Поняття і принципи планування розслідування. Техніка планування 2 страница

Обслідуванню підлягають тільки ті об'єкти, які належать обшуканій особі; наприклад, кухонна шафа, плита, умивальник у загальній кухні. Інші речі обслідуються з дозволу їхніх господарів, які повинні бути присутніми. Останнім пропонується переглянути свої речі - чи немає там сторонніх, що не належать їм, предметів Якщо господар дає дозвіл, то слідчий може сам провести дослідження. Аналогічним чином проводиться обслідування приміщення в гуртожитку. 2. Після обслідування приміщень загального користування проводиться обшук житлового приміщення за загальними правилами. Під час обшуку в гуртожитках обов'язково повинен бути присутній представник адміністрації (комендант, майстер). 3. Обшук на робочому місці у службових приміщеннях необхідно розпочинати з робочого місця обшукуваного. У першу чергу оглядають робочий стіл, сейфи, шафи. Тайників, як правило, на робочих місцях не роблять, але предмети можуть бути схованими або замаскованими серед книжок, документів, папок. Під час здійснення обшуку вилученню підлягають не тільки предмети і речі, що мають значення у розслідуваній справі, а й речі та документи, що свідчать про вчинення обшукуваною особою іншого злочину, а також речі, вилучені із цивільного обігу. Враховуючи примусовий характер обшуку, слідчий під час його проведення має право розкривати замкнені приміщення і сховища, якщо володар відмовляється їх відчинити, але при цьому слідчий повинен уникати не викликаних необхідністю пошкоджень замків, дверей та інших предметів.

42. Проникнення до житла та обшук житла та іншого володіння особи.

Ст.233 Ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якої метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті.

2. Під житлом особи розуміється будь-яке приміщення, яке знаходиться у постійному чи тимчасовому володінні особи, незалежно від його призначення і правового статусу, та пристосоване для постійного або тимчасового проживання в ньому фізичних осіб, а також всі складові частини такого приміщення. Не є житлом приміщення, спеціально призначені для утримання осіб, права яких обмежені за законом. Під іншим володінням особи розуміються транспортний засіб, земельна ділянка, гараж, інші будівлі чи приміщення побутового, службового, господарського, виробничого та іншого призначення тощо, які знаходяться у володінні особи.

3. Слідчий, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. У такому випадку прокурор, слідчий за погодженням із прокурором зобов'язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді. Слідчий суддя розглядає таке клопотання згідно з вимогами статті 234 цього Кодексу, перевіряючи, крім іншого, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді. Якщо прокурор відмовиться погодити клопотання слідчого про обшук або слідчий суддя відмовить у задоволенні клопотання про обшук, встановлені внаслідок такого обшуку докази є недопустимими, а отримана інформація підлягає знищенню в порядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу.

43. Організаційно-тактичні основи допиту.

Порядок допиту свідка: - встановлення особи свідка, що з'явився за викликом; - роз'яснення йому прав і обов'язків свідка; - роз'яснення змісту ст. 63 Конституції України; - попередження про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання та відмову від показань; - встановлення стосунків свідка з іншими учасниками процесу; - пропозиція викласти відомі йому факти, що стосуються обставин справи; - поставлення у необхідних випадках доповнюючих, уточнюючих та контрольних запитань; - попередження в кінці допиту (у необхідних випадках) про нерозголо-шення даних попереднього розслідування. Тактика допиту свідка залежить від конкретної слідчої ситуації - чи є свідок добросовісним, і чи бажає він давати правдиві показання. Тактика допиту добросовісного свідка спрямована на підтримання безконсрліктної ситуації та наданням йому допомоги у повному та об'єктивному висвітленні відомих йому обставин справи. Під час допиту добросовісного свідка, який не може пригадати всі обставини сприйнятої події, або добросовісно помиляється щодо окремих обставин, може бути застосована система тактичних прийомів, спрямована на актуалізацію забутого у пам'яті свідка, а також пред'явлення доказів. Інша тактика обирається слідчим під час допиту у конфліктній ситуації -коли свідок є недобросовісним і не бажає повідомляти правду. Тактика допиту недобросовісного свідка включає: - встановлення причин та мотивів, що спонукають свідка давати неправдиві показання (зговір з обвинуваченим, страх, зацікавленість у наслідках розслідування, бажання не розголошувати свою неправильну поведінку, сором тощо).

