

Акт застосування права – правовий акт індивідуального характеру, в якому формально закріплюється рішення державного органу в конкретній юридичній справі.

Аналогія закону – поширення в процесі правозастосування на конкретні не врегульовані правом життєві відносини чинності норм, які в рамках даної галузі права регулюють відносини, подібні за найсуттєвішими ознаками тим, що потребують урегулювання.

Аналогія права – застосування до конкретних відносин загальних начал і смислу законодавства у разі відсутності норм, які регулюють подібні за найсуттєвішими ознаками відносини.

Виконавча влада – відокремлена в умовах поділу влади гілка державної влади, яка має прерогативу виконувати ухвалені парламентом закони та інші рішення.

Верховенство права - принцип правової системи, що передбачає панування правового за змістом законодавства в усіх сферах суспільства, у тому числі його пріоритет відносно держави.

Виконання – форма реалізації зобов’язувальних норм права, яка передбачає активну поведінку суб’єкта права з виконання покладених обов’язків.

Використання – форма реалізації уповноважуючи норм, що полягає в обранні суб’єктом права для задоволення своїх потреб та інтересів певного юридично дозволеного варіанту його поведінки.

Вина - сукупність ознак, що відображають психічне ставлення особи до вчиненого нею діяння.

Внутрішні функції держави – основні напрямки діяльності держави усередині країни.

Галузеві принципи права – принципи права, що підкреслюють особливості конкретної галузі права і сприяють індивідуалізації галузі як самостійної в загальній системі права.

Галузь права – відокремлена система правових норм, спрямована на регулювання певної сфери якісно однорідних суспільних відносин.

Гарантії прав і свобод людини – система загальних (політичних, економічних, духовних та ін.) і спеціально-юридичних засобів та інститутів, спрямованих на створення умов для реалізації прав людини, а також забезпечення їх всебічності охорони та захисту від правопорушень.

Гіпотеза – елемент норми права, що вказує на життєві обставини, наявності та/або відсутності яких реалізується правило поведінки (диспозиція)

Громадська організація – об’єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

Громадське суспільство – сукупність сформованих на добровільних засадах громадських об’єднань (інституцій), які діють на засадах самоврядування і за посередництвом яких індивіди реалізують належні їм невід’ємні права та свободи.

Деліктоздатність – елемент правосуб’єктності, що передбачає здатність суб’єкта права нести відповідальність за свої протиправні діяння.

Демократичний режим – вид державно-правового режиму, за якого державна влада здійснюється на основі принципів широкої і реальної участі громадян та їх об’єднань у формуванні державної політики, створенні та діяльності державних органів, додержанні прав і свобод людини.

Демократія – форма такої держави, яка заснована на здійсненні народовладдя шляхом забезпечення широких прав і свобод громадян, їх участі у формуванні і функціонуванні апарату політичної влади і контролю за його діяльністю.

Держава – територіальна організація політичної влади, що існує на певній соціальній базі, виступає як представник усього суспільства і забезпечує за допомогою спеціального апарату реалізацію своєї політики.

Державна служба – професійна діяльність осіб, які займають певні посади в державних органах, установах і на підприємствах щодо практичного виконання ними їх завдань і функцій.

Державний апарат – сукупність державних органів, їх ланок і підрозділів, уповноважених безпосередньо здійснювати державну владу та управління, які спираються у своїй діяльності на можливість застосування примусу.

Державний орган – структурно відокремлений, внутрішньо організований колектив державних службовців, які займають визначені законодавством посади, наділені відповідною компетенцією для виконання певних владно-управлінських функцій і завдань держави.

Державний суверенітет –політико-юридична властивість державної влади, що полягає в її верховенстві щодо будь-якої іншої влади усередині країни, та її незалежності від будь-якої іншої влади за її межами.

Державні службовці – особи, які обіймають посади в державних органах та організаціях щодо практичного виконання їх функцій ц завдань та одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету.

Державно-правовий режим – елемент форми держави, який являє собою систему прийомів, методів, способів здійснення державної влади.

Деформація правосвідомості – викривлення уявлень про цінність права.

Диспозитивний (децентралізований) метод – метод правового регулювання суспільних відносин між юридично рівними суб’єктами, що діють на засадах добровільності та автономності, який застосовується переважно на такому способі правового регулювання, як дозвіл.

Диспозиція – елемент норми права, що вказує на правило поведінки (визначаючи її від миру), учасників правовідносин за наявності умов, передбачених гіпотезою.

Дієздатність – елемент правосуб’єктності, що передбачає здатність суб’єкта власними діями створювати для себе та здійснювати права та обов’язки.

