Розділ 3. Політичне вчення Ш.-Л. Монтеск'є

Шарль Луї де Секонда, барон де Ла Марення й де Монтеск'є (1689 - 1755) – французький філософ, письменник, правознавець. Він був автором вчення про поділ влади (законодавчої, виконавчі й судової), про основні засади нового державного ладу. З 1708 р. – адвокат, з 1714 – радник парламенту Бордо. Службу в парламенті поєднував із заняттями наукою. 1716 р. - обраний членом Академії Бордо, в 1728 р. - членом Французької Академії, пізніше – обраний у Лондонську й Берлінську Академії. Серед творів – “Перські листи” (1721), “Про дух законів” (1748).

Найбільшим набутком Монтеск'є слід вважати вчення про закони. Знаменитий його твір „Про дух законів” (De l'esprit des Loix), що з'явився в 1742 році, мав на меті дослідження законів, що управляють людськими суспільствами, і особливо тими, де охороняється свобода. Ця книга послужила основою конституційного вчення в Європі.

Монтеск'є визначає закони у широкому значенні, як необхідні відносини, що випливають із природи речей. У цьому змісті всі істоти мають свої закони: Бог, фізична природа, розумні створення, тварини, людина. Тому що неможливо припускати, що розумні істоти відбулися від сліпого випадку, то треба визнати розум первісний. Законами будуть називатися відносини цього розуму до різних істот і відносини останніх між собою.

Влада, на думку Монтеск'є, розділяється на законодавчу, виконавчу й судову. Щоразу, як дві з них з'єднуються в одних руках, свободі загрожує небезпека. З'єднання влади законодавчої з виконавчої дає особі, що ними володіє або політичному тілу можливість видавати тиранічні закони й потім самому виконувати їх. Поєднання судової влади із законодавчої веде до сваволі суддів – тому що сам суддя є законодавцем, отже, робить, що хоче. Нарешті, з'єднання судової влади з виконавчої дає судді можливість бути пригноблювачем. У помірних монархіях судова влада надається незалежним спільнотам або особам, а тому тут більше волі, ніж у деспотіях і в республіках, де всі три влади зосереджуються в одних руках.

Для досягнення найкращої рівноваги необхідним є устрій наступного роду: насамперед, судова влада не повинна бути приналежністю постійної колегії, а повинна довірятися особам, які тимчасово обираються з народу. Таким чином, вона стає майже невидимою й не збуджує побоювань. Ці судді повинні бути рівні підсудному, якому, крім того, для більшої гарантії, надається право відводити з них значне число, так що інші є ніби обраними ним самим. Право ув’язнювати громадян має залишатися приналежністю судової влади; інакше свобода знову зникає. Право голосу при виборі представників повинні мати всі громадяни, крім тих, низьке положення яких позбавляє самостійної волі. Залишаються, отже, дві, між якими необхідна третя, що стримує їхнє зіткнення. Саме таким є значення аристократичної палати. Вона повинна бути спадкоємною: 1) по самій своїй природі; 2) тому, що їй потрібний сильний інтерес для підтримки своїх прав, які інакше у вільній державі завжди будуть піддані небезпеки. Але щоб вона не могла жертвувати загальною користю своїм приватним вигодам, у грошових справах їй дається тільки право зупиняти рішення іншої палати, а аж ніяк не робити власних постанов. Нарешті, виконавча влада повинна перебувати в руках монарха: 1) оскільки, на противагу законодавству, для виконання краще, коли ним завідує одна особа, ніж коли воно доручається багатьом; 2) оскільки виконавча влада, довірена особам, обраним від законодавчих зборів, знову веде до з'єднання двох влади в одних руках.

Такі відносини трьох влад. Стримуючи одна одну, вони, очевидно, говорить Монтеск'є, повинні б прийти до бездіяльності; однак оскільки силою речей вони повинні рухатися, то вони будуть рухатися узгоджено. Ця система, додає він, веде своє походження від древніх германців; вона була винайдена в лісах. Втім, Монтеск'є не видає її за єдиний устрій, при якому можлива свобода. Помірність і середина, вказує він, взагалі пасують людям більше, ніж крайнощі. Але всі помірні правління повинні більш-менш наближатися до цього ідеалу; інакше вони впадають у деспотизм.

На думку Ш.-Л. Монтеск'є, політичне рабство тісно пов'язане із кліматом. Боягузтво й приніженість південних народів роблять їх жертвами деспотизму, тоді як хоробрість північних народів зберігає в них свободу. В Азії немає смуги помірного клімату, а існує тільки протилежність півночі й півдня, внаслідок чого тут завжди є переможці й переможені. У Європі, навпаки, помірна смуга досить велика, поруч живуть народи, один одному рівні, тому кожний відстоює свою незалежність. До цього приєднується й та обставина, що Європа порізана горами й морями, що сприяє середній величині держав, тоді як великі рівнини Азії становлять природний простір деспотизму.

План семінарського заняття

1. Характеристика політичного розвитку епохи Просвітництва.

2. Життя та політичні твори Ш.-Л. Монтеск'є.

3. Співвідношення духовної та світської влади у роботах Ш.-Л. Монтеск'є.

Теми рефератів та доповідей

1. Просвітництво як політичне явище в Європі XVІІ-XVIІІ ст.

2. Політичні погляди Ш.-Л. Монтеск'є.

3. Наслідки вчення Ш.-Л. Монтеск'є для політичного розвитку Франції.

4.Природно-географічні чинники та влада держави у політичному вченні Ш.-Л. Монтеск'є.

Дата добавления: 2015-06-04