Встановлення цих мотивів може допомогти слідчому їх усунути та отримати правдиві свідчення; - переконання свідка у необхідності дати правдиві свідчення (роз'яснення його ролі у розкритті злочину, нагадування про кримінальну відповідальність за КК України, роз'яснення необхідності запобігти притягненню невинної особи до кримінальної відповідальності тощо); - пред'явлення речових доказів, показань інших осіб, які можна вважати об'єктивними; -деталізацію показань допитуваного; - спостереження за поведінкою свідка та його психофізіологічними реакціями. Таке спостереження не дозволяє виявити неправду у показаннях, але дає змогу слідчому реєструвати стан допитуваного та реакцію на поставлені запитання або пред'явлення доказів і виконує орієнтовну функцію; - виявлення негативних обставин у показаннях свідка при попередній оцінці його показань. Такі обставини при допиті можуть виступати у двох формах: а) відсутності у показаннях допитуваного даних, які повинні мати місце; б) наявність у показаннях даних, яких не повинно бути. Значення виявлених негативних обставин полягає в тому, що вони є специфічними сигналами неправди у показаннях і потребують використання відповідних тактичних прийомів; - поставлення доповнюючих, уточнюючих та контрольних запитань; - проведення очної ставки. Допит потерпілого проводиться за правилами допиту свідка. Необхідно враховувати, що давати показання - це право, а не обов'язок потерпілого. Тому потерпілий, який погодився давати показання, попереджується тільки про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання за ст.

384 КК України. Під час проведення допиту потерпілого слідчий може застосувати такі ж тактичні прийоми, як і під час допиту свідка. Тактичні особливості допиту потерпілого обумовлюються його процесуальним становищем та психічним станом у момент сприйняття подій, що мали місце. Так як потерпілий володіє більшою інформацією про обставини справи, ніж інші учасники (за виключенням обвинуваченого), розслідування справи дуже часто розпочинається саме з допиту потерпілого. Потерпілий може висувати свої припущення та версії і аргументувати їх. Оцінюючи показання потерпілого та обираючи тактичні прийоми його допиту, необхідно враховувати його психічний стан у момент сприйняття події. Переляк, хвилювання, страх та фізичні страждання можуть сприяти перекрученому сприйняттю обставин події та перешкоджати правильному викладенню фактів на допиті. В таких випадках рекомендується відкласти допит потерпілого з метою його заспокоєння та зняття емоційної напруги. У справах про статеві злочини потерпілі іноді ухиляються від давання показань, або дають їх у неповному обсязі внаслідок небажання компрометувати себе або з почуття сором'язливості. В цих випадках буде доцільним роз'яснити потерпілому, що справа буде розглядатися у закритому судовому засіданні, або запропонувати власноручно записати показання у протоколі.

44 особливості допиту неповнолітніх.

Підготовка і проведення допиту неповнолітніх зумовлені віковими особливостями допитуваної особи. Знання цих особливостей має велике значення для обрання прийомів встановлення психологічного контакту, вибору режиму проведення допиту, здійснення впливу на неповнолітнього, оцінки його свідчень.

Неповнолітні — це особи, які не досягли 18 років. У психологічній літературі запропоновано шість вікових груп неповнолітніх:

1) дитячій вік (до 1 року);

2) раннє дитинство (від 1 до 3 років);

3) дошкільний вік (від 3 до 7 років);

4) молодший шкільний вік (від 7 до 11—12 років);

5) підлітковий вік (від 11 до 14—15 років);

6) старший шкільний вік (від 14 до 18 років).