Дія нормативно-правових актів за колом осіб – їх формальна обов’язковість щодо певних категорій суб’єктів права.

Дія нормативно-правових актів у просторі – їх формальна обов’язковість в межах певної території.

Дія нормативно-правових актів у часі – їх формальна обов’язковість протягом відповідного проміжку часу щодо певних фактів і відносин у залежності від їх розташування у часі.

Додержання (дотримання) – форма реалізації забороню вальних правових норм, що встановлюють юридичні обов’язки пасивного типу, яка полягає у відмові суб’єктів права осіб від юридично заборонених правил поведінки.

Дозвіл – спосіб правового регулювання, який полягає в наданні особі можливості реалізації певного варіанту своєї поведінки через визнання за нею відповідного суб’єктивного юридичного права.

Доктринальне (наукове) тлумачення норм права – вид неофіційного тлумачення, що здійснюється науковцями-правознавцями, науковими та дослідними установами на основі використання наукових засобів.

Енциклопедія права – дисципліна, яка існувала у 16-19 ст. та містила стисле викладення змісту всіх юридичних наук як початкових знань про право, його різні галузі та методи дослідження.

Ефективність правового регулювання – зумовлена його організацією конкретна міра результативності правового регулювання, яка виявляється у певному співвідношенні між очікуваними та фактичними наслідками дії права на суспільні відносини.

Заборона – спосіб правового регулювання, який полягає у покладенні на особу суб’єктивного юридичного обов’язку пасивного типу, відповідно до якого вона має утримуватися від певних, визначених правом форм поведінки.

Загальна теорія держави і права – фундаментальна юридична наука, яка вивчає сутність і найбільш загальні закономірності виникнення, розвитку та функціонування права і держави і їв взаємозв’язку, а також вихідні на юридичних наук поняття категорії.

Загальні принципи права – принципи, які визначають якісні особливості, характерні для всіх правових норм національної правової системи не залежно від специфіки врегульованих ним суспільних відносин.

Загально дозвільний тип правового регулювання – тип правового регулювання, що ґрунтується на принципах «Дозволено все, крім того, що заборонено».

Загальнолюдські (цивілізаційні) норми права – принципи, що безпосередньо визначаються досягнутим рівнем розвитку людства і виступають універсальним критерієм та всезагальними вимогами до встановлення національних правових систем.

Закон – нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, прийнятий в особливому порядку парламентом або безпосередньо народом, який визначає відправні засади правового регулювання суспільних відносин.

Законність – вимога неухильного додержання, точного та однакового виконання і правильного застосування законів і нормативно-правових актів усіма суб’єктами права.

Законодавча влада – відокремлена в умовах поділу державної влади гілка влади, яка має виняткові повноваження на ухвалення законів.

Застосування норм права – правова форма діяльності уповноважених на то органів держави і посадових осіб із реалізації приписів норм права відносно конкретних життєвих випадків шляхом внесення індивідуально-конкретних рішень.

Звичаєве право – сукупність правових звичаїв певної держави, перша історична форма права, найпоширеніша нині серед країн із традиційним способом життя.

Злочин – передбачене і заборонене кримінальним законом протиправне суспільно-небезпечне винне і каране діяння (дія або бездіяльність), яке спричиняє або може спричинити істотну шкоду певним охоронюваним державою суспільним відносинам.

Змістовна колізія -колізія, що виникає внаслідок часткового збігу обсягів регулювання декількох норм права.

Зобов`язання -спосіб правового регулювання, що передбачає покладення на учасників регламентованих правом суспільних відносин суб`єктивного юридичного обов`язку активного типу, що спонукає його носіїв до дій, передбачених правовими нормами.

Зовнішні функції держави - основні напрямки держави поза її межами, у сфері встановлення і підтримання відносин з іншими державами (захист країни, забезпечення інтеграції у світову економіку, підтримка світового порядку тощо).

Ієрархічна (субординаційна) колізія -колізія, що виникає внаслідок регулювання одних фактичних відносин нормами, що мають різну юридичну силу.

Імперативний (централізований) метод -метод правового регулювання суспільних відносин, заснованих на субординації та обмеженні ініціативи суб`єктів щодо конкретизації положень норм права, який ґрунтується на переважному використанні таких способів правового регулювання, як веління та заборона.

Індивідуальна правосвідомість -система особистих поглядів, уявлень, почуттів із приводу права, що формується під впливом індивідуальних обставин життя і психофізіологічних особливостей, освіти і соціального стану, зовнішнього середовища.

