Розділ 9. Англійський консерватизм. Політичне вчення Едмунда Берка

Погляди на політику та суспільство Ф. де Бональда

Подібні ідеї поширював французький політичний діяч віконта де Бональда (1754-1840 р.). Як і де Местр, він заявляв, що революція відбулася від ослаблення віри в бога. Революцію він називав розкладанням суспільства, владою лиходіїв і катів, найстрашнішим деспотизмом, відомим в історії.

Бональд писав, що закони людських суспільств випливають із природи людини взагалі, у чинність чого політичні суспільства можуть мати тільки один природний устрій. Закони такого суспільства виражають божу волю, природу людини й загальну волю. Ціль будь-якого суспільства - охорона особи й майна. Але ця мета не може бути досягнута, якщо суспільством управляє приватна воля. Бональд критикує сучасних йому філософів за індивідуалістичні початки їхніх теорій. Він прагне побудувати філософію не індивідуального, а загального, філософію не “мене”, а “нас”.

Природним устроєм суспільства, заснованого на природі речей, за твердженням Бональда, є монархія. Її прообраз і основний елемент - родина.

Ідеал Бональда – середньовічна станово-представницька монархія із сильною роллю церкви.

Всі інші держави він відносив до суспільств, яких багато, тому що істина одна, а помилок безліч, загальна воля одноманітна – частки волі нескінченно різноманітні тому, що приватна воля завжди перекручена.

У суспільствах панують приватні волі, що борються між собою. Там існує законодавча влада, оскільки в таких державах закони виражають людська сваволя, а не природу речей. У республіках все життя індивідуалізоване, немає нічого суспільного, панують приватні волі. Демократія взагалі тотожна деспотії. В обох державах панують пристрасть до руйнування спадкоємних переваг, прагнення до загального рівняння; деспотизм юрби звичайно приводить до деспотизму однієї особи.

План семінарського заняття

1.Загальнофілософські та політико-історичні джерела політичної думки Західної Європи в період Великої Французької революції.

2. Погляди Ж. де Местрана державу та політичну владу.

3. Світський та релігійний компоненти політичних ідей Ж. де Местра.

Теми рефератів та доповідей

1. Провіденціалізм у політичному вченні Ж. де Местра.

2. Сутність та походження державної влади у творах Ж. де Местра.

3. Вчення Ф. де Бональда про закон та його джерело.

4. Співвідношення світської та релігійної влади у вченні Ф. де Бональда.

Едмунд Берк (Burke Edmund) (1729 - 1797) був видатним англійським публіцистом, політичним діячем. В 1756 Берк опублікував памфлет “Захист природного суспільства” (Vindication of Natural Society), а в 1757 - "Філософське дослідження про походження наших ідей піднесеного й прекрасного" (Philosophical Enquiry in to the Origins of Our Ideas of the Sublime and Beautiful), що справило великий вплив на розвиток європейської естетики. В 1765 був обраний членом парламенту Великобританії й залишався їм до 1794, будучи одним з лідерів партії вігів й перебуваючи в опозиції до правлячої партії торі. У 1771 р. законодавча асамблея міста Нью-Йорка обрала Берка своїм лондонським представником. Під час війни за незалежність у Північній Америці 1775 - 1783 виступав за компроміс із повсталими англійськими колоніями. Велику французьку революцію зустрів вороже, стверджуючи, що жодне покоління не має права піддавати насильницькому зламу установи, створені зусиллями попередніх поколінь.

Аналіз соціально-політичних поглядів Берка, дає досить підстав думати, що вони визначалися насамперед його християнським світоглядом. Протягом всього життя Берка відрізняла глибока релігійність, що він підкреслено протиставляючи "безвір'ю" більшості філософів Просвіти.

Берк поділяв переконання християнських мислителів середньовіччя й початку Нового часу - щодо нездатності людського розуму повністю осягти встановлені згори закономірність життя суспільства. І все-таки, спостерігаючи за повсякденним "ходом речей", у якому втілилася мудрість Провидіння, люди, вважав він, можуть одержати загальне уявлення про основні принципи Божественного закону.

Розглядаючи кожну державу як спадкоємне надбання всіх поколінь його громадян, Берк особливого значення надавав спадкоємності в політиці й праві, відкидаючи критерій розумності, що пропонувався філософією Просвіти для оцінки соціальних явищ. Критикуючи точку зору прихильників раціоналістичного методу, що вважали, що наявність внутрішніх протиріч в об'єкті дослідження доводить неправомірність його існування, Берк доводив, що, відповідно до вічного закону світобудови, протиріччя в суспільстві настільки ж неминучі, як і в природі. Не відкидаючи можливості реформування історично сформованих інститутів, він думав, що таке перетворення повинне носити частковий і чисто прагматичний характер.

Ці світоглядні принципи визначили особливості трактування Е. Берком Французької революції. Сприймаючи суспільство як єдиний організм, всі частини якого тісно зв'язані й взаємозалежні, Берк у своїй інтерпретації французьких подій намагався охопити максимально широке коло явищ самого різного порядку.

Як і інші його сучасники, Берк шукав причини революції в сфері суб'єктивної діяльності людей, а саме в області ідеології й політики. Однак його інтерпретація аж ніяк не зводилася до концепції "змови", як затверджують деякі автори. Думка про можливість волюнтаристичної зміни соціальної реальності окремими індивідами була далека від філософії Берка, який вважав, що будь-які політичні дії можуть увінчатися успіхом тільки при сприятливому сполученні об'єктивно існуючих обставин. У Франції такою передумовою, на його думку, стало порушення балансу соціальних протиріч у результаті конфлікту, що надмірно загострився – конфлікту, між земельною знаттю й представниками "грошового інтересу".

Прагнення до соціальної ідентифікації учасників революційних подій - одна з найбільш оригінальних рис запропонованої Берком інтерпретації. Уважаючи протиріччя усередині суспільства невід'ємним елементом буття й відбиттям пануючі у Всесвіті порядку речей, Берк надавав великого значення питанням відносин між різними соціальними групами й верствами. Якщо такі його суперники по дискусії бачили у французьких подіях насамперед конфлікт між "деспотизмом" і "націями" у цілому, то Берк уже в 1790 р. спробував провести соціальний аналіз діючих у революції сил. Пізніше, спостерігаючи за розвитком ситуації, він у своїх роботах постійно фіксував співвідношення, соціальних груп усередині революційного табору, що постійно змінювалося.

План семінарського заняття

1.Специфіка політичного розвитку Англії ХVІІІ століття та творчість Е. Берка.

2. Погляди Е. Берка на державу та політичну владу.

3. Світський та релігійний компоненти політичних ідей Е. Берка.

Теми рефератів та доповідей

1. Обґрунтування опору революції у політичному вченні Е. Берка.

2. Джерела консерватизму у політичному вченні Е. Берка.

3.Співвідношення влади короля та народу у вченні Е. Берка.

Дата добавления: 2015-06-04