Вікові особливості — це сукупність взаємопов’язаних типових для даного віку процесів, станів і властивостей, що виявляються у поведінці та вказують на загальну спрямованість розвитку особи. При розгляді психологічних особливостей неповнолітніх окремих вікових груп необхідно враховувати не тільки хронологічний вік, а й загальні якості культури і товариства, до якого вони належать, соціально-економічний стан, стать, індивідуально-типологічні якості.

Вік, починаючи з якого неповнолітній може виступати на допиті як свідок або потерпілий, у кримінально-процесуальному законодавстві не визначений. У п. 3 ст. 69 КПК лише вказано, що не можуть бути допитані як свідки особи, які згідно з висновком судово-психіатричної чи судово-медичної експертизи через свої фізичні або психічні вади не можуть правильно сприймати факти, що мають доказове значення, і давати показання про них. Характерні для неповнолітніх особливості психіки не є психічними чи фізичними вадами, але вони, без сумніву, впливають на процес формування і давання показань. Практиці розслідування злочинів відомо чимало прикладів, коли діти віком 3—5 років повідомляли на допиті дані, які сприяли встановленню об’єктивної істини у справі. Разом з тим дітей рекомендується допитувати тільки у крайніх випадках, бо допит може негативно вплинути на їх психіку.

Для дітей дошкільної вікової групи характерна кмітливість, їх сприйняттю притаманна деталізація. При відтворенні події, що спостерігалася, діти можуть свідчити про факти, яких не помітили дорослі. У цьому віці діти не мають достатньої здатності до послідовного логічного мислення і можуть давати лише нескладні відповіді на зрозумілі їм запитання.

Для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку характерною є наявність підвищеного навіювання та схильність до фантазування. Ці психологічні особливості необхідно враховувати у процесі допиту і при оцінці показань неповнолітнього.

Підлітковий вік — це перехідний етап від дитинства до дорослості. Принципово нова відмінна риса цього віку — «почуття дорослості». Підліткам притаманні імпульсивність, швидка зміна настрою, негативізм. Ці якості можуть бути причиною відмови від спілкування зі слідчим і повідомлення необхідної інформації.

Старший шкільний вік — завершальний етап переходу до дорослості. У цей період визначаються життєві ідеали, здійснюється вибір професійної спрямованості, встановлюється мета і сенс життя. Для старшого шкільного віку характерна схильність до референтної (авторитетної) групи чи референта (найбільш авторитетної особи).

Якщо свідком є неповнолітній, який не досяг 14 років, допит має проводитися у присутності педагога. Присутність педагога при допиті свідків у віці від 14 до 16 років не є обов’язковою. Це питання у кожному випадку вирішує слідчий. У разі необхідності при допиті неповнолітнього свідка можуть бути присутніми лікар, батьки чи інші законні його представники (ст. 168 КПК). Згідно зі ст. 438 КПК при допиті неповнолітнього обвинуваченого присутність педагога або лікаря, батьків чи інших законних представників винесена на розсуд слідчого чи прокурора або може бути здійснена за клопотанням захисника.

Важливим питанням підготовки до допиту неповнолітнього є вибір місця і обстановки допиту (вдома, у школі, в кабінеті слідчого тощо), що має сприяти встановленню психологічного контакту і одержанню необхідної інформації. Треба заздалегідь підготувати запитання, які необхідно з’ясувати у неповнолітнього. Вони мають бути простими, доступними для розуміння допитуваного. Виконання такого завдання забезпечується складанням плану допиту.

У процесі допиту неповнолітнього слідчому необхідно встановити з ним психологічний контакт. Для цього рекомендується провести бесіди на загальні теми (спорт, навчання, ігри, нові фільми, книжки та ін.), продемонструвати знання його потреб та інтересів. При допиті неповнолітнього підозрюваного або обвинуваченого слідчий повинен триматись спокійно, доброзичливо, але й достатньо твердо. Така манера поведінки сприяє встановленню необхідного контакту з підлітком, налаштовує його на відверту бесіду.

Неповнолітньому допитуваному слід допомогти у формуванні правдивих показань. Слідчий не повинен використовувати постановку запитань, що мають елементи навіювання (навідні питання). Дуже обережно слід застосовувати оголошення показань інших осіб. Постановка навідних питань нерідко є причиною виникнення добросовісних помилок у показаннях. Неправдиві ж показання неповнолітнього можуть бути наслідком помилкового розуміння «геройства», «товариськості».