Індивідуальне правове регулювання - вид правового регулювання, що спрямовується на врегулювання конкретних (одиночних) актів соціальної поведінки, поширюється на персонально визначених осіб, не передбачає повторного застосування одних і тих самих юридичних засобів та має переважно короткостроковий характер, припиняється з реалізацією відповідних індивідуальних правових приписів.

Індивідуальні суб`єкти правовідносин – громадяни, іноземні громадяни, особи без громадянства (апатриди), особи з подвійним громадянством (біпатриди).

Інкорпорація -вид систематизації нормативно-правових актів, що являє собою впорядкування нормативно-правових актів без зміни їх змісту шляхом їх зведення в єдині друковані видання(збірники тощо) за хронологією та/ або предметом регулювання.

Інститут права - елемент системи права, що являє собою групу правових норм, які регулюють однорідні суспільні відносини конкретного виду.

Інтерпретаційний акт - офіційний акт-документ уповноваженого державного органу чи посадової особи, а також міжнародної установи, чию юрисдикцію визнала Україна, головною метою ухвалення якого є тлумачення правових норм, що містить формально-обов`язкове роз`яснення їх змісту.

Кодекс -нормативний акт, затверджений законом, в якому на науковій основі узагальнюються і систематизуються норми права, що регулюють певну групу суспільних відносин.

Кодифікація - спосіб систематизації нормативно-правових актів, що здійснюється шляхом перероблення та зведення правових норм, які містяться в різних актах, у логічно узгоджений нормативно-правовий акт, котрий системно і вичерпно регулює певну сферу суспільних відносин, як правило, на галузевому (або підгалузевому, інституціональному) рівні.

Колективні суб`єкти правовідносин - підприємства, установи, організації. Органи влади, які існують у формі юридичних осіб та можуть бути як державними, так і недержавними.

Колізії у законодавстві -різновид юридичних колізій, що виникає за наявності розбіжностей (суперечностей) між нормами права, які закріплені в законодавстві та регулюють однакові фактичні відносини.

Колізійні норми – норми, що встановлюють правила вибору норми права, яка підлягає застосуванню при наявності розбіжності (зокрема, суперечності) між нормами, що регулюють однакові фактичні обставини.

Компетенція державних органів - окреслений законодавством певний обсяг повноважень, обов`язків та прав державного органу, посадової особи.

Консолідація -спосіб систематизації нормативно-правових актів, що полягає у зведенні в єдиний нормативно-правовий акт декількох актів, що регулюють певну сферу суспільних відносин без зміни їх змісту.

Конституція - основний закон держави, акт установчого характеру та найвищої юридичної сили, який закріплює загальні засади громадського суспільства і держави, основи правової системи, правового статусу громадян, державно-теріторіального устрою, організації органів державної влади і місцевого самоврядування.

Контрольно-наглядова діяльність - правова форма діяльності держави, яка виражається в здійсненні юридично значущих дій з нагляду і перевірки відповідності виконання й дотримання підконтрольними суб’єктами правових приписів і припиненні правопорушень відповідними організаційно-правовими засобами.

Конфедерація - союз суверенних держав, створений для досягнення певних цілей і здійснення відповідних напрямків державної діяльності при збереженні в інших питаннях повної самостійності.

Корпоративні норми - різновид соціальних норм, що розробляються політичними партіями, громадськими організаціями, профспілками, фондами, рухами та іншими організованими спільнотами з метою реалізації інтересів своїх членів.

Легальне (делеговане) тлумачення -вид офіційного тлумачення норм права, що здійснюється спеціально уповноваженим органом щодо норм, виданих іншими нормотворчими органами.

Метод науки -спосіб пізнання, формулювання наукових гіпотез, перевірки доказовості висновків за допомогою різних конкретних засобів та прийомів.

Метод правового регулювання - набір юридичного інструментарію, за допомогою якого держава впливає в певному напрямку на розвиток суспільних відносин, враховуючи специфіку їх властивостей певного роду чи виду (майнові,фінансові, політичні, сімейні, відносини власності, спадкування та ін.).

Методологія правової науки - зумовлена особливостями правової реальності цілісна та узгоджена система способів пізнання державно-правової дійсності, що включає до себе такі складові: загальний (філософський) підхід; загальнонаукові методи; спеціальні методи; власні правові методи.

Механізм держави - сукупність державних органів,установ, підприємств та інших державних інститутів, за посередництвом яких практично здійснюються завдання і функції держави.

Механізм правового регулювання - організована в часі система всіх юридичних засобів, за допомогою яких право здійснює регулятивний вплив на суспільні відносини.