Специфічними тактичними прийомами, що можуть застосовуватися при допитах неповнолітніх, є: роз’яснення важливості повідомлення правдивих показань; демонстрація поінформованості про обставини життя допитуваного, його потреби, інтереси; роз’яснення сутності та значення пред’явлених і оголошених матеріалів; роз’яснення неправильно зайнятої позиції.

45. Організаційно-тактичні основи пред’явлення для впізнання.

Тактичні прийоми пред'явлення для впізнання живих людей (ст. 174 КПК України) та предметів (ст. 175 КПК України) достатньо повно визначена в законі. Разом з тим існують тактичні особливості, що розроблені в криміналістиці, а саме:
а) запросити всіх учасників (крім упізнаючого), пояснити їм мету та суть упізнання, ознайомити з нормами КПК;
б) запропонувати особі, що пізнається, зайняти будь-яке місце серед інших осіб, разом з якими вона буде пред'явлена. Щодо предмета впізнання, то операцію з його розміщенням роблять поняті;
в) розміщені предмети впізнання занумерувати бирками (крім осіб), зафіксувати загальну картину людей або предметів;
г) пізніше запросити впізнаючого, якого попередити про кримінальну відповідальність за неправдиві свідчення, після чого запропонувати оглянути об'єкти та дати відповідь на запитання: «Чи впізнаєте Ви серед пред'явлених той предмет (особу), який спостерігали раніше у зв'язку з подією злочину?». Пізнаючий може брати пред'явлені предмети до рук, оглядати, а особам запропонувати встати, повернутися, підняти руки тощо;
д) після впізнання об'єкта останній фотографують (предмети - масштабним, а особи - пізнавальним способом).
Тактика впізнання ділянок місцевості, окремих будівель у криміналістичній літературі не висвітлена, хоча ці предмети називають в числі предметів упізнання. Будівлі та ділянки місцевості пред'являються в одному екземплярі, оскільки неможливо підібрати схожі об'єкти. Автори цього виду впізнання міркують, що сусідні будівлі та ділянки місцевості можуть бути об'єктами, серед яких пред'являється об'єкт упізнання. Подібні висновки спірні, а тактика проведення суперечить процесуальним вимогам ст. 174 КПК України. У цих випадках упізнання не відбувається, а проводиться звичайна перевірка події на місці.
За логікою, коли впізнаючий - свідок проголошує, що може впізнати якусь будівлю або показати місце, то необхідно проводити перевірку свідчень на місці та відповідно оформляти її.

Тактика пред'явлення для впізнання трупів відрізняється від упізнання інших об'єктів такими особливостями:
а) труп пред'являється один;
б) якщо на трупі є ушкодження, то проводиться його «туалет», надається вигляд, який особа мала за життя;
в) спочатку труп пред'являється особам, які заявили, що людина пропала безвісно, а пізніше - іншим особам, яких попередньо треба допитати;
г) під час упізнання відкритим, як правило, залишається тільки обличчя трупа, інші частини закриваються простиралом. Упізнаючий під час упізнання
338
може оглянути інші частини тіла трупа, на яких можуть знаходитися індивідуальні ознаки (родимки, шрами тощо).
Тварини пред'являються серед інших одного роду, віку, масті. Місцем упізнання може бути скотний двір, поле, вигін, де знаходиться стадо тварин. Упізнаючий оглядає всіх тварин та проводить упізнання тієї тварини, яку він запам'ятав під час сприйняття її в зв'язку з подією злочину. Допускається кликати тварину, називаючи її на прізвисько.
Пред' явлення предметів для упізнання в деяких ситуаціях неможливе, а інколи і недоцільне. Тому проводиться упізнання за відображеннями (фотознімками), із дотриманням таких вимог:
а) фотографія пред'являється серед не менше трьох інших зображень схожих об'єктів, виконаних у схожому ракурсі, приблизно однаковому масштабі, в одному кольорі (чррно-білий знімок не можна пред'являти серед кольорових). Знімки для впізнання нумеруються, подальший порядок пред'явлення для упізнання такий самий, як і при пред'явленні предметів.
Якщо упізнання проводиться не за місцем провадження слідства, то слідчий складає окреме доручення, до якого додає таблицю, на якій наклеює знімки об'єктів та позначає цифрами, під яким номером значиться об'єкт, що пізнається. Окреме доручення направляється до прокуратури за місцем проживання впізнаючого (свідка, потерпілого), який змінив місце мешкання.

46. Особливості пред’явлення для впізнання трупа.

Пред'явленню для впізнання трупа передує допит (допитуються особи, у яких зникли родичі чи близькі), необхідно з'ясувати:

- прізвище, ім'я, по батькові;

- вік;

- фах;

- зовнішні прикмети (зріст, стан і колір волосяного покриву на голові, колір очей, шкіри тощо);

- коли особу бачили востаннє;

- як вона була одягнена, які речі були при ній;

- інші особливості зовнішності (татуювання, стан зубів - наявність пломб, коронок, протезів, відсутність окремих зубів тощо, післяопераційні шрами).

Є два випадки пред'явлення для впізнання трупа: Перший має місце при організації пред'явлення відразу ж після огляду місця події (труп пред'являється мешканцям навколишніх будинків, вулиць, а також службовим особам, які спілкуються з населенням).

Другий - коли є дані про зникнення певної особи (допитують близьких чи знайомих з'ясовуючи наведені вище дані.

Пред'явлення для впізнання трупа варто проводити в тому одязі, що є на ньому, в необхідних випадках цьому повинен передувати "туалет трупа", що полягає у видаленні бруду і крові з його обличчя, приведенні у звичайний вигляд зачіски. Для ідентифікації особи необхідно використовувати прикмети, що є на трупі, а для цього варто надати впізнаючому можливість оглянути обличчя трупа, а в разі необхідності - усе тіло.

Якщо труп не впізнано, його відправляють до моргу. Слідчий продовжує роботу по встановленню осіб, які можуть впізнати труп.

47. Організаційно-тактичні основи слідчого експерименту.

48. Види зразків для порівняльного дослідження. Організаційно-тактичні основи отримання зразків для експертизи.

Порівняльні зразки необхідні тоді, коли безпосередньо порівняти засоби ідентифікації та ідентифікований об'єкт неможливо чи дуже важко: наприклад, для вирішення питання про виконавця досліджуваного рукопису без відповідних зразків неможливо порівняти ідентифікаційні ознаки, що відображені в рукописі, з почерком виконавця. Для цього необхідні порівняльні зразки почерків осіб, яких перевіряють. Під час ідентифікації нарізної вогнепальної зброї за стріляною кулею порівняти мікрорельєфи каналу ствола та циліндричної поверхні стріляної кулі дуже важко. Тому для полегшення дослідження необхідні зразки для порівняння: стріляні з цього екземпляра зброї експериментальні кулі, які б опосередкували порівняння особливостей поверхонь досліджуваної кулі й ствола. Зразки для порівняння мають відповідати таким вимогам: а) не може бути взяте під сумнів їх походження від об'єктів, які перевіряють; б) вони мають відображати достатню кількість властивостей цих об'єктів; в) вони мають бути придатними для порівняння із засобами ідентифікації. Порівняльні зразки поділяють на вільні та експериментальні. Вільні порівняльні зразки - це об'єкти, які виникли поза зв'язком з певною кримінальною справою. Як правило, вільні зразки з'являються у період, що передував вчиненню правопорушення та порушенню кримінальної справи. До вільних зразків належать заяви, листи та інші документи, виявлені під час обшуку, виїмки, огляду. Експериментальні порівняльні зразки отримують спеціально в разі призначення ідентифікаційної експертизи для порівняльного дослідження у підозрюваного, обвинуваченого, свідка чи потерпілого на підставі і в порядку, передбаченому ст. 199 КПК України. Існують спеціальні тактичні прийоми та технічні способи отримання експериментальних зразків, які забезпечують їх придатність і максимальну інформативність. Як правило, експериментальні зразки отримує слідчий. Коли отримати такі зразки можна тільки в разі застосування спеціальних методик (наприклад, експериментальних стріляних куль), потрібні дії виконує експерт, отримання експериментальних зразків є складовою експертного дослідження. Обов'язок слідчого в цьому разі — надати експертові не тільки досліджуваний об'єкт (наприклад, пістолет), а за можливості й відповідний матеріал для отримання зразків (наприклад, патрони, вилучені у підозрюваного).