Міжгалузеві принципи права -принципи, що діють відразу в декількох галузях права.

Міжнародний договір -угода між державними та іншими суб’єктами міжнародного права з питань, що становлять для них спільний інтерес, яка регулює їх відносини шляхом утворення взаємних прав і обов`язків.

Монархія -форма державного правління, при якій державна влада фактично або формально належить одній особі (монарху) і, як правило, передається у спадок представникам правлячої династії.

Мораль -система уявлень та відповідних їм норм поведінки, що склалися в суспільстві, про добро і зло, обов`язок, справедливість, гідність і безчестя, похвальність і ганебність.

Наступність у справі - сприйняття у формі збереження, утримання, засвоєння, використання елементів правових норм, принципів, форми права, юридичної техніки, в процесі розвитку та оновлення правової системи суспільства.

Неофіційне тлумачення нормативно-правових приписів -таке роз`яснення їх змісту, що здійснюється будь-яким суб`єктом, при якому результат тлумачення не має обов`язкової юридичної сили.

Норма права -різновид соціальної норми, що закріплює правило (стандарт) правомірної поведінки, неприпустимість відхилення від якого гарантується державною владою.

Нормативне правове регулювання -вид правового регулювання,що поширюється на заздалегідь не визначену кількість тотожних за своїми ознаками випадків, адресується за допомогою правових засобів багаторазової дії та здійснюється протягом тривалого часу без встановлення чітких часових меж.

Нормативне тлумачення норм права -вид офіційного тлумачення, призначений для поширення його на невизначене коло осіб і випадків при вирішенні будь-яких юридичних справ, що регулюються нормами, котрі були предметом інтерпретації.

Нормативно-правовий акт -офіційний письмовий юридичний акт, прийнятий уповноваженими суб`єктами нормотворчості у визначених законом порядку і формі, який містить норми права.

Нормативно-правовий договір -двостороння або багатостороння угода, внаслідок якої встановлюються, змінюються чи скасовуються норми права.

Норми-дефініції - вид спеціалізованих норм права, які містять визначення правових категорій і понять.

Норми-завдання -вид спеціалізованих норм права, які визначають завдання окремих інститутів або галузей права.

Норми-засади - вид спеціалізованих норм права, які закріплюють загальні засади, на яких ґрунтується політична і правова системи суспільства.

Норми-презумції -вид спеціалізованих норм права, які закріплюють припущення щодо існування або відсутності певних юридичних фактів.

Норми-преюдиції - вид спеціалізованих норм права, які виключають будь-яке оспорювання існування вже доведеного юридичного факту, що дістав оцінку і закріплення в юридичному акті, котрий набрав чинності.

Норми-принципи -вид спеціалізованих норм права, що містять найбільш загальні і стабільні імперативні вимоги, закріплені в праві, які є концентрованим виразом найважливіших сутнісних рис та цінностей, притаманних цій системі права, визначають її характер і напрямки подальшого розвитку.

Норми-строки -вид спеціалізованих норм права, які містять правила обчислення строків.

Норми-фікції -вид спеціалізованих норм права, який для цілей правового регулювання визнають існуючими ті юридичні факти, що відсутні в реальному житті, і навпаки.

Нормотворча техніка -система правил і нематеріальних засобів вираження змісту нормативного правового акта, використання яких забезпечує повноту, стислість, точність, чіткість, ясність і несуперечність нормативних правових актів та системні зв`язки між ними.

Об`єкт правовідносин -матеріальні або нематеріальні блага, задля одержання, передачі або використання яких виникають права і обов`язки учасників правовідносин.

Облік нормативно-правових актів -вид систематизації нормативно-правових актів, що являє собою діяльність зі збирання, фіксування в логічній послідовності та зберігання нормативно-правових актів, підтримання їх у контрольному (актуальному) стані з урахуванням усіх змін та доповнень, а також зі створення спеціальних систем їх накопичення і пошуку.

Обмежувальне тлумачення норм права -вид тлумачення, який містить висновок щодо змісту правової норми, коли цей зміст є вужчим за текст статті нормативно-правового акта.

Оперативні норми -вид спеціалізованих норм права, які спрямовані на введення в дію і припинення дії інших норм права.

Оперативно-виконавча діяльність -діяльність уповноважених суб`єктів щодо виконання приписів правових норм із метою позитивного результативного впливу на суспільні відносини.

Охоронна функція права -функція права,яка виявляється у встановленні правом норм, спрямованих на охорону суспільно значущих відносин у різних сферах суспільного життя і викорінення шкідливих та небезпечних для суспільства варіантів поведінки.

Дата добавления: 2015-06-04