Експериментальне дослідження має на меті отримати властивості і ознаки ототожнюваного (відображуваного) об'єкта у формах, які задовольняють процес порівняльного дослідження. Наприклад, сліди бойка і зачіпа викиду відтворюються при експериментальній стрільбі з ототожнюваної зброї. Для отримання деяких експериментальних слідів, наприклад каналу ствола гладко-; ствольної зброї, сконструйовані спеціальні пристрої та устаткування, а для' отримання слідів ковзання - прилад «Трасограф». Таким чином, при експериментальному дослідженні одержують ознаки ототожнюваного об'єкта у зі-ставлюваних срормах для порівняльного дослідження. Суть експериментального дослідження полягає не тільки в отриманні зіставлюваних зразків для порівняльного дослідження, але й у виявленні, фіксації та уявленні внутрішніх властивостей ідентифіковуваного об'єкта та їх відоб-і ражень у ідентифікуючому. Особливо це необхідно при дослідженні сипких»| рідких і газоподібних речовин, а також частин цілого, які втратили конформні ність лінії розчленування. У подібних випадках використовуються мікроскопМ ні, люмінесцентні, спектро- і хроматофасрічні, а також інші методи встановлення якісно-кількісного складу зразків, сталості їхніх властивостей, корвля*-| ційної залежності. Порівняльне дослідження спрямоване на встановлення ступеня збіж-І ності ознак ототожнюваного об'єкта, зафіксованих в ідентифікуючих об'єктах.] Підготовка, призначення та проведення судової експертизи включає: 1) визначення мети та конкретних завдань експертного дослідження; 2) визначення експертної установи або експерта; 3) підготовку матеріалів для дослідження; 4) винесення постанови про проведення експертизи, формулювання завдання експерту; 5) підготовку зразків для дослідження; 6) створення умов для проведення експертизи, якщо остання проводиться поза експертною установою. Матеріали до експертної установи доставляють поштою, спецзв'язком або кур'єром. Під час підготовки матеріалів на експертизу слідчий взаємодіє зі спеціалістом: у виборі експерта, визначенні мети експертизи та її виду, формулюванні конкретного завдання (які необхідно зразки і як їх одержати тощо). Якщо експертиза проводиться поза експертною установою, то слідчий створює експерту необхідні умови для роботи, охорону, забезпечення технічними засобами, приміщенням. У провадженні експертизи інколи бере участь слідчий, з дозволу останнього може бути присутній обвинувачений (особливо при планово-економічних експертизах). При проведенні судово-медичної та психіатричної експертиз слідчий взаємодіє з органами дізнання з питань забезпечення охорони, доставки обвинуваченого на експертизу. Визначення мети експертизи та формулювання питань складають одне з головних завдань підготовки судової експертизи. Як правило, під час призначення експертизи питання формулюються відносно таких типових обставин: 1) причинного зв'язку між явищем та його наслідками; 2) часу, напряму дії, швидкості, сили, послідовності та інших параметрів досліджуваного процесу; 3) властивостей та стану досліджуваних об'єктів (наприклад, судимість, вік, статева зрілість, справність зброї тощо); 4) родової належності та індивідуальної тотожності.

49. Організаційно-тактичні основи залучення спеціалістів до участі у проведенні слідчих дій.

В чинному кримінально-процесуальному законодавстві відсутнє визначене поняття «спеціаліст», але воно досить розроблене в наукових дослідженнях з цього права і криміналістиці. Спеціаліст — це особа, яка володіє спеціальними знаннями і навиками в галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла. Досліджуючи питання застосування спеціальних знань в кримінальному процесі, П.П.Іщенко запропонував під такими знаннями, що використовуються в кримінальному судочинстві, розуміти будь-які професіональні знання, котрі можуть сприяти виявленню, закріпленню та вилученню доказів, а під спеціалістом — особу, яка володіє цими знаннями та навиками, котра залучається органом дізнання, слідчим, прокурором або судом для сприяння у виявленні, закріпленні та вилученні доказів. За законом спеціаліст зобов'язаний: з'явитися на виклик; брати участь у проведенні слідчої дії, використовуючи свої спеціальні знання й навички для сприяння слідчому у виявленні, закріпленні та вилученні доказів; звертати увагу слідчого на обставини, пов'язані з виявленням та закріпленням доказів; давати пояснення з приводу спеціальних питань, що виникають при проведенні слідчої дії. Спеціаліст вправі: звертатися з дозволу слідчого із запитаннями до осіб, які беруть участь у проведенні слідчої дії; робити заяви, пов'язані з виявленням, закріпленням і вилученням доказів. Спеціаліст, за наявності відповідних підстав, має право на забезпечення власної безпеки шляхом застосування заходів, передбачених законами України. Участь спеціаліста у досудовому слідстві. Законодавство передбачає три способи залучення спеціаліста у справі: а) довільний; б) необов'язковий; в) обов'язковий. Враховуючи, що у процесі слідства виникає необхідність застосування широкого спектру спеціальних знань, законодавець в основному не обмежує слідчого у виборі спеціалістів та поля їх застосування при проведенні слідчих дій. У статті 1281 КПК зазначається, що спеціаліст може бути залучений у необхідних випадках при проведенні слідчої дії.

Це означає, що лише сам слідчий визначає таку необхідність. У деяких випадках (при огляді, обшуку, виїмці, проведенні відтворення обстановки і обставин події, пред'явленні обвинувачення для впізнання і допиті неповнолітнього, обвинуваченого, а також ревізії) законодавець пропонує в разі необхідності залучати спеціалістів, але це не є обов'язковим для слідчого. Ряд норм регламентує не тільки обов'язкову участь у слідчих діях осіб, які володіють певними спеціальними знаннями, але й спеціалістів певного профілю. Кримінально-процесуальне законодавство України передбачає обов'язкову участь педагога або лікаря при допиті неповнолітнього свідка (ст. 168 КПК), перекладача при пред'явленні обвинувачення глухим, німим, сліпим та їх допиті. а також допиті та інших слідчих діях з особами, які не володіють українською мовою (ст. 19, 128, 144, 169 КПК), лікарів (судово-медичних експертів) при огляді та ексгумації група, проведенні медичного освідування обвинуваченого, підозрюваного, потерпілого або свідка (ст. 192, 193 КПК). Форми реалізації спеціальних знань спеціалістом. Форма реалізації спеціальних знань залежить, у першу чергу, від суб'єкта, виду діяльності та мети їх застосування. Згідно з чинним процесуальним законодавством спеціаліст (ст. 1281 КПК) не є самостійним суб'єктом. Беручи участь у слідчих діях, які проводить особисто суб'єкт розслідування, він лише сприяє слідчому у виявленні, закріпленні та вилученні доказів; звертає увагу слідчого на обставини, пов'язані з виявленням та закріпленням доказів; дає пояснення з приводу спеціальних питань, які виникають при проведенні слідчої дії. Який обсяг роботи при проведенні тієї чи іншої слідчої дії виконує спеціаліст, а який слідчий, вирішує останній суб'єкт. Це право слідчого, і законодавець у цьому слідчого нічим не обмежує. Але це не означає, що спеціаліст є лише виконавець волі слідчого. Він має право на власну ініціативу, про що сказано у ч. 2 ст. 1281 КПК. Наприклад, виявивши на місці події плями застиглої речовини, він звертає увагу слідчого на те, що її необхідно вилучити й дослідити.

Дата добавления: 2015-